Навчальний посібник для студентів спеціальності «Соціальна педагогіка»


Соціально-правовий захист дітей з вадами у психофізичному розвитку



Сторінка16/20
Дата конвертації23.03.2017
Розмір3.14 Mb.
#13036
ТипНавчальний посібник
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

2.6. Соціально-правовий захист дітей з вадами у психофізичному розвитку
Право людини на соціальне забезпечення. До основних прав і свобод людини і громадянина, як відомо, належать, особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні. Соціальні права - це можливості людини щодо забезпечення належних соціальних умов життя. Їх завдання – забезпечити можливість нормального фізіологічного існування людини в суспільстві. За Конституцією України до них належать право на працю (ст.. 43), право на страйк (ст..44), право на відпочинок (ст..45), право на соціальний захист (ст.. 46), право на житло (ст.. 47), право на достатній життєвий рівень (ст.. 48), право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.. 49), право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст.. 50), право на захист сім’ї, дитинства, материнства і батьківства (ст.. 51), право на благодійницьку діяльність щодо дітей (ст.. 52).

Соціальний захист це система принципів, методів, законодавчо встановлених державою соціальних гарантій і заходів, які забезпечують оптимальні умови життя, задоволення потреб населення. Включає соціальне забезпечення, соціальне страхування і соціальну допомогу (підтримку).

Соціальна захищеність це цілісна система законодавчо закріплених економічних, юридичних і соціальних прав і свобод, соціальних гарантій громадян, які протидіють дестабілізуючим факторам життя, в першу чергу таким, як безробіття, інфляція, бідність та ін.

Право на соціальний захист є одним із конституційних прав громадянина України.

Основні засади права на соціальний захист сформульовані у ст.. 46 Конституції України і зводяться до такого:


  • усі без винятку громадяни України мають право на соціальний захист;

  • основою такого захисту є соціальне забезпечення;

  • підставами соціального забезпечення є передбачені законом соціальні випадки, зокрема, повна, часткова або тимчасова втрата працездатності, втрата годувальника, безробіття, інвалідність тощо;

  • види соціальних виплат та допомог, що є основними джерелами існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Поряд їз поняттям соціального захисту, яке має широкий характер, регулюється різними галузями права, поняття соціального забезпечення має більш чітко окреслені межі:

Соціальне забезпечення це державна система допомоги громадянам, які через соціально значимі причини не мають самостійних засобів до існування у вигляді винагороди за працю, або отримують їх в обсязі, недостатньому для задоволення життєвих потреб. Категорії громадян, яких необхідно охопити соціальним забезпеченням, визначаються чинним законодавством. До них відносять: осіб, які знаходяться за межами юридично встановленого працездатного віку (діти і підлітки до 14-16 р., люди пенсійного віку); осіб, які не можуть бути повноцінними учасниками суспільного виробництва за станом здоров’я (мають вади фізичного або психічного розвитку, тимчасово непрацездатні); жінок в період вагітності і догляду за дитиною; осіб, які виконують у сім’ї функції, що не можуть поєднуватися із роботою (догляд за малолітніми дітьми, інвалідами, людьми похилого віку).

Соціальне забезпечення реалізовує конституційне право громадян на матеріальне забезпечення в старості, у випадку захворювання, повної або часткової втрати працездатності, втраті годувальника. Система соціального забезпечення включає: пенсії, допомоги працюючим (при тимчасовій непрацездатності, при вагітності і родах), одиноким матерям, багатодітним і малозабезпеченим сім’ям та ін. Здійснюється за рахунок державного бюджету і страхових внесків, які акумулюються в пенсійному фонді, фондах соціальної підтримки населення.

Право на соціальне забезпечення – це визнані й гарантовані державою і міжнародним співтовариством можливості людини задовольняти на прожитковому рівні свої фізіологічні, соціальні та духовні потреби. Це право не може бути відчужене, відібране, обмежене чи подароване. Воно належить кожному з моменту народження і до смерті. Держава визнає його шляхом фіксації в Конституції та поточному законодавстві.

Чинне законодавство передбачає право людини на пенсійне забезпечення, забезпечення грошовими допомога ми, надання пільг, компенсацій, натуральних допомог та соціальних послуг у спеціально створених для цього соціальних закладах. Для кожного виду соціального забезпечення дається перелік осіб, які мають на нього право; умови, за яких особа може реалізувати це право; розмір і терміни виплат; порядок надання соціального забезпечення.

Держава надає також гарантії права на соціальне забезпечення, тобто передбачає умови і засоби, які забезпечують його фактичну реалізацію та надійний захист. До них належать матеріальні, політичні, ідеологічні, правові гарантії.

Усіх людей об’єднує те, що вони підлягають соціальному забезпеченню із спеціальних фондів при настанні соціального випадку або при виконанні певних професійних обов’язків. Реалізуючи своє право на соціальне забезпечення, людина виступає як суб’єкт соціально-забезпечувальних правовідносин. Залежно від видів соціального забезпечення, підстав та принципів їх надання, виділяють певні категорії цих суб’єктів, окремими з них є люди з обмеженими можливостями та діти. Це:



  • потерпілі від Чорнобильської катастрофи громадяни, включно з дітьми, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

  • інваліди з дитинства;

  • діти-інваліди та хворі діти.

Неповносправні особи (інваліди, люди з обмеженими можливостями, з особливими потребами) мають особливий соціальний статус, а, отже, повинні разом із загальнолюдськими правами мати ще й особливі, пільгові права.

На сьогодні в Україні немає єдиної офіційної термінології для визначення дитини, яка має ті чи інші особливості розвитку. Термінами, що найчастіше використовуються в різних проектах, є: „неповносправний”, „інвалід”, „ дитина з особливими освітніми потребами”, „дитина з особливостями психофізичного розвитку”[66].

Розглянемо зміст цих понять.

Інвалідність – стійке порушення загальної або професійної працездатності внаслідок захворювання або травми, які призводять до обмеження життєдіяльності і і викликають необхідність соціального захисту.

Інвалід – особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою або уродженими дефектами, що призводять до обмеження життєдіяльності.

Дитина-інвалід – дитина зі стійким розладом функцій організму, що зумовлюють обмеження її природної життєдіяльності, та яка потребує необхідної додаткової соціальної допомоги і захисту.

Люди з обмеженими можливостямилюди, які мають функціональні обмеження і не здатні до якої-небудь діяльності в результаті захворювання, відхилень або недоліків розвитку, нетипового стану здоров’я, а також внаслідок неадаптованості зовнішнього середовища до особливих потреб індивіда та негативних стереотипів, упереджень, що виділяють нетипових людей у соціокультурній системі

Реаліями нашого життя залишається те, що громадські організації, установи, освітні заклади, підприємства прагнуть у першу чергу працювати із здоровими людьми: дітьми, молоддю. Люди ж із обмеженими фізичними та розумовими можливостями залишаються мовби за кадром сучасного життя.

Зловживання соціальними правами неповностправних осіб на освіту, медичну допомогу, працю, майно, житло, приватне життя, грубе поводження з особами зазначеної категорії, приниження їх людської гідності, покарання, а в окремих випадках застосування насилля – все це порушення прав людини – повинно бути завжди у колі уваги тих, хто працює з такими людьми, а надто – дітьми. Оскільки все це зумовлює знищення індивідуальності, підриває гуманістичні та демократичні основи існування людської спільноти, створює додаткові проблеми у галузі охорони здоров’я та соціального захисту населення.

Перед кожним, хто професійно працює з людьми з обмеженими можливостями, дітьми-інвалідами та їх батьками, неодмінно постають питання: яке майбутнє їх чекає, яку освіту зможе отримати така дитина, що буде з її правами на майно, житло, лікування, соціальну допомогу у разі смерті батьків, які єдині по-справжньому піклуються про таку дитину. Які відповіді давати на подібні питання батьків? Як правильно проконсультувати та вірно направити їх? Всі ці питання стають набагато складнішими, а пов’язані з ними ситуації значно драматичнішими, якщо ми працюємо з дитиною-інвалідом, яка до того ще й має статус сироти. Зустрічаються у житті окремі випадки жорстокого, грубого поводження з дітьми-інвалідами, здійснення фізичних, психічних та сексуальних насильницьких дій по відношенню до них, примушування їх до заняття жебрацтвом, нехтування їхніми основними життєвими потребами, правами на житло та майно з боку так званих „піклувальників”.



Значна кількість батьків не знають, що існують механізми протидії порушенню прав таких дітей і не вміють їх використовувати. Саме фахівці, які постійно працюють з дітьми-інвалідами – дефектологи, соціальні педагоги, соціальні працівники – першими повинні розпізнати ситуацію порушення прав такої дитини та надати первинну орієнтуючу консультацію батькам, а в окремих випадках, якщо того вимагають особливі обставини, і виступити від імені дитини. Теоретичною основою здійснення цих функцій них обов’язків зазначених категорій працівників є цілий ряд міжнародних та державних документів й нормативних актів, які стосуються соціально-правового захисту інвалідів, а також знання механізмів їх застосування у судовому та несудовому порядку.

Міжнародні документи та нормативні акти щодо статусу та прав осіб з вадами у психофізичному розвитку. Основними міжнародними документами щодо статусу та прав осіб з вадами у психофізичному розвитку є:

  • Декларація прав людини

  • Декларація ООН про права розумово відсталих осіб.

  • Конвенція про права дитини

Саме ці документи на міжнародному рівні визначають статус у суспільстві і декларують права розумово відсталих осіб. Конвенція підкреслює, що всі діти мають рівні права. Особливого сенсу у контексті прав дітей з обмеженими можливостями набувають статті 1, 2, 5, 6, 12, 16, 23, 27. Отже, діти з вадами у психофізичному розвитку користуються такими ж правами, як і усі інші діти. Але, з огляду на їх особливий статус у суспільстві, крім загальнолюдських прав і загальних прав дітей, такі діти мають ще й додаткові, пільгові права. Так, на них розповсюджується дія „Декларації ООН про права розумово відсталих осіб” (20.12 1971 р.). Цей документ, виходячи на принципи Загальної декларації прав людини, Міжнародних пактів про права людини, Декларації про права дитини, а також спираючись на норми соціального прогресу, проголошені у конституційних актах різних держав світу, проголошує, що розумово відсталі особи мають у максимальному ступені здійснюваності ті ж права, що й інші люди, а саме:

  • Право на належне медичне обслуговування

  • Право на освіту, навчання, поновлення працездатності та піклування, які дозволять розумово відсталій особі розвивати свої здібності і максимальні можливості.

  • Право на матеріальне забезпечення та на задовільний життєвий рівень.

  • Право продуктивно працювати або займатися яким-небудь корисним видом праці у повну міру своїх можливостей.

  • Право на проживання ( у тих випадках, коли це можливо) у колі своєї родини або з прийомними батьками і брати участь у різних формах життя суспільства. Сім’ї таких осіб повинні отримувати допомогу. Якщо ж є необхідність поміщення такої людини у спеціальний заклад, слід зробити так, щоб нове середовище і умови життя максимально наближалися до умов звичайного життя.

  • Право на користування кваліфікованими послугами піклувальника, якщо це необхідно для захисту особистого майна та інтересів розумово відсталої особи.

  • Право на захист від експлуатації, зловживань та принизливого ставлення, а також право на відповідне здійснення законності з урахуванням ступеню розумового розвитку.

  • Право розумово відсталих осіб на запобігання від будь-яких зловживань щодо реалізації прав та інтересів.

Конвенція про права дитини наголошує: „Неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства..” Саме це положення є вихідним у встановленні статусу і належних прав дітей з обмеженими психофізичними можливостями. Така дитини поряд із загальнолюдськими правами володіє ще й додатковими пільговими правами, що випливають з її особливого статусу у суспільстві. Кожна демократична країна у своїй законотворчій діяльності спирається на зазначені вище міжнародні правові документи

Соціально-правове забезпечення дітей з обмеженими можливостями в Україні. Дитинство – важливий період становлення особистості кожної людини. Враховуючи це, слід юридично й реально забезпечити додержання прав дітей, і не тільки в конкретній життєвій ситуації, а й з огляду на перспективи їх фізичного й розумового зростання, соціальної зрілості, громадянського становлення й дієздатності.

Діти з особливими потребами – найуразливіша категорія дітей. Діти з особливими потребами – це особливий та неоднорідний гурт дітей, це і психічно хворі або розумово відсталі діти, діти з вадами зору, слуху або мови, діти з обмеженою рухомістю або з так званою непрацездатністю. Всі вони щоденно зустрічаються з труднощами різного характеру, які потребують певних шляхів їх подолання.

Кожна дитина „має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства”( із Конвенції ООН про права дитини ).

В Україні протягом тривалого періоду створювалася державна система соціальної підтримки дітей-інвалідів і дітей з фізичними й психічними вадами у розвитку. Нею законодавчо опікується держава, а виконавська і організаційна функції поділені між Міністерством освіти й науки, Міністерством охорони здоров'я, Міністерством праці й соціальної політики, Міністерством у справах сім’ї, молоді й спорту тощо. Правові норми, що стосуються задоволення особливих потреб дітей з обмеженими фізичними й психічними можливостями в соціальному захисті, навчанні, лікуванні, соціальній опіці й суспільній діяльності, закріплені в Законах України "Про основи соціального захисту інвалідів в Україні", "Про освіту", "Про пенсійне забезпечення", "Про державну допомогу сім’ям з дітьми", "Про фізичну культуру й спорт", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про сприяння соціальному становленню й розвитку молоді в Україні", а також у Законі України про охорону здоров'я й Законі України про культуру.



Огляд нормативно-правових документів, що стосуються соціально-правового забезпечення дітей з вадами у психофізичному розвитку.

Закон України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми” (22.03.2001 р.) Встановлює гарантований державний рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім’ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім’ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення. У розділах V та V-А цього закону висвітлено порядок надання допомоги на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням (ст..16-19) та допомоги на дітей одиноким матерям (ст.. 18-1 – 18-3).

Цивільний кодекс України (19.06.2003). У главі 4 ст.24-39 розкриваються поняття фізичної особи, обсягу її цивільної правоздатності, цивільної дієздатності, повної і неповної цивільної дієздатності, обмеження фізичної дієздатності фізичної особи, та порядок визнання фізичної особи недієздатною. Глава 6 ст.55-79 розкриває сутність, порядок та процедуру встановлення опіки та піклування, визначає їх суб’єктів та об’єктів.

Сімейний кодекс України. (26.12.2002 р.) У главі 14 ст.173-1 79 визначаються майнові права дітей. У главі 19 ст.243-251 розкривається порядок встановлення опіки та піклування над дітьми.

Закон України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” (16.11.2000р.) Гарантує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів державного бюджету України та їх соціальну захищеність на рівні прожиткового мінімуму.

Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (21.03.1991р.) Визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній, соціальній сферах життя суспільства., створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя відповідно до індивідуальних здібностей та інтересів.

Закон України „Про соціальні послуги” (19.06.2003 р.). Визначає основні організаційні та правові засади соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Зокрема, про забезпечення прав таких громадян йдеться у розділі ІІ ст..5-6 цього закону.

Крім законів, про соціально-правове забезпечення людей з обмеженими можливостями йдеться у ряді підзаконних нормативних актів. Ними встановлюються додаткові види соціальних допомог і послуг, зазначаються розміри соціальних виплат, затверджуються різноманітні положення, інструкції, порядки, методики, норми тощо. Серед них:



  • Концепція спеціальної освіти осіб з психічними та фізичними вадами в Україні

  • Положення про індивідуальне навчання в системі загальної середньої освіти

  • Типове положення про центр ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

  • Порядок надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам.

  • Перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років.

  • Типове положення по центр професійної медичної та соціальної реабілітації інвалідів.

  • Указ Президента України „Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями”.

  • Інструкція про порядок забезпечення населення України технічними засобами реабілітації.

  • Типове положення про дитячий будинок-інтернат.

  • Типове положення про психоневрологічний інтернат.

  • Положення про загальноосвітню школу-інтернат та загальноосвітню санаторну школу-інтернат.

  • Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда.

  • Положення про медико-соціальну експертизу.

  • Концепція соціальної адаптації осіб з розумовою відсталістю.

  • Інструкція з обліку дітей і підлітків шкільного віку

  • Нормативи наповнюваності груп дошкільних навчальних закладів (ясел-садків)

компенсуючого типу, класів спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів),

груп подовженого дня і виховних груп загальноосвітніх навчальних закладів

усіх типів та Порядку поділу класів на групи при вивченні окремих предметів

у загальноосвітніх навчальних закладах.

Знання змісту та особливостей застосування цих законів і підзаконних актів знаходять своє відображення у безпосередній професійній діяльності практичних працівників корекційної освіти з дітьми та їх батьками.

Отже, за роки незалежності в Україні розроблений ряд нормативно-правових документів, які регламентують діяльність спеціальних навчально-виховних установ для дітей із психофізичними недоліками розвитку. Законодавство України враховує принцип найкращого забезпечення інтересів дитини й необхідність першочергового врахування цих інтересів у всіх заходах, що торкаються дітей. Цей принцип закріплений у Кодексі про шлюб і сем’ю в Україні”, „Цивільному процесуальному кодексі України”, „Цивільному кодексі України” „Карному кодексі України” „Кодексі законів про працю в Україні”, Законах України „Про охорону здоров’я”, "Про основи соціального захисту інвалідів в Україні", "Про освіту", "Про державну допомогу сім’ям з дітьми", "Про сприяння соціальному становленню й розвитку молоді в Україні". Цей принцип є основним в усіх національних програмах, що торкаються дитинства.

У здійсненні соціального захисту дітей з обмеженими можливостями беруть участь органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи й організації не залежно від форми власності, а також окремі громадяни.

В Україні понад сто тисяч дітей з особливими потребами. Останніми роками спостерігається стійка тенденція до збільшення їх кількості.. Найпоширенішими причинами інвалідності є захворювання нервової системи й органів чуття, дитячий церебральний параліч, психічні розлади, уроджені недоліки розвитку. За статистичними даними третину дітей-інвалідів становлять сільські жителі, дві третини - міські. Майже 20% дітей-інвалідів перебувають в інтернатних закладах, тобто виховуються поза родиною.

Діти з особливими потребами формально захищені настільки, наскільки й інші діти, тобто законодавство декларує повагу гідності, право на життя і охорону здоров’я, освіту, соціальний захист при потребі, виховання в родині і т.п.

В українському законодавстві відсутнє правове визначення поняття "дитина-інвалід". Юридичною основою для встановлення інвалідності дитини є наказ Міністерством охорони здоров'я України. Інвалідність установлюється на різні строки (від двох до п'яти років і до 16-літнього віку), залежно від діагнозу. Показаними для визначення інвалідності у дітей є патологічні стани, які виникають при вроджених, спадкових або набутих захворюваннях, а також після травм.

Питання про встановлення інвалідності розглядається після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів. Рішення про визнання дитини (підлітка) інвалідом в Україні приймають республіканська, обласні або міські спеціальні дитячі лікарні й поліклінічні відділення.

В Україні для виявлення, ведення обліку й діагностики дітей і підлітків з фізичними й розумовими вадами функціонують обласні психолого-медико-педагогічні консультації, які знаходяться у веденні державних органів управління освітою. Ці консультації здійснюють відбір дітей у спеціальні навчально-виховні й лікувальні установи й консультують батьків і педагогів з питань надання медико-психологічної допомоги цим дітям.

Права інвалідів протягом тривалого часу є предметом значної уваги з боку Організації Об’єднаних Націй та інших міжнародних організацій.

Діти-інваліди згідно із Законом „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” „мають загальні права як і інші неповносправні (заборона дискримінації на підставі інвалідності, право на освіту, на реабілітацію, право на індивідуальну реабілітаційну програму, а також на здобуття професії ).

Діти-інваліди мають право на оздоровлення та літній відпочинок, однак практично отримати відповідну путівку в санаторій у літній період дуже проблематично, зрештою, в Україні не існує санаторіїв, обладнаних згідно з вимогами доступності навіть за тими будівельними нормами, які діють в Україні [41, с.3-5].



Забезпечення належних умов життя і догляду за дітьми. Дитятам-інвалідам до 16 років призначається й виплачується соціальна пенсія, розмір якої становить 100% від мінімального розміру пенсії за віком. Непрацюючі працездатні батьки отримують допомогу по догляду за дитиною-інвалідом. Державні установи покликані проводити роботу із забезпечення дітей-інвалідів з обмеженими фізичними можливостями засобами протезування, іншими допоміжними засобами й пристроями, які полегшують їхнє пересування.

З метою зменшення нерівності дітей, обумовленої економічними або географічними факторами, а також станом здоров'я, державою приймаються спеціальні міри. Відповідно до Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми" встановлюється державна допомога: багатодітним родинам; по догляду за дитиною-інвалідом; по тимчасовій непрацездатності у зв'язку із доглядом за хворою дитиною; на дітей віком до 16 років (учнів - до 18 років). на дітей самотнім матерям; на дітей військовослужбовців термінової служби; на дітей, що перебувають під опікою або піклуванням; тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від виплати аліментів, або коли стягнення аліментів не виявляється можливим.

На законодавчому рівні прийнятий ряд законів і постанов, які сприяють зменшенню соціальної й економічної дискримінації відносно найбільше уразливих груп дітей: сиріт, інвалідів, дітей, що постраждали від чорнобильської катастрофи, дітей, інфікованих вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, дітей з малозабезпечених родин.

Забезпечення необхідних умов для проживання дітей з вадами у розвитку у дитячих домах-інтернатах, їх медичного й комунально-побутового обслуговування, навчального й реабілітаційно-виховного процесу є основним напрямком роботи Міністерства праці й соціальної політики України, Міністерства освіти й науки, Міністерства охорони здоров'я, їх місцевих органів. У цій роботі названі державні інституції спираються на нормативно-правову базу щодо соціального захисту дітей-інвалідів, поліпшенню умов їх проживання, їх матеріального забезпечення, медичного обслуговування, соціально-побутової адаптації і корекційно-виховної роботи.

Заклади інтернатного типу для дітей з особливими з вадами у розвитку повинні знаходитися у спеціально обладнаних приміщеннях і мати основні комунально-побутові зручності - центральне опалення, гаряче й холодне водопостачання й каналізацію, необхідне технологічне й холодильне встаткування, твердий інвентар; вони також повинні бути телефонізовані й радіофіковані. Житлова площа на одного вихованця в середньому не повинна бути менше встановленої по Україні санітарної норми, тобто 6 кв. Метрів. Діти повинні забезпечуватися взуттям, одягом, постільною білизною, меблями по нормах, Затвердженим Кабінетом міністрів України, мати чотириразове харчування, у тому числі й дієтичне, а також цілодобове медичне обслуговування. Обов’язковим є контроль за забезпеченням належного санітарно-гігієнічного режиму функціонування цих закладів і за ходом корекційно-виховного процесу в них.


Каталог: docs
docs -> Основні вимоги до реферату
docs -> Уточнення щодо оформлення документів та питання, які вступники до аспірантури задають найчастіше
docs -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
docs -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
docs -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
docs -> Соціологія – наука про суспільство
docs -> Міністерство охорони навколишнього
docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка