Наталія череповська візуальна медіакультура учнів зош


Комунікаційні ресурси людини у сфері телебачення



Сторінка5/11
Дата конвертації11.09.2018
Розмір0.78 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Комунікаційні ресурси людини у сфері телебачення

Телебачення збагатило сучасну людину як у плані нових типів комунікації — телекомунікації, так і в плані нового типу бачення.

Телекомунікація здійснюється:

1) на професійному рівні «телевиробників» як співавторів інноваційного процесу;

2) на рівні телекомунікатора (колективного автора) та телеаудиторії під час прямої телепередачі (на відміну від кіно, пряма трансляція — прерогатива саме телебачення);

3) на рівні телеглядача і телепродукту (медіатексту), створеного заздалегідь.

Комунікація в групі телевиробників аналогічна комунікації кіновиробників: від взаємодії та співтворчості режисерів, операторів, звукорежисерів, ведучих, акторів та ін. залежить успіх телепродукції.

Телекомунікатор як колективний автор — «активний» суб’єкт комунікації, а телеаудиторія — «пасивний».

Приділимо увагу телеаудиторії — потенційному й реальному складу глядачів, які функціонально неоднорідно сприймають передачі в ефірі й здатні до аудіовізуальної взаємодії.

Порівняно з кіноглядачем, телеглядач активніший: телебачення породило новий тип комунікації глядача з медіапродуктом і його творцями. Телеглядач дивиться телепередачу вдома, у розслабленому, не напруженому стані (не треба нікуди йти, можна комфортно розташуватися на дивані чи в кріслі, у зручному одязі, ласувати пивом або солодощами), у будь-який момент можна перемкнути канал чи одночасно переглядати кілька програм, або, взагалі, вимкнути телевізор. Під час перегляду телеглядач може говорити, робити якісь справи, виходити з кімнати, де працює телевізор. Крім того, телеглядач може встановити безпосередній контакт із ведучими, учасниками телепрограми у прямому ефірі, зателефонувавши на студію. Це створює встановлення «дружньої», «відкритої» комунікації телеглядача.

Саме тому телебачення як засіб масової комунікації функціонально залежне від владних, впливових структур, дуже зорієнтоване на інтерактивні взаємини з телеглядачами, розраховує на їх присутність, реакцію. Реакція — це не лише емоційне реагування глядача, а і його думки, можлива поведінка, спричинена, наприклад, комерційною рекламою або політичною агітацією.

Телекомунікація на рівні телеглядача та медіапродукту становить медіаперцептивну комунікацію, яка умовно розподіляється на три групи:



  • пасивний тип сприйняття медіапродукції, наприклад, кінофільму, коли глядач очікує від перегляду лише отримання емоційного задоволення, розваги, відпочинку;

  • активний тип сприйняття характеризується тим, що глядач очікує отримати інтелектуально-емоційне задоволення від перегляду; він схильний до аналізу застосованих у фільмі/програмі прийомів і технологій, аналізу поведінки героїв/ведучих, розгортання сюжетної лінії, авторського задуму;

  • креативний тип сприйняття передбачає здатність телеглядача до переосмислення медіатексту, встановлення невидимих смислових, інверсійних зв’язків (що може привести до несподіваних висновків), а також здатність до перетворення несмішного фрагмента відео-, кіносюжету на жарт та інше.

Типи сприйняття можуть поєднуватися, доповнювати одне одного, ситуативно переважати. Так іноді людина хоче просто відпочити й переглянути щось необтяжливе, підняти настрій, іншого разу — вона налаштована отримати не лише емоційне, а й інтелектуальне, естетичне задоволення від перегляду кінофільму чи пізнавальної програми. Творча рефлексія може супроводжувати той чи інший тип сприйняття, однак найчастіше вона ґрунтується на осмисленому перегляді.

Телебачення, як і кінематограф, вплинули на розвиток нового типу бачення людини-глядача. Бачення як процес активного сприймання передбачає співвіднесення зображення із зображуваним предметом, його інтерпретацію, усвідомлення смислу зображуваного. Сучасний телеглядач, як і кіноглядач, під час перегляду легко розуміє й інтерпретує особливості технічних прийомів монтажу, напливи камери, незвичайні ракурси, численні плани, лінії викладу тощо.

Розвинене бачення, у свою чергу, передбачає вміння встановлювати невидимі смислові зв’язки зображуваного з його ідеєю, допомагає зрозуміти авторський задум, його мету, дає можливість інтерпретувати закладену в зображенні авторську думку, засвоїти смисловий досвід інших.
Висновки

Телебачення поліфункціональне: воно інформує, розважає, робить учасником подій, «працює» у медицині й промисловості, під водою і в космосі.

Телебачення є не лише могутнім засобом масової комунікації («наймасовішим») між телевиробником і телеспоживачем, а й здійснює продуктивну діяльність зі створення суто телевізійної продукції — репортажів, програм, телесеріалів тощо, крім того, телебачення породило новий вид мистецтва — телемистецтво.

Телебачення вплинуло на життя людини так, як не впливав жоден засіб масової комунікації: воно не просто прийшло в житло людини, а й змінило її спосіб мислення, існування.

Роль телебачення у суспільстві було визначено як провідну серед засобів масової комунікації. Воно може навчати й ознайомлювати та, навіть, надихати, якщо його використовувати відповідним чином. Однак відомий американський письменник-фантаст Артур Чарлз Кларк попереджав, що епітафією до нашої раси може бути: «Тим, кого боги хочуть знищити, вони спочатку дають телевізор: людина стає расою споглядачів, а не творців».
Враховуючи медіаісторію фотографії, кінематографа та телебачення, з упевненістю можна сказати, що чим складніший медіазасіб, тим більша ймовірність колективного його створення.

Фотографія, кіно й телебачення незвичайно збагатили сучасне бачення як активне сприйняття людини з точки зору їх можливостей у плані зображення та візуального вираження. З появою цих візуальних медіазасобів людина змогла побачити рух, зростання рослин, різноманітні процеси, мікроскопічні предмети та живі тіла, невидимі за умов звичайного зору.

Крім того, ця велика тріада — фото, кіно, телебачення — наповнили культурний простір людини різноманітними темами, сюжетами, стильовим і жанровим розмаїттям, а також умовністю. Зазначені медіазасоби здатні репродукувати елементи візуальної культури та мистецтва зокрема.

Фотографія, кіно й телебачення, як візуальні, аудіовізуальні засоби масової комунікації надали людині можливість брати участь у нових видах комунікації: у професійних групах, між групами виробників візуальної медіапродукції та аудиторією, між глядачем і візуальним медіатекстом.

Усе це сприяє творчій самореалізації людини, становленню креативного стилю життя.
Контрольні запитання

1. Загальний принцип роботи телебачення.

2. Як можна пояснити «колективне» створення телебачення?

3. Різновиди телебачення, його функції, закономірності існування.

4. Типи телекомунікації. Чим вони відрізняються від типів комунікації у кіно?

5. Типи медіаперцептивної комунікації глядача. У чому полягає небезпека домінування пасивного типу сприймання?

6. У чому полягає новий тип бачення людини, розвинений на підґрунті фотографії, кінематографа, телебачення?

7. Які нові типи комунікації народилися завдяки фотографії, кінематографа, телебаченню?

8. Які галузі людської діяльності було модифіковано під впливом фотографії, кіно, телебачення? Які нові галузі створено?
РОЗДІЛ 3.

МЕДІАТЕХНОЛОГІЇ
ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ У ЗМК
Ключові слова: інформація, технічні й змістові прийоми, медіатехнології, психотехнології, медіаефективність, медіарезультативність, маніпуляція, майевтика.
Опрацювання інформації — головний вид діяльності живої істоти. Умовно інформацію можна представити як природний інформаційний простір, який відбиває фізичні предмети й об’єкти матеріального світу (пори року, денно-нічний ритм, температура повітря, природний ландшафт тощо) та штучний інформаційний простір, створений людиною (всі матеріальні та нематеріальні об’єкти культурної діяльності людини від житлових та індустріальних будівель, одягу й ужиткових речей, засобів виробництва до науки, мистецтва, релігії тощо). До штучного простору також відноситься інформація, виробництво та споживання якої реалізується завдяки засобам масової комунікації. Така інформація становить продукт медіакультури. Медіакультура, як ми вже знаємо — це суспільний феномен виробництва та споживання інформації завдяки різноманітним засобам масової комунікації.

Більшу частину інформації сучасна людина отримує не так від навколишнього матеріального світу, як опосередковано, у процесі інформаційного обміну під час комунікації: через знакові (переважно мова) та технічні (пристрої, що транслюють, презентують інформацію) засоби. У контексті феномена засобів масової комунікації, й зокрема мас-медіа, можна говорити про обмін інформацією між людьми як між її виробником і споживачем.

Розглянемо тему виробництва інформації у форматі медіапродукції. Виробництво інформації, опосередкованої медіазасобами, в широкому розумінні передбачає створення медіапродукції та медіамистецтва. А кожний конкретний медіапродукт або витвір медіамистецтва умовно можна вважати медіатекстом. Наприклад, медіатекстом є повідомлення, стаття в газеті, телевізійні новини, фото- чи відео репортаж, документальний чи художній фільм тощо. Тобто, будь-яка інформація, опосередкована засобами масової комунікації під час свого створення або прямої трансляції чи передачі, становить медіапродукцію у вигляді різноманітних за формою медіатекстів. Формат медіатексту визначається медіазасобом, який було застосовано щодо медіатексту (телебачення, радіо, преса, Інтернет) і має свій провідний елемент: візуальний образ, звук, слово, їх комбінації.
ОСНОВНІ ПРИЙОМИ Й ТЕХНОЛОГІЇ СТВОРЕННЯ МЕДІАТЕКСТІВ
Виробництво медіапродукції у процесі створення різноманітних медіатекстів застосовує технічні й змістові прийоми, медіатехнології.

Технічні прийоми виготовлення медіапродукції передусім охоплюють технічну сторону процесу опосередкування інформації у медіаформат, прийнятний, наприклад, для його трансляції по телебаченню або прокату в кінотеатрах. Процес опосередкування об’єктивних чи мистецьких фактів у медіаформу становить не лише фіксацію інформації на плівку чи цифрову матрицю, а й подальшу її технічну обробку. Це такі загальні технічні процеси як:


  • запис інформації на матеріальний носій,

  • відбір влучних і знищення невдалих моментів фіксації інформації,

  • монтаж фрагментів тощо.

Крім того, медіаспеціалісти, які виконують запит (медіавиробника, замовника), відповідно до поставленої заздалегідь мети, повинні привернути (та втримати) увагу до створюваного ними медіатексту: наприклад, зробити певну візуальну інформацію яскравішою, цікавішою. Саме у таких випадках реалізуються спеціальні технічні прийоми, такі як: часті зміни кадрів; різкі переходи від одного фрагмента події до фрагмента іншої події; несподівані зміни перспективи; шалена швидкість зміни місця, ситуації, сцени; насування камерою (крупний план) тощо.

У контексті візуальних засобів масової комунікації можна виокремити провідні візуальні прийоми — засоби виразності.

У фотографії технічні можливості постійно вдосконалюються: апаратура, оптика; плівка, а останнім часом цифрова матриця й відповідні способи обробки аналогового чи цифрового фото; прийоми самої зйомки, компонування кадру тощо. А також: освітлення, фокусування, колір, ракурс, план загальний, середній, крупний (надкрупний) фотомонтаж, комп’ютерне редагування, наприклад, у Photoshop(і).

У телебаченні засобами виразності є: мізансцена, монтаж, подвійна експозиція, крупний план, розмноження зображення тощо. Особливістю телебачення є те, що воно не лише показує, а й розповідає, робить ведучого провідною фігурою, що у свою чергу, обумовлює значну статичність кадру телепередачі, яка порушується від’їздами та наїздами камери й відповідно змінами планів, нешироким, у межах невеликого простору студії, панорамуванням. Й саме тому, мізансцена (середній план), на відміну від крупного плану кіно — головний виразний технічний засіб у телепрограмах.

Необхідно зауважити, що деякі технічні прийоми телебачення часто не утримують увагу телеглядача, а, навпаки, спричиняють ускладнення, які заважають сприйманню. Так, прагнучи до різноманітності зображення, телебачення може застосовувати такі технічні виразні прийоми як одночасний показ двох-трьох ракурсів обличчя, коли на одній половині кадру середній, а на іншій — крупний план актора (політика, учасника програми тощо).

У кіно основними засобами виразності є: монтаж — поєднання в єдине ціле (в кінокартину) багатьох окремих планів, кожен із яких складається з багатьох моментальних фотографій, які змінюють одна одну. Монтаж — основний прийом, який знищує звичайний час: іноді треба півгодини, для того, щоб показати події тривалістю в десять хвилин, а іноді ціле життя можна вкласти у тригодинну розповідь; синтаксис кінематографа: шторки, напливи, затемнення, реалістичність кінозображення посилюється відчуттям безмежності простору, яке підкреслюється панорамуванням.



Крупний план — особливий прийом усіх візуальних ЗМК й зокрема телебачення, кіно. Цей прийом, який вихоплює, укрупнює фрагмент або деталь об’єкта, предмета з метою посилення уваги до нього, створення відчуття присутності, розуміють неоднозначно.

Усі технічні прийоми підпорядковуються певним цілям і входять до складу так званих змістових прийомів. Наприклад, привертання уваги аудиторії може здійснюватися за рахунок яскравого образу, втримання уваги — завдяки частоті зміни кадрів, а напливи камерою крупним планом створюють ефект присутності реципієнта. Таким чином, технічні прийоми вже створюють підґрунтя для специфічного, спрямованого «в потрібному напрямі» сприймання медіаінформації глядачем. Змістові прийоми створення медіапродукції часто-густо спрямовані на навіювання, маніпулювання свідомістю та поведінкою аудиторії.

У медіавиробництві одночасно використовують технічні й змістові прийоми у різних варіаціях. Такі комплекси прийомів ми називаємо медіатехнологіями.

Як правило, медіатехнології спрямовані не лише на ефективне підсилення змісту та форми медіатексту з метою привертання та утримання уваги, а й на ефективний кінцевий психологічний результат із боку аудиторії — очікувану реакцію на запропонований медіавиробником медіатекст. Медіатехнології ЗМК, суть яких — вплив на свідомість, поведінку людини, ми називаємо психотехнологіями або спеціальними медіатехнологіями.



Спеціальні медіатехнології — це такі медіатехнології, які за допомогою візуальних образів, ментальних конструктів, спеціального подання інформації тощо здатні навіювати певні ідеї або маніпулювати свідомістю, поведінкою людини. Це спеціальні медіатехнології, які можуть певним чином впливати на аудиторію в інтересах медіавиробника, а точніше, його замовника: державних, владних, комерційних структур, політичних угрупувань.

Отже, завдяки використанню спеціальних технологій у виробництві медіапродукції здійснюється психологічний (інформаційно-психологічний) медіавплив на особистість. Результатом такого медіавпливу є зворотна психологічна реакція медіаспоживача: інтелектуальна, емоційна, поведінкова. Іншими словами, медіавплив, опосередкований спеціальними технологіями обумовлює результат у вигляді очікуваних психологічних реакцій, що й спричинює так звану медіарезультативність.



Медіарезультативність у свою чергу залежить від ефективності самої медіатехнології — її медіаефективності. Медіаефективність («ефект» у значенні впливу) дорівнює медіарезультативності («ефект» у значенні результату впливу) і навпаки. Можливо, саме тому спеціальні медіатехнології — психотехнології часто називають «ефектами». Розглянемо деякі з них.
Види спеціальних медіатехнологій

Ефект «порядку денного» — під час висвітлення подій у новинах, порядок репрезентації складається так, що події, не зовсім важливі для суспільства, можуть бути представлені як значні, а важливі — як не варті особливої уваги або взагалі замовчуватися. Це поширена технологія формування суспільної думки.

Ефект праймінгу базується на використанні когнітивних структур і асоціативних можливостей людини. (Priming — активація специфічних асоціацій у пам’яті.) Механізм ефекту полягає у відновленні минулих, як правило, приємних емоцій завдяки актуалізації асоціацій і здійсненні подачі нової інформації на цьому тлі: позитивні емоції нібито забезпечують більш легке сприймання та засвоєння нової інформації теж у позитивному ключі. Наприклад, показуються документальні події з недавнього життя країни, які викликають у багатьох людей позитивні спогади, й одночасно звучить гасло однієї з політичних партій тощо.

Заміна імен або наклеювання ярликів — один із найдійовіших інструментів політичної мови — «ярлики» на зразок «помаранчевих» або «осіб кавказької національності». Прикладом можуть бути також такі терміни як «позасистемна» або «неконструктивна опозиція», які часто вживаються в українських ЗМІ. За подібними термінами нічого змістовного немає, є лише бажання використати негативне забарвлення, натяк на руйнівний потенціал опозиційних сил.

Періодичність повторення інформації вважається, що через 30 хвилин аудиторія пам’ятає лише 60 відсотків змісту повідомлення. Наприкінці дня — лише 40, а за тиждень ледве 10 відсотків. У результаті будь-яка проблема зникне, якщо ЗМІ не будуть її розвивати або нагадувати про неї. І навпаки — якщо абсурдне повідомлення повторювати з достатньою частотою, то врешті-решт воно таки закріпиться у масовій свідомості. В новинах подібні повтори — звична практика.

Буденна розповідь — саме той прийом, який сприяє індиферентності населення до трагічних подій, проявів насильства, гострих політичних і соціальних конфліктів. Розповідь про ці трагічні події ведеться у нарочито діловому, спокійному «буденному» тоні.

Ефект присутності включає в себе ряд трюків, які мають імітувати реальність. Використовується у кримінальній хроніці, фронтових репортажах. Смикання камери, збивання її фокусу, постріли, крики далеко не завжди означають, що перед глядачами справді репортаж із місця подій. Зате ілюзія достовірності справляє потужний емоційний вплив. Разом із тим навіть реальні, документальні зйомки — але відповідно змонтовані або включені у відповідний контекст — можуть служити лише фактором, що посилює довіру до маніпулятивного впливу.

Констатація факту подає бажане становище у ЗМІ як факт, що вже відбувся. Прийом, розрахований на створення відповідних настроїв у суспільстві за принципом «диму без вогню не буває».

Відволікання уваги — один із найважливіших методів спрямований на подолання психологічного опору суспільства. Ще у 60-ті роки було доведено, що повідомлення проти якоїсь думки або настановлення стають значно ефективнішими, якщо в момент їх передачі відволікти увагу від власне змісту цього повідомлення. Тоді важче осмислити ці повідомлення і виробити контрдокази. Ці дослідження значно підвищили рівень маніпуляції в пресі та на телебаченні. Газети почали застосовувати «калейдоскопічну» подачу матеріалу, «розбавлення» важливих повідомлень чутками, сенсаціями, рекламою, плітками. Телебачення стало по-новому компонувати відеоряд, добираючи образи, які відволікають увагу.

Ефект психологічного шоку. Війни, катастрофи, природні катаклізми, техногенні аварії — одним словом, смерть у всіх можливих проявах переповнює телеефір. Природний психологічний шок, який відчувають, зустрічаючись із такими новинами нормальні люди, руйнує всі рівні психологічного захисту і дозволяє безперешкодно впроваджувати в свідомість інспіровані схеми.

На жаль, у переважній більшості випадків телебачення звично використовує екстремальні випадки як «фішку», що, з одного боку, на рівні підсвідомості привертає увагу глядачів, а з іншого — відволікає їх від інших, суттєвих, тих, що потребують громадського осмислення, проблем, які істотно впливають на реальне життя і добробут громадян.



Ефект «порнографічності» як один із важливих аспектів масової культури та медіакультури зокрема проявляється у величезній кількості надкрупних планів, фрагментованості зображення, а також (і особливо) у доступності візуальних образів. Прийомами порнографічного зображення вважаються: фрагментація тіла; акцентування, заміна, зведення всього тіла до його частин — губів, грудей тощо; гіперболізація (збільшення, перебільшення); акцентована вульгаризація; репрезентація жінки/дитини як об’єкта тощо. «Порнографічний» прийом широко використовується в рекламі.

Усі вищезгадані технології розраховані на глибоке проникнення інформації у сферу свідомості людини через її осмислення, але найчастіше — через неусвідомлювані психічні процеси, що передбачає очікувану з боку виробника інтелектуальну, емоційну, поведінкову реакцію споживача медіапродукції — медіарезультативність.


МЕДІАТВОРЧІСТЬ І МЕДІАКОМУНІКАЦІЯ В ГАЛУЗІ МЕДІАТЕХНОЛОГІЙ
Як уже зазначалося, медіатворчість реалізується не лише у сфері винаходів медіазасобів, а й у створенні медіатекстів, у процесі якого застосовуються різноманітні за метою медіатехнології.

Медіатворчість здійснюється й у комунікаційній — соціально-психологічній площині. Комунікація, будучи опосередкованою впливом медіатехнологій і психотехнологій, реалізується у двох планах:

а) у соціальному: між групами медіавиробників, які застосовують медіатехнології впливу у медіатекстах і групами медіаспоживачів, які сприймають тексти;

б) у психологічному: між реципієнтом та медіатекстом, у якому застосовуються «ефекти впливу».

Медіакомунікація у соціальному плані між медіаспеціалістами та медіаспоживачами породжує нові типи комунікації:


  • медіаманіпулятивну (прихований вплив на почуття, думки, поведінку того, хто сприймає медіатекст) — найчастіше застосовується у комерційній, політичній рекламі, іноді у новинах («порядок денний») і телепрограмах;

  • медіамайевтичну (відкрита, неприхована подача інформації, як у школі: учитель — учню) — пізнавальні, інформаційні програми, документальні фото-, відеозйомки;

  • медіамистецьку (автор або авторський колектив у своєму медіатексті подають своє бачення події, проблеми, розуміння світу) — всі твори медіамистецтва від художнього фото до новітніх його різновидів: відео-арту, не-арту, сайнс-арту тощо.

Медіакомунікація у психологічному плані на рівні сприймання медіатекстів із задіяними в ньому медіатехнологіями породжує нові типи бачення:

  • реципієнт/глядач, сприймаючи медіатекст, не помічає спрямованого на нього психологічного впливу й відповідно може потрапити під його дію на рівні емоцій, інтелекту, поведінки;

  • реципієнт/глядач, сприймаючи медіатекст, може не помічати спрямованого медіавпливу як спеціальної медіатехнології. Однак, якщо він звик критично аналізувати будь-яку інформацію, то сприйме текст скептично. «Ефект впливу», «медіарезультативність» такої медіакомунікації буде «нульовим»;

  • реципієнт/глядач, обізнаний з «медіакухнею», сприймаючи медіатекст, помічає, бачить задіяні медіатехнології, він розуміє з якою метою використано той чи інший технічний, змістовий прийом. Зрозуміло, що «зворотного зв’язку» від такого медіаконтакту не буде. Від попереднього типу це сприймання відрізняється породженням власних думок, ідей щодо даного медіатексту та його технологій.


Каталог: uploads -> editor
editor -> Особливості культур заходу і сходу Презентація до уроку (9 клас)
editor -> Конкурс «Учитель року 2016»
editor -> Індивідуальний характер перевірки
editor -> Відділ освіти Нікопольської міської ради Комунальний заклад «Нікопольська середня загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів №8»
editor -> Методичні рекомендації щодо організації роботи в групах продовженого дня./ Упорядник Л. В. Пономаренко Пирятин: рмк, 2015
editor -> Гайдаренко Світлана Анатоліївна
editor -> Сталий розвиток суспільства
editor -> Бібліотечні уроки для учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів 2013 Греджева Н. О
editor -> Календарно-тематичне планування уроків з художньої культури на І семестр для 9-11 класів. Художня культура 9 – 11 класи Розробка змісту навчальної програми «Художня культура»
editor -> Методичні рекомендації щодо ведення класних журналів Упорядник: Сергата Світлана Миколаївна завідувач районного методичного кабінету відділу освіти Новомиргородської районної державної адміністрації


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка