Навчальний посібник Київ 2002 вступ етнічна психологія наука про психічну своєрідність людей, які на



Сторінка3/13
Дата конвертації22.01.2017
Розмір2.61 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Етнічні установки -- це готовність особистості сприймати ті чи ін-

ші явища етнічного життя та міжетнічних стосунків і, відповідно до цьо-

го сприймання, діяти певним чином у конкретній ситуації.

Безумовно, у непростій ситуації, що склалася після розвалу СРСР,

надзвичайно актуальними є зусилля, що спрямовані на виявлення меха-

нізмів, які гармонізують міжетнічні стосунки та поліпшують етнічні ус-

тановки.

І нарешті, дуже важливим поняттям етнічної психології є поняття

"національного характеру".

Національний характер -- це відносно стійка сукупність рис харак-

теру, які властиві переважній більшості представників певної нації.

В основі національного характеру лежить національна самосвідо-

мість, у зв'язку з чим деякі західні вчені називають націю психологічним

видом.

На сьогодні національний характер є об'єктом значної уваги вче-



них -- філософів, психологів, соціологів і політологів. У вітчизняній ет-

нопсихології розробкою проблем національного характеру займаються

І. Вирост, П. Гнатюк, Л. Дробіжева, Л. Кострюкова.

Отже, у цьому розділі окреслено коло основних понять, що визнача-

ють предметне поле досліджень етнічної психології. Детальніший аналіз

цих понять буде висвітлено в наступних розділах.


4.7. Основні напрями розвитку сучасної етнопсихологічної науки
Серед основних напрямів розвитку сучасної етнопсихології Ю. Пла-

тонов і Н. Платонова виділяють такі:

1) вивчення особливостей національного характеру;

2) співвідношення норми та патології у різних культурах;

3) значення раннього досвіду дитинства для формування як особис-

тості, так і національного характеру.

Слід зазначити, що коли йде мова про вивчення національного харак-

теру, то залишається поза увагою те, що, крім націй, є й інші етнічні гру-

пи, тому більш коректно було б говорити про етнічний характер.

Крім того, до проблем етнопсихології по-різному підходять представ-

ники різних психологічних теорій. Зупинимось на характеристиках дея-

ких із цих теоретичних підходів.

1. Значне місце в етнопсихології посідає психоаналітичний напрям,

що базується як на ортодоксальному фрейдизмі, так і на неофрейдизмі, в

руслі якого працювали Е. Фромм, Е. Еріксон, Г. Деветро. Причому в пра-

цях останнім часом спостерігається еволюція психоаналізу від аналізу

психопатології особистості до позитивного полюсу -- аналізу повноцін-

ної особистості, що спрямована на реалізацію своїх потреб і здібностей.

Прикладом тут може бути праця Г. Деветро "Етнопсихоаналіз".

У рамках неофрейдизму А. Бандура розглядає природу агресивності

під нетрадиційним кутом зору. Він вважає, що агресивний, емоційний

стан -- це явище, яке має етносоціальне походження.

2. Інший напрям західної етнопсихології пов'язаний з вивченням осо-

бистості в різних культурах. Представники цього напряму -- Р. Липтон-

ду, А. Інкелес та інші вводять поняття "модальної особистості". За їхнім

визначенням, модальна особистість -- це певний тип особистості, до

якого належить найбільше дорослих членів певного суспільства. Тобто

модальна особистість -- це типовий представник того чи іншого наро-

ду. Дослідники вважають, що таких модальних особистостей в одної на-

ції може бути кілька. Таким чином, в етнопсихології з'явилася концепція

мультимодальної нації, що дає змогу створювати характеристику нації

не як особистості, а як колективу. Американський етнопсихолог Дж. Хо-

німан у рамках такого підходу пропонує поняття ідеальної особистості.



Ідеальна особистість, за Дж. Хоніманом, має ціннісні орієнтації, що

є оптимальними для передачі наступним поколінням. Всередині етнічної

спільноти може бути кілька типів ідеальної особистості, які різняться за

статтю та соціальним статусом.

3. Найзначнішим за кількістю досліджень є інтеракціоністський або

соціально-психологічний напрям. У рамках цього напряму значна увага

приділяється вивченню етноцентризму, расизму, націоналізму.

Представники цього напряму зазначають, що існування етносу зале-

жить від усвідомлення його членами своєї групової єдності та несхожос-

ті на інших, від стійкості етнічної самосвідомості, від сили "етнічного

тяжіння". Важливим у рамках соціально-психологічного напряму є до-

слідження проблем зміни етнічної самосвідомості, етнічної належності,

припинення існування етносу, розчинення однієї етнічної спільноти в ін-

шій.


Зміна етнічної свідомості може відбуватись тільки за умов міжетніч-

ної взаємодії, тому остання теж потребує детального вивчення.

Крім того, представники цього напряму досліджують такі проблеми,

як етнічна ідентифікація, етноцентризм, етнічні установки та ролі.


4.8. Відродження вітчизняної етнопсихології
Відродження вітчизняної етнопсихології почалось у 60-х роках

ХХ ст. у зв'язку з дискусією, що розгорнулася на сторінках журналу

"Вопросы истории" щодо національного питання. Дискусія була присвя-

чена проблемам нації. Уточнювався предмет етнопсихології, її кате-

горійний апарат й окремі експериментальні методики. Нарешті було зня-

то табу з етнопсихологічних досліджень. Але, незважаючи на це, розроб-

ка проблем етнопсихології рухалася досить мляво. Теоретичні праці в

основному були присвячені критичному аналізу зарубіжних концепцій

етнопсихології, а також дискусіям про категорійний апарат етнопсихо-

логії.


Дослідження 70­90-х років порушили такі питання:

· до якої дисципліни належить етнопсихологія: до етнографії

(С. Арутюнов, А. Решетов), до соціальної психології (І. Кон, В. Козлов,

Л. Дробіжева) чи до загальної психології (Г. Старовойтова);

· що є предметом дослідження етнопсихології: психічний склад ет-

носу; національний характер чи вивчення окремих рис та особливостей

психіки людей, які утворюють етнос;

· якою має бути логіка досліджень: чи спочатку шукати відповідь на

питання про існування психічних відмінностей між народами, про те, як

вони проявляються та як їх досліджувати, а вже потім визначати понят-

тя "психічний склад", "національний характер", чи, навпаки, йти від цих

понять;


· як застосувати теорію діяльності О. Леонтьєва та його концепцію

єдності психічної та практичної діяльності для пояснення психічної

своєрідності етносу й причини психічних відмінностей між різними ет-

носами.


Особливого піднесення дослідження у сфері етнопсихології набули в

останні роки. Це пов'язано, з одного боку, із загостренням міжетнічних

стосунків після розвалу СРСР, що, у свою чергу, викликало нагальну по-

требу у психологічних розробках етнічної проблематики, а з іншого -- з

початком політичної гласності, що зняла офіційні та неофіційні заборо-

ни з етнопсихологічних досліджень.

З арени історії зійшла міфічна нація -- "радянський народ", а на її

місце прийшли реальні нації та народи з їх реальними та непростими

проблемами.

Отже, зараз триває реальне відродження етнопсихології: робляться

спроби окреслити основні напрями розвитку етнопсихологічних

досліджень, починає формуватися власний методичний апарат вітчизня-

ної науки, проводяться етнопсихологічні дослідження серед різних груп

населення країни.

За останні роки стрімко зросла кількість дослідників, які вивчають

проблеми етнопсихології, збільшується потік публікацій, виходять

спеціалізовані збірники та посібники, викладаються спецкурси у вищих

навчальних закладах, проводяться тематичні конференції, відкривають-

ся перші лабораторії для вивчення проблем етнопсихології
5. Методологічні принципи та методи етнопсихології
5.1. Методологічні принципи етнопсихології
Етнічна психологія, як й інші психологічні галузі, дотримується ме-

тодологічних принципів, прийняті у загальній психології:

· єдності психіки та діяльності;

· детермінізму;

· відображення;

· конкретно-історичного;

· системного;

· особистісного підходу.

Але в етнопсихології як окремій науковій галузі існують і власні ме-

тодологічні принципи.

Зокрема, В. Хрущ пропонує принципи, яких потрібно дотримуватися

при зіставленні різних націй.



1. Принцип обґрунтованості та достовірності

Національно-психологічні особливості повинні порівнюватись на ос-

нові чітко обґрунтованих показників у рамках своєрідності того класу

психологічних феноменів, які становлять зміст і структуру певної діяль-

ності. Тобто критерії дослідження повинні бути чітко обґрунтованими.

2. Принцип порівняння та зіставлення значимих величин

Порівнюватись і зіставлятись повинні істотні, значимі величини

національної психології, які визначають специфіку функціонування ос-

танньої.


3. Принцип історично-гносеологічного підходу

Порівняння та зіставлення мають вестися на основі врахування умов,

у яких, з одного боку, формувались національно-психологічні феномени,

а з іншого -- проводились дослідження.



4. Принцип соціального підходу

Сутність національно-психологічних особливостей певної групи

потрібно аналізувати також з урахуванням її соціального статусу. Адже

вивчення цих особливостей не є самоціллю. Воно необхідне для аналізу

діяльності представників конкретних спільностей, виховної роботи з ни-

ми, оптимізації їхніх стосунків з іншими етнічними групами [16].


2. Основні методи етнопсихології
Загальна характеристика двох основних стратегій етнопсихологічних досліджень

В етнопсихології умовно виділяють два основних типи досліджень.



Кроскультурні дослідження, котрі полягають у тому, що підбира-

ється будь-яка психологічна методика, адекватна поставленим завдан-

ням, і за її допомогою проводяться дослідження двох або кількох груп,

утворених представниками певних етнічних спільнот. Отже, специфіка

кроскультурного етнопсихологічного дослідження полягає в тому, що

дослідження проводяться паралельно в кількох групах піддослідних, що

належать до різних культур. Результати, отримані в різних групах, порів-

нюються та аналізуються. Акцент, залежно від орієнтації дослідника,

ставиться або на пошуку відмінностей у результатах вибірки, або на під-

кресленні схожості якихось суттєвих моментів.

Останнім часом стає очевиднішою недоцільність жорсткого проти-

ставлення двох орієнтацій -- або на пошуки відмінностей, або на пошу-

ки схожості. Стає актуальною необхідність комплементарних дослід-

жень і цілісного аналізу як загальних моментів, так і відмінних.

Слід зазначити, що у кроскультурних дослідженнях, попри їх просто-

ту, доступність і легкість застосування, існує цілий ряд серйозних про-

блем. Наприклад, перед дослідниками постійно постає питання про ва-

лідність1 методик. Справа в тому, що кожна конкретна методика створю-

ється в певній країні та спрямовується на піддослідних даної культури.

Отже, постає запитання: наскільки можливе її використання в інших

країнах?

Ця проблема знайшла, зокрема, одне зі своїх розв'язань у створенні

так званих "вільних від культури тестів", що мало особливе значення для

дослідження інтелектуальних здібностей. Але ця задача виявилась

складнішою, ніж уявлялося спочатку. Так, дослідники зіткнулись з тим,

що навіть ставлення до процедури експерименту в різних етнічних гру-

пах не однакове.

Наприклад, В. Портеус, який створив тест-лабіринт для вивчення ін-

телектуальних здібностей, був впевнений, що його невербальний (тобто

неопосередкований мовною діяльністю експериментатора) тест може

вважатися вільним від впливу культури. Цей тест було запропоновано

австралійським аборигенам, і тут з'ясувалося, що вони просто не в змо-


Валідність (від англ. valid -- придатний) -- один з основних критеріїв якості

тесту. Чим вища валідність тесту, тим краще відображається в ньому та якість,

заради виміру якої він власне створювався, і навпаки
зі виконати інструкцію. Адже вони звикли, що рішення приймається

тільки після колективного обговорення, тому вони, по-перше, відмови-

лись приступати до виконання завдань без попереднього з'ясування дум-

ки старійшин племені. По-друге, вони не могли погодитися з тим, що

сам експериментатор, якого вони урочисто проголосили почесним чле-

ном їхньої общини, відмовляється брати участь в обговоренні завдань

тесту та допомагати їм.

Очевидно, що такі казуси і дали підставу Ф. Гудинафу, автору відомо-

го тесту "Намалюй людину" (що також належав до розряду "вільних від

культури") у 1950 р. стверджувати, що спроби створення "вільних від

культури" методів приречені на невдачу. Ця позиція, котру підтримало

багато дослідників, привела до того, що в останнє десятиріччя акцент у

кроскультурних дослідженнях переміщується з кількісних показників на

глибинний та різнобічний аналіз результатів.

Окрім зазначеної проблеми, перед психологами, які займались порів-

няльними міжетнічними дослідженнями, постають й інші питання. На-

приклад, чи зможе дослідник об'єктивно та неупереджено порівнювати

особливості своєї культури та "чужої", чи він має право вивчати тільки

ті етнічні групи, до яких сам не належить. Перед ученими також завжди

постає проблема комунікації. Наприклад, якщо дослідник приїхав вивча-

ти чужу для нього культуру, то чи можна стверджувати, що він та його

піддослідні будуть правильно розуміти одне одного і що зроблені ним

висновки не будуть результатом помилок, які виникають при спілкуван-

ні представників різних культур. Ці та інші проблеми постають щораз

перед психологами, що займаються кроскультурними дослідженнями.

Дослідження етнопсихології певних груп

Отже, другий напрям, що може бути виділений в етнопсихології, не

планує проведення міжкультурних досліджень. Об'єктом дослідження

він вважає етнічну свідомість і самосвідомість, ставлення певного етно-

су до інших етнічних груп, специфіку автостереотипів і гетеростереоти-

пів, етнічних установок тощо. Реалізація цього напряму вимагає або

створення спеціальних оригінальних методів дослідження, або модифі-

кації вже існуючих у психології методів дослідження свідомості та пове-

дінки, які можна було б застосувати до вивчення специфічного об'єкта.

Найопрацьованішою сферою досліджень етнічної свідомості в цьому

напряму є сфера етнічних стереотипів, що досить широко представлена

як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі [4].


5.3. Природний експеримент в етнопсихології
Природний експеримент в етнопсихології вперше був запропонова-

ний американським психологом Р. Лап'єром. У 1934 р. він подорожував

Америкою з молодим подружжям китайців. (Нагадаємо, що на той час до

китайців у США було негативне ставлення). За час подорожі вони зупи-

нились у 67 готелях і пообідали в 184 ресторанах. Їм лише один раз

відмовили у прийомі.

Через шість місяців, що минули з часу їхньої подорожі, Р. Лап'єр

розіслав 250 листів власникам тих самих готелів і ресторанів з єдиним

питанням: як вони поставляться до того, що представники китайського

етносу будуть їхніми відвідувачами? Р. Лап'єр отримав 92 % негативних

відповідей. Таким чином, було зафіксовано невідповідність реальних дій

та словесних (вербальних) відповідей. Цей результат у подальшому от-

римав назву "Парадокс Лап'єра" і започаткував широку дискусію про

співвідношення поведінки та вербальних установок.

Природний експеримент Р. Лап'єра став прототипом цілої серії схо-

жих досліджень. Причому, якщо в експерименті Р. Лап'єра негативне

вербальне ставлення вступало в суперечність з позитивними щодо пред-

ставників іншої етнічної групи, то в інших дослідженнях спостерігалося

зворотне співвідношення. Але важливим у цих дослідженнях був сам

факт того, що невідповідність існувала, і з цього було зроблено певний

висновок: якщо метою дослідження є прогнозування будь-яких осо-

бистісних дій або вчинків, то ці дії та вчинки потрібно вивчати безпо-

середньо, а не покладатись на словесні заяви про наміри.

Таким чином, було створено основу для впровадження природного

експерименту в практику.

У подальшому було розроблено кілька основних методик дослідження ставлення до певної етнічної групи.

Так, для вивчення ставлення до тієї чи іншої групи використовують техніку, запропоновану Р. Бохнером. В один і той самий день у "Рекламі"

з'являються дві аналогічні об'яви: "Молода сім'я без дітей зніме невелич-

ку квартиру..." Об'яви відрізняються тільки вказаною у них

національністю подружжя. Даються два номери телефону, за яким

помічники експериментатора фіксують кількість дзвінків за цими об'ява-

ми. Чим більше буде дзвінків на якусь конкретну об'яву, тим, як вважає

автор, краще буде ставлення до зазначеної в об'яві етнічної групи.

За рубежем досить поширений "Метод загублених речей". У її пер-

винному вигляді методика полягала в розкиданні в публічних місцях ве-

ликої кількості начебто загублених листів -- заклеєних конвертів із на-

писаною адресою та вказаним адресатом. Перехожий постає перед вибо-

ром: або відправити листа, або проігнорувати його існування, або зни-

щити. Той вибір, який зробить перехожий, що знайшов листа, є індика-

тором того, як він ставиться до персони, котрій адресовано листа. Зро-

зуміло, що відправка листа свідчить про позитивне ставлення. І

відповідно, чим більше листів буде отримано за вказаною адресою, тим

позитивнішим буде ставлення до певного етносу. Зазначимо, що листи

підписувалися таким чином, щоб відразу, дивлячись на ім'я та прізвище

адресата, можна було здогадатися про його етнічну належність.
5.4. Лабораторний експеримент в етнопсихології
Дослідження етнічних стереотипів методом "підбору рис" і "вільного описування"

Майже одночасно з аналізом етнічних взаємовідносин за допомогою

природного експерименту почалось лабораторне вивчення етнічних сте-

реотипів. Першим таким дослідженням вважається експеримент, прове-

дений у США в 1933 р. В. Катцем і Д. Брейлі. Попередньо дослідниками

було складено список характеристик особистості. Піддослідним (студен-

там Прінстонського університету) пропонувалося вибрати з 84 рис осо-

бистості, що зафіксовані в списку, такі, які, з їхньої точки зору, найхарак-

терніші для кожної з десяти національних груп: американців, англійців,

китайців, німців, євреїв, італійців та ін.

Сукупність рис, що вибиралась піддослідними для характеристики

того або іншого етносу і становила, з точки зору авторів методики, існу-

ючий в американському суспільстві стереотипний образ певної націо-

нальної групи.

Варіант методики, що запропонували В. Катц і Д. Брейлі, у своїй пер-

винній формі вже майже не застосовується. Він трансформувався у

створення "вільних портретів", тобто в самостійне довільне формулю-

вання респондентами1 набору типових характеристик будь-якої етнічної

групи. Кількість якостей, що повинен назвати піддослідний, залежно від

мети експерименту, може бути або обмеженим (наприклад, трьома чи де-

сятьма), або довільним і необмеженим.

Існує також варіант методики, коли експериментатор в інструкції під-

креслює можливість вживання у вільному описуванні не тільки рис ха-

рактеру та ознак, характерних, з точки зору респондента, для певної ет-

нічної групи особливостей поведінки, мови, зовнішнього вигляду, одягу,

кухні тощо. Інформація, отримана за допомогою такої техніки, дає мож-

ливість скласти цілісний та різнобічний образ (стереотип) будь-якого ет-

носу, що існує в будь-якого народу [27].


Респондент (від англ. respondent -- той, хто відповідає) -- учасник соціально

психологічного дослідження, який виступає в ролі опитуваного



Використання асоціативного експерименту в етнопсихології

Асоціативний експеримент порівняно з методикою "вільного опису-

вання" та "підбору рис" -- це ще один, вищий, щабель у наданні свобо-

ди реакцій піддослідному.


Виділяють такі основні різновиди асоціативного експерименту:

1) спрямований асоціативний -- обмежено кількість реакцій на

слово-стимул, а також визначено клас реакцій (наприклад, на стимул-

іменник повинна бути і реакція, що виражена іменником);

2) вільний асоціативний (найрозповсюдженіший ) -- обмежена

кількість реакцій, але у виборі власне самих реакцій піддослідні вільні;

3) вільний асоціативний з безліччю реакцій -- у цьому випадку під-

дослідний не обмежений ні у кількості реакцій, ні у їхній спрямованос-

ті, більш того, експериментатор стимулює максимальну різноманітність

і чисельність реакцій.

В етнопсихології існують два основні напрями використання асоціативного експерименту.

Кроскультурний порівняльний аналіз асоціацій,

які викликає певний стимул

Прикладом цього типу дослідження може бути вивчення етнічної

специфіки асоціацій, де стимулами використовувались назви кольорів. У

результаті дослідження з'ясувалось, наприклад, що стимул "жовтий" у

росіян асоціюється із кульбабою, в українців -- із соняшником, у фран-

цузів -- із золотом і яєчним жовтком, в американців, казахів і киргизів --

з маслом, а в узбеків -- з просом.

На стимул "червоний" росіяни дають такі етноспецифічні реакції, як

"жовтень", "партизан"; американці -- "колір шкіри", поляки -- "шапоч-

ка". Білий колір в американців викликає асоціацію "дім". Зелений колір

в узбеків -- "чай" тощо.

Вивчення етнічної свідомості та етнічних стереотипів

Схема проведення такого дослідження дуже проста: піддослідному

називаються слова-стимули, серед яких є назви етнічних груп (бажано, у

множині) -- "росіяни", "українці", "роми" та інше, залежно від мети

досліджень.

Асоціативний експеримент проводиться, як правило, на великій ви-

бірці, і на основі отриманих даних будується таблиця частотного розпо-

ділу слів-реакцій на кожне слово-стимул. Найбільша кількість однакових

реакцій на один і той самий стимул-назву етнічної групи і буде визнача-

ти етнічний стереотип.



Кольоровий тест стосунків. Цікаві можливості в плані вивчення ет-

нічної свідомості відкриває "Кольоровий тест стосунків" А. Еткінда

Для запровадження тесту з метою вивчення етнічних стосунків рес-

понденту видають набір кольорових карток тесту М. Люшера (вісім кар-

ток) та список (у найпростішому варіанті з восьми найменувань) тих ет-

нічних груп, ставлення до яких потрібно з'ясувати.

В інших варіантах методики замість карток тесту М. Люшера викорис-

товувались картки з геометричними фігурами або іншим стимульним мате-

ріалом, оскільки головною метою в цьому дослідженні є не асоціативний

експеримент, а зіставлення стосунків, що декларуються з реально діючими.

Тестування проводиться індивідуально і без обмеження часу.

Експеримент проводиться у три етапи.

1. На першому етапі піддослідному пред'являють набір карток і спи-

сок етнічних груп. Пропонується розглянути їх і до кожної етнічної гру-

пи підібрати відповідний колір. Даючи інструкцію, експериментатор по-

винен наголосити, що при добиранні кольору респондент не повинен

орієнтуватись на будь-які чисто зовнішні ознаки (колір національного

одягу або колір національного прапору).

2. Після виконання попереднього завдання піддослідному показують

набір карток тесту М. Люшера і пропонують розкласти їх за рівнем при-

вабності.

3. Коли піддослідний закінчує розкладку кольорів, йому пропонують

список етнічних груп (бажано, щоб він також був у формі набору кар-

ток), який показували на першому етапі і пропонується розкласти їх за

вподобанням (що і буде декларованою системою етнічних уподобань).

Результати всіх трьох етапів фіксуються в протоколі. Інтерпретація

отриманих даних базується на ідеї, згідно з якою в людини існує декла-

ративна система етнічних уподобань і реальна, що визначає її поведінку

в цій сфері. Вони можуть збігатися, у випадку чіткого усвідомлення ре-

спондентом істинної ієрархії його етнічних уподобань, але й можуть

значно відрізнятись.

Послідовність операцій з обробки результатів така: дані третього ета-

пу інтерпретуються як декларативна система етнічних уподобань. У ре-

зультатах розкладки першого етапу беруть етнічну групу, що має найви-

щий ранг у декларованій системі (3 етап) і встановлюють, з яким кольо-

ром вона асоціюється. Потім з'ясовують, яке місце цей колір посідає в

системі уподобань кольорів (2 етап) -- воно буде відповідати рангу да-

ного етносу в реальній ієрархії етнічних уподобань. Аналогічна проце-

дура проводиться для етнічної групи, що посідає друге місце в деклара-

тивній системі, потім -- третє і далі, до восьмого місця. Таким чином бу-

де встановлена реальна система етнічних уподобань.

Цю систему необхідно порівняти з декларованою ієрархією. Порів-

няльний аналіз проводиться у кожній етнічній групі. Порівнюється різ-

ниця рангів декларативної та реальної ієрархії. Тут також можна обчис

лити різницю рангів, що займає кожна етнічна група як у одній, так і у

другій системах (декларованій та реальній), визначивши показник адек-

ватності усвідомлення ставлення до етносів.



Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Правила прийому до аспірантури державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини»
2015 -> Положення про аспірантуру Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського Загальна частина
2015 -> Анотаці я Історія України
2015 -> Кримінальний процес україни
2015 -> Дипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» зі спеціальності
2015 -> Львівський національний університет імені івана франка кафедра історії філософії «затверджую»
2015 -> Організація та порядок проведення “Дня цз” в навчальному закладі. Методика підготовки до Дня цз у загальноосвітніх навчальних закладах таке завдання виконується під час вивчення курсу «Основи життя І здоров’я учнів»
2015 -> Методичні вказівки до виконання та захисту дипломних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» Київ 2013


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка