Навчальний посібник Київ 2002 вступ етнічна психологія наука про психічну своєрідність людей, які на



Сторінка1/13
Дата конвертації22.01.2017
Розмір2.61 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

А. М. ЛЬОВОЧКІНА
ЕТНОПСИХОЛОГІЯ

Навчальний посібник

Київ 2002




ВСТУП
Етнічна психологія - наука про психічну своєрідність людей, які на-

лежать до різних етнічних об'єднань (родоплемінних спільнот, народ-

ностей, націй). У нашій Вітчизні вона була приречена, як і багато при-

родничих і гуманітарних дисциплін, таких, як генетика, психодіагности-

ка, соціальна психологія.

Етнопсихологія як наука пережила період якщо не прямої заборони,

то явної зневаги. Настанова на швидке злиття націй у "нову спільноту --

радянський народ", яка домінувала в СРСР, призвела до того, що влада

та широке коло спільноти виявилися не готовими до бурхливих процесів

відродження національної свідомості в ході перебудови суспільства.

Неозброєність психологічної науки як у теоретичному плані, так і у

плані достатньої бази емпіричних даних, призвела до того, що вона ви-

мушена була поступитись правом гасити численні етнічні конфлікти вій-

ськовим, політичним і релігійним діячам, які навпаки ще дужче їх розпа-

лювали.

В Україні проблеми міжетнічних конфліктів не стоять так гостро, як



у деяких інших країнах колишнього СРСР, таких, як Росія, Молдова,

Грузія. Але тут існують інші проблеми -- відродження української нації,

національної ідеї, пробудження волі нації, зміцнення почуття національ-

ної гідності та національної єдності.

Останнім часом виникла необхідність розвитку етнопсихологічної

науки і для потреб практичної психології. Наприклад, знання з етнопси-

хології необхідні і для психологічного консультування інтернаціональ-

них подружніх пар, і для відродження національних традицій у вихован-

ні, оскільки, як показує досвід, упровадження методів виховання, що не

властиві певному народові і не відповідають його психічному складу,

може призвести до негативних наслідків.

Розширення зв'язків України з іншими державами поставило перед

етнопсихологами нову задачу: допомогти ці зв'язки укріпити і зробити

їх плідними. Етнопсихолог у цьому контексті має вивчати психологічні

особливості спілкування різних націй, таких, наприклад, як психологіч-

на дистанція при спілкуванні, психологія жестів, мистецтво ведення роз-

мови, символіка квітів і кольорів при підношенні дарунків тощо.

У сферу свого впливу включив Україну й міжнародний криміналітет,

тому тут теж є чимало роботи для етнопсихологів.

Крім того, Україна бере участь у розв'язанні етнічних конфліктів за її

межами. У цьому випадку допомога етнопсихолога стає незамінною.

Усі ці обставини зумовили необхідність знань у сфері науки етнопси-

хології та подальший розвиток цієї науки.
ЕТНОПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА.

РОЗДІЛ 1

ПРЕДМЕТ І МЕТОДИ

ЕТНОПСИХОЛОГІЇ
1. Етнопсихологія як галузь психологічної науки
Етнопсихологія (від гр. ethnos -- плем'я, народ) -- це галузь психо-

логії, що вивчає етнічні особливості психіки людей, національний харак-

тер, закономірності формування та функціонування національної самос-

відомості, етнічних стереотипів та установок.

Роком народження цієї науки прийнято вважати 1859 р., коли приват-

доцент кафедри загального мовознавства Берлінського університету

Г. Штейнталь разом із філософом М. Лацарусом почали видавати "Жур-

нал етнічної психології та мовознавства". У своїй програмній статті

"Думки про народну психологію" редактори проголосили народження

нової науки -- науки про пізнання народного духу.

Штейнталь та Лацарус тлумачили поняття "народний дух", по-пер-

ше, як особливе замкнуте утворення, що виражає психічну схожість ін-

дивідів, які належать до певної нації, а по-друге, як їхню самосвідомість.

Зміст поняття "народний дух" може бути розкритий шляхом порівняль-

ного вивчення мови, міфології та культури.

На початку ХХ ст. ці ідеї розвивалися і частково реалізувалися у

"Психології народів" В. Вундта. У своїй грандіозній праці, робота над

якою тривала з 1900 по 1920 р., він спробував визначити зміст міфу, ре-

лігії, мистецтва та інших явищ культури різних народів.

У сучасній етнопсихології існує кілька відносно самостійних напря-

мів:

1. Порівняльні дослідження етнічних особливостей психофізіології,



пізнавальних процесів, пам'яті емоцій, мови тощо, що теоретично та ме-

тодично складають невід'ємну частину відповідних розділів загальної та

соціальної психології.

2. Культурологічні дослідження, що вивчають особливості символів

і ціннісних орієнтацій народної культури та нерозривно пов'язані з від-

повідними розділами етнографії, фольклористики та мистецтвознавства.

3. Дослідження етнічних особливостей соціалізації дітей, понятій-

ний апарат і сприйняття яких найближчі до соціології та дитячої психо-

логії.

4. Дослідження етнічної свідомості та самосвідомості, що послугову-



ються понятійним апаратом і методами з тих розділів соціальної психо-

логії, які вивчають соціальні установки, міжгрупові стосунки та взаєми-

ни всередині групи [4].

Отже, етнічна психологія як самостійна наука виділилась з інших га-

лузей знань, але залишилась з ними в тісному взаємозв'язку.

2. Зв'язок етнопсихологі з іншими науками
Етнопсихологія та етнографія. Традиційно найтісніший зв'язок ет-

нопсихологія має з етнографією. Адже біля джерел етнопсихології стоя-

ли не психологи, а етнографи, які й запропонували виділити один з її

розділів -- психічну етнографію, тобто вивчення інтелектуальних здіб-

ностей народу, силу волі та характер, почуття гідності.

Отже, етнопсихологію та етнографію поєднує об'єкт дослідження --

етнічні спільноти, але етнографія вивчає побут і культуру народів, а ет-

нопсихологія досліджує свідомість етнічних спільнот, закономірності її

формування та функціонування.

Етнопсихологія та антропологія. Така галузь етнічної психології,

як психологічна антропологія близька за змістом до соціальної (культур-

ної) антропології, але остання має свою сферу дослідження -- людину

як частину культури, властивої певній спільноті.



Етнопсихологія та соціальна психологія. Деякі дослідники розгля-

дають етнопсихологію як галузь соціальної психології, оскільки ці нау-

ки близькі за об'єктом і предметом дослідження. Соціальна психологія

вивчає процеси розвитку та функціонування суспільної психології та со-

ціальних спільнот (великих і малих соціальних груп), а етнопсихоло-

гія -- духовно-психологічні риси етносів, їхню специфіку та прояв у всіх

сферах діяльності та культури. Виділення етнопсихології із соціальної

психології як наукового напряму пов'язане з особливим інтересом до ет-

нічної свідомості та ідентичності в соціальних стосунках суспільства.

Етнопсихологія та соціологія. Етнічні спільноти, оскільки вони є

соціальними спільнотами, вивчає і соціологія, але в неї узагальненіший

підхід до них. Однак у підходах до етнічної свідомості в соціології та ет-

нопсихології багато спільного, зокрема, вони користуються схожими ме-

тодами дослідження.

Етнопсихологія та культурологія. Культурологічні дослідження

тісно пов'язані з етнографічним аналізом культури, з розробкою її етніч-

них проблем.

Ця гілка етнопсихології вивчає мову, побут, архітектуру, творчість, а

також релігію різних етносів.

Етнопсихологія та фольклористика. Беззаперечний зв'язок етно-

психології і з фольклористикою. Якщо фольклористика вивчає фольклор

різних народів взагалі, то етнопсихологія приділяє увагу архетипам1, які

зафіксовані у фольклорі.



Етнопсихологія та історія. І нарешті, з історії етнопсихологія бере

матеріал про зародження, розвиток, а також зникнення чи асиміляцію

певних етнічних груп: націй, національностей, народностей.

Етнопсихологія та екологічна психологія. Протягом тривалого ча-

су вчені досліджують вплив екології на етнічну психологію. Так, існує

чимало робіт, де показано, як довкілля (природа, архітектура) впливає на

формування менталітету тієї чи іншої нації.



3. Предмет і об'єкт дослідження етнопсихології
Будь-який науковий напрям переростає в окрему галузь науки тільки

тоді, коли починає набувати власної "самосвідомості", визначаючи своє

місце серед інших наук, уточнюючи основні принципи та поняття, а в

процесі уточнення основних понять визначається з об'єктом і предметом

своїх досліджень.

Етнопсихологія як самостійна наука зародилась на ґрунті таких дис-

циплін, як етнографія, соціальна психологія, соціологія та соціальна ан-

тропологія. Тому з даними науками у неї схожий предмет досліджен-

ня -- етнічні спільноти. Але у кожної з них до нього власний підхід. Як-

що етнографія вивчає побут і культуру народів, то етнопсихологія -- сві-

домість етнічних спільнот, закономірності її формування та функціону-

вання, а також інші психологічні особливості етносу.

Найчіткіше визначення предмета етнопсихології, на нашу думку, да-

ють А. Бороноєв і В. Павленко.



Предметом етнопсихології є соціально-психологічні риси націо-

нально-етнічних спільнот, їхній вплив на поведінку особистості, а також

соціально-психологічні процеси й особливості етнічного розвитку та

міжнаціонального спілкування [3].

Виходячи з цього визначення, автори виділяють у предметній галузі

етнопсихології три дослідницьких блоки.


Архетип (від гр. archetipos -- першообраз) -- спосіб зв'язку образів, які пере-

ходять від покоління до покоління.


1. Вивчення феномену етнопсихології на двох її рівнях: власне психо-

логії та самосвідомості.

Тут досліджується зміст етнопсихології у сфе-

рах культури та способу життя тієї чи іншої спільноти.

У цьому блоці в рамках дослідження самосвідомості вивчається

проблема "нація -- особистість", тобто набуття особистістю націо-

нальних рис та їхнього впливу на її життєдіяльність і поведінку, а та-

кож усвідомлення нацією власних якостей та ідентифікація себе з пев-

ною спільнотою.

Крім того, тут вивчається система народної (етнічної) педагогіки, що

допомагає зрозуміти, як індивід набуває національних рис і самосвідо-

мості під впливом культурно-духовного середовища, яке визначає його

поведінку.

2. Вивчення соціально-психологічних явищ, що виникають при спіл-

куванні людей різних національностей.

Соціальна психологія виділяє три види спілкування: комунікативне,

інтерактивне та перцептивне. Дана класифікація була запозичена етно-

психологією для власних дослідницьких проблем.

Отже, комунікативне спілкування -- це обмін інформацією між людь-

ми, продуктами духовної сфери, ідеями, станом свідомості, почуття-

ми. У міжетнічному спілкуванні цей процес дуже складний і залежить

від активності суб'єктів спілкування, їхніх установок, клімату та спосо-

бу життя народів.

Інтерактивне спілкування -- це взаємодія людей на основі спільної

діяльності. Тут також є місце для дослідження етнічних проблем. На-

приклад, спостерігається, що спільній діяльності представників різних

народів часто заважають різні трудові навички та звички, національний

досвід в організації праці, її темпи та характер спілкування.



Перцептивне спілкування розглядається як сприймання та розумін-

ня людьми різних національностей одне одного. Цей дослідницький блок

пов'язаний із вивченням закономірностей спілкування та соціально-пси-

хологічних аспектів взаємодії представників різних етнічних груп у кон-

кретних ситуаціях. Значне місце тут відводиться проблемі етнічних сте-

реотипів.

3. Третій дослідницький блок етнічної психології пов'язаний із ви-

вченням соціально-психологічних закономірностей розвитку етнічних

спільнот -- етногенезу.

Ці дослідження набувають особливої гостроти у зв'язку із сучасним

проявом етнічної самобутності, коли в багатьох державах розв'язуються

проблеми національної єдності, національної консолідації та самостій-

ності, суверенітету, що є умовами подальшого соціально-економічного

та духовного розвитку [4].

Крім того, етнопсихологія вивчає таку проблему, як "етнос та особис-

тість". Адже становлення людини як особистості неможливе без етніч-

ної культури, цінностей, традицій, без елементів свідомості та підсвідо-

мості спільноти, до якої вона належить.

Як показує досвід, порушення цієї закономірності веде до національ-

ного нігілізму, руйнування особистості та культури, а це, у свою чер-

гу, -- до маргіналізації1 сучасного суспільства.


4. Основні етапи розвитку уявлень про предмет етнопсихології

4.1. Стародавній світ і дослідження відмінностей між народами


Етнічні відмінності почали привертати увагу вчених з того самого ча-

су, коли виникла етнічна самосвідомість.

Мислителів Стародавнього світу вже цікавила проблема етнічних

відмінностей, їхній вплив на побут і культуру народів; вони намагалися

аналізувати характер того чи іншого народу.

Це питання порушували Гіппократ, Страбон, Платон, Теофраст і Ксе-

нофонт.

Гіппократ у своїй праці "Про повітря, води, місцевості" підходив до

даної проблеми з позицій географічного детермінізму, відзначаючи, що

різниця між народами зумовлена розташуванням країни, кліматом та ін-

шими природними чинниками. Цей підхід у подальшому підтримали ін-

ші вчені, і в науці склалася певна теорія -- географічний детермінізм2.

Платон, на відміну від Гіппократа, робить інший підхід. Він аналізує ха-

рактер людей у зв'язку з соціально-політичним устроєм суспільства, в яко-

му вони живуть. У своєму вченні про державу він наголошував, що харак-

тери людей формуються під впливом певної форми державного правління і

що в людей буває стільки ж видів духовного складу, скільки існує видів дер-

жавного устрою, а при його зміні духовний склад також змінюється.



Теофраст, учень Аристотеля, розглядає моральні риси людей як такі,

що формувалися під впливом навколишнього соціального середовища.

Оскільки в античному світі не було націй, то в давньогрецькій філо-

софії ми не знайдемо поняття "національний характер". Воно з'являєть-

ся значно пізніше, коли в Європі виникають і розвиваються капіталістич-

ні виробничі відносини.

У даному випадку маргіналізація вживається як поняття, що означає відсут-

ність етнічної самосвідомості в значної частини членів суспільства.

2 Географічний детермінізм -- спроба вивести залежність особливостей певного народу від географічного середовища

У давньогрецькій філософії мова йде про характеристику цілих наро-

дів і робиться спроба дати їм ту або іншу оцінку. Так, учень Сократа Ксе-

нофонт, вивчаючи характер персів, аналізує еволюцію окремих рис, ти-

пових для даного народу, але такими, що змінюються у зв'язку з кон-

кретними умовами [4].
4.2. Європейські вчені про психологію народів

(середина XVIII -- перша половина ХІХ ст.)
Принципово новий етап у дослідженні етносів починається із середи-

ни ХVIII ст. Реальні процеси, що відбуваються в соціально-економічно-

му житті західноєвропейських країн XVIII­XIX ст. побудили філософів

і соціологів осмислити їх теоретично.

Г. Гегель, К. Гердер, К. Гельвецій, І. Кант, Ш. Монтеск'є розглядали у

своїх працях такі поняття, як "нація", "народ", "національний характер".

У ХVІІ ст. поширився географічний детермінізм -- вчення про те, що

національний характер народу, його психологічні особливості визнача-

ються географічним чинником.

Ш. Монтеск'є, відомий представник географічного детермінізму, так

писав про визначення національного характеру кліматичними умовами:

"Влада клімату сильніша від усіх інших влад... Народи жарких кліматів не-

рішучі, як старі люди, народи холодних кліматів відважні, як юнаки" [4].

При цьому, підкреслював Ш. Монтеск'є, можна спостерігати зміну на-

ціонального характеру: "Через зміни клімату: у північному кліматі ви

побачите людей, у яких мало вад, та немало чеснот, багато щирості й

прямодушності. При наближенні до півдня ви начебто віддаляєтесь від

самої моралі: поряд із посиленням пристрастей помножуються злочини.

У країнах із помірним кліматом ви побачите народи непостійні у своїй

поведінці та у своїх хибах і чеснотах, оскільки недостатньо визначені

властивості клімату не в змозі зробити їх стійкими. У кліматі занадто

жаркому тіло зовсім втрачає силу, а розслаблення тіла переходить і на ду-

шу: така людина до усього байдужа, не здатна ні на який благородний

вчинок, ні на яке виявлення благодушності, всі його схильності набува-

ють пасивного характеру, лінощі стають щастям; там радше будуть тер-

піти покарання, аніж спонукати себе до діяльності духу, рабство їм зда-

ватиметься легшим, ніж розумові зусилля, які необхідні для того, щоб

самим керувати собою" [4].

Отже, Ш. Монтеск'є звернув увагу на те, що народи відрізняються

один від одного за характером і намагався встановити причини відмін-

ностей. Але виведення характеру народу з кліматичних умов очевидно є

одностороннім. При сумлінніше проведеному дослідженні ми спостері-

гатимемо народи, які відрізняються один від одного за характером. Пев-

ні народи хоча й живуть в одній кліматичній зоні, але мають різні форми

державного правління, різну культуру та релігію, різну психологію. Вод-

ночас можна знайти схожі за характерами народи, які живуть на різних

континентах і в різних кліматичних умовах. У будь-якій кліматичній зо-

ні можна зустріти поруч як працелюбні й енергійні народи, так і відста-

лі, пригноблені.

Більш того, досвід історії та сучасності свідчить, що такі працелюб-

ні й талановиті народи, як український та російський, були перетворені

комуністичним режимом на сіру, безініціативну масу, яка легко піддава-

лася маніпуляції, -- "радянський народ".

На жаль, спроби повернутися до теорії географічного детермінізму

існують і в наш час, тому так детально ми зупинились на його критично-

му аналізі.

Д. Юм, англійський філософ, сучасник Ш. Монтеск'є, виступав про-

ти теорії географічного детермінізму. Замість географічного детермініз-

му він висуває іншу теорію, згідно з якою всі розумні істоти, включаю-

чи людину, живуть не відокремлено одне від одного, а тяжіють до спіл-

кування та об'єднання. Люди вступають у контакти, в результаті яких

схожі схильності та звички передаються один одному. У подальшому ці

схильності, а також звички передаються від однієї групи до іншої. І на-

решті, об'єднання людей в одну політичну організацію, вирішення ними

багатьох спільних питань, пов'язаних з обороною, торгівлею, управлін-

ням, приводять до утворення не тільки спільної мови, спільних схильно-

стей, а й національного характеру [7].

Аналогічні погляди висловлював представник французької просвіти



К. Гельвецій. Всякий народ, писав К. Гельвецій у книзі "Про людину",

має свій особливий спосіб бачити та відчувати, який і створює його ха-

рактер. Причому в усіх народів цей характер може змінюватись або рап-

тово, або поступово, залежно від раптових або поступових змін, що від-

буваються у формах правління ними та в суспільному вихованні.

Отже, національний характер, за К. Гельвецієм, -- це спосіб бачення

та відчування, який є характерним тільки для одного народу і залежить,

в основному, від соціально-політичної історії (форм правління). Зміна

форм правління, тобто соціально-політичних відносин, впливає на особ-

ливості національного характеру. Характер народів, вважав К. Гельвецій,

особливо змінюється під час переворотів, коли народи переходять зі ста-

ну свободи в стан рабства. Тоді народ, який був гордим і сміливим, стає

слабким і малодушним; і навпаки -- розвиток свободи, демократичне

правління сприяє зміні характеру народу в позитивний бік.

Отже, незважаючи на те, що інший представник французької просві-

ти Д. Дідро критикував погляди К. Гельвеція, викладені у доробку "Про

людину", зокрема піддав критиці ідею К. Гельвеція про тісний зв'язок

характеру народу та форм правління; слід відзначити, що цим мислите-

лем французької просвіти були закладені наукові принципи розуміння

сутності національного характеру, такі, як ідея розвитку, соціальної обу-

мовленості та рівнозначності народів. Гельвецій також зазначав, що від

клімату, ґрунту та повітря не залежить, перебуватиме народ у варварстві

або знаходитиметься в розквіті культури. Природа, за К. Гельвецієм, ді-

лила дари порівну.

Отже, ідея рівнозначності народів і рас за своїми інтелектуальними

здібностями є однією з найяскравіших ідей французького філософа. Ан-

тирасистська спрямованість концепції національного характеру К. Гель-

веція звучить актуально і в наші дні, її гуманістичне забарвлення свід-

чить про значний внесок французького матеріаліста в розробку пробле-

ми рівноправності націй і народів. Безумовно, вчення К. Гельвеція про

характер народів значно вплинуло на прогресивну думку ХІХ ст. [7].

Серед представників німецької класичної філософії проблемами ет-

носу займались І. Гердер, Г. Гегель, І. Фіхте, І. Кант.

І. Гердер підходить до формування національного характеру з точки

зору єдності зовнішнього та внутрішнього. Під зовнішнім він розумів

кліматичні умови, а під внутрішнім -- органічні, зокрема генетичні,

особливості. Він відзначає, що генетична сила породила органічні утво-

рення на Землі, а клімат лише сприяє або протидіє цій силі. У зв'язку з

цим головну роль в етнічній історії він віддає внутрішнім факторам.

У своїй головній філософській праці "Ідеї до філософії історії людс-

тва" І. Гердер поставив завдання розглянути рушійні сили розвитку сус-

пільства. Він зробив спробу відповісти на питання про те, чи існують за-

кони розвитку суспільства, чи воно розвивається без певних законів.

Крім того, І. Гердер аналізував характери різних народів. Зокрема,

значне місце у своєму дослідженні він надає слов'янським народам. Зма-

льовуючи національний характер слов'ян, І. Гердер показує важливість

їхньої ролі в історичному процесі, їхні працелюбність, миролюбство,

милосердя та гостинність. Він зазначає, що слов'яни скрізь освоювали

землі, які полишали інші, і вирощували на них хліб, розводили худобу.

Слов'яни не намагалися пригноблювати інші народи. Навпаки, історич-

но та географічно склалося так, що впродовж багатьох сторіч вони були

об'єктом агресії з боку татаро-монголів та інших племен. Оскільки

слов'яни не бажали панувати над цілим світом, наголошує І. Гердер, не

мали войовничих царів і готові були платити данину, аби тільки залиши-

ли їхню землю у спокої, то чимало народів, а більш за всіх -- німці, кої-

ли проти них великий гріх. Але слов'яни не мирилися зі своїм станом, а

поставали проти своїх гнобителів, демонструючи мужність та героїзм.

Виходячи з особливостей національного характеру слов'ян, І. Гердер

оптимістично оцінював історичні перспективи розвитку цих народів. Ко-

лесо часу, говорив він, обертається нестримно, і оскільки слов'янські на-

ції населяють найпрекрасніші землі Європи, то коли ці землі будуть упо-

рядковані, то й слов'янські народи пробудяться від свого тяжкого сну,

скинуть ланцюги рабства, стануть обробляти свої прекрасні землі та від-

святкують на них свої стародавні свята працелюбства й торгівлі (Гер-

дер). Безумовно, І. Гердер не міг передбачити, що слов'янським народам

ще доведеться пережити таке лихо, як тоталітаризм і комунізм.

Велике місце в історії етнопсихологічних досліджень мають праці

І. Канта.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Правила прийому до аспірантури державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини»
2015 -> Положення про аспірантуру Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського Загальна частина
2015 -> Анотаці я Історія України
2015 -> Кримінальний процес україни
2015 -> Дипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» зі спеціальності
2015 -> Львівський національний університет імені івана франка кафедра історії філософії «затверджую»
2015 -> Організація та порядок проведення “Дня цз” в навчальному закладі. Методика підготовки до Дня цз у загальноосвітніх навчальних закладах таке завдання виконується під час вивчення курсу «Основи життя І здоров’я учнів»
2015 -> Методичні вказівки до виконання та захисту дипломних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» Київ 2013


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка