Навчальний посібник до практичих занять та самостійної роботи для студентів вищих навчальних закладів в галузі «фізичне виховання, спорт І здоров'я людини»



Сторінка4/14
Дата конвертації23.10.2016
Розмір2.58 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

План


  1. Визначення методу пізнання та його аспекти.

  2. Основні способи безпосереднього вивчення предметів і явищ

Методи наукового пізнання
Метод - це спосіб досягнення поставленої мети. Метод об'єднує суб'єктивні і об'єктивні аспекти пізнання. Метод є об'єктивним, оскільки дозволяє відображати дійсність та її взаємозв'язки. Одночасно з цим, метод суб'єктивний, оскільки є знаряддям думки дослідника та включає в себе його суб'єктивні особливості.

Методи досліджень бувають: загальні, що діють у всіх галузях науки і на всіх етапах дослідження; загальнонаукові, тобто придатні для всіх наук; часткові - для певних наук; спеціальні - для однієї специфічної науки. Дамо коротку характеристику основних загальнонаукових методів пізнання.



Спостереження - це спосіб безпосереднього вивчення предметів і явищ за допомогою органів чуття без втручання в процес, з боку дослідника.

Порівняння - це виявлення відмінностей між об'єктами матеріального світу або знаходження в них спільного за допомогою органів чуття та спеціальних пристроїв.

Підрахунок - це знаходження числа, що визначає кількісне співвідношення однотипних об'єктів або їх параметрів, котрі характеризують ті чи інші властивості.

Вимірювання - це фізичний процес визначення числового значення певної величини шляхом порівняння її у еталоном (як правило забезпечується вимірювальним приладом).

Експеримент - це одна із сфер людської практики, в результаті якої перевіряється істинність гіпотези або виявляються закономірності об'єктивного світу. Під час експерименту дослідник втручається в процес, який він вивчає, з метою пізнання.

Узагальнення - визначення загального поняття в якому відображається головне або основне, що характеризує об'єкти певного класу. Це засіб для утворення нових наукових понять, формулювання законів і теорій.

Формалізація - це відображення об'єкта або явища в знаковій формі певної спеціальної мови (математики, фізики, біології, хімії тошо) і забезпечення можливостей дослідження реальних об'єктів та їх властивостей через формальне дослідження відповідних знаків.

Методи наукового пізнання

Методи емпіричного рівня пізнання: спостереження, експеримент.

Спостереження – планомірне (проводиться строго за планом, складеному виходячи з задачі дослідження), цілеспрямоване (для рішення визначеної задачі), систематичне сприйняття предметів і явищ зовнішнього світу.

Експеримент – це метод пізнання, при якому явища вивчаються в контрольованих і керованих умовах. Суб'єкт активно втручається в процес дослідження, впливаючи на об'єкт дослідження за допомогою спеціального інструментарію і приладів, цілеспрямовано і фіксовано змінює об'єкт, виявляючи нові його властивості. Завдяки цьому дослідникові вдається ізолювати об'єкт від впливу побічних явищ і вивчати явище в чистому виді; планомірно змінювати умови протікання процесу; багаторазово відтворювати хід процесу в строго фіксованих умовах і умовах, що піддаються контролю.

Експеримент – це:

- засіб накопичення і вивчення фактів, що складають емпіричний базис теорії (дослідницькі експерименти);

- об'єктивний критерій істинності тих або інших теоретичних положень і гіпотез (перевірочні експерименти).
Рекомендована література:

1. Баранов Г. В. Проблемы научного метода / Г. В. Баранов. – Саратов : ПАГС, 1990. – 250 с.

2. Белый И. В. Основы научных исследований и технического творчества /

И. В. Белый, К. П. Власов, В. Б. Клепиков. – Харьков : Изд-во Харьковского

ун-та, 1989. – 265 с.

3. Білуха М. Т. Основи наукових досліджень / М. Т. Білуха. – К. : Вища школа, 1997. – 271 с.

4. Душинський В.В. Основи наукових досліджень. Теорія і практика з програмним забезпеченням. - Навч. посіб. - Київ: КПІ 1998. - 408с.

5. Ковальчук В.В., Маїсєєв Л.М. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник.- К.: ВД «Професіонал», 2004.- 208с.



ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 6

ТЕОРІЯ ПІЗНАННЯ

(ІНДУКЦІЯ, ДЕДУКЦІЯ СИНТЕЗ, АНАЛІЗ,РУХ ВІД АБСТРАКТНОГО ДО КОНКРЕТНОГО)

МЕТА: Закріпити знання теорія пізнання (індукція, дедукція, синтез, аналіз).

ЗАВДАННЯ

Впродовж двох годин аналізуються наступні питання:



  1. Роль індукції в НРС

  2. Роль дедукції в НРС

  3. Синтез і аналіз як взаємопов’язані елементи

Контрольні тести:

І. Що собою означає індукція

1. метод переходу від знання окремих фактів до знання загальних закономірностей, істотних і необхідних зв'язків.

2. це процес мислення.

3. це думка, в якій через зв'язок понять стверджується або заперечується будь-що.

4. це протилежні твердження.

ІІ. Що собою уявляє дедукція


  1. Метод переходу від загальних пропозицій до часток, висновок нових істин з відомих за допомогою законів і правил логіки. За допомогою дедукції, за умови істинності посилок, одержуємо достовірне знання про світ.

  2. це якісно новий рівень відображення дійсності.

  3. це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів розв'язання проблеми.

  4. це форма та засіб наукового пізнання.

ІІІ. Що таке Аналіз

1. Це метод пізнання, при якому предмет дослідження розкладається на окремі складові частини.

2. усунення помилок у логіці доведень.

3. удосконалення вихідних міркувань у певній системі знань.

4. це положення, яке приймається в якості вихідного.

ІV. Що таке Синтез

1. Це поєднання окремих сторін предмета дослідження в єдине ціле.

2. система достовірних глибоких та конкретних знань.

3. удосконалення вихідних міркувань у певній системі знань.

4. форма та засіб наукового пізнання

V. Що таке рух від абстрактного до конкретного

1 пізнанні означає сходження від неповного, часткового, фрагментарного до більш повного, цілісного і всебічного знання.

2. усунення помилок у логіці доведень.

3. процес нового знання.

4. це положення, яке приймається в якості вихідного.

Завдання для самостійної роботи:

1. Яка роль належить у науковому пізнанні індукції?

2. Яка роль належить у науковому пізнанні дедукції?

3.Опишіть розуміння Вами розвиток науки при допомозі індукції .

4. Опишіть основні напрямки розвитку при допомозі дедукції.

Теоретичний матеріал до практичного заняття 6

ПЛАН


  1. Основні форми наукового пізнання (індукція, дедукція, синтез, аналіз)

  2. Рух від абстрактного до конкретного

Аналіз - метод пізнання, при якому предмет дослідження (об'єкт, властивості тощо) розкладається на окремі складові частини. У зв'язку з цим аналіз лежить в основі аналітичного методу досліджень.

Аналіз займає важливе місце у вивченні об'єктів матеріального світу. Але він складає лише перший етап процесу пізнання.



Синтез - це поєднання окремих сторін предмета дослідження в єдине ціле. Аналіз і синтез взаємозв'язані та уособлюють єдність протилежностей. Розрізняють такі види аналізу і синтезу: прямий або емпіричний метод (використовують для виділення окремих частин об'єкта); елементно - теоретичний метод (базується на уявленнях про причинні - наслідкові зв'язки різних явищ); структурно - генетичний метод (вилучення із складного явища.

Синтез – метод дослідження, що складається в уявному з'єднанні окремих сторін, властивостей, зв'язків складного явища і збагнення цілого в його єдності.



Аналіз – розкладання цілого складного явища на його складові, більш прості елементарні частини і виділення окремих сторін, властивостей, зв’язків. Проте аналіз не є кінцевою метою наукового дослідження. Ця мета досягається таким методом дослідження, який полягає у поєднанні, відтворенні зв’язків окремих елементів, сторін, компонентів складного явища і тим самим у осяганні цілого в його єдності його компонентів. Аналітичний метод – інструмент пильного дослідження особливостей і специфіки внутрішньо-системної взаємодії, і він неодмінно містить у собі результати абстрагування, спрощення, формалізації. Просто все це не самоціль, сутнісне завдання аналітичного методу полягає тому, що він спрямований на виявлення внутрішніх тенденцій і можливостей розвитку об’єкта.

Синтез – навпаки з’єднання компонентів складного явища. Синтетичні знання – знання, що розширює попередній досвід, конструює щось нове. Відміною властивістю. Синтез є те, що цей метод реалізує себе виходячи за рамки наявної основи (н.д. людина, аналізуючи пересування риб дельфінів у воді застосовувала отримані висновки для створення спочатку примітивних човнів, потім вітрильників, пароплавів і теплоходів)

Індукція – метод переходу від знання окремих фактів до знання загальних закономірностей, істотних і необхідних зв'язків.

Дедукція – метод переходу від загальних пропозицій до часток, висновок нових істин з відомих за допомогою законів і правил логіки. За допомогою дедукції, за умови істинності посилок, одержуємо достовірне знання про світ.

Умовиводи поділяють на дві категорії: дедуктивні й індуктивні. Дедуктивні умовиводи - це виведення критеріїв у випадку з якого-небудь загального положення, а індуктивні умовиводи - це коли на основі окремих випадків приходять до загального положення.

Важливими поняттями в теорії пізнання є індукція - умовивід від фактів до деякої гіпотези, та дедукція - умовивід, в якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знань загальних властивостей всієї множини. Змістом дедукції як методу пізнання є використання загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ. Найважливіше правило дедукції формулюється так: „ Якщо із висловлювання А слідує висловлювання В, а висловлювання А є істинним, то В також є істинним".

Під  індукцією розуміють перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів класу робиться висновок стосовно класу в цілому. Дедукція та індукція – взаємно протилежні методи пізнання.

Є кілька варіантів установлення наслідкового зв'язку між методами наукової індукції:

•   метод єдиної подібності. Якщо два чи більше випадків досліджуваного явища мають лише одну загальну обставину, а всі інші обставини різні, то саме ця подібна обставина є причиною явища, яке розглядається;

•   метод єдиної розбіжності. Якщо випадок, у якому досліджуване явище настає, і випадок, в якому воно не настає, в усьому подібні і відрізняються тільки однією обставиною, то саме ця обставина, наявна в одному випадку і якої немає в іншому, є причиною явища, котре досліджується;

•   об'єднаний метод подібності і розбіжності – комбінація двох перших методів;

•   метод супутніх змін: коли виникнення або зміна одного явища викликає певну зміну іншого явища, то обидва вони перебувають у причинному зв'язку між собою;

•   метод решт: якщо складне явище викликане складною причиною, котра являє собою сукупність певних обставин, і відомо, що деякі з них є причиною частини явища, то решта цього явища викликається обставинами, що залишилися.



Аналіз і синтез, подібно індукції та дедукції, являють собою протилежні, але в той же час тісно пов'язані методи пізнання. У найпростішому своєму виді аналіз є уявне розчленування цілого на частини і окреме пізнання цих частин як елементів складного цілого. Завдання аналізу - знайти, побачити в цілому - частини, в складному - просте, в єдиному - багато чого, в слідстві - причину і т.п.

Синтез являє собою протилежний процес - з'єднання частин у ціле, розгляд цілого як складного, що складається з безлічі елементів. Сходження від причини до наслідку є синтетичний, конструктивний шлях.

Оскільки досліджуване явище постає завжди як складне утворення, його пізнання (після попереднього загального ознайомлення) зазвичай починається з аналізу, а не з синтезу. Щоб об'єднати частини в ціле, необхідно спочатку мати ці частини перед собою. Тому аналіз передує синтезу.

Як здійснювати аналіз?

Логіка виробила ряд правил аналітичного дослідження, до числа яких відносяться наступні.

1. Перед аналізом досліджуваного предмета (явища) необхідно чітко виділити його з іншої системи, в яку він входить як складовий елемент. Це теж здійснюється за допомогою аналізу (попереднього).

2. Далі встановлюється підставу, за якою буде проводитися аналіз. Підставою називається та ознака аналізованого предмета, яка відрізняє одні компоненти від інших. На кожному ступені аналізу повинно вибиратися одна підстава розчленування, а не кілька відразу. Елементи які виділяються в результаті аналізу повинні виключати один одного, а не входити один в іншій.

3. Після цього здійснюється аналіз, причому аналітичні знання здобуваються в основному шляхом виводу, тобто на основі дій, які базуються за правилами формальної логіки.

Синтез як спосіб побудови незвідного знання полягає в об'єднанні та переробці декількох систем знань, в об'єднанні різних теоретичних тверджень, в результаті чого здійснюється міжсистемний перенесення знань і народжується нове знання.

На основі синтезу в науковому дослідженні вирішуються такі важливі теоретичні питання:

1. Досліджуваний предмет представляється як система зв'язків і взаємодій з виділенням найбільш істотних сторін і зв'язків.

2. З'ясовується, чи існує єдина природа, загальні суттєві елементи у явищ, які вивчаються як різні, але у яких помічено щось спільне.

3. Встановлюється, чи існує зв'язок між законами і залежностями, що відносяться до одного об'єкту.

Синтез, таким чином, не просте складання частин, а логічно - конструктивна операція, що дозволяє намічати рух пізнання (висувати ідей, гіпотези, розвивати їх) і здійснювати його рух. Результати синтетичної діяльності повинна бути цілісна картина, адекватно відображає дійсність.

Гідність синтетичного методу дослідження - його відповідність, адекватність процесу руху, розвитку.

Процедури системного аналізу і синтезу в економічних дослідженнях:

1. Виявлення і формулювання наукової проблеми. Визначення об'єкта і предмета дослідження, цілі та завдання.

2. Цілеспрямований збір інформації, структуризація проблем, опис досліджуваної системи. Зміст: цілі системи, ступінь залежності від середовища. Елементи системи. Структура. Зв'язки і відносини. Поведінка системи. Управління.

3. Побудова гіпотез про механізми інтеграції та шляхи розвитку. Побудова моделі (синтез).

4. Дослідження об'єкту за допомогою системи методів. Коригування планів дослідження.

5. Прогноз розвитку системи. Пояснення. Оформлення.



Абстрактне є відверненим, а тому неповним, частковим, фрагментарним, нерозвиненим. На відміну від цього конкретне означає єдність різноманітного, синтез багатьох визначень і тому виступає як більш повне, всебічне, розвинене. Абстрактне і конкретне існують не тільки в мисленні, а становлять цілком реальний фрагмент, бік, форму дійсності.

Рух від абстрактного до конкретного в пізнанні означає сходження від неповного, часткового, фрагментарного до більш повного, цілісного і всебічного знання. Термін сходження фіксує ту обставину, що всі попередні поняття в русі не втрачаються, а зберігаються, входять у знятому вигляді в наступні.

У теорії, побудованій методом сходження від абстрактного до конкретного, кожне попереднє поняття входить у наступне. Тому конкретні категорії мають дуже складну структуру.

Рекомендована література:

1. Генезис категориального аппарата науки : учебн. пособие / [под ред. А. Н. Насабаева]. – Алма-Ата : Наука Казахстану, 1990. – 317 с.

2. Горбатенко І. Ю. Основи наукових досліджень : підруч. / І. Ю. Горбатенко,

Г. О. Івашина. – Херсон : ХДПУ , 2001. – 91 с.

3. Пилипчук М.І., Григор'єв A.C., Шостак В.В. Основи наукових досліджень. -Підручник, Київ „Знання". - 2007. - 270с.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 7

ТЕОРІЯ ПІЗНАННЯ

(АБСТРАКЦІЯ, ІДЕАЛІЗАЦІЯ, СУДЕННЯ)

МЕТА: Закріпити знання з теорії пізнання.

ЗАВДАННЯ

Впродовж двох годин аналізуються наступні питання:



  1. Роль абстракції в теорії пізнання

2.Роль ідеалізації в теорії пізнання

  1. Роль судження в теорії пізнання

Контрольні тести:

І. Що собою уявляє Абстракція

1 Це відвертання уваги в думках від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношень предметів і виділення декількох сторін, що цікавлять дослідника.

2. це форма та засіб наукового пізнання.

3. внутрішньо суттєвий зв'язок між явищами.

4. це протилежні твердження.

ІІ. Що собою уявляє перший етап Абстракції


  1. визначення несуттєвих властивості, зв'язків.

  2. це якісно новий рівень відображення дійсності.

  3. це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується.

  4. один з можливих варіантів розв'язання проблеми.

ІІІ. Що собою уявляє другий етап Абстракції

1. досліджуваний об'єкт замінюють іншим, більш простим, тобто спрощеною моделлю, яка зберігає головне в складному

2. внутрішньо суттєвий зв'язок між явищами.

3. доведення правильності гіпотез і міркувань.

4. це форма та засіб наукового пізнання.

ІV. Що таке ідеалізація


  1. прийом науково-теоретичного дослідження, заснований на процесі абстракції, формування ідеалізованого об'єкта

  2. узагальнення розрізнених уявлень про закономірності природи

абстрактне мислення.

  1. якісно новий рівень відображення дійсності логічні міркування людини.

4. Те, що існує об'єктивно, незалежно від праць і відкриттів учених.

V. Що собою уявляє судження

1. це думка, в якій через зв'язок понять стверджується або

заперечується будь-що. Судження виражається мовою у вигляді речення.

2. яке в основному, є правильним відображенням дійсності.

3.це опосередковане й узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей.

4.це ідеальне відтворення у мовній формі узагальнених уявлень про закономірні зв'язки об'єктивного світу.



VІ. Які є ознаки судження

1. якість, кількість, відношення.

2. узагальнення розрізнених уявлень про закономірності природи.

3. абстрактне мислення - це якісно новий рівень відображення дійсності.

4. логічні міркування людини.

Завдання для самостійної роботи:

1. Яка роль належить у науковому пізнанні раціональному мисленню?

2. Що розуміють дід терміном абстракції у науковій теорій?

3. Які є основні шляхи виявлення і вилучення парадоксів?

4. Що розуміють під терміном абстрагування у науковій теорій?

5.Опишіть розуміння Вами необхідності ідеалізації при проведенні НДРС.

6. Для чого потрібна абстракція при проведенні НДРС..

7.Які роль судження в розвитку наукових ідей.


Теоретичний матеріал до практичного заняття 7

ПЛАН

  1. Форма наукового пізнання абстракція

  1. Форма наукового пізнання судження

  2. Форма наукового пізнання ідеалізація

Абстрагування - це відвертання уваги в думках від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношень предметів і виділення декількох сторін, що цікавлять дослідника. Абстрагування здійснюється в два етапи:

На 1-му етапі визначають несуттєві властивості, зв'язки тощо;

На 2-му - досліджуваний об'єкт замінюють іншим, більш простим, тобто спрощеною моделлю, яка зберігає головне в складному.

Результати експериментів фіксуються за допомогою опису – процедури, що складаються у фіксації результатів спостережень і експериментів за допомогою різних мовних засобів, знаків, формул, наочних графіків.

На теоретичному рівні наукового пізнання вчений досліджує не емпіричний об'єкт, а деякий теоретичний конструкт, що формується за допомогою абстрагування й ідеалізації.

Абстрагування – нехтування несуттєвими властивостями, зв'язками об'єктів і одночасне виділення, фіксування однієї або декількох сторін цих об'єктів, які цікавлять дослідника.

Ідеалізація – прийом науково-теоретичного дослідження, заснований на процесі абстракції, формування ідеалізованого об'єкта.

Ідеалізовані об'єкти не існують у дійсності – наприклад, геометрична точка, пряма, абсолютно чорне тіло, ідеальний газ і т.п. Створення ідеалізованого об'єкта дозволяє виділити істотні його сторони, спростити і завдяки цьому уможливити застосування для його опису точних кількісних методів. Процес наукового пізнання починається з постановки проблеми.



Судження - це думка, в якій через зв'язок понять стверджується або

заперечується будь-що. Судження виражається мовою у вигляді речення.

Судження поділяють за такими ознаками: якість, кількість, відношення. За якістю судження бувають позитивні й негативні; за кількістю - загальні, часткові й поодинокі; за відношенням - категоричні, умовні й роздільні.

До судження про предмет або явище людина може дійти або шляхом безпосереднього спостереження якогось факту, або через умовивід.



Рекомендована література:

  1. Артемчук Г.І., Курило В.М., Кочерган М.П. Методика організації науково-дослідницької роботи.-К.: Форум, 2000.

  2. Душинський В.В. Основи наукових досліджень. Теорія і практика з програмним забезпеченням. - Навч. посіб. - Київ: КПІ 1998. - 408с.

  3. Ковальчук В.В., Маїсєєв Л.М. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник.- К.: ВД «Професіонал», 2004.- 208с.

  4. Максименко С.Д., Філоненко М.М. Методичні рекомендації «Науково-досліницька діяльність студентів». –Київ, 2013.-64 с.

  5. Пилипчук М.І., Григор'єв A.C., Шостак В.В. Основи наукових досліджень. -Підручник, Київ „Знання". - 2007. - 270с.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 8

ВІДНОСНІ САМОСТІЙНІ ФОРМИ ТА ЗАСОБИ ПІЗНАННЯ

(ІДЕЯ, ІНТУІЦІЯ, КОНЦЕПЦІЯ, ЗАКОН, ПАРАДОКС)

МЕТА: Закріпити знання про самостійні форми та засоби наукового пізнання.

ЗАВДАННЯ

Впродовж двох годин аналізуються наступні питання:



  1. Структура самостійні форми та засоби наукового пізнання.

  2. Роль парадоксу в роз витку науки.

Контрольні тести:

І. Що собою означає Ідея

1 (наукова ідея) - відображає зв'язки та закономірності дійсності й спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність, суб'єктивну мету, її перетворення.

2. це форма та засіб наукового пізнання

3. внутрішньо суттєвий зв'язок між явищами

4. це протилежні твердження

ІІ. Що собою уявляє проблема:


  1. Це форма та засіб наукового пізнання, в яких поєднується два елементи, знання про незнання, і передбачення можливості наукового відкриття.

  2. це якісно новий рівень відображення дійсності

  3. це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів розв'язання проблеми

  4. це форма та засіб наукового пізнання


ІІІ. Що таке Інтуїція

1. Це метод пізнання, що є вираженням безпосередності у процесі пізнання на відміну від опосередкованого, дискурсивного характеру пізнання), вирішення проблеми на основі ірраціонального здогаду.

2. внутрішньо суттєвий зв'язок між явищами

3. доведення правильності гіпотез і міркувань

4. це форма та засіб наукового пізнання

ІV. Що таке Концепція


  1. це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом
    розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії

  2. узагальнення розрізнених уявлень про закономірності природи

абстрактне мислення

  1. - це якісно новий рівень відображення дійсності

логічні міркування людини

4. Що існують об'єктивно, незалежно від праць і відкриттів учених



V. Що таке Закон

1. внутрішньо суттєвий зв'язок між явищами, який обумовлює їх необхідний закономірний розвиток.

2. яке в основному, є правильним відображенням дійсності

3.це опосередковане й узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей



  1. це ідеальне відтворення у мовній формі узагальнених уявлень про закономірні зв'язки об'єктивного світу

VІ. Що собою являє Парадокс у науці

1. це твердження, що рідко розходиться зі загальноприйнятим і заперечує те, що вважається „ безумовно правильним".

2. узагальнення розрізнених уявлень про закономірності природи

3. абстрактне мислення - це якісно новий рівень відображення дійсності

4. логічні міркування людини
Завдання для самостійної роботи:

1. Яка роль належить у науковому пізнанні концепції?

2. Що розуміють дід терміном абстрагування у науковій теорій?

3.Опишіть розуміння Вами розвиток науки ідеї до закону .

4. Опишіть основні напрямки розвитку наукових ідей у фізичній реабілітації та здоров’я людини.

5.Які Ви знаєте науково-теоретичні журнали з ФК і С.


Теоретичний матеріал до практичного заняття 8

ПЛАН

1. Відносні самостійні форми та засоби пізнання

2. Форми та засоби наукового пізнання, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, закон, теорія

3. Закон та парадокс в науці



Відносні самостійні форми та засоби пізнання

У науковому пізнанні головна роль належить раціональному мисленню. Крім його основних форм (поняття, судження, умовивід), набувають відносної самостійності такі форми та засоби, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, закон, теорія.



Ідея (наукова ідея) - відображає зв'язки та закономірності дійсності й спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність, суб'єктивну мету, її перетворення.

Концепція - це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом
розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії. Це науково
обґрунтований та в основному доведений вираз змісту майбутньої теорії, якій
ще не є логічною системою точних наукових понять. ^

Закон - внутрішньо суттєвий зв'язок між явищами, яки^ обумовлює їх необхідний закономірний розвиток. Закон виявляє визначений стійкий зв'язок між явищами або властивостями матеріальних об'єктів.

Закон, як винайдений шляхом здогадування, повинен бути логічно доведений, і тільки тоді він буде визнаний наукою.



Парадокс у науці (у широкому розумінні)- це твердження, що рідко розходиться зі загальноприйнятим заперечує те, що вважається „ безумовно правильним".

Парадокс (у вузькому розумінні) - це протилежні твердження, для кожного з яких є переконливі аргументи. Парадоксальність є характерною рисою сучасного наукового розвитку пізнання світу. Наявність парадоксів свідчить про неспроможність існуючих теорій та необхідність подальшого їх удосконалення.

Основні шляхи виявлення і вилучення парадоксів: усунення помилок у логіці доведень; удосконалення вихідних міркувань у певній системі знань.

Проблема - це форма та засіб наукового пізнання, в яких поєднується два елементи, знання про незнання, і передбачення можливості наукового відкриття.

Проблема – те, що потрібно пізнати, знання про незнання. Постановка проблеми обумовлена потребами практичної діяльності і протиріччями між існуючими теоріями і новими фактами. При її постановці важливо: по-перше, усвідомлення деякої ситуації як задачі; по-друге, чітке розуміння змісту проблеми, її формулювання з розмежуванням відомого і невідомого. Постановка проблеми містить у собі якесь попереднє знання шляхів її рішення, для чого необхідний вихід за рамки досягнутого знання.

Інтуїція – метод пізнання, що є вираженням безпосередності у процесі пізнання на відміну від опосередкованого, дискурсивного характеру пізнання), вирішення проблеми на основі ірраціонального здогаду. Елемент безпосередності є діалектичною єдністю чуттєвого та раціонального. Протилежність інтуїції тобто пізнанню розсудом є відносна, інтуїтивне і логіко-дискурсивне є тими моментами творчого мислення, для яких характерне взаємопроникнення. Інтуїція не існує в чистому й ізольованому вигляді.

Інтуїція - якісний стрибок у пізнанні, підготовлений усім його попереднім розвитком. Інтуїтивний творчий акт можна тлумачити як «ущільнення» в часі, згортання й перехід до сфери підсвідомого якихось алгоритмів мислення. Алгоритмічна послідовність має здатність «ущільнюватися» до невловимих самим дослідником меж. Інтуїтивний акт щоразу опосередкований наявним знанням. Нагромадження досвіду й цілеспрямованість індивіда на розв'язання певного завдання (пізнавальна ціль постає в ролі домінанти, що підпорядковує собі всі процеси в корі й підкірці головного мозку) є необхідною передумовою інтуїтивного акту.

Рекомендована література:

  1. Артемчук Г.І., Курило В.М., Кочерган М.П. Методика організації науково-дослідницької роботи.-К.: Форум, 2000.

  2. Душинський В.В. Основи наукових досліджень. Теорія і практика з програмним забезпеченням. - Навч. посіб. - Київ: КПІ 1998. - 408с.

  3. Ковальчук В.В., Маїсєєв Л.М. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник.- К.: ВД «Професіонал», 2004.- 208с.

  4. Максименко С.Д., Філоненко М.М. Методичні рекомендації «Науково-досліницька діяльність студентів». –Київ, 2013.-64 с.

  5. Ирина В.Р., Новиков А.А. В мире научной интуиции. «Наука». Москва, 1978.-192с.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 9

ПРОЦЕС НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНОГОДОСЛІДЖЕННЯ, ЧОТИРИ ЕТАПИ:

ВИНИКНЕННЯ ІДЕЙ; МІРКУВАННЯ; ВИСУНЕННЯ ГІПОТЕЗ; УЗАГАЛЬНЕННЯ НАУКОВИХ ФАКТІВ.

МЕТА: Закріпити знання про самостійні форми та засоби наукового пізнання.

ЗАВДАННЯ

Впродовж двох годин аналізуються наступні питання:



  1. Етапи виникнення ідей.

  2. Процес науково-теоретичного дослідження

Контрольні тести:

І. Що собою означає наукова Ідея

1 відображає зв'язки та закономірності дійсності й спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність, суб'єктивну мету, її перетворення.

2. це форма та засіб наукового пізнання.

3. внутрішньо суттєвий зв'язок між явищами.

4. це протилежні твердження.

ІІ. Що собою уявляє наукова проблема:


  1. Це сукупність складних теоретичних або практичних завдань; сукупність тем науково-дослідної роботи..

  2. це якісно новий рівень відображення дійсності.

  3. це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів розв'язання проблеми.

  4. це форма та засіб наукового пізнання.



ІІІ. Що таке Гіпотеза

1. це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів розв'язання проблеми.

2. внутрішньо суттєвий зв'язок між явищами.

3. доведення правильності міркувань.

4. це форма та засіб наукового пізнання.

ІV. Що таке




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка