Навчальний посібник до практичих занять та самостійної роботи для студентів вищих навчальних закладів в галузі «фізичне виховання, спорт І здоров'я людини»



Сторінка3/14
Дата конвертації23.10.2016
Розмір2.58 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

ПЛАН


  1. Основні наукові центри та структурна організація науки в Україні

  2. Визначення науки

  3. Класифікація наук та наукових теорій

  4. Фундаментальні та прикладні науки

  5. Науково технічні революції

  6. Історичний аспект розвитку науки

Основні наукові центри та структурна організація науки в Україні.

Україна має розгалужену систему науково-дослідних закладів, які займаються розвитком науки. Головну роль у науці відіграє HAH України. Вона має такі регіональні центри: Донецький, Західний, Південний, Північно-Східний, Придніпровський та Кримський. Кожний науковий центр складається із низки науково-дослідних інститутів.

Крім академічних закладів, науковою діяльністю займаються галузеві НД, інститути та ВНЗ. Тобто наука поділяється на академічну, галузеву та науку, що розвивається у ВНЗ.

В інститутах HAH виконуються переважно фундаментальні дослідження, які розв'язують головні проблеми природничих, технічних та суспільних наук, а також ведуться прикладні дослідження. Галузеві НД інститути займаються здебільшого прикладними дослідженнями, метою яких є розроблення нових технологій, вдосконалення і створення нових зразків техніки для відповідних галузей виробництва.

ВНЗ є осередками як фундаментальних, так і практичних досліджень. Прикладні дослідження і технічні розробки ведуться також у лабораторіях і підрозділах окремих підприємств, у галузевих дослідно-конструкторських та проектних організаціях.

В Україні налічується понад 200 ВНЗ. Крім відповідних профільних досліджень, у ВНЗ важливе місце посідає також дослідження з проблем вищої школи, вдосконалення навчального процесу, підвищення якості підготовки спеціалістів.

Значну допомогу у розвитку науки надають ДШТІ та регіональні центри НТІ.

Однією з форм інтеграції науки з виробництвом є науково-технічні об'єднання, які формується на базі наукових інститутів АН.

Крім державних наукових установ, в Україні діють добровільні масові організації. Це науково-технічні товариства (НТТ), які об'єднують спеціалістів певних галузей і мають широкі права. Крім НТТ, існують наукові товариства, які не пов'язані з технікою. Вони сприяють розвитку певних галузей науки і культури (товариство КЛД, Київське товариство дослідників природи, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, товариство хірургів та ін.).

Історичний аспект.

Нагромадження знань відбувається з появою цивілізації й писемності; відомі досягнення древніх цивілізацій в області астрономії, математики, медицини й ін.

Першим практично з орієнтованим науковим знанням була математика, яка виникла у Стародавньому Єгипті та Месопотамії.

Однак в умовах панування міфологічної, до раціональної свідомості ці успіхи не виходили за чисто емпіричні й практичні рамки. Так, наприклад, Єгипет славився своїми геометрами; але якщо взяти єгипетський підручник геометрії то там можна лише побачити набір практичних рекомендацій землеміра, викладених догматично; поняття ж теореми, аксіоми й особливо доказу було цій системі абсолютно чужою.

Особливу роль у розробці й систематизації, як методів, так і самих знань зіграв Аристотель. Відмінність античної науки від сучасної складалося в її умоглядному характері: поняття експерименту було їй чужо, вчені не прагнули створити науку із практикою ( виключенням є Архімед), а навпаки пишалися причетністю до чистого «безкорисливому» умогляду.

В епоху Відродження відбувається поворот до емпіричного й вільному від догматизму раціоналістичному дослідженню, багато в чому порівнянний з переворотом VI століття до н.е. насамперед відбувається становлення гуманітарних наук; у середині XVI століття Лоренцо Валла створює трактат «Про підробленість дарунка Константина» (нібито імператор Костянтин Великий на подяку папі Сильвестрові, за зцілення його від витівки подарував верховенство над 4-мя патріархами й політичною владою в Західній Імперії), заклавши тим самим основи наукової практики текстів, через 100 років Скалігер закладає основи наукової хронології.

У період Середньовіччя в феодальній Європі виникло вчення про природу, яке служило в той час релігії. Пізніше ідеї Коперника здійснили переворот у науці і вона звільнилась від теології та перейшла в самостійне ідеальне буття.

Паралельно йде стрімке нагромадження нових емпіричних знань (особливо з відкриттям Америки), що підривають картину миру, заповідану класичною традицією, жорстокий удар по ній наносить теорія Коперника. Але сучасне експериментальне природознавство зароджується тільки в кінці XVI століття, її появу зв’язують із ім’ям Галілея, першим систематично використав експеримент як основний метод дослідження.

Засновником нового індуктивного методу дослідження став Ф.Бенен, за яким наука - це історичний продукт людської діяльності.

Теоретичне обґрунтування нової наукової методики належить Ф. Бекону, що обґрунтували у своєму «Новому органоне» перехід від традиційного дедуктивного методу й підходу індуктивному до загального, тобто до закономірності.

Подальший розвиток науки призвів до синтезу теоретичних і емпіричних методів, що було характерним і для науки нового часу (сьогодення).

Поява систем Декарта й особливо Ньютона — остання була цілком побудована на експериментальному знанні — знаменували остаточний розрив «пуповини», яка з’єднувала науку, що народжується, Нового часу з антично-традиційною.

Наука й техніка в наші дні розвивається так стрімко, що нікого не дивують питання, які порівняно недавно здалися б казковими й фантастичними.

Як людина досягла цього?

Що йому дає можливість здійснювати дивні відкриття й підкоряти своїй волі стихійні чинності природи?

Всі наукові й технічні відкриття, всі досягнення вчених і практиків стали можливими тому, що людина в процесі виробничої діяльності навчився пізнавати навколишній його мир, знаходити внутрішні зв’язки й відносини предметів і явищ, сховану від безпосереднього спостереження їхня сутність? А пізнавши причини виникнення предметів і явищ, найважливіші властивості й закономірності їхнього розвитку, людина навчилася управляти чинностями природи отож не всі відкриття в науці належать видатним вченим.



Визначення науки.

Класифікація наук та наукових теорій.

Фундаментальні та прикладні науки.

Науково технічні революції.

Основні наукові центри України.

Наука - це сфера людської діяльності, функцією якої є опрацювання і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність; це одна із форм суспільної свідомості. В процесі історичного розвитку наука перетворюється у виробничу силу суспільства. Поняття - „наука" включає в себе як діяльність по отриманню нових знань, так і результат цієї діяльності - суму одержаних на даний момент наукових знань, які відображають у сукупності на вчену картину світу; термін „наука" вживають також для визначення окремих галузей наученого знання.

Безпосередня мета науки - характеристика, пояснення та прогноз передбачення процесів та явищ які відбуваються та її законів, тобто у прямому розумінні - теоретичне їх обґрунтування.

Хід розвитку науки визначають наукові революції.

Наукова революція (НР) призводить до надмірного ламання системи основних наукових понять, теорій, принципів і законів. Відбувається повна перебудова методу мислення вчених, самого способу розуміння і трактування пізнавального світу.

НР, як закономірність розвитку науки має дві функції:

1. Функція руйнування існуючої системи наукових понять, теорій, принципів і законів повної науки, ця функція має негативний, критичний характер.

2. Функція вироблення, обґрунтування і утвердження в науці системи нових понять, теорій, принципів і законів, а разом із цим - нового мислення, прийняття, розуміння світу. Ця функція є найважливішою і має позитивний, конструктивний та творчий характер. Наприклад, у 20 ст. внаслідок НТР виникли такі галузі науки, як радіотехніка, електротехніка, електроніка, кібернетика, космонавтика, трансплантація, біотехнологія, клонування та ін.

Науку можна представити як діяльність наукову, науково-технічну, а також науково-педагогічну та науково-організаційну.



Наукова діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Фундаментальні наукові дослідження – наукова теоретична та (або)

експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв’язку.



Прикладні наукові дослідження – наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на одержання і використання знань для практичних цілей.

Науково-технічна діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань в усіх галузях техніки і технологій. Її основними формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов’язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії їх практичного використання.

Науково-педагогічна діяльність – педагогічна діяльність у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти III – IV рівнів акредитації, пов’язана з науковою та (або) науково-технічною діяльністю.

Науково-організаційна діяльність – діяльність, що спрямована на методичне, організаційне забезпечення та координацію наукової, науково-технічної та науково-педагогічної діяльності. 

Основним законодавчим актом, що регулює наукову діяльність в Україні, є Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

 Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку.

Основні цілі, напрями, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері визначає державна науково-технічна політика, яка є складовою соціально-економічної політики України. 

Державне регулювання та управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності здійснюють:

Верховна Рада України;

Президент України;

Кабінет Міністрів України;

Міністерства, відомства та інші центральні органи виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності;

Місцеві ради, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади.

У кожному процесі наукового дослідження обов’язково потрібні такі елементи:  суб’єкт, засоби та об’єкт. У загальному розумінні як суб’єкт науки можна визначити інститут науки як організацію людей, які пов’язані між собою певними відносинами, для виконання завдань у сфері наукової, науково-технічної, науково-педагогічної та науково-організаційної діяльності.

Як одиничний елемент поняття «суб’єкт науки» можна вказати  вченого - особу, що проводить фундаментальні й прикладні наукові дослідження та отримує наукові та (або) науково-технічні результати.

Розвиток науки і техніки пов’язаний з ускладненням методів і форм наукових досліджень, використанням складної апаратури. В сучасних умовах масштабні наукові дослідження проводяться великими колективами, і вчений є їх активним учасником.

Згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» суб’єктами наукової і науково-технічної діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III – IV рівнів акредитації, громадські організації у науковій та науково-технічній діяльності.

До державних наукових організацій належать:

- Національна академія наук України (НАН України) та галузеві академії наук;

– Українська академія аграрних наук;

- Академія медичних наук України;

- Академія педагогічних наук України;

- Академія правових наук України;

- Академія мистецтв України. 

Суб’єктів науки можна поділити на дві групи залежно від мети їх діяльності:


  • суб’єкти, діяльність яких спрямована на виробництво нових наукових

  • результатів:

  • науково-дослідні інститути; ВНЗ III - IV рівнів акредитації;

  • наукові підрозділи виробничих підприємств; наукові школи,

  • товариства;

  • суб’єкти, діяльність яких спрямована на контроль, оцінку і визнання

  • отриманих наукових результатів (спеціалізовані вчені ради,

  • Вища атестаційна комісія (ВАК) України).

Класифікація наук

Класифікація наук це розкриття їх взаємозв’язку на основі певних принципів та вираження зв’язку наук у вигляді логічно обґрунтованого їх розташування (або ряду).

Матеріальні об’єкти природи визначають існування багатьох галузей знань, тому наука сьогодні охоплює велику галузь знань і включає близько 15 тис. дисциплін, які все тісніше взаємодіють одна з одною.

Наука є основною формою пізнання світу й спрямована на виявлення найважливіших аспектів та властивостей усіх явищ природи, суспільства і мислення. У зв’язку з цим усі науки поділяють на:

- природничі (фізика, хімія, біологія тощо); 

- суспільні (економічні, філологічні, історичні тощо);

 - про мислення (філософія, логіка, психологія тощо). 

Також має місце підхід щодо поділу наук на дослідницькі (фундаментальні, теоретичні) та прикладні.

Вищою атестаційною комісією (ВАК) України за погодженням з Міністерством освіти і науки України визначено наступні галузі науки, що покладені в основу сучасної класифікації наук. Саме в цих галузях науки в нашій країні проводяться наукові дослідження, науковці захищають кандидатські й докторські дисертації, після захисту їм присуджується науковий ступінь кандидата або доктора наук (табл. 1.1).




Таблиця 1.1

Сучасна класифікація наук

Шифр

Основні галузі науки

Шифр

Основні галузі науки

01

Фізико-математичні науки

14

Медичні науки

02

Хімічні науки

15

Фармацевтичні науки

03

Біологічні науки

16

Ветеринарні науки

04

Гносеологічні науки

17

Мистецтвознавство

05

Технічні науки

18

Архітектура

06

Сільськогосподарські науки

19

Психологічні науки

07

Історичні науки

20

Військові науки

08

Економічні науки

21

Національна безпека

09

Філософські науки

22

Соціологічні науки

10

Філологічні науки

23

Політичні науки

11

Географічні науки

24

Фізичне виховання та спорт

12

Юридичні науки

25

Державне управління

13

Педагогічні науки







Кожна наука передбачає створення єдиної логічно чіткої системи знань про ту чи іншу сторону навколишнього світу, знань, зведених в систему.

Жодну науку не можна подавати як суму готових висновків, істин. Будь-яка наука розвивається і рухається через протиріччя: між новим історичним матеріалом та старими теоріями, між різними концепціями, точками зору, між методами дослідження, що склались, та проблемами. Взаємодія наук відбувається через обмін інформацією, інтеграцію методичних прийомів досліджень, використання результатів досліджень тощо.



Економічна наука в класифікації наук виступає самостійною галуззю.  Розглядаючи економічні науки, можна згрупувати їх так:

  • науки, які пов’язані з регіоном виробництва, територією, галуззю і т. ін.;

  • науки, які пов’язані з окремими функціональними аспектами економіки (фінансами, плануванням, обліком, аналізом тощо).

Кожна економічна наука використовує специфічні категорії й поняття, застосовує свої методи дослідження, має свій предмет вивчення, який розкривається через виявлення властивостей об’єктів дослідження.

Разом з цим економічні науки мають спільний предмет дослідження – систему економічних відносин, що об’єктивно складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ.

Методологічною основою економічних наук є економічна теорія. 

Рекомендована література:


  1. Артемчук Г.І., Курило В.М., Кочерган М.П. Методика організації науково-дослідницької роботи.-К.: Форум, 2000.

  2. Душинський В.В. Основи наукових досліджень. Теорія і практика з програмним забезпеченням. - Навч. посіб. - Київ: КПІ 1998. - 408с.

  3. Ковальчук В.В., Маїсєєв Л.М. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник.- К.: ВД «Професіонал», 2004.- 208с.

  4. Максименко С.Д., Філоненко М.М. Методичні рекомендації «Науково-досліницька діяльність студентів». –Київ, 2013.-64 с.

  5. Пилипчук М.І., Григор'єв A.C., Шостак В.В. Основи наукових досліджень. -Підручник, Київ „Знання". - 2007. - 270с.


ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 3

ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСУ ПІЗНАННЯ. ОСОБЛИВОСТІ НАКОВОГО ПІЗНАННЯ

(ОБЄКТИВНА ІСТИНА, ВІДНОСНА ІСТИНА, АБСОЛЮТНА ІСТИТНА, ЗНАННЯ, ФУНКЦІЯ ЗНАННЯ)

МЕТА: Вивчити основні поняття процесу пізнання.

ЗАВДАННЯ

Впродовж двох годин аналізуються наступні питання:



  1. Вивчення основних понять особливості наукового пізнання.

  2. Обєктивна істина

  3. Відносна істина

  4. Абсолютна істина

  5. Знання

  6. Функції знання

Контрольні тести:

ІІ. Дайте визначення терміну об’єктивна істина:

  1. Знання про дійсність яке не залежить від людини.

  2. знання, яке в принципі правильне, але неповно.

  3. знання, які тотожні своєму предмету.

  4. узагальнення розрізнених уявлень.

І. Дайте визначення терміну Знання

1. це ідеальне відтворення у мовній формі узагальнених уявлень про закономірні зв'язки об'єктивного світу.

2. ілюзорне відображення світу.

3.яке в основному, є правильним відображенням дійсності.

4.це опосередковане й узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей.

ІІ. Що собою являє функція знання


  1. узагальнення розрізнених уявлень про закономірності природи.

  2. абстрактне мислення - це якісно новий рівень відображення дійсності.

  3. логічні міркування людини.

  4. Що існують об'єктивно, незалежно від праць і відкриттів учених.

ІІІ. Дайте визначення терміну об’єктивна істина

1. знання про дійсність, які не залежать від людину.



  1. яке в основному, є правильним відображенням дійсності.

  2. це опосередковане й узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей.

  3. це ідеальне відтворення у мовній формі узагальнених уявлень про закономірні зв'язки об'єктивного світу.

ІV. Що є противагою знанню

1. помилкова думка, яка дає неправильне, ілюзорне відображення світу.

2.узагальнення розрізнених уявлень про закономірності природи.

3.абстрактне мислення - це якісно новий рівень відображення дійсності.

4.логічні міркування людини.

V. Що собою уявляє поняття наука

1. Це сфера людської діяльності, функцією якої є розробка і теоретична систематизація обєктивних знань про дійсність; це одна із форм суспільної свідомості.

2. Зясування в процесі синтезу знань суттєвих звязків між досліджуваним обєктом і зовнішнім середовищем

3. Поєднання окремих сторін предмета дослідження в єдине ціле

4. Виявлення відмінностей між об'єктами матеріального світу

VІ. Дайте визначення терміну відносна істина

1. Знання, яке в принципі правильне, але неповно відображає дійсність.

2. Це знання суттєвих звязків між досліджуваним обєктом і зовнішнім середовищем.

3. Це вивчення окремих сторін предмета дослідження в єдине ціле.

4. Це виявлення відмінностей між об'єктами суб’єктами дослідження.

VІІ. Дайте визначення терміну абсолютна істина

1. Знання, які тотожні своєму предмету, і які не спростовуються подальшим розвитком пізнання та практику.

2. Виявлені знання в процесі зясування про суттєвих звязків між досліджуваним обєктом і зовнішнім середовищем.

3. Знання та поєднання окремих сторін предмета дослідження в єдине ціле.

4. Це виявлення відмінностей між об'єктами матеріального світу.

VІІІ. Дайте визначення терміну істинні знання

1. Вони існують об’єктивно і незалежно від праць і відкриттів учених.

2. Це знання про суттєві звязки між досліджуваним обєктом і зовнішнім середовищем.

3. Це знання про поєднання окремих сторін предмета дослідження в єдине ціле.

4. Це знання про відмінностей між об'єктами матеріального світу.

ІХ. Дайте визначення терміну відносне знання

1. Воно в основному, є правильним відображенням дійсності, відрізняється деякою неповнотою збігу образу з обєктом, яке в основному, є правильним відображенням дійсності, відрізняється деякою неповнотою збігу образу з обєктом.

2. Це відображення про суттєві зв'язки між досліджуваним об'єктом і зовнішнім середовищем.

3. Це відображення окремих сторін предмета дослідження в єдине ціле.

4. Це відображення відмінностей між об'єктами матеріального світу.

Х. Дайте визначення терміну абсолютне знання

1. Воно не змінюється в майбутньому.

2. Воно відображає процес синтезу знань суттєвих зв'язків між досліджуваним об'єктом і зовнішнім середовищем.

3. Це відображення про окремі сторони предмета дослідження. 4. Це виявлення відмінностей між об'єктами матеріального світу.



Завдання для самостійної роботи:

1. Поясніть як відбувався розвиток науки в сфері фізичного виховання?

2. Як використовувались поняття обєктивна істина, відносна істина, абсолютна істина в сфері фізичного виховання?

3. Як використовувались поняття обєктивна істина, відносна істина, абсолютна істина в напрямку розвитку фізичної реабілітації та здоровя людини?



Теоретичний матеріал до практичного заняття 3

ПЛАН

  1. Загальні поняття та визначення процесу пізнання

  2. Особливості наукового пізнання

  3. Об’єктивна істина

  4. Відносна істина

  5. Абсолютна істина

  6. Знання

  7. Функції знання

Загальні поняття та визначення процесу пізнання.

Особливості наукового пізнання.

Процес поступу людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини в процесі її суспільної, виробничої й наукової діяльності, так званої практики. Процес пізнання можливий лише під час взаємодії людини з явищами дійсності, тобто він реалізується через взаємодію субєкта як носія свідомості й знання, та обєкта того, на який спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Тільки практика виступає основною і рушійною силою розвитку пізнання та його метою. Людина пізнає закони природи, щоб оволодіти її силами і використовувати їх, а також пізнає закони суспільства, щоб відповідно впливати на хід історичних подій.

Сучасна теорія пізнання характеризує традиційну теорію істини (Аристотель: „Істина - це відповідність наших знань дійсності") через діалектичний зв'язок понять:

обєктивна істина - знання про дійсність, які не залежать від людини;

відносна істина - знання, яке в принципі правильне, але неповно

відображає дійсність;



абсолютна істина - знання, які тоточні своєму предмету, і які не спростовуються подальшим розвитком пізнання та практику.

Людське пізнання скероване на досягнення знань, які правильно відображають дійсність.



Знання — це ідеальне відтворення у мовній формі узагальнених уявлень про закономірні зв'язки об'єктивного світу.

Існує декілька типології знання, проте жодна з них не може бути повною, так як кінцеве знання, за визначенням, недосяжно. Адже людські знання постійно поповнюються і вимагають все нових систем.

Знання — форма існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини. Виділяють різні види знання: наукове, повсякденне (здоровий глузд), інтуїтивне, релігійне та інші. Повсякденне знання служить основою орієнтації людини в навколишньому світі, основою її повсякденної поведінки і передбачення, але звичайно містить помилки і протиріччя. Науковому знанню властиві логічна обґрунтованість, доведеність, відтворення результатів, прагнення до усунення помилок і подолання суперечок.

Знання – це є  об'єктивна реальність, тобто адекватне віддзеркалення зовнішнього і внутрішнього світу у розумінні  людини в формі уявлень, понять, думок, теорій.

Знання у широкому значенні, це сукупність понятьтеоретичних  уявлень і побудов.

Знання у вузькому значенні, це даніінформація.

Знання (предмету) — упевнене розуміння предмету, уміння самостійно поводитися з ним, розбиратися в ньому, а також використовувати для досягнення поставленої мети.

Знання в теорії штучного інтелекту — сукупність даних (у індивідуума, суспільства або у системи штучного інтелекту) про світ, що включають інформацію про властивості об'єктів, закономірності процесів і явищ, а також правила використання цієї інформації для ухвалення рішень. Правила використання включають систему причинно-наслідкових зв'язків. Головна відмінність знань по відношенню до даних яких полягає в їхній активності, тобто поява в базі нових фактів або встановлення нових зв'язків може стати джерелом змін в ухваленні рішень.

3нання фіксується в знаках природних і штучних мов. Знання протилежне незнанню, тобто відсутності перевіреної інформації про що-небудь

Функціями знання є узагальнення розрізнених уявлень про закономірності природи, суспільства і мислення та зберігання узагальнених уявленнях усього того, що може бути передано в якості основи для практичних дій, (нагадаємо, що функціями практики є основа пізнання; джерела і рушійна сила процесу пізнання; кінцева мета пізнання; критерій істини).

Однією з важливих функцій наукового знання є розуміння.



Розуміння - притаманна свідомості форма освоєння дійсності, що означає розкриття і відтворення смислового змісту предмета. Це процес вироблення, освоєння смислів і значень людиною.

У науці розуміння передбачає використання спеціальних методологічних правил і постає як інтерпретація. Типовими видами науково теоретичного розуміння є:

розуміння минулих епох (історичне розуміння);

  • інтерпретація іноземних символів і метафор, переклад і тлумачення інших текстів (філософське розуміння);

• розуміння інших форм життя, культурних норм і цінностей (розуміння в соціально-антропологічних дослідженнях);

• розуміння мікрооб'єктів та інтерпретація формалізму наукових теорій (розуміння в природознавстві).

Крім опису, пояснення і розуміння реальності наукове знання завжди прагне виконувати функцію передбачення.

 Передбачення - обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і суспільства або про явища, невідомих в даний час, але піддаються виявленню, заснованому на відкритих наукою закони розвитку природи і суспільства.



Прогнозування - один з видів передбачення, спеціальне дослідження перспектив якогось явища. Найчастіше використовуються такі методи прогнозування як екстраполяція, моделювання, експертиза, історична аналогія, прогнозні сценарії.

 Противагою знанню є помилкова думка, яка дає неправильне, ілюзорне відображення світу. Істинні знання існують об'єктивно, незалежно від праць і відкриттів учених. Тому істинне наукове знання вважають об'єктивним. Відносне знання, яке в основному, є правильним відображенням дійсності, відрізняється деякою неповнотою збігу образу з об'єктом, а абсолютне знання не змінюється в майбутньому.



Рекомендована література:

  1. Крутов В.И., Грушко И.М. Основы научных исследований. - М: Высшая школа, 1989.

  2. Кукушкин В.Д., Неволин И.Ф. Организация умственного труда.-М., 1980.

  3. Лудченко А.А. Основы научных иследований: учеб. пособие / A. A. Лудченко, Я. A. Лудченко, Т. А. Примак ; под ред. A.A. Лудченко. — Київ: Знання, 2000. — 114 с.

  4. Сабитов Р.А. Основы научных исследований: учеб. Пособие. — Челябинск, 2002. — 138 с.

  5. Цехмістрова Г.С. Основи наукових досліджень: навч. Посібник. — Київ: Видавничий Дім «Слово», 2003.— 240 c.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 4

ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ.

СТРУКТУРА ТЕОРІЇ І ГІПОТЕЗ

(ПРИНЦИПИ, АКСІОМИ, ЗАКОНИ, СУДЖЕННЯ, ПОЛОЖЕННЯ, ПОНЯТТЯ, КАПТЕГОРІЇ, ФАКТИ, МИСЛЕННЯ, АБСТРАКТНЕ МИСЛЕННЯ, ПОНЯТТЯ, УМОВИВІД).

МЕТА: Закріпити знання про особливості наукового пізнання.

ЗАВДАННЯ


Впродовж двох годин аналізуються наступні питання:

  1. Структура теорій і гіпотез.

  2. Основні форми та засоби наукового пізнання.

Контрольні тести:

І. Що таке Теорія

1. Це система узагальненого знання, тлумачення тих та інших явищ дійсності.

2. це процес мислення.

3. це думка, в якій через зв'язок понять стверджується або заперечується будь-що.

4. це виявлення відмінностей між об'єктами матеріального світу.

ІІ. Що таке Наукова теорія

1. система достовірних глибоких та конкретних знань про дійсність, що має логічну структуру та цілісне уявлення про обєкт.

2. усунення помилок у логіці доведень

3. удосконалення вихідних міркувань у певній системі знань

4. це положення, яке приймається в якості вихідного
ІІІ. Що таке Принцип

1. це правило, що виникає в результаті субєктивно обдуманого досвіду людей.

2. це форма та засіб наукового пізнання.

3. внутрішньо суттєвий зв'язок між явищами.

4. це протилежні твердження.

ІV. Що таке Аксіома

1. це положення, яке приймається в якості вихідного для певної теорії, Аксіоми очевидні без доведень.

2. усунення помилок у логіці доведень.

3. удосконалення вихідних міркувань у певній системі знань.

4. це протилежні твердження.

V. Що є Формою раціонального пізнання

1. Абстрактне мислення (абстрактне мислення - це якісно новий рівень відображення дійсності).

2. внутрішньо суттєвий зв'язок між явищами.

3. удосконалення вихідних міркувань у певній системі знань.

4. це спосіб досягнення поставленої мети.

VІ. Що таке мислення

1. Це опосередковане й узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей, причинних відношень і закономірних зв'язків між об'єктами або явищами.

2. виникнення ідей, формування понять.

3. доведення правильності гіпотез і міркувань.

4. це положення, яке приймається в якості вихідного.

VІІ. Що таке поняття

1. Це думка, яка відображає суттєві і необхідні ознаки предмета або явища.

2. це виявлення відмінностей між об'єктами матеріального світу.

3. удосконалення вихідних міркувань у певній системі знань.

4. це поєднання окремих сторін предмета дослідження в єдине ціле.

VІІІ. Що таке умовивід

1. Це процес мислення, що складається з послідовності двох або декількох міркувань, у результаті яких виникає нове судження.

2. усунення помилок у логіці доведень.

3. . удосконалення вихідних міркувань у певній системі знань.

4. це положення, яке приймається в якості вихідного.

ІХ. Що таке факт

1. Це думка, яка відображає суттєві і необхідні ознаки предмета або явища.

2. це спосіб безпосереднього вивчення предметів і явищ.

3. це спосіб досягнення поставленої мети.

4. це положення, яке приймається в якості вихідного.

Х. Що таке категорії

1. До категорій відносяться філософські поняття про форму і склад явищ.

2. це одна із сфер людської практики.

3. це одна із сфер людської практики.

4. це відображення об'єкта або явища в знаковій формі.

ХІ. Що таке гіпотеза

1. Імовірне припущення про причину яких-небудь явищ.

2. внутрішньо суттєвий зв'язок між явищами.

3. доведення правильності гіпотез і міркувань.

4. це форма та засіб наукового пізнання.
Завдання для самостійної роботи:

1. Яка роль належить у науковому пізнанні раціональному мисленню?

2. Що розуміють під терміном принцип у науковій теорій?

3. Які є основні шляхи виявлення і вилучення парадоксів?

4. Опишіть розуміння Вами розвиток науки у фізичній культурі.

5. Опишіть основні напрямки розвитку наукових ідей у фізичній реабілітації та здоров’я людини.

6. Які Ви знаєте науково-теоретичні журнали з ФК і С.
Теоретичний матеріал до практичного заняття 4

ПЛАН


  1. Методи наукового пізнання

  2. Основні форми наукового пізнання (принципи, аксіоми, закони, судження)

  3. Форми та засоби наукового пізнання, як поняття, категорії, факти,

  4. форма та засіб наукового пізнання як ідея, проблема,гіпотеза, концепція

  5. Формування структури теорій (принципи, аксіоми, закони, судження, положення, поняття, категорії й факти)

Особливості наукового пізнання

Наукове пізнання виникло на етапі розвитку людства, коли відбувся суспільний поділ праці, тобто відокремлення розумової праці від фізичної й перетворення розумової праці на відносно самостійну сферу діяльності.



Мета науки — пізнання законів розвитку природи і суспільства й впливу на природу на основі використання знань для отримання корисних результатів. Поки існуючі закони не відкриті, людина може тільки описувати явища, збирати, систематизувати факти, але вона нічого не може пояснити й передбачити.

Розвиток науки йде від збору фактів, їх вивчення і систематизації, узагальнення і розкриття окремих закономірностей до зв’язаної, логічної системи наукових знань, яка дозволяє пояснити вже відомі факти і передбачити нові.



Процес пізнання охоплює накопичені факти. Без систематизації і узагальнення, без логічного усвідомлення фактів не може існувати ніяка наука. Факти стають складовою частиною наукових знань, коли вони виступають у систематизованому, узагальненому вигляді. Факти систематизують і узагальнюють за допомогою найпростіших абстракцій — понять (визначень), що є важливими структурними елементами науки.

Найбільш широкі поняття називають категоріями. Це загальні абстракції. До категорій відносяться філософські поняття про форму і склад явищ, у політекономії — товар, вартість й т.п.

Важливою формою знань є принципи (постулати), аксіоми. Під принципом розуміють вихідні положення якої-небудь галузі науки. Вони є початковою формою систематизації знань (аксіоми Евклідової геометрії, постулат Бора в квантовій механіці тощо).

Важливою складовою в системі наукових знань є наукові закони, що відображають найбільш важливі, сталі об’єктивні внутрішні зв’язки, які повторюються у природі, суспільстві або мисленні. Звичайно закони мають форму певного співвідношення понять, категорій.

Найбільш високою формою узагальнення і систематизації знань є теорія. Під теорією розуміють вчення про узагальнений досвід (практику), яке формулює наукові принципи й методи, що дозволяють узагальнити, пізнати існуючі процеси й явища, проаналізувати дію на них різних фактів і запропонувати рекомендації для використання їх у практичній діяльності людей.

Гіпотеза - (гречок. Hypothesis — підстава, припущення) — імовірне припущення про причину яких-небудь явищ, вірогідність якого при сучасному стані науки й техніки не може бути перевірена й доведена, але яке пояснює дані явища, без нього непояснені; прийом пізнавальної діяльності людини.

Теорія (від лат.Шеогео - розглядаю) - це система узагальненого знання, тлумачення тих та інших явищ дійсності. Теорія є уявним відображенням і відтворенням реальної дійсності. Вона виникає в результаті узагальнення пізнавальної діяльності й практики. Це узагальнений досвід у свідомості людей.

Наукова теорія - система достовірних глибоких та конкретних знань про дійсність, що має логічну структуру та цілісне уявлення про об'єкт.

Структуру теорій формують принципи, аксіоми, закони, судження, положення, поняття, категорії й факти.

Під принципом у науковій теорій розуміють найабстрактніше визначення ідеї (початкова форма систематизації).

Принцип - це правило, що виникає в результаті суб'єктивно обдуманого досвіду людей.

Вихідні положення наукової теорії називають постулатами або аксіомами.



Аксіома (постулат) - це положення, яке приймається в якості вихідного для певної теорії, з якого формують усі наступні пропозиції і висновки теорії за попередньо фіксованими правилами. Аксіоми очевидні без доведень.

Формою раціонального пізнання є абстрактне мислення (абстрактне мислення - це якісно новий рівень відображення дійсності)



Мислення - це опосередковане й узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей, причинних відношень і закономірних зв'язків між об'єктами або явищами. Основним інструментом мислення, логічні міркування людини, які складаються з таких структурних елементів як поняття, судження, умовивід.

Поняття - це думка, яка відображає суттєві і необхідні ознаки предмета або явища. Поняття можуть бути загальними, поодинокими, збірними, абстрактними чи конкретними, абсолютними чи відносними.

Умовивід - це процес мислення, що складається з послідовності двох або декількох міркувань, у результаті яких виникає нове судження. Часто умовивід називається висновком, через який стає можливим перехід від думки до дії, тобто практики.

Поняття, судження і умовивід виражаються в словесній формі.



Факт - (лат. Factum — відбулось) — термін, в широкому змісту може виступати як синонім істини; прояв або результат; реальне, а не видумане; конкретне або одиничне в протилежність загальному та абстрактному.

В філософії науки  факт — це особлива пропозиція яка фіксує емпіричні знання, ствердження або умову, яка може бути  верифікованою. Факт протиставляється  теорії  або гіпотезі. Наукова теорія описує і пояснює факти, а також може передбачати нові. Ствердження, яке не може бути безпосередньо підтверджено або відведено, називається пропозицією або думкою.



Існують різні концепції факту. В логічному позитивізмі факти розглядаються як безпосередні дані в досліді елементарні події або явища. Факти виражаються у формі протокольних пропозицій — елементарних стверджень про ці події. Ці ствердження можуть бути провірені (верифіковані) і таким чином встановлюються як істинні або невірні. На ідею логічних позитивістів значний вплив вніс Логіко-філософський трактат Л. Витгенштейна. Факт, згідно Витгенштейну, — це «то, що відбувається (відбулось) є».

Факт науковий – реальність, дійсність, складовий елемент основи наукового знання, віддзеркалення об´єктивних властивостей речей і процесів.

Характерні властивості наукового факту – новизна, точність, об´єктивність, достовірність. На основі фактів будуються теорії, виводяться закони.



Особливості наукового пізнання

Аналізуючи особливості наукового пізнання, насамперед, потрібно розуміти його відмінність від повсякденного пізнання:

Об'єкти науки не зводяться до об'єктів повсякденного досвіду; наука має предметну спрямованість. Предмет, предметна область – те, що саме вивчає дана наука або наукова дисципліна, на що спрямовано думку дослідника. Розвиток знань про об'єкт відкриває нові його сторони і зв'язки, які є предметом пізнання.

Наукове пізнання орієнтоване на об'єктивну істинність, на дослідження об'єктивних законів функціонування і розвитку об'єктів пізнання.

Науковому пізнанню властиві сувора доказовість, обґрунтованість отриманих результатів, вірогідність висновків.

Наука формує особливу мову, що відрізняється від повсякденної мови більшою однозначністю, строгістю і чіткістю.

Істотною ознакою наукового пізнання є його системність, логічна організованість. Результати наукового пізнання мають універсальний характер.

Крім того, часто відзначають і такі особливості наукового пізнання як:

- тенденція до відтворювання результатів;

- скептичне відношення до авторитетів;

- інтелектуальна самостійність і автономія;

- проблемна установка дослідження (на противагу установці на чудеса і таїнства, а також практичні інтереси);

- опора на досвід і розум (а не на віру, переконання, думку).

Таким чином, наукове пізнання переступає межі повсякденного знання. З іншого боку повсякденний розум або здоровий глузд завжди активно бере участь у процесі мислення вченого.

Важливим моментом у науковому пізнанні є його критичний характер, наукове знання відкрите критиці. Наукові теорії є продуктом людської винахідливості і, як такі, вони піддані помилкам подібно будь-яким іншим результатам діяльності людини. Теорії в цьому змісті – лише припущення про реальності, що можуть мінятися і насправді досить істотно змінюються в ході історичного розвитку науки. Те, що наука затверджувала про реальності сто років тому, дуже істотно відрізняється від того, що вона говорить сьогодні. У ХХ в. виявився також істотний факт, що характеризує особливості наукового пізнання: для будь-якої визначеної області дійсності завжди можна побудувати декілька теорій, що пояснюють усі явища, що спостерігаються.

Функції наукового пізнання

Наукове пізнання виконує функції опису, пояснення, розуміння, передбачення.

Опис – функція наукового знання й етап наукового дослідження, що складається у фіксації даних експерименту або спостереження за допомогою визначеної системи позначень, прийнятих у даній науці (звичайна мова, штучна мова – символи, графіки і т.п.).

Види опису – емпіричний опис: результат переробки почуттєвого матеріалу у форми висловлень; теоретичний опис – логічне відтворення істотних зв'язків і відносин об'єктів.

Пояснення – функція наукового знання, що складається в розкритті сутності об'єкта, який досліджується; вона здійснюється шляхом показу того, що об'єкт, який пояснюється, діє за визначеним законом. Пояснення припускає опис об'єкта і ґрунтується на ньому. Пояснення проводиться через наочні образи (якісне пояснення) або через математичний (кількісний) опис.

Розуміння – властива свідомості форма освоєння дійсності, що означає розкриття і відтворення значеннєвого змісту предмета. У науці розуміння припускає використання спеціальних методологічних правил і представляється як інтерпретація. Типовими видами науково-теоретичного розуміння є: розуміння минулих епох (історичне розуміння); інтерпретація іноземних символів і метафор, переклад і тлумачення інших текстів (філософське розуміння); інших форм життя, культурних норм і цінностей (розуміння в соціально-антропологічних дослідженнях); розуміння мікрооб'єктів і інтерпретація формалізму наукових теорій (розуміння в природознавстві).

Крім опису, пояснення і розуміння реальності наукове знання завжди прагне виконувати функцію передбачення. Передбачення – обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і суспільства або про явища, невідомі у даний час, але підлягають виявленню, заснованому на відкритих наукою законах розвитку природи і суспільства. Прогнозування – один з видів передбачення, спеціальне дослідження перспектив деякого явища. Найчастіше використовуються такі методи прогнозування як екстраполяція, моделювання, експертиза, історична аналогія, прогнозні сценарії.

Рекомендована література:

1. Андреев И.Д. О методах научного познания, «Наука», М., 1964.-184с.

2. Грушко И.М., Сиденко В.М. Основы научных исследований — 3-е изд., перераб и доп. — Харьков: Вища школа. Изд-во при Харьк. Ун-те, 1983.-224с.

3. Основы научных исследований Сидоренко В.М., Грушко И.М., Харьков, издательское объединение «Вища школа», 1977.200с.

4. Душинський В.В. Основи наукових досліджень. Теорія і практика з програмним забезпеченням. - Навч. посіб. - Київ: КПІ 1998. - 408с.

5. Ковальчук В.В., Маїсєєв Л.М. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник.- К.: ВД «Професіонал», 2004.- 208с.

6. Максименко С.Д., Філоненко М.М. Методичні рекомендації «Науково-досліницька діяльність студентів». –Київ, 2013.-64 с.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 5

МЕТОДИ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ

(МЕТОД, МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ, СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ПОРІВНЯННЯ, ПІДРАХУНОК, ВИМІРЮВАННЯ, ЕКСПЕРИМЕНТ, УЗАГАЛЬНЕННЯ)

МЕТА: Закріпити знання про методи наукового пізнання.

ЗАВДАННЯ

Впродовж двох годин аналізуються наступні питання:



        1. Способи вивчення предметів, явищ та їх закономірностей розвитку.

        2. Які є методи досліджень та аналізу вивчення закономірностей явищ.

        3. Етапи здійснення абстрагування

        4. Які Ви знаєте види аналізу і синтезу



Контрольні тести:

І. Що собою уявляє Спостереження:

  1. Це спосіб безпосереднього вивчення предметів і явищ за допомогою органів чуття без втручання в процес, з боку дослідника.

  2. це спосіб безпосереднього вивчення предметів і явищ.

  3. це спосіб досягнення поставленої мети.

  4. це положення, яке приймається в якості вихідного.

ІІ. Що таке Порівняння

1. Це виявлення відмінностей між об'єктами матеріального світу або знаходження в них спільного.

2. це фізичний процес визначення числового значення.

3. це одна із сфер людської практики.

4. визначення загального поняття.


ІІІ. Що таке Підрахунок


  1. Це знаходження числа, що визначає кількісне співвідношення однотипних об'єктів або їх параметрів, котрі характеризують ті чи інші властивості.

  2. це одна із сфер людської практики що виявляють відмінності між об'єктами матеріального світу.

  3. це відображення об'єкта або явища в знаковій формі.

4. Це логічні міркування людини.

ІV. Що таке Вимірювання

1. Це фізичний процес визначення числового значення певної величини шляхом порівняння її у еталоном.

2. це спосіб досягнення поставленої мети.

3. це опосередковане й узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей



  1. це опосередковане й узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей

V. Що собою являє Експеримент

1. Це одна із сфер людської практики, в результаті якої перевіряється істинність гіпотези або виявляються закономірності об'єктивного світу.

2. узагальнення розрізнених уявлень про закономірності природи

3. це якісно новий рівень відображення дійсності

4. логічні міркування людини

VІ. Що таке Узагальнення

1. Це засіб для утворення нових наукових понять, формулювання законів і теорій.

2. це думка, в якій через зв'язок понять стверджується або заперечує будь-що.

3. поєднання окремих сторін предмета дослідження в єдине ціле.

4. це виявлення відмінностей між об'єктами матеріального світу.
VІІ. Що таке Формалізація

1. Це відображення об'єкта або явища в знаковій формі певної спеціальної мови.

2. усунення помилок у логіці доведень.

3. удосконалення вихідних міркувань у певній системі знань.

4. це положення, яке приймається в якості вихідного.

Завдання для самостійної роботи:

1. Яка роль належить у науковому пізнанні спостереженню?

2. Що розуміють дід терміном абстрагування у науковій теорій?

3.Опишіть розуміння Вами конкретних прикладів вивчення процесу в сфері фізичного виховання при допомозі аналізу та синтезу .

4. Опишіть розуміння Вами конкретних прикладів вивчення процесу у фізичній реабілітації та здоров’я людини при допомозі аналізу та синтезу.

Теоретичний матеріал до практичного заняття 5




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка