Навчальний посібник д ля студентів вищих навчальних закладів спеціальності "Дошкільна освіта" 2-ге видання



Сторінка10/18
Дата конвертації09.09.2018
Розмір3.4 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   18
Тема 1. Поняття зв’язного мовлення. Методика розвитку діалогічного

та монологічного мовлення
План

1. Поняття зв’язного мовлення та його види.

2. Розвиток зв’язного мовлення у дошкільників (Г. Леушина).

3. Методика розвитку діалогічного мовлення.

3.1. Розмовне мовлення в дитячому садку.

3.2. Бесіда – основний метод діалогічного мовлення. Види бесід.

4. Методика розвитку монологічного мовлення.

4.1. Форми монологічного мовлення.

4.2. Види занять з розповідання.

4.3. Методи і прийоми навчання дітей монологічного мовлення.

5. Навчання дітей творчої розповіді.

5.1. Види й тематика розповідей.

5.2. Методика стимулювання словесної творчості.

6. Сучасні дослідження проблеми розвитку зв’язного мовлення у дошкільників.


Література

  1. Богуш А. М. Дошкільна лінгводидактика: теорія і методика навчання дітей рідної мови в дошкільних навчальних закладах : підручник / А. М. Богуш, Н. В. Гавриш ; за ред. А. М. Богуш. – 2-ге вид., доповн. – К. : Видавничий дім "Слово", 2011. – 704 с. – С. 450–507.

  2. Богуш А. М. Мовленнєвий розвиток дошкільника від народження до семи років : монографія / А. М. Богуш. – К. : Слово, 2004. – 376 с. С. 6570.

  3. Богуш А. М. Методика організації художньо-мовленнєвої діяль­ності дітей у дошкільних навчальних закладах : підруч. для студ. вищих навч. закл. / А. Богуш, Н. Гавриш, Т. Котик. – К. : Видав. дім "Слово", 2006. – 304 с. – С. 205–214.

  4. Богуш А. М. Теорія і методика розвитку мовлення дітей раннього віку : навч. посіб. / А. М. Богуш. – К. : Видав. дім "Слово", 2003. – 344 с.

  5. Богуш А. М. Дошкільна лінгводидактика: теорія і методика навча­ння дітей рідної мови : підручник / А. М. Богуш, Н. В. Гав­риш ; за ред. А. М. Богуш. – К. : Вища шк., 2007. – 542 с.С. 392, 396430.

  6. Васильева И. И. Коммуникативные свойства высказываний в диа­логе / И. И. Васильева // Психологический журнал. – 1984. – Т. 5, № 5. – С. 149–153.

  7. Гавриш Н. Навчання розповіді за картиною / Н. Гавриш // До­шкільне виховання. – 2003. – № 1. – С. 7–9.

  8. Гавриш Н. Розвиток зв’язного мовлення дошкільнят : навч.-метод. посіб. / Н. Гавриш. – К. : Вид. дім "Шкіл. світ" ; вид. Л. Галіцина, 2006. – 119 с. – С. 16–21, 25–29, 35–46, 64–70.

  9. Гавриш Н. В. Художнє слово і дитяче мовлення / Н. В. Гавриш. – К. : Ред. загальнопед. газ., 2005. – 128 с. − (Бібліотека "Шкільного світу". Дитячий садок). – С. 78–88.

  10. Горлова А. Формуємо зв’язне мовлення / А. Горлова // До­шкільне виховання. – 2004. – № 4. – С. 15–17.

  11. Дошкільна лінгводидактика. Хрестоматія : навч. посіб. для студ. вищ. пед. навч. закл. / упоряд. А. М. Богуш. – К. : Видавничий дім "Слово", 2005.

Ч. 1. – 2005 ; Ч. 2. – 2005. – 720 с. – С. 307–398.

  1. Короткова Э. П. Обучение детей дошкольного возраста расска­зыванию / Э. П. Короткова. – М. : Просвещение, 1982. – 127 с.

  2. Леушина А. М. Развитие связной речи у дошкольников. Психо­логия речи / А. М. Леушина // Уч. заметки ЛГПИ им. Герцена. – 1941. – Т. 5. – С. 22, 27–28, 49, 53–59, 66–71.

  3. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі : навч. посіб. для студ. пед. ін-тів і учнів педучи­лищ / А. М. Богуш, Н. П. Орланова, Н. І. Зеленко, та ін. ; за ред. А. М. Богуш. – К. : Вища школа, 1992. – 414 с. – С. 112, 117–170.

  4. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии / Сергей Лео­нидович Рубинштейн. – М. : Педагогика, 1976. – 416 с.


1. Поняття зв’язного мовлення та його види
Зв’язне мовлення – це таке мовлення, яке відображає у мов­ле­ннєвому плані всі істотні зв’язки свого предметного змісту. Мовлення може бути незв’язним з двох причин: або тому, що ці зв’язки не усві­домлені і відсутні в думці того, хто говорить, або тому, що ці зв’язки не виявлені належним чином в його мовленні, хоча й представлені в його думках (С. Рубінштейн).

Текст – словесно виражений продукт мовленнєво-розумової діяль­ності людини, якому властива завершеність, структурна цілісність, ціле­спрямованість та прагматична настанова (Н. Головань, Л. Варзацька, В. Мельничайко, М. Пентилюк).

Дискурс – продукт усного мовлення, зв’язний текст у поєднанні з екстралінгвістичними чинниками, тобто текст узятий у процесуальному контексті (О. Мельничук).

Види зв’язного мовлення: діалогічне, монологічне.

Діалог – форма мовної комунікації, учасники якої обмінюються репліками-висловлюваннями (С. Єрмоленко). Характеризується корот­кими висловлюваннями, використанням неповних речень, простою син­так­сичною будовою його частин, розмовною лексикою.

Монолог – мовлення однієї людини, орієнтоване на сприймання його іншими людьми, яке не передбачає миттєвого, безпосереднього відгуку слухачів (А. Богуш, Н. Гавриш). Мовлення розгорнуте, потребує більшої уваги, детального запам’ятовування змісту, спирається на мис­лення, використовуються поширені речення, точна лексика.

Контекстне мовлення – це зв’язне мовлення, яке може бути зро­зумілим на основі свого предметного змісту, мовленнєвого контексту (С. Рубінштейн).

Ситуативне мовлення – це мовлення, яке може бути зрозумілим тільки в конкретній ситуації. Ситуативне мовлення не відбиває змісту дум­ки в мовленнєвих формах. Зміст його зрозумілий співрозмовнику тільки за умови врахування ним тієї ситуації, про яку розповідає дитина, а також за допомогою жестів, міміки, рухів, інтонації, які часом замінюють дитині звукове мовлення (Г. Леушина).

2. Розвиток зв’язного мовлення у дошкільників (Г. Леушина)
Мовлення молодших дошкільників є переважно розмовним діало­гічним мовленням. Ці риси воно зберігає навіть тоді, коли виступає у вигляді монологу (самостійної розповіді). Як і будь-яке розмовне мовлення, воно спирається на спільність ситуацій співрозмовників. Це виявляється в особливій структурі мовлення, в якому підмет у реченні випускається, назви предметів замінюються займенниками; дитина опе­рує неозначено-особовими реченнями, а звичний порядок слів пору­шується. Тому мовлення маленької дитини, яке спирається на нао­чні уявлення, що виникають у неї за зовнішніми асоціативними зв’язками, буває незрозумілим стороннім слухачам, які незнайомі з конкретною ситуацією. Мовленню притаманна емоційність, яка надає мовленню маленької дитини своєрідної виразності. В розповідях дітей щільно зливаються емоційний бік мовлення і його об’єктивний предметний зміст; при цьому на перший план виступає не предметний зміст, а емоційне переживання, пов’язане зі сприйманням предмета.

Мовлення старших дітей значною мірою втрачає риси ситуа­тив­ності і стає більш зрозумілим сторонньому слухачеві, стає контекстним. Старший дошкільник сам пояснює незрозумілі слова в своєму мовленні. Мовлення збагачується різними синтаксичними формами, з’являються різні підрядні речення, складнопідрядні речення та речення з однорід­ними членами. Виразні засоби, якими неусвідомлено користується ма­люк, поступово відмирають. Попередні форми ситуативного мовлення при цьому не відмирають, а співіснують. Та й інші форми викорис­товуються дитиною залежно від характеру спілкування й матеріалу. У дошкільників поряд із прямою мовою з’являється й непряма: дитина дедалі більше набуває здатності до зв’язного, послідовного об’єктивного викладу; вона дедалі більше відділяється від того, що говорить, і це дає їй змогу виокремити своє особисте ставлення до предмета від його об’єктивної інтерпретації (Леушина А. М. Развитие связной речи у до­школьников. Психология речи / А. М. Леушина // Уч. заметки ЛГПИ им. Герцена. – 1941. – Т. 5. – С. 22, 27–28, 49, 53–59).

3. Методика розвитку діалогічного мовлення
3.1. Розмовне мовлення в дитячому садку

Завдання з розвитку діалогічного мовлення:

  • вчити дітей відповідати на запитання та звертатися до інших із запитаннями;

  • підтримувати розмову, продовжувати її відповідно до ситуації спілкування;

  • виявляти ініціативу з дорослими та дітьми;

  • будувати діалог на запропоновану тему.

До основних форм діалогічного мовлення, яких навчають дошкіль­ників, належать розмова, бесіда та полілог.

У молодших групах провідними методами розвитку діалогічного мов­лення є розглядання картинок та бесіда за їхнім змістом, ігри-інсце­нізації, дидактичні ігри.

У старших групах вводиться бесіда як спеціальне заняття для роз­витку діалогічного мовлення. Такі бесіди проводяться на основі знань, здобутих дітьми під час ознайомлення з навколишнім. Використовуються тематичні ігрові ситуації, побудовані на діалозі, невеличкі інсценізації: "Знайомство", "Зустріч друзів", "У лікарні", "У крамниці", "Сім’я" та ін.

Розмова вихователя з дітьми (імпровізований діалог) один із методів формування діалогічного мовлення. Для виникнення розмови необхідна довірлива, спокійна атмосфера у групі, повага з боку дорослих до особистості дитини, її інтересів, нахилів, настрою. Розмова повинна відбуватися у невимушеній, вільній, партнерській формі обміну реплі­ками, запитаннями, поясненнями, вказівками, оцінками тощо.

Тематика, тривалість, зміст розмови визначається ситуацією, педа­гогічними завданнями, бажанням дітей чи дорослих. Розмови можуть бути колективними та індивідуальними. Розмова супроводжує усі види дитячої діяльності.

У молодшому віці важливо шляхом розмови закріпити потребу у ді­тей висловлювати свої думки, почуття в словах, потребу ділитися ними з товаришами і педагогом. Для цього потрібні налагодженість дійового життя, інтерес педагога до дитини і її мовлення.

У старших групах розмова використовується значно частіше: як засіб контакту, взаєморозуміння, організованості та взаємодопомоги, як засіб розширення дитячого кругозору й обміну досвідом. Тому і кількісно, і якісно робота з розвитку мовленнєвих навичок інша, форми їх вико­ри­стання та зміст значно багатші (Флерина Е. А. Эстетическое воспитание дошкольника / Е. А. Флерина ; под ред. В. Н. Шацкой. – М. : Изд-во АПН РСФСР, 1961. – С. 274–276).


3.2. Бесіда – основний метод

діалогічного мовлення. Види бесід

У дошкільній лінгводидактиці бесіди класифікують за таким прин­ципом: за картиною чи змістом художнього твору, які використовують на занятті; залежно від мети і методу (вступна, супроводжувальна, за­ключ­на, узагальнювальна бесіди); відповідно до змісту (пізнавальна та етич­на).



Узагальнювальна бесіда є основною в дошкільному закладі. Її мета – систематизація, узагальнення, уточнення та розширення знань і досвіду дітей з певної теми. Бесіда відбувається у формі запитань та відповідей. Логічна структура бесіди залежить від теми, змісту, віку дітей і охоплює такі елементи, як початок, основна та прикінцева частини.

На початку бесіди вихователь активізує увагу дітей, викликає в їхній уяві живі, яскраві образи, пов’язані з темою бесіди, створює потрібний емоційний настрій, налаштовує дітей на обговорення низки питань. Розпочати бесіду можна по-різному – зі згадування, звернення до досвіду дітей, розгляду картини, іграшки, предмета, проблемного запитання, загадки, читання вірша з теми бесіди.



Основна частина бесіди може складатися з кількох логічно завер­шених етапів: розглядання картини, художнє читання тексту, обго­во­ре­ння елементів продуктивної діяльності дітей, кожний з яких має закін­чу­ватися узагальненням педагога щодо основних позицій, думок, що були висловлені. У бесіді використовують такі прийоми: вказівки, що ви­зна­чають порядок, правила, послідовність висловлювань та привер­тають увагу дітей до основних аспектів; узагальнення – прийом систе­матизації та уточнення знань. Зміст бесіди, чергування прийомів націлені на по­стій­ну мобілізацію уваги, памяті, активізацію мислення та мовлення дітей.

Успіх і результативність бесіди залежить від методично пра­виль­ного добору запитань. Усі запитання Є. Радіна поділяє на дві групи:



  • залежно від характеру розумових завдань (репродуктивні, які потребують простої констатації фактів (що? хто? який? куди?), та еврис­тичні, пошукові, проблемні, що вимагають від дітей логічних узагаль­нень, умовиводів, встановлення причинних зв’язків між предметами і яви­щами: для чого? чому? чим схожі? і т. д.);

  • залежно від ролі й місця в бесіді (основні, які готує вихователь заздалегідь, та допоміжні, що виникають під час бесіди. Допоміжні по­діляються на навідні і підказуючі.

У заключній частині бесіди вихователь пропонує дітям прочитати знайомий вірш, заспівати пісню, близьку за змістом до теми; провести дидактичну гру, прослухати запис. Іноді бесіда може переходити у дію (гра, образотворча діяльність, виготовлення іграшки) або активізує потребу дітей у нових спостереженнях чи додаткових до цієї теми. Бесіда не повинна вичерпувати всіх питань, створювати настрою абсо­лютної пасивної ясності. Необхідно, щоб вона обов’язково стимулювала й спрямовувала подальшу діяльність дитини.

Вимоги щодо керівництва розумовою й мовленнєвою активністю дітей під час бесіди:



  • не зловживати запитаннями і не вимагати від дітей повних відповідей;

  • вести бесіду природно, спонукати дітей до запитань;

  • заохочувати до оцінки висловлюваних думок та їх словесного викладу всіма дітьми;

  • не давати малюкам можливості відхилятися від основної теми бесіди;

  • непомітно підводити їх до кінцевих висновків (Є. Тихєєва).



4. Методика розвитку монологічного мовлення
4.1. Форми монологічного мовлення

Формами монологічного мовлення є: переказ, розповідь, опис, пові­домлення, міркування.



Переказ – це відтворення своїми словами літературного зразка.

Розповідь – самостійно розгорнутий дитиною виклад певного змісту в будь-якій літературно-мовленнєвій формі.

Опис – це цілісне уявлення про ознаки, якості, властивості, дії пред­ме­та чи явища. Види опису: художній, з елементами наукового опису; ді­ло­вий.

Повідомлення – функціональний тип мовлення, що характе­ризуєть­ся послідовним викладом подій з погляду оповідача, наголошуванням на часі їх здійснення. Дітей ознайомлюють зі специфічними жанровими, струк­турними та мовними особливостями реальних повідомлень – розповідей та фантастичних, уявних – казок.

Міркування – тип висловлювання, що характеризується встанов­ленням логічних зв’язків між судженнями, що входять до його складу. У міркуванні доводяться твердження, зіставляються предмети, явища, наводяться приклади, формулюються висновки. До міркувань належать висловлювання-інструкції, висловлювання-пояснення, висловлювання-доведення, висловлювання-розмірковування.

У дошкільному закладі діти оволодівають двома формами мо­но­логусамостійна розповідь та переказ. Під час розповіді дитина са­мостійно добирає зміст і форму свого висловлювання, а під час переказу матеріалом для висловлювання є художній текст.



Завдання з розвитку монологічного мовлення:

  • вчити дітей зв’язно відповідати на запитання за змістом сюжетної картинки та художнього твору;

  • описувати предмети, іграшки, дії, ситуації, картинки;

  • розповідати про події з власного досвіду, за змістом сюжетних картин, на теми, запропоновані вихователем та вибрані самостійно;

  • переказувати зміст знайомих художніх текстів;

  • оволодівати різними типами висловлювань – описами, розпові­дями, повідомленнями, міркуванням, поясненням та ін.


4.2. Види занять з розповідання

А. Богуш, Н. Гавриш виділили види занять з розвитку моноло­гіч­ного мовлення: за характером мовленнєвих дій (заняття зі складання реальних і творчих розповідей); за використанням наочності (скла­дання розповіді на наочній та словесній основі); за домінуючим психіч­ним процесом (створення розповіді на основі сприймання наочності, розповіді по пам’яті та творчі розповіді на основі дії уяви).



Розповіді на основі сприймання наочності проводять, починаючи з молодшого дошкільного віку. До них належать:

  • складання описової розповіді за картинкою (предметом, іграшкою);

  • складання сюжетної розповіді за картинкою;

  • порівняльний опис двох іграшок (предметів, картин);

  • складання сюжетної розповіді за серією картин;

  • складання описової розповіді за змістом пейзажної картини.

Перші три види проводять у молодшому віці, два останні – у старшому.

Розповіді по пам’яті:

  • переказ літературних творів;

  • складання розповіді з власного чи колективного досвіду;

  • колективне складання розповіді з досвіду (складання листа);

  • складання розповіді-опису предмета (картинки, іграшки) по пам’я­ті.

Останні два види доступні лише старшим дошкільникам.

Творчі розповіді на основі уяви:

  • складання творчої розповіді за поданим початком (закінченням);

  • складання творчої розповіді (казки) за опорними словами;

  • складання казкової історії (творчої розповіді) за поданим планом;

  • складання творчої розповіді на запропоновану вихователем те­му;

  • складання сценарію на основі короткого літературного тексту.

На відміну від традиційного, що існує в дошкільній лінгводидактиці, твердження про неможливість навчання творчої розповіді дітей молод­шо­го дошкільного віку, за результатами досліджень Н. Гавриш та Л. Шад­ріної, присвячених розвитку зв’язного мовлення молодших до­шкіль­ників, підтверджують оптимальність саме цього періоду як початкового для навчання.
4.3. Методи і прийоми навчання дітей

монологічного мовлення

Молодший дошкільний вік: спільне мовлення (вихователь починає говорити фразу, а дитина продовжує); інсценівка з іграшками (розповідь складають спільно вихователь і діти або діти під керівництвом вихо­вателя, виконуючи дії з іграшками); коментоване малювання (під час колективного малювання вихователь спонукає дітей до коментування малюнка. Результатом є колективно складена розповідь).

Старший дошкільний вік: структурно-синтаксична схема для опи­сової та сюжетної розповіді (педагог непомітно для дитини за допо­могою коротких початкових слів подає план-схему опису чи сюжетної розповіді, яку доповнює дитина з власної ініціативи); командний метод (команда складається з трьох-чотирьох дітей за бажаннями і симпатіями, кожна наступна команда вносить свої корективи. Розповідь командами сприяє розвитку креативності, самостійності та ініціативності); метод моделювання (запропонований Л. Венгером, О. Дяченко, фіксує увагу дитини на змістовому аспекті, тобто на побудові сюжетної лінії, послі­довності основних епізодів розповіді. Застосовується під час навчання переказу та складання творчої розповіді).

5. Навчання дітей творчої розповіді
5.1. Види й тематика розповідей

Питання навчання дітей творчого розповідання розкривається в нау­кових працях Є. Тихеєвої, Є. Фльоріної, Л. Пеньєвської, Н. Орланової, Е. Короткової, О. Ушакової, Н. Виноградової, А. Бородич, Н. Гавриш та ін.



Класифікація творчих розповідей залежно від використаного на занятті матеріалу:

Творчі розповіді на наочній основі: розповідь за сюжетною ігровою обстановкою; сюжетна розповідь про одну іграшку; придумування почат­ку або кінця подій, зображених на картині; описові розповіді про природу.

Творчі розповіді на словесній основі: придумування кінця до по­чат­ку розповіді чи казки вихователя; розповідь на тему, запропоновану ви­хо­вателем; самостійне складання дітьми казок.

Особливості творчого розповідання полягають в тому, що дитина по­винна самостійно придумувати зміст (сюжет, уявні дійові особи), спи­ра­ючись на тему і свій минулий досвід, і наділяти його у форму зв’язної розповіді. Не менш складне завдання точно, виразно і цікаво передавати свій задум.

Для методики навчання творчого розповідання особливе значення має розуміння особливостей формування художньої, зокрема словесної творчості та ролі педагога в цьому процесі. Педагогічними умовами навчання творчого розповідання є: 1) збагачення досвіду дітей враже­ння­ми з життя; 2) збагачення та активізація словника; 3) вміння дітей зв’язно розповідати, володіти структурою зв’язного висловлювання; 4) пра­вильне розуміння дітьми завдання придумати.

Н. Ветлугіна у формуванні дитячої художньої творчості виділила три етапи. На першому етапі відбувається накопичення досвіду: педагог організовує отримання життєвих спостережень, які впливають на дитячу творчість, вчить образного бачення навколишнього, важливу роль відіграє мистецтво. Другий етап власне процес дитячої творчості (ви­никає задум, йдуть пошуки художніх засобів). Важлива установка на нову діяльність (придумаємо розповідь, творчі завдання). Наявність задуму спонукає дітей до пошуків композиції, виділення вчинків героїв, вибір слів, епітетів. На третьому етапі з’являється нова продукція (її якість, її завершення, естетичне задоволення).


5.2. Методика стимулювання словесної творчості

Словесна творчість – це спеціально організований мотивований процес складання дитиною твору в будь-якій формі висловлювання, що відповідає певним літературним нормам (А. Богуш, Н. Гавриш).

Найчастіше творчий процес спрямовується педагогом, що дає мож­ливість поєднати навчання й активну творчу мовленнєву практику.

Залежно від умов, в яких відбувається творчий процес, розрізняють мовленнєву творчість в умовах навчання і в ситуації ініціативної твор­чої діяльності, в яких по-різному виявляється активна позиція ди­тини щодо словесної творчості, роль педагога в керуванні творчим процесом.

Мовленнєва творча діяльність в умовах навчання відбувається переважно за ініціативою педагога; орієнтована на кінцевий результат; обов’язкове дотримання літературно-мовленнєвих норм; багатова­ріант­ність творчого рішення; логіка заняття передбачає послідовність етапів творчого процесу; вихователь виконує функцію організатора, коректора, режисера.

Ініціативна мовленнєва творча діяльність: відбувається за ініціа­тивою дітей; орієнтована на сам процес; самостійно застосовує у творчій діяльності отримані раніше знання та вміння; миттєва імпровізація; мож­лива відсутність окремих етапів творчої діяльності; без прохання дитини про допомогу вихователь не втручається.

Прийоми: вказівки вихователя, навідні питання, пропозиція скласти кілька варіантів, тактовні виправлення, доповнення, підказки тощо.

Мовленнєво-творча діяльність включає: лексико-граматичні впра­ви; підготовку дло творчої розповіді (складання сюжету за допомогою запитань вихователя); колективне складання сюжетів за опорними сиг­налами у вигляді карток; малювання ілюстрацій до окремих епізодів створеного сюжету; загальний етичний висновок вихователя і дітей.

Способи організації мовленнєво-творчої діяльності: індивідуальний, груповий, колективний.

На сучасному етапі проблему розвитку зв’язного мовлення у дітей дошкільного віку досліджували низки авторів: Т. Постоян, С. Ласунова, Г. Чулкова, Л. Фесенко, Н. Луцан та ін.

Предметом дослідження Т. Постоян було обрано процес навчання дітей старшого дошкільного віку зв’язного мовлення у продуктивно твор­чій діяльності. Визначено стадії послідовного розвитку зв’язного мов­лення: інформаційно-змістова (збагачення знань дітей про національні традиції, свята, обряди, малі фольклорні твори); технологічно-продук­тивна (використання різних видів образотворчої діяльності); стадія опи­со­вих розповідей з використанням образних виразів і фольклору; сюжетні розповіді; творчі розповіді. У дослідженні встановлено, що, по-перше, розвиток зв’язного мовлення дітей залежить від того, наскільки раціонально поєднуються різні види діяльності в мовленнєвій практиці, наскільки дитина є активною у процесі виконання цих видів діяльності; по-друге, змістовність дитячих розповідей залежить від попередньо чуттєвого досвіду дітей: чим багатший і різноманітніший досвід, тим змістовніша розповідь.

С. Ласунова досліджувала розвиток описового мовлення старших дошкільників засобами української народної іграшки. У дослідженні пе­редбачалося, що ефективність розвитку монологічного мовлення опи­сового типу в дітей старшого дошкільного віку, частотність проявів оригінальних творчих та умовно-творчих розповідей значно підвищаться, якщо у процесі навчання враховувати виключну емоціогенність україн­ської народної іграшки як предмет опису та індивідуальні особливості дітей-оповідачів.

Методику навчання діалогічного мовлення дітей дошкільного віку досліджувала Г. Чулкова. Структурні компоненти діалогу, за даними ав­тора, розвиваються нерівномірно. В кожному періоді дошкільного дитин­ства їм притаманні свої вікові особливості. Автором визначені опти­мальні умови формування діалогічного мовлення. З-поміж них: поетапне навчання дітей діалогу, система вправ, створення ігрових мовленнєвих ситуацій, ознайомлення дітей зі структурними компонентами діалогу.



Предметом дослідження Л. Фесенко була українська народна казка як засіб розвитку зв’язного монологічного мовлення у російськомовних дітей дошкільного віку. Було встановлено, що українські народні казки ви­ступають ефективним засобом розвитку зв’язного мовлення, якщо в їх доборі дотримуватися вимог щодо доступності та емоційної насиченості змісту.

Каталог: dspace -> bitstream -> 123456789
123456789 -> Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя
123456789 -> Актуальні проблеми розвитку дитини раннього віку Навчально-методичний комплекс Укладач
123456789 -> Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів
123456789 -> Навчально-методичний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів спеціальності "Дошкільна освіта"
123456789 -> Практикум Посібник Ніжин-20 12 (075. 8)
123456789 -> М. П. Бойко Є. Ф. Венгер О. В. Мельничук
123456789 -> Практикум посібник Ніжин-2012 (075. 8)


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   18




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка