Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів



Сторінка1/11
Дата конвертації10.06.2018
Розмір3.87 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Ніжинський державний університет

імені Миколи Гоголя



А. М. Аніщук
Актуальні проблеми

дошкільної освіти

Навчальний посібник

для студентів вищих педагогічних навчальних закладів

спеціальності 8.01010101 "Дошкільна освіта"

Ніжин


2015

УДК 373.2(075.8)

ББК 74.1я73

А67


Рекомендовано Вченою радою

Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

(НДУ ім. М. Гоголя)

Протокол № 4 від 27.11.2014 р.


Рецензенти:

Коваленко Є. І. професор, завідувач ка­федри педагогіки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, кандидат педагогічних наук;

Пихтіна Н. П. доцент кафедри дошкільної освіти Ніжинського держав­но­го університету імені Миколи Гоголя, кандидат педагогічних наук

Аніщук А. М.

А67 Актуальні проблеми дошкільної освіти : навч. посіб. для студентів ви­щих педагогічних навчальних закладів спеціальності 8.01010101 "Дошкільна освіта" / А. М. Аніщук. – Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2015. – 152 с.
Навчальний посібник містить теоретико-методологічні основи сучасної до­шкіль­ної освіти, систему роботи щодо підготовки педагогів до вирішення актуаль­них проблем дошкільної освіти. Матеріали посібника розкривають зміст нав­чальної дисципліни "Актуальні проблеми дошкільної освіти". Змістове напов­нен­ня сприяє формуванню цілісному погляду на проблеми навчальної дисципліни та розвитку достатнього рівня узагальнення матеріалів.

Для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за спеціальністю 8.01010101 "Дошкільна освіта".

УДК 373.2(075.8)

ББК 74.1я73

© А. М. Аніщук, 2015

© НДУ ім. М. Гоголя, 2015


Зміст

Передмова 4
Розділ 1. Теоретико‑методологічні засади актуальних

проблем дошкільної освіти 6
Тема 1.1. Західно-європейські психолого-педагогічні теорії

про розвиток та виховання дітей дошкільного віку 6

Тема 1.2. Вітчизняні теорії дошкільного виховання про народність

у вихованні дітей дошкільного віку (Г. Сковорода, К. Ушинський,

Є. Водовозова, Є. Тихеєва, К. Вентцель, Л. Шлегер, С. Русова,

Н. Лубенець, А. Макаренко, В. Сухомлинський) 19

Тема 1.3. Державні документи про дошкільну освіту 34

Тема 1.4. Програмне забезпечення дошкільної освіти 48

Тема 1.5. Організаційно-педагогічне забезпечення функціонування

сучасних дошкільних закладів 81

Тема 1.6. Інтеграційні процеси в сучасній дошкільній освіті 89



Тема 1.7. Особистісно орієнтована система виховання – шлях до розв’язання актуальних педагогічних завдань 97
Розділ 2. Підготовка педагога до вирішення актуальних

проблем дошкільної освіти 102
Тема 2.1. Підготовка педагогічних працівників до практичного

впровадження особистісно орієнтованих систем виховання 102

Тема 2.2. Підготовка педагогічних працівників до виховання

дошкільників в умовах сучасного інформаційного потоку 107


Тема 2.3. Підготовка педагогічних працівників до реалізації

полікультурного виховання 112
Тезаурус (тлумачний словник) 124

Бібліографічний покажчик 128

Додатки 131

Передмова

Сьогодні людство опинилося перед принципово новими цивілізаційними викликами, які потребують відповідних знань, внутрішньої готовності особис­тості, уміння адекватно оцінювати ситуацію і діяти. Державна політика у цій сфері орієнтує на обов’язковість дошкільної освіти, гуманізацію педагогічного про­цесу, створення сприятливих умов для розвитку дітей, забезпечення єдності роботи батьків, дошкільного закладу, громадськості у їхньому вихованні, онов­лен­ня змісту підготовки педагогічних кадрів, удосконалення умов фінансування дошкільного виховання та управління.

Модернізація змісту дошкільної освіти України вимагає визначення чітких методологічних засад, що враховують сучасні світові та європейські тенденції розвитку дошкільної освіти і водночас ґрунтуються на національних надбаннях, вітчизняній культурі.

Зміни, що відбуваються в національній системі освіти взагалі, дошкільній як її першій ланці зокрема, знаходять своє відображення та регулюються відпо­від­ними законодавчими документами – Законом України "Про освіту", "Про до­шкіль­ну освіту", "Про охорону дитинства", Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні, чинними програмами розвитку та виховання дітей дошкільного віку. Вони визначають основні тенденції розвитку дошкільної освіти, відповід­ність змін, що відбуваються, світовим тенденціям; розкривають організаційно-змістові характеристики оновлення дошкільної освіти на сучасному етапі; об’єк­тивують існуючі проблеми та шляхи їх розв’язання; указують на закономірності й принципи, що мають консолідувати освітній простір України.

Головний акцент у Базовому компоненті дошкільної освіти ставиться на розвиток особистості дитини як основний ресурс, що визначає поступальний рух суспільства. Увага педагога має спрямовуватися на головні лінії розвитку фізичного, психічного та морально-духовного здоров’я, особистісних цінностей як своєрідного внутрішнього стрижня, ціннісної етичної орієнтації з формування навичок практичного життя, емоційної сприйнятливості та сприяння розвитку індивідуальності дитини.

Реалізувати зазначені завдання повинні насамперед батьки та вихователі дошкільного навчального закладу. У зв’язку з цим виникає потреба підготовки професійно компетентного, конкурентоспроможного фахівця дошкільної освіти, здатного до вирішення актуальних питань розвитку, навчання та виховання дітей. Професійна педагогічна освіта передбачає ґрунтовне вивчення закономірностей, форм та методів, змісту та умов, необхідних для формування всебічно розвиненої особистості майбутнього.

До переліку навчальних дисциплін, які вивчають магістри спеціальності 8.01010101 "Дошкільна освіта", належить дисципліна "Актуальні проблеми до­шкільної освіти", мета якої полягає у формуванні науково-дослідницького світо­гляду магістрів, умінь аналізувати актуальні проблеми дошкільної освіти, з’ясовувати умови їх вирішення.

Навчальна програма даної дисципліни включає два змістових модулі:

1. Теоретико-методологічні основи сучасної дошкільної освіти.

2. Підготовка педагога до вирішення актуальних проблем дошкільної осві­ти.

Змістовий модуль "Теоретико-методологічні основи сучасної дошкільної освіти" передбачає актуалізацію знань студентів щодо західно-європейських та вітчизняних психолого-педагогічних теорій про розвиток та виховання дітей дошкільного віку та їх актуальність на сучасному етапі; включає аналіз держав­них документів про дошкільну освіту в Україні, чинних програм розвитку та ви­хо­ван­ня дітей; основних чинників й умов здійснення інтеграції в системі дошкіль­ної освіти та засобів реалізації особистісно орієнтованої системи виховання.

Змістовий модуль "Підготовка педагога до вирішення актуальних проблем дошкільної освіти" розкриває особливості професійного становлення магістра з дошкільної освіти у процесі фахової підготовки. У межах даного модуля майбут­ній викладач засвоює знання щодо інноваційних технологій підготовки майбутніх вихователів до здійснення особистісно орієнтованого підходу до дітей, виховання дошкільників в умовах сучасного інформаційного потоку.

Вивчення дисципліни "Актуальні проблеми дошкільної освіти" дає змогу май­бутнім фахівцям засвоїти теоретико-методологічні основи сучасної дошкіль­ної освіти; теоретичні засади особистісно орієнтованої системи вихован­ня; ви­значити актуальні проблеми дошкільної освіти та практичні технології їх роз­в’я­зання. Оволодіти умінням аналізувати стан системи дошкільної освіти, визначати проблеми, які потребують розв’язання; досліджувати діяльність особистісно орієн­то­ваної системи дошкільного виховання, вивчати зарубіжний та вітчизняний досвід його реалізації; здійснювати моніторинг виховного процесу.



Мета посібника – забезпечити студентів теоретичним матеріалом, що до­поможе їм у вивченні дисципліни "Актуальні проблеми дошкільної освіти", а саме у підготовці до семінарських занять, виконанні самостійних та індивіду­аль­­них завдань.

Навчальний посібник до курсу "Актуальні проблеми дошкільної освіти", відповідно до визначених потреб студента, містить теоретичний матеріал, який розкриває зміст навчальної дисципліни; додатки до посібника включають програму навчальної дисципліни, плани семінарських занять, завдання до самостійної та індивідуальної роботи студентів.

Посібник містить тезаурус, що дає можливість студентові легко віднайти тлумачення потрібного йому терміну, та бібліографічний покажчик.



Розділ 1. Теоретико‑методологічні засади актуальних проблем дошкільної освіти

Тема 1.1. Західно-європейські психолого-педагогічні теорії про розвиток та виховання дітей дошкільного віку
План

  1. Педагогічні погляди Я. А. Коменського щодо виховання дітей дошкіль­но­го віку.

  2. Принцип природовідповідності Йогана Генріха Песталоцці.

  3. Теорія дошкільного виховання Фрідріха Фребеля.

  4. Погдяди Жана-Овіда Декролі на виховання дітей дошкільного віку.

  5. Методика Марії Монтессорі.

  6. Вальдорфська педагогіка.


Рекомендована література

  1. Передерій О. Л. Вальдорфська педагогіка як цілісна система навчання, ви­ховання та розвитку особистості : зб. наук. пр. [Електронний ресурс] / О. Л. Пе­ре­дерій // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загально­освітній школах. – КПУ : Запоріжжя. – 2012. – № 23 (76). – С. 152–159. Ре­жим доступу:

http://www. № buv. gov. a/portal/soc_gum/pfto/2012_23/files/P2312_22. Pdf. – Назва з екрана.

  1. Розвиток вільної, самостійної особистості дошкільника за методом Марії Монтессорі : навч.-метод. посіб. / упоряд. Н. І. Нечипорук, В. В. Самаріна, Н. А. Шти­ка ; за ред. Н. І. Клокар. – Біла Церква : КОІПОПК, 2010. – 136 с.

  2. Фунтікова О. О. Вальдорфський дошкільний заклад як спроба змінити на краще українське суспільство / О. О. Фунтікова // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школі. Випуск 26. 2012. – С. 396–405.

  3. Хрестоматія з історії дошкільної педагогіки / за ред. З. Н. Борисової, В. І. Кузьменко. – К. : Вища школа, 2004. – 511 с.

Сучасні тенденції дошкільної освіти в Україні передбачають орієнтацію на особистісне становлення та творчу самореалізацію, розвиток індивідуальності кожної дитини; врахування особистого досвіду дошкільника, особливостей його життя, вікових та індивідуальних особливостей; вироблення оптимістичної гіпотези розвитку кожної дитини; підтримку природного прагнення дошкільника до виявлення активності, здатності діяти за власним бажанням та самостійним вибором; сприяння вільному і конструктивному розгортанню дошкільником свого особистісного буття; формування механізму саморозвитку; створення належних умов у дошкільних установах для реалізації дитиною свого природного потен­ціа­лу.



Знання вітчизняної і світової педагогічної спадщини формує уявлення про передумови, умови, фактори, рушійні сили і тенденції розвитку ідей про до­шкільну освіту. Опанування джерел і методів вивчення і розуміння педаго­гічних феноменів минулого допомагає глибше усвідомити, раціональніше вирішити сучас­ні проб­леми дошкільної педагогіки та розбудовувати систему дошкільної освіти.

Звернення до педагогічного досвіду минулого, його трансформація у відпо­від­ності до нових досягнень науки, зумовили перегляд основних ідей педагогів минулого, визначення доцільності їх використання та впровадження в практику сучасних навчальних закладів.

Особливо актуальними сьогодні є психолого-педагогічні теорії про розви­ток та виховання дітей дошкільного віку Я. А. Коменського, Ф. Фребеля, Жана-Овіда Декролі, Марії Монтессорі. На особливу увагу заслуговує Вальдор­фська педагогіка, як своєрідна цілісна концепція виховання і навчання дітей, автором якої є австрійський учений і філософ Р. Штайнер.
1. Педагогічні погляди Я. А. Коменського щодо виховання дітей дошкільного віку

Ян Амос Коменський (1592–1670) видатний чеський педагог‑гуманіст, засновник дидактики. Основою його педагогіки є принцип єдності людства, свободи і братерства, перешкодити якому не може ні влада, ні релігія.

У своїх творах "Велика дидактика", "Материнська школа" (1632), "Видимий світ у малюнках" (1658) та ін. значне місце відводив проблемам дошкільного вихо­вання. Його праця "Велика дидактика" є основою наукової педагогіки. У ній пе­дагогіка як наука здобула свій предмет і постала як окрема галузь знань. Сучас­на дидактика послуговується обґрунтованими Я. А. Коменським цілями, зав­даннями, змістом, принципами та організаційними формами і методами нав­чання.

Праця "Материнська школа" стала першою у світі програмою та посібником з дошкільного виховання, а викладені на її сторінках педагогічні ідеї не втратили своєї актуальності й нині. Дошкільне дитинство Я. А. Коменський розглядав як період підготовки не лише до подальшого систематичного навчання в школі, а й до життя загалом. Він вважав, що материнська школа покликана сприяти нагромадженню дітьми конкретних уявлень і визначив обсяг елементарних знань про довкілля, якими має опанувати дитина в дошкільні роки.

Я. А. Коменський виступив проти гедоністичної спрямованості (зорієнто­ваності на отримання насолод), оскільки, за його словами, прагнення до задо­волення суперечить розумному, осмисленому життю, породжує зневагу до інших людей. Тому виховання покликане передбачити міру позитивних емоцій і твере­зого обмеження, вчити дітей стриманості у словах, бажаннях і вчинках. Розвиток доброчинності з раннього віку пов’язаний з необхідністю попередження недоліків поведінки. Для цього Я. А Коменський рекомендує такі методи виховання, як роз’яс­нення і вправляння у моральних вчинках, завдяки чому дитина усвідомлює необ­хідність правильної поведінки, оцінює свої вчинки з точки зору загально­прийнятих вимог та очікувань дорослих. Важливо, щоб діти усвідомлювали обов’язковість дотримання моральних норм усіма людьми і не вбачали у вимогах дорослих насильства. Вправляння у моральних вчинках має бути природним способом поведінки дітей. Основою формування моральних якостей має бути таке ставлення до інших людей, як до самого себе.

Таким чином, педагог обґрунтував головний принцип гуманістичного вихо­вання, суть якого зводиться до твердження, що "повага людини починається з по­ва­ги до дитини". Актуальною є його ідея, згідно з якою до особистості, яка фор­му­ється, слід ставитися серйозно й уважно, взаємодіючи з нею на рівних. Тому, крім прикладу батьків, який дитина природно наслідує, важливий і благородний приклад вихователя. Професію педагога Я. А. Коменський вважав "найпочес­нішою під сонцем", тому оволодівати нею можуть "найкращі з-поміж людей".

Я. А. Коменський розробив зміст і методику дошкільного виховання дітей: фізичного, морального та розумового. Особливу увагу приділяв підготовці дітей до школи.

Незважаючи на обмеженість деяких педагогічних засад (вимога релігійного виховання дітей), вчення його про материнську школу й досі не втратило актуальності. По-сучасному звучать його вимоги – любити дітей, оберігати їх від шкідливих впливів, забезпечувати всебічний розвиток їх підготовки до життя.

Отже, основними ідеями видатного педагога, які актуальні сьогодні, є: обґрунтування принципу гуманізму, виховання моральних якостей у дітей, важливе значення родинного виховання, фізичного та розумового розвитку дитини, підготовка дітей до навчання у школі.


2. Принцип природовідповідності Йогана Генріха Песталоцці

Велике значення для розвитку теорії дошкільного виховання мали праці видатного швейцарського педагога Йогана Генріха Песталоцці (1746–1827). Він вважав, що кожна дитина має успадковані задатки, які потрібно розвивати. Керуючись принципом природовідповідності, він вимагав від педагогів урахо­вувати вікові можливості та своєрідність кожної дитини.

Й. Г. Песталоцці першим усвідомив необхідність будувати навчання з ура­хуванням закономірностей психічного розвитку дитини. Зважаючи на особ­ливості дитячого сприймання, він запропонував поступово переходити в процесі навчання від елементів до цілого, від близького до далекого, від простого до складного, дотримуючись водночас безперервності й послідовності освітнього впливу.

Щодо розумового виховання, вченому належать два надзвичайно важливі положення: про необхідність щонайширшого використання наочності у навчанні та про розвивальне навчання, тобто навчання, що забезпечуватиме не лише накопичення інформації, а й розвиток здібностей, готуватиме дітей до майбутньої самостійної діяльності.

Й. Г. Песталоцці розглядав дошкільне виховання як важливий механізм "зробити людину людиною". Час народження дитини він вважав часом початку її навчання. Педагог-гуманіст розробив теорію та методику елементарного навчання з тим, щоб уможливити правильний розвиток фізичних, розумових і моральних здібностей кожної дитини.

Й. Г. Песталоцці застерігав від будь-яких спроб "стригти всіх дітей під один гребінець". Пізніше принцип природовідповідності дістав всебічне обґрун­ту­вання у працях великих філософів і педагогів XVII–XVIII століть Я. А. Ко­менського, Д. Локка, Ж.-Ж. Руссо.



3. Теорія дошкільного виховання Фрідріха Фребеля

Педагогічні теорії та практика дошкільного виховання ХІХ ст. пов’язані з ім’ям Фрідріха Вільгельма Фребеля (1782–1852). Вихований на класичній німецькій філософії, Ф. Фребель вважав, що виховання повинно мати чітку мето­дологічну основу, кожен педагог має усвідомлювати мету виховання, доби­раючи на цій основі найефективніші засоби і методи виховання. Головним призначенням людини, він вважав усвідомлення в собі божественного начала, добровільне виявлення його у своєму житті.

Метою виховання він вважав розвиток природних здібностей дитини, у якої є зачатки духовних спрямувань, почуттів, прагнень. Отже, виховання є прагнен­ням до досконалості.

Вважаючи надзвичайно важливим етапом розвитку немовлячий та дошкіль­ний вік, Ф. Фребель обґрунтував необхідність взаємодії сімейного та дошкільного виховання і роль дитячого садка як продовжувача лінії виховання дитини в сім’ї, яке має оберігати, творити особистість. За його переконаннями, дитячий садок дає дитині те, чого сім’я дати не може, спільне з однолітками життя.

У 1837 р. у м. Бланкенбург (Тюрінгія) Ф. Фребель заснував заклад для дітей дошкільного віку, якому в 1840 р. дав назву "Дитячий садок". Проіснувавши сім років, заклад було закрито через брак коштів. Однак Ф. Фребель продовжував втілювати цю ідею, займаючись підготовкою педагогів, "дитячих садівниць", яких нині називають вихователями.



Книга "Дитячий садок" є першим теоретичним і практичним узагальненням досвіду громадського дошкільного виховання. Заслуга педагога полягає в тому, що він обґрунтував і пропагував ідею громадського дошкільного виховання, надаючи важливого значення грі у розвитку особистості дитини. Він розробив дидактичний матеріал для розвитку сенсорики та пізнання навколишнього світу так звані "дари".

Перший з нихневеликі за розміром різнокольорові м’ячі з м’якої шерсті, щоб дитина могла взяти в руки. їх форма – куля – символізує нескінченність. Рух, "єд­ність у єдності". М’яч, як пише педагог, має особливу привабливість і є пер­шо­ю найважливішою іграшкою. Він є для дитини у багатьох відношеннях та­ким самим повчальним символом, як пізніше, у її зрілому віці, весь всесвіт з його яви­щами. Спостереження за життям дитини свідчить, що вона подібно до казко­вих героїв, може в усьому бачити все і з кожного предмета зробити все. І м’яч до цього цілком пристосований, оскільки він, як замкнене у собі ціле, несе зобра­жен­ня всього і водночас може слугувати особливим зображенням окремих предметів, наприклад, зображення яблука й усього того, що має кулясту форму і що, у свою чергу охоплює цілу низку інших предметів.

Другий дар невеликі дерев’яні куля і кубик мають знайомити дитину з різними формами предметів. Це протилежно рівні тіла, нерозривно пов’язані одне з одним. Наскільки вони однакові за своєю суттю, настільки й протилежні одне одному зовні. Саме на кулю можна дивитися як на тілесний вияв чистого руху, тоді як кубик можна розглядати як тілесний вияв чистого спокою.

Третій кубик, поділений через центр з усіх сторін і паралельно їм на вісім кубиків ілюструє уявлення про ціле і його складові частини.

Четвертий, п’ятий і шостий дари – кубики, поділені відповідно на вісім плиток, двадцять сім маленьких кубиків, також поділених на дрібніші частини. Таким чином, чітко виступають три різні типи внутрішніх напрямків: площинний, лінійний та кутовий; але насамперед три головні напрямки, три площинні напрямки, що перетинаються під прямим кутом. Проте ці три напрямки є ще й абсолютно однаковими.

Завдяки "дарам" діти отримують елементарні уявлення про найрізноманіт­ніші геометричні тіла, необхідні для будівельних ігор, та про форму, величину, просторові відношення, числа. Передбачалося, що на основі "дарів" дитина знайомиться з поняттями форми, величини, простору.

Ця методика ("система Фребеля") набула поширення в інших країнах, а виховательок дитячих садків називали "фребелічками".



Таким чином, беручи за основу розвитку дитини її діяльність, Ф. Фребель створює теорію гри, в якій він бачить прояви елементів майбутньої діяльності ди­ти­ни. Створює посібник для розвитку конструктивних навичок. Велику увагу пе­дагог приділяв мові. Теорія Ф. Фребеля вперше в історії педагогіки стала ціліс­ною, методично розробленою системою суспільного дошкільного виховання дітей.

Ф. Фребель розглядав розвиток дитини як розвиток властивих їй від наро­дження інстинктів художнього, релігійного, діяльності і пізнання, однак у методиці проведення роботи з дітьми припускався елементів формалізму, ставив надто складні цілі, дещо перевантажував ігри та заняття складними філософськи­ми поняттями. Ці та інші слабкі сторони методики роботи з дітьми дошкільного віку критикували російські та українські педагоги К. Д. Ушинський, Л. М. Толс­той, Є. М. Водовозова, Є. І. Тихєєва, С. Ф. Русова, Н. Д. Лубенець та ін.

Наслідуючи Ж.-Ж. Руссо, Й. Г. Песталоцці, Ф. Фребель передбачав бу­ду­ва­ти процес навчання та виховання дитини у відповідності з її внутрішньою, індивіду­альною природою. Таке виховання спрямовувалося на саморозкриття, розвиток природних здібностей дитини, на її подальше самовизначення.

Ідеї німецького педагога-мислителя, його основні думки щодо виховання дітей є актуальними і сьогодні. Вони постійно видозмінюються, удосконалю­ються. Історична ж значущість педагогічної діяльності Ф. Фребеля залишається незаперечною. Його ідеї є відправним пунктом для сучасної педагогічної теорії та практики. Твори Ф. Фребеля, перекладені багатьма мовами, і зараз захоплюють читача розумінням дитячої природи, влучними зауваженнями та порадами щодо виховання підростаючого покоління.


4. Погдяди Жана-Овіда Декролі на виховання дітей дошкільного віку

Міжнародне визнання отримала також наукова діяльність бельгійського педагога і лікаря Жана-Овіда Декролі (18711932). Він починав роботу з дітьми з вадами у розвитку, а згодом заснував школу для здорових дітей віком від 3 до 18 років, назвавши її "школою для життя, через життя".

Головну мету виховання вбачав у моральному самовдосконаленні дитини, у навчанні і вихованні якої рекомендував спиратися на її природу, орієнтуючись на вільну діяльність. Усе це дасть змогу дитині максимально виявити притаманні тільки їй нахили.

Ж.-О. Декролі засуджував роботу навчальних закладів, у яких не врахо­ву­вали дитячі пізнавальні інтереси, потреби, а викладали готові знання, пере­важно через повідомлення педагога. На його думку, невід’ємним компонентом навчання має бу­ти матеріал, який дає дитині навколишнє середовище: жива і нежива при­ро­да, шко­ла, сім’я, суспільство. Цінність такого навчання полягає в тому, що воно одночасно наближає дітей до реалізації їхніх потреб і до основ наукових знань. Ви­ходячи з інтересів дітей, він розробив систему самонавчання, в основі якої були ігри і карткові завдання.

Однак виховання, за твердженням Ж.-О. Декролі, не повинно обмежуватися інтересами дитини. Воно мусить розгортатися у двох проекціях: "від дитини до світу від світу до дитини". Тому основою педагогічної технології Ж.-О. Декролі є принцип антропоцентризму, який наприкінці XIX – на початку XX ст. сприяв новому осмисленню поняття "виховання". Відповідно до нього виховання розгля­далось як процес розвитку дитини, що враховує її індивідуальні потреби, можливості, мотиви та інтереси.



Дитячий антропоцентризм спонукає дитину насамперед знати все про себе: з чого складається її тіло, якими є призначення та дія різних органів, як вона спить, їсть, дихає, грається, працює, чому боїться або сердиться тощо. "Найваж­ли­віше для дитини це знати саму себе", – писав Ж.-О. Декролі. Пізнаючи себе, дитина з часом відчує потребу й у пізнанні навколишнього світу. Тому присто­совувати навчання до нахилів дитини вкрай важливо саме у ранньому і дошкіль­ному віці, усунувши із середовища все, що не пов’язане з її життям.

Ж.-О. Декролі проголосив дитину центром своєї системи навчання і вихо­вання: "Я маю на меті створити зв’язок між всіма науками, примусити їх зійтися в одному центрі. Цей центр – дитина, до якого все сходиться, від якого все розхо­диться". У проголошенні цієї ідеї він не був першим, адже вся гуманістична педагогіка, започаткована Я. А. Коменським, Ж.-Ж. Руссо, Й. Г. Песталоцці, теж була зорієнтована на особистість дитини, а організаційно-педагогічне і методичне забезпечення конструювала з урахуванням її потреб і можливостей, дбаючи про максимальний розвиток творчих сил і здібностей кожної дитини.



Центри інтересів передбачають комплексну роботу на основі врахування ос­новних фізичних і духовних потреб дитини. В цьому процесі вибудовується цілісна система, яку Ж.-О. Декролі назвав програмою асоційованих ідей. Центри інтересів, по суті, визначають методичний трикутник, який є стрижнем будь-якого навчаль­ного проекту. Цей трикутник містить такі елементи, як спостере­ження, асо­ціація, вираження. Визнаючи їх штучність, Ж.-О. Декролі зазначав, що кожний з них має "домішку" іншого (наприклад, процес вираження неможливий без спосте­ре­ження й асоціації). Крім того, кожний елемент має свої педагогічні завдання. Так, спосте­ре­ження повинно привчити дитину свідомо сприймати явища, шукати їх при­чини, констатувати наслідки, робити висновки; асоціація має на меті підвести ди­тину до асоціювання знань, отриманих у процесі спостере­жень, із знаннями з інших дже­рел; вираження повинно репрезентувати думки дитини у зрозумілих для інших фор­мах.

Отже, виходячи з ідеалістичної теорії інтересів і потреб, педагог розробив програму розвитку дітей, яку побудовано на комплексах, так званих центрах інте­ресів; розробив систему самонавчання, педагогічну технологію, в основі якої лежав принцип дитячого антропоцентризму, створив систему дидактичних ігор, спрямова­них на сенсорне виховання в дошкільному віці. Система Ж.-О. Декролі вплинула на побудову педагогічного процесу в школах та дошкільних закладах різних країн.
5. Методика Марії Монтессорі

Марія Монтессорі (1870–1952) – доктор філософії, антропології, педа­гогіки, перша жінка-лікар в Італії. Вона розробила методику навчання розумово відсталих дітей, а потім розповсюдила її на навчання всіх дітей.

Методика Марії Монтессорі є педагогічною інновацією, спрямованою на здійснення особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання дітей. В її основі лежить ідея про те, що кожна дитина з її можливостями, потребами, сис­темою стосунків проходить свій індивідуальний шлях розвитку і особистим досягненням дитини є її незалежність.

Суть методики Марії Монтессорі полягає в тому, щоб зумовити самови­хо­вання, самонавчання та саморозвиток дитини; завдання ж дорослого – допо­мог­ти дитині в реалізації своєї індивідуальності. Дитині потрібно дати якомога більше ре­чей понюхати, помацати, спробувати на смак, тобто все відчути. Дитині необхідно навчитися контактувати з предметами особисто. Сутність педагогічної теорії характеризують такі три провідні положення:



  • виховання має бути вільним;

  • виховання має бути індивідуальним;

  • виховання має спиратися на результати спостережень за дитиною.

М. Монтессорі визначила основні принципи гармонійного розвитку особис­тості дитини на різних періодах її життя:

• Індивідуальний підхід до дитини. Малюк сам може обирати, чим йому займатися, сам визначає, скільки часу він витратить на заняття.

• Навчання обов’язково повинно проходити у грі.

• Основне гасло методу: "Допоможи мені це зробити самому". Завдання до­рослого не виконувати робити за дитину певні дії, а стимулювати її власну ак­тивність. Педагог має створити таке розвивальне середовище, щоб кожна ди­тина, потрапивши до нього, поступово звільнялася від опіки дорослого та почи­на­ла діяти самостійно, здобувала знання без викладання, послуговуючись тим, що її оточує.

Відповідно до методики М. Монтессорі допомога дорослого дитині повинна бу­ти мінімальною. Все, що дитина може зробити самостійно, вона має робити сама. Як наслідок, дитина інтенсивніше засвоює різні навички, набуває впев­не­ності у влас­них силах, вчиться фіксувати увагу, контролювати свої дії, адекватно оці­нювати се­бе, стає врівноваженою, рішучою. Завдання дорослого полягає у тому, щоб не дія­ти за­мість дитини, а допомагати їй організовувати свою діяль­ність і розвивати свій потенціал.

Для розвитку дитини необхідно створити спеціальне розвивальне середо­ви­ще, яке так і називають "монтессорі-середовищем". У такому середовищі ди­тина змо­же і захоче виявити свої здібності. Усі розвиваючі матеріали повинні бути до­ступ­ні для дитини. Відповідно до системи М. Монтессорі концепція розвиваль­ного середовища має шість основних аспектів, які має враховувати педагог у своїй роботі:

- свобода та її обмеження;

- структура та порядок;

- природність і реальність;

- краса й атмосфера;

- матеріали Монтессорі;

- правила, що визначають суспільне життя мікроколективу.

Важливою складовою розвивального середовища М. Монтессорі є спе­ціальні дидактичні матеріали і посібники. М. Монтессорі постійно працювала над ство­ренням цих матеріалів, щодня спостерігаючи за дітьми різного віку. Оскіль­ки таких матеріалів дуже багато, розвивальне середовище прийнято ділити на зони, що дає змогу підтримувати порядок та відстежувати, яке заняття обирає кожна дитина. Зазвичай, розвивальне середовище Монтессорі-груп ділять на такі зони:


    • повсякденного життя – діти вчаться обслуговувати себе та інших;

    • сенсорики – містить матеріали для розвитку різних видів сприйняття (зорового, слухового, дотикового, нюхового);

    • математики – містить матеріали для розвитку математичних навичок;

    • граматики – діти навчаються письма та читання;

    • космосу – дає змогу отримати уявлення про навколишній світ, набути пер­ші знання з фізики, хімії, біології, історії, географії, астрономії.

Додатково можна створити й інші зони – музики, зображувальної діяль­ності, лабораторію тощо.

І все ж діяльність дітей у розвивальному середовищі М. Монтессорі здійс­нюється за певними правилами, основне з яких – твоя свобода закінчується там, де починається свобода іншого. Закінчивши справу, потрібно прибрати за собою, а пересуваючись по групі, не слід галасувати. Ці нескладні правила вчать дітей поважати права інших, дотримуватися порядку, раціонально організовувати своє робоче місце та діяльність.

Важливо, щоб розвивальне середовище мало добре продуману структуру та не містило зайвих предметів, що можуть обмежувати активність дітей. Пред­мети потрібно добирати так, щоб діти могли займатися з ними в автономному режимі, без допомоги дорослого.

• Не слід прискорювати розвиток дитини, але, водночас не можна і пропус­тити той момент, коли дорослий повинен дати дитині матеріал для пізнання навколишнього світу. Дитину не потрібно ні до чого примушувати, адже малюк буде сам прагнути пізнати і випробувати щось нове.

• Головна рушійна сила педагогіки – це інтерес. Якщо вдасться викликати і підтримувати його у дитини, то успіх виховання забезпечений.

Одним із найкорисніших і нескладних для розуміння філософських прин­ципів М. Монтессорі, який можна з успіхом застосовувати вдома, є принцип сен­зи­тивних періодів. Уся їх суть полягає в тому, що дорослому в цей час не потріб­но малюка спеціально навчати, – дитина "всмоктує" враження природним шляхом, керуючись власною величезною цікавістю.

М. Монтессорі пропонує орієнтовні терміни сензитивних періодів:

від 0 до 6 років – період розвитку мовлення;

від 0 до 3 років – період сприйняття порядку;

від 0 до 5,5 років – період сенсорного розвитку;

від 1,5 до 2,5 років – період сприйняття маленьких предметів;

від 1 до 4 років – період розвитку рухів і дій;

від 2,5 до 6 років – період розвитку соціальних навичок;

Насильне примушення як метод навчання в цій педагогіці виключений. Діти об’єднуються в групи не за віком, а за ступенем засвоєння матеріалу. Навчальний день починається з вибору дитиною заняття на весь день, а закінчується тим, що ма­­люки розповідають, що їм сьогодні вдалося дізнатись нового. Вся робота за системою Монтессорі будується за певним планом, з переходом від однієї схо­дин­ки до іншої, від однієї зони до іншої з дотриманням цієї послідовності.



Критичні зауваження педагогів та психологів на адресу методики М. Монтессорі.

Методика М. Монтессорі має і свої недоліки. Один з них полягає в тому, що дитина розвиває всі здібності, крім фантазії і творчого мислення. Так, малюк ціл­ком добре впорається з розрахунком кількості, але "від себе" не додасть нічого. Психодидактичний матеріал, що застосовується, не дає можливості дитині оби­рати вільну зону діяльності. Це негативно відображається на її творчому роз­виткові та не дозволяє проводити (з точки зору фантазії дитини) повноцінні ігри. Немає усвідомлення цінності та значимості вільної гри. Тому педагог має приді­ляти увагу саме творчому розвитку малюка, адже це вкрай необхідна риса для кожної людини, а в дитинстві вона просто незамінна, щоб пізнати весь світ у його неповторності.

Критики М. Монтессорі стверджують, що її педагогічна система знижує авторитет педагога, перетворюючи його в спостерігача і у випадку необхідності в підручний засіб для надання допомоги.



Діти в групі різного віку, і різниця може бути в декілька років. Це не дає мож­ливості повноцінно займатися з кожною дитиною і давати їй той матеріал, який необ­хідний їй на даному віковому етапі. Заняття перетворюються в "уроки доб­ра", старші допомагають малюкам. Безумовно, малюки на цих заняттях отримують значно більше, ніж старші діти.

Сьогодні методика Марії Монтессорі все активніше використовується у сфе­рі дошкільної освіти. Вона знаходить своє відображення і в реформах, що від­буваються в освітній галузі. Впровадження педагогічних ідей відомого педа­го­га у діяльність дошкільних навчальних закладів дасть змогу оптимізувати освітній процес, створити необхідні умови для всебічного та гармонійного розвитку дітей з раннього віку, коли, за словами Марії Монтессорі, найбільш інтенсивно протікає інтелектуальне зростання особистості.
6. Вальдорфська педагогіка

Вальдорфська педагогіка – це цілісна концепція виховання і навчання, автором якої є австрійський учений і філософ Рудольф Штайнер (1861–1925). Він розробив для педагогів систему знань про сутність людини, закономірності її розвитку, заклавши основи природовідповідності у вихованні та навчанні.

Вальдорфська педагогіка є однією з різновидів втілення ідей "вільного ви­хо­вання" і "гуманістичної педагогіки". Вона може бути охарактеризована як сис­те­ма самопізнання і саморозвитку індивідуальності за умови партнерства з педа­го­гом.

Головною метою вальдорфської педагогіки є світоглядне, соціальне та професійне самовизначення кожної окремої особистості у контексті усвідомлення власної індивідуальної свободи та відповідальності.

Вальдорфська педагогіка спирається на принципи людинознавства, обґрун­то­вані видатним філософом та педагогом Р. Штайнером на початку минулого сто­ліття. Теоретичний аналіз відповідних джерел дозволяє визначити головні з них:

1. Гуманістична спрямованість.

2. Принцип педоцентризму, орієнтації на конкретну дитину, урахування її індивідуальних особливостей та перспектив розвитку.

3. Принцип цілісного охоплення природи людини, в основі якого лежить антропософська концепція розвитку дитини через цілісну взаємодію тілесних, душевних та духовних чинників.

4. Принцип вікової відповідності (відповідність змісту та методики викла­дання психолого-педагогічним характеристикам дітей конкретного віку).



5. Принцип різнобічності і гармонійності, що включає гармонійне поєд­нан­ня факторів розвитку інтелектуальних, почуттєвих та вольових функцій особис­тості.

6. Принцип залучення почуттєвого переживання, що передбачає як інте­лектуальне, так і емоційно-вольове опрацювання дітьми будь-якого навчаль­ного матеріалу.

7. Принцип пов’язаності з життям.

8. Принцип поєднання національного та загальнолюдського у вихованні.

9. Принцип релігійної толерантності.

10. Принцип поєднання соціального та індивідуального, що дозволяє ви­хо­вувати самодостатню, соціально адаптовану особистість.

11. Принцип поваги до дитини, її почуттів, здібностей та потен­ціаль­них можливостей.



Концептуальними положеннями вальдорфської педагогіки є:

  • розвиток людини здійснюється стрибкоподібно, кількома щаблями;

  • розвиток дитини відбувається згідно із заданою генетично детер­мі­но­ва­ною програмою, передує навчанню і визначає його, характеризується спонтан­ністю та вільним проявом природних задатків;

  • виховання і навчання мають бути вільними, без примусу, насильства як духовного, так і тілесного;

  • свобода розглядається як засіб виховання;

  • виховання і навчання пристосовуються до дитини, а не вона до них;

  • дитина у процесі навчання сама проходить, осягає всі етапи розвитку людст­­ва, тому не треба забирати "дитинство", інтелектуалізувати розвиток зав­часно;

  • у процесі навчання поруч із дітьми знаходиться лише один педагог, досить важливим є не результат, а процес навчання;

  • неабияка увага приділяється естетичному розвитку та трудовому вихо­ван­ню дітей.

Основна ідея педагогічної системи – орієнтація на вільний всебічний роз­виток особистості у відповідності до тенденцій віку та потенціальних можли­вос­тей людини. Саме тому навчання та виховання будуються з урахуванням по­сту­пового природного розвитку дитини, її фізичного, духовного та інтелек­туаль­ного станів на кожному з етапів.

На думку вальдорфських педагогів, дитина у своєму розвитку повторює про­цес еволюції людського суспільства. Тому всі знання та уміння вона повинна от­ри­мати у чітко визначений термін, коли її організм буде до цього підготов­ле­ний. Ва­л­ь­­дор­фська педагогіка заперечує тезу про ранню інтелектуалізацію дити­ни, тен­ден­­цію починати інтенсивне навчання вже на 5–6 році життя, це може бути шкід­ли­вим для здоров’я дитини, забираючи сили, необхідні для формування фізичного тіла.

Тому завдання батьків і вихователів у першому семиріччі полягає не у пря­мій підготовці до школи, а в максимальному розвитку фантазії дитини, як осно­ви твор­чості. Саме це потрібно майбутньому учневі, а не знання абетки чи лічби, цьо­му його навчать у початкових класах. Тому у вальдорфських садках діти розі­грують театральні вистави, виконують ритмічні вправи під музику, грають на флейті. Такі заняття сприяють розвитку музичних здібностей, відчуття ритму, коор­динації ру­хів. Крім того, дітей зацікавлюють ремеслами: вишивкою, ткацт­вом, різьбою по де­реву, керамікою.

Вальдорфські іграшки виготовлені з натуральних матеріалів (шишки, каштани, жолуді, кора, плетені тваринки, ляльки з тканини тощо) – стимулюють розвиток дрібної моторики, мислення, фантазії, уяви. Головне – жодної хімії і штучних матеріалів (до речі, в інтер’єрі та побуті також).

У дитячих садках також передбачається активна участь батьків. Це може бути допомога в обладнанні території, пошиття ляльок тощо.

Важливим завданням дошкільного вальдорфського виховання є гармоніч­ний розвиток дітей у співзвучності з оточуючим світом, що сприяє становленню впевненої у собі особистості. Знання та навички на цьому віковому етапі діти отри­мують через наслідування, особливого значення набуває авторитет дорос­ло­го. Поряд зі значущою людиною дитина відчуває себе впевненою та захищеною, що позитивно впливає на стан здоров’я, ставлення до світу та інших людей.

До дитячого садка приймаються діти 3,54 років, коли важливим чин­ни­ком розвитку особистості починає виступати соціальне середовище. Групи дитя­чо­го садка є різновіковими, що створює можливості для формування різного типу міжособистісних стосунків. Така група нагадує багатодітну сім’ю, де старші діти піклуються про менших, а молодші – наслідують старших. Внутрішнє життя дитя­чого садка наповнене різноманітними видами діяльності, в якій беруть участь вихователі разом з дітьми. Це створює у групі домашню атмосферу, де діти почу­вають себе впевнено та захищено.

Особливого значення у дитячому садку набувають такі форми роботи як "вільна гра", "побудова казки", рухові вправи, "пальчикові ігри", що сприяють розвитку дрібної моторики та вольових функцій дитини.

Заняття мистецтвом включають: живопис фарбами, малювання восковими крейдочками, ліплення з воску, музику та спів, евритмію (мистецтво гармонійного руху), мистецтво композиції, використання казок, віршів та історій, що супро­во­джуються ляльковими виставами тощо. Художня діяльність сприяє розвитку душевних сил дошкільника та укріпленню його здоров’я. Ритмічність побудови виховного процесу проявляється у чергуванні навантаження та спокою, кон­цент­рації уваги у діяльності, що організується вихователем, і вільній творчості дітей.

Головне завдання вихователя дитячого садку – створити атмосферу пси­хо­ло­­гічного комфорту, душевного тепла, забезпечити індивідуальний підхід до кож­ної дитини.



Отже, вальдорфська педагогіка ставить і розв’язує конкретне педагогічне завдання – допомогти дитині в її самовизначенні, створити максимальні умови для розвитку і закріплення її індивідуальності.

Варто також зазначити, що виховання у вальдорфських садках передбачає певні заборони:

  1. Заборона ранньої інтелектуалізації та навчання, що досягається обмежен­ням навантажень на пам’ять і мислення, осягненням світу експеримен­тальним, а не розумовим шляхом.

  2. Заборона радіо, телебачення й комп’ютера, оскільки вальдорфські педа­гоги вважають, що ці винаходи руйнують дитячу психіку.

  3. Заборона будь-якої оцінки дитини, адже дитина, яка чекає оцінки дорос­лого, позбувається можливості діяти, спонукаючись лише любов’ю до справи.

Таким чином, ідеї вальдорфської педагогіки є актуальними сьогодні у забез­печенні освітнього процесу дошкільного навчального закладу, де основним зав­данням сучасного вихователя є сприяння розвитку природних здібностей ди­ти­ни, надання можливостей для їх природного розкриття та зміцнення, розши­рення меж можливостей дитини, допомога дитині в її самовизначенні, розкритті власної індивідуальності.
Питання для самоперевірки

  1. Визначте доцільності використання та впровадження в практику сучасних навчальних закладів основних ідей педагогів минулого.

  2. Які методи виховання дітей дошкільного віку, запропоновані Я. А. Ко­мен­ським, застосовуються у сучасному дошкільному навчальному закладі?

  3. В чому полягає значення праці Я. Коменського "Материнська школа" для розвитку та виховання дітей дошкільного віку?

  4. Виділіть основні ідеї Я. А. Коменського, які актуальні сьогодні.

  5. Назвіть педагогів минулого, які у своїх працях керувалися принципом природовідповідності. Підтвердіть свою думку цитатами із творів.

  6. У чому полягає історична значущість педагогічної діяльності Ф. Фребеля?

  7. Що є основою педагогічної технології Ж.-О. Декролі?

  8. Значення методики Марії Монтессорі на сучасному етапі.

  9. Визначте спільне та відмінне в методиці М. Монтессорі та вальдорфській педагогіці.


Каталог: dspace -> bitstream -> 123456789
123456789 -> Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя
123456789 -> Актуальні проблеми розвитку дитини раннього віку Навчально-методичний комплекс Укладач
123456789 -> Навчальний посібник д ля студентів вищих навчальних закладів спеціальності "Дошкільна освіта" 2-ге видання
123456789 -> Навчально-методичний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів спеціальності "Дошкільна освіта"
123456789 -> Практикум Посібник Ніжин-20 12 (075. 8)
123456789 -> М. П. Бойко Є. Ф. Венгер О. В. Мельничук
123456789 -> Практикум посібник Ніжин-2012 (075. 8)


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка