Навчальний посібник для підготовки до практичних занять


СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ



Скачати 169.65 Kb.
Сторінка2/4
Дата конвертації09.09.2018
Розмір169.65 Kb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4

СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ


    1. Виникнення, становлення і розвиток поняття інтелектуальної власності

Виникнення терміна «інтелектуальна власність» приходиться на кінець XVII ст. Він уперше з'явився у французь­кому законодавстві на ґрунті теорії природного права, яке одер­жало свій найбільш послідовний розвиток саме в працях фран­цузьких філософів-просвітителів (Вольтер, Дідро, Гольбах, Гельвецій, Руссо). Відповідно до цієї теорії право творця будь-якого творчого результату (чи то літературного твору, чи винаходу) є його невід'ємним природним правом, що виникає із самої сутності творчої діяльності та «існує незалежно від визнання цього права державною владою».

14 Липня 1967 р. була створена Всесвітня організація інте­лектуальної власності (ВОІВ), яка з грудня 1976 р. набула статусу спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй. Але фак­тичне започаткування цієї організації слід віднести на кінець XIX ст., коли 20 березня 1883 р. було укладено Паризьку конвенцію про охорону промислової власності. Пізніше, а саме в 1886 р., було прийнято Бернську конвенцію про охорону літературних і ху­дожніх творів. Обидві конвенції передбачали створення секре­таріату, який називався «Міжнародне бюро». У 1893 р. ці секре­таріати були об'єднані в один, який діяв під різними назвами.



Всесвітня організація інтелектуальної власності включає в поняття «інтелектуальна власність»:

1. промислову власність, що головним чином охоплює вина­ходи, товарні знаки і промислові зразки;

2. авторське право, яке стосується літературних, музичних, художніх, фотографічних і аудиовізуальних творів.

Нині поняття інтелектуальної власності включає значно більше результатів інтелектуальної діяльності. Коло об'єктів інте­лектуальної власності сьогодні можна поділити на три основні групи:



  • перша - це результати наукової, літературної і художньої творчості, які охороняються авторським правом і суміжними правами;

  • друга - результати науково-технічної творчості, що охо­роняються патентними правом або, точніше сказати, пра­вом промислової власності;

  • третю групу складають засоби індивідуалізації учас­ників цивільного обороту, товарів і послуг, які прирівняні до результатів інтелектуальної діяльності.

Отже, інтелектуальна власність - це результат творчої діяльності, її об'єктом, проте, є не матеріальні носії, в яких ре­алізовані результати творчості, а саме ті ідеї, думки, міркуван­ня, образи, символи тощо, які реалізуються чи втілюються у певних матеріальних носіях. Це специфічна особливість інте­лектуальної власності - її об'єктами є нематеріальні речі, а са­ме безтілесні ідеї тощо. Проте не будь-які ідеї, а лише такі, що можуть бути втілені в матеріальних носіях, тобто їх автори повідомляють, як ту чи іншу ідею можна втілити і використа­ти, або вона вже втілена в науковому, літературному чи худож­ньому творі. Це одна із ознак інтелектуальної власності, яка відрізняє її від звичайної власності. Ті ідеї, що містять резуль­тат науково-технічної творчості і претендують на визнання об'єктом промислової власності, мають бути кваліфіковані як такі уповноваженими на це державними органами. Яким би він не був - він є об'єктом власності його творця. Наприклад, ав­тор розробив якусь технічну пропозицію, спрямовану на удос­коналення певного технологічного процесу, і подав її до Українського інституту промислової власності як винахід. У результаті науково-технічної експертизи цю пропозицію вина­ходом не визнано. Проте вона не перестала бути об'єктом влас­ності її творця.

Перелік об'єктів інтелектуальної діяльності, які можуть бу­ти визнані об'єктами інтелектуальної власності наведений у За­коні України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. Цей закон містить спеціальний розділ VI, який називається «Право інтелек­туальної власності», в його ст. 41 наводиться перелік об'єктів Права інтелектуальної власності: «Об'єктами права інтелектуаль­ної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці». Отже, як бачимо, об'єктами інтелектуальної власності визнаються будь-які результати інтелектуальної праці.

У прийнятому Верховною Радою України новому Цивіль­ному кодексі (ЦК), який набрав чинності з 1 січня 2004 р., питан­ням інтелектуальної власності відведена окрема книга IV «Право інтелектуальної власності». Найважливішим є те, що у ній здійснено принципово новий підхід до визначення правового ста­тусу форм та об'єктів правового захисту і самих понять об'єктів інтелектуальної власності. Стаття 420 ЦК «Об'єкти права інтелек­туальної власності» проголошує: До об'єктів права інтелектуаль­ної власності, зокрема, належать:

літературні та художні твори;

комп'ютерні програми;

компіляції даних (бази даних);

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

наукові відкриття;

винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

раціоналізаторські пропозиції;

сорти рослин, породи тварин;

комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

комерційні таємниці.

Суттєвим є включення до переліку об'єктів інтелектуальної власності наукового відкриття.

Наукове відкриття як явище чисто наукове є свідченням ви­сокого рівня науково-дослідної діяльності в суспільстві, високого рівня науки в цілому. Наукове відкриття є найвищим досягнен­ням будь-якої науки. Правову охорону наукові відкриття дістали не так давно. ЇЇ започатковано в колишньому СРСР. У 1959 р., не тільки в СРСР, а й в усьому світі вперше було введено державну реєстрацію наукових відкриттів, але з датою пріоритету від 1947 р.

За наполяганням колишнього Радянського Союзу наукові відкриття були включені до об'єктів правової охорони Конвенції про створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ст. 2 п. VIII).В Україні державної реєстрації наукових відкриттів за радянських часів не було, а незалежна Україна державної ре­єстрації наукових відкриттів це розпочала.

Новий Цивільний кодекс України включив наукові відкриття до переліку об'єктів правової охорони. Стаття 457 ЦК містить виз­начення поняття «наукове відкриття». Це визначення відрізняється від відомих тим, що до терміна «відкриття», який вживався раніше, додали слово «наукове», отже, тепер це найвище досягнення науко­во-дослідної діяльності називається «наукове відкриття»:

«Науковим відкриттям с встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень науково­го пізнання».

Автор наукового відкриття має право надавати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву.

Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охо­роняється у порядку, встановленому законом.
1.2. Поняття права інтелектуальної власності
Виходячи зі сказаного вище, логічно випливає висновок: як­що є інтелектуальна власність, то очевидно, що є і право інтелек­туальної власності. Не може бути власності без права власності.

За Законом України «Про власність» будь-які результати інтелектуальної діяльності визнаються об'єктами права власності (приватної, комунальної чи державної). Проте закони України про інтелектуальну власність непослідовні у визначенні права на результати творчості. Принаймні три закони України. («Про ав­торське право і суміжні права», «Про охорону прав на сорти рос­лин», «Про племінне тваринництво») право на результати творчої діяльності обмежують лише виключним правом на використання цього результату.

Ми будемо виходити з тієї точки зору, за якою, за творцями визнається право власності на їхні витвори.

Так, Цивільний кодекс України (ст. 418) дає таке визначен­ня права інтелектуальної власності:

«Право інтелектуальної власності - це право особи на ре­зультат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом».

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається Кодексом та іншим зако­ном.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обме­жений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Слід відзначити, що право власності, як і будь-яке інше цивільне право, прийнято розглядати в об'єктивному і суб'єктив­ному значенні.

Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання результатів інтелектуальної діяльності. Тобто це сукупність цивільно-правових актів, які регу­люють зазначені відносини.

У суб'єктивному значенні право інтелектуальної власнос­ті - особисті немайнові і майнові права, що відповідно до чин­ного законодавства належать авторам того чи іншого результа­ту інтелектуальної діяльності. Зміст суб'єктивних прав інтелек­туальної власності буде розкрито далі.

Об'єктами права інтелектуальної власності є результати творчої діяльності, а первісними суб'єктами цього права є творці цих результатів. Безумовно, право інтелектуальної власності мо­же належати не лише безпосередньо творцям, а й їх правонаступ­никам.

Залежно від характеру інтелектуальної діяльності право власності на зазначені результати буває трьох видів:

1. Якщо результатом творчої діяльності є твори науки, літерату­ри, мистецтва, то вони охороняються авторським правом. До авторського права долучаються так звані суміжні права (права виконавців, розробників фонограм та організацій мовлення).

2. Другу групу прав інтелектуальної власності складають результати науково-технічної творчості, які об'єднуються в групу об'єктів промислової власності.

3. Позначення і найменування, засобами яких розрізняють­ся учасники цивільного обороту, товари і послуги, склада­ють третю групу прав інтелектуальної власності.

Найбільш адекватна змісту назва «право промислової влас­ності». У цій групі об'єднані результати науково-технічної твор­чості, які можуть бути використані у виробничій діяльності лю­дей у будь-якій галузі народного господарства. Вони мають за мс­ту підвищення технічного рівня виробництва та досягнення пев­ного позитивного ефекту у виробництві.

Що стосується творів науки, літератури і мистецтва, то ця група об'єктів права інтелектуальної власності не має своєї назви. Ми просто називаємо ці об'єкти такими, що охороняються ав­торським правом і суміжними правами. У спеціальній літературі зазначену групу називають інколи літературною власністю.


1.3. Співвідношення права власності і права інтелектуальної власності
Право власності і право інтелектуальної власності - це різні правові інститути, хоча вони і мають багато спільного. Воно поля­гає в тому, що їх суб'єктам належать однакові права на об'єкти власності. Суб'єкти права інтелектуальної власності мають сто­совно результатів творчої діяльності такі самі правомочності, як і суб'єкти звичайного права власності. Це - право володіння, кори­стування і розпорядження об'єктом своєї власності на свій розсуд (ст. 41 Конституції України). Спільними є способи виникнення права власності і права інтелектуальної власності, незважаючи на їх різноманітність:

• право власності виникає шляхом виробництва об'єкта, право інтелектуальної власності виникає також шляхом створення твору, винаходу тощо;

• право власності виникає шляхом укладання цивільно-пра­вових договорів, так само виникає і право інтелектуальної власності.

Проте між цими двома видами права власності існує чимало суттєвих відмінностей. Зокрема:

1. Право власності (крім права власності, що встанов­люється договором позики) не обмежене будь-яким стро­ком. Цей строк може бути перерваний тільки у випадках, передбачених законом.

Право інтелектуальної власності встановлюється лише на певний строк, наприклад, патент на винахід видається строком лише на 20 років. Після чого винахід стає надбанням суспільства.

2. На окремі об'єкти (винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо) правова охорона встановлюється лише після кваліфікації пропозиції як винаходу чи іншого об'єкта та його державної реєстрації.

Встановлення звичайного права власності на матеріальний об'єкт спеціальної кваліфікації на потребує. Державна реєстрація права власності на матеріальні об'єкти необхідна лише у випадках, передбачених законом (нерухомості, транспортних засобів тощо).

3. Найбільш суттєва відмінність між зазначеними правами власності полягає в тому, що звичайне право власності встановлюється на матеріальні об'єкти - предмети навко­лишнього середовища.

Об'єктами права інтелектуальної власності можуть бути лише нематеріальні об'єкти - речі, які в римському приватному праві називались безтілесними. Як уже зазначалось, об'єктами інтелектуальної власності є ідеї, образи, символи, думки, гіпоте­зи тощо. Перелічені об'єкти можуть стати інтелектуальною власністю лише за умови, що вони здатні матеріалізуватися, втілитись у матеріальних носіях. Ідея, яка не здатна до такої ма­теріалізації, об'єктом права інтелектуальної власності не стає. Проте законодавство деяких країн встановлює правову охорону і на ідеї.

4. Суттєвою відмінністю права інтелектуальної власності від звичайного права власності є здатність об'єкта інтелектуаль­ної власності до тиражування, чого не можна сказати про ма­теріальні об'єкти власності. Ідеї, образи, звуки, символи то­що мають здатність до багаторазового втілення в матеріаль­ному об'єкті. Книга, наприклад, в якій втілено інтелектуаль­ну власність її автора, може бути тиражована в будь-якій кількості. Те ж саме стосується й інших об'єктів інтелекту­альної діяльності. Проте при цьому слід мати на увазі, що право інтелектуальної власності встановлюється і діє лише саме щодо цієї нематеріальної речі (ідеї, образи, символи, сполучення звуків тощо), а не щодо матеріальних носіїв, у яких втілено задум автора. Власниками матеріальних носіїв, в які втілено об'єкти інтелектуальної власності, будуть інші особи, які придбали такі носії на законній підставі. Цих влас­ників може бути стільки, скільки тиражовано копій зазначе­них матеріальних носіїв, а суб'єктом права інтелектуальної власності буде лише автор чи його правонаступник.

Право інтелектуальної власності - це право володіння, кори­стування і розпоряджання результатом інтелектуальної діяльності на свій розсуд. Суб'єкт права Інтелектуальної власності має право на володіння її результатом. До будь-якого втілення цього резуль­тату в матеріальному носії володарем його може бути тільки автор чи його правонаступник. Наприклад, якщо певна музика чи слова пісні склалися у свідомості автора, або навіть уже записані на па­пері, але ще не оприлюднені, то володарем цієї музики чи слів пісні є автор. Коли ж ноти чи слова пісні опубліковані, то в силу здат­ності до тиражування ці твори можуть бути у володінні багатьох осіб, але всі вони будуть володіти музикою чи словами пісні не від свого імені, а від імені їх автора. Саме тому при виконанні пісні завжди проголошують ім'я композитора та автора слів.
1.4. Законодавство України про інтелектуальну власність
Становлення національного законодавства про інтелекту­альну власність стало можливим лише з набуттям Україною незалежності. Цьому сприяло прийняття Верховною Радою Дек­ларації про державний суверенітет України, якою було прого­лошено, що Україна самостійно визначає свій економічний ста­тус і закріплює його в законах. Відповідно до цієї Декларації весь економічний та науково-технічний потенціал, створений на території України, проголошується власністю народу, ма­теріальною основою суверенітету України і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб громадян України. Декларацію було прийнято Верховною Радою 16 лип­ня 1990 р.

З серпня 1990 р. Верховна Рада прийняла Закон „Про еко­номічну самостійність Української РСР". У ньому було задекла­ровано, що весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території України, складає власність народу Ук­раїни і є основою її економічної самостійності.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України проголосила Акт проголошення незалежності України та створення самостійної держави - України.

Завдяки цьому були закладені підвалини створення своєї національної правової системи, у тому числі національного зако­нодавства про інтелектуальну власність.

Законодавство України з питань інтелектуальної власності базується на Конституції України, Цивільному кодексі України та законах України стосовно правової охорони об'єктів інтелекту­альної власності.

Законодавство України, яке містить норми щодо охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності, умовно можна поділи­ти на такі блоки:



1. Загальне законодавство;

• Конституція України;

• Цивільний кодекс України;

• Цивільний процесуальний кодекс України;

• Кримінальний кодекс України;

• Кримінально-процесуальний кодекс України;

• Митний кодекс України;

• Господарський процесуальний кодекс України;

• Кодекс законів про працю України.

2. Спеціальне законодавство у сфері охорони інтелектуаль­ної власності:

• Закон України "Про охорону прав на винаходи";

• Закон України "Про корисні моделі, промислові зразки";

• Закон України "Про знаки для товарів і послуг";

• Закон України "Про топографії інтегральних мікросхем";

• Закон України "Про сорти рослин";

• Закон України "Про охорону авторського права і суміжних прав тощо".

3. Митне законодавство:

• Митний кодекс та інші нормативно-правові акти з цих питань.

Крім того, підзаконні акти - постанови Кабінету Міністрів України, укази та розпорядження Президента тощо.

Основні засади інтелектуальної діяльності закладені в чинній Конституції України.

Стаття 54 Конституції гарантує свободу літературної, ху­дожньої, наукової і технічної творчості. Держава створює ма­теріальні умови, надає підтримку добровільним товариствам і творчим спілкам. Право автора на свій витвір закріплено цією ж статтею Конституції України:

«Кожний громадянин має право на результати своєї інте­лектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом».

Початком становлення законодавства України про інтелек­туальну власність є день прийняття Закону України «Про власність» - 7 лютого 1991 р.

Першим нормативним актом, який започаткував створення законодавства про промислову власність, було затверджене Ука­зами Президента України «Тимчасове положення про правову охо­рону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських про­позицій в Україні» від 18 вересня 1992 р. Із прийняттям законів України про промислову власність зазначене положення втрати­ло свою чинність.

13 грудня 1991 р. прийнято Закон України «Про основи дер­жавної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності».

Цей Закон визначає загальні правові засади науково-технічної діяльності в Україні.

25 червня 1993 р. був прийнятий Закон України «Про на­уково-технічну інформацію». Він встановив правові засади ство­рення і користування науково-технічною інформацією, а також визнав науково-технічну інформацію товаром і об'єктом права інтелектуальної власності.

21 квітня 1993 р. прийнято Закон України «Про охорону прав на сорти рослин», який регулює відносини, що виникають у зв'язку з одержанням, використанням, захистом, відчуженням і припиненням дії права щодо сортів рослин в Україні.

Але основним джерелом права інтелектуальної власності є пакет законів, прийнятих у грудні 1993 р.: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про племінне тваринництво», «Про авторське право і суміжні права».

У 1993 р. прийнято також Закони України «Про видавничу діяльність», «Про телебачення і радіомовлення».

В листопаді 1994 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про мінімальні ставки авторської винагороди за ви­користання творів літератури і мистецтва».

19 січня 1995 р. Верховна Рада України своє постановою за­твердила «Положення про порядок оформлення та використання прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, що станов­лять державну таємницю».

У липні 1995 р, затверджено інструкції про порядок видачі патентів України на винаходи та промислові зразки, що охороня­ються охоронними документами СРСР.

Протягом 1996 - 2003 рр. було прийнято Закони України:

«Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про охорону прав на зазначення походження товарів», «Про внесення змін до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про розповсюдження примірників аудиовізуальних творів і фонограм», «Про внесення змін до Закону України «Про охорону прав на вина­ходи і корисні моделі», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності».

З 1 січня 2004 р. діє новий Цивільний кодекс України, в яко­му питанням інтелектуальної власності приділено значну увагу.

На розвиток законодавства про інтелектуальну власність Державним Департаментом інтелектуальної власності України (ДДІВ) було розроблено і прийнято ряд відомчих актів, які регу­люють діяльність ДДІВ з оформлення прав на об'єкти промисло­вої власності.

Важливим джерелом права інтелектуальної власності є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналась Україна. Передусім Україна вступила до Всесвітньої організації інтелекту­альної власності (ВОІВ), членами якої є понад 150 країн світу.

Законом України від 31 травня 1995 р. Україна приєдналась до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Законом України від 27 січня 1995 р. Верховна Рада Ук­раїни ратифікувала Угоду про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав країн СНД. У червні 1999 р. Україна приєдналась до Міжнародної конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.

Україна оголосила чинними на своїй території Паризьку конвенцію про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р.. Договір про патентну кооперацію (РСТ), прий­нятий 19 червня 1970 р.

Уряд України заявив, що бере на себе обов'язки, які випли­вають із зазначених Конвенції, Угоди і Договору по відношенню до території України.

У жовтні 1994 р. Україна підписала Договір про законодав­ство по товарних знаках, який ратифікований Верховною Радою у жовтні 1995 р.

1.5. Система органів управління в сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності в Україні
Після здобуття незалежності Україна отримала лише ок­ремі фрагменти системи охорони інтелектуальної власності ко­лишнього СРСР, які до того ж потребували докорінної перебудо­ви відповідно до принципів ринкової економіки та стратегії входження країни до світового економічного, політичного й соціокультурного простору.

Останнім часом в Україні сформувалася досить розгалуже­на організаційна система органів, які прямо чи опосередковано за­безпечують діяльність у сфері охорони інтелектуальної власності.

У структурі Верховної Ради України, у складі Комітету з питань науки і освіти створений Підкомітет з питань інноваційної діяльності і захисту інтелектуальної власності.

У структурі судової влади у 2001 р. створена спеціалізована колегія суддів Вищого господарського суду України з розгляду справ, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності. Подібні колегії також створені у складі господарських судів Авто­номної республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та Апеляційних господарських судів.

З 1 березня 2003 р. у Вищому господарському суді України та в апеляційних господарських судах почали діяти спеціалізовані судові палати з розгляду справ у господарських спорах, пов'яза­них із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності. Запро­ваджено також відповідну спеціалізацію суддів у місцевих госпо­дарських судах.

Система виконавчих органів охоплює такі установи:

— Міжвідомчий комітет з проблем захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності - постійно діючий орган при Кабінеті Міністрів України, створений у лютому 2000 р. для координації діяльності органів виконавчої влади у сфері охорони інтелектуальної власності.

— Державний департамент інтелектуальної власності, ство­рений у квітні 2000 р. у складі Міністерства освіти і науки України. Його основні завдання:

1) участь у забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності;

2) прогнозування та визначення перспектив і напрямів роз­витку у сфері інтелектуальної власності;

3) розроблення нормативно-правової бази функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності;

4) розроблення організаційного забезпечення охорони прав

на об'єкти інтелектуальної власності.

При Держдепартаменті створено Консультативну раду з представників усіх творчих спілок України та відомих творчих діячів України, а також Апеляційну палату для розгляду в адміністративному порядку заперечень проти рішень за заявками на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для то­варів і послуг, топографії інтегральних мікросхем і зазначення по­ходження товарів.

Інші міністерства та відомства України, діяльність яких так чи інакше стосується охорони прав інтелектуальної власності;

Антимонопольний комітет України - центральний орган, що забезпечує захист від недобросовісної конкуренції, пов'яза­ної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності.

Міністерство юстиції України - бере участь у розробці за­конодавчих актів з питань інтелектуальної власності, координує законотворчу діяльність у цій сфері та відповідає за його адаптацію до законодавства Європейського Союзу;

Міністерство внутрішніх справ України здійснює заходи з попередження та розкриття злочинів, пов'язаних з порушенням прав інтелектуальної власності, бере участь у створенні та вдоскона­ленні необхідної для протидії цим порушенням законодавчої бази.

Особливу увагу міністерство приділяє попередженню та ви­криттю фактів розмноження і розповсюдження контрафактної аудиовізуальної продукції, неліцензійного комп'ютерного про­грамного забезпечення, а також фактів виробництва та розповсю­дження фальсифікованої продукції з незаконним використанням товарних знаків відомих вітчизняних і зарубіжних виробників.

У 2001 р. в структурі Державної служби боротьби з еко­номічною злочинністю були створені підрозділи по боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності — як у цен­тральному апараті, так і на регіональному рівні. Вони проводять в усіх регіонах комплексні перевірки суб'єктів господарювання сто­совно дотримання вимог нормативне-правових актів, що регла­ментують оптову та роздрібну торгівлю примірниками аудіовізу­альних творів і фонограм. Ця робота координується міжвідомчи­ми робочими групами, до складу яких входять представники Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України;

- Державна податкова адміністрація України (ДПАУ) — здійснює контроль за нарахуванням і платою податків при вве­зенні та виробництві (складанні) аудио- й відеопродукції на тери­торії України. На підставі чинного законодавства здійснює захо­ди з вилучення та знищення контрафактної продукції, що сприяє захисту інтелектуальної власності, у тому числі авторських прав на аудио- та відеопродукцію. Особливу увагу приділяє виявленню та знешкодженню підпільного виробництва;

— Державна митна служба України — забезпечує реєстрацію переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, та здійснює ком­плекс передбачених законодавством заходів з недопущен­ня переміщення через митний кордон України товарів, ви­готовлених з порушенням прав інтелектуальної власності,

— Державний комітет стандартизації, метрології та сер­тифікації України — здійснює державний контроль за до­триманням законодавства України про захист прав спо­живачів, а також про рекламу в цій сфері;

— Служба безпеки України — бере участь у розробці та здійсненні заходів із захисту державних таємниць України; сприяє підприємствам, установам, організаціям, підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завда­ти шкоди життєво важливим інтересам України.

Відповідно до указів Президента України створені спеціальні підрозділи боротьби з правопорушеннями у сфері інте­лектуальної власності. СБУ несе відповідальність за державну політику голографічного захисту товарів і документів; здійснює державний контроль і координацію у цій сфері.

Важливу роль у системі органів регулювання охорони інте­лектуальної власності відіграють організації, що утворюють інфраструктуру діяльності в цій сфері:



  • Державне підприємство «Український інститут промислової власності» (Укрпатент), яке перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України та підпорядковане Дер­жавному департаменту інтелектуальної власності.

Воно є основою інфраструктури охорони промислової влас­ності в Україні; здійснює такі функції:

• приймання заявок на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності;

• проведення експертизи цих заявок на відповідність їх умо­вам надання правової охорони;

• забезпечення державної реєстрації об'єктів промислової власності, зміни їх правового статусу та офіційної публікації відповідних відомостей;

• здійснення державної реєстрації договорів про передачу права власності на об'єкти промислової власності, що охо­роняються в Україні, та договорів про видачу дозволу (ліцензій, ліцензійних договорів) на їх використання;

• інформаційне забезпечення функціонування державної системи охорони промислової власності;

• забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією про об'єкти промислової власності;

• формування фондів національної патентної документації в органах державної системи науково-технічної інформації України та ін.

— Діяльність «Українського інституту промислової влас­ності» регламентується його статутом, який був прийня­тий у 2000 р.

Державне підприємство «Українське агентство з авторських і суміжних прав» є основною ланкою охорони авторських прав, належить до сфери управління Міністерства освіти і науки Ук­раїни та підпорядковане Державному департаменту інтелектуаль­ної власності; виконує такі функції:

• забезпечення охорони авторських і суміжних прав правовласників України й інших країн та їх правонаступників на території України і за її межами;

• державна реєстрація прав авторів на твори науки, літерату­ри та мистецтва;

• забезпечення фізичних і юридичних осіб інформацією про об'єкти авторських і суміжних прав;

• управління майновими правами авторів або їх правонас­тупників на колективній основі.

Важливу роль у функціонуванні системи органів регулю­вання інтелектуальної власності відіграє інститут патентних повірених - представників у справах інтелектуальної власності, які є незалежними та діють на підставі Положення про представ­ників у справах інтелектуальної власності. Патентні повірені на­дають фізичним і юридичним особам послуги, пов'язані з охоро­ною прав інтелектуальної власності, представляють їх інтереси перед Державним департаментом інтелектуальної власності та ус­тановами, що належать до сфери його управління, судовими орга­нами, кредитними установами у відносинах з іншими фізичними та юридичними особами.

Аналіз структури органів з регулювання діяльності у сфері охорони інтелектуальної власності в Україні дозволяє дійти вис­новку, що система державних і недержавних органів перебуває у завершальній фазі свого становлення та вже сьогодні здатна ви­конувати основні функції охорони інтелектуальної власності. Водночас ефективність діяльності цієї системи буде значною мірою залежати від розвитку тих її компонентів, які, з одного бо­ку, пов'язані з якісним збільшенням потужності та технічного ос­нащення інфраструктури охорони інтелектуальної власності, а з іншого - з розвитком недержавних установ регулювання діяль­ності у сфері інтелектуальної власності. Саме такі установи ма­ють відігравати найвагомішу роль у вирішенні ключових питань цієї сфери, як це має місце в розвинутих країнах з ринковою еко­номікою. Ця теза, зокрема, підкреслена в ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 17 червня 2003 р., в якій зазначено, що недосконалість механізмів захисту прав інтелектуальної власності є однією з загроз національним інтере­сам і національній безпеці України у науково-технічній сфері, то­му вдосконалення цих механізмів є першочерговим завданням держави.

Управління науково-технічною діяльністю на місцях здійснюється керівництвом підприємств, організацій і установ усіх форм власності. Що стосується творчої діяльності в галузі науки, літератури і мистецтва, то тут єдиної системи управління немає, оскільки очевидно, що для всіх видів творчості єдина сис­тема не потрібна.

Управління науковою діяльністю здійснює Міністерство освіти і науки України, а також Президія Національної Академії наук України. У низовій ланці управління науковою діяльністю здійснюється керівництвом науково-дослідних, наукових, про­ектних, технологічних і та інших організацій і установ.




Каталог: assets -> download -> ucheb posobie -> patentstvo
patentstvo -> Навчально-методичний посібник патентознавство для викладачів та студентів V курсу фармацевтичного факультету
patentstvo -> Навчальний посібник для студентів вищих фармацевтичних навчальних закладів
patentstvo -> Для студентів 1-го та 2- го фармацевтичних факультетів
patentstvo -> Навчально-методичний посібник для підготовки до підсумкового модулю студентів фармацевтичного факультету заочної форми навчання
patentstvo -> Для студентів 1-го та 2- го фармацевтичних факультетів

Скачати 169.65 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка