Навчальний посібник д ля студентів вищих навчальних закладів спеціальності "Дошкільна освіта" 2-ге видання



Сторінка7/18
Дата конвертації09.09.2018
Розмір3.4 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18
Тема 3. Методика формування

граматичної будови мовлення у дітей
План

1. Загальне поняття про граматичну будову мовлення у дітей до­шкільного віку.

2. Особливості засвоєння граматичної будови мови дітьми раннього та дошкільного віку. Сучасні дослідження.

4. Дитяче словотворення, його характеристика.



5. Методика формування граматичної правильності мовлення у ді­тей.

6. Методика розвитку виразності та образності мовлення.


Література

  1. Богуш А. М. Дошкільна лінгводидактика: теорія і методика навчання дітей рідної мови в дошкільних навчальних закладах : підручник / А. М. Богуш, Н. В. Гавриш ; за ред. А. М. Богуш. – Друге видання, доповнене. – К. : Видавничий дім "Слово". – 2011. – 704 с. – C. 399–450.

  2. Богуш А. М. Мовленнєвий розвиток дошкільника від народження до семи років : монографія / А. М. Богуш. – К. : Слово, 2004. – 376 с. – С. 59–65.

  3. Богуш А. М. Теорія і методика розвитку мовлення дітей раннього віку : навч. посіб. / А. М. Богуш. – К. : Видав. дім "Слово", 2003. – 344 с. – С. 96–103.

  4. Богуш А. М. Дошкільна лінгводидактика: теорія і методика на­вчання дітей рідної мови : підручник / А. М. Богуш, Н. В. Гав­риш ; за ред. А. М. Богуш. – К. : Вища шк., 2007. – 542 с. – С. 346–391.

  5. Дошкільна лінгводидактика. Хрестоматія : навч. посіб. для студ. вищ. пед. навч. закл. / упоряд. А. М. Богуш. – К. : Видавничий дім "Слово", 2005.

Ч. 1. – 2005 ; Ч. 2. – 2005. – 720 с. – С. 405–460.

  1. Крутій К. Л. Особливості вживання дошкільниками граматичних категорій (на матеріалі відприкметникових прикметників) / К. Л. Крутій // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки : зб. наук. пр. / редкол. Т. І. Сущенко та ін. – К. ; Запоріжжя, 2002. – Вип. 26. – С. 342–347.

  2. Крутій К. Л. Теорія і практика формування граматично правиль­но­го мовлення в дітей дошкільного віку (на матеріалах морфології і сло­во­творення) : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. д-ра пед. наук : спец. 13.00.02 "Теорія і методика навчання (укр. мова)" / Кру­тій К. Л. – К., 2005. – 44 с.

  3. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у до­шкільному закладі : навч. посіб. для студ. пед. ін-тів і учнів педучилищ / А. М. Богуш, Н. П. Орланова, Н. І. Зеленко та ін. ; за ред. А. М. Богуш. – К. : Вища школа, 1992. – 414 с. – С. 235–263.

  4. Чуковский К. И. От двух до пяти / К. И. Чуковский. − Минск : Учпедгиз БССР, 1959. − 275 с. – С. 347, 349, 352–353.



1. Загальне поняття про граматичну будову мовлення у дітей дошкільного віку
Теоретичною основою формування у дітей дошкільного віку гра­матичної будови мови є наукова граматика, яка включає граматичні категорії, граматичні одиниці, граматичні форми.

Граматична категорія – це система протиставлених одна одній однорідних граматичних величин. Граматичні категорії поділяють на мор­фологічні (рід, число, відмінок, вид, час, спосіб, особа) і синтаксичні (комунікативна спрямованість, стверджувальність – заперечення, синтак­сичний час і спосіб).

Оволодіти граматичною будовою мови означає навчитись утво­рю­вати від однієї основи форми однини і множини теперішнього і ми­нулого часу; відмінювати слова за відмінками та особами, вживати слова із суфіксами та без них, правильно вживати рід іменників, самостійно утворювати граматичні форми.



Граматична правильність мовлення – це дотримування в процесі спіл­кування основних граматичних норм, сформульованих у вигляді пра­вил.

Оволодіти граматичною правильністю мовлення означає оволодіти граматичними нормами рідної мови.

Отже, граматика – це наука, яка вивчає правила зміни слів, їх поєднання в реченні; а граматична правильність мовлення – це ціліс­ність явища, що набувається дитиною в процесі мовленнєвого досвіду. Тому розуміти мову оточення, виражати власні думки дитина не зможе, не оволодівши граматичною правильністю мовлення. Формування остан­ньої особливо тісно пов’язано з освоєнням дітьми навичок предметної та ігрової діяльності, розширенням орієнтування в тому, що оточує, а також з оволодінням звуковою стороною мовлення, збагаченням і активізацією словника.
2. Особливості засвоєння граматичної будови мови дітьми раннього та дошкільного віку. Сучасні дослідження
Становлення граматичної будови мови у дітей та закономірності засвоєння граматичних значень розкрито у працях М. Красногорського, О. Гвоздєва, Д. Ніколенка, Ф. Сохіна, В. Ядешка та ін.

Д. Ніколенко поділяє засвоєння граматичної будови рідної мови в ранньому віці на два періоди: пасивне засвоєння (розуміння граматичних значень – 5–6 міс. – початок 2 р. життя); активне засвоєння граматичних значень (2–3 роки життя).

О. Гвоздєв поділив процес становлення і засвоєння граматичної будови мовлення дітей раннього віку на два періоди:

Перший період (1 р. 3 міс. – 1 р. 10 міс.) – це період речень, що скла­даються з аморфних слів-коренів. У середині цього періоду автор виділяє дві стадії:

а) стадія однослівного речення (1 р.3 міс. – 1р. 8 міс.);

б) стадія двослівного речення (1р. 8 міс. – 1 р. 10 міс.).

Другий період (1 р. 10 міс. – 3 роки) – це період засвоєння грама­тичної структури речення, формування граматичних категорій. Автор ви­окремлює три стадії:

а) стадія формування перших граматичних форм (1 р.10 міс. – 2 р.1 міс.);

б) використання флективної системи рідної мови для вираження син­таксичних зв’язків (2 р. 1 міс. – 2 р. 3 міс.);

в) засвоєння службових слів для вираження синтаксичних відно­шень (2 р. 3 міс. – 3 р.).



О. Гвоздєв виокремлює такі типи перших слів-речень: а) нака­зові, в яких висловлено бажання, вимога (дай, на); б) називні (моко, киця); в) кличні (мають ситуативний характер).

Отже, оволодіння граматикою започатковується зі слів-речень. Осно­вою речення, за словами Д. Ніколенко, виступає предикативність, що передається словом та інтонацією. Предикативність – це співвід­несення змісту висловлювання до реальної дійсності. Перші слова-ре­чення, за Д. Ніколенком, становлять цілісний завершений вислів. У них дитина щось повідомляє. Наприклад, "моко" можна перекласти на мовлення дорослих, як "дай молока", "хочу молока", "на молоко", "не хочу молока" і т. ін. Перші слова-речення здебільшого позначають назву особи (мама, тато, баба, тьотя), тварин (гав-гав, кис-кис), частин тіла (ука – рука), назву іграшок (ляля), окремих предметів. Зрозуміти такі речення допомагає інтонація. Перші слова-речення мають ситуативний характер, тому зрозуміти їх можна тільки в тій ситуації, в якій дитина промовляє це слово. Наприклад: а) "баю-бай" (лягає на подушку, закриває очі, хоче спати); б) "баю-бай" (гойдає ляльку, гладить її по голівці); в) "баю-бай" (піднімається з ліжка, плаче, тре очі, але спати лягати не хоче). Подекуди розумінню перших слів-речень допомагають міміка, жести.

В 1 рік і 10 місяців з’являються двослівні речення, хоча й можливі індивідуальні відмінності. Так, Н. Серебряннікова відзначає, що дитина починає вживати перші двослівні речення тільки тоді, коли в її словнику нараховується 40–60 окремих слів. Перші двослівні речення здебіль­шого є наказовими "дай лялю" і розповідними "Оля моко", вони мають номінативний і стверджувальний характер. Заперечувальні речення з’яв­ляються вже після двох років. Дитина другого року життя здебільшого випускає заперечення, замінює його жестами.

В 1 рік 10 місяців з’являються три- і чотирислівні речення. На­прикінці другого року життя в активному мовленні дитини зустрі­ча­ються вже і питальні речення, які виражаються спочатку тільки ін­то­наційно

За даними О. Гвоздєва, в 1 рік і 9 місяців з’являються однорідні члени речення. На перших етапах вони передаються шляхом переліку слів без сполучників, за допомогою інтонації "Яся пруа, Таня пруа, киця пруа". Надалі з’являється з’єднувальний сполучник "і", що поєднує спочатку тільки два слова "і мама, і Валя", а вже пізніше вживається дитиною перед кожним однорідним членом речення "І мама, і тато, і Валя, і киця". У період між 1 роком 9 місяцями і 1 роком 10 місяцями вперше з’являються складні речення без сполучників. Зв’язок між ними передається інтонаційно.

На дошкільний вік, як зазначає О. Гвоздєв, припадає третій період засвоєння граматичної будови мови. Його автор називає періодом за­своєння морфологічної системи, для якого характерне засвоєння відмін і дієвідмін.

А. Захарова досліджувала засвоєння дошкільниками категорій відмінкових іменників. Автор відзначає, що засвоєння форм відмі­ню­вання відбувається за рахунок орієнтації дитини на форму слова (флек­сії) в називному відмінку. Якщо діти молодшого дошкільного віку часові відношення виражають формами знахідного й орудного відмінків, то старші дошкільники – родовим і давальним.

Д. Богоявленський досліджував розуміння дошкільниками (5–6 ро­ків) значення деяких суфіксів (-онок, -ище, -щік, -ніц) у словотворенні. Було встановлено, що слова із суфіксами -онок, -ище – діти добре розуміють, хоча деякі слова були нові. Це пояснюється тим, що ці суфікси не змінюють лексичного значення слова. Суфікси -ник і -щик, що змінювали лексичне значення слова, давалися дітям значно важче.



Таблиця 2.3

Засвоєння дошкільниками відмінкових форм (за О. Гвоздєвим)


Віковий період

Виникнення відмінкових форм у певний період життя

3 р. – 3 р. 3 міс.

Знахідний відмінок з прийменником на; родовий з прийме­нником до, що позначає кінцеву межу; родовий відмінок з прийменником з, що означає положення; давальний відмінок з прийменником по, що означає рух на поверхні

3 р. 3 міс. –

3 р. 6 міс.



Знахідний відмінок з прийменником про (в значенні для); родовий відмінок з прийменником від (на позначення при­чини); родовий відмінок з прийменником замість; давальний відмінок з прийменником по (на позначення причини)

3 р. 6 міс. –

3 р. 9 міс.



Нічого нового не з’являється

Н. Маковецька досліджувала особливості засвоєння дітьми імен­ни­ків, утворених за допомогою суфіксів зі зменшено-пестливим значе­нням. Результати досліджень показали низький рівень уживання суфіксів згру­бі­лості -нщ-, -нськ-. Щодо утворення іменників із суфіксами зменшено-пест­ливого значення діти відчувають труднощі із суфіксами енятко, -уць-. Автором сформульовано висновок, що під впливом навчання у ді­тей знач­но активізувалося вживання суфіксів при творенні іменникових форм.

Н. Лопатинська – вживання дітьми префіксальних дієслів: уміння утворювати похідні дієслова за допомогою дієслівних префіксів: в-, ви-, від-, до-, з-, за-, на-, над-, о-, недо-, пере-, під-, по-, при-, про-, роз-; розуміння семантики префіксальних дієслів; здатність дітей дошкільного віку до рефлексії.

Особливості засвоєння дошкільниками синтаксису досліджували О. Гвоздєв, К. Крутій, Т. Сорочан, М. Феофанов, В. Ядешко.

М. Феофанов вивчав особливості кількісного засвоєння прийме­нни­ків дітьми дошкільного віку. Дані дослідження показують, що діти засво­ю­ють й активно вживають майже всі прийменники.

В. Ядешко досліджувала особливості формування речень у дітей четвертого та п’ятого років життя. Автор відзначає, що на четвертому році життя найпоширенішою формою висловлювання є просте поширене речення. Діти п’ятого року життя у мовленні використовують як прості, так і складні речення.

Наукове дослідження К. Крутій – одне із перших досліджень в Укра­ї­ні в галузі формування граматичної правильності мовлення до­шкіль­ників. Вона досліджувала особливості засвоєння дошкільниками служ­бо­вих частин мови (прийменників, сполучників, часток).
3. Дитяче словотворення, його характеристика
Словотворення – активний процес неусвідомленого створення но­вих слів і граматичних форм на основі чуття рідної мови (А. Богуш, Н. Гав­риш).

У мовленні дітей трапляються різні типи інновацій: словотворчі, морфологічні, лексико-семантичні, синтаксичні. Серед видів дитячих ін­но­вацій найпоширенішими є: конструювання нових слів ("дитячі нео­ло­гізми"); дитяча етимологія слів, розширення або звуження значення слів.

Утворення нових слів яскраво простежується у дітей віком від двох до п’яти років, в період активного засвоєння дитиною нових слів. Т. Ушакова, аналізуючи результати своїх досліджень, прийшла до такого висновку, що оригінальні, не імітовані словоформи дитини віком близько чотирьох років у переважній більшості випадків являють собою лише видозміни "дорослих" словоформ. Випадки, коли дитина знаходить зовсім нові слова – рідкісні. Такі звучання переважно примітивні (та-та-та; ля-по-по та ін.), не є назвами в повному розумінні слова і не закріплюються у словесному вжитку дитини.

Такі форми, як "вставаю", "нажмал", "насюди", "ракетовоз" та багато інших, досить стійкі і постійно повторюються, незважаючи на виправ­лення дорослих.

Зарубіжні психологи намагалися пояснити явище словотворення як ранній вияв творчих здібностей дитини, своєрідної словесної обдаро­ва­ності. Вони вважають, що маленьку дитину не задовольняють наявні слова, тому, щоб точніше висловити власну думку, вона вигадує нові. Це помилковий погляд, оскільки малюк у два-три роки ще не засвоїв словникового багатства рідної мови і, безумовно, не може знати про існування всіх можливих мовних позначень. Потреба у мовному спілку­ванні зростає з кожним днем, і дитина переносить засвоєне раніше зна­че­ння чи граматичну форму на новий предмет, дію. У малюків ви­роб­ляється своєрідний граматичний стереотип. Так, якщо дитина за­своїла кілька слів у формі орудного відмінка із закінченням -ом: молотком, совком, то певний період усі слова у цьому відмінку вона намагається вживати із закінченням -ом: ложком, хустком, руком. Після засвоєння закінчення -ою спостерігається зворотне явище: всі слова, навіть ті, які раніше дитина вимовляла правильно, тепер вживаються із закінченням -ою: молоткою, окою, совкою, милою, і лише через кілька місяців малюк засвоює всі відмінкові закінчення. Більшість словесних новоутворень є тільки видозмінами слів дорослих: кусарики, накривало. Такі слово­сполучення стійкі і повторюються дитиною тривалий час. Слова, що зовсім не були властиві мові дорослих, малюки створюють дуже рідко. Все це переконує нас у тому, що малюк засвоїв граматичну будову мови недостатньо, словник у нього обмежений і він намагається створити "швидкі" нові слова.

Більшість учених О. Гвоздєв, Г. Пауль, Ф. де Соссюр, С. Цейтлін та ін. вважають, що провідним механізмом словотворення є аналогія. Так, К. Чуковський пояснює причину дитячих "неологізмів "чуттям мови": "… у дво­річних та трирічних дітей таке сильне "чуття мови", що створювані ними слова не здаються каліками чи виродками, а, навпаки, досить влуч­ні, витончені, природні".

Звісно, дитина засвоює мову під впливом дорослих, проте пись­менник наголошує на наявності у дітей особливої словесної творчості. Він пише: "Дитина у своїй творчості копіює дорослих. Не можна думати, що вона сама створює нашу мову, змінює її граматичну будову, словниковий склад. Сама того не підозрюючи, вона спрямовує свої зусилля на те, щоб шляхом аналогії засвоїти створене багатьма поко­ліннями мовне багатство". Ф. Сохін, досліджуючи закономірності засвоє­ння дитиною граматичної будови мови, розглядав дитяче словотворення як закономірний процес оволодіння граматикою в дитинстві. Психо­фізіологічну основу словотворення він пояснює "генералізацією відно­шень", граматичним стереотипом, який дитина використовує для ство­рення нових слів.

На думку Т. Ушакової, дитяче словотворення зумовлюється ана­літико-синтетичними процесами мислення. За даними науковця, діти найчастіше утворюють такі варіанти слів:

а) дитина розчленовує слова дорослих і створює "осколки" слів (частину якогось слова використовують як ціле: пах – запах; кид – кидати; ліп – ліпити);

б) з допомогою синтезу проводять "схрещування" окремих морфем у новому для них поєднанні: повзук (повзе + жук), жукашечка (жук + бу­кашечка); піджакет (піджак + жакет); кучело (куча + чучело) (Ушако­ва Т. Н. О механизмах детского словотворчества / Т. Н. Ушако­ва // Вопросы психологии. – 1969. – № 1. – С. 61).

Одним із видів словотворення є дитяча етимологія. Дитина не ство­рює слів з новим значенням, а лише модифікує його звукову оболонку, перебудовує звучання існуючого слова, зберігаючи його значення. На­приклад, "рукавиці" – "пальчатки", "автобус" – "катобус".

Слова, утворені в результаті розширення чи звуження значення слів: "посоли мені хліб цукром", "кривоногі руки", "товстопуза голова" та ін.

Великою популярністю користується унікальна за змістом книга К. Чуковського "Від двох до п’яти", в якій зібрано перлини дитячого словотворення: вогонь і вогонята, шишка й шишенята, дерева й дере-в’ята, кущі й кущата; пахлая, духлая, нашійная, хтойная; наборщився, намолочився, намакаронився, наузварився, тамін, мабин, повзун, колоток та ін. "Мамо, я вже накашилась", – каже дівчинка. "Татку, купи мені малювці", – просить син, звертаючись до батька.

– Ой, який великий повзун лізе!

– Помаж руки мазеліном!

Не злий собака, а кусаний, не тьмяне світло, а тухле. "Треба казати не батарея, а нагрівало, не ваза, а квітниця".

Для словотворення характерна надзвичайна мовленнєва актив­ність, яка часом перетворюється на мовленнєві ігри дітей. Діти самі створюють слова, залучаючи до цього й дорослих. Словотворення охоп­лює всі частини мови:



  • іменники: взувало, сільниця, повзук, учило, мокрес, помаза, ку­сарик, колоток, вулиціонер, пісковатор, копатка, цепля;

  • дієслова: відмухіватись, ладошкаються, накалюжив, відсони­лася, витопула;

  • прикметники: жмутні черевики, черв’ячне яблуко, лякальні каз­ки, молоканна каструля, бризкуча вода.



4. Методика формування

граматичної правильності мовлення у дітей
Формування граматичного правильного мовлення у дітей перед­бачає такі напрями:

  • перевірка граматичної правильності дитячого мовлення та запо­бігання помилкам;

  • наслідування мовленнєвому зразку педагога, мовлення якого відповідає всім нормативним вимогам;

  • розвиток слухової уваги;

  • використання ефективних методів і прийомів формування грама­тичної правильності мовлення дітей як на заняттях, так і в повсяк­де­нному житті;

  • спільна робота дитячого садка і сім’ї.

Щоб правильно обрати напрям роботи з формування граматичної правильності мовлення, вихователь має знати, які саме помилки ха­рактерні для дітей конкретної групи, як часто вони трапляються. З цією метою в кожній віковій групі дошкільного закладу проводиться інди­відуальна перевірка мовлення дітей двічі на рік: восени (вересень-жовтень) і навесні (травень-червень). Перевіряють такі сторони грама­тич­ної будови мови:

  • особливості побудови речень: з’ясовують, які речення пере­ва­жа­ють (прості, поширені, непоширені, складносурядні, складно­під­ряд­ні), по­рядок слів у реченні; особливості вживання сполучників і спо­лучних слів;

  • відмінювання іменників за відмінками (помилки в іменниках жі­ночого роду в орудному відмінку: їла ложкам) або відмінювання невід­мінюваних слів на зразок: кофе, радіо);

  • вживання роду і числа іменників та їх узгодження з іншими час­тинами мови;

  • помилки, яких припускаються діти у використанні дієслівних форм (від­мінювання за особами, чергування в основі слова);

  • узгодження числівників з іменниками;

  • вживання прийменників у реченні;

  • помилки, яких припускаються діти у використанні інших частин мо­ви.

Вихователю обов’язково потрібно перевіряти граматичні помилки, зу­мовлені специфічними умовами двомовності так звані русизми, украї­ніз­ми.

Для перевірки дитячого мовлення потрібно мати спеціальний мате­ріал, дібрати найвдаліші прийоми, які б дали можливість виявляти особливості граматичної будови мови дітей.

Індивідуально мовлення перевіряється в ранкові години, після де­нного сну і на прогулянці. Маючи загальну картину граматичних помилок, вихователь може спланувати подальшу роботу щодо їх запобігання й виправлення. Якщо частина дітей вимовляє неправильно якесь слово, то можна сподіватись (завдяки схильності дошкільнят до наслідування), що ця помилка може з’явитись і в інших дітей. У зв’язку з цим вихователь планує роботу, яка спрямована на запобігання можливим помилкам: дидактичні ігри, вправи, розповідання за картинками з усією групою дітей та індивідуально з тими дітьми, в яких були виявлені помилки.

Середовище, за П. Блонським, відіграє важливу роль у розвитку мовлення маленької дитини, воно дає чи не дає дитині можливість багато говорити і постійно чути мовлення дорослих, воно прискорює або гальмує розвиток мовлення. Отже, від мовного середовища, в якому знаходиться дитина, залежить її власне мовлення.



Методи формування граматично правильного мовлення у дітей: дидактичні ігри та вправи; розповіді з використанням слів, в яких діти припускаються помилки; розповідання за картинками; переказування ху­дожніх оповідань; читання віршів; складання дітьми розповідей на групу слів та на тему, запропоновану вихователем, метод моделювання.

У дошкільній педагогіці визначено такі педагогічні вимоги до ди­дактичних вправ, що використовуються в роботі з дітьми:

а) правильний добір дидактичних вправ відповідно до помилок, що трапляються в дитячому мовленні;

б) дидактична вправа повинна мати чітко визначену мету, основне навчальне завдання (наприклад, дидактична гра на засвоєння дітьми прийменників або дієслівних форм);

в) матеріал до дидактичної вправи слід добирати так, щоб діти мали можливість зіставляти правильні й неправильні форми, щоб у ньо­му були не лише ті граматичні форми, в яких діти припускаються поми­лок, а й інші близькі граматичні форми, раніше засвоєні дітьми (червоне яблу­ко, червоний прапорець, червона стрічка);

г) кожна дидактична вправа має стимулювати дитячу думку, сприя­ти розвитку мислення;

ґ) будувати дидактичну вправу потрібно на знайомому дітям мате­ріалі, пов’язаному з їхнім життям і діяльністю;

д) у дидактичних вправах потрібно передбачити наочний матеріал;

е) дидактичні вправи слід проводити жваво, цікаво, використовуючи ігровий прийом.

5. Методика розвитку виразності

та образності мовлення
Поняття "виразність мовлення" поєднує в собі емоційну наси­че­ність (експресивність) та образність (зображувальність).

Термін "експресія" означає " виразно-образотворчі якості мовлення, що відрізняють його від звичайного (стилістично нейтрального) мовлення і надають йому образності та емоційної "забарвленості" (Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова. – М. : Сов. энцикл., 1969. – С. 235, 524).



Експресія мовлення – це комунікативна якість культурного мов­лення, особливість його структури, яка впливає не лише на свідомість, а й на емоції читача і слухача, підтримує його увагу та інтерес (Б. Головін).

Типи виразності мовлення: вимовні, акцентологічні, лексичні, сло­вотворчі, синтаксичні, інтонаційні, стилістичні (Б. Головін).

Засоби виразності: мовні (лексичні, синтаксичні, морфологічні, інто­наційні та ін.); немовні (позалінгвістичні, додаткові: міміка, панто­мі­міка, що включає жести, пози, ходу).

Розвиток виразності мовлення у дошкільників має як вікові, так і індивідуальні особливості.



Мовлення молодшого дошкільника: яскраво виражена мимовільна виразність; наявні окличні речення, вигуки, експресивні звороти, вказівні займенники, стилістичні зображувально-виражальні засоби, інтонація, жес­ти, міміка; мимовільна імпульсивна емоційність; ситуативність мов­ле­ння.

Мовлення старшого дошкільника: зниження імпульсивності дитя­чих емоцій; опанування контекстним мовленням; свідоме використання виразних засобів для передачі емоцій.

Якщо в молодшому дошкільному віці засвоєння виразності мов­лення здійснюється шляхом наслідування дорослих, то формування цієї якості у старших дошкільників потребує цілеспрямованого навчання.



Основні засоби навчання дітей виразного мовлення: мовлення до­рос­лих (педагогів, батьків); художня література (Г. Леушина, С. Ру­бінш­тейн).

Особливості виразного мовлення дітей дошкільного віку досліджу­вали О. Аматьєва, М. Бухвостова, Н. Карпинська та ін.



О. Аматьєва досліджувала процес розвитку виразного мовлення дітей дошкільного віку з допомогою театрально-ігрової діяльності. Вона розробила систему ігрових вправ, яка використовувалась у різних видах діяльності (художньо-мовленнєвій, театрально-ігровій, навчально-мовле­ннєвій). Серед них виділяються імітаційно-ігрові вправи, вправи творчої спрямованості, емоційні етюди.

Н. Карпинська досліджувала навчання дітей виразного читання на­пам’ять і розповідання. Нею було визначено поняття "читання дошкіль­ників". Виразне читання дошкільників – це проголошення художнього тексту з можливою для їхнього віку свідомістю й виразністю. Виразність мовлення впливає на емоції слухачів, загострює їхню увагу.

Під поняттям "образне мовлення" розуміється полікомпонентний утвір, що обіймає такі аспекти:



психологічний: образне мовлення – це специфічний, складний про­цес суб’єктивного відображення фактів, явищ, предметів (їх ознак) дов­кілля у вигляді конкретно-чуттєвих уявлень, асоціативно пов’язаних один із одним, реальних чи створених уявою в свідомості мовця (О. Потебня, С. Рубінштейн, А. Смирнов);

лінгвістичний (лексико-семантичний, комунікативний) – складний, специфічний процес використання в мовленнєвому спілкуванні з метою повідомлення мовних засобів, що набувають образного потенціалу шля­хом актуалізації їх значень, внесення емоційно-естетичних наша­рувань, що досягається на лексико-семантичному рівні;

естетичний образне мовлення становить такий свідомий твор­чий процес використання мовних одиниць, який стимулює естетичне сприй­няття дійсності, де раціональна та емоційна сторони знаходяться в єдності, доповнюють одна одну;

лінгводидактичний (практичний) – здатність дітей доречно вико­ристовувати в усних висловлюваннях виразники образності, які впли­ва­ють на емоційно-почуттєву сферу їхньої життєдіяльності.

Образність мовлення співвідноситься з культурою мовлення як нау­кою про сукупність і систему його комунікативних якостей і визна­чається як складова виразності.



Виразники образності: лексико-семантичні засоби – тропи (епітети, порівняння, уособлення, метафора, гіпербола та ін.); багатозначні слова, синоніми, антоніми, фразеологізми, прислів’я, приказки; стилістичні фі­гури (семантичні, синтаксичні, риторичні запитання і звертання).

Образність мовлення має свої атрибути: інтонацію в єдності її ком­понентів (тембр, темп, мелодику, наголос, паузи тощо). Кожен із атрибутів є носієм образності і сам по собі її не визначає.

Мовлення стає образним, якщо в дитини виховується інтерес до мовного багатства, розвивається вміння використовувати в своєму мовленні найрізноманітніші виразні засоби.



Джерела розвитку виразності та образності мовлення: художня лі­тература, усна народна творчість, малі фольклорні форми (прислів’я, приказки, загадки, забавлянки, утішки, лічилки, фразеологізми і т. д.).

Розвиток образності є важливою характеристикою різних боків мовлення дітей.



Лексичний бік мовлення є складовою частиною образності, оскільки робота над смисловою стороною слова допомагає дитині вжити точне за змістом і виразне слово чи словосполучення відповідно до контексту висловлювання.

Граматичний аспект розвитку образності також важливий, бо в ході використання різноманітних стилістичних засобів (порядок слів, побудова різних типів речень) дитина оформлює своє висловлювання граматично правильно й водночас виразно.

Фонетичний бік – це звукове оформлення тексту (інтонаційна ви­раз­ність, правильно обраний темп, дикція), багато в чому визначає емо­цій­ний вплив мовлення на слухачів (Ушакова О. С. Программа развития речи детей дошкольного возраста в детском саду / О. С. Ушакова. – М., 1994. – С. 1–21).

Розвиток образної мови необхідно розглядати в декількох напря­мках: як роботу над оволодінням дітьми усіма сторонами мови (фо­нетичної, лексичної, граматичної), сприйняттям різноманітних жанрів літературних та фольклорних творів і як формування мовного оформ­лення самостійного зв’язного висловлювання.

Твори художньої літератури та усної народної творчості, в тому числі і малі літературні форми (прислів’я, приказки, фразеологізми, загадки, скоромовки) є найважливішими джерелами розвитку виразності дитячого мовлення. Дошкільник спочатку розуміє слово тільки в його основному, прямому значенні. Потім дитина починає розуміти смислові відтінки слова, знайомиться з його багатозначністю, вчиться розуміти образну сутність художнього мовлення, переносне значення фра­зе­ологізмів, загадок, прислів’їв. Показником багатства мови є не тільки до­статній обсяг активного словника, але і різноманітність вико­ристо­вуваних словосполучень, синтаксичних конструкцій, а також звукове (виразне) оформлення зв’язного висловлювання. У зв’язку з цим і простежується зв’язок кожної мовної задачі з розвитком образності мови.
Семінарські заняття


Каталог: dspace -> bitstream -> 123456789
123456789 -> Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя
123456789 -> Актуальні проблеми розвитку дитини раннього віку Навчально-методичний комплекс Укладач
123456789 -> Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів
123456789 -> Навчально-методичний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів спеціальності "Дошкільна освіта"
123456789 -> Практикум Посібник Ніжин-20 12 (075. 8)
123456789 -> М. П. Бойко Є. Ф. Венгер О. В. Мельничук
123456789 -> Практикум посібник Ніжин-2012 (075. 8)


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка