На правах рукопису



Сторінка1/8
Дата конвертації16.07.2017
Розмір4.51 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8



МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ


На правах рукопису




ЛУЦИК АЛЛА МИХАЙЛІВНА

УДК 351.713 (477)


АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕДУРИ У СФЕРІ

ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ
Спеціальність: 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право;

інформаційне право



Дисертація

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник –



Теремецький Владислав Іванович,

доктор юридичних наук


Харків – 2015



ЗМІСТ

Перелік умовних позначень………………………………….4

ВСТУП…………………………………..…………………………………5

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРОЦЕДУР У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ…...…………………………………………………………………….14

1.1. Поняття та принципи здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні………………………………………………….14

1.2. Державна фіскальна служба України як суб’єкт здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування…………………...……...32

1.3. Види адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні…………………………………………………………………………....48

1.4. Нормативна основа здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні………...………………………………………………59

Висновки до розділу 1…………………………………………………….75


РОЗДІЛ ІІ. СФЕРИ РЕАЛІЗАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРОЦЕДУР ДЕРЖАВНОЮ ФІСКАЛЬНОЮ СЛУЖБОЮ УКРАЇНИ Й ОСОБЛИВОСТІ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ПОРЯДКУ ЇХ ЗДІЙСНЕННЯ……………………………..79

2.1. Адміністративні процедури при здійсненні внутрішньоорганізаційної діяльності Державної фіскальної служби України у сфері оподаткування…………………………………………………………….79

2.2. Адміністративні процедури при здійсненні зовнішньоорганізаційної діяльності Державної фіскальної служби України у сфері оподаткування…………………………………………………………….92

2.3. Відповідальність посадових і службових осіб Державної фіскальної служби України за порушення порядку здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування……………………………………………...103

Висновки до розділу 2.…………………………………………………..121

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗДІЙСНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРОЦЕДУР У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ……………………………………………………....………………..124

3.1. Напрями вдосконалення національного законодавства, яке регламентує здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування……………...…………………………………………………...124

3.2. Зарубіжний досвід здійснення адміністративних процедур органами оподаткування та можливості його використання в Україні...………………………………………………………………………...133

3.3. Шляхи вдосконалення організаційних засад здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні…...................149

Висновки до розділу 3..………………………………………………….159

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………161

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………166

ДОДАТКИ ………………………………………………………………190

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ГАТТ – Генеральна угода з тарифів і торгівлі

ГДПІ України – Головна державна податкова інспекція України

ГУ – Головне управління

ДКС України – Державна казначейська служба України

ДПА України – Державна податкова адміністрація України

ДПІ – Державна податкова інспекція

ДПС України – Державна податкова служба України

ДФС України – Державна фіскальна служба України

ЄС – Європейський Союз

ЄРПН – Єдиний реєстр податкових накладних

ЗІР – Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс

КЗпП України – Кодекс законів про працю України

КК України – Кримінальний кодекс України

КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення

ПДВ – податок на додану вартість

СОТ – Світова організація торгівлі

УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка

ЦОП – Центр обслуговування платників

ВСТУП

Актуальність теми. Основною метою адміністративної реформи, яка проводиться в Україні, є комплексна та якісна перебудова системи публічного управління в усіх сферах суспільного життя, зокрема й у сфері оподаткування. Підвищення ефективності діяльності Державної фіскальної служби України (ДФС України) у сфері оподаткування вимагає вдосконалення процесу здійснення нею адміністративних процедур, що, безумовно, є одним із ключових напрямів такої адміністративної реформи.

Наразі питання розв’язання проблем здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні привертає увагу, оскільки наша держава взяла на себе зобов’язання привести норми вітчизняного законодавства, у тому числі й податкового, відповідно до міжнародних норм та стандартів. Ці процедури становлять вкрай важливу сферу, завдяки якій існує можливість повного та всебічного забезпечення прав і свобод людини, створення сприятливих умов для ведення підприємництва, бізнесу тощо. Тому вироблення шляхів удосконалення національного законодавства та організаційних засад здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні обумовлює важливість обраної тематики наукового пошуку.

Теоретичні та практичні аспекти діяльності органів публічної влади в умовах трансформації вітчизняної системи публічного управління досліджували В. Б. Авер’янов, О. Ф. Андрійко, О. М. Бандурка, Д. М. Бахрах, Ю. П. Битяк, Т. Ф. Весельська, Н. В. Галіцина, В. М. Гаращук, І. П. Голосніченко, Р. А. Калюжний, С. В. Ківалов, В. В. Коваленко, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков, А. Т. Комзюк, О. В. Кузьменко, І. М. Лазарєв, В. Я. Малиновський, О. І. Миколенко, О. В. Морозова О. М. Музичук, Н. Р. Нижник, О. О. Никольська, Г. С. Одінцова, В. І. Олефір, В. П. Пєтков, П. М. Рабінович, О. Ю. Синявська, А. А. Стародубцев, М. М. Тищенко, В. К. Шкарупа, С. Д. Хазанов.

Проблемам з’ясування сутності, змісту та значення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні, окремим аспектам реформування податкової системи, зокрема, оптимізації державного управління у сфері оподаткування, приділяли увагу такі вітчизняні вчені, як І. Л. Бородин, С. Т. Гончарук, П. Є. Житний, В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко, М. П. Кучерявенко, І. Г. Лук’яненко, В. М. Мельник, A. B. Омельченко, Д. В. Цвірюк, Р. Ю. Паславська, К. П. Проскура, Т. О. Проценко, О. П. Рябченко, Л. А. Савченко, В. І. Теремецький. Віддаючи належне результатам попередніх наукових досліджень з цієї проблематики, слід констатувати, що питання адміністративних процедур у сфері оподаткування, які вивчалися раніше, зокрема в діяльності ДФС України, втратили своє значення у зв’язку із суттєвим оновленням податкового законодавства за останні роки. Правозастосовна практика виявила чимало прогалин у здійсненні контролюючими органами адміністративних процедур у сфері оподаткування, які потребують свого доктринального аналізу й нормативного врегулювання.

Наведене не лише обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, а й свідчить про актуальність її наукових положень як для теоретичного аналізу стану правового регулювання здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні, так і для визначення нових концептуальних підходів з їх удосконалення.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на реалізацію положень Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810/98, Указу Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» та Закону України від 17 березня 2011 р. № 3166-VІ «Про центральні органи виконавчої влади». Роботу виконано відповідно до п. 19 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011–2014 роки, схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 27 грудня 2010 р. (протокол № 10), а також у рамках науково-дослідної теми Харківського національного університету внутрішніх справ «Правоохоронна функція української держави» (державна реєстрація № 0113U00819).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі системного аналізу положень теорії адміністративного права, вітчизняного й зарубіжного законодавства і практики його застосування визначити сутність та особливості здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні, а також надати пропозиції та рекомендації щодо їх удосконалення.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні задачі:

– сформулювати поняття та визначити принципи здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні;

– з’ясувати місце ДФС України, як суб’єкта здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування;

– виявити види адміністративних процедур, що здійснюються у сфері оподаткування в Україні;

– охарактеризувати стан правового регулювання здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні;

– розкрити сутність адміністративних процедур при здійсненні внутрішньоорганізаційної діяльності ДФС України у сфері оподаткування;

– з’ясувати зміст адміністративних процедур при здійсненні зовнішньоорганізаційної діяльності ДФС України у сфері оподаткування;

– розглянути підстави та охарактеризувати відповідальність посадових і службових осіб ДФС України за порушення порядку здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування;

– виокремити напрями вдосконалення вітчизняного законодавства, що регламентує здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування;

– узагальнити зарубіжний досвід здійснення адміністративних процедур органами оподаткування та визначити можливості його використання в Україні;

– окреслити основні недоліки організаційних засад здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні та запропонувати шляхи їх усунення.



Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері здійснення адміністративних процедур.

Предметом дослідження є адміністративні процедури у сфері оподаткування в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність філософських, загальнонаукових, конкретно-наукових і спеціально-юридичних методів наукового пізнання, застосування яких обумовлене особливостями адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні як самостійного правового інституту. Історико-правовий метод дозволив дослідити історичні передумови становлення податкових органів в Україні (підрозділ 1.2). Завдяки структурно-логічному методу визначено особливості ДФС України, як суб’єкта здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування (підрозділ 1.2). За допомогою логіко-семантичного методу та методу наукової абстракції поглиблено понятійний апарат, зокрема уточнено зміст понять «процедура», «адміністративна процедура», «принцип», «правове регулювання», «юридична відповідальність» тощо (підрозділи 1.1, 1.4, 2.3). Порівняльно-правовий метод застосовано для визначення адміністративних процедур при здійсненні внутрішньоорганізаційної та зовнішньої діяльності ДФС України (підрозділи 2.1, 2.2), вивчення особливостей юридичної відповідальності посадових осіб ДФС України за порушення порядку здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування (підрозділ 2.3), визначення напрямів удосконалення національного законодавства, яке регламентує здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування (підрозділ 3.1), а також можливостей використання зарубіжного досвіду правового регулювання адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні (підрозділ 3.2). Методи класифікації, та групування використано для поділу адміністративних процедур, що здійснюються у сфері оподаткування в Україні (підрозділ 1.3). За допомогою методу документального аналізу окреслено можливі шляхи вдосконалення організаційних засад здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні (підрозділ 3.3).

Обґрунтованість і достовірність сформульованих у дисертації наукових положень, висновків та рекомендацій забезпечується емпіричною базою дослідження, яку становлять аналітичні та статистичні матеріали діяльності ДФС України щодо здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування у 2013–2015 роках.



Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших системних досліджень теоретичних і практичних проблем здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні. За результатами проведеного дослідження сформульовано низку наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

– класифіковано адміністративні процедури, які здійснюються у сфері оподаткування в Україні за такими критеріями: 1) за видом (спрямованістю) діяльності ДФС України: внутрішні (внутрішньоорганізаційні) та зовнішні (зовнішньоорганізаційні); 2) за наявністю чи відсутністю спору у податкових правовідносинах: юрисдикційні та неюрисдикційні; 3) за суб’єктом ініціативи: заявні та втручальні; 4) за рівнем урегульованості здійснення адміністративної процедури: звичайні (формальні) та спрощені (неформальні);

– запропоновано поділяти внутрішні адміністративні процедури ДФС України у сфері оподаткування на: а) організаційні процедури, які охоплюють питання внутрішнього трудового розпорядку, системи безпеки (технічної, пожежної), внутрішнього діловодства, добору і розстановки персоналу, формування кадрового резерву, розподілу посадових обов’язків тощо; б) нормотворчі процедури, які спрямовані на підготовку і прийняття нормативних та індивідуальних актів; в) адміністративні процедури, які пов’язані з організацією планово-фінансової роботи, здійсненням організаційно-технічних дій, спрямованих на матеріально-технічне забезпечення; г) інформаційні процедури, що охоплюють питання документообігу, інформаційного обслуговування та обміну; ґ) контрольно-наглядові процедури; д) адміністративно-управлінські процедури, пов’язані з розподілом, перерозподілом і делегуванням повноважень; е) адміністративні процедури, пов’язані зі здійсненням юридично значущих дій; є) адміністративні процедури, пов’язані з розглядом пропозицій і заяв, що надходять від платників податків; ж) адміністративні процедури, спрямовані на координацію і взаємодію структурних підрозділів ДФС України;

– сформульовано напрями вдосконалення організаційних засад здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні, а саме: 1) формування партнерських відносин з платниками податків; 2) надання якісних послуг платникам податків; 3) здійснення контролю за повнотою сплати податків; 4) організація ефективної системи управління персоналом ДФС України; 5) удосконалення операційної діяльності тощо;



удосконалено:

– визначення поняття адміністративної процедури у сфері оподаткування як встановленого законодавством порядку прийняття ДФС України, її територіальними органами та посадовими особами нормативно-правових актів управління, а також порядку розгляду і розв’язання індивідуальних адміністративних справ з метою забезпечення прав, свобод та законних інтересів платників податків, а також забезпечення нормального функціонування податкової системи держави;

– класифікацію принципів здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні шляхом поділу їх на: загальні (верховенство права, законність, рівність учасників адміністративної процедури перед законом, публічність) та спеціальні (використання повноважень з належною метою, обґрунтованість, неупередженість податкового органу, добросовісність, розсудливість, пропорційність, відкритість, своєчасність і розумність строку, ефективність, презумпція правомірності дій і вимог особи, гарантування права особі на участь в адміністративному провадженні, гарантування правового захисту, мовчазної згоди, «єдиного вікна») принципи;

– визначення поняття внутрішньоорганізаційні адміністративні процедури ДФС України у сфері оподаткування, котрі розуміються як нормативно-встановлений порядок послідовно здійснюваних адміністративних дій та прийнятих рішень, спрямованих на реалізацію повноважень ДФС України у сфері управлінської діяльності щодо забезпечення ефективності функціонування всіх її структурних підрозділів;

– поняття зовнішньоорганізаційних адміністративних процедур, що здійснюються ДФС України у сфері оподаткування, під якими розуміється нормативно-встановлений порядок послідовно здійснюваних адміністративних дій та прийнятих управлінських рішень щодо розгляду, розв’язання і вирішення індивідуальних адміністративних справ у сфері публічного управління, спрямованих на реалізацію та забезпечення прав і законних інтересів платників податків у сфері податкових правовідносин;

дістали подальшого розвитку:

– правова позиція побудови податкової системи в Україні відповідно до європейських вимог і стандартів. З метою забезпечення надходження державних доходів на основі добровільного виконання платниками податків вимог податкового законодавства, здійснення їх неупередженого адміністрування та, враховуючи досвід європейських країн, передбачено створення системи оподаткування, що створить сприятливі умови для розвитку вітчизняного економічного сектору;

– наукове положення, що правове регулювання здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні здійснюється нормами різних галузей права (податкового, адміністративного, фінансового тощо). При цьому суб’єктом такого регулювання виступає переважно ДФС України, яка видає відповідні підзаконні нормативно-правові акти (накази, порядки, інструкції тощо);

– характеристика підстав юридичної відповідальності посадових і службових осіб ДФС України за порушення порядку здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування, закріпленої нормами трудового, цивільного, адміністративного та кримінального законодавства.



Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені у дисертації положення можуть бути використані:

– у науково-дослідній сфері для подальшої розробки теоретико-правових питань удосконалення порядку здійснення адміністративних процедур органами ДФС України та розроблення програм і концепцій розвитку у сфері оподаткування;

– у правотворчій діяльності – під час внесення змін і доповнень до нормативно-правових актів, які регулюють відносини, пов’язані зі здійсненням адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні;

– у правозастосовній діяльності для поліпшення практичної діяльності суб’єктів здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у практичну діяльність Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області від 11.08.2015 р.);

– у навчальному процесі – під час укладання підручників, навчальних посібників та проведення занять з дисциплін «Адміністративне право», «Податкове право», «Адміністративна відповідальність», «Сучасні проблеми адміністративного права та адміністративного процесу» (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 06.10.2014 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі сформульовані в дисертації положення та висновки ґрунтуються на власних дослідженнях автора. Ідеї та розробки, що належать співавторам наукових публікацій за темою дисертації, здобувачем не використовувались. В опублікованих у співавторстві двох наукових працях дисертантом визначено роль адміністративних процедур в діяльності ДФС України та запропоновано класифікацію адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки й практичні рекомендації, викладені в дослідженні, оприлюднені на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: «Юридична освіта та юридична наука в Україні: витоки, сучасність, перспективи» (Запоріжжя, 16–17 жовтня 2014 р.); «Право и общество: эволюция во взаимодействии» (Москва, 28–29 марта 2014 г.); «Стан дотримання прав людини в умовах сучасності: теоретичні та практичні аспекти» (Київ, 10 грудня 2014 р.); «Правоохоронна функція держави: теоретико-методологічні та історико-правові проблеми» (Харків, 25 квітня 2014 р.); «Сучасні проблеми правового, економічного та соціального розвитку держави» (Харків, 12 грудня 2014 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у п’яти наукових статтях, з яких чотири опубліковано у наукових фахових виданнях України, одна – у зарубіжному науковому періодичному виданні, а також у п’яти тезах наукових доповідей на науково-практичних конференціях.

РОЗДІЛ І

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АДМІНІСТРАТИВНИХ

ПРОЦЕДУР У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

1.1 Поняття та принципи здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні

У теорії права й адміністративно-правовій науці обґрунтовуються різні підходи до визначення поняття та змісту категорії «адміністративна процедура». Більшість авторів висловлюють думку про нерозривний зв’язок адміністративної процедури з адміністративним процесом. Деякі автори ототожнюють ці поняття, наголошуючи на тих чи інших властивих їм ознаках. Тому з метою визначення поняття, ознак адміністративних процедур, що здійснюються у сфері оподаткування в Україні слід проаналізувати теоретичні положення, що розкривають зміст поняття «адміністративна процедура», а також провести співвідношення адміністративної процедури з адміністративним процесом.

Вважається, що поняття «адміністративна процедура» є правовою категорією, яка походить від більш загальних категорій – «процедура», «юридична (правова) процедура». Термін «процедура» від латинського «procedo» означає «проходжу, або просуваюсь» [212, с. 234]. У російській та українській мовах термін «процедура» з’явився шляхом запозичення його з французької мови «рrocedure», яке має аналогічне значення [66, с. 156]. Отже, в загальному аспекті процедура – це певна сукупність дій або операцій, за допомогою яких реалізується той чи інший процес або етап, стадія, що виражає зміст відповідної технології [17, с. 166]. Потрапляючи у сферу правового регулювання, процедура набуває статусу правової (юридичної), тобто вона є встановленим нормою права порядком (послідовністю) здійснення юридично значущих дій у тій чи іншій сфері суспільного життя, які мають юридичне значення і наслідки, причому зазначений порядок повинен мати чітко визначену форму та зміст» [87, с. 671; 102, с. 45]. Так, І. В. Панова у своїх дослідженнях стверджує, що юридична процедура – це врегульований законодавством порядок виконання юридичних дій, спрямованих на досягнення юридичного результату [105, с. 28].

Роль юридичної процедури в сучасній державі суттєво зростає, оскільки правовий режим в державі має визначатися технологією реалізації юридичних приписів. Найважливіше, на думку І. М. Зайцева, визначитись не в тому, що потрібно робити, а в тому яким чином це робити. Відповідь на це питання має надати конструкція юридичного процесу, що поєднує різноманітні правові процедури та судочинство [36, с. 448]. Р. С. Тихий вважає, що правова процедура в управлінській діяльності органів виконавчої влади стає нормативним орієнтиром, який визначає порядок розв’язання управлінської ситуації, у тому числі конкретної юридичної справи. З урахуванням даного підходу адміністративна процедура розглядається як нормативна регламентація діяльності органів виконавчої влади, що забезпечує порядок прийняття владних управлінських рішень посадовими особами, в тому числі щодо розгляду і вирішення конкретних адміністративних справ. При цьому адміністративний процес розуміється як вид юрисдикційної діяльності виконавчих і судових органів з розгляду адміністративно-правових спорів, застосування заходів адміністративного примусу, вирішення справ про адміністративні правопорушення; у співвідношенні з адміністративним процесом адміністративна процедура розглядається як одна з його складової, порядок здійснювання якої регламентується адміністративно-процесуальними нормами [195, с. 10].

Правова процедура характеризується такими ознаками: а) є попередньо визначеною моделлю застосування правових норм у реальному житті, через яку досягається необхідний результат; б) юридична сила, тобто норми, що визначають процедурну діяльність, закріплені у законі; в) межі регулятивного «впливу» процедурних норм. Процедурні норми не торкаються змістової (внутрішньої) сторони реалізації основних норм, лише передбачають зовнішній процес їх впровадження; г) синхронність, тобто з виникненням основної норми відразу приймається процедурна. Це забезпечує нерозривність правотворчості та правореалізації, теорії та практики; д) законність – відповідність процедури нормативній моделі, закріпленій у нормативно-правовому акті тощо [68, с. 13; 25, с. 10].

Отже, під правовою процедурою слід розуміти законодавчо встановлені засоби реалізації норм права, які спрямовані на досягнення цілей правового регулювання тією чи іншою сферою суспільних відносин. Таким чином, правовий характер правової процедури пов’язаний із необхідністю правового закріплення суспільних відносин у вигляді норм права, реалізація і дотримання яких є обов’язковою умовою їх подальшої реалізації.

Співвідносячи поняття адміністративної процедури і адміністративного процесу слід відзначити, що в сучасній адміністративно-правовій науці поняття адміністративного процесу розглядається у вузькому та широкому значеннях. Адміністративний процес у вузькому значенні – це діяльність уповноважених органів державної влади щодо розгляду справ про адміністративні проступки та застосування заходів адміністративного примусу. Такий процес іноді називають адміністративно-юрисдикційним. Зміст адміністративного процесу в широкому значенні, окрім адміністративно-юрисдикційного процесу, складає також різноманітна управлінська діяльність щодо розгляду і розв’язання конкретних справ, які виникають у сфері державного управління. Такий підхід передбачає поширення поняття процесу не тільки на юрисдикційну, а й на регулятивну, тобто на всю нормотворчу та правозахисну діяльність адміністративних органів [17, с. 165].

Іноді адміністративний процес у широкому розумінні ототожнюють з юридичним процесом, який регламентує порядок розгляду та розв’язання конкретних адміністративних справ; з діяльністю, що ґрунтується на нормах адміністративного процесуального права, виконавчих органів держави, їх посадових осіб, а також інших уповноважених на те суб’єктів щодо реалізації норм матеріального адміністративного права, а в низці випадків – і матеріальних норм інших галузей права [8, с. 12]. В. К. Колпаков відзначає, що широке розуміння адміністративного процесу відповідає сучасним нормам розвитку правової науки і втіленим у Концепції адміністративної реформи України принципам трансформації публічного управління в дієвий інструмент реалізації громадянами своїх прав і свобод, інструмент захисту людини від неправомірних дій і адміністративних актів з боку органів управління та їхніх службовців [55, c. 363].

Отже, у сучасній адміністративно-правовій доктрині склалися різні концепції розуміння поняття адміністративного процесу. Так, В. П. Тимощук, серед таких концепцій виділяє:

а) деліктну (адміністративно-деліктну), яка охоплює відносини щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення та застосування заходів адміністративного примусу;

б) юрисдикційну, яка зосереджує відносини щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення та адміністративне судочинство;

в) адміністративно-юстиційну (охоплює відносини щодо розгляду скарг в адміністративному порядку та адміністративне судочинство);

г) управлінську (мова йде про всю діяльність усіх органів публічної адміністрації);

д) позитивно-управлінську (охоплює діяльність органів публічної адміністрації, за винятком відносин щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення);

е) широку (йдеться про всі відносини щодо застосування адміністративно-правових норм будь-якими суб’єктами, а також застосування в низці випадків матеріальних норм інших галузей права) [193, с. 34].

Такий широкий спектр розуміння адміністративного процесу вимагає проведення розмежування його складових, до яких відносяться адміністративні процедури, через недоцільність поєднання юрисдикційного та позитивно-управлінського процесу в одному понятті, що, на нашу думку, не відповідає сучасній адміністративно-правовій науці. З огляду на це, виникає необхідність у розмежуванні трактувань понять «адміністративний процес» та «адміністративна процедура».

Співвідносячи адміністративний процес та адміністративну процедуру, Ю. І. Мельникова вказує, що поняття «процес» і «процедура» визначають порядок діяльності із застосування норм матеріального права, при цьому «процес» рівнозначний «процедурі», котра практично є схожим правовим явищем. Тому важливо є не ізольоване розуміння процесу та процедури, а той зміст, який вкладається у ці поняття. Саме порядок діяльності із застосування норм матеріального права і є тією обставиною, яка споріднює поняття «юридичний процес» та «юридична процедура». Тому будь-яка процедура здійснення юридично значущих дій має визнаватись юридичним процесом перш за все на тій підставі, що вона є юридичною формою опосередкування суспільних відносин з реалізації матеріальних прав та відносин [91, c. 14]. О. В. Кузьменко зазначає, що, на відміну від процесу, процедура не є явищем, наділеним часовою динамікою: у процедурі відсутня головна детермінанта процесу – тривалість у часовому вимірі, тобто процес наділяється такими ознаками, як динаміка, безперервний рух, що виражається в послідовних переходах від одного до іншого стану, а процедура визначається як дискретність такого руху [66, с. 167].

Отже, процес постає як «діяльність суб’єктів права зі здійснення правової регламентації суспільних відносин та реалізації права», а процедура – як «формалізований бік такої діяльності» [65, с. 15].

На думку Л. Л. Попова, адміністративні процедури – це процедури здійснення різних видів позитивної управлінської діяльності (процедури нормотворчої діяльності, процедури реалізації прав і обов’язків громадян та організацій у сфері управління, процедури контрольної діяльності), а також процедури, пов’язані з організацією роботи апарату органів виконавчої влади. Така діяльність характеризується як організаційно-процедурна, що здійснюється органами виконавчої влади у процесі реалізації своїх функцій [113, c. 222]. І. М. Лазарєв вважає, що адміністративні процедури, як частина адміністративного процесу, являють собою врегульовану адміністративно-процесуальними нормами правозастосовну діяльність органів виконавчої влади, спрямовану на реалізацію своїх повноважень у відносинах з не підпорядкованими їм громадянами, організаціями і не пов’язану з розглядом спорів або застосуванням примусових заходів [72, с. 53–54]. Р. С. Тихий адміністративні процедури пропонує розглядати як нормативну регламентацію діяльності органів виконавчої влади, що забезпечує порядок прийняття владних управлінських рішень посадовими особами, у тому числі розгляду і вирішення конкретних адміністративних справ [194, с. 74].

За визначенням В. В. Галунька, адміністративні процедури – це встановлений законодавством порядок розгляду і розв’язання органами публічної адміністрації індивідуальних адміністративних справ з метою забезпечення прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства та держави [3, с. 276]. А В. Філатова визначає адміністративну процедуру як нормативно-правове закріплення (правову модель) певних видів діяльності, що реалізуються в межах адміністративних правовідносин і відбиваються в певній, встановленій законом, правовій формі [201, с. 92]. На думку О. С. Лагоди, під адміністративною процедурою слід розуміти встановлений законом порядок розгляду та розв’язання індивідуальних адміністративний справ органом виконавчої влади і місцевого самоврядування, який закінчується прийняттям адміністративного акта або укладанням адміністративного договору [69, с. 18].

Т. Ф. Весельська під адміністративною процедурою розуміє ініційоване належним суб’єктом адміністративне провадження щодо реалізації конкретного права чи забезпечення конкретного обов’язку. При цьому, адміністративне провадження – це визначений законодавством порядок підготовки і прийняття рішень та вчинення дій суб’єктами владних повноважень (органами публічної адміністрації). Тому, на думку науковця, між такими поняттями, як адміністративна процедура та адміністративне провадження, існує безперечний зв’язок де адміністративне провадження має загальнорегламентуючий, а адміністративна процедура – індивідуально-регламентуючий характер [10, с. 145]. І. М. Ямкова, розглядаючи адміністративні процедури як форму діяльності публічної адміністрації щодо регулювання підприємництва, дійшла висновку, що адміністративна процедура щодо реалізації права на підприємництво – це передбачена адміністративно-правовими нормами форма діяльності публічної адміністрації (або розв’язання органами публічної адміністрації індивідуальних адміністративних справ) з метою забезпечення прав і законних інтересів підприємців у сфері здійснення підприємницької діяльності та сприяння нормальному функціонування громадянського суспільства та держави [216, с. 214].

О. І. Миколенко пропонує розглядати адміністративну процедуру як врегульовану адміністративно-процедурними нормами послідовність дій суб’єктів нормотворчої і правозастосовної діяльності, структурованих відповідними процедурними відносинами, щодо прийняття нормативно-правових актів управління та вирішення адміністративних справ [93, с. 29]. Ю. О. Тихомиров та Е. В. Талапіна визначають адміністративну процедуру як нормативно врегульовану послідовно здійснювану діяльність органів виконавчої влади із реалізації прав та обов’язків, що забезпечує порядок прийняття владних управлінських рішень посадовими особами (розгляд й вирішення адміністративних справ) [178, с. 4].

У довідковій літературі поняття адміністративної процедури тлумачиться у вузькому та широкому значеннях. Згідно з першим адміністративна процедура – це порядок розгляду та вирішення уповноваженим органом державної влади (переважно органом виконавчої влади) конкретних індивідуальних справ, пов’язаних зі зверненнями громадян та організацій до відповідного органу з метою реалізації чи захисту своїх прав і законних інтересів. Адміністративна процедура регулюється законом або підзаконним нормативним актом (порядок розгляду скарг громадян, правила реєстрації юридичних осіб, правила видачі ліцензій, дозволу на носіння, зберігання, перевезення зброї тощо) [171, с. 10]. У більш широкому розумінні адміністративна процедура є порядком здійснення органом виконавчої влади, посадовою особою встановлених для них повноважень (порядок розроблення, обговорення й прийняття правового акта, оформлення документа, що має юридичне значення, порядок прийому особи на державну службу, проходження атестації та оформлення відповідних документів, порядок розгляду матеріалів про заохочення службовців, про притягнення до дисциплінарної відповідальності; порядок оформлення контрольно-наглядової діяльності тощо) [171, с. 10].

Спроби надати визначення поняття адміністративної процедури робить і законодавець. Так, у проекті Адміністративно-процедурного кодексу України від 3 грудня 2012 року під адміністративною процедурою пропонується розуміти визначений законодавством порядок адміністративного провадження (п. 1 ч. 1 ст. 2), а під адміністративним провадженням – сукупність послідовно вчинюваних адміністративним органом процедурних дій і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення адміністративної справи, що завершується прийняттям адміністративного акта і його виконанням (п. 2 ч. 1 ст. 2) [157].

Отже, адміністративний процес і адміністративна процедура це дві взаємопов’язані, однак цілком самостійні правові категорії. Адміністративний процес та адміністративні процедури об’єднують загальні властивості, а саме:

а) владність діяльності державних органів та їх посадових і службових осіб;

б) врегулювання цієї діяльності процесуальними нормами;

в) прийняття владного акта (постанови, вироку, рішення, протоколу та ін.);

г) реалізація норм матеріального права в певній послідовності, порядку і за правилами, під час якої виникають, змінюються або припиняються конкретні суспільні відносини [28, с. 132–133].

На підставі проведеного аналізу можна виділити такі ознаки адміністративних процедур:

1) адміністративні процедури застосовуються в публічній сфері. Саме за допомогою адміністративних процедур управлінській діяльності публічної адміністрації надається правова форма, що забезпечує чітке функціонування суб’єктів управління. Адміністративними процедурами можуть бути врегульовані як «внутрішні», організаційні прояви повноважень органів публічної влади, так і «зовнішні» прояви повноважень таких органів, тобто прийняття рішень відносно індивідуальних справ, що має значення для приватних осіб у зв’язку з реалізацією їх прав і законних інтересів;

2) адміністративні процедури регулюють порядок здійснення правозастосовної діяльності. Застосування права – це владна організуюча діяльність компетентних органів і осіб, що забезпечують у конкретних життєвих випадках реалізацію юридичних норм. Застосування права необхідне у випадку, коли закон повинен діяти з урахуванням тих або інших конкретних обставин, що вимагають встановлення та контролю. Застосування права – важлива сторона діяльності органів державної влади по виконанню законів і інших правових актів, у процесі якої видаються інші акти, що мають головним чином організаційний характер. Адміністративні процедури, додаючи правову форму такої діяльності, закріплюють порядок дій і прийняття рішень компетентних органів і посадових осіб у зв’язку з застосуванням ними правових вимог до конкретного життєвого випадку. Нормативно закріплені адміністративні процедури, забезпечуючи проведення в життя вимог закону, стають критерієм правомірності поводження суб’єктів і в цьому розумінні виконують також правозабезпечуючу функцію. Правозастосування в розглянутому контексті повинне розвиватися в напрямку зведення ролі виконавчої влади до обслуговування процесу реалізації права приватною особою, тобто створенню передбачених законом умов для доцільного й оптимального використання громадянином правових можливостей, що повністю узгоджується з сучасною ідеологією трансформації вітчизняного адміністративного права, надання йому публічно-сервісного призначення;

3) адміністративні процедури охоплюють управлінську діяльність позитивної спрямованості, тобто діяльність, спрямовану на створення умов для ефективної реалізації прав і законних інтересів громадян та організацій. Саме «позитивна» сторона адміністративної діяльності повинна одержати нормативне закріплення через адміністративні процедури. У межах адміністративних процедур не вирішуються суперечки і не розглядаються скарги приватних осіб на дії і рішення органів публічної адміністрації. Адміністративні процедури не мають своїм результатом застосування примусових заходів. Між заінтересованою особою і владним суб’єктом, котрі беруть участь в адміністративних процедурах, виникають регулятивні процесуальні правовідносини, у яких суб’єкт публічного управління виступає не в ролі арбітра, а в ролі організатора, що забезпечує реалізацію у сфері публічного управління прав або обов’язків заінтересованої особи, передбачених відповідними матеріальними нормами права;

4) адміністративні процедури встановлюють визначений порядок здійснення тих або інших дій. Завдання адміністративних процедур – упорядкувати діяльність уповноважених органів влади і всіх заінтересованих осіб. При цьому таке упорядкування має своєю кінцевою метою підвищення ефективності і якості роботи державних органів, забезпечення належного виконання публічною адміністрацією своїх завдань і функцій. Отже, процедурні норми повинні складати основу діяльності органів публічної влади;

5) для адміністративних процедур характерний особливий суб’єктний склад. Однією зі сторін в адміністративній процедурі завжди виступає державний орган або посадова особа, наділені державно-владними повноваженнями; 6) адміністративні процедури закріплюються адміністративно-процесуальними нормами, які, своєю чергою, регулюють застосування матеріальних норм адміністративного та інших галузей права (фінансового, господарського, трудового та ін.) і при цьому регламентують діяльність уповноважених органів і посадових осіб [17, с. 173–174].

З викладеного вбачається, що адміністративна процедура є самостійною правовою категорією, яка відображає порядок розгляду і розв’язання органами публічної влади індивідуальних адміністративних справ з метою забезпечення прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Ототожнення адміністративної процедури з адміністративним процесом не можливе, адже адміністративний процес, провадженнями якого є провадження у справах про адміністративні правопорушення, провадження з розгляду скарг на дії чи бездіяльність посадових осіб органів публічної влади тощо, передбачає, за певних обставин, участь такого суб’єкта як суд. При здійсненні ж адміністративних процедур участь суду є необов’язковою, адже суб’єктами їх здійснення є органи публічної влади.

Аналізуючи наведене, слід відмітити, що податковій галузі права також властиві власні процедури та процес, однак виникає питання: яким чином вони співвідносяться із адміністративними процедурами та процесом. Єдиного погляду серед правників щодо вказаної проблеми немає. Так, одні вчені (наприклад, Г. В. Петрова) визначають податковий процес як державно-управлінську діяльність у всьому різноманітті її проявів та сукупність дій, що здійснюються податковими органами (їх посадовими особами) для реалізації покладених на них завдань і функцій [107, с. 11]. Інші дослідники (наприклад, Ф. Х. Банхаєва) розглядають податковий процес як частину бюджетного або фінансового процесу [9, с. 16].

На думку В. І. Теремецького, податкові та адміністративно-правові процедури – це самостійні правові явища, які не можна ні ототожнювати, ні протиставляти, а також не варто стверджувати, що податковий процес та процедури цілком реалізуються в межах адміністративного процесу та процедур відповідно. При цьому, як наголошує вчений, податкові процедури у певному сенсі є адміністративними, оскільки вони мають імперативний характер, супроводження їх реалізації та нагляд за їх дотриманням здійснюється органами виконавчої влади, одним із їх завдань є організація і забезпечення злагодженого та прозорого механізму управління рухом коштів від платників податків до державного бюджету, тобто ці процедури мають управлінський, а отже, адміністративно-правовий характер. Разом з цим, економічний характер відносин, які опосередковують виключно податкові процедури, не дозволяє в повній мірі розглядати їх як адміністративні [188, с. 259].

Відтак специфіка адміністративних процедур у податковому праві обумовлюється особливостями податкових правовідносини, якими є врегульовані нормами податкового права фінансові правовідносини, що виникають з приводу справляння податків та інших обов’язкових платежів податкового характеру з юридичних і фізичних осіб до державного й місцевих бюджетів, а також до державних цільових фондів [86, с. 32].

Наявність адміністративних процедур у податковому праві переслідує декілька цілей: по-перше, встановити найбільш доцільний, надійний та ефективний порядок взаємодії контролюючих органів і платників податків. Наявність чіткої науково обґрунтованої процедури унеможливлює розпорошення дій з боку контролюючих органів та гарантує досягнення максимально позитивного результату з найменшими витратами ресурсів. По-друге, необхідність суворої процедури забезпечує захист прав і законних інтересів платників податків від можливих зловживань та проявів свавілля з боку повноважних суб’єктів. Аналіз вітчизняного законодавства дозволяє стверджувати, що юридична процедура, як процесуальна основа діяльності всіх повноважних органів та посадових осіб без виключення закріплена у ст. 19 Конституції України, де встановлено, що органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Тобто фактично та чи інша юридична процедура, не залежно від того реалізується вона у сфері податкового, адміністративного, кримінального, цивільного чи іншої галузі права виступає фактором дотримання принципу законності [192, с. 98–99].

З викладеного можна констатувати, що адміністративні процедури у податковій сфері супроводжують або обслуговують відносини, які виникають між державою та іншими суб’єктами податкового права з приводу руху коштів від грошових фондів платників податків і зборів до бюджетів та централізованих грошових фондів держави. Метою адміністративних процедур у податковому праві є встановлення найбільш доцільного, надійного та ефективного порядку взаємодії контрольних органів і платників податків, бо наявність чіткої науково обґрунтованої процедури унеможливлює розпорошення дій з боку органів контролю й гарантує досягнення максимально позитивного результату з найменшими витратами ресурсів, а необхідність суворої процедури забезпечує захист прав і законних інтересів платників податків від можливих зловживань та проявів свавілля з боку повноважних суб’єктів [188, с. 260].

Формулюючи поняття адміністративно-правової процедури взагалі й у сфері податкових правовідносин зокрема, слід погодитися з думкою В. М. Горшеньова, який стверджував, що вся діяльність адміністративних органів держави має бути організована так, щоб її результати досягалися ефективно, швидко та з максимальною зручністю для всіх, кого це стосується. Вказане стає можливим тоді, коли існують досконалі правила, які визначають всю процедуру такої діяльності. Отже, зрозуміло, що процедурно-процесуальні форми та норми, які їх регламентують в галузі позитивної (а не правоохоронної) діяльності органів держави, мають не менш важливе значення, ніж у галузі юрисдикційній [21, с. 209].

Таким чином, за своїм змістом та спрямованістю адміністративні процедури застосовуються в діяльності всіх органів публічної влади, до яких відносяться й податкові органи України. Вони охоплюють управлінську діяльність податкових органів України, спрямовану на реалізацію функцій та завдань, покладених на ці органи, а також на реалізацію прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб у сфері оподаткування. Саме за допомогою адміністративних процедур здійснюється реалізація як внутрішньоорганізаційних, так і зовнішніх повноважень податкових органів України. Вони сприяють врегулюванню внутрішньоорганізаційної діяльності податкових органів, а також прийняттю відповідних рішень щодо індивідуальних справ, які мають значення для платників податків у зв’язку з реалізацією їх прав та законних інтересів у сфері оподаткування [76, с. 261–262].

Крім того, адміністративні процедури надають правову форму внутрішньоорганізаційній та зовнішній діяльності податкових органів України. Вони визначають порядок і послідовність дій посадових осіб податкових органів щодо прийняття управлінських рішень, спрямованих на врегулювання внутрішньоорганізаційної діяльності, та рішень з індивідуальних справ. Отже, нормативно-закріплені адміністративні процедури забезпечують реалізацію принципу законності в діяльності податкових органів України, а також виконують правозабезпечуючу й правоохоронну функції, сприяючи забезпеченню реалізації та захисту прав і законних інтересів платників податків, виконання ними визначених законом обов’язків у сфері оподаткування [83, с. 508].

Особливе значення для ефективного регулювання адміністративно-процедурних відносин у сфері оподаткування, учасниками яких є органи ДФС України, а також правильного застосування правових норм у цій сфері, мають принципи здійснення адміністративних процедур, завдяки котрим формуються правові та організаційні засади діяльності органів ДФС України щодо здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування.

Одним з найважливіших принципів в адміністративно-процедурних відносинах є принцип верховенства права. Цей принцип належить до числа конституційних принципів і означає пріоритет прав та свобод людини, справедливість і гуманізм у діяльності органів публічної влади, у тому числі й органів ДФС України.

Принцип верховенства права визначає вимоги до багатьох суспільних інститутів з метою забезпечення та захисту прав, свобод і інтересів людини. Статтею 8 Конституції України проголошено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, визнається верховенство Конституції та принцип прямої дії її норм [57]. Тобто, Конституція України являє собою загальну правову модель суспільства, якій повинно відповідати все законодавство. Жоден інший правовий акт не може суперечити Конституції України.

Важливе значення в діяльності ДФС України щодо здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування відіграє принцип законності, який також є конституційним. Частина 2 ст. 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [57].

Особливого значення в адміністративній процедурі набуває принцип рівності учасників адміністративної процедури перед законом. Цей принцип, як зауважує В. М. Тимощук, спрямовано на формування рівних умов для приватної особи і органу влади, адже за чіткого визначення прав та обов’язків приватної особи і адміністративного органу в адміністративній процедурі обидва суб’єкти стають рівними учасниками цих правовідносин. Раніше, наголошує В. М. Тимощук, вважалося, що адміністративні відносини характеризуються підпорядкуванням, зокрема відносини між органом влади і громадянином зображувалися як відносини «суб’єкта управління» з «об’єктом управління». Звичайно, за такого підходу ні про яку рівність не могло йтися. З появою правового регулювання адміністративної процедури ці відносини набули нового змісту, адже приватна особа отримала реальну можливість впливати на результат розгляду справи адміністративним органом. Крім того, принцип рівності перед законом означає, насамперед, і рівність різних приватних осіб перед законом. Тобто однакові адміністративні справи повинні вирішуватися однаково [2, с. 33].

Принцип публічності є одним із пріоритетних принципів в адміністративних процедурах, що здійснюються органами ДФС України у сфері оподаткування. Він визначає обов’язок ДФС України у сфері оподаткування розглядати і розв’язувати питання, пов’язані із застосуванням адміністративних процедур, від імені держави та з урахуванням публічних інтересів [82, с. 122].

Слід відзначити, що проектом Адміністративно-процедурного кодексу України [157] поряд із загальними принципами адміністративного процесу (верховенство права, законність, публічність, гласність, рівність учасників перед законом) закріплено й інші принципи, які є новими для вітчизняної правової доктрини, а саме: використання повноважень з належною метою, обґрунтованість, безсторонність (неупередженість) адміністративного органу, добросовісність, розсудливість, пропорційність, відкритість, своєчасність і розумність строку, ефективність, презумпція правомірності дій і вимог особи, гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні, гарантування правового захисту, мовчазної згоди, «єдиного вікна».

Частина зазначених принципів здійснення адміністративних процедур була запозичена з норм адміністративного права європейських країн. Зокрема, з Резолюції (77) 31 про захист особи відносно актів адміністративних органів, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 28 вересня 1977 року, були взяті за основу такі принципи, як право бути вислуханим, доступ до інформації, допомога і представництво, викладення мотивів, зазначення засобів правового захисту [2, с. 462]. Ці принципи були інтерпретовані для вітчизняного законодавства та впроваджені у практичну діяльність органів публічної влади. Таким чином, запровадження міжнародного досвіду правового регулювання адміністративно-процедурних відносин є одним із основних напрямів розвитку вітчизняного інституту адміністративних процедур.

На підставі проведеного дослідження можна зробити такі висновки.

1. Адміністративна процедура є самостійною правовою категорією, яка відображає порядок розгляду і розв’язання органами публічної влади індивідуальних адміністративних справ з метою забезпечення прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Ототожнення адміністративної процедури з адміністративним процесом неможливе, адже адміністративний процес, провадженнями якого є провадження у справах про адміністративні правопорушення, провадження з розгляду скарг на дії чи бездіяльність посадових осіб органів публічної влади тощо, передбачає, за певних обставин, участь такого суб’єкта як суд. При здійсненні ж адміністративних процедур участь суду є необов’язковою, адже суб’єктами їх здійснення є органи публічної влади.

2. Встановлено, що адміністративні процедури охоплюють управлінську діяльність органів ДФС України, спрямовану на реалізацію функцій та завдань, що покладаються на ці органи, а також на реалізацію прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб у сфері оподаткування. Саме за допомогою адміністративних процедур здійснюється реалізація як внутрішньоорганізаційних так і зовнішніх повноважень органів ДФС України у сфері оподаткування. Вони сприяють врегулюванню внутрішньоорганізаційної діяльності податкових органів, а також прийняттю відповідних рішень відносно індивідуальних справ, які мають значення для платників податків у зв’язку із реалізацією їх прав та законних інтересів у сфері оподаткування.

Під адміністративною процедурою у сфері оподаткування запропоновано розуміти встановлений законодавством порядок прийняття ДФС України, її територіальними органами та посадовими особами нормативно-правових актів управління, а також порядок розгляду і розв’язання індивідуальних адміністративних справ з метою забезпечення прав, свобод та законних інтересів платників податків, а також забезпечення нормального функціонування податкової системи держави.

3. Принципи здійснення адміністративних процедур у сфері оподаткування в Україні пропонується поділити на: загальні (верховенство права, законність, рівність учасників адміністративної процедури перед законом, публічність) та спеціальні (використання повноважень з належною метою, обґрунтованість; неупередженість податкового органу, добросовісність, розсудливість, пропорційність, відкритість, своєчасність і розумність строку, ефективність, презумпція правомірності дій і вимог особи, гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні, гарантування правового захисту, мовчазної згоди, «єдиного вікна»).


Каталог: bitstream -> NAU
NAU -> Київ Видавництво Національного авіаційного університету
NAU -> Формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників у процесі професійної підготовки
NAU -> Методи Оцінювання комунікативної к омпетентності
NAU -> Матеріали міжнародної науково-практичної конференції
NAU -> Програма навчальної дисципліни «Українська мова
NAU -> Практикум для студентів усіх галузей та напрямів знань Київ 2014 удк ббк
NAU -> Київ Видавництво Національного авіаційного університету


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка