Навчальний посібник д ля студентів вищих навчальних закладів спеціальності "Дошкільна освіта" 2-ге видання


Тема 3. Історичний огляд становлення



Сторінка3/18
Дата конвертації09.09.2018
Розмір3.4 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18
Тема 3. Історичний огляд становлення

і розвитку дошкільної лінгводидактики
План

  1. Становлення і розвиток дошкільної лінгводидактики в Україні в ХІХ – І пол. ХХ століття (К. Ушинський, І. Срезневський, С. Русова, І. Огієнко та ін.).

  2. Лінгводидактичний аспект педагогічної спадщини В. Сухом­лин­ського.

  3. Становлення і розвиток дошкільної лінгводидактики в зарубіжних країнах та у Росії (Я. Коменський, В. Одоєвський, Є. Водовозова, Є. Ти­хеєва, Є. Фльоріна та ін.).

  4. Новітні дослідження з проблем дошкільної лінгводидактики в Україні.


Література

  1. Богуш А. М. Дошкільна лінгводидактика: теорія і методика навчання дітей рідної мови в дошкільних навчальних закладах : підручник / А. М. Богуш, Н. В. Гавриш ; за ред. А. М. Богуш. – 2-ге вид., доповн. – К. : Ви­давничий дім "Слово", 2011. – 704 с. – С. 93–133.

  2. Богуш А. М. Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика навчання дітей рідної мови : підручник / А. М. Богуш, Н. В. Гав­риш ; за ред.. А. М. Богуш. – К. : Вища шк., 2007. – 542 с. – С. 102–135.

  3. Дошкільна лінгводидактика. Хрестоматія : навч. посіб. для студ. вищ. пед. навч. закл. / упоряд. А. М. Богуш. – К. : Видавничий дім "Слово", 2005.

Ч. 1. – 2005 ; Ч. 2. – 2005. – 720 с. – С. 127–148, 152–167, 212.

  1. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі : навч. посіб. для студ. пед. ін-тів і учнів педучи­лищ / А. М. Богуш, Н. П. Орланова, Н. І. Зеленко, В. К. Лихолєтова ; за ред. А. М. Богуш. – К. : Вища школа, 1992. – 414 с. – С. 36–44, 50, 56–61.

  2. Русова С. Нові методи дошкільного виховання / С. Русова // Дошкільне виховання. – 1991. – № 11. – С. 14–15.

  3. Сухомлинский В. А. Сердце отдаю детям / В. А. Сухомлинский. − К. : Рад. шк., 1981. − 382, [1] с.

  4. Тихеева Е. И. Развитие речи детей (раннего и дошкольного возраста) : пособие для восп. детского сада / Е. И. Тихеева ; под ред. Ф. А. Сохина. – 5-е изд. – М. : Просвещение, 1981. – 159 с.

  5. Ушинський К. Д. Рідне слово / К. Д. Ушинський // Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори : у 2 т. / за ред. О. І. Пискунова. – К. : Рад. шк., 1975.

Т. 1. – 1975. – С. 121−133.

1. Становлення і розвиток

дошкільної лінгводидактики

в Україні в ХІХІ пол. ХХ століття

(К. Ушинський, І. Срезневський, С. Русова, І. Огієн­ко та ін.)
К. Ушинський (1824–1871). Вчення про рідну мову є стрижневим у педагогічній спадщині видатного педагога. У статті "Рідне слово" (1861) педагог висловив думки і погляди на рідну мову, порушив проблему виховання дитини через рідне слово. Виділяє народність рідної мови, наголошує на її історичному та соціальному походженні, виокремлює мо­ву як знаряддя спілкування.

Порушуючи питання про місце рідної мови серед інших мов, педагог вимагав, щоб навчання дітей велося рідною мовою, водночас не запере­чував доцільність вивчення другої мови, але радив дотримуватися наступних вказівок:



  • вивчення другої мови не починати раніше, ніж дитина засвоїть рідну мову;

  • вивчати іноземні мови одну за одною, а не одночасно;

  • вивчення повинно відбуватися швидко шляхом безперервних вправ та повторень;

  • чим ретельніше займаються з дитиною вивченням іноземної мо­ви, тим ретельніше слід вивчати рідну мову.

Успіх навчання дітей рідної мови, зазначав педагог, залежить від мети навчання. Він визначив три головні мети:

  • розвиток дару слова;

  • сприяння оволодінню скарбницями рідної мови;

  • сприяння засвоєнню граматичних законів мови.

Найбільш ефективними методами і прийомами розвитку мови дітей педагог вважав бесіди, картини, читання художньої літератури, розповіді дітей, систематичні вправи. Значне місце відводив наочному навчанню. "Дитина мислить формами, фарбами, звуками", – писав К. Ушинський. Особливого значення надавав усній народній творчості: казкам, загад­кам, прислів’ям, які допомагають розвинути чуття рідної мови.

К. Ушинський – засновник аналітико-синтетичного методу навчання грамоти.

"Рідне слово" (1864) – перша навчальна книга для дітей. Структура книги: Азбука; Перша після азбуки книга для читання; Друга після азбуки книга для читання; Зразки письмових вправ для учнів.

Ізмаїл Іванович Срезневський (18121880). Книга "Об изучении род­ного языка вообще и особенно в детском возрасте" (1899). В ній презентовано оригінальну лінгводидактичну концепцію щодо місця рідної мови в житті людини і суспільства.

У знанні мови вчений виділяє дві сторони:



  • знання внутрішні, знання про себе, для задоволення внутрішніх потреб розуму (знання передбачають знання слів і їх сполучуваності);

  • знання зовнішні, для інших, для задоволення вимог і очікувань їхнього розуму (для спілкування). Передбачають: вміння користуватися словами, доречно добирати їх для вираження думки, створювати свої слова за аналогією до інших; вміння поєднувати слова в закінчені вирази, фрази, речення, тексти; вміння зрозуміло, влучно, правильно і красиво поєднувати слова і зв’язні тексти; вміння правильно писати.

Розмежовує два ступені знання мови: нижчий (обов’язковий для всіх, необхідний для спілкування з іншими) і вищий (притаманний педа­гогам). Чим більше людей намагатиметься оволодіти вищим ступенем, тим вищою буде загальна освіченість суспільства.

Процес навчання поділяє на дві "пори". Перша триває до того часу, доки дитина не навчиться плавно читати. Друга – доки не навчиться плавно писати. В першу пору роль учителя виконує мати, в другу – навчання проходить під керівництвом вчителя.

Сформулював правила навчання дітей рідної мови:


  • Розмовляйте з дитиною правильною і зрозумілою мовою, не на­слі­дуйте вимову "дитячих" слів, не переймайтеся модою на ті чи інші сло­ва.

  • Розмовляйте з дітьми літературною правильною мовою, слід­куйте за своїми помилками і мовними огріхами, негайно їх виправляйте, якщо "вони зірвалися з язика". Водночас виправляйте помилки і в ди­тячому мовленні, як мимовільні, так і довільні.

  • Розмовляйте з дітьми так, щоб їм було все зрозуміло, не нама­гайтеся справити враження, що ви розумніші (чи навпаки) за дітей; пояснюйте дітям значення всіх слів, якими вони цікавляться; давайте дітям можливість висловлювати свої пояснення і зауваження.

  • Не гасіть у дітей любов до слухання розповіді й оповідок, навпа­ки, розвивайте її; стимулюйте дітей до переказування.

  • Читайте дітям все, що їм цікаво, прищеплюйте любов до читання і слухання художніх творів.

  • З 3-х років залучайте дітей до слухання віршованих, поетичних творів; робіть це невимушено; поступово читайте дітям вірші, цікаві для них і за змістом, і за формо. При цьому не примушуйте дітей запам’я­товувати вірші, нехай це відбувається довільно, за бажанням дітей; пропонуйте їм кращі зразки усної народної творчості: прислів’я, приказки, загадки тощо.

  • Використовуйте в роботі з дітьми твори мистецтва, картини ху­дожників, залучайте їх до розглядання картин, водночас не зловжи­вайте безглуздими запитаннями типу: Скільки очей у коня? Де дах будинку: вгорі, внизу?

Розглядаючи проблему білінгвізму, педагог дотримувався принципу природодоцільності. Він вважав неприродним навчання дітей у дитин­стві декількох мов і пояснював це негативним впливом на загальний розвиток дітей.

Софія Федорівна Русова (1856–1940) – фундатор національного дошкільного виховання в Україні. Теоретичні аспекти дошкільного ви­ховання викладені у працях: "Дошкільне виховання", "Теорія і практика дошкільного виховання", "Нові методи дошкільного виховання", "Нова школа" та ін.

Визначила принципи концепції національного дошкільного вихо­вання: принцип науковості, принцип виховання на національному ґрун­ті. Провідний принцип виховання – на лоні природи, серед природи, праця в природі.

Через усі праці педагог червоною ниткою проводить ідею необ­хідності навчання і виховання дітей з раннього віку рідною мовою.

Центральною і вирішальною ланкою у мовленнєвому розвитку дітей є дошкільне дитинство. Рідна мова мусить бути "поставлена в основу дошкільного виховання".

Аналізуючи праці С. Русової, можна виокремити низку положень щодо мовленнєвого розвитку дітей:


  • домінуюче місце індивідуальних та індивідуально-групових за­нять з розвитку мовлення до 4 років;

  • навчання рідної мови на національному ґрунті, на кращих зраз­ках українського фольклору;

  • поєднання історико-народознавчого матеріалу з соціокуль­турни­ми особливостями сьогодення у процесі навчання мови;

  • першою мовою навчання дітей в дитячому садку і початковій школі повинна бути рідна, материнська, родинна мова;

  • пріорітет діалектного "хатнього" мовлення в перші дні пере­бування дитини в дошкільному закладі, оскільки діти приходять зі своїм діалектом і лише ним можуть виразити свої враження і почуття.

Погляди педагога на співвідношення діалектної та літературної мо­ви:

  • до діалекту потрібно ставитися як до місцевої говірки і обережно викорінювати його, прищеплювати навички літературної мови;

  • нові для дитячої свідомості літературні слова потрібно вводити поступово й не перевантажувати увагу дітей;

  • безболісний перехід з діалекту на літературне мовлення – це читання художніх оповідань, "зосереджуючись якраз на тих словах, що в місцевому діалекті звучать інакше";

  • ефективний шлях вправляння дітей у літературному мовленні – це вільні розмови педагога з дітьми.

Висловлюючи свої думки з приводу дитячої двомовності, педагог вважає, що друга мова (російська) не може зашкодити інтелектуальному розвитку дитини, скоріше навпаки, подвійна назва предмета краще закріплюється в пам’яті.

Праця "Розвиток мови" – висвітлено засоби, методи, прийоми, форми та шляхи навчання дітей рідної мови.

Найважливішими засобами розвитку мовлення дошкільників педа­гог виділяє: довкілля, мистецтво, художню літературу, національні свята, український фольклор, грамоту, драматизацію.

З-поміж методів надає перевагу таким: спостереження, екскурсії, розглядання картин і бесіда за їх змістом, розповідання за дитячими малюнками, читання оповідань, заучування віршів, розповідання дітей і вихователя, переказ, бесіди, ігри-драматизації, розповідання казок, ди­дак­тичні вправи та ігри.

Серед прийомів виділяє: переймання (наслідування) мовлення ото­чення, взірець мовлення вихователя, запитання, зіставлення.

До форм навчання рідної мови відносить "предметові" та "речові" лекції, які стали прототипами сучасних занять.



Шляхи розвитку мовлення дитини:

  • стежити за доброю вимовою;

  • навчати ритмічних віршиків;

  • надавати можливість дітям розмовляти вільно, на цікаві для них теми;

  • залучати дітей до складання самостійних творів, оповідань;

  • читати та розповідати дітям художні твори, які б захоплювали їх своїм змістом та художньою мовою;

  • використовувати у роботі з дітьми засоби М. Монтессорі.

Іван Огієнко (1882–1972). У праці "Наука про рідномовні обов’язки" вчений наголошує на мовних цінностях народу. Стрижнем концепції мовної освіти І. Огієнка є володіння кожним громадянином соборною літературною мовою, яка є, за його висловом, найціннішим і найваж­ливішим знаряддям духовної культури. Педагог започатковує нову наукову галузь – науку про рідномовні обов’язки.

Концептуальним вбачається зміст третього ("Найперші рідномовні обов’язки кожного громадянина") та четвертого ("Десять найголовніших мовних заповідей кожного громадянина") розділів названої праці.



Найбільш актуальними є такі мовні заповіді:

  • мова – то серце народу; гине мова – гине народ;

  • народ, що не створив собі соборної літературної мови, не може зватися свідомою нацією;

  • кожний свідомий громадянин мусить практично знати свою со­борну літературну мову й вимову та свій соборний правопис, а також знати й виконувати рідномовні обов’язки свого народу.

І. Огієнко не виділяє окремого розділу, присвяченого дошкіллю, однак українське дошкілля може знайти в його праці для себе цінні настанови. Так, вимагаючи, щоб навчання в школі проводилося собор­ною літературною мовою, вчений зазначає, що цією ж мовою повинна проводитися робота в дитячих садках.

2. Лінгводидактичний аспект

педагогічної спадщини В. Сухомлинського
Василь Сухомлинський (1918–1970). Питання розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови викладено у працях: "Серце віддаю дітям", "Слово рідної мови", "Рідне слово", "Слово про слово". У роботах вче­ного визначено принципи, завдання і методи навчання дітей рідної мови.

Принципи навчання дітей рідної мови:

  • нерозривної єдності і взаємозв’язку держави, батьківщини і рідної мови. Сприяє вихованню у дітей глибокого патріотизму, любові до батьківщини. Мова – найкраща характеристика народу, тому твори україн­ського фольклору є одним із важливих засобів збагачення слов­ника дітей. Звідси випливає принцип народності;

  • національної спрямованості мовленнєвого розвитку дитини і навчання її рідної мови, який переплітається з принципом урахування вікових особливостей дитини;

  • уваги до краси й милозвучності української мови (підкрес­лю­ється краса й милозвучність рідного слова, образ якого приходить до дитини у змісті українських народних казок). Через образ рідного слова реалізується принцип сенсибілізації духовного розвитку особистості;

  • інтеракційної (взаємопов’язаної) діяльності в розвитку мов­лення (навчання дітей розповідання і грамоти);

  • сенсорно-лінгвістичного розвитку та навчання дітей рідної мо­ви (використання природи як сенсорної, чуттєвої основи мовленнєвого розвитку дітей);

  • взаємозв’язку мислення і мови у навчанні дітей рідної мови (розвивати мислення потрібно для того, щоб дитина адекватно сприй­мала слова педагога, розуміла словесні абстракції. Педагог радив змі­цню­вати розумові сили дитини серед природи);

  • емоційної насиченості й естетичної спрямованості мовленнє­вого розвитку дітей (за переконанням ученого, світ природи викликає у дітей глибокі емоційні переживання, вчить бачити й відчувати красу рідного краю, яка не тільки збуджує дитячу думку, а й породжує їхню мовленнєву активність. Таку емоційну насиченість слід забезпечити і в шкільних кімнатах, особливо для найменших дітей).

З лінгводидактичної концепції педагога можна виділити такі зав­да­ння:

  • прищеплювати з раннього дитинства любов до рідної мови;

  • ознайомлювати з навколишнім – перші наукові знання, істини дитина повинна пізнавати з явищ природи;

  • використовувати природні чинники для розвитку самостійного мислення дітей, встановлення закономірностей природних явищ, збага­чення словника;

  • збагачувати словник дитини прислів’ями, приказками, примов­ка­ми, афоризмами;

  • спонукати дітей до самостійного складання казок (дієвий шлях розвитку дитячого мовлення);

  • розвивати у дітей поетичний слух (без поетичного почуття дити­на залишається байдужою до краси природи і слова);

  • виховувати поетичну творчість – найвищий ступінь мовленнєвої культури;

  • організовувати та проводити свята у природі, поєднувати їх з літе­ратурними ранками;

  • виховувати у дітей чуття рідної мови, що є обов’язковою пе­редумовою навчання грамоти.

Методи розвитку та навчання дітей рідної мови: екскурсії, спосте­реження у природі, розповіді вихователя, складання розповідей дітьми; складання розповідей за власними малюнками, читання казок, орга­ніза­ція свят та розваг.

Основними засобами розвитку мовлення є: "подорожі у природу", твори українського фольклору.

Педагог виділив основні вимоги до розповіді вихователя:


  • важливо дотримуватись міри в розповіданні. Не можна перетво­рювати дітей на пасивний об’єкт сприймання слів, словесне перена­си­чення шкідливе;

  • розповіді мають бути яскравими, образними, невеликими за зміс­том. Не можна навантажувати дітей великою кількістю фактів, оскільки чутливість до розповідей у цьому разі притупляється і дитину нічим не зацікавиш;

  • впливати на почуття, уяву, фантазію дітей, поступово відкривати віконце в безмежний світ, не розчиняючи його відразу, оскільки діти розгубляться перед безліччю речей, потім ці, по суті, незнайомі речі набриднуть дітям, стануть для них порожнім звуком;

  • не закидати дитину інформацією, не намагатись розповісти про предмет вивчення відразу все – під лавиною знань можуть бути поховані допитливість і зацікавленість;

  • треба вміти відкривати перед дитиною в навколишньому світі щось одне, але так, щоб ця частинка заграла всіма фарбами веселки. Залишайте завжди щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще і ще раз повернутися до того, про що вона дізналася.



3. Становлення і розвиток дошкільної лінгводидактики в зарубіжних країнах та у Росії (Я. Коменський, В. Одоєвський, Є. Водовозова, Є. Тихеєва, Є. Фльоріна та ін.)
Ян Амос Коменський (1592–1670). Його праця "Материнська школа" є своєрідним керівництвом переддошкільного та дошкільного виховання дітей. Основою розвитку мовлення дітей дошкільного віку педагог ви­діляв чуттєвий досвід, безпосереднє ознайомлення дітей з предметами та явищами навколишнього світу.

На думку Я. Коменського, мовлення дітей розвивається грамати­кою, риторикою і поетикою.



Граматика полягає в тому, щоб дитина могла назвати стільки речей, скільки їх знає, хоч би вона могла висловити поки що й із по­милками, але ясно і виразно, щоб її можна було зрозуміти.

Риторика полягає в тому, щоб користуватися природними жес­тами, а також, щоб наслідувати тропи і фігури, які вони чують.

Початки поетики полягають у вивченні напам’ять віршів або рим.

Вчений рекомендував широко використовувати художню літе­ратуру: оповідання, казки, байки. Заняття з розвитку мовлення радив проводити у формі гри.

В. Одоєвський (1804–1869) – організатор і теоретик дошкільного виховання в Росії в першій половині ХІХ ст. Організував перші дитячі притулки, які були прообразом перших російських дитячих садків, ство­рив низку посібників і керівництв з навчально-виховної роботи з дітьми, в яких значне місце відводив розвитку мовлення дітей.

Його праці: "Наука до науки. Книжка дідуся Іринея", "Положення про дитячі притулки", "Наказ особам, що безпосередньо завідують дитячими притулками".

У розділі "Розмови з дітьми" (книга "Наука до науки") педагог ви­світлив певні вказівки щодо розвитку діалогічного мовлення, які є особ­ливо цінними для сучасної методики розвитку мовлення дітей. Про­відним методом розвитку діалогічного мовлення вів вважав бесіду, мета якої привести в ясність набуті в житті дитячі уявлення. Основою бесіди є чуттєвий досвід дитини.

Методичні поради наставникам щодо проведення розмов з діть­ми, виділені педагогом:


  • педагог має володіти мистецтвом говорити (правильна, чітка й переконлива для дитини мова);

  • дитячі запитання вимагають з боку наставниці особ­ливої уваги, ясної і повної відповіді;

  • у розмові з дітьми не слід відразу давати прямі й рішучі відповіді, які б в одну хвилину задовольнили їхню цікавість і припинили б у них бажання далі розпитувати про цей самий предмет;

  • доречно запропонувати у відповідь дитини на її запитання нове запитання від себе, яке примусить дитину знайти відповідь власними роздумами і міркуваннями;

  • запитання до дитини мусять бути простими, щоб дитина могла їх добре зрозуміти і змогла дати відповідь, однак не повинні бути настільки вже ясними, щоб у них містилась готова відповідь і дитині не було про що вже думати;

  • розвиваючи мовлення, слід враховувати індивідуальні особли­вості дитини;

  • якщо дитина говорить неправильно, не варто виправляти її, по­трібно зробити так, щоб вона сама себе виправила, ставлячи їй такі за­питання, які могли б наштовхнути на вислів більш ясний, визначаль­ний.

  • у розмовах з дітьми потрібно дотримуватись простоти, точності, стислості висловів. Мовлення вихователя повинно бути щирим, теплим, душевним, правдивим.

Є. Водовозова (18441923) – послідовниця К. Ушинського в пита­ннях розвитку мовлення дітей. Лінгводидактичні погляди знайшли своє втілення у праці "Розумовий і моральний розвиток дітей від першого прояву свідомості до шкільного віку". Через усю працю червоною ниткою проходить ідея народності виховання дітей дошкільного віку. Заклала основи сучасної методики розвитку мовлення дітей та ознайомлення з навколишнім.

Основою розвитку мовлення дітей вважала розвиток органів чу­ття і на цій основі ознайомлювати дітей з предметами і явищами навколишнього світу, збагачувати дітей знаннями.



Поради батькам:

  • розвивати у дітей фонематичний слух, оскільки він є основою розвитку мовлення;

  • особливу увагу надавати взаємозв’язку слова і уявлення, оскіль­ки уявлення є основою збагачення словника дітей;

  • бути уважними до дитячої мови, не дозволяти їм спотворювати слова, своєчасно виправляти мовленнєві помилки, не вживати в розмові з дітьми слів, що недоступні їх розумінню;

  • мовлення батьків і вихователів повинно бути взірцем для ди­тини, бо мовні огріхи дорослих повторює і дитина;

  • співати дітям народні пісні, грати в дитячі народні ігри, оскільки вони створюють у дітей бадьорий настрій, розвивають мовленнєвий слух, стимулюють звуконаслідування й оволодіння рідною мовою;

  • вводити кожне нове слово тільки на основі чуттєвого досвіду;

  • у роботі з дітьми використовувати художні твори, казки, байки, загадки, прислів’я;

  • обережно ставитись до використання картинок в ознайомленні дітей з навколишнім, її можна показувати після безпосереднього озна­йом­лення з предметами, для закріплення знань та складання розпо­ві­дей.

Основними методами та засобами виділяє: ігри з лялькою, образ­ні іграшки (використовувати після спостережень у природі); розповідання казок, читання байок. Серед прийомів виділяє порівняння, зіставлення.

Є. Тихеєва (18671949) – засновник методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку в Росії. Праці: "Російська грамота" (1905) (у спів­авторстві з Є. Соловйовою), "Рідна мова та шляхи до її розвитку" (1913, 1923); "Развитие речи дошкольников" (1937, 1948, 1967, 1971), "Ігри і заняття маленьких дітей" (1935, 1965). Є. Тихеєва – перша з послідов­ниць К. Ушинського, яка застосувала термін "навчання мови" у до­шкільному закладі. В основу своїх педагогічних поглядів поклала види діяльності та систему дитячих ігор і занять, а не спеціальні завдання з розвитку мовлення, на підставі яких будується сучасна методика.

Недоліки методики полягають в тому, що в усіх заняттях основна увага приділяється збагаченню словника і розвиткові зв’язного мовле­ння, інші завдання з розвитку мовлення висвітлені недостатньо.

Центральне місце відводить принципу наочності. На перше місце ставить реальні предмети, іграшки, на друге – картинки. Важливе місце відводила дидактичній ляльці, яку можна використовувати на заняттях для "сенсорного та лінгвістичного виховання".

У розділі "Заняття з іграшками" ("Розвиток мовлення дітей") описує різні види занять з іграшками та реальними предметами: номенк­ла­тура (називання предметів, іграшок, їх якостей, властивостей); опису­вання предметів, іграшок; порівняння, зіставлення предметів між собою; складання загадок про предмети та іграшки; знаходження іграшки чи предмета за змістом вірша.

Види занять з картинами: номенклатура; описування картинок; зіставлення, порівняння опису зображення на них предметів; система­тизація та класифікація картин; підбір картин до теми, вірша, оповідання; розповіді за картинами. На відміну від Є. Водовозової, Тихеєва високо оцінювала картину як засіб розвитку мовлення дітей.

У розділі "Заняття по живому слову" виокремлює такі види занять: розмови з дітьми; доручення та запитання; бесіди; розповіді; читання; листи; заучування віршів.

Радить систематично розмовляти індивідуально з кожною дитиною; давати словесні доручення, про виконання яких діти мають звітуватись; проводити бесіди.

Вимоги щодо проведення бесід:


  • не зловживати непотрібними запитаннями, які порушують струн­кість викладу;

  • не вимагати так званих "повних" відповідей, оскільки дітей вчать мови, якою їй доведеться користуватися у повсякденному житті.

Види розповідей: з власного досвіду, на тему, за картинкою, за заголовками, переказами, розповіді-описи, розповіді-загадки, сюжетні розповіді про іграшки, придумування кінцівки розповіді, складання листів. До кожного з цих видів Є. Тихеєва розробила методику їх проведення. Методичні розробки є актуальними і сьогодні.

Є. Фльоріна (1889–1952) – перша жінка доктор педагогічних наук, професор у галузі дошкільної педагогіки, автор програми "Методика розвитку мовлення для дошкільних відділень педвузів". У посібнику "Живе слово" (1933) виділила значення художньої літератури у вихованні дітей, різноманітні методи розвитку їхнього мовлення (бесіда, розмова, художнє читання, розповідання, радіослухання).

У словниковій роботі радила спиратися на чуттєвий досвід дитини. За кожним словом дитина має бачити конкретний предмет, живий яскравий образ. Відрив слова і поняття від конкретного предмета може призвести до втрати дитиною почуття реальності.

Серед методів розвитку діалогічного мовлення автор виділяє роз­мову вихователя з дітьми та бесіду. Виокремлює такі види бесід: вступ­на, супроводжуюча і заключна. Розвиваючи зв’язне мовлення у дітей, радить використовувати розповіді про іграшки, з власного досвіду, творчі розповіді. У методичних розробках педагога не висвітлено виховання звукової культури та граматичної правильності мовлення.

4. Новітні дослідження з проблем

дошкільної лінгводидактики в Україні
Експериментальні дослідження з дошкільної галузі лінгводидактики в Україні були започатковані під керівництвом А. Богуш на початку 90-х років XX століття при Південноукраїнському (Одеському) державному педагогічному університеті ім. К. Д. Ушинського і продовжені в Півден­ному науковому центрі АПН України.

Дослідження здійснювалися в таких напрямах: історичний аспект становлення і розвитку вітчизняної дошкільної лінгводидактики; мето­дика розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови; методика навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних закладах; підго­товка студентів дошкільних факультетів до навчання дітей української мови. Дошкільна лінгводидактика як галузь, що вивчає загальні законо­мірності навчання дітей будь-якої мови, має свою історію становлення та розвитку і потребує спеціального дослідження.

Предметом дослідження Т. Садової виступив процес становлення розвитку вітчизняної дошкільної лінгводидактики (друга половина ХІХ – перша половина XX століття). Автор досить ґрунтовно здійс­нила аналіз лінгводидактичної спадщини відомих учених у цій галузі, які працювали у другій половині XIX ст. (О. Духнович, О. Потебня, М. Корф, К. Ушин­ський), у 30-ті роки (С. Русова, М. Грушевський, О. Ольжич, І. Огієнко) та 40–60-ті роки XX століття (психологічні засади: Б. Баєв, Г. Костюк, Д. Николенко, І. Синиця, П. Чамата; педагогічний аспект: А. Бо­гуш, Л. Глу­хенька, А. Іваненко, М. Івашиніна, В. Коник, Н. Савельє­ва). Процес реформування національної освіти неможливий без вдум­ливого, кри­тичного переосмислення і використання наукового доробку по­передніх поколінь на підставі узагальнення результатів теоретичного аналізу, вивчення наукових, методичних джерел. Т. Садова пропонує таку періодизацію становлення і розвитку вітчизняної дошкільної лінгво­дидактики.

І період: друга половина XIX століття – обґрунтування значення рідної мови для виховання особистості, активні пошуки і розробка основ­них принципів, методів і форм розвитку мовлення дітей, визначення змісту мовної освіти відповідно до соціально-культурних умов розвитку держави.

ІІ період: початок XX – 20-ті роки XX століття – розробка концептуальних засад мовної освіти в умовах національного дитячого сад­ка, використання національних засобів у мовному вихованні осо­бистості.

ІІІ період: 20–40-ві роки XX століття – перехід від окремих ме­тодичних розробок до узагальнення досвіду освітніх закладів і розробки питань змісту та теорії методів навчання дітей мови, утвердження в радянській науці методики розвитку мовлення як окремої галузі.

IV період: 40–60-ті роки XX століття – розробка психологічних і теоретичних засад дошкільної лінгводидактики за основними напрям­ками розвитку мовлення дітей дошкільного віку, створення методичного забезпечення процесу навчання дітей рідної мови.

Об’єктом дослідження Н. Маліновської стала лінгводидактична спадщина С. Русової. Його метою було наукове обґрунтування шляхів і форм ефективного використання лінгводидактичної спадщини С. Русової та її авторської методики щодо навчання дітей переказувати художні тексти.

Методичний напрям започаткувало дослідження Т. Науменко, яка вивчала форми, методи, умови і засоби активізації мовлення дітей раннього віку в умовах дошкільного закладу. Дані пошуково-конста­тувального експерименту засвідчили, що у практиці дошкільних закладів недостатньо приділяється уваги активізації мовлення дітей раннього віку як на спеціальних мовленнєвих заняттях, так і на заняттях з інших роз­ділів та у процесі режимних моментів.

Вдалою знахідкою експериментальної методики Т. Науменко було введення емоційно насиченого позитивного фактора як стимулятора мовленнєвої активності дітей раннього віку. Таким фактором у навчаль­них комплексних заняттях і прогулянках був музичний компонент.

Предметом дослідження К. Крутій виступив процес засвоєння служ­бових частин мови (прийменники, сполучники, частки) дітьми старшого дошкільного віку. Автором була розроблена досить оригінальна серія експериментальних завдань для з’ясування вживання дітьми старшого дошкільного віку службових частин мови.

О. Аматьєва обрала предметом дослідження процес навчання ви­разності мовлення дітей старшого дошкільного віку. За словами автора, мовлення дітей старшого дошкільного віку може вважатися виразним, якщо вони володіють доступними їхньому розумінню мовними та немовними засобами виразності й використовують їх у діалогічному та монологічному мовленні для вираження чи передачі емоцій, свого став­лення до інформації, співрозмовника. Вивчалися такі засоби вираз­ності мовлення: інтонаційні (тембр, темп, гучність) та немовні (міміка, панто­міміка) в ситуаціях відображення базисних емоцій: радість, смуток, здивування, гнів, страх тощо.

Предметом дослідження Т. Постоян було обрано процес навчання дітей старшого дошкільного віку зв’язного мовлення у продуктивно-твор­чій діяльності. О. Трифонова досліджувала процес виховання звукової культури мовлення дітей середнього дошкільного віку засобами україн­ського фольклору. С. Ласунова досліджувала розвиток описового мовле­ння старших дошкільників засобами української народної іграшки. І. Луценко вивчала проблему інтерференції і транспозиції в освоєнні дітьми дошкільного віку лексики української мови. Українська народна казка як засіб розвитку зв’язного монологічного мовлення у російсь­ко­мовних дітей дошкільного віку була предметом дослідження Л. Фесенко.

Предметом дослідження Ю. Руденко виступив процес збагачення лексичного запасу слів дітей старшого дошкільного віку експресивною лексикою засобами української народної казки.

Докторське дослідження Н. Гавриш було присвячене розвитку мов­леннєвотворчої діяльності в дошкільному дитинстві. У дослідженні пред­ставлено принципово новий концептуально-методичний підхід до проб­леми розвитку мовленнєвотворчої діяльності в дошкільному віці, що розглядається як стрижень розвитку творчих здібностей дітей у різних видах художньої діяльності; науково обґрунтовано й апробовано модель стимулювання та розвитку мовленнєвої творчості, що поєднує художньо-естетичний, мовленнєвий, інтелектуально-творчий та особистісний ком­по­ненти, доведено ефективність її використання. Уперше мовленнє­во­творча діяльність вивчалася не тільки в межах організованого навчання, а й у ситуації ініціативної словесної творчості. У процесі дослідження було систематизовано й узагальнено дані з типології мовленнєвотворчої діяльності дошкільнят.

Таким чином, упродовж останніх десятиліть в Україні дослідження проблем розвитку мови дітей дошкільного віку здійснювалося в таких напрямках:



Розвиток мовлення у дітей раннього віку – А. Богуш, Г. Лоза, Т. Науменко та ін.

Розвиток зв’язного мовлення – В. Захарченко, А. Зрожевська, С. Ласунова, О. Лещенко, Н. Луцан, Н. Малиновська, Н. Орланова, І. Пос­тоян, Л. Фесенко, Г. Чулкова та ін.

Виховання звукової культури мовлення та його виразностіО. Аматьєва, В. Борова, О. Жильцова, О. Трифонова, С. Хаджирадєва та ін.

Формування граматичної правильності мовлення – А. Богуш, Л. Калмикова, К. Крутій, Н. Маковецька, Г. Ніколайчук, Т. Сорочан та ін.

Словесна творчість і образне мовлення – Н. Гавриш, Л. Кулибчук, Ю. Руденко та ін.

Лексична робота з дітьми дошкільного віку – А. Іваненко, В. Ко­ник, Н. Кирста, І. Луценко, І. Непомняща, Н. Савельєва та ін.

Становлення і розвиток дошкільної лінгводидактики – А. Богуш, Т. Котик, Н. Малиновська, Т. Садова та ін.



Розвиток мовленнєвого самовираження дошкільників – А. Богуш, Л. Березовська, А. Аніщук та ін.

Семінарські заняття (6 год)

Каталог: dspace -> bitstream -> 123456789
123456789 -> Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя
123456789 -> Актуальні проблеми розвитку дитини раннього віку Навчально-методичний комплекс Укладач
123456789 -> Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів
123456789 -> Навчально-методичний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів спеціальності "Дошкільна освіта"
123456789 -> Практикум Посібник Ніжин-20 12 (075. 8)
123456789 -> М. П. Бойко Є. Ф. Венгер О. В. Мельничук
123456789 -> Практикум посібник Ніжин-2012 (075. 8)


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка