Містичне місто бога божественна історія І життя пречистої діви марії


Глава 5 БЛАГОСЛОВЕННА МАТІР ОФІРУЄ СВОГО СИНА, ЯК ЖЕРТВУ БОГОВІ ОТЦЮ. ІСУС ОПУСКАЄ НАЗАРЕТ



Сторінка18/32
Дата конвертації20.03.2017
Розмір5.09 Mb.
#12763
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   32

Глава 5
БЛАГОСЛОВЕННА МАТІР ОФІРУЄ СВОГО СИНА, ЯК ЖЕРТВУ БОГОВІ ОТЦЮ. ІСУС ОПУСКАЄ НАЗАРЕТ


Любов Пречистої Діви Марії до Її Єдинородного Божественного Сина була життям і диханням Пресвятої Богородиці; ніщо інше не займало Її, і не відволікало Її думок, почуттів і бажань. Силу такої всепоглинаючої любові не можуть ні обняти, ні вимірити люди, хіба що ангели в Небі; бо для них мірилом є та незбагненна Божа любов, котру вони повсякчасно спостерігають. Бо Марія любила Ісуса і як Сина Бога Отця, рівного Йому в сутності і досконалостях, і як природного сина з Її власної крові і плоті, - як найсвятішого із Святих, і як джерело всякої святості (Дан. 9,24), як найкращого на вроду між синами людськими (Пс. 45, 3), як найліпшого з синів для своєї матері, як Її найбільшого добродія. Бо своєю вірною синівською службою Він підніс Матір до найвищої гідності, передав Їй власть над усім сотвореним, з усіми супровідними дарами, ласками й благословеннями.

З невинним і чистим серденьком, повна покори, вдячності й уваги до Божого і Її незрівнянного Сина, Вона старанно вчилася в Його школі Божественної любові, назавжди записувала в пам'яті кожне отримане благословення, усі спонуки й правила вияву тої найвищої любові, точно відтворювала й наслідувала усі Його діяння. Цей прекрасний "Місяць" Марія, перебував у повноті неземного щастя, задивляючись у восходяче Сонце Правди, упиваючись променями Його взаємної любові, ласк і дарів, - коли раптово дався чути голос Пред­вічного Бога Отця: Найвищий закликав Пречисту принести йому в жертву Її ненаглядного Сина. Так вже колись Авраама покликав Бог, щоб той віддав на цілопальну офіру Ісаака, єдину улюблену дитину і надію.

Премудра Матір розуміла, що наближалась невблаганна година Його жертвування; Її наймиліший Син вже розпочав тридцятий рік свого земного життя. Але Вона не сподівалась, що та хвиля надійде так скоро і раптово. Тим часом видіння повністю захопило Пречисту Діву Марію. Її покликали й поставили перед Троном Пресвятої Тройці. Могучий голос промовив до Неї: "Маріє, Моя Доню і Дружино. Пожертвуй Мені, як офіру, твого єдинородного Сина." Жива, рушійна сила цих слів дала нашій Цариці моментальне і повне просвічення відносно Божих планів. Вона докладно усвідомила собі декрет про Відкуплення людини через Страсті і смерть Її пресвятого Сина, і - що' саме відтепер має ставатися в час проповідання і публічного життя Спасителя. Душа Марії знемагала під рівночасним напливом почуттів: підчинення, покори, любові до Бога і людей, співчуття і невимовної скорботи через грядущі страждання Її Сина.

Але із безстрашним і шляхетним серцем Вона дала відповідь Найвищому: "Предвічний Царю і всевладний Боже безграничної мудрості і доброти! Все, що є поза Твоєю Особою, існує тільки завдяки Твоєму милосердю і великодушності, і Ти неподільно володієш усім. Як же тоді Ти наказуєш мені, незначному хробачкові землі, пожертвувати і віддати під Твою Волю Сина, якого мені дала Твоя ласка? Він є Твій, Предвічний Отче, бо Ти породив Його перед віками, перед ранковою зорею (Пс. 110, 3), і Ти є, і будеш Його родителем повіки. А якщо я одягнула Його у форму слуги (Фил. 2, 7), у моєму лоні і з моєї власної крові, а якщо я кормила Його людську природу моїми грудьми і пильнувала її, як матір, - то ця найсвятіша людська природа є теж Твоєю власністю; так само і я дістала від Тебе усе, чим я є, і що могла Йому дати. Що ж тоді я можу офірувати Тобі, що не було би Твоїм у більшій мірі, ніж - моїм? Я визнаю, Найвищий Царю, що Твоя чарівність і благодушність є такими щедрими при нагромаджуванні на сотворіння Твоїх безмірних скарбів, що навіть узалежнюєш себе від них; - бажаєш, щоб прийняти від них у дарунку навіть Твого власного Єдинородного Сина, котрого породжує-ш із власної субстанції і світла Твоєї Божественності. З Ним до мене відразу прийшли всі благословення, і з Його рук я одержала велетенські ласки і дари (Мудр. 7, 11). Він є Остоєю моєї сили, Життям моєї душі, і Душею мого життя, Кормом для усієї радості мого життя. То направду було би милою жертвою - уступити Його Тобі, що одинокий знаєш Його вартість. Але - уступити Його в руки жорстоких ворогів ради задовільнення Твоєї справедливості ціною Його життя, більш дорогоцінного, ніж усі труди Сотворення!?

Справді, найвищий Господи, - великої жертви Ти просиш у Його матері! Але нехай не моя воля буде, а Твоя! Хай буде куплена, таким чином, воля для люд­ського роду. Нехай Твоє правосуддя і справедливість будуть заспокоєні. Нехай Твоя безгранична любов об'явиться. Нехай Твоє Ім'я пізнають і возвеличать усі сотворіння. Я доставлю Його в Твої руки перед усіми сотворіннями. Я передам в Твої руки мого коханого Ісаака, щоб Він був насправді пожертвуваний. Я офірую мого Сина, плід мого лона, щоби згідно з незмінною постановою Твоєї Волі Він заплатив довг, спричинений не по Його вині, але дітьми Адама, і щоб у своїй смерті Він сповнив все те, що натхнені Тобою святі Пророки написали й заповіли."

Ніхто і ніколи, за винятком самого Відкупителя, не жертвував Богові так багато, як Марія в цю хвилину. Бо Вона любила свого Сина більш, ніж власне життя: жертвувала би себе тисячу разів, щоб лиш Він не мусів страждати. Ось, Христос мовив до Нікодима (Йоан З, 16), що Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув. До певної міри те саме можна сказати про Пречисту. Її любов до людей співдіяла з незмірною Божою любовю і уможливила здійснення Божого декрету про наше Відкуплення.

В продовженні цього самого видіння Пресвята Тройця побажала винагородити Божу Матір за те тяжке випробування, якому Вона добровільно піддалася заради спасення дітей Адама. Її невимовний біль через грядущі муки любого Сина був пригамований, коли Їй показали, як безмежне Добро завдяки трудам Воплоченого Слова зішле свої незліченні скарби розумним істотам, і скільки слави з того примножиться для Імені Найвищого. Душа Пречистої возрадувалася від споглядання тих чудес, і Вона ще раз поновила офіру свого Єдинородного Сина Богові Отцеві. А взамін - одержала розуміння і силу діяти, як вірний Помічник і Товариш Спасителя у праці Відкуплення людського роду.

Тепер Пресвята Богородиця була внутрішньо готова розстатися з улюбленим Сином. Ісус також якраз вирішив відійти для 40-денного посту в пустиню, щоб потім приступити до хрещення у Святого Йоана. Тому Він звернувся до Матері з найбільшою ніжністю і любовю: "Моя Мамо. Моє існування, як людини, Я повністю завдячую плоті і крові, з яких Я прийняв вид слуги у Твоїм дівичім лоні (Фил. 2, 7). Теж Ти кормила Мене при своїх грудях, і доглядала у тяжких трудах. На тій підставі Я вважаю себе часткою від Тебе і Твоїм Сином у більшій степені, ніж це визнав дотепер чи визнає колись будь-який син своєї матері. Дай Мені Твоє позволення і згоду, щоб виконати Волю Мого Предвічного Отця. Вже прийшла пора, коли Я мушу залишити Твою милу бесіду і товариство, і почати працю над Відкупленням людини. Час відпочинку скінчився, і прийшла година терпінь для порятунку синів Адама. Але Я хочу здійснити цю працю Мого Отця із Твоєю підтримкою. І Ти маєш бути Моїм супутником і помічником у підготовці до Моїх страстей і Смерті на Хресті. Хоч зараз Я мушу лишити Тебе саму, Моє благословення залишиться з Тобою, і - Моя пильна і сильна охорона. Опісля Я повернуся, щоб заручитись Твоєю поміччю і товариством у Моїх трудах; бо Я маю звершити їх у постаті людини, яку Ти Мені дала."

Обоє не стримали сліз. Господь обняв свою ніжнуМатір. Але Вони зберегли шляхетну опанованість, як личило святим Особам, неперевершеним у мистецтві переносити терпіння. Небесна Цариця впала до ніг Божому Синові з невисказаним болем і пошаною, промовивши: "Мій Господи і Предвічний Боже! Ти є направду моїм Сином, і у Тобі звершилася та сила любові, котру Я одержала від Тебе. Ось, відчинена моя душа перед очима Твоєї Божественної мудрості. Я дуже мало цінила би моє життя, якби могла тим врятувати Твоє, або - вмерти за Тебе безліч разів. Але мусить сповнитися Воля Бога Отця і Твоя власна; і тому я жертвую мою волю, як офіру для цього сповнення. Прийми її, мій Сину, і Володарю моєї істоти. Нехай ця жертва буде милою, і хай мені ніколи не бракує Твоєї Божественної охорони. Для мене було би далеко більшою мукою не супроводити Тебе в трудах і при Твоїм Хресті. Нехай я заслуговую на цю ласку, мій Сину. І прошу її в Тебе в обмін за людську форму, яку Ти прийняв від мене."

Також любляча Матір благала Сина взяти з дому якийсь запас їжі, або хоч згодитися, щоб харчі переслали Йому туди, де Він буде. Але Спаситель не дав згоди, пояснивши Матері, чому в цьому випадку не випадає турбуватися поживою. Разом Вони підійшли до виходу... Богородиця знову припала до Його стіп, поцілувала їх і попросила про благословення. Син Божий поблагословив Матір і вирушив до ріки Йордану, як добрий Пастир, що шукає загублених овечок, щоб перенести їх на плечах назад на дорогу вічного життя (Лука 15, 5).


Слова Цариці


Моя доню. Бажаю, щоб ти роздумувала над цією тайною, котру записала, і все глибше вникала у неї, так щоб тебе тягнуло хоч трохи до наслідування Мого приміру. Ось розваж, що у видінні Божественності, яке Я тоді мала, Мені було дано зрозуміти високу вартість, яку Господь приписує трудам, Страстям і Смерті Мого Сина, а також - всім тим, хто мав наслідувати Христа і йти за Ним Хресною Дорогою. Пізнавши це, Я не лише запропонувала віддати Мого Сина на Страсті і на Смерть, але й попросила Його вчинити Мене своїм товаришем і учасником в усіх Його переживаннях, терпіннях і муках; цю просьбу Бог Отець задовільнив.

Тоді, щоб почати йти слідами Його недолі, Я виблагала в Мого Сина й Господа, щоб Мене було позбавлено радостей внутрішнього просвітлення. На це прошення надихнув Мене Сам Господь, бо Він так бажав; та й моя власна любов підказала Мені й підштовхнула до того. Цей потяг до терпіння і бажання мого Божественного Сина вели Мене по дорозі терпінь. Він сам уступав Моїм бажанням, бо дуже ніжно Мене любив; а тих, кого любить, Він досвідчує і засмучує (Прип. 3,12). Як Його Матір, Я не мала бути позбавлена цього благословенного відзначення - цілком уподібнитися до Нього; тільки це робить життя найвартіснішим. Негайно ця Воля Всевишнього, це Моє усильне прошення на очах почали здійснюватися: Я відчула брак Його пестощів, і Він почав обходитися зі Мною більш стримано. Ось, це й була одна з причин, чому Він не назвав мене Матірю, але Жінкою на весіллі в Кані і біля підніжжя Хреста; - та й в інших оказіях, коли Він стримувався від ніжних слів. То не був прояв зменшення його любові, а скоріше - витончене вдосконалення Його прив'язання, щоб уподібнити Мене до Нього у стражданнях, які Він вибрав для себе, як цінний скарб і спадщину.

Звідси тобі стане ясною неграмотність і схиблення смертних, і - як далеко їх віднесло від дороги світла, коли майже всі з них, як правило, намагаються уникнути тягарів і терпінь, лякаються царського і безпечного шляху умертвлень і Хреста. Повні цього облудного неуцтва, вони не лише відчувають відразу до всякої подоби Христових і Моїх терпінь, позбавляють себе істинного і найбільшого благословення у цьому житті; вони ще й роблять своє одужання неможливим, бо всі вони слабі і уражені багатьма гріхами, для яких терпіння є єдиним лікарством. Гріх поповнюється через негідне потурання змислам, і є несумісний з терпіннями горя; в той же час горе заробляє прощення у Справедливого Судді. Через гіркоту смутку і страждань туман гріха розвіюється, крайності хтивих і дратуючих пристрастей придушуються, гордість і зарозумілість -поскромлюються, плоть - усмирюється; нахил до зла, до збуджуючих земних творінь - слабне, розсудок -прояснюється, воля - приводиться в свої межі і виправляються її безладні хитання на кожен поклик пристрасті. А перед усім - Божа любов і милосердя прихилюються до страждущого, хто терпляче приймає біль, старається наслідувати Мого Пресвятого Сина. У цій науці терпінь відживають всі благословенні скарби, що їх мають сотворіння. Ті, що втікають від терпінь, є ненормальними. Ті, що нічого не знають про цю науку, є немудрими.

Глава 6.
ХРЕЩЕННЯ І ПІСТ ХРИСТА. ДІЯННЯ МАРІЇ


Сам один Ісус попрямував із дому до сусіднього містечка Витанії (або Ветараби) на другім березі ріки Йордан, де Предтеча, Святий Йоан Хреститель проповідав і хрестив. При перших же кроках подорожі наш Спаситель возніс очі до Бога Отця з безмежною любовю, наново жертвуючи Йому все, що відтепер мав чинити: труди, смуток, Страсті і Хресну смерть, а також - своє велике людське переживання, спричинене розлученням із ніжною Матірю; Її товариством Він втішався цілих двадцять дев'ять літ. Убого одягнений і незнаний нікому, Цар царів і Володар володарів (Одкр. 19, 16) спішив на порятунок своїх підданих.

По дорозі до Йордану Він у тайні від них роздавав свої благословення, знімаючи із багатьох зустрічних тягарі тілесних і душевних недуг. Серце Св. Йоана схвилювалось, ще нім він побачив Ісуса. Відчуваючи нове світло й радість, велике піднесення в душі, він не міг вийти з дива: "Що це таке? Що за велике передчуття? Відколи я пізнав мого Господа, ще перебуваючи в лоні моєї матері, я не відчував такого хвилювання в душі, як зараз! Чи це можливо, що Він тепер приходить нам на радість, чи - що Спаситель світу десь близько біля мене?" По цьому просвіченні Йоан Хреститель дістав внутрішнє видіння, в якім сприйняв більш ясно таїнство воз'єднання Особи Слова із людською природою, і другі тайни Відкуплення. Та й - отримав оповіщення, що Спаситель світу надходить хреститись.

Ось, Господь змішався з натовпом і дочекався своєї черги. Йоан Хреститель зразу ж впізнав Його, упав на коліна і сказав: "Мені самому треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?" Так записано у Св. Матея. Але Христос відповів: "Залиши це тепер. Так бо личить нам здійснити всяку правду."

Після Хрещення нашого Господа Небеса відчинились, і Святий Дух у виді голуба зійшов на Нього, і почувся голос Бога Отця: "Це Син Мій, що його Я вподобав." Багато з присутніх, що мали ласку в Бога, почули цей голос і бачили Святого Духа. Бо Отець перший засвідчив, що Ісус - Його справжній Син, і рівночасно - відновив перед світом честь свого Сина, котрий тільки-що упокорив себе Хрещенням на відпущення гріхів, яких зовсім не мав.

А що ж в міжчасі діялось коло нашої Цариці? Через Божественне просвітлення Вона бачила і розуміла кожен крок, чин і душевний відрух свого пресвятого Сина, докладно і завзято наслідувала всі Його дії, молилась, щоб Хрещення ширилось по цілому світі, щоб люди з нього скористали. Крім того, ангели, ті, що носили на собі емблеми чи щити із Страстями Спасителя, доставили Їй вісті про всі події над Йорданом. Тоді премудра Матір укладала нові хвальні пісні з подяками для Найвищого і для Воплоченого Слова. Крім того, Вона просила Небесних вістунів допомагати Їй у прославлянні Спасителя, що так себе упокорив, прийнявши Хрещення з рук власного сотворіння.

Без затримки Христос пішов з Йордану у пустиню, лише в товаристві ангелів. Вибрав місце для чування і посту в печері між голими похмурими скелями... Припав до землі у найглибшій покорі... Віддав шану Богові Отцеві, подякував за всі труди Його десниці, і - що вибрав Йому це місце усамітнення. В певний спосіб Він навіть дякував пустині, що прийняла Його до себе і сховала від світу. Він хрестом лежав на землі і молився до Предвічного Бога за спасення людей; і чинив так на протязі усього посту.



Сорок днів Спаситель не приймав поживи, жертвуючи умертвлення свого посту для надолуження за людські гріхи обжирства. В нім Господь здобув перемогу і над цим пороком людської вдачі, і над іншими злими схильностями людської плоті, заплатив Предвічному

Судді і Законодавцеві за шкоду, нанесену зіпсуттям людського роду. Згідно із просвітленням, яке я дістала, Христос виконував передумову своєї домовленості з Богом Отцем, а саме: щоб взяти на себе службу Проповідника і Учителя, щоб стати нашим Заступником і Відкупителем, Ісус наперед мусів побороти кожен окремий порок у смертних вправлянням протилежних їм чеснот. Як люблячий Батько, що все віддає для визволення з в'язниці заблудших дітей, Христос побажав заплатити кожен наш довг: за нашу гордість -власним упокоренням, за пожадливість - своїм добровільним і повним убожеством, за низькі і хтиві нахили - покутою і строгістю до себе, за нашу запальність і мстивий гнів - лагідністю і милосердям до своїх ворогів, за наше недбальство і лінивство -своїми неустанними трудами, за нашу лож і зависть -відвертістю і праведною щирістю.

Ось так Він неустанно умиротворював справедли­вого Небесного Суддю і випрошував дарування провин для непослушних і зіпсованих дітей. І - не лише здобув це прощення для них, але ще й заслужив нові ласки, щоб вони стали вартими Його товариства, достойними споглядати Його Отця, і - користати усю вічність з Його спадщини. Всі діяння Спасителя були такі завершені і досконалі, що Він міг облагодіяти грішне людство своїми малими чинами, безкровно. Але Бог - то не люди. Тому Він побажав виявити свою любов до нас граничними, ніким неперевершеними стражданнями і Хресною смертю, щоб не мали жодного оправдання для себе навіть найбільш невдячні і затверділі серця.

Ангели безупинно курсували з потрібними вістями між Пречистою Дівою Марією і Її любим Сином. Але помимо них, Вони обоє підтримували між собою тісний зв'язок, бо через Божественне просвітлення й видіння розуміли свої найтаємніші думки і почування. Та праця ангелів не була лишньою, бо й Господеві, і Пресвятій Богородиці було дуже приємно, коли Небесні вістуни ще раз повторяли вголос те, що Обоє вже собі сказали перед тим.

Отже, як тільки Господь рушив з-над Йордану у пустиню, наша Цариця замкнулась у домі, так що ніхто навіть не знав, де Вона перебуває, і почала у своїй світлиці повний 40-денний піст. Вона ретельно повторяла всі діяння Ісуса, не оминаючи жодної молитви, лежань хрестом і метаній. Як і Спаситель у пустині, Вона творила щоденно три сотні метаній; в інші пори дня - укладала хвальні пісні разом з ангелами. Так співпрацюючи на віддалі з Христом Господом у дотриманні такого ж суворого посту, одночасно з Ним повторяючи всі Його молитви і прошення, Ісусова Матір одержувала ті самі побіли над людськими недомаганнями. Відповідно до свого стану звичайного, хоч піднесеного до Небесних вишин людського сотворіння, Пречиста Діва тими святими вправами і своїми чеснотами теж помагала сплачувати довг Божій Справедливості. Отже, коли Христос, як наш Відкупитель, здобув для нас безліч благословень, і з надлишком сплатив всі людські довги, то Пресвята Марія, як Його Помічниця і наша Матір, дарувала своє милосердне заступництво усьому людському родові.

Люцифер слідкував за діяннями Ісуса Христа, наскільки на це позволяв Господь Бог. Тому він хибно думав, що це звичайна людська істота, хоч дуже свята і праведна. У своїм безмежнім нахабстві і злобі він набрався смілості кусити Спасителя. Вкупі із своїми підручними люцифер пустив в хід всю свою силу і підступність. Але Господь ударемнював всі його дії з Божественною мудрістю і стриманістю, приховував Небесне походження і потугу своєї сили, виявляв свою міць лиш настільки, наскільки випадало звичайній святій людині, наскільки вистачало для звитяги над пекольними ворогами. Щоб почати битву не як всемогутній Бог, а як людина, Господь у духу звернувся з молитвою до Бога Отця: "Мій Отче і Предвічний Боже! Ось я вступаю в битву з ворогом, щоб знищити його силу, упокорити його гордість і злобу проти моїх улюблених душ. Задля Твоєї слави і добробуту душ я піддаю себе спробам зухвалої зарозумілості люцифера. Бажаю тим способом розчавити йому голову; так щоб його нахабство було вже підірване, коли він заатакує смертних своїми покусами без їхнього сприяння. Молю Тебе, мій Отче, щоб Ти пам'ятав про мою битву і про перемогу для блага смертних, на котрих нападає спільний ворог. Скріпи їх слабі сили через мій тріюмф, позволь їм перемагати. Нехай їх заохотить мій примір. Нехай вони навчаться від мене, як відбивати і перемагати ворогів."

Проникливість демонів не мала доступу до цієї внутрішньої духової молитви. Ангели, супутники Ісуса, теж були сховані поза полем зору люцифера, щоб він нічого не запідозрив. Небесні духи прославили і восхвалили Бога Отця і Святого Духа, що раділи з трудів Воплоченого Слова. А Пречиста Діва із своєї каплички спостерігала за розгортанням цієї битви. Почався той поєдинок на 35-й день Христового посту у пустині; тривав - до його кінця, як передають Євангелисти, то значить - повних п'ять днів. Люцифер прийняв на себе вид людини, став перед Господом, як чужинець, що ніколи Його не стрічав. Зодяг себе у сяйво, наче Ангел, і в сподіванні, що Господь мусить терпіти муки голоду, промовив так: "Коли ти - Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом." (Мат. 4, 3). Такою хитромудрою порадою диявол хотів перевірити свою найбільшу тривогу, чи часом цей чоловік не є Месією. Але Спаситель світу відповів коротко: "Написано: чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих."

Люцифер був відбитий нищівним доказом із Святого Письма, і супровідною прихованою силою духа Господа, але здаватись не хотів. За позволенням Ісуса він заніс Його на руках до Єрусалиму і поставив на наріжник храму. Звідси Господь бачив юрби прохожих, але сам залишався для них невидимим. Люцифер прагнув розбудити у цій святій, як він думав людині, марне жадання слави від народу, що товпився внизу, нібито заради возвеличення Божого Імені. Тому він знову послужився словами із Святого Письма: "Коли ти - Син Божий, кинься додолу: написано бо: Він ангелам своїм велітиме про тебе, і вони візьмуть тебе на руки, щоб ти своєю ногою часом не спіткнувся об каиінь."(Мат. 4,6). Невидимі для диявола Небесні духи не могли вийти з дива, що їх Цар заради блага смертної людини дозволив, щоб Його торкалися руки нечистого. А навколо князя темряви юрмилась вся нечиста сила, бо з тої нагоди пекло майже спорожніло, аби люциферові дати всю потрібну поміч. Тим часом Божа Премудрість відповіла: "Написано також: не будеш спокушати Господа Бога твого.: (Втор. 6, 16). Ця відповідь була дана з незрівнянною лагідністю, покірністю, і рівночасно - з таким маєстатом, що саме це успосіблення Господа нанесло нищівний удар зарозумілості диявола, і спричинило незнані йому раніше муки і замішання.

Тоді він з іншого боку підступив до незнаного йому святого мужа. Узяв його на високу гору, звідки було видно багато земель, і бундючно звернувся до Нього: "Оце все дам тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся." (Мат. 4, 9). З неймовірним нахабством і безумною підступністю він пропонував те, що йому не належало, і підлягало лише Богові. Цар і Господь всього сотворе­ного закінчив розмову: "Геть, сатано! Написано бо: Господу Богу Твоєму поклонишся, і Йому Єдиному будеш служити." "Цим наказом Христос припинив дальші спроби люцифера і скинув його разом з легіо­нами нечистих духів в найглибші провалля пекла. Там вони три дні лежали в безруху, зруйновані, нездатні рушитися з місця. Коли їм було дозволено підвестися знову, поскромленим і засоромленим, вони вже не мали певності, чи той пустельник був звичайним праведни­ком, чи предсказаним перед віками Воплоченим Сло­вом. В тих сумнівах і непевності вони розгублено мета­лися аж до часу самої Голгофти.

Звитяжний Христос возніс до Бога Отця славені з подяками за те, що даруав Йому ось цей тріюмф над ворогом Бога і людини. Ликуючі ангели на руках занесли свого Володаря назад у пустиню. З їх боку це було надолуженням за те, що нечисті руки злого духа дотикались святого людського тіла Божого Сина. Ніколи людський ум не міг би сам додуматись, що Бог був спосібний зайти аж так далеко, щоб рятувати грішні сотворіння, зроблені із земного пороху, коли би цього нам не переповів Святий Євангелист.

Тим часом в Назареті із своєї каплички Княгиня ангелів слідкувала за поєдинком Її пресвятого Сина. Завдяки Божественному світлу Вона ставала свідком всіх подій. Та ще й ангели без перерви заносили Їй останні вісті з поля бою. Рівночасно з Господом Пречиста Діва повторяла ті самі молитви. Невидимо й духово Вона громила люцифера з його підручними, співділаючи з Христом для нашого добра. Коли ж наша Цариця усвідомила собі, що диявол посмів носити нашого Господа з місця на місце, Вона гірко заплакала через таку образу. Зате по перемозі над ворогом Марія утішилася, негайно уложила гимни на честь Бога і пресвятої людської природи Христа; зразу ж ангели поклали їх на музику і передали Пресвятому Синові разом з подяками за благословення, здобуті для цілого людського роду. Христос у відповідь післав Небесних духів із словами підбадьорення і радості з нагоди побіди над люцифером.

З пустині наш тріюмфуючий Владика і Цар вернувся знов на береги Йордану. Йоан Хреститель був милий Його серцю. А, крім того, Господь бажав одержати від нього ще одне прилюдне свідчення про призначення й

Небесне походження Воплоченого Слова. Як тільки Йоан побачив Його знову, то, вказуючи пальцем, вимовив слова: "Ось Агнець Божий, що бере гріхи світу. Це той, що про Нього повідав я: за мною йде Муж, що був передо мною, бо був раніш від мене. І не знав я Його. Та я на те прийшов, водою хрестивши, щоб Ізраїлеві об'явлений був Він."

Це свідчення зворушило двох учнів Святого Йоана, і вони пішли за Господом до Його домівки. Це були перші апостоли, святі Андрій і Йоан (майбутній улюбленець Христа і четвертий Євангелист). Андрій, не барячись, покликав свого брата Симона, якого Господь з місця назвав Кифою, тобто Скелею (по-грецьки - Петро). Ці зустрічі відбулися у межах Юдеї. А наступного дня, вже в Галилеї, Ісус взяв до себе Филипа, котрий, у свою чергу, привів Натанаїла.

Із першими п'ятьма учнями Спаситель вертався додому в Назарет, щоб стрінутись із своєю любою Матірю. Апостоли теж дуже бажали бачити Її. Дорогою Він з любовю і без втоми працював над душами перших учнів, просвічував і ушляхетнював, збагачував Божественними дарами і благословеннями. Йдучи до Назарету, Христос прилюдно проповідував і вчив, як Господар правди і вічного життя. Багатьох слухачів поривала сила голошеної Ним науки, але наразі Спаситель не брав нікого більше в учні.

В цій подорожі Христос учив апостолів і словом, і ділами: шукав за бідними і страждущими, потішав хворих і засмучених, відвідував лічниці і в'язниці, творив чудеса милосердя для тіл, і для душ. Через Божественне просвічення Пречиста Богородиця з увагою і захопленням стежила за кожним кроком і подвигом свого пресвятого Сина; сердечно дякувала Богові Отцеві за перших п'ятьох учнів, усиновляла їх, як своїх духових дітей, жертвувала їх Божому Маєстатові з новими хвальними піснями. За те Найвищий зволив дарувати Їй нове об'явлення, як буде далі втілюватися в життя наука Спасителя. І ось тепер Вона готується стрічати своїх наймиліших гостей: приводить в порядок убоге житло, запасає провізію для частування.

Вони прибули. Пречиста Діва приймає свого Сина з найглибшою покорою і почитанням. Її поведення наповнює учеників ще глибшою пошаною до їх Божественного Наставника. Таким чином, з цього моменту і надалі Вона приймає на себе службу Учительки і духової Матері учнів Христа, вчить їх, як треба гідно спілкуватись з Особою Бога й Відкупителя. Матір Ісуса їх зразу причарувала. Святий Йоан, а з ним і решта, відразу впали перед Нею на коліна, бажаючи, щоб Богородиця прийняла їх, як власних синів і слуг. Найближчим Її серцю став Святий Йоан задля його невинності, задля лагідної і покірної вдачі. Йоан теж більше від других полюбив Пресвяту Богородицю.

Але як гостей, Пречиста Діва прийняла всіх однаково: служила при столі з уважністю Матері і маєстатом Цариці, викликуючи тим захоплення навіть у святих ангелів. Своєму Божественному Синові Вона прислужувала на колінах у найглибшій пошані. І рівночасно - просвічувала Його супутників відносно гідності їх Учителя і Відкупителя, навчаючи їх великих істин віри у Христа. Коли врешті апостоли відійшли на спочинок, Спаситель перейшов до світлиці своєї ніжної Матері, як Він раніше звик робити. А Вона, найпокірніша серед смиренних, помістилась біля Його стіп, як в давні літа. Щодо покори, то нашій Цариці завжди здавалося, що Вона дуже мало може зробити, а ще менше, ніж може, робить, - щоб віддячитись Йому за безмежну любов і невимірні дари з Його рук. Вона вважала себе безвартісною і порохом землі. Господь підніс Її з долівки і говорив до Неї слова про спасення і вічне життя, але із спокійним і незворушним видом: Бо якраз у цьому проміжку часу Він почав обходитись з Матірю більш стримано, щоб дати Їй можливість здобути більші заслуги у терпінні. Таку просьбу Вона сама висловлювала, коли Спаситель вирушав із дому для Хрещення і посту у пустині.


Слова Цариці


Моя доню. Виджу, що велике щастя, яке мали учні Мого пресвятого Сина, а особливо Св. Йоан, Мій улюблений слуга, - сильно настроїло тебе до змагань і великих прагнень. Певна річ, що Я любила його в окремий спосіб, бо він був найбільш чистий і відвертий, наче голуб. І в очах Господа він був дуже милий через свою чистоту і любов до Мене. Його примір повинен пришпорювати тебе чинити те, чого Мій Син і Я очікуєм від тебе. Ти свідома того, Моя найдорожча, що Я є найчистішою Матірю, і що з матірною любовю приймаю тих всіх, що завзято і побожно бажають бути Моїми дітьми і слугами Господа. Я прийму їх з відкритими обіймами, і стану їх Заступницею й Оборонцем. Твоя убогість, безвартісність і неміч стануть для Мене ще більшою спонукою, щоб виявляти тобі Мою щедру прихильність. Тому Я кличу тебе стати Моєю вибраною і улюбленою донею в святій Церкві.

Однак сповнення Моєї обітниці буде залежати від твого служіння, а іменно: що ти будеш правдиво і свято змагатись за ту Мою любов, якою Я любила святого Йоана, і за всі супровідні благословення, наслідуючи його усіми твоїми силами. Тобто, мусиш обіцяти, що виконаєш все, що Я тобі прикажу, не схибивши в найменшій точці. Отже, хочу, щоб ти трудилась до тих пір, аж поки в тобі помре вся любов до себе; щоб ти придушувала всі наслідки першого гріха, аж поки всі похідні від нього схильності будуть зовсім вигашені; щоб ти старалась поновити в собі ту голубину щирість і простоту, котра руйнує всяку злобу і дволичність. Ти мусиш бути ангелом у всіх твоїх чинах, бо вибачливість Найвищого супроти тебе була такою великою, що спорядила тебе світлом і розумом більше ангельським, ніж людським. Я вистарала для тебе ці великі благословення, і тому з Мого боку є цілком розсудливо очікувати, що ти оправдаєш їх у твоїх трудах і мислях. Що стосується Мене, то тобі слід плекати неустанну прив'язаність і велике бажання подобатись і служити Мені, завжди уважно ставитись до Моїх порад, і не зводити з Мене очей, щоб знати й виконувати те, що Я приказую. Тоді ти будеш Моєю правдивою донею, а Я - твоєю Покровителькою і люблячою Матірю.


Книга шоста.


Каталог: media -> files
files -> Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п'ят… був справжнім аристократом Духа без жодного силування з свого боку… С.Єфремов
files -> Проект Художній світ Т. Г. Шевченка. Автопортрети Кобзаря
files -> Пояснювальна записка Варіативний модуль розроблено до навчальної програми «Технології. 10-12 класи»
files -> «Методика навчання природознавства та основ здоров’я»
files -> Міністерство освіти і науки України Управління освіти і науки Івано-Франківської обласної державної адміністрації Івано-Франківський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
files -> Формування ключових компетентностей учнів на уроках математики
files -> Методичний кабінет Коломийської сш І-ІІІ ст. №5 імені Т. Г. Шевченка
files -> Прокатування Волочіння В. Гащак зош №7
files -> Схвалено комісією з економіки Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки України


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   32




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка