Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за спеціальністю «Видавнича справа та редагування»



Сторінка13/29
Дата конвертації16.03.2017
Розмір8.48 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   29

І

АНГЛО-УКРАІНСЬКИЙ СЛОВНИК

UKRAINIAN-ENGLISH

AND

ENGLISH-UKRAINIAN DICTIONARY

Рис. 14. Макет титульного розвороту з контртитулом.

всього видання, а на титулі - дані, які стосуються лише окремого тому. В перекладних творах на контртитулі зазначають ті самі дані, що й на титулі, але мовою оригіналу. В розкішних та подарункових виданнях контртитул виконують "дзеркальним", тобто він повторює титул.

Фронтиспіс (рис. 15) - як правило, ілюстрація у виданні, розміщена на лівому боці титульного розвороту. На фронтиспісі поміщають портрет автора або особи, про яку йдеться у творі. Іноді на фронтиспісі розташовують ілюстрацію, що відображає основну ідею твору або його вузловий епізод. У наукових виданнях на фронтиспісі можуть бути розміщені фотографії, карти, схеми.

Шмуцтитул (додатковий титул) - сторінка, яку розміщують перед окремим розділом або главою. На шмуцтитуяі поміщають назву розділу чи глави, в деяких випадках - сюжетні образи.

Υ

Ігор ПАВЛЮК

ALLERGY ТОІПІЮТТ (BABYLONIA)

Поезія

Рис. 15. Макет фронтиспіса з титулом.

90


В окремих виданнях використовують титули, оформлені з "шапкою". В цьому разі титульні елементи розташовують, як правило, у верхній частині першої сторінки, а текст видання починається тут же, безпосередньо за "шапкою". Іноді на титул, окрім перерахованих вище елементів, виносять оглав.

Зразок оформи титульної сторінки показано в дод. 1.

3.3.1. Верстання та розмічання авантитулу, колонтитулу і фронтиспіса

Під час верстання титульної сторінки особливу увагу треба звернути на:



  • надзаголовкові дані, в які можуть входити назва одної чи кількох організацій,
    від імені яких видають видання, або заголовок серії, ініціали і прізвище редактора
    всієї серії, номер її випуску, заголовок підсерії, порядковий номер її випуску.
    Частину цих даних можна перенести на авантитул чи контртитул;

  • відомості про авторів, тобто їхні імена та прізвища подають в тій формі й
    повноті, які ними запропоновано. Верстаючи, вказують спочатку інщіал(и) чи ім'я,
    а потім прізвища. Імена і прізвища авторів можуть бути поміщені на титульній
    сторінці незалежно від кількості їх. Якщо авторів чотири й більше, то їхні імена та
    прізвища можна переносити на зворот титульної сторінки. У працях, виконаних
    колективом авторів, їхні імена подають у запропонованій ними послідовності.
    Відомості про почесні звання, вчені ступені подають після прізвищ авторів;

  • підзаголовкові дані - відомості, що пояснюють заголовок, літературний жанр,
    указують читацьку адресу видання, вікові особливості читача, аташж черговість видання
    і його перероблення. Крім того, у підзаголовкові дані можуть бути внесені відомості
    про затвердження видання як навчального посібника, підручника чи офіційного
    видання, а також занесеш прізвища перекладачів, титульного редактора, художника-
    ілюстратора, художника-оформлювача та фотографа в поілюстрованих виданнях.


Підзаголовкові дані можуть бути поділені між титульною сторінкою і її зворотом. Під час верстання на зворот титульної сторінки можна переносити:

  • вказівку, для якої категорії читачів призначено ввдання;

  • відомості про черговість видання, його перероблення;

  • дані про мову, з якої перекладено ввдання, та прізвища перекладачів;

  • прізвища художника-оформлювача і фотографа в поілюстрованих та художніх
    виданнях.

Ініціал(и) чи ім'я упорядника мають передувати його прізвищу. Можна переносити прізвища упорядника на зворот титульної сторінки. Перед його прізвищем мають бути слова чи словосполуки, що визначають характер виконаної ними роботи (наприклад, упорядник, упорядкував, записав, автор-упорядник тощо). Дані про почесні звання упорядників розміщують після їхніх прізвищ.

91

Виходові дані, які охоплюють місце випущення видання, назву видавництва чи видавничої організації і рік випущення видання, потрібно розташовувати у зазначеній послідовності. Ці дані частково або повністю можна перенести на авантитул, контртитул чи останню сторінку, особливо в художньо оформлених виданнях, титульні сторінки яких зайнято малюнками.



У виданнях без титульної сторінки виходові дані розташовують на суміщеному титулі на першій сторонці палітурки чи обкладинки. Ці дані можна переносити на останню сторінку видання, задню боковину палітурки чи на будь-яку боковину обкладинки.

На авантитулі верстають елементи оформи на середині сторінки, іноді у верхній частині сторінки з виформатовуванням праворуч або посередині.



Колонтитул верстають згідно з композиційним задумом видання, узгоджуючи з титулом.

Фронтиспіс верстають згідно з вказівками художника чи художньо-технічного редактора. Коли таких вказівок немає, зображальні елементи розташовують на середині сторінки, узгоджуючи образ з титулом.

На авантитулі, колонтитулі та фронтиспісі колонцифру не ставлять.



Шрифтова оформа кожного елемента титулу має відповідати його змістові, а розташунок усіх епементів - надавати титулу композиційної цілісності й завершеності.

Здебільшого гарнітура титульних шрифтів відповідає гарнітурі шрифту основного тексту видання. Проте це не унеможливлює використовування інших гарнітур для титулу або його елементів.

У складанні титулу перевагу віддають великим шрифтам світлої накреслини. Однак деякі елементи титулу складають малими літерами. Напівгрубі та грубі накреслини використовують рідко, переважно тоді, коли весь титул складають цими самими шрифтами. Право бути складеним напівгрубим або грубим шрифтом за загальної світлої оформи титулу залишається за найголовнішим його елементом (назва видання або прізвище автора).

Різні способи виокремлювання (наприклад, курсивом, розріджуванням, підкреслюванням лінійками тощо) залежать від змісту титулу та стилю оформлювання усього видання.

Вибір кегля шрифту для елементів титулу залежить від формату сторінки видання, кількості елементів титулу, кількості й довжини рядків кожного його елемента.

Кожний елемент титулу літероміром розбивають на логічно закінчені рядки, що вміщуються у вибраний формат. Вибирати розмір шрифту починають з головного елемента титулу. Підраховують кількість знаків у найдовшому рядку заголовка і за каталогом шрифтів визначають, чи не вийдуть рядки головного елемента за вибраних гарнітури, накреслини та кегля за формат сторінки (як правило, всі елементи титулу мають розміщуватися в межах сторінки складовини,

92

але це не унеможливлює виходу окремих елементів на береги). Широкі літери та знаки (ж, ш, щ, ю) рахують за півтора знака, знаки розділові та цифри - за половину знака, а інші літери - за один знак.



Потім послідовно вибирають шрифт для елементів титулу, знижуючи розмір шрифту і використовуючи різноманітні внутрікегельні варіанти. В межах одного кегля оперують великими та малими літерами шрифту. Можна застосовувати й різні шрифтові способи виокремлювання (курсивом, розріджуванням'», враховуючи значущість елементів титулу. Після цього розміщують ці елементи один відносно одного. Часто доводиться корегувати шрифтову оформу їх, тому для окремих елементів може бути вибраний шрифт інших кегля або накреслини, використано те чи інше міжлітерне розрідження.

Нерідко в оформлюванні титулу застосовують репродукційні текстові, ілюстрацшні або орнаментові елементи, для яких вшхповляють відповідні оригінали. Ці оригінали обробляють та оформлюють так само, як і оригінали ілюстрацій: зазначають на них спосіб виготовляння друкарської форми, масштаб для репродукування, а іноді й лініатуру растра. Вибираючи композиції титулу, враховують розміри та колір його елементів.

Вибір симетричної (коли всі елементи титулу розташовують симетрично відносно вертикальної осі, проведеної через центр сторінки) або асиметричної (голи зазначені елементи розташовують по кількох вертикальних осях) композиції титулу визначають, залежно від загального характеру оформлювання видання.

Вибравши композицію титулу, розпочинають його розмічання. Досвідчений технічний редактор може розмічати титул безпосередньо за машинописним текстом. Однак рекомендовано спочатку зробити його схематичний макет, якщо останній не підготовано художником. Вирізають аркуш паперу, формат якого дорівнює формату видання після обрізування. На цьому аркуші наносять межі сторінки складовини. Потім для текстів титулу олівцем креслять рядки, що дорівнюють вічку кегля вибраного шрифту. Виходячи із прийнятої композиції титулу (симетричної або асиметричної), розташовують ці рядки по горизонталі, для чого проводять відповідні вертикальні осі. Одночасно орієнтовно намічають міжрядкові проміжки. По вертикалі рядки розташовують на око, орієнтуючись на завантаженість титулу і вибрані кеглі шрифтів.

У кожному рядку проводять лінії, які обмежують вічко малих та великих знаків. Потім визначають за каталогом шрифтів довжину рядків у складанні й акуратно вписують у кожний рядок відповідний текст. Для цього довжину рядка в міліметрах ділять на кількість знаків і вимірювачем визначають межі кожного знака. Умовно приймають, що всі знаки мають однакову ширину. Написавши весь текст, допоміжні лінії вилучають.

Репродукційні елементи титулу зображають на вибраних для них місцях у вигляді прямокутників або схематичних рисунків у натуральних розмірах.

93

Побудований таким чином макет титулу дає уяву про його композицію та правильність вибирання шрифтів. Усі недоліки впадають в очі, тому за макетом легко остаточно скорегувати шрифтове і композиційне вирішення титулу.



Схематичний макет виготовляють й іншим способом. Із журналів, старих книжок, проспектів тощо вирізають відбитки рядків у заданих кеглі (а якщо можливо - і в гарнітурі) та довжині і, пересовуючи ці рядки в межах шпальти окладовини, знаходять для них найкращий розташунок.

Для побудови титулів можна рекомендувати спеціально надруковані макетки у вигляді сітки типу міліметрового паперу, проте з топометричною розбивкою на клітинки. Друкувати таку сітку треба блідо-блакитною фарбою.

З макетки вирізають прямокутник у розмірах сторінки сюїадовини, наклеюють його на аркуш форматом, що дорівнює формату видання після обрізування, і безпосередньо по сітці пишуть титульні рядки, вибираючи для них розміри та розташунок залежно від задуму. Кеглі шрифтів і розміри відбивок зчитують із сітей після того, як буде досягнуто задовільне вирішення титулу.

Текстові елементи титулу можна, якщо є потреба, випускати за межі сторінки сюїадовини на берег, а ілюстраційні - навіть під обріз, але останній спосіб створює деякі технологічні вади при друкуванні і зловживати ним не варто.

Технологія розмічання титулу полягає ось в чому: на надрукованому оригіналі титулу зазначають формат сторінки сюїадовини, біля кожного складанного елемента - повну характеристику шрифту та розташунку рядків по горизонталі, користуючись коректурними знаками або словами: "лівий край сюїадовини"; "з відступом від лівого краю сюїадовини на 24 η "; "випустити в корінець на 12 η ".

Щоб не перевантажувати написаним занадто насичений титул, можна його елементи підкреслити чорнилом і кольоровими олівцями та винести розшифровання на берег.

По вертикалі елементи титулу розмічають так: зазначають положення верхнього елемента відносно верхнього краю сторінки сюїадовини ("до верху сторінки сюїадовини "; "спуск '/2 кв."; "випустити в головку на 12 п. ") та нижнього елемента відносно нижнього краю сторінки ("вниз сторінки"; "випустити у хвіст на 16 п. ") або задають розмір прогалинного матеріалу, який треба наклеїти в межах сторінки, складених під нижній елемент.

Потім послідовно визначають розміри відбивок між іншими елементами титулу і між рядками в межах кожного елемента. Відбивки по вертикалі розмічають у верхній та нижній групах елементів. Розмір великого проміжку між верхньою і нижньою групами елементів не задають, оскільки під час верстання титулу він виходить автоматично як різниця між висотою сторінки складовини та розмірами верхніх і нижніх елементів титулу з указаними підбивками.

В оформлюванні титулу можна використовувати різні за вічком та довжиною лінійки, складанні орнаментальні знаки тощо. Ці елементи умовно відображають

94

на надрукованому оригіналі титулу, біля образу дають детальну складальну характеристику, вказують відбивки і їхній розташунок по горизонталі.



У розгорнутому титулі кожну з його частин (контртитул й основний титул) розмічають так само, як і одинарний титул.

Тексти на авантитулі, як правило, тої самої гарнітури, що й титулу, але меншого кегля - не більш як 12...14п.

Шмуцтитули розмічають так само, як і титул, але вибирають шрифти меншої інтенсивності. Бажано, щоб і титул, і шмуцтитул були оформлені в одному стилі.

3.3.2. Верстання та розмічання звороту титульної сторінки

Зворот титульної сторінки - це місце для розміщування низки виходових даних, де подають:

  • бібліографічний шифр (у лівому верхньому кутку);

  • відомості про передрук, якщо такі є;

  • імена та прізвища авторів передмови, вступної статті, післямови, приміток і
    коментарів та інших елементів видання. Рекомендовано всі прізвища та імена
    подавати в називному відмінку;

  • макет занотованої картки, який у разі потреби можна перенести на останню
    сторінку видання;

  • реферат чи анотацію;

  • ISBN (у лівому нижньому кутку);

копірайт © - знак охорони авторського права (у правому нижньому куі ку).
Для анотації вказують гарнітуру, розмір і накре слину шрифту, розміри

абзацного відступу та міжрядкових проміжків і формат складовини.



Анотацію, як правило, складають шрифтом тої самої гарнітури, що й основний текст видання, але кегель знижують на один-два ступені. Дозволено використовувати курсивні накреслини шрифту.

Складають анотацію на трохи менший формат, ніж основний текст видання*, а розташовують, як правило, по центру сторінки з більшим або меншим спуском залежно від обсягу анотації.

Знак охорони авторського права та бібліотечний індекс складають шрифтом кг. 6 або кг. 8 світлим.

Розміщуючи інші елементи на звороті титульної сторінки, для кожного з них вибирають шрифти, як правило, заниженого кегля порівняно зі шрифтом основного тексту в різних відображальних варіантах. Для вибирання композиції звороту титулу в цьому випадку рекомендовано зробити схематичний макет таким самим способом, як це описано вище для титулу.

Зразок оформи звороту титульної сторінки наведено в дод. 2.

' Іноді анотацію розміщують на клапані суперобкладинки або на обкладинці видання. Тоді її оформлювання підпорядковують загальному стилю оформлювання цих елементів.

95

3.4. Традиційне додрукарське готування видання



Додрукарські процеси охоплюють усі технологічні процеси готування видання до друкування, зокрема виготовляння друкарської форми.

Нижче розглянемо традиційну технологію готування видання до друкування офсетним способом. Отже, технічний редактор (дизайнер) одержав завдання розробити макет видання. Відповідно до змісту видання художник створює макет оформи і підбирає ілюстрації. Далі макет погоджують з технічним редактором та з ілюстраціями затверджують на художній раді, після чого оригінали майбутнього видання передають в роботу.

Текст видання разом з технічною розміткою надходить на складання. Гранки роздруковують з текстом видання. їх вичитують, корегують і все повторюється до підписання комплекту гранок до друкування.

Ілюстрації (слайди, фотографії, рисунки, схеми, кресленики) передають на кольороділення у фотовідділ поліграфічного підприємства. Раніше для виготовляння кольороподілених фотоформ (негативів або діапозитивів) використовували фотоапарати, контактно-копіювальні верстати та кольороділильники - кольорокоректори. Після кольороподілення одержували кольороподілені фотоформи кожної ілюстрації. Із цих фотоформ на спеціальних пристроях виготовляли кольоропроби або на прободрукарському верстаті друкували пробні відбитки, які надходили в редакцію для перевіряння, оцінювання і затвердження.

Далі фотоформи тексту та ілюстрацій монтували на монтажній основі (прозорий лист плівки, астралон) для виготовляння монтажів фотоформ, з яких на зсенсибілізованих офсетних формних пластинах або на інших формних матеріалах виготовляли друкарські форми для друкування видання на друкарських машинах.

Нині готування видання до друкування виконують за допомогою систем, принцип дії яких грунтується на програмно-апартному рішенні. До недавнього часу вони називалися настільно-видавничими системами DTP (від англ. Desk Top Pyblishing), a ниніцеКВС.

3.5. Сучасні комп'ютерні видавничі системи

Сучасна КВС - це комплекс, що складається із комп'ютерів, сканувальних, виводових і фотовиводових пристроїв, програмних та мережних засобів, які використовують для складання і редагування тексту, створювання та обробляння образів, верстання і виготовляння оригіналів-макетів, фотоформ, кольоропроб, тобто для готування видання до друкування на рівні додрукарських процесів (рис. 16). Додрукарські процеси охоплюють усі технологічні процеси готування видання до друкування, зокрема виготовляння друкарської форми.

96



Рис. 16. Комп 'ютерна видавнича система;

1 - складання і корегування тексту; 2 - станція кольорообробляння

(кольороподіл, ретуш, дизайн); З - архів (магнетооптичні носії);

4 - барабанний сканер; 5 - ETHERNET; б - мережний принтер A3;

7-виводовий експонувальний пристрій; 8-растровий процесор;

9 - планшетний сканер; 10 - станція верстання;

11 — кольоровий струминний принтер.

Комп'ютерна видавнича система утримується на трьох "китах":



  • комп'ютері, який дає змогу на ньому не тільки складати, а й верстати,
    графічно оформлювати та обробляти чорно-білі і кольорові ілюстрації;

  • графічному інтерфейсі, який дає змогу відображати на екрані шрифти та
    графіку в реальному вигляді, якими вони будуть у надрукованому виданні. Це
    стало поштовхом до створювання програм верстання видань у режимі "що бачиш
    на екрані, те й матимеш на фотоформі (друкарській формі, відбитку)" - режимі
    WYSIWYG;

  • мові PostScrept- універсальній мові описування окремих сторінок другового
    аркуша та його самого як цілого. Ця мова надала можливість використовувати
    однакову програмну базу для різних виводових пристроїв - принтерів, лазерних
    експонувальних пристроїв, плоттерів, пристроїв для записування слайдів і
    кольоропроби.

Складальна станція. Це модель комп'ютера та програмні засоби, застосовувані для складання тексту.

Графічна станція. Якщо розглядати програму-максимум такої станції, то вона має забезпечувати сканування та обробляння як чорно-білих, так і кольорових прозорих та непрозорих оригіналів, готування ілюстрацій, а також елементів оформи (діаграм, схем, карт, креслеників, рисунків) для майбутнього видання.

97

Апаратна частина графічної станції, крім комп'ютера, має охоплювати професійний кольоровий монітор, універсальний сканер (або комплекс із кількох сканерів), пристрій для переглядання сканованих оригіналів і набір пристроїв для читання зовнішніх носіїв (магнетооптику, зчитувач компакт-дисків), на яких, як правило, зберігають бібліотеки слайдів та художньої оформи.



Якщо не вдаватися в деталі, то в поліграфії найчастіше застосовують два типи сканерів - планшетні й барабанні. Обидва вони універсальні, тобто можуть сканувати як непрозорі, так і прозорі оригінали.

Станція верстання. Апаратна частина станції верстання має бути зорієнтована на платформу графічної станції. Потрібну кількість станцій складання, графічних станцій та станцій верстання об'єднують у спільну мережу. До цієї мережі приєднують периферійні пристрої: чорно-білі та кольорові принтери, пристрої кольоропроби, лазерні експонувальні виводові пристрої. Іноді ще додають форматні плоттери, пристрої для записування слайдів та інші пристрої залежно від розв'язуваних задач і фінансової спроможності видавництва.

Мережні вирішення. Тема, яку постійно висвітлюють у комп'ютерній пресі. Є багато фірм, готових вирішити будь-які мережні завдання. Як правило, навіть для створення серйозного комплексу як сервер досить використати потужний комп'ютер з великим дисковим простором.

Друкувальні пристрої. У видавничій справі домінують лазерні принтери. їх використовують як для друкування коректури, так і для роздруковування чорно-білих оригіналів-макетів. Іноді на лазерних принтерах виготовляють діапозитиви тексту та чорно-білих штрихових і растрових образів з лініатурою растра до 40 ліній/см, які застосовують як фотоформи для випускання одноколірних друкових видань, до яких ставлять не дуже високі вимоги.

Кольорові лазерні принтери використовують, як правило, для узгоджування із замовником кольорового макета та, рідше, як пристрої для виготовляння кольоропроб, що виконують цю функцію майже умовно. Є кольорові принтери, які забезпечують високу якість друку і їх застосовують дизайнери для відпрацьовування варіантів оформи видань.

Програмні засоби. Невідокремною частиною КВС є спеціалізовані програмні засоби. До таких програмних продуктів можна віднести програми організації ОРІ-серверів, програми розкладання шпальт, відпрацьовування треппінгу*.

* Треппінг перекривання контурів при вивороті, накладання контурів (перекривання елементів образу по контуру - поєднання масштабів) діапозитиву і негативу одного й того самого кольорового образу у процесі виготовляння фотоформ, що забезпечує збіг контурів на відбитку при допускному несуміщенні фарб під час багатофарбового друкування. Його використовують при друкуванні кольорового тексту на тлі іншого кольору або вивороті по багатофарбовому тлі, щоб уникнути білих зазорів між текстом та тлом. Програму в КВС, яка застосовується для проведення процедури перекривання контурів під час обробляння образів і готування їх до видання, називають програмою треппінгу.

Програми наскрізного контролювання та керування кольором. З різних причин відтворювання кольору на кольорових моніторах, кольорових друкувальних пристроях і друкарських машинах різне. Основне завдання таких програм дати можливість максимально наблизити за кольоровою гамою образ на моніторі, кольоровому принтері та поліграфічному відбитку. Тільки в цьому випадку можливе швидке і якісне обробляння кольорових оригіналів. Ці програми забезпечують також правильне сприймання та відтворювання кольорового простору у процесі обмінювання файлами з іншими організаціями.

Програми організації ОРІ-серверу. Суть роботи ОРІ-серверу полягає ось у чому. Файли кольорових ілюстрацій через високу вирізнівність і велику кількість півтонів мають дуже велику місткість (до кількох сотень мегабайтів). Пересилання їх по мережі під час обробляння на графічній станції, верстання або роздруковування дуже перевантажує мережу та знижує продуктивність системи ■загалом. Тому виникла ідея у процесі роботи з конкретною ілюстрацією використовувати її "прообраз" у вигляді файла невеликої місткості, а основний файл великої місткості зберігати на сервері. Всі зміни, внесені у прообраз, переносяться в основний файл тоді, коли прообраз вернеться на сервер, тобто по мережі у процесі роботи передаються тільки невеликі файли-прообрази і лише під час остаточного виводження вони замінюються на основний файл.

Типи сканерів та їхні можливості. Процеси аналізування і синтезування образу в скануванні розділені у просторі, а іноді й у часі.

Сканер пристрій для оцифровування і виводження двовимірних штрихових та растрових образів у КВС. Можливості сканера і якість його роботи визначають якість ілюстрацій у майбутньому виданні. Розрізняють ручні, птниігтні, барабанні, проекційні сканери (слайд-сканери, що працюють тільки зі слайдами). Ручні сканери у КВС не використовують через низьку якість сканування. Це оперативний вид сканерів.

За типом світлочутливих давачів сканери можна поділити на дві групи:



  • ручні, планшеті та проекційні сканери (слайд-сканери), в яких застосовують
    прилади з зарядовим зв'язком (ПЗЗ);

  • барабанні, що мають фотоелектронні перетворювачі (ФЕП).

Крім того, моделі одного виду сканерів різняться технічними характеристиками, які впливають на якість сканування та визначають сферу застосовування їх. Останнім часом великої поширеності набули слайд-сканери. їх застосовують, готуючи рекламні матеріали, масових і галузевих журналів, кольорових каталогів, а також видань із кольоровими та чорно-білими півтоновими ілюстраціями (за винятком художніх видань).

Планшетні сканери. Згідно з їхніми можливостями ці сканери можна поділити на три групи: прості, проміжного (середнього) і високого класів.

Прості моделі використовують для ділових комунікацій, відносно дешевих публікацій з чорно-білими та кольоровими ілюстраціями. Поняття "прості моделі"

99

досить умовне, оскільки сьогодні більшість навіть найпростіших моделей планшетних сканерів мають глибину кольору 8 біт/канал (8 біт/колір), а деякі можуть працювати не тільки з непрозорими оригіналами, а й з прозорими. Оптична вирізнівність сканерів цієї групи - 300...600 dpi (крапок/дюйм).



Сканери проміжного класу мають оптичну вирізнівність 600... 1800 dpi, глибину кольору 10... 12 біт/канал, забезпечують великі області відображування. Вони також можуть оцифровувати діапозитиви, кольорові негативи (в деяких випадках) та оригінали, виготовлені на непрозорій підкладці. Це дає змогу використовувати їх у видавничій справі.

Деякі з цих моделей мають програмні засоби, які дають змогу на основі попереднього сканування корегувати аналогові дані й уникати втрати якості, пов'язаної з подальшим оброблянням. Програмні засоби окремих моделей сканерів проміжного класу підтримують режим макетного сканування.



Серед планшетних сканерів високого класу є моделі, які за своїми технічними можливостями можуть конкурувати з барабанними сканерами. Вони ідеально придатні для сервісних бюро, агентств і редакцій журналів, тобто коли треба зісканувати велику кількість оригіналів за короткий строк.

Є додаткові апарати, що розширюють можливості сканерів цього класу (наприклад, приставка автоматичного сканування, яка дає змогу підвищити продуктивність сканера порівняно зі стандартною моделлю, завантажуючи одночасно велику кількість слайдів).



Безумовна перевага планшетних сканерів - можливість роботи з оригіналами, виготовленими на жорсткій підкладці.

Барабанні сканери. Ці сканери завжди розглядали як інструмент для обробляння образів у виданнях високого класу: рекламних матеріалах, високоякісних художніх репродукціях, а також кольорових образів великого формату. Деякі моделі планшетних сканерів високого класу також можна використовувати для такого роду робіт. Барабанні сканери мають низку переваг перед іншими сканерами:

  • велику глибину кольору (від 10 до 16 біт/канал) і широкий динамічний діапазон
    оптичних густин (3,6...4,0 D) за найбільшої значний оптичної густини 3,7...4,2 D;

  • високу вирізнівність та можливість великого збільшення образів;

  • можливість обробляння різних за видом оригіналів;

  • високу продуктивність.

Барабанні сканери можуть оцифровувати позитиви, діапозитиви, негативи, а також оригінали, виконані поліграфічним способом (фактично будь-який тип досить гнучких оригіналів, щоб їх можна було закріпити на барабані).

Режим пакетного обробляння дає змогу операторові сканувати кілька оригіналів одночасно, зберігаючи кожний образ в окремому файлі. Автоматичне розпізнавання типу оригіналу й автофокусування дають можливість сканувати різні оригінали з діапазонами оптичних іустин, які істотно відрізняються, без утручання оператора.

100


Змінні барабани економлять час, даючи змогу монтувати оригінали на інший барабан, доки обертається перший. Якщо в комплект постачання входить завтоматизовані програмні засоби керування завданнями, то можна навіть припиняти роботу, знімати барабан, щоб реалізувати "гарячий" проект, й автоматично продовжувати перерване сканування, як тільки виробнича напруженість спадає.

Певні незручності та додаткові витрати в експлуатуванні барабанних сканерів спричинено застосовуванням тільки гнучких і тонких оригшалів, а також потребою застосовування спеціальних пристроїв для монтування оригіналів на барабан.

Є два технологічних підходи до сканування:



  • образ сканують у стандартних пристроях, а потім усе потрібне градаційне,
    чіткісне й кольорове корегування виконують засобами Adobe-Photoshop. У цьому
    разі немає потреби глибоко входити у специфіку конкретного образу, особливості
    роботи сканера і можна досягти порівняно високої продуктивності;

  • усі параметри сканування вибирають до того, як буде розпочато власне
    сканування. Це дає змогу забезпечити максимально можливий результат для
    певних сканера й оригіналу.

Фінал забезпечуваних сканером перетворень це інформація про образ, передаваний у комп'ютер у цифровій формі. У процесі сканування сигнал перетворюється з аналогової форми на цифрову, причому момент виконання цієї операції впливає на якість роботи всієї системи. Цифрове перетворювання інформації технічно простіше й надійніше, але зумовлює значні похибки.

Принцип дй сканерів. Планшетні сканери. Світловий потік від джерела світла в них проходить крізь прозорий оригінал (або відбивається від непрозорого оригіналу), щілинну діафрагму, яка обмежує розмір елемента образу, зчитуваного кожним елементом ПЗЗ-лінійки, фокусованого об'єктивом і потрапляє в систему напівпрозорих дзеркал, які ділять світловий потік на три однакові за інтенсивністю частини. Кожний із трьох світлових пучків проходить крізь світлофільтр (червоний, зелений або синій) та потрапляє на лінійку елементів із зарядовим зв'язком, розташовану у фокальній площині об'єктива. Так відбувається зчитування інформації про один рядок образу.

Замість дзеркал, застосовують спеціальні призми, які ділять світловий потік на три частини. У деяких моделях планшетних сканерів ці призми виконують також функції світлофільтрів, спрямовуючи різні частини видного спектра в різні боки.



Планшетний сканер може мати окремі поверхні для розміщування прозорих і непрозорих оригіналів. Така конструкція дає змогу забезпечити виграш зразу в кількох відношеннях. Після перемикання режиму сканування змінюються не тільки джерело світла, а й дзеркала. Оптику збалансовано з урахуванням типу оригіналу, що, безумовно, відображається на якості результату. В процесі сканування слайдів немає скляної поверхні між оригіналом та приймачем. Під час сканування оригіналів одного типу можна монтувати оригінали іншого.

101


Барабанні сканери. Світловий потік від джерела світла в них проходить крізь оригінал, який фокусує об'єктив, й отвір діафрагми. Потім сфокусований промінь потрапляє в систему (призму або блок дзеркал) і крізь три світлофільтри спрямовується на світлочутливі елементи - ФЕП.

Як правило, зчитувальний вузол розташовано ззовні барабана, а джерело світла для сканування прозорих оригіналів -усередині. Коли сканують у відбитому світлі, освітлювання забезпечують з боку об'єктива, а спеціальна світлозахистова ширма разом з діафрагмою захищає оригінал від паразитного потоку, що йде напрямки від джерела в об'єктив.



Поряд із сканерами з горизонтально розташованим барабаном (а таких нині більшість), є моделі з вертикальним розташунком барабана. Для цих сканерів було запропоновано нову технологію монтування оригіналів на барабан. На відміну від досить трудомісткого наклеювання слайдів на зовнішню поверхню барабана, нова технологія монтування Quick Mount дає змогу швидко закріплювати слайди у спеціальних касетах, які вставляють всередині барабана, що економить багато робочого часу оператора. У простішому випадку касета має вигляд прозорого кільця, за яким, як у кишені, розміщують слайди. Завдяки великій частоті обертання барабана відцентрова сила щільно притискує слайди до його внутрішньої поверхні.

Технічні характеристики сканерів. У довідковій літературі та рекламних проспектах, як правило, наводять такі дані сканерів: вид і розмір оригіналу; джерело та приймач світла; динамічний діапазон оптичних густин (або інтервал їх); максимальна оптична густина; вирізнівність; глибина кольору (або його обробляння); діапазон масштабування; траєкторія та апаратура сканування (для барабанних сканерів); область сканування; фокусування; можливість пакетного обробляння; відомості про програмні засоби.

Вид оригіналу. Сканування може відбуватися у пропущеному світлі (для оригіналів на прозорій підкладці) або у відбитому (для оригіналів на непрозорій підкладці). Сканування негативів вирізняється особливою складністю, оскільки цей процес не зводиться до простого інвертування градацій кольору від негативу до позитиву. Щоб точно оцифровувати колір у негативах, сканер має компенсувати кольорову фотографічну вуаль на оригіналі. Є кілька способів розв'язування цієї проблеми: апаратне обробляння, програмні алгоритми переходу від негативу до позитиву або довідкові таблиці для конкретних типів фотоплівки.

Джерела світла. У планшетних сканерах як лінійне протяжне джерело світла використовують люмінесцентну лампу зі спектром світла, близьким до денного. У барабанних сканерах як точкове джерело світла застосовуюють галогенні або ксенонові лампи потужністю ЗО...75 Вт, оскільки вони поєднують високу інтенсивність випромінювання з досить рівномірним розподілом потужності у всьому діапазоні спектра випромінювання.

102


Приймачі світла. У планшетних сканерах використовують ПЗЗ. У сканерах, що сканують за один прохід, застосовують три лінійки ПЗЗ. У простих і дешевих моделях замість трьох лінійок ПЗЗ використовують одну, а світлофільфи перед нею змінюються. У цьому випадку сканування відбувається за три проходи. У барабанних сканерах усіх типів як світлочутливі прилади застосовують ФЕП. Більшість сканерів однопрохідні й мають три ФЕП (по одному для каналів червоного, зеленого та синього світла) або чотири (четвертий - для формування сигналу нерізкого маскування).

Входова вирізнівність. Це щільність, з якою сканувальний пристрій вибирає інформацію в заданій області (на лінійний дюйм або сантиметр) у вигляді оцифровування. Часто фірма-виробник наводить дві значини входової вирізнівності сканера: входову оптичну вирізнівність і входову зінтерпольовану вирізнівність. Перша відображає обсяг реальної інформації, який може ввести оптична система сканувального пристрою, що залежить від типу оцифровувального пристрою. Друга характеризує обсяг інформації, що його сканер може вводити за допомогою алгоритмів, реалізованих процесором або програмними засобами. Алгоритми інтерполювання не доповнюють нових деталей у образ, вони усереднюють значини кольору або градацій сірого в суміжних пікселях і вставляють між ними новий піксель.

Для визначання максимальної вирізнівності можна скористатися простою формулою

R=LNK,

де І - лініатура растра; N - коефіцієнт масштабування; К - коефіцієнт якості (досить узяти К = 1,41, що відповідає повороту растрової структури на 4 5°, але для більшої впевненості краще покласти К=2).

Динамічний діапазон оптичних густин Δ D. Це діапазон густин, які розпізнає сканер, від мінімальної до деякої максимальної значини, яку іноді зазначають додатково. З розширенням цього діапазону збільшується діапазон градацій яскравості, який сканер може зчитувати. Динамічний діапазон оптичних густин впливає на зміст оцифрованого образу (гладкість переходів та рівень детальності). За низьких значин Δ D може відбуватися втрата деталей у крайніх областях діапазону тонів. Тому для здобуття зісканованих образів високої якості треба, щоб динамічний діапазон сканувального пристрою був більший від динамічного діапазону сканованого оригіналу.

Динамічний діапазон оптичних густин AD для різних типів оригіналів, що їх використовують у поліграфії, наведено нижче.

Оригінал

Δϋ

Слайд

4,2

Поліграфічний відбиток

L_ 2,0

Фотографія

2,6

Каталог: Files -> downloads
downloads -> Урок 2 Тема. Архітектура кам'яний літопис століть
downloads -> Уроках «Художньої культури»
downloads -> Науковий керівник : учитель стасюк о. С. Консультанти: батьки, бібліотекар, вчитель географії
downloads -> Реферат з основ корекційної педагогіки та спеціальної психології на тему: Психолого-педагогічна допомога сім'ям, які мають дітей з порушенням у розвитку
downloads -> Образотворче мистецтво
downloads -> Чернігівська міська централізована бібліотечна система
downloads -> Особливості розвитку культури Галицько – Волинської держави
downloads -> Визначні місця України краю незвіданих красот
downloads -> Розрахунок сил І засобів по ліквідації нс


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   29


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка