Навчальний посібник для студентів спеціальності «Соціальна педагогіка»


Аналіз поглядів на захист прав дітей та стратегій боротьби за ці права



Сторінка5/20
Дата конвертації23.03.2017
Розмір3.14 Mb.
#13036
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Аналіз поглядів на захист прав дітей та стратегій боротьби за ці права. Всесвітній рух за права дитини не є монолітним – він поєднує цілий спектр поглядів і напрямків, серед яких варто виділити:

  1. Реформаторський напрямок – представники цього напрямку переконані, що дитина не є достатньо компетентною, проте її компетентність все ж вища ніж вважає суспільство, яке серйозно недооцінює здатність дітей приймати добре обґрунтовані, раціональні рішення. Тому слід знизити віковий ценз правової дієздатності та поступово розширювати коло прав, якими можуть користуватися діти.

  2. Радикальний напрямок – прибічники цього напрямку вважають будь-яке обмеження прав дітей аморальним, адже всі люди є рівними у своїх правах. Будь-яка форма дискримінації, у тому числі за віковою ознакою, є аморальним злочином. Єдиний вихід – наділення дітей всіма без винятку людськими правами.

  3. Прагматичний напрямок – прибічники цього напрямку, який поступово набирає сили у світі, вважають, що слід на практиці надавати дітям всіх громадянських прав для самостійного використання, якщо діти не доводять неспроможність у користуванні певними правами.

З метою досягнення поставлених цілей, світовий рух за права дітей використовує чотири основні стратегії:

    1. Дитяча адвокація – це найважливіша стратегія. Її метою є зміна систем, інституцій та законодавства у нашому суспільстві з метою забезпечення і розширення можливостей дітей у самовизначенні.

    2. Дослідження дитини –усвідомлення необхідності розуміння ідей, прагнень, бажань та думок дітей. Лише коли дослідники навчилися бачити і сприймати світ так, як це робить дитина, вони почали співвідносити потреби дитини та суспільства.

    3. Дитяча самоорганізація – у всесвітньому русі за права дітей існує думка, що на сьогодні досить багато уваги приділяється специфічним проблемам специфічних груп дітей, у той час, як багато проблем, спільних для всіх дітей, залишалися на другому місці. Одна з таких проблем – висловлення і захист своїх інтересів самими дітьми.

    4. Створення мереж – одним з пріоритетів світового руху за права дітей стало налагодження зв’язків і взаємодії між різними зацікавленими людьми та організаціями, цілі яких часто є дуже близькими [8, с.11-12].

У вересні 1990 року відбулася Всесвітня зустріч у Нью-Йорку. Глави держав і урядів 71 країн та 88 інших високопоставлених делегатів дали обіцянку захищати дітей і полегшувати їхні страждання, сприяти всебічному розвитку людського потенціалу кожної дитини, а також тому, щоб діти самі усвідомлювали свої потреби, права і можливості. Після цього в результаті зусиль, розпочатих у рамках глобального механізму партнерства у галузі імунізації, було практично покінчено з поліомієлітом, а високі і стійкі рівні імунізації дітей привели до того, що до кінця десятиліття в порівнянні з його початком дитяча смертність скоротилася на 3 мільйони випадків.

Навесні 2001 року Всесвітній рух в інтересах дітей розпочав кампанію „Скажіть дітям „Так”. Ця кампанія була розпочата з метою передати послання від мільйонів людей до представників урядів. В Україні кампанію відкрито 26 квітня 2001 року. Вона мобілізувала громадськість України, сприяла проведенню багатьох заходів, які були направлені на підтримку дітей, зібрала побажання людей різного віку щодо забезпечення прав дітей. Сьогодні вже понад 1 млн. українців узяли участь у цій кампанії.

Перебіг подій останніх десятиліть свідчить, що світовий рух за права дітей ще не досяг своєї кульмінації. Він знаходиться у стані формування і розвитку. Однак, незважаючи на позитивні зрушення в цій області, діти ще й сьогодні продовжують натрапляти на серйозні проблеми.

У міжнародному аспекті ідея прав дитини розвивалася поступово протягом багатьох сторіч. Але активізувався цей процес тільки в ХІХ ст. З початку XX століття людство все більше уваги звертає на проблему захисту прав дитини, адже до того вважалося, що інтереси дітей природним чином співпадають з інтересами батьків, більше того, батьки краще знають, чого потребує дитина, тому виділяти дітей в окрему категорію громадян немає потреби.

У 1902 році Гаазька конференція з міжнародного приватного права визнала, що „інтереси дитини” є важливим критерієм конвенціях по захисту меншин.

У 1903 році шведська феміністка Еллен Кей видала книгу „Століття дитини”, яка стала широко відома і популярна в усьому світі, причому навіть серед тих читачів, які не мали відношення до освіти та виховання дітей.



Декларація прав дитини (1959 р.) та Конвенція ООН про права дитини – основні міжнародні нормативні документи про права дітей Вперше міжнародну стурбованість положенням дітей було висловлено Радою неурядових організацій „ Міжнародний союз порятунку дітей”. Рада прийняла декларацію з 5 пунктів про права дитини, сьогодні відому як „Женевська декларація” 1923 року. ЇЇ було схвалено у 1924 році П’ятою Асамблеєю Ліги Націй завдяки зусиллям першопрохідника прав дитини Еглантина Джебба. Ця невелика декларація поклала початок міжнародного руху за права дитини [29, с.2].

Женевська декларація прав дитини складається з 5 основних принципів:



  1. Дитині повинні надаватися всі засоби, потрібні для її нормального матеріального і духовного розвитку.

  2. Голодна дитина повинна бути нагодована; хвора дитина повинна отримати допомогу; дитина, яка припустилася помилки, повинна бути виправлена; сироті чи безпритульній дитині повинен бути наданий притулок і догляд.

  3. Дитина перша повинна отримувати допомогу під час лиха.

  4. Дитина повинна мати дитинство і захист від усіх форм експлуатації.

  5. Дитину потрібно виховувати в усвідомленні того, що її кращі якості повинні бути спрямовані на благо ближнім.

Після другої Світової Війни 1945р. було створено Організацію Об’єднаних Націй (ООН). Одним із перших рішень, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН, було створення дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), що є головним гарантом та водночас механізмом захисту прав дітей в усьому світі [34].

Важливим документом щодо захисту дітей стала прийнята 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини, яка сьогодні є одним з основних документів у забезпеченні прав людини та збереження миру на землі. Ця подія сталася в Парижі. Перший текст, запропонований для обговорення, був написаним французьким правознавцем Рене Кассеном. У ньому вперше зафіксовані основи захисту прав дітей. Свій розвиток декларація отримала в пактах про права людини, які, зокрема, гарантували всім дітям рівні права і забезпечення їх основних соціальних потреб.

20 листопада 1959 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію прав дитини – документ, що регулює становище дитини в сучасному суспільстві. Декларація була одноголосно ухвалена всіма 78 членами Генеральної Асамблеї ООН ( жоден з документів, навіть Загальна декларація прав людини, не приймалися одноголосно).

Декларація прав дитини складається з принципів, якими проголошується, що дитині, незалежно від кольору шкіри, мови, статі, віри, законом повинен бути забезпечений соціальний захист, надані умови та можливості, що дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно. У соціальному відношенні висунуто вимоги щодо створення умов для здорової і нормальної життєдіяльності дитини, гарантування її свободи й гідності. Дитина повинна бути першою серед тих, хто одержує захист і допомогу, а також захищеною від усіх форм недбалого ставлення до неї.



Декларовані статті, програмні положення призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряди визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику, справи уряду і людей в усьому світі [60], а саме:

  1. Кожна дитина користується правами, проголошеними цією Декларацією без будь-яких форм дискримінації. Ці права повинні визнаватися всіма дітьми без будь-яких виключень і без розподілу і дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного та соціального походження, майнового положення, народження чи інших обставин, що стосуються самої дитини чи її сім’ї.

  2. Дитина повинна користуватися особливим захистом і повинна мати можливість для нормального здорового розвитку в умовах свободи і гідності.

  3. Дитина з моменту народження набуває ім’я і на національність.

  4. Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення, включаючи адекватний до-, та післяпологовий догляд для неї або нього та матері. Дитина повинна мати право на нормальне харчування, житло, творчі та медичні послуги.

  5. Дитині, яка є фізично, розумово або соціально неповноцінна, повинні надаватися спеціальне лікування, освіта і догляд.

  6. Дитина повинна там, де можливо, зростати під опікою і доглядом її батьків в атмосфері приязні, моральної і матеріальної безпеки. Малолітня дитина не повинна, крім виняткових обставин, відокремлюватися від матері. Суспільство і органи влади повинні забезпечити необхідний догляд за дітьми, які залишилися без піклування сім’ ї або без адекватних засобів підтримки.

  7. Дитина має право на отримання освіти, яка повинна бути обов’язковою та безкоштовною щонайменше на початковому рівні. Дитина повинна мати можливість для гри та творчості.

  8. Дитина за будь-яких обставин повинна бути серед перших, хто отримає захист і допомогу.

  9. Дитина повинна бути захищена від усіх форм занедбання, жорстокості та експлуатації. Дитину не можна наймати на роботу до досягнення нею визначеного мінімального віку, їй ні в якому разі не повинні доручатися або дозволятися робота чи завдання, котрі були б шкідливі для її здоров’я або перешкоджали фізичному, моральному та розумовому розвитку.

  10. Дитина повинна бути захищена від расової, релігійної або іншої дискримінації. Вона повинна бути вихована у дусі розуміння, толерантності та дружби між народами, миру і загального братерства.

Дитина повинна бути захищена від расової, релігійної або іншої дискримінації. Вона повинна бути вихована у дусі розуміння, толерантності та дружби між народами, миру і загального братерства. У подальшому з метою забезпечення захисту прав молоді та дітей міжнародною спільнотою були прийняті і такі документи, як:

  • „Міжнародний пакт про громадянські та політичні права” – 1966 р.,

  • „Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права” – 1966 р.;

  • „Декларація про захист жінок та дітей у надзвичайних обставинах та під час збройних конфліктів” – 1974 р. ;

  • „Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі” – 1985 р.;

  • „Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей”– 1985 р.

Але центральне місце серед цих документів посідає Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. і ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року. Цей найбільш широко ратифікований документ встановлює в якості міжнародного закону всі права для забезпечення виживання, розвитку і захисту дітей [29].

Конвенція – це документ високого соціально-морального значення, заснованого на визнанні будь-якої дитини частиною людства, на виключенні дискримінації особистості. Вона підкреслює пріоритет інтересів дитини, спеціально виділяє необхідність особливого захисту держави і суспільства таких груп дітей: сироти, інваліди, біженці, правопорушники [24]

У жовтні 1990 року у Нью-Йорку, в штаб-квартирі ООН, зібра­лися глави держав та урядів з метою прийняття Декларації та Плану Дій для виживання, захисту та розвитку дітей. На Всесвіт­ній зустрічі на вищому рівні на захист дітей глави держав та уря­дів підтвердили свою рішучість впровадити в життя положення Конвенції про права дитини та окреслили конкретні цілі, яких мають досягнути держави в справі гарантування прав дітей про­тягом першого десятиріччя її дії. План дій, прийнятий на Всес­вітній зустрічі на вищому рівні став основою національних про­грам на захист дітей, які були прийняті урядами 155 країн.

Основні принципи, структура та зміст Конвенції ООН про права дітей. Конвенцію про права дитини називають „Світовою Конституцією прав дитини”. Метою цього документу є встановлення стандартів для захисту дітей від зневаги та образ, з якими вони стикаються до певної міри щодня в усіх країнах.

Конвенція про права дитини – міжнародний правовий документ, у якому закріплені гарантії прав дитини. Він поєднує в собі високі соціально-моральні та правові норми міжнародного стандарту. Провідною ідеєю конвенції є захист інтересів дитини, забезпечення її прав на виживання, розвиток, захист, на активну участь у житті, суспільстві [53, с.48].

Є чотири конкретних напрямки, за якими Конвенція з Прав Дитини може бути використана для досягнення цієї мети. Насамперед, Конвенція здебіль­шого може виконувати роль могутньо­го пропагандистського інструменту, який розкриває проблеми дітей і мо­білізує політичну волю, необхідну для їх вирішення. По-друге, як юридичне обов’язковий документ, Конвенція ви­користовується для підкріплення існу­ючих законів та забезпечення їх вико­нання. По-третє, Конвенція може ста­ти важливим політичним інструментом держави, націленим на зближення конкретного політичного процесу з по­требами дітей. По-четверте, уряди, які ратифікують Конвенцію, зобов’язані через два роки (а потім через кожні п’ять років) подавати доповіді в Комі­тет з прав дитини, створений для кон­тролю за дотриманням урядами цьо­го міжнародного документа [34].

У Преамбулі Конвенції ООН про права дитини йдеться про її основні засади, а саме:



  • принципи Хартії ООН (1945), Загальної Декларації прав людини (1948) і Міжнародних зобов’язань щодо прав людини (1966);

  • переконання в тому, що сім’ї повинен бути наданий особливий захист, і що дитина повинна зростати у сімейному оточенні в атмосфері щастя, любові і розуміння;

  • переконання у тому, що дитина повинна виховуватись у дусі ідеалів, проголошення Статутом ООН, і зокрема у дусі миру, гідності, толерантності, свободи, рівності і солідарності;

  • розуміння того, що діти потребують особливого піклування, як це було проголошено у Женевській Декларації прав дитини (1959), як це визнано у Загальній Декларації прав людини(1948), Міжнародних зобов’язань щодо прав людини (1966), низці зобов’язань і статутах спеціалізованих агенцій та інших деклараціях (таких, як „Пекінські правила” 1985 року по ювенальній юстиції);

  • визнання того, що є діти, які живуть в особливо важких умовах, і такі діти потребують особливої уваги;

  • визнання важливості традицій і народних культурних цінностей у захисті дітей та забезпечення їх гармонійного розвитку;

  • визнання важливості міжнародної співпраці.

Права, викладені в Конвенції, умовно можна поділити такі розділи.

Забезпечення: право володіти певними речами, отримувати певні послуги та мати доступ до того й того (мова йде про ім'я та громадянство, медичний догляд, освіту, відпочинок та ігри, опікування інвалідами, сиротами та біженцями).

Захист: право бути захищеним від дій, що завдають шкоди дитині (наприклад, від розлучення з батьками, залучення до воєнних дій, комерційної, економічної чи сексуальної експлуатації, фізичного чи психічного знущання тощо).

Участь: Дитина має право бути почутою, коли приймаються рішення, що стосуються її життя. Підростаючи, дитина повинна мати дедалі більше можливостей брати участь у житті суспільства, готуватися до самостійного життя, користуватися правами свободи думки та слова, вибору культури, релігії та мови[72].

Статті Конвенції ООН про права дитини можна розділити на три основні частини:



    1. Статті 1-41: основні статті, які визначають права дитини і обов’язки держав-сторін, які ратифікували Конвенцію;

    2. Статті 42-45: процедури моніторингу запровадження Конвенції;

    3. Статті 46-54: формальні положення, які регламентують порядок набуття чинності Конвенції.

Говорячи про права дитини, не можна вибирати з них лише кілька основних, адже це буде суперечити духу Конвенції, яка не визнає ієрархії у правах. Жодне з цих прав не може бути відокремлене від інших.

Аналіз статей Конвенції почнемо із відзначення кількох важливих моментів:



  • Стаття 1 дає нам визначення дитини як людської істоти віком до 18 років. Цей текст став результатом надзвичайно складної і делікатної процедури примирення протилежних думок щодо захисту дитини до народження. Важко чекати того, щоб Конвенція, до якої залучено понад сто країн, могла іншим чином примирити сторони у питанні, які досі палко дискутується у різних країнах.

  • Також необхідно відзначити статтю 3, яка стверджує, що кращі інтереси дитини повинні братися до уваги в першу чергу під час прийняття органами влади рішень, які впливають на добробут дитини, а також що держава повинна надавати необхідну допомогу батькам, які на законних засадах піклуються про дитину.

  • У цьому контексті статті 5 та 18 також є надзвичайно важливими. Стаття 5 передбачає, що держави зобов’язані поважати права і обов’язки батьків спрямувати зусилля на практичне використання дітьми їхніх прав, передбачених Конвенцією. На додаток статті 18 визначає, що батько й мати несуть рівну відповідальність за виховання і розвиток дитини, а держава зобов’язана надавати їм необхідну допомогу, якщо це необхідно.

Права дитини, визнані Конвенцією, може бути поділені на п’ять груп згідно з традиційною класифікацією прав людини:

  1. Громадянські права

  2. Політичні права

  3. Економічні права

  4. Соціальні права

  5. Культурні права

Розглянемо детальніше їх зміст на основі статей Конвенції:

  • Громадянські права. Вони визначені у першbх 18 статтях Загальної Декларації прав людини (1948). Серед громадянських прав – право на і’мя і індивідуальність (ст.7) і право на самобутність (ст.8); право на життя (ст.6) і принципи недискримінації (ст.2). Але серед них є також так звані „права порядності” такі як заборона тортур (ст.37), право на захист від фізичного насильства ( ст.19 та ст.34), від свавільного арешту (ст.37 та ст.40), право на приватне життя (ст.16) та інше.

  • Політичні права. До них належить свобода думки (ст.12), свобода висловлювання (ст.13), свобода зібрань (ст.15), свобода переконань і віросповідань ( ст.14), вільний доступ до інформації (ст.17). Слід звернути увагу, що Загальна Декларація прав людини до політичних прав відносить також право обирати і бути обраним під час виборів.

  • Економічні права. Стаття 4 визначає, що держави-сторони повинні вживати всіх необхідних правових, адміністративних та інших заходів для реалізації економічних, соціальних і культурних прав. Більш специфічно, поміж іншими речами, це також передбачено і у праві на захист від експлуатації (ст.32 і ст.36).

  • Соціальні права. Знову ст.4, а також ст.28 і ст.29 які визначають право на освіту, ст.24 – право на охорону здоров’я ы ст.26 – право на соціальне забезпечення.

  • Культурні права. На додаток до ст.4 у цьому контексті слід згадати ст.31, яка визнає право на відпочинок і дозвілля, залучення до гри та участі у культурному та мистецькому житті.

Конвенція ООН про права дитини має три основні завдання щодо захисту прав дітей:

Право на самовизначення. Зараз загально визнано, що до дитини застосовується більшість прав людини. Одні з них – беззастережно ( як, наприклад, право на захист від тортур), а інші – з певними обмеженнями ( політичні права).

Право на захист. Конвенція містить низку положень, які стосуються особливих потреб дітей та їх вразливості, наприклад, умови зайнятості для дітей (ст.32). Більшість з цих положень має більш суворі вимоги стосовно дітей, ніж загальні правозахисні інструменти.

Специфічні права дітей. Це права, які застосовуються специфічно, або навіть виключно до дітей: право не розлучатися зі своїми батьками (ст.9, ст.10, ст.11), положення про усиновлення (ст.21). Найкращим прикладом таких прав є ст.31, яка захищає право дитини на гру. Конвенція також надає захист особливим категоріям дітей: біженці (ст.22), інваліди (ст.23), меншини (ст.30) і діти, втягнуті у воєнні конфлікти.

У дітях – майбутнє кожної держави, перспективи її економічного, соціального і демографічного розвитку. Це– правда життя. Але якою вона є, ця правда, сьогодні? Низький рівень матеріального добробуту суспільства насамперед негативно позначається на дитині: зростають дитячі захворюваність і смертність, знижується рівень освіти, поширюються асоціальні явища серед підлітків.

Неможливо говорити про цивілізованість країни, допоки хоча б одна дитина в ній стикається зі зневагою, насильством та порушенням її прав. Всі повинні усвідомити, що забезпечення прав дитини є обовязком кожного, і це не є одномоментною дією чи красивим жестом. Справа забезпечення прав кожної ди­тини є нелегкою та клопіткою роботою. Організація Об’єднаних Націй та, зокрема Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), проводить цю роботу вже кілька десятків років, але поставити її на справді гло­бальний рівень вдалося лише після прийняття у 1989 році Кон­венції ООН про права дитини.

Конвенція про права дитини є першою у світовій історії глоба­льною угодою щодо прав дітей, адже досі жодний з міжнародних договорів з прав людини не був ратифікований практично усіма державами світу. Станом на травень 2002 р. до Конвенції приєдналося 192 країни світу, зо­бов’язавшись привести власне законодавство відповідно до її положень. Україна була однією із перших серед них, ратифікувавши даний документ ще в 1991р. Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини, право на збереження своєї індивідуальності, право на особисте та сімейне життя, недоторканість житла, таємницю кореспонденції, право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я, благами соціального забезпечення, на рівень життя, необхідний для її розвитку, на освіту, на відпочинок, на особливий захист: від покарань, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях.

Раніше турбота про дітей та їхній захист розглядалися в розрі­зі надання допомоги тим, хто її потребує. Конвенція ООН про права дитини визначила новий підхід до забезпечення її прав: ді­ти ще від народження мають усі основні свободи та невід’ємні права кожної людини.

Всесвітній Рух в Інтересах Дітей є провідною силою у боротьбі за права дитини. Міжнародне співтовариство в особі Організації Об’єднаних Націй вже кілька десятиліть працює над тим, щоб створити дітям усього світу якнайкращі умови для життя і всебічного повноцінного розвитку. Наслідком цієї праці став ряд міжнародних документів надзвичайної ваги, що стосується прав дитини і забезпечення виживання, захисту, розвитку дітей. Необхідністю захисту прав дитини, створення умов для повноцінного життя та розвитку було продиктовано прийняття ряду законів, програм і на Україні

Шістнадцять років пройшло з того часу, як Верховна Рада України ратифікувала „Конвенцію про права дитини”. Фактом ратифікації наша країна поклала на себе відповідальність перед світовим співтовариством щодо забезпечення на своїй території всіх положень Конвенції.

Література:


  1. Декларація прав дитини

  2. Закон України „Про охорону дитинства”

  3. Конвенція ООН про права дитини. – К.: PrintXPressTM, 1999.

  4. Сімейний Кодекс України (витяги)

  5. Діти державної опіки: проблеми, розвиток, підтримка: Навчально-методичний посібник в 2-х кн.. – Київ: Міленіум, 2005. – 286с.

  6. Лангмейєр Й., Матейчик З. Психическая депривация в детском воздасте. – Прага: Авиценум. – 1984. – 223с.

  7. Международное сообщество и права детей // Дошкольное образование . – 2004. – №20. – С.2-4.

  8. Права дитини: Посібник для журналістів. – Київ, 2002. – 78с.

  9. Прошкуратова Т.С. Законодавче забезпечення дитинства // Дошкільне виховання. – 2004. – №6. – С.6-7.

  10. www.globalmovementforchildren.org Всесвітній Рух в Інтересах дітей

  11. www.kcws.kharkov.ua/matusevich.html Правові аспекти дитячої безпритульності: український та міжнародний досвід.

  12. www.unicef.org}protection/index.ptmi (Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ))


Каталог: docs
docs -> Основні вимоги до реферату
docs -> Уточнення щодо оформлення документів та питання, які вступники до аспірантури задають найчастіше
docs -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
docs -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
docs -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
docs -> Соціологія – наука про суспільство
docs -> Міністерство охорони навколишнього
docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка