Навчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів


Тема 2.2. Родинно-обрядова поезія



Сторінка6/14
Дата конвертації04.11.2016
Розмір3.19 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Тема 2.2.
Родинно-обрядова поезія
Зміст теми
2.2.1. З історії весільного обряду.

2.2.2. Пісні весільного обряду, їх тематика. Відображення у весільних піснях родинних стосунків та господарської діяльності людей

2.2.3. Поховальний обряд. Голосіння. Види голосінь.

2.2.4. Родильний обряд. Колискові пісні, їх теми і образи.

2.2.5.Багатство народної майстерності: поетична символіка, психологічний паралелізм, метафоричність.

2.2.6.Родинно-обрядова творчість у творах художньої літератури.


2.2.1-2.2.2. Пісні весільного обряду
Людське життя нагадує своєрідне коло: народження-весілля-смерть, які супроводжується соціальними обрядами: родильним, весільним, поховальним, кожному з яких властивий певний вид поезії.

Розглянемо ці обряди та поезію, що їх супроводжує.

Виникнувши ще в первісному суспільстві, весільні обряди та пісні створювались і шліфувались колективним автором – народом – упродовж віків: тексти варіювались, вносились доповнення або скорочення в обрядові дійства, з’являлись нові прозові діалоги й монологи, пісенні тексти. Це зумовлювалося певними змінами в самому житті, психології людей, віруваннях, родинних і суспільних відносинах тощо.

Деякі відомості про давні форми шлюбу слов’ян зафіксовані ще в літописах. М. Грушевський, М.Аркас наголошували, що в наших предків-сіверян не існувало „правильного” шлюбу „браченья”, наречені „умикали” майбутніх жінок коло води, на ігрищах. Найдавніші записи українського весілля і зокрема звичаю українців, коли дівчина першою сватається до парубка, якого собі сподобала, зроблені французьким військовим інженером Ґ.-Л. де Бопланом, котрий у 1630 – 1648 перебував в Україні. Цікаві записи весілля Кролевеччини запропонував Г. Калиновський у книжці „Описание свадебных украинских простонародных обрядов” (1777 р.) (Детальніше про ці записи читайте в додатках Б, В). У польському журналі за 1805 р. було надруковано працю галичанина І.Червінського „Сватання, весілля і родини у люду руського на Русі Червоній…” (тобто Галичині), а в 1835 р. у Перемишлі побачило світ „Українське весілля” Й. Лозинського. Фольклорист О. Маркович у 1897 р. видрукував цікаве видання „Малоросійське весілля”. Глухівчанин І. Кулжинський теж присвятив цьому обряду дослідження „Малоросійське весілля”, видане в 1877 році. Оригінальний опис весілля підготувала народна вчителька П.Литвинова-Бартош (1833-1902).

Значно ґрунтовніші описи весілля другої половини ХІХ ст. здійснені П. Чубинським, І. Франком, М. Лисенком, Б. Грінченком. Дослідники „знаходили” в селах значну кількість весільних пісень. Відомо, що український етнограф і фольклорист П. Чубинський упродовж лише 1869 – 1870-х років записав 1943 весільні пісні.

Весільні обряди, звичаї, пісні відображені в літературних творах І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, О. Кобилянської, Т. Шевченка.

Серед сучасних етнографів варто відзначити роботи В. Борисенко, Г. Танцюри, М. Шубравської, присвячені весільним обрядам і звичаям різних регіонів України.

На жаль, сьогодні народне весілля зазнало великих змін. Зменшилася кількість учасників, сюжет обмежився найчастіше трьома актами – заручини, сватання і власне весілля; старі обряди майже зникли, пісні й музика забулися. Причинами такого становища є, зокрема, низький рівень розуміння духовно-морального, естетичного потенціалу родинних традицій, недостатня орієнтація громадськості, батьків на їхнє збереження.



Весілля

– велична народна опера, в ній завжди вирізняються три жіночі хори (дружок, світилок, свах), а в деяких місцевостях ще й один парубоцький. Хорові пісні містили пояснення змісту і значення кожного елементу обряду: величалися молодята, їхні батьки та челядники. Весільні пісні, примовки, побажання супроводжували замішування короваю, розплітання коси молодої, одягання їй чіпця тощо.

Етнопедагогічний зміст весільних пісень полягає в тому, що вони підсумовують перехід молодят у нову стадію життя. Такі пісні відзначаються психологізмом, тонко „змальовують” стан нареченої, тугу за дівоцтвом, що загалом є характерним для української ментальності

Для українських весільних пісень невластиве “голосіння”, притаманне відповідним російським пісням.

При характеристиці мови весільних пісень слід вказати на багату символіку, паралелізми, яскраві епітети й порівняння, пестливі слова, персоніфіковані образи предметів природи, тваринного й рослинного світу. Так, молода порівнюється із зіркою, ягідкою, ластівкою, сонечком; називається княгинею, царівною, королівною, панночкою. А молодого величають князем, царенком, королевичем, паном, соколом, ясним місяцем. У весільних піснях знаходимо протиставлення галки як неодруженої дівчини, зозулі як нареченій. У звернених до неї піснях звучала радість з приводу поєднання її долі з коханим, смуток за привільним дівоцтвом, біль розлучення з рідними. Наречена, очікуючи молодого, „мостить мости”, „гатить гати”, „кладе кладки”, або сама йде через міст, що означає -- готується до одруження.

При аналізі весільних пісень звернемо увагу на фразеологічні звороти зі словами-символами. Достаток, щасливе життя пов’язували із хлібом, тому цей образ часто зустрічається в пісенних усталених виразах: почесний хліб, поклонитися паніматці хлібом. Згоду чи незгоду віддатися заміж передають сполуки „обмінити хліб”, „повернути хліб”.

За тим, яким вдається коровай (чи не розтріскався, не запав посередині, чи легко коровайницям його вимішувати, чи гарно загнітився) можна говорити про долю молодого подружжя.
Ніхто не вгадає,

Що в нашому короваї є:

Із семи ланів пшениця,

Із семи криниць водиця,

Із семи курок яйця,

Що нанесли місяця марця.


(Записано від О.Л.Панчук у c.Іванівцях Барського району Вінницької області у 2000 р. студенткою ГДПУ Г.Карчевською)

Багато весільних фразеологізмів пов’язано зі словом рушник: готувати рушники, дбати рушники, посилати за рушниками, засилати старостів, подавати рушники, вернутися з рушниками, ставати на рушнику. Розгалуджений ряд фразеологізмів і зі словом шлюб: брати шлюб, стати до шлюбу, на шлюбоньку стати.

У переважній більшості у весільній обрядовості звертається увага на передвесільні та весільні елементи. Часто замовчуються або „обходяться увагою” перезв’янські пісні. Цій обрядодії передував обряд „комори”(перша шлюбна ніч, яка влаштовувалася, як правило, в коморі, окремій кімнаті). У селах Глухівщини (с c.Перемога, Шевченково, Слоут) бабусі, розповідаючи про цей обряд, інколи плакали: наскільки принизливим вони вважали цей обряд, адже на осуд сільської громади виносилося інтимне. Після шлюбної ночі з комори виносили простирадло і вивішували на воротами як символ шлюбної ночі і продовження весілля. Якщо дівчина виявиться „нечесною”, то на цьому весілля закінчувалося, якщо ж – „чесного роду”, тоді родич молодої, що приходив вітати молодих, співав жартівливих пісень, що носили назву перезв’янських. (Детальніше про післявесільні перезв’янські наспіви читайте у статті В.Деревлянського „Ой мамо, мамо, в комору ведуть” у журналі Берегиня, 2003. – № 3).

2.2.3. Поховальний обряд. Голосіння. Види голосінь.
У поховальному обряді значущим є кожне слово, кожна дія, навіть рослини, якими рідні намагаються прикрасити кладовище і могилки. На Глухівщині – це акація, як символ молодості і чистоти, яблуня – дерево Боже, ялина – символ безсмертя, калина – символ подружньої вірності, горобина – символ любові людей до своїх близьких, мак – символ співчуття.

Такою ж символікою наділені і хрести, які ставлять на могилах. Дашковий хрест, можливо, є найдавнішим і сьогодні малозбереженим. Дашкове накриття повинно було забезпечити нетлінність хреста, його захист від снігу і дощу. За повір’ям, якщо могила є другим “домом” для покійного, такий дах захищає від зла і осквернення тіла. Маківчаний хрест робили з ясену, а називався він так, тому що на його кінцях вирізьблювали маківки, а призначався такий хрест для могил юнаків та дівчат. На вбитому хресті страчували, розповідають старі люди, Ісуса Христа, тому інша його назва – Ісусів. Такий хрест ставлять на могилах поважних людей.



Шестигранний хрест (або „хрест долі”) складається з вертикального і горизонтального брусів та скісної планки. Правий кінець планки піднятий угору і показує на небо – „рай”, лівий – опущений униз, вказує на „пекло”. Такий хрест символізує шлях душі в рай або пекло. Гранений хрест схожий на „хрест долі”, але внизу, біля землі, теж прибивається планка. Говорять, що на таких хрестах розпинали грішників, розбійників, а планка виконувала функцію підставки для ніг, якими не можна було торкатися землі.

Святий обов’язок кожного – зберегти цей давній звичай, щоб залишити добру пам’ять про тих, хто не повернувся до отчого дому, кому вічно спочивати в землі, щоб з великою пошаною і повагою провести в останній шлях своїх рідних і передати цей обряд наступним поколінням.



Голосіння – це народнопоетичні твори, пов’язані з похоронним обрядом. В їх основі лежать стародавні уявлення про те, що померлий продовжує існувати в невідомому далекому краю, але його зв’язок з оточенням, в якому він перебував до смерті, триває. Голосіння нагадують поетичний некролог, де померлий виступає перед живими як ідеал (Г.Волков).

У Білорусії в останнє століття голосили за померлими лише родичі. На Півночі Росії існував звичай запрошувати майстрів такої справи - „втоплениць”, „плачей”. Найвідомішою серед них була Ірина Федосова, від якої записано три томи голосінь.

Про небіжчика, його добрі справи в голосіннях „говорять” пестливі слова: мамочко, пчілочко, ластівочко, маленьких, стороненько, ніжечки, личечко, лебедочко. Про розпач рідних „говорять” питальні речення „Откуди ти до мене прилетиш?”, „Відкіля Вас ждати?”.

Найчастіше голосіння чути, коли покійника виносять з хати на подвір’я. Іноді голосіння-крик супроводжує мерця всю останню дорогу до кладовища. Але найвищої точки звучання воно набирає перед тим, як мають закрити труну й опустити в могилу.

Голосіння додає поховальному обряду ще більш трагічного звучання, водночас, вважають виконавці, полегшує душу, заспокоює рідних і близьких.
Контрольні запитання
1.Важливі події родинного життя супроводжувалися обрядами (родини, хрестини, пострижини, одруження і т.д.). Чи співалися при цьому пісні? Кому вони призначалися?
2. Охарактеризуйте особливості весілля своєї місцевості. Чи зберегло воно елементи традиційного українського весілля?
3. Кого запрошували в старости?
4. Як відбувався обряд заручин? Які пісні при цьому співалися?
5. Які пісні виконували коровайниці, випікаючи весільний хліб; про що співали, плетучи вінок і завиваючи „гільце”?
6. Як молоді запрошували гостей на весілля? Чи співали при цьому пісні? Які саме?
7. Як називалися учасники весілля з боку молодого й молодої, в чому полягали їх функції?
8. У яку пору найчастіше відбуваються весілля?
9. Одружуючи дочку, батьки забороняли приходити їй додому впродовж певного періоду. Чому?
10. Наречена в піснях часто зображена зозулею. Батьки не впізнають її. Чому? Які народні прикмети відображені у весільних піснях?
11. Про який обряд розповідається в цих рядках пісні?

П’ятниця – почивальниця,

А субота – шишкобгальниця,

А неділя – воскресіння,

Просимо всіх на весілля.
12. В окремих регіонах України весілля до сьогодні відзначають серед тижня, залишаючи суботу і неділю „недоторканими”. Що це за регіони? Яка причина такого звичаю?
13. Що споріднює весільно-обрядові пісні і чарівні казки?
14. Які обрядові дії супроводжували похорони; з якою метою і в якій послідовності вони виконувались?
15. Чи зустрічається звичай голосити на похоронах, коли і хто голосить, від кого вчилися голосити? Які голосіння поширені у вашій місцевості?
16. Чи голосять при відвідуванні могил родичів у поминальні дні?
17. Які родинні обряди описані у:


  • повісті Г.Квітки-Основ΄яненка „Козир-дівка”;

  • поемі П.Куліша „Настуся”;

  • оповіданні Марка Вовчка „Козачка”;

  • новелі В.Стефаника „Виводили з села”;

  • вірші Т.Осьмачки „На Ігоревім полі”;

  • „Треносі над ще однією хресною дорогою” І.Калинця?



18. Поясніть значення слів “циганщина”, “викуп”, “поїзд”.

Тестові запитання
1. Родинно-обрядова поезія складається з:

А). весільних пісень, колискових пісень, замовлянь, побажань та похоронних, поминальних голосінь;

Б). пісень про кохання, про родинне життя, колискових, дитячих та жартівливих пісень;

В). пісень про жіночу долю, про кохання та весільних пісень.


2. Весільна обрядова поезія є складовою частиною:

А). родинно-обрядової поезії;

Б). календарно-обрядової поезії;

В). родинно-побутової поезії.


3. Які обряди передували весіллю?

А). заручини, обзорини, дівич-вечір;

Б). сватання, заручини, обзорини, дівич-вечір;

В). сватання та заручини.


4. У день похорону родичі та знайомі померлого прощалися з ним, ніби просячи пробачення. Як називається цей звичай?

А). проща;

Б). пошана;

В). голосіння.


5. Коли поминали покійного?

А). після поховання, дев’ять днів, сорок і через рік;

Б). після поховання і через рік;

В). після поховання і сорок днів.


6. З якої страви починають поминати?

А). з борщу;

Б). з каші;

В). з колива.



Творчі, пошукові завдання
1. З’ясуйте термінологію весільного обряду: заручини, запросини, коровай, гільце, дівич-вечір, комора, покриття, перезва, циганщина. Назвіть обряди, на основі яких постали ці фразеологізми.
2.Розпитайте у вашої бабусі, дідуся, яке в них було весілля. Які з тодішніх звичаїв збереглися до сьогоднішнього дня? Які зникли? Запишіть весільні пісні, які вони пам’ятають.
3.Запитайте у ваших родичів, дідусів, бабусь, які страви подавали колись під час весіль? Які танці танцювали, в який одяг були одягнені молоді?
4. На весіллі молодятам висловлювались запропоновані нижче побажання. Охарактеризуйте їх структуру і зміст. А які побажання існують у вашій місцевості? Запишіть.
„Перепиваю пуд проса, щоб наша молода не ходила по морозу боса”.

„Щоб ви були щасливі, як весна, багаті, як земля”.

„Перепиваю рушничок, щоб до року мали двох діточок”.

„Дарую два рубчики, щоб жили, як голубчики”.

„Дарую корець гречки, щоб не було суперечки”.

„Даруємо вам щастя, здоров’я, хліба-солі”.

„Даруємо гроші бумажні, щоб ви були люди поважні”.

„Даруємо платок, щоб молодий не ходив до молодих дівок”.

„Даруємо плуга та рала, щоб мали сина генерала”.

„Даруємо тобі міх жита, щоб не була од чоловіка бита”.

„Даруємо вишиту простиню, я її шила і Бога просила, щоб Ваша доля була щаслива”.

„Даруємо вам золоті, щоб наша матінка з личенька не спала, щоб ваш тато пам’ятав це свято”.

„Даруємо пару коней і пару волів, щоб землю орали та хліб засівали”.

„Бажаємо добрим людям щасливо прожити, та й діждатися тої днини, щоб дітей женити”.

„Дарую мішок колосся, щоб довіку мирно жилося”.

„Даруємо граблі та вила, щоб молода добрий борщ варила”.

„Даруємо мішок пуху, щоб невістка не обижала свекруху”.

„Даруємо червоні квіти, щоб у вас були здорові діти”.

„Даруєм жита колосочки, щоб було хліба повні бочки”.

„Даруємо щастя, здоров’я, хліба, солі і всього доволі”.

„Дарую насіння з огірків, щоб невістка не бігала

до чужих парубків”.

„Дарую пшінки, щоб молодий не ходив до другої жінки”.

„Даруємо капусти, щоб не було в домі пусто”.

„Даруємо картинку, щоб купили живу Маринку”.

„Даруємо цибулину, щоб свекруха прийняла за рідну дитину”.

„Даруємо рядно, щоб усе у вас було ладно”.

„Ой роде, роде багатий, перепивай товарець рогатий.

А ви, сестриці, — по телиці, а ви, зовиці, — по ягниці,

А ви, кумочки, — по курочці, а ви, перепійці — по копійці”.



(Записано студентами ГДПУ Т.Городновою, Н.Кабановою, О.Куценко, Н.Геращенко в селах Сумської області у 1998-2000 рр.).
5. Проаналізуйте подані фразеологічні звороти за таким зразком:

Руку давати – згодитися вийти заміж, засилати старостів – свататися.

Знайдіть серед поданих фразеологічних зворотів фразеологічні антоніми та синоніми.

Закон брати, закон приймати, у закон уступати, справляти весілля, грати весілля, до вінця везти, іти до вінця, дівчина на порі, заводити на посад (молоду), у парі сидіти, покривати молоду, піч колупати, хустку подати, старостів засилати.
6. Найбільше весільних пісень звучить з уст людей старшого покоління під час виконання обрядодії розподілу весільного короваю. Виконайте аналіз даної пісні:

А тепер я широка,

А тепер я висока,

А тепер я гладка стала,

Що невістки діждала.

Я не буду воду носити,

Я не буду діжі місити,

Я не буду хати мести,

Тільки буду порядок вести.

Як носила воду, так ношу,

Як місила діжу, так мішу,

Як мела хату, так мету,

Як палила в печі, так палю,

Як полола на вгороді, так полю,

Тільки тої слави, що невістки діждала.

На весілля показати.

(Записано від Т.Г.Москаленко у c. Сім’янівка Сумської області у 1999 р. студенткою ГДПУ Ю.Гаврильченко)
7. Назвіть літературні твори, де змальовано весільний обряд з використанням відповідних пісень. Які функції виконують ці обрядодії у художніх творах?
8. Охарактеризуйте художні особливості голосінь. Чи можна вважати їх оптимістичними, чи наявний в них виховний елемент, чи висловлена в них турбота про наступне покоління?

8.1 За дорослим сином.

Сину мій, господарю мій!.. Ідеш ти в далеку дорогу. На кого ж ти мене покидаєш?! Сину мій, соколе мій! А хто ж тепер твоє господарство буде доглядати? Хто ж мені пораду дасть? Соколе мій, відрадо моя! Подивись ще хоч раз на мене, стареньку, хоч слово ще промов до мене... Нащо ж ти покинув мене?! Сину мій, втіхо моя, чому ж ти мене не взяв з собою? До кого ж я тепер заговорю, з ким пораджусь?! Хто мені води подасть, хто поховає бідну, стареньку? Сину мій, голубе мій! Нащо ж я тебе ховаю? Та лучче б я тебе зі служби виглядала, як отакого молодого ховати мала. А я ж думала, сину мій любий, одружити тебе, внуків побачити...

(Закувала зозуленька. Антологія української народної поетичної творчості. – К.: Веселка, 1998. – C.141).


8.2 Голосіння сиріт за батьком.

Мій таточку, мій лебідочку,

Мій таточку, мій соловеєчку!

Відкіля вас виглядати,

Відкіля вас дожидати?

Чи вас із поля, чи вас із моря,

Чи з високої могили,

Чи з глибокої долини?

Висока могила, високо висипана,

А глибока долина глибоко викопана.

Туди ввійти, а вийти нікуди.

Коли для вас столи застилати,

Коли для вас чарочки наповняти?

Чи вам к Різдву,

Чи вам, милий таточку, к Великодню,

Чи вам, милий таточку, в святу неділеньку?...

(Закувала зозуленька. Антологія української народної поетичної творчості. – К.: Веселка, 1998. – C.140).
8.3 Голосіння вдови за чоловіком.

Чоловіче мій, дружино моя!

Куди ж ти убираєшся?

Куди ж ти виряджаєшся?

Якої ти темної хати забажав?

Темної, невидної, смутної, невеселої,

Туди ж вітер не віє, туди ж сонце не гріє.

Туди й дзвони не дзвонять, туди й люди не ходять.

Та як же я до тебе ходиму,

Та як же я з тобою говоритиму?

Ой устань, порадь, моя дружинонько,

Як мені в світі жити, як мені чуже ділечко робити?

(Український фольклор. Хрестоматія / Упорядники: О.Ю.Бріцина, Г.В.Довженок, Н.C.Шумада). – К.: Освіта, 1997. – C.114).
9.Доведіть, що весільний, поховальний і родильний обряди тісно поєднані між собою. Як це виявляється на рівні обрядових текстів ?
10.Перегляньте відеозаписи весілля в різних регіонах України. Знайдіть спільні та відмінні риси обрядів і пісень, що при цьому виконуються.
11.Поясніть значення весільних прислів’їв, приказок:

“З ким вінчатися, з тим і кінчатися”.

“Дочка, як ластівка – пощебече, пощебече, та й полетить”.

“Одрізану скибку до хліба не притулиш ”.

12. Складіть невеличке оповідання на тему: “Дівич-вечір”.

13. Поміркуйте, мим відрізняється обряд сватання у драмі Т.Шевченка “Назар Стодоля” від сватання у п’єсі Г.Квітки-Основ’яненка “Сватання на Гончарівці”? Що між ними спільного?

14. Які весільні та похоронні звичаї описані у творі Г. Квітки-Основ’яненка “Маруся”? Чим відрізняється похорон молодої дівчини від похорону бабусі? (на основі “Марусі”). Що є спільного між похоронними і весільними звичаями?

Література до теми:
1. Білосвєтова І. C. Особливості жанрового складу пісенного фольклору українського Лівобережного Полісся // Народна творчість та етнографія. – 1988. – № 1. – C. 49 – 55.

2. Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні. – К., 1988.

3. Весільні пісні. У 2-х кн. // Упор., примітки М.М. Шубравської. Нот. матеріал. упор. О.А. Правдюк, Н.А. Бугель; відп. ред. І.П. Березовський. – К., 1982.

4. Весільні пісні. / За редакцією Зубкової C., Дея О. та ін. – К.: Дніпро, 1988. – 475 c.

5. Весільні пісні: Народні співи. Кн.2. / Зібрав та упоряд. Мишанич М. – Львів: Гердан, 1992. – 88 c.

6. Древлянський В. „Ой мамо, мамо, в комору ведуть” // Берегиня, 2003. – № 3. – C. 65-78.

7. Жмундуляк Д. Народна пісенність Покуття: особливості сучасного функціонування. – К., 2002.

8. Козяр C. Весільні пісні Поділля // Народна творчість та етнографія, 2002. – № 3.

9. Лановик М., Лановик З. Українська народна словесність. – Львів, 2000. – 612 c.

10. Народні плачі та голосіння // Нариси з історії української музики. – К., 1964.

11. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 c.

12. Рекрутські та солдатські пісні // Упоряд. А.І. Іоаніда, О.А. Правдюк. – К., 1974.

13. Ульяновська C. Магічні елементи поліського поховального ритуалу // Народна творчість та етнографія. – 1992. – № 2.

14. Франко І. Із секретів поетичної творчості // І.Франко. Краса і секрети творчості. – К., 1980. – C.340 – 439.



Тема 2.3.
Народна драма
Зміст теми
2.3.1. Поняття про народну драму. Види народної драми, їх особливості („Коза”, ляльковий театр „Вертеп”, „Живий вертеп”, „Маланка”).

2.3.2. Художня своєрідність драматичного комізму, гумору й сатири.

2.3.3. Типи комічних персонажів. Засоби їх зображення.
2.3.1-2.3.2. Поняття про народну драму.

Види народної драми.
Народна драма – це сукупність різних за формою і способом виконання уснопоетичних творів, які складалися для театралізованої гри.

Характерні ознаки народної драми: синкретичність (поєднання слова, співу, танцю), імпровізація, комізм і пародія. Казки, хороводні пісні, календарно-обрядова поезія, весільні обряди виконувались у драматизованому вигляді, вертеп, народні сценки ставились самодіяльними акторами або за допомогою ляльок, а музичним супроводом були сопілка, скрипка, бубон, цимбали.

Серед видів народної драми вирізняється ляльковий театр-драма „Вертеп”. Це давня обрядова форма українського народного театру, своєрідне поєднання народної і книжної культури. Назва походить від праорійських слів-архетипів „вер”, „вир”, що означають „вирувати”, „повертатись”, „відроджуватись”, „рости”, а „теп” – благословенний потік світлих космічних вод, світової річки.

Вік вертепу – біля десяти тисяч. Драматичне мистецтво зародилось у Давній Греції на ґрунті культових свят, пов’язаних зі смертю та воскресінням Бога Діоніса. Першопочатково це було обрядове священнодійство, головним ритуальним моментом якого була пісня-молитва-колядка. Таке тлумачення вертепу на честь народження Христа виникло у зв’язку з розповсюдженням на наших землях християнської ідеології, яка переосмислила народну культуру. Саму назву вертепу стали тлумачити як печеру, де, за легендою, Марія народила Христа.

Творцями вертепу були студенти Києво-Могилянського колегіуму. Вертепників називали річними гістьми, адже вони раз у рік приносили людям добру звістку про народження Сонця і бажали гарного врожаю. Вертепники носили з собою восьмикутну зірку – знак Коляди-Радості і співали: „Нова рада встала, що на небі хвала. Над Вертепом звізда ясна увесь світ возсіяла”.

Важливим ритуальним елементом вважався сміх, що збуджує людей, тому популярними були інтермедії.

Уперше українська народна драма була розглянута в роботах М.Тихонравова, а першу публікацію вертепу здійснив етнограф М.Маркевич у книзі „Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян” (1861 р.). Вивчали даний жанр М.Возняк, М.Грінченко, М.Йосипенко, П.Богатирьов та ін.

Одним із ранніх різновидів народної драми є пісня-гра. Віддавна ці ігри мали магічний характер – заклинання весни, дощу, врожаю, відзначалися імітацією рухів трудової діяльності.

Одним із різновидів народної драми є „Весілля”, головними героями в ній виступають князь, княгиня, бояри, світилки, котрі виконують ряд функцій весільного обряду: сватання, заручини, плетіння вінка, гільце, дівич-вечір, коровай, саме весілля.
Контрольні запитання
1. Що властиве народній драмі?
2.Як називали того, хто показував вистави в ляльковому театру?
3. Назвіть дитячі ігри з елементами драми.
4. Що символізує кожна дійова особа у різдвяній драмі „Коза”?

Творчі завдання
1. Знайдіть відповідність між обрядовим святом і народною драмою-грою „Коза”, „Просо”, „Подоляночка”, „Весілля”.
2. Про яку народну драму писав І.Франко:

„Рухома, переносна скринька, декорована як Віфлієм, з яслами і дитиною Ісусом і Марією, волом і ослом і пастухами; прихід трьох царів, сцени з Іродом, з жидами, воякою, чортом і смертю...”

Охарактеризуйте цю драму.
3. Коли виконували пісню-гру „Коструб”? Проаналізуйте текст пісні, визначте символічне значення Коструба, кількість дійових осіб, хорові партії.

Література до теми:
1. Волошин І.О. Джерела народного театру на Україні. – К., 1960.

2. Горик Н. Розробки уроків з української літератури за календарно-тематичним плануванням (9 кл., І семестр) // Дивослово. – 2001. – № 9. – C. 52 – 67.

3. Степанишин Б. Давня українська література в школі. – К.: Либідь, 2000. – 504 c.

4. Федас Й. Український народний вертеп (у дослідженнях ХІХ – ХХ ст.) – К.:Наук.думка, 1987. – 182 c.

5.Франко І.Я. До історії українського вертепу ХVІІІст. // Зібр. тв. У 50-ти т. – Т. 36. – C. 170 – 376.




Модуль 3.

Героїчний епос

Каталог: txt -> semenogo
txt -> №1 (73) січень-лютий 2006 Костянтин Нікітенко
txt -> Наукового товариства
txt -> Биография С. А. Лебедева Малиновский Б. Н
txt -> Наукового товариства
txt -> Lingua Sovetica як феномен тоталітарної політичної культури
txt -> Федорів Марія Л
semenogo -> Інститут педагогіки І психології професійної освіти апн україни Глухівський державний педагогічний університет
semenogo -> Навчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка