Навчальний посібник до практичих занять та самостійної роботи для студентів вищих навчальних закладів в галузі «фізичне виховання, спорт І здоров'я людини»



Сторінка5/14
Дата конвертації23.10.2016
Розмір2.58 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
тема

  1. Це наукове завдання, що охоплює певну сферу наукового дослідження.

  2. узагальнення розрізнених уявлень про закономірності природи

абстрактне мислення.

  1. - це якісно новий рівень відображення дійсності логічні міркування людини.

4. об'єктивні, незалежні рішення.

V. Що таке Міркування

1. Це ряд суджень, які ставляться до певного предмета або питання.

2. яке в основному, є правильним відображенням дійсності.

3.це опосередковане й узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей.



  1. це ідеальне відтворення у мовній формі узагальнених уявлень про закономірні зв'язки об'єктивного світу .

VІ. Що собою являє Умовивід

1. Це форма мислення, у якій з одного або декількох істинних суджень на підставі певних правил висновку виходить нове судження, що з певним ступенем ймовірності випливає з них.

2. узагальнення розрізнених уявлень про закономірності природи.

3. це якісно новий рівень відображення дійсності.

4. логічні міркування людини.

VІІ. Які елементи наукової сфери утворюють теорію

1. Факти досвіду якої-небудь обмеженої наукової сфери разом зі здійсненими, строго доведеними гіпотезами.

2. узагальнення розрізнених уявлень про закономірності природи.

3. абстрактне мислення - це якісно новий рівень відображення дійсності.

4. логічні міркування людини.
Завдання для самостійної роботи:

1. Яка роль належить у науковому пізнанні висуненню гіпотез?

2. Що розуміють дід терміном принцип у науковій теорій?

3.Опишіть розуміння Вами розвиток науки у фізичній культурі .

4. Опишіть основні напрямки розвитку наукових ідей у фізичній реабілітації та здоров’я людини.

Теоретичний матеріал до практичного заняття 9

ПЛАН


  1. виникнення ідей, формування понять, міркувань;

  2. висування гіпотез;

  3. узагальнення наукових фактів;

  4. доведення правильності гіпотез і міркувань, тобто формування теорій і гіпотез.

Підготовчим етапом науково-дослідної роботи є вибір теми наукового дослідження. Тема науково-дослідної роботи може бути віднесена до певного наукового напрямку або до наукової проблеми.

Структурними одиницями напрямку є проблеми, комплексні проблеми, теми і питання які необхідно вирішувати. Комплексна проблема містить у собі кілька проблем.



Наукова проблема - це сукупність складних теоретичних або практичних завдань; сукупність тем науково-дослідної роботи. Проблема охоплює значну галузь дослідження й має перспективне значення.

Тема - це наукове завдання, що охоплює певну сферу наукового дослідження. Вона базується на численних дослідницьких питаннях. Під науковими питаннями розуміють більш дрібні наукові завдання, що стосуються конкретної сфери наукового дослідження.

Теми можуть бути теоретичними, практичними й змішаними. Теоретичні теми розробляються переважно з використанням літературних джерел. Практичні теми розробляються на основі вивчення, узагальнення й аналізу фактів. Змішані теми поєднують у собі теоретичний і практичний аспекти дослідження.

Перший етап - формулювання проблем. На основі аналізу протиріч досліджуваного напрямку формулюють основне питання - проблему й визначають загалом очікуваний результат.

Другий етап містить у собі розроблення структури проблеми. Виділяють теми, підтеми, питання. Композиція цих компонентів повинна становити дерево проблеми (або комплексної проблеми). З кожної теми виявляють орієнтовну область дослідження.

На третьому етапі встановлюють актуальність проблеми, тобто цінність її на даному етапі для науки й техніки. Для цього з кожної теми виставляють кілька заперечень і на основі аналізу, методом дослідницького наближення, виключають заперечення на користь реальності даної теми. Після такого "очищення" остаточно складають структуру проблеми й позначають умовним кодом теми, підтеми, питання.

Після обґрунтування проблеми й встановлення її структури науковець (або колектив), як правило, самостійно розпочинає вибір теми наукового дослідження.

Тема повинна бути актуальною, тобто важливою, що потребує вирішення в даний час. Тема повинна вирішувати нову наукову задачу.

Для вирішення наукової проблеми в рамках вибраної теми досліднику необхідно висунути ідею, яка на його думку повинна вирішити дану проблему.



Наукова ідея - відображає зв'язки та закономірності дійсності й спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність, суб'єктивну мету, її перетворення.

Отже на усунення ідеї необхідно опертися на точні та об’єктивні викладення фактів, дослідів, спостережень, явищ, з їх взаємовпливів з подальшим розкриттям причинності та закономірності. Це так званий теоретичний рівень дослідження.



Теоретичний рівень дослідження характеризується перевагою логічних методів пізнання. На цьому рівні отримані факти досліджуються, обробляються за допомогою логічних понять, законів та інших форм мислення. Тут досліджувані об'єкти подумки аналізуються, узагальнюються, осягаються їхня сутність, внутрішні зв'язки, закони розвитку. Структурними компонентами теоретичного пізнання є проблема, гіпотеза й теорія.

На основі міркувань при проведенні аналізу розкриття причинності та закономірності висовуються проблема.



Міркуванням називається ряд суджень, які ставляться до певного предмета або питання, ідуть одне за іншим так, що з попередніх суджень із необхідністю або високою ймовірністю випливають інші, а в результаті виходить відповідь на поставлене питання. Визнаючи щирим попередні судження, необхідно визнавати істинними й висновок, що випливає із його. Та логічна дія, за допомогою якої виявляється істинність нових суджень, називається умовиводом.

Умовивід — це форма мислення, у якій з одного або декількох істинних суджень на підставі певних правил висновку виходить нове судження, що з певним ступенем ймовірності випливає з них.

Структура умовиводу

Елементом будь-якого умовиводу є прості або складні судження.



Судження, з яких можна одержати нове знання й з яких випливає яке-небудь нове судження, називають посилками умозаключення. Судження, що зізнається істинним і отримано шляхом умовиводу, називають висновком або висновком або логічним наслідком.

Під проблемою розуміють складне теоретичне або практичне завдання, способи рішення якого невідомі або відомі не повністю який закінчується висуненням гіпотези.



Гіпотеза - це припущення про причину, що потребує перевірки і доказу, що викликає певні наслідки, про структуру досліджуваних об'єктів і характер внутрішніх і зовнішніх зв'язків структурних елементів. Гіпотеза є науковою лише в тому випадку, якщо вона підтверджується фактами і може існувати лише до того часу, поки не суперечить безсумнівним фактам досвіду, у протилежному разі вона стає просто фікцією. Таким чином, наукова гіпотеза повинна відповідати таким вимогам:

1) мають бути релевантні, тобто відносності до фактів, на які вона опирається;

2) мають бути перевірені дослідним шляхом (виняток становлять гіпотези, що не перевіряються);

3) сумісності з існуючим науковим знанням;

4) повинні володіти пояснювальною силою, тобто з гіпотези повинна виводитися деяка кількість підтверджуючих її фактів, наслідків. Більшу пояснювальну силу буде мати та гіпотеза, з якої виводиться найбільша кількість фактів;

5) мають відповідати простоті, тобто вона не повинна містити ніяких довільних припущень, суб'єктивістських нашарувань.



Факти досвіду якої-небудь обмеженої наукової сфери разом зі здійсненими, строго доведеними гіпотезами утворять теорію.

Теорія являє собою цілісну систему достовірних знань. Вона є найбільш високою формою узагальнення й систематизації знань. Теорія - це вчення про узагальнений досвід (практику), що формулює наукові принципи й методи, які дозволяють узагальнити й пізнати існуючі процеси і явища, проаналізувати дію на них різних факторів і запропонувати рекомендації з використання їх у практичній діяльності людей. Теорія не тільки описує сукупність фактів, але й пояснює їх, тобто виявляє походження й розвиток явищ і процесів, їх внутрішні і зовнішні зв'язки, причинні й інші залежності. Усі положення і висновки, що містяться в теорії, обґрунтовані й доведені.

Процес науково-теоретичного дослідження закінчується узагальненням отриманих наукових фактів у виглядів звітів НДР.

Рекомендована література:


  1. Артемчук Г.І., Курило В.М., Кочерган М.П. Методика організації науково-дослідницької роботи.-К.: Форум, 2000.

  2. Душинський В.В. Основи наукових досліджень. Теорія і практика з програмним забезпеченням. - Навч. посіб. - Київ: КПІ 1998. - 408с.

  3. Ковальчук В.В., Маїсєєв Л.М. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник.- К.: ВД «Професіонал», 2004.- 208с.

  4. Максименко С.Д., Філоненко М.М. Методичні рекомендації «Науково-досліницька діяльність студентів». –Київ, 2013.-64 с.

  5. Пилипчук М.І., Григор'єв A.C., Шостак В.В. Основи наукових досліджень. -Підручник, Київ „Знання". - 2007. - 270с.


ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 10

РІВНІ МЕТОДІВ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ.

МЕТОДИ ЕМПІРИЧНОГО РІВНЯ.

МЕТОДИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНОГО РІВНЯ.

МЕТОДИ ТЕОРЕТИЧНОГО РІВНЯ.

ОСНОВНІ ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ПАРАДОКСІВ

(УСУНЕННЯ ПОМИЛОК У ЛОГІЦІ ДОВЕДЕНЬ)

МЕТА: Закріпити знання про рівня методи наукового пізнання.

ЗАВДАННЯ

Впродовж двох годин аналізуються наступні питання:



  1. Особливості знання про метод наукового пізнання емпіричного рівня

  2. Особливості знання про метод наукового пізнання експериментально-теоретичного рівня

  3. Особливості знання про метод наукового пізнання теоретичного рівня

  4. Етапи процесу усунення помилок у логіці доведень

Контрольні тести:

І. Що уявляє собою метод наукового пізнання емпіричного рівня

1. Методи цієї групи конкретно пов'язані з явищами, що вивчаються і використовуються на етапі формування наукової гіпотези.

2. це форма та засіб наукового пізнання.

3. внутрішньо суттєвий зв'язок між явищами.

4. це протилежні твердження.

ІІ. Що уявляє собою метод наукового пізнання експериментально-теоретичного рівня


  1. Вони допомагають досліднику виявити ті чи інші достовірні факти та об'єктивні прояви під час дослідження процесів.

  2. це якісно новий рівень відображення дійсності.

  3. це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів розв'язання проблеми.

  4. це форма та засіб наукового пізнання.

ІІІ. Що уявляє собою метод наукового пізнання теоретичного рівня

1. На теоретичному рівні проводяться догічні дослідження зібраних фактів, розробка понять, суджень та виникнення умовиводів.

2. внутрішньо суттєвий зв'язок між явищами.

3. доведення правильності гіпотез і міркувань.

4. це форма та засіб наукового пізнання.

ІV. Що уявляє собою парадокс

1. це протилежні твердження, для кожного з яких є переконливі аргументи.

2. внутрішньо суттєвий зв'язок між явищами.

3. доведення правильності гіпотез і міркувань.

4. це форма та засіб наукового пізнання.

V. Які є основні шляхи виявлення і вилучення парадоксів

1. усунення помилок у логіці доведень; удосконалення вихідних міркувань у певній системі знань.

2. вирішення проблеми при допомозі моделювання.

3. доведення правильності гіпотез і міркувань.

4. вирішення проблеми при допомозі статистики.

Завдання для самостійної роботи:

1. Яка роль належить у науковому пізнанні застосування теоретичного мислення?

2. Що розуміють під терміном емпіричного рівня дослідження?

3. Які є основні шляхи виявлення і вилучення парадоксів?

4.Опишіть розуміння Вами досліджень у фізичній культурі .

5. Опишіть розуміння Вами досліджень у фізичній реабілітації та здоров’я людини.



Теоретичний матеріал до практичного заняття 10

ПЛАН

  1. Суть методів емпіричного рівня

  2. Методи експериментально-теоретичного рівня

  3. Методи теоретичного рівня

  4. Етапи процесу усунення помилок у логіці доведень

Залежно від мети, завдання дослідження і необхідних результатів, методи наукового пізнання умовно поділяють на декілька рівнів: емпіричний, експериментально-теоретичний і теоретичний.



Методи емпіричного рівня: спостереження, порівняння, рахунок, вимірювання, тести, метод потреб і помилок та ін. Методи цієї групи конкретно пов'язані з явищами, що вивчаються і використовуються на етапі формування наукової гіпотези.

Методи експериментально-теоретичного рівня: експеримент, аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання, гіпотетичний, історичний та логічні методи. Вони допомагають досліднику виявити ті чи інші достовірні факти та об'єктивні прояви під час дослідження процесів. За допомогою цих методів здійснюється накопичення фактів та їх перехресна перевірка.

Методи теоретичного рівня: абстрагування, ідеалізація, формалізація, аналіз і синтез, індукція і дедукція, аксіоматика, узагальнення та ін. На теоретичному рівні проводяться логічні дослідження зібраних фактів, розробка понять, суджень та виникнення умовиводів. У процесі цієї роботи співвідносяться попередні наукові уявлення з новими, що виникають на теоретичному рівні наукове мислення звільняється від емпіричного опису, створюється теоретичне уявлення. Таким чином, певний теоретичний зміст знань надбудовується над емпіричними знаннями.

Методи обох рівнів органічно взаємопов'язані й взаємно обумовлюють один одного у цілісній структурі наукового пізнання. Емпіричне переходить у теоретичне, а те, що спочатку було теоретичним, на більш високому етапі розвитку, стає емпірично доступним.



Парадокс (у вузькому розумінні) - це протилежні твердження, для кожного з яких є переконливі аргументи. Парадоксальність є характерною рисою сучасного наукового розвитку пізнання світу. Наявність парадоксів свідчить про неспроможність існуючих теорій та необхідність подальшого їх удосконалення.

Основні шляхи виявлення і вилучення парадоксів: усунення помилок у логіці доведень; удосконалення вихідних міркувань у певній системі знань.

При розробленні теорій поряд з цими методами використовуються й інші методи. Так, значну роль при побудові будь-яких теорій відіграють, наприклад,  логічні закони, що мають нормативний характер. До цих законів відносять: закон тотожності, закон протиріччя, закон виключення третього та закон достатньої підстави. 

Закон тотожності визначає, що предмет думки в межах одного міркування повинен лишатися не змінним А є А (А = А), де  А – це думка. 

Цей закон потребує, щоб у повідомленні всі поняття і судження мали однозначний характер, виключали багатозначність і невизначеність.

Згідно із законом протиріччя не можуть бути одночасно істинними два висновки, один з яких щось стверджує, а другий заперечує те саме. Закон стверджує: «неправильно, що  А і не  А одночасно істинні».

Основою закону протиріччя є якісна визначеність речей і явищ, відносна стійкість їх властивостей. Свідоме використання цього закону допомагає виявити і ліквідувати протиріччя в поясненні фактів і явищ, виробити критичне ставлення до будь-якого роду неточностей і непослідовностей в отриманій інформації. 

Закон виключення третього стверджує, що з двох суперечливих суджень одне помилкове, а друге істинне. Третього не дано. Він виражається формулою: «А є або В, або не В». Наприклад, якщо правильним є судження «Наш університет є державним навчальним закладом», то судження «Наш університет не є державним навчальним закладом» - помилкове.

Вимогу доказовості наукових висновків, обґрунтованості суджень виражає закон достатньої підстави, який формулюється таким чином: будь-яка слушна думка дає достатньо підстав для свого обґрунтування.

Спеціальними принципами побудови теорій слугують також принципи формування аксіоматичних теорій (тобто теорій, які побудовані на деякій множині тверджень, що приймаються без доведень, – аксіом, а всі інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил), що базуються на критеріях несуперечності, повноти та незалежності систем аксіом та гіпотез.

Важливою особливістю наукових досліджень є їхня багатоваріантність, тобто можливість рішення поставлених завдань різними методами й шляхами. Причому часто вони не рівноцінні як по величині витрат, так і за часом необхідному для досягнення поставленої мети. Саме тому вибір найбільш кращого напрямку (альтернативи) досягнення поставлених цілей має особливо важливе значення.



Альтернатива (лат. alter — один із двох) кожна із двох або декількох що виключають друг друга можливостей, вибір між цими можливостями.

Так альтернативою є кожний з членів розділового судження, складеного по формулах:

S є або Р1, або Р2;

S є або Р1, або Р2, або Р3.

Наприклад, у розділовому судженні, досліджуваному у формальній логіці, «Дана величина постійна або змінна», дві альтернативи:

− «Дана величина постійна»;

− «Дана величина змінна».

У розділовому судженні «Даний трикутник або гострокутний, або

прямокутний, або тупокутний — три альтернативи. У такому розділової судженні «або» має виключний сенс, істинно або те або інше, але не те й інший разом.

Питання про правильність вибору єдино можливої альтернативи, що виражає щире положення речей, можна вирішити при дотриманні наступних умов.

Повинні бути перераховані все без винятку можливі альтернативи. У цьому випадку, коли при перерахуванні можливостей упущена яка-небудь альтернатива, то правильного висновку зробити неможливо, тому що в результаті виключення залишиться не одна альтернатива, а декілька (одна, що залишилася після виключення плюс ті альтернативи, які не увійшли до числа згадуваних можливостей).

А раз так, то можливо, що правильною буде та альтернатива, що не ввійшла в перераховані альтернативи й нам невідома.

Альтернативи повинні виключати один одного, як це зроблено, наприклад, у такому випадку: «Даний кут або гострий, або прямій, або тупий». Кожна альтернатива тут виключає інші альтернативи.

Якщо даний кут прямої, то він не може бути одночасно ні острим, ні тупим.

Коли дотримані дві зазначених умови можна укласти:

− від хибності всіх альтернатив, крім однієї, до істинності цієї останньої;



  • від істинності однієї альтернативи, до хибності всіх інших.

  • Існують дві основні помилки при виборі щирої альтернативи:

  • перераховані не всі альтернативи;

  • перераховані альтернативи перехрещуються.


Рекомендована література:

  1. Альтшулер Г,С, Творчество как точная наука. –М.:Сов радио,1979.- 175с.

  2. Андреев И.Д. О методах научного познания, «Наука», М., 1964.-184с.

  3. Баскаков А.Я., Туленков Н.В. Методология научного исследования: Учебное пособие.-К.: МАУП, 2002 — 216с.

  4. Берней И.И. Основы научных исследований. Практика исследовательской работы: Учебное пособие. — Калинин:КПИ, 1989.100с.

  5. Бируля А.К. Методы научной работы. ХАДИ. Харьков, 1964.- 51с.

  6. Гжегорчик А. Популярная логика, «Наука», М., 1965. -107с.


ТЕМАТИЧНИЙ МОДУЛЬ 2.

ОСНОВНІ ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ ТА ОФОРМЛЕННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 11

ВИБІР НАПРЯМКУ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ.

ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

МЕТА: Закріпити знання про вибір напрямку досліджень, мету та напрям наукового дослідження, послідовність виконання наукового дослідження, етапи підготовки наукового експерименту.

ЗАВДАННЯ:

Впродовж двох годин аналізуються наступні питання:

Мета наукового дослідження.

Науковий напрям дослідження.

Послідовність виконання НДР.

Етапи підготовки наукового експерименту.


Контрольні тести:

І. Яка Мета наукового дослідження

1. це всебічне та достовірне вивчення об'єкта, процесу або явища, їх структури, зв'язків

2. це наука або комплекс наук, у межах яких виконується певна наукова робота

3. з'ясування в процесі синтезу знань суттєвих зв'язків між досліджуваними об'єктами

4. формування висновків
ІІ. Яка Основна мета НДРС

1. підвищення якості підготовки спеціалістів

2. визначення властивостей об'єктів дослідження та перевірка справедливості гіпотез

3. Забезпечення умов для виконання дослідження

4. Розроблення шляхів і прийомів фіксування ходу результатів експерименту

ІІІ. Що означає собою Пасивний шлях вирішення завдань

1. припускає вивчення проблеми без втручання у процеси, які вивчаються

2. з'ясування в процесі синтезу знань суттєвих зв'язків між досліджуваним об'єктом і зовнішнім середовищем

3. поєднання окремих сторін предмета дослідження в єдине ціле

4. це виявлення відмінностей між об'єктами матеріального світу

ІV. Що означає собою Активний шлях вирішення завдання

1. припускає вивчення проблеми з втручанням у процеси які вивчаються

2. визначення властивостей об'єктів дослідження та перевірка справедливості гіпотез

3. Забезпечення умов для виконання дослідження

4. Розроблення шляхів і прийомів фіксування ходу результатів експерименту

V. Що визначають наукові революції

1. Наукова революція (НР) призводить до надмірного ламання системи основних наукових понять, теорій, принципів і законів. Відбувається повна перебудова методу мислення вчених, самого способу розуміння і трактування пізнавального світу.

2. визначення властивостей об'єктів дослідження та перевірка справедливості гіпотез

3. це всебічне та достовірне вивчення об'єкта, процесу або явища, їх структури, зв'язків

4. це виявлення відмінностей між об'єктами матеріального світу

VІ.Яка загальна схема проведення НДР


  1. Початок, власне виконання, завершення.

  2. Початок і кінець.

  3. Забезпечення умов для виконання дослідження.

  4. Розроблення шляхів і прийомів фіксування ходу результатів експерименту.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка