Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни студентами спеціальностей 050106 «Облік І аудит», 050100 «Економіка підприємства»


Тема 4. Регіон у системі територіального



Сторінка4/18
Дата конвертації09.11.2017
Розмір4.02 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18
Тема 4. Регіон у системі територіального

поділу праці
4.1. Поняття регіону як економічної категорії

4.2. Регіональний поділ праці

4.3. Сутність економічного аналізу регіону
4.1. Поняття регіону як економічної категорії

Найважливішим, а точніше найбільш масовим територіальним утворенням є "район", що, на думку А.Б. Алаєва, "являє собою локалізовану територію, що володіє єдністю, взаємозв'язком складових елементів"

Термін "регіон" з'явився пізніше, ніж термін "район". Слово регіон походить від латинського слова region — територія, місцевість, область, район. Він зв'язаний, насамперед, з новим напрямком в економічній науці - регіональною економікою, визначення якої дав академік М.М. Некрасов у 1975 році. Відповідно до його трактування "під регіоном розуміється велика територія країни з більш-менш однорідними природними умовами і характерною спрямованістю розвитку продуктивних сил на основі сполучення комплексу природних ресурсів і матеріально-технічною базою, виробничою і соціальною інфраструктурою".

Згодом термін "регіон" придбав зайву багатозначність. В публікаціях, з регіональних досліджень, термін "регіон" використовується авторами по-різному. Його вживають і як синонім терміна "район", і як союзну республіку, і як винятково Далекий Схід. Всі подібні трактування поняття "регіон" засновані на територіальному, географічному його розумінні. Але маються й інші підходи до визначення регіону.

На думку О.І. Добриніна, під регіоном варто розуміти "територіально спеціалізовану частину народного господарства країни, що характеризується єдністю і цілісністю відтворювального процесу". Тобто, в основі приведеного визначення поняття "регіон" вже закладено економічну ознаку. Але які-небудь територіальні ознаки при цьому фактично відсутні, що робить поняття "регіон" неповною категорією.

У нашому розумінні, регіон — це територія, що представляє собою народне господарство як екологічно і соціально-економічно збалансовану систему, що за сукупністю своїх елементів відрізняється від інших територій та характеризується єдністю, взаємопов'язаністю складових і цілісністю. Термін "регіон" у такому формулюванні є синонімом терміну "район". Найважливіша характеристика регіону - його цілісність, що має певну спільну (схожу) характеристику природно - географічних, соціально - економічних, демографічних, національно - культурних, історичних та інших ознак.

Регіон представляє собою єдність природного, матеріального (створеного людиною) та соціального середовища. Регіональна цілісність передбачає територіальну (просторову) цілісність, неподільність їх складових, збалансованість, що є закономірною основною раціонального розвитку даної території.

Обличчя кожного регіону визначається не формами власності, а способами управління економікою, соціально-економічними відносинами, раціональним використанням регіональних переваг, пошуком методів сполучення державних і регіональних соціально-економічних інтересів, що можуть знаходитися в протиріччі.

Інтегральна характеристика регіону визначається його соціально-економічним потенціалом (СЕП). При цьому його основою вважається економічний потенціал, який характеризується величиною національного багатства, сукупного та кінцевого продукту, національного доходу, вартості основних фондів, абсолютними розмірами виробництва життєво важливих видів продукції. Він визначає загальні можливості регіону чи країни в цілому, їхню економічну спроможність.

Сутність СЕП на регіональному рівні випливає з єдності економічної та соціальної політики. Серед основних компонентів регіональної економіки особливо виділяється природа, людина та виробництво, рівень, структура і динаміка якого визначають соціально-економічні можливості. Тому для оцінки СЕП регіону важливе значення має визначення питомої ваги пріоритетних галузей промисловості, якісних параметрів та структури основних виробничих фондів, здатності адаптації виробничих систем до використання досягнень науково-технічного прогресу.

Формуються відносно самостійні галузі науки - регіоналістика, регіонознавство. Загальновідомо, що саме в поняттях як своєрідних способах відображення об’єктивної дійсності наука концентрує та узагальнює накопичені знання. Такі поняття повинні бути конкретними, визначеними, істинно науковими й адекватно відображати суттєві ознаки об’єктивних явищ. Тому чітке визначення поняття „регіон” та певна система класифікації регіонів у межах одного родового поняття сприяли б, у свою чергу, більш строгому визначенню похідних дефініцій „регіональна політика”, „регіональне управління” тощо.

У сучасних джерелах під поняття „регіон” підводяться різні просторові системи надзвичайно різних масштабних порядків - від групи держав до невеликих за площею адміністративно-територіальних одиниць і навіть їх частин.

Із точки зору ідентифікації регіону й знаходженню спільних для неї критеріїв, під регіоном у найширшому розумінні слід вважати певну територію, що є однорідною. За вибраним рядом критеріїв і за цими ж критеріями відрізняється від суміжних територій. Така територія обов’язкове характеризується наявністю внутрішніх зв’язків (економічних, екологічних, соціальних та інших), і ці зв’язки є більш міцними й тісними, ніж зв’язки даної території з іншими територіями чи державою в цілому. Визнаючи територіальну складову поняття „регіон” як домінуючу, важко на практиці визначити межі території, в яких вона є однорідною і цілісною, а тому може вважатися регіоном. Більш точно здійснити ідентифікацію регіону можна, об’єднавши його просторову сутність з іншими характеристиками, передусім економічними та соціальними.

Під регіональною політикою зазвичай розуміють свідому діяльність органів публічної влади, спрямовану на розвиток регіонів, тобто таку діяльність, що має на меті оптимальне використання ресурсів регіонів для тривалого економічного зростання і зміцнення їх конкурентоздатності.

Поняття „регіональна політика” охоплює три аспекти. Перший — зовнішній по відношенню до регіонів аспект. У цьому випадку центральні органи публічної влади приділяють увагу міжрегіональним пропорціям розвитку. Другий аспект — внутрішньорегіональний. В цьому випадку політика здійснюється регіональними органами влади в основному за рахунок власних коштів і під власну відповідальність. Третій аспект регіональної політики полягає в зміцненні ролі регіонального рівня у територіальній організації держави.

Регіон, відповідно до визначення Конференції регіонів Європи, — територіальна одиниця, безпосередньо підпорядкована центральному рівню влади країни і така, що має виборний орган. В Україні цьому визначенню відповідають області, міста Київ і Севастополь та Автономна Республіка Крим.

Основні поняття, що характеризують розвиток регіонів та депресивних територій, це:

Депресивна територія — окрема одиниця системи адміністративно-територіального устрою (район, місто або їх сукупність), у межах якої (яких) показники розвитку за критеріями, значно поступаються відповідним середнім показникам у країні;

Контракт регіонального розвитку — договір між Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами щодо визначення спільних заходів, спрямованих на стимулювання розвитку одного або кількох регіонів;

Парламентсько-урядова комісія з питань регіонального розвитку — постійно діючий експертно-дорадчий орган, який створюється відповідно до закону з метою координації діяльності органів законодавчої, виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо стимулювання розвитку регіонів та депресивних територій;

Регіональна стратегія розвитку – затверджені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами стратегічні напрями та пріоритети розвитку регіону на середньо- та довгостроковий період;

Стимулювання розвитку регіонів та депресивних територій — комплекс економічних, соціальних, екологічних, правових і організаційних заходів, спрямованих на досягнення стабільного розвитку регіонів, депресивних територій, що здійснюється Кабінетом Міністрів України разом з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання, недержавними організаціями.

Сьогодні в українському законодавстві, зокрема в Концепції державної регіональної політики та Законі України “Про стимулювання розвитку регіонів”, під регіоном розуміють території АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Тому саме в такому значенні термін “регіон” набув поширення у соціально-культурній практиці та наукових дослідженнях.

Класифікація регіонів побудована за такими ознаками: рівнем економічного розвитку, наявним станом фінансів, соціального та природного середовища; географічними та природними характеристиками.

1. Рівень економічного розвитку – обумовлює поділ регіонів на високорозвинені регіони; регіони, що формуються та розвиваються; слаборозвинені регіони.

2. Наявний стан фінансів, соціального та природного середовища – конкретизується через такі показники: розвиненість ринкових відносин; кризовий стан у певній сфері господарства регіону; депресія усього господарського комплексу, окремих галузей чи сфер життя населення.

3. Географічні та природні особливості – обумовлює поділ регіонів на: традиційно відсталі; депресивні; традиційно розвинені (індустріальні, індустріально-аграрні, аграрні, сировинні); регіони, що мають ресурси загальнодержавного значення або програмно розвиваються.

Разом з тим, необхідно зазначити, що незалежно від різноманітності видів регіонів та їх класифікації, усі названі підсистеми у своєму розвитку повинні підпорядковуватися єдиній меті – задоволенню матеріальних і духовних потреб населення регіону при збереженні природного середовища.

4.2. Регіональний поділ праці

Основою визначення спеціалізації регіону є ступінь його участі в територіальному поділі праці.

Територіальний поділ праці - це одна з форм суспільного поділу праці, нерозривно пов'язана з галузевою її формою. Саме поділ праці диференціює процес виробництва, зумовлює глибину його спеціалізації, формує галузеву структуру, забезпечуючи тим самим високу ефективність індустріального розвитку. При цьому галузі розташовують свої підприємства на території, найбільш сприятливій для їхнього розвитку. До спеціалізованих відносяться ті галузі господарства, які зосереджують свою діяльність на обмеженій території, можуть ефективно обслуговувати потреби не тільки свого, але й інших регіонів.

Проблема територіального поділу праці для будь-якого регіону є визначальною, бо вона лежить в основі господарського управління територією. Кожний регіон, перш ніж розробити концепцію розвитку в довколишньому просторі, оцінює власні економічні, демографічні, природні, територіальні можливості, шукає нішу в територіальному й міжнародному поділі праці, визначає галузі спеціалізації як між внутрішніми територіями, так і щодо обміну товарами на світовому ринку.

Територіальний поділ праці, що закріплює певні галузі виробництва за регіонами, виявляється не тільки у їхньому розташуванні, формуванні зон виробництва й збуту, але й у спеціалізації економічних регіонів, та поєднанні їхніх галузей, у між - і внутрішньорегіональних зв’язках.

Територіальний поділ праці (ТПП) – процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами.

Це просторове виявлення поділу суспільної праці взагалі, зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їхнім географічним положенням; один з факторів підвищення продуктивності праці.

Ступінь ТПП залежить від рівня суспільного поділу праці в даному регіоні й, таким чином, може відбивати ступінь розвитку її продуктивних сил. Власне, в основі ТПП лежать природні умови й ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між народами, які там мешкають, та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього виготовлення одного й того самого продукту на одній території потребує менших витрат праці, а на іншій – більших. Тому доцільно зосередити зусилля на виробництві саме того продукту, витрати на який нижчі, відмовившись від виробництва продуктів, виробництво яких ефективніше на інших територіях. Водночас продукти, яких бракує, можна одержати в обмін на свої.

У межах однієї країни виокремлюють внутрішньорегіональний поділ праці (спеціалізацію окремих виробництв усередині економічного регіону) і міжрегіональний поділ праці (спеціалізацію регіонів та обмін товарами між ними). З розвитком науково-технічного прогресу географічний поділ праці набуває низки специфічних рис: ускладнюється територіальна спеціалізація господарства, а також галузева, функціональна, розселенська й техногенна структури; прискорюється територіальна концентрація господарської діяльності, розвиваються нові форми територіальної організації виробництва.



4.3. Сутність економічного аналізу регіону

Системний підхід і моделювання є одними з найбільш універсальних методів сучасних наукових досліджень. Регіону властиві всі ознаки об'єктів, що прийнято відносити до системи: однаковість моделей підсистем; взаємозв’язок базових чинників; стабільність функціонування локальних блоків; залежність стратегії досягнення цілі від типу структури взаємодії блоків і т.п. Тому вивчення регіону припускає використання методів системного підходу з огляду на те, що цілеспрямована діяльність людини забезпечує і цілісність цієї системи. Комплексний аналіз розвитку регіону являє собою багатоаспектне дослідження, зміст і послідовність якого визначаються структурною складністю, системним характером самого об'єкта, логікою розвитку явищ і процесів, а також реальним ходом подій. Як відомо, характер зв'язку, що існує між елементами системи, фіксується в понятті структури, що визначає специфіку системи. Система являє собою внутрішньо організовану на основі того або іншого принципу цілісність, в якій всі елементи настільки тісно пов'язані один з одним, що виступають щодо навколишніх умов та інших систем як щось єдине. Під елементом розуміють мінімальну одиницю у складі цілого, виконуючу в ньому певну функцію.

Регіон являє собою складну систему, елементи якої такі як, наприклад, населення, економіка, природне середовище, самі розглядаються як система. Програма розвитку будь-якого поселення, будь-то місто з мільйонним населенням або селище на декілька тисяч жителів, повинна розроблятися на базі системного підходу як сукупності ланок, що визначають його життєдіяльність.

Балансовий метод ґрунтується на порівнянні балансів різноманітних ресурсів території (трудові баланси, грошові прибутки і витрати), поточних і зведених, на основі яких здійснюється розміщення конкретних виробництв, з огляду на специфіку території.

Техніко-економічний метод ґрунтується на аналізі матеріало-, енерго-, водо-, капітало-, фондо-, трудо-, екологомісткості виробництва. Економіко-статистичні методи використовують індекси, середні розміри, кореляційний аналіз, угруповання даних і т.ін.

Методи економічного обґрунтувався галузевого розміщення виробництва включають етапи: сировинний баланс території; наявність ресурсів багатоцільового призначення (розвинута соціальна інфраструктура, науковий потенціал та ін.); трудові ресурси.

До економічних важелів територіального розміщення виробництва відносяться ринкові ціни, місцеві тарифи, податки.

Сутність картографічного методу полягає у використанні макетного моделювання, основним інструментом якого є карта. Особливо продуктивним є використання картографічного методу при вивченні закономірностей просторового розміщення природних і господарських об'єктів та територіального аналізу. Карта є носієм і сховищем просторової інформації, отриманої в результаті проведених досліджень, поряд з цим вона може служити вихідною основою для наступних досліджень. Визначену подібність точок або ділянок території корисно показувати за допомогою ізоліній, що відбивають умовний рельєф того чи іншого явища; ізохрон, що з'єднують точки з рівними характеристиками витрат часу (при визначенні транспортної доступності); ізофор, що з'єднують точки з рівними транспортними витратами; ізоплет, що з'єднують точки рівних значень демографічного потенціалу. Звичайно такі карти називаються картами статистичних поверхонь, з ними можливі практично всі математичні дії. Використовується також виробничо-збутове зонування. За допомогою синтезу географічної інформації (карта) рекомендується виявлення територіальних розходжень, здійснення на цій основі районування (картосхеми, діаграми, крапкові карти і т.д.).


Питання для самоконтролю

1. У чому полягає зміст поняття регіону, як економічної категорії?

2. Яку мету та заходи передбачає регіональна стратегія розвитку.

3. У чому полягає розробка ефективного ТПП?

4. Які лінії відбивають умовний рельєф якого-небудь явища регіону?

5. Які лінії з’єднують точки регіону з рівними витратами часу?

6. Які лінії з’єднують точки регіону з рівними транспортними витратами ?

7. Які лінії з’єднують точки регіону з рівними рівнями демографічного потенціалу?


Питання для практичної роботи

1. У чому полягає зміст поняття «депресивна територія», надати приклади таких територій в Україні. У чому причина такого стану цих територій?

2. Які рекомендації можна надати для здійснення більш ефективно регіональної стратегії розвитку Донецької області?

Тема 5. Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики
5.1. Місце і значення регіональної економічної політики

5.2. Основні принципи державної регіональної економічної політики України
5.1. Місце і значення регіональної економічної політики

Розбудова незалежної правової держави, що відбувається в Україні, та реформування системи управління зумовлюють зростання ролі територій у проведенні економічних трансформацій і становленні нових форм господарювання. Сьогодні значно розширюються функції і завдання регіонів щодо раціонального використання природних ресурсів, забезпечення зайнятості населення та розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. Від того, наскільки оптимально поєднуються інтереси держави і окремих регіонів, залежить збалансованість розвитку народногосподарського комплексу.



Регіональна економічна політика - це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її стратегічних цілей і поточних завдань.

Регіональна політика держави охоплює 2 аспекти:

діяльність держави щодо управління політичним, економічним та соціальним розвитком окремих територій країни виходячи із загальнодержавних інтересів;

соціально-економічну політику окремих регіонів, спрямовану на реалізацію певних цілей і завдань, виходячи із внутрішніх потреб і наявних ресурсів у регіоні.

Оптимальне поєднання цих двох аспектів забезпечує раціональну регіональну соціально-економічну політику держави (рис.5.1).

В цілому регіональна економічна політика характеризується певною сукупністю цілей, завдань, механізмів, які в кінцевому підсумку визначають її стратегію і тактику. Вона ґрунтується на врахуванні широкого спектра національних, політичних, соціальних факторів, що і дає змогу ефективно впливати на регіональний розвиток. При визначенні пріоритетних напрямів регіональної економічної політики беруться до уваги демографічні, екологічні, виробничі та інші проблеми, вирішення яких сприяє загальному економічному піднесенню регіонів.


Рисунок 5.1-Раціональна регіональна соціально-економічна

політика держави
Об’єктами регіональної економічної політики можуть бути різні адміністративно-територіальні утворення або їх сукупність, суб’єктами — органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які безпосередньо виконують функції щодо забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів. Державна регіональна економічна політика ґрунтується на положеннях Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», інших нормативно-правових актів.

На нинішньому етапі соціально-економічного розвитку її головною метою є збільшення національного багатства країни на основі підвищення соціально-економічного розвитку регіонів, ефективного використання їх природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу, раціоналізації систем розселення та досягнення внутрірегіональної збалансованості.



В економічній сфері регіональна економічна політика полягає у досягненні економічно доцільного рівня комплексності господарства регіонів та раціоналізації їх структури; створенні економічних передумов для розвитку підприємництва та ринкової інфраструктури, проведення земельної реформи та приватизації державного майна, створенні і розвитку спеціальних (вільних) економічних зон; удосконаленні економічного районування країни.

У соціальній сфері головна мета регіональної економічної політики України реалізується у конкретних заходах, націлених на стабілізацію рівня життя усіх верств населення з поступовим підвищенням рівня добробуту на основі єдиних соціальних стандартів та посилення усіх форм соціального захисту населення.

У екологічній сфері державна регіональна економічна політика спрямовується на запобігання забрудненню довкілля та ліквідацію його наслідків, впровадження механізму раціонального природокористування, збереження унікальних територій та природних об’єктів.

У виробничій сфері пріоритетними завданнями визначено розвиток експортних та імпортозамінних виробництв у регіонах, де для цього є сприятливі умови (вигідне транспортно-географічне положення, необхідний економічний та науковий потенціал). Це дозволить суттєво вплинути на експортний потенціал територій, вдосконалити структуру експорту держави, розширити зовнішньоекономічні зв’язки. Особлива увага приділятиметься розвитку сільськогосподарського виробництва на основі удосконалення його спеціалізації та підвищення рівня інтенсифікації з метою нарощування експортного потенціалу, комплексної інтеграції переробних галузей з виробництвом сільськогосподарської продукції та сировини.

Завданнями регіональної економічної політики передбачається повніше використання рекреаційних ресурсів Криму, районів узбережжя Чорного та Азовського морів, Карпат, а також сприятливих за кліматичними та природними факторами районів Волинської, Вінницької, Полтавської, Черкаської та інших областей з метою формування в майбутньому високорозвинутих рекреаційно-туристичних та оздоровчо-лікувальних комплексів державного і міжнародного значення.

Стратегічні цілі регіональної політики держави:

політичні: збереження унітарної (єдиної) незалежної держави, усунення умов для дезінтеграційних, сепаратистських (від лат. — відокремлення) процесів;

економічні: забезпечення комплексного, збалансованого розвитку регіонів на основі реалізації їх потенціалу, зменшення соціально-економічної диференціації, прискорення ринкового реформування;

соціальні: реалізація конституційних прав громадян, забезпечення необхідних умов для життя незалежно від місця проживання.

Названі цілі реалізуються через комплекс завдань державної регіональної політики:



    1. зміцнення основ української державності;

    2. пошук оптимальної моделі державного та територіального устрою;

    3. забезпечення економічної самодостатності областей через узгодження загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів і економічних пріоритетів;

    4. активна участь регіонів і органів місцевого самоврядування в управлінні державою та самостійне вирішення проблем у межах своєї компетенції;

    5. підвищення та вирівнювання регіональних життєвих умов населення;

    6. стимулювання комплексного розвитку регіональних господарських систем і повнішу інтеграцію підприємств, що розташовані і функціонують на певних територіях у відповідні регіональні господарські системи;

    7. забезпечення екологічної безпеки.

Об'єкти державної РЕП: Системи територіальних утворень, у ме­жах яких здійснюється державне управ­ління та місцеве самоврядування: адміні­стративно-територіальні одиниці регіону, галузі господарського комплексу тери­торії, соціальна інфраструктура, природ­не середовище, трудові ресурси тощо.

Суб'єкти державної регіональної політики в Україні:

- Центральні органи державної виконавчої влади, Держадміністрації відповідного рівня (обласні, міські, районні)

- Місцеве самоврядування, представницькі громадські товариства, спілки регіонів, територіальна громада, Місцеві ради народних депутатів

Особливості формування регіональної політики в Україні:


  • брак досвіду щодо здійснення власної регіональної політики;

  • незавершеність процесів формування дієздатних центральних органів державної влади, правового оформлення держави;

  • гостра економічна криза;

  • відмова від старої моделі стосунків між центральною та місцевою владою.

Основні аспекти регіонального управління

Взаємовідносини "регіон - центр":

  • чіткий розподіл повноважень та компетенції з питань власності, зайнятості, земельних ресурсів, бюджету, податків, соціального захисту, ціноутворення тощо;

  • вирішення центром питань економічної безпеки, фінансово-економічної стабільності, грошового обігу, бюджету, програм загальнодержавного рівня.

Взаємовідносини "регіон - місцеве самоврядування":

  • окреслення функцій територіальних, муніципальних органів різних рівнів;

  • визначення завдань розвитку регіону;

  • регулювання ринкових відносин у межах території;

  • вирішення питань бюджетно-фінансової політики території, питань оперативного управління господарством.

  • Комплексний розвиток регіону як єдиного господарства:

  • формування моделі ринкових відносин у регіоні;

  • відповідальність перед населенням та перед центром за регіональний стан справ;

  • забезпечення розширеного відтворення у регіоні;

  • попередження депресивних явищ в економіці регіону, які порушували б конституційні права людей.

5.2. Основні принципи державної регіональної економічної політики України

Державна регіональна економічна політика України формується і реалізується таким чином, щоб забезпечити територіальну цілісність держави, створити рівновигідні умови функціонування регіональних господарських комплексів з метою активізації ролі територій у проведенні економічних реформ та вирішенні нагальних соціальних проблем.

Сучасна державна регіональна економічна політика України, як це визначено нормативними документами, ґрунтується на таких основних принципах:


  • визнання і дотримання загальнодержавних пріоритетів та забезпечення органічної єдності завдань щодо соціально-економічного розвитку країни та розвитку продуктивних сил регіону;

  • правове забезпечення економічної самостійності регіонів на основі розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування й підвищення їх відповідальності щодо вирішення завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку територій;

  • дотримання вимог екологічної безпеки при реформуванні структури господарських комплексів і розміщенні нових підприємств;

  • досягнення економічного і соціального ефекту за рахунок використання переваг територіального поділу праці, раціонального природокористування, розвитку міжрегіональних зв’язків.

Підвищення дієвості регіональної економічної політики, зростання загальної керованості економічними процесами можливе лише на основі визначення і розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. В процесі здійснення конкретних заходів державної регіональної економічної політики, спрямованих на підвищення ролі регіонів у проведенні економічної реформи в країні, передбачається: сформувати нову територіальну структуру державного сектора економіки; реформувати систему управління державним сектором економіки; зміцнити економічні основи місцевого самоврядування та розширити його важливі соціально-економічні функції щодо життєзабезпечення територіальних утворень; здійснити поетапний перехід на обгрунтовану систему бюджетного регулювання та розширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці України.
Питання для самоконтролю

1. Які аспекти охоплює регіональна політика держави?

2. У чому полягає раціональна регіональна соціально-економічна політика держави?

3. Назвати об’єкти регіональної політики держави.

4. Назвати суб’єкти регіональної політики держави.

5. Мета регіональної політики держави у економічній сфері.

6. Мета регіональної політики держави у соціальній сфері.

7. Мета регіональної політики держави у екологічній сфері.

8. Мета регіональної політики держави у виробничій сфері.

9. На які основні направлення поділяються стратегічні цілі регіональної політики держави?

10. Назвати основні принципи регіональної політики держави.

ТЕМА 6. мЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ

РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
6.1. Сутність механізму реалізації регіональної економічної політики держави

6.2. Економічна складова державної регіональної політики

6.3. Основні проблеми бюджетного регулювання розвитку регіонів
6.1. Сутність механізму реалізації регіональної економічної політики держави

Механізм реалізації регіональної економічної політики становить сукупність форм, методів і засобів державного регулювання територіальних пропорцій і регіональних ринків.

Механізм реалізації державної регіональної економічної політики — це система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію суспільства, забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, вдосконалюється структура їхнього господарського комплексу.

Основними складовими цілісного механізму державної регіональної політики України виступають: відповідна законодавчо-нормативна база, бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку, прогнозування і програмування, розвиток різних форм територіальної організації продуктивних сил (створення спеціальних економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво тощо).

Першоосновою механізму регіональної економічної політики є законодавча база, що визначає взаємовідносини держави і регіонів та відповідні організаційні структури управління соціально-економічними процесами. На сучасному етапі економічного розвитку держава через законодавчу базу проводить політику, спрямовану на підвищення економічної самостійності територій. Водночас вона координує діяльність місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і місцевих бюджетів, розвитку інфраструктурних об’єктів місцевого та загальнодержавного призначення, формування централізованих і регіональних фондів різного цільового призначення.

Механізм державної регіональної політики повинен поєднувати у собі методи прямого і опосередкованого впливу на соціально-економічні процеси. За своїм характером ці методи можуть бути заохочувальні та обмежувальні, активні та пасивні. Їх комплексне поєднання дає змогу забезпечити високу результативність у досягненні намічених цілей.

В регіональній економічній політиці широко використовуються такі методи прямого економічного регулювання, як цільове фінансування, пряма фінансова допомога, надання субсидій та субвенцій тощо. Для опосередкованого економічного регулювання регіонального розвитку використовують важелі податкової, кредитно-грошової, амортизаційної, зовнішньоекономічної політики. Державні органи управління можуть впливати на регіональний розвиток через такі заходи протекціонізму: надання податкових пільг для розвитку наукомістких виробництв, створення акціонерних товариств для завершення раніше розпочатого будівництва, надання регіонам інвестиційних премій за спорудження об’єктів, що дозволяють покращити структуру економіки регіону, працевлаштувати вивільнених працівників, поліпшити екологічну ситуацію тощо.

Принциповим питанням є вдосконалення існуючої системи бюджетного регулювання та розширення бюджетної автономії територій. Ступінь державного втручання в господарські процеси вимірюється показниками питомої ваги державних прибутків і видатків у внутрішньому валовому продукті — їх висока питома вага свідчить про сильний вплив держави на економіку. У перспективі передбачається істотно розширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці на основі підвищення ролі місцевих податків і зборів, встановлення науково обґрунтованих нормативів відрахувань до місцевих бюджетів тощо.

Одним з важливих елементів регіональної економічної політики є розробка довгострокових, середньострокових прогнозів соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим, областей України, міст Києва і Севастополя та державних регіональних програм, за допомогою яких досягається планомірність у розвитку продуктивних сил, узгоджуються інтереси галузей і територій.

В регіональній економічній політиці особливе місце посідає економічне стимулювання розміщення нових виробничих об’єктів, здатних виготовляти конкурентоспроможну продукцію й швидко реагувати на зміну ринкової кон’юнктури. В першу чергу це стосується розвитку малого та середнього підприємництва, яке має виражену регіональну орієнтацію і суттєво впливає на зміни в структурі економіки. Саме малий бізнес може ефективно вирішувати проблему забезпечення незайнятого населення робочими місцями. Для досягнення збалансованого розвитку господарства певної території необхідно сприяти формуванню регіональних центрів малого і середнього бізнесу, створенню різних типів спеціальних (вільних) економічних зон, центрів активної науково-технічної діяльності.

Формування спеціальних економічних зон в Україні дасть змогу збільшити надходження іноземних інвестицій, створити сучасну виробничу, транспортну та ринкову інфраструктуру, підвищити ефективність використання природних ресурсів. Завдяки застосуванню пільгового режиму оподаткування та митного режиму створюються сприятливі умови для зростання економічної активності суб’єктів господарювання. З 1996 р. в Україні діє експериментальна зона «Сиваш». Спеціальні економічні зони створено у Донецькій, Луганській, Закарпатській областях. Для вирішення проблеми працевлаштування персоналу, що вивільнятиметься у зв’язку з виведенням з експлуатації блоків Чорнобильської АЕС, сформована спеціальна економічна зона «Славутич».

Особливе місце в регіональній економічній політиці належить різним формам міжрегіонального й прикордонного співробітництва; зонам активної науково-технічної діяльності, створення яких передбачає організацію наукових, дослідницьких і технологічних парків, інноваційних центрів, технополісів тощо.

Велика увага в регіональній економічній політиці приділяється так званим проблемним регіонам, тобто тим територіям, які вирізняються серед інших кризовим загостренням певної проблеми, що має негативні соціально-економічні наслідки для всієї системи господарювання. Першопричиною загострення цих проблем можуть бути як природні та техногенні катастрофи, так і соціально-економічні фактори. З погіршенням загальноекономічної ситуації кількість таких територій постійно зростає, а розв’язання нагромаджених тут проблем потребує все більше фінансових коштів та матеріальних ресурсів.

6.2. Економічна складова державної регіональної політики

Економічна складова державної регіональної політики передбачає:

забезпечення економічної самодостатності областей через узгодження загальнодержавних інтересів та економічних пріоритетів з регіональними і місцевими;

раціональне розміщення продуктивних сил, реалізацію переваг територіального поділу праці;

створення нової системи управління комунальним сектором економіки;

стимулювання надходження фінансових ресурсів, приватних інвестицій у найдинамічніші області, здатні прискорити зростання національної економіки та сприяти реструктуризації власної економіки;

активізацію розвитку депресивних регіонів;

сприяння формуванню оптимальної структури господарського комплексу, здатної забезпечити найефективніший регіональний розвиток;

контроль з боку держави за зміною суспільних потреб, за дотриманням загальноекономічних, соціальних пріоритетів, забезпеченням досягнень у сфері науково-технічного прогресу;

сприяння розвитку регіонального ринку та споживчого сектору економіки регіону;

створення різних типів спеціальних економічних зон як засобу стимулювання господарської діяльності в регіоні.

Важливою складовою державної регіональної політики є бюджетно-фінансова політика.



6.3. Основні проблеми бюджетного регулювання розвитку регіонів

Основні проблеми бюджетного регулювання розвитку регіонів:

  • встановлення науково-обґрунтованих показників, що визначають і гарантують самостійність місцевих бюджетів;

  • збалансування бюджетної системи за територіями, доходами і витратами;

  • визначення частки місцевих бюджетів у консолідованому бюджеті держави;

  • встановлення мінімальної частки доходів місцевих бюджетів, що формуються за рахунок власних доходів (показник реальної фінансової автономії).

Ще однією важливою складовою державної регіональної політики є екологічна політика, яка ставить за мету (рис.5.4).


Рисунок 5.4 – Мета екологічної регіональної політики


Комплексним інструментом регулювання розвитку економіки регіонів, через який власне і здійснюються заходи бюджетно-фінансового регулювання, є реалізація державних регіональних програм.

Базою прогнозування соціально-економічного розвитку регіону є система кількісних показників, що ґрунтується на державних соціальних стандартах і нормативах забезпеченості насе­лення.

Основні фактори, що обумовлюють процес розробки прогнозів соціально-економічного розвитку регіону:

соціально-демографічний стан;

природно-кліматичні умови;

національно-етнічні особливості території;

рівень розвитку соціальної інфраструктури у міських та сільських поселеннях;

потенційні можливості місцевих інвесторів;

кількісні характеристики розвитку соціальної інфраструктури у розвинених країнах світу та у провідних областях України.

Державні регіональні програми - комплекс заходів місцевих органів державної влади та управління щодо вирішення найбільш актуальних проблем соціально-економічного розвитку регіону (рис.5.5).

Вони дають можливість найповніше узгодити територіальні та галузеві інтереси, створити реальні умови для зближення рівнів виробництва і споживання основних товарів широкого споживання в усіх регіонах.



Схвалені Кабінетом Міністрів України заходи регіональних програм автоматично стають складовими державної програми економічного і соціального розвитку України.

Рисунок 5.5 - Цілі розробки державних регіональних програм


Питання для самоконтролю

1. Надати визначення механізму реалізації регіональної економічної політики.

2. Перелічити основні складові механізму державної регіональної політики України.

3. У чому полягає зміст методів механізму державної регіональної політики.

4. Назвати основні проблеми бюджетного регулювання розвитку регіонів

Питання для практичної роботи

1. Який вплив оказує на економіку регіону: розміщення нових виробничих об’єктів; стимулювання розвитку малого бізнесу, формування спеціальних економічних зон?




Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Методичні рекомендації до організації самостійної роботи студентів заочної форми навчання
123456789 -> Методичні рекомендації для студентів денної форми навчання Оздоровче і прикладне значення занять
123456789 -> «Аналіз розподілу та використання прибутку банку»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка