Навчальний посібник Київ 2002 вступ етнічна психологія наука про психічну своєрідність людей, які на


Діалектика національного та загальнолюдського в національному характері. Фактори розвитку національного характеру



Сторінка6/13
Дата конвертації22.01.2017
Розмір2.61 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

3.2. Діалектика національного та загальнолюдського в національному характері. Фактори розвитку національного характеру
Слід зазначити, що як загальне проявляється в одиничному, так і за-

гальнолюдські риси проявляються в національному характері.

Діалектика національного та загальнолюдського полягає в тому, що

загальнолюдські риси специфічно проявляються в конкретних соціаль-но-економічних та історичних умовах життя певної нації. Саме це специ-

фічне, своєрідне і є змістом національного характеру, але виникає воно в

результаті прояву загального в одиничному.

З цієї закономірності випливає дуже важливий висновок стосовно

вивчення національного характеру. Як вважає ряд фахівців, вивчення на-

ціонального характеру повинно проходити не шляхом знаходження спе-

цифічних особливостей психіки певного народу та протиставлення їх

особливостям іншого народу, а через аналіз прояву загальнолюдського в

національному.

Наприклад, такі загальнолюдські риси, як працьовитість, свободолюб-

ство, миролюбність у кожної нації мають свій специфічний вияв. Ось як

говорить про вияв хоробрості росіян і французів Л. Толстой у творі "На-

пад": "Француз, що сказав при Ватерлоо: "Гвардія вмирає, але не здаєть-

ся", -- та інші, особливо французькі герої, які говорили достопам'ятні

вислови, були хоробрими та справді говорили достопам'ятні вислови; але

між їхньою хоробрістю та хоробрістю капітана (російського) є та різниця,

що якби велике слово, в якому б то не було випадку, навіть і ворушилося

в душі мого героя, я певен, він не сказав би його; по-перше, він побоявся

б цим зіпсувати важливу справу, а по-друге, тому, що коли людина відчу-

ває в собі сили зробити велику справу, яке б то не було слово не потрібне.

Це, на мою думку, особлива та висока справа руської хоробрості".

А ось що говорять психологи про таку загальнолюдську рису, як пра-

целюбність та її вияв у національному характері. Праця сама по собі, як

процес, -- пише Г. Куницин, -- має загальнолюдський характер. Став-

лення того чи іншого народу до праці не може бути якоюсь генетичною

рисою, що притаманна лише певному народові. Визначальними тут є ті

історичні та соціально-економічні умови, в яких живе цей народ. Немож-

ливо ігнорувати також географічний фактор. Так, працездатність в умо-

вах тропіків знижується у два-три рази порівняно з країнами, де панує

континентальний клімат. Крім того, для отримання деяких продуктів іс-

нування там не потрібно великих затрат фізичної енергії. Безумовно, ге-

ографічний фактор не має вирішальної ролі у виробленні установок що-

до праці, але, як підкреслює академік Д. Лихачов, географічний фактор

існує, і цього ніхто ніколи не заперечував [4].

Найповніше національний характер проявляється у національній

культурі, яка виражає етнічну своєрідність народу. Але національна

культура також наповнена загальнолюдським змістом. Так поєднується

національне та загальнолюдське в національному характері.

Що стосується факторів, які найбільше впливають на формування на-

ціонального характеру, то тут вирішальну роль відіграють історичні та

соціально-економічні чинники, за ними йдуть чинники культурні, релі-

гійні та географічні.

Наприклад, така риса, як працьовитість, виглядає по-різному в різні

часи та в різних народів. І. Кон пише з цього приводу: "Для стародавньо-

го грека фізична праця -- діяльність, яка недостойна вільної людини.

Для середньовічного ремісника -- це доля, що не викликає ані захвату,

ані жалю, яку треба приймати як щось само собою зрозуміле. Протес-

тантська ж етика піднімає працю до ступеня релігійного визнання і т. ін.

Тобто все залежить від соціально-історичних умов" [20].

Цінності, що сформувались у процесі історичного розвитку, склада-

ють основу, з якої карбуються риси національного характеру. Зокрема, на

прикладі формування єврейського національного характеру А. Васильєв

доводить це у статті "Єврейський характер" ("Комсомольская правда",

1991 р., 17 липня), де він пише: "Протягом віків євреї жили так, що кож-

ну хвилину були готові втікати. Тому вони, як правило, не працювали на

землі, а віддавали перевагу професіям, що пов'язані з грішми: торговці,

міняйли". Часто згадується така риса єврейського національного харак-

теру, як інтелектуальність. А. Равицький так пояснює цей феномен: "Ос-

кільки євреїв звідусіль гнали, вони навчились пристосовуватись до обс-

тавин, до нової ситуації. Це особливим чином формує мозок і спонукає

до навчання. Склався навіть стереотип єврейської матері, яка постійно

заставляє свою дитину вчитись. Тому серед нас так багато вчених. Окрім

того, -- мозок -- це найзручніший капітал в умовах постійних гонінь".

Але якщо існують причини та умови, що породжують позитивні ри-

си національного характеру, то повинні існувати протилежні їм умови,

під впливом яких формуються негативні риси національного характеру.

До таких умов, наприклад, належала тоталітарна система, що була за-

проваджена в Російській імперії після 1917 р., або фашизм у Німеччині.

Комунізм і фашизм, безумовно, негативно вплинули на національний ха-

рактер народів цих країн. Але в цих народів вже існували риси націо-

нального характеру (можливо, і національного складу), що зробили мож-

ливим виникнення тоталітарних систем.

Так, німці протягом багатьох років виховувались у дусі відданості

Прусській мілітаристській державі. У національному характері народів,

що населяли Російську імперію протягом сторіч, коли існувало кріпосне

право, з'явились такі риси, як покірливість, пасивність, байдужість. У

національній психології існував стереотип непогрішимості тих, у чиїх

руках була влада. Ці риси й були використані комуністами для запрова-

дження диктатури особистої влади.

Отже, існує цілий ряд факторів, таких, як соціально-економічний уст-

рій, географічні умови, культура, релігія, політичний лад, що тим чи ін-

шим чином впливають на національний характер
3.3. Д. Чижевський про риси українського національного характеру
Спеціальних праць, присвячених національному характеру як україн-

ського, так і російського народів за часів Радянського Союзу, майже не

видавалось. Але існував ряд досліджень, що видавались за рубежем. Це,

зокрема, праці Д. Чижевського, які цитує у своїй роботі, присвяченій на-

ціональному характеру, П. Гнатенко [7].

Д. Чижевський підкреслював те, що національний характер не є од-

номанітним. Кожна нація має різні психологічні типи, різні соціальні ти-

пи. Крім того, існують відмінності, що викликані місцевими умовами.

Все це ускладнює картину національного характеру народу, робить її різ-

нобарвною та різноманітною.

Як же визначити національний тип? Д. Чижевський пропонує три

шляхи.


1. Дослідження народної творчості.

2. Вивчення найяскравіших історичних епох.

3. Характеристика найвизначніших представників народу.

Д. Чижевський вважає плідним перший шлях, однак одразу поперед-

жає, що якби ми, наприклад, звернулися до народної мудрості, то на всі

запитання знайшли б діаметрально протилежні відповіді, оскільки вони

беруть початок як у дохристиянський, так і у християнський період, від

православ'я, від уніатів, католиків, аріан, селян, козаків і шляхти, від ас-

кетичного погляду Лаври і барокової писемності Київської академії. Ду-

же багато елементів народної творчості спільні для України та її сусідів,

інших слов'янських народів [7]. Аналізуючи народну творчість україн-

ців, учений наголошує на таких якостях, як емоційність, сентименталь-

ність, ліризм. Одним з проявів емоційності є своєрідний український гу-

мор. Крім того, Д. Чижевський виокремлює в національному характері

українців індивідуалізм і свободолюбність. Причому він наголошує як

на позитивних, так і негативних рисах індивідуалізму, який, з одного бо-

ку, може призвести до самоізоляції й конфліктів, а з іншого -- породити

різноманітні форми творчості й активності.

Д. Чижевський аналізує також негативні риси українського народу,

що сформувалися на тлі кривавих сторінок його історії і виявилися у

тенденціях до знищення як власних, так і чужих життєвих форм. Окрім

того, важливими моментами розвитку національного характеру Д. Чи-

жевський вважає "постійне тло української історії" -- природу України і

два її історичні періоди -- княжу добу й добу бароко.

Що ж до визначених Д. Чижевським історичних епох, то перша з

них -- "княжі часи" -- позначилася двома культурними подіями в Укра-

їні тих часів -- прийняттям християнства і запровадження письма. Ці по-

дії помітно вплинули на розвиток літератури.

Барокову добу пов'язували з розквітом пластичного мистецтва й літе-

ратури. Як вважав Д. Чижевський, основною духовною рисою бароко є

декоративність, для якої ціннішим є широкий жест, аніж глибокий зміст.

Він робить висновок, що ці особливості позначилися на певних рисах

українського народу, які називають психологічним авантюризмом [7].

Отже, Д. Чижевський виокремлює насамперед екологічні та культур-

ні чинники, які помітно впливають на національний характер українців.
4. Національна свідомість
4.1. Визначення національної свідомості, її головні ознаки
У літературі з питань національної свідомості та національної само-

свідомості немає певної визначеності. Ряд авторів ототожнює поняття на-

ціональної свідомості та національної самосвідомості. Але значна части-

на психологів, які вивчають проблеми етносу, розрізняють ці поняття.

Так, П. Гнатенко наводить три пункти, за якими відрізняються націо-

нальна свідомість і національна самосвідомість.

1. Різниця за змістом. У національній свідомості, на відміну від са-

мосвідомості, формуються уявлення, образи, знання не тільки про влас-

ну націю, а й про інші нації і перш за все про них, але з позицій власно-

го етносу.

2. Різниця за формою. Якщо національна самосвідомість виявля-

ється як на рівні індивіду, так і на рівні нації, то національна свідомість

виявляється тільки на рівні нації. Отже, суб'єктом національної самосві-

домості є особистість та національна спільність, а суб'єктом національ-

ної свідомості -- тільки нація.

3. Різниця ступеня вираження емоційного фактора. Значнішу

роль емоційний фактор відіграє у національній самосвідомості.

Автором також зазначається, що національна самосвідомість є еле-

ментом національної психології. Національна свідомість не функціонує

на побутовому рівні, а входить до складу національної психології і фун-

кціонує на теоретичному рівні суспільної свідомості.

Отже, національну свідомість можна визначити як усвідомлення



місця і ролі своєї нації в системі суспільних відносин, розуміння на-

ціональних інтересів, взаємовідносин своєї нації з іншими соціаль-

но-етнічними спільнотами, які проявляються в ідеях, почуттях,

прагненнях [7].
5. Етнічна самосвідомість
Одним з основних і визначальних критеріїв існування етносу є етніч-

на самосвідомість.



Етнічна самосвідомість -- це усвідомлення народом у цілому та

кожною особистістю, яка складає народ, своєї належності до певно-

го етносу, що базується на спільності мови, культури, рис, історичної

долі та визнанні особливих специфічно-історичних рис свого народу.

Отже, головними ознаками етнічної самосвідомості є усвідомлення:

етнічної спільності, особливих етнопсихологічних рис, особливої ет-

нічної культури.

А також: соціально-моральна самооцінка, етнічна самоідентифікація.

Етнічна самосвідомість є одним з головних наслідків об'єднавчих

процесів. Вона виступає суттєвим компонентом структури етносу поряд

з іншими складовими , такими, як спільність походження, культура, мо-

ва, господарське життя тощо. Наявність етнічної самосвідомості свід-

чить про певний стан етногенетичного процесу, зокрема про народжен-

ня етносу.

Етнічна самосвідомість пов'язана також із самоназвою народу, зміни

якої віддзеркалюють трансформацію як самосвідомості етносу, так і на-

ціональної ідеї.

Питання для самоконтролю

1.Визначте поняття "психічний склад етносу".

2.Що таке "архетип"?

3.Наведіть приклади архетипів українського народу.

4.Що означає поняття "ментальність"?

5.Яку роль відіграє національна ідея в житті нації?

6.Опишіть відмінності між суттю понять "психічний склад" і "національний характер".

7. Які позитивні та негативні риси українського національного характеру виокремлював Д. Чижевський?


РОЗДІЛ 4

ХАРАКТЕРИСТИКИ ЕТНОСУ




  1. Проблема етнічної установки в етнопсихології

Вважається, що механізмами передачі національно-психологічних

особливостей з покоління до покоління є установки та стереотипи, ос-

кільки до цього часу ще не знайдено іншого пояснення існування несві-

домого у психіці людей. Національно-психологічні особливості -- це

явище, яке дійсно знаходиться на межі між свідомим і несвідомим, адже

виявляються вони незалежно від волі людини.

Теорія установок допомагає зрозуміти, власне, у чому суть дії фено-

мена психологічної готовності, оскільки представник тієї чи іншої спіль-

ноти схильний мислити, відчувати, діяти так, як йому підказують націо-

нальні традиції, встановлені норми та правила поведінки.

Теорія установок була розроблена школою відомого грузинського

психолога Д. Узнадзе, який визначав установку як готовність до вико-

нання певних дій. Хрестоматійне визначення установки таке: установка

(від англ. attitude) -- це позитивна або негативна оціночна реакція на

що-небудь або кого-небудь, яка виражається в думках, почуттях і цілес-

прямованій поведінці.

У свою чергу, етнічна установка, за визначенням Л. Орбан, -- це



внутрішній стан готовності особистості або груп людей до специфіч-

ного, характерного тільки для них (представників тієї чи іншої на-

ціональної спільноти) прояву почуттів, інтелектуально-пізнаваль-

ної та вольової активності, динаміки та характеру взаємодії, спілку-

вання, які відповідають існуючим національним традиціям.

Наприклад, певними установками можна пояснити ті або інші психо-

логічні характеристики етносу, його поведінку. Візьмемо ставлення до

дітей у різних народів. Українці характеризуються м'яким, лагідним

ставленням до дітей, яке виявляється у спокійній, рівній поведінці до-

рослих. Вони досить вимогливі, але водночас не жорстокі й не надто їх

розпещують.

Італійські матері виявляють свою ніжність до дитини бурхливо -- з

криками, драматичними жестами, поцілунками та стусанами. Вони сю-

сюкають до неї, пестять та гордовито демонструють її оточуючим. А англійці вважають, що італійці занадто жорстокі з тваринами та надмірно ліберальні з дітьми. Італійці ж звинувачують англійців у тому, що вони занадто обожнюють тварин і надмірно жорстокі до дітей. Англія відома як країна, де дозволені тілесні покарання дітей у школі, але заборонено жорстоке поводження з тваринами.

Французькі батьки, не доходячи до спартанської суворості англійців,

намагаються проявляти до дітей розумну стриманість. Французи схиль-

ні не стільки захоплюватись дитячою наївністю, скільки цінувати у своїй

дитині ранній вияв здібностей до дитячих суджень.

Ось таке різне ставлення до виховання дітей, що пояснюють різними

установками, існуючими у певних етносів.

В. Ядов, який вивчав соціальні установки (до яких належать і етніч-

ні установки), виділяє в них когнітивний, тобто пізнавальний, інтелек-

туальний компонент; емоційний та конативний (поведінковий) компо-

ненти.


Когнітивний, або пізнавальний компонент установки визначає погля-

ди певного етносу та окремих його представників на світ і образ того, до

чого цей етнос прагне.

Емоційний компонент етнічної установки (або як ще його називають

емоційно-оціночний) визначає симпатії та антипатії народу до певних

значущих об'єктів.

І нарешті, поведінковий компонент етнічної установки визначає го-

товність діяти стосовно об'єкта, що має значущу цінність для народу.

Етнічні установки, як й інші соціальні установки, закріплюються в

процесі історичного розвитку психічного складу нації. Упродовж історії

існування нації утворюються цілі системи зафіксованих національних

установок, які визначають специфіку поведінки народу під час взаємодії

та спілкування. Отже, національно-психологічні особливості діють, за-

кріплюються та функціонують як установки.

В основі тих чи інших установок, які є в різних видах діяльності,

формуються конкретні національні стереотипи. Національні установки,

зазначають В. Крисько і А. Деркач, ніби закладаються в пам'ять пред-

ставників конкретної етнічної спільноти і "виймаються" за необхідності

автоматично.

Так, автоматично, наприклад, ваш арабський чи японський співбесід-

ник буде виражати вам люб'язність і приязність. Це певна данина тради-

ції, установка, яка формувалася протягом віків. Серед арабів існує дум-

ка, що тільки така поведінка гідна мусульманина.

А, наприклад, серед християн-протестантів, на відміну від право-

славних, існує установка на працю як на богоугодну справу, що потребує

усі сили і увесь час людини, тому німців та інші народи, де переважає

протестантизм, характеризує дуже сумлінне ставлення до праці.

Отже, національні установки, які є складовою психіки людини, фор-

мують певний її колорит, надаючи особливої специфіки мотивації та ці-

леспрямованості людей, засобам їхньої діяльності.

Соціальні норми поведінки, взаємодії та спілкування, які є загально-

прийнятними у тій чи іншій державі, викликають до життя певні націо-

нальні установки, які, у свою чергу, активізують відповідні до цих норм

стереотипи поведінки та діяльності.


2. Етнічні стереотипи, їхня структура та зміст. Причини стереотипізації
2.1. Основні соціальні функції стереотипів
Етнічні стереотипи є складовою соціальних стереотипів. Соціальний

стереотип (від гр. -- stereos -- твердий і typos -- відбиток) відносно

стійкий та спрощений образ соціального об'єкта (групи людей, окремої

людини, події, явища та ін.), що складається в умовах дефіциту інформа-

ції як результат узагальнення особистісного досвіду індивіду та уявлень,

які прийняті в суспільстві.

Термін "стереотип" означає повторення, відтворення яких-небудь

зразків у певній діяльності. Отже, поняття "стереотип поведінки" в за-

стосуванні до етносу характеризує систему стійких звичаїв і традицій

певного етносу.

Крім цього, відокремлення однієї національної спільності від інших

не виключає наявності контактів між ними, спільної діяльності, у резуль-

таті якої етноси отримують певну інформацію один про одного. На осно-

ві цієї інформації формуються етнічні стереотипи, які є усвідомленням

характерних, з точки зору певного етносу, ознак інших національних

спільностей. Це усвідомлення здійснюється у формі побудови образу

цієї етнічної групи. Отже, в етнічній психології поняття "стереотип" ду-

же часто застосовується як уявлення одного етносу про інший або ж

власний народ.

Своїм походженням і популярністю у психологічній літературі термін

"стереотип" зобов'язаний американському журналісту У. Ліннману, який

вперше використав його в 1922 р. у своїй книжці "Суспільна думка". Бе-

ручи інтерв'ю в різних діячів і представників широкого загалу з приво-

ду тих або інших подій, У. Ліннман звернув увагу на те, наскільки різни-

ми можуть бути погляди на одну й ту саму подію та її оцінки. Він вису-

нув гіпотезу про наявність упередженості, яка існує в певних стійких ут-

вореннях, "pictures in our heads" (картинках у наших головах), які актив-

но впливають на сприймання людей та подій. Перенесена на ґрунт

сприймання групи ця думка доповнилась уявленням про те, що, згідно

з цими "картинками", члени будь-якої групи дуже схожі, практично іден-

тичні одне одному. Для фіксації цієї ідеї У. Ліннман запозичив з поліг-

рафії термін "стереотип", який там означає металеву пластину з рельєф-

ними печатними елементами, яка застосовується для відтворення одного

й того ж тексту за умов друкування великих тиражів. Він же запровадив

вираз "соціальний стереотип", який почав вживатися в розумінні певних

схематичних культурно-зумовлених малюнків світу в голові людини, а

функцією їхньою стали вважати економію зусиль під час сприймання

різних соціальних об'єктів та явищ, а також захист певних культурних

позицій та норм. Психологи взяли на озброєння цей термін і почали ак-

тивно досліджувати сам феномен.

Що ж стосується етнічних стереотипів, то деякі автори обмежували

їхній зміст тими уявленнями та образами, що сформувались у певної

спільноти щодо інших етнічних груп. Такі етностереотипи вважаються

найрозповсюдженішими та найбільш вивченими, у подальшому їх назва-

ли гетеростереотипами. Згодом визначення поняття "етнічні стереоти-

пи" доповнили образами та уявленнями стосовно власної етнічної групи,

які назвали автостереотипами.

Етностереотип -- це узагальнений, емоційно-насичений образ етніч-

ної групи або її представників, який створено історичною практикою

міжетнічних стосунків.

Віддзеркалюючи бажання людей зберегти етнокультурну ідентич-

ність, етностереотип відіграє важливу соціальну роль як фактор консолі-

дації та фіксації етнічної групи.

Етностереотипи мають трикомпонентну структуру:

1) констатація особливостей етнічної групи -- когнітивний (пізна-

вальний) елемент;

2) ставлення до цих особливостей, що зумовлює їхню оцінку -- емо-

тивний елемент;

3) формування певного типу поведінки щодо цієї етнічної групи --



конативний (поведінковий) елемент.

Етностереотипи відіграють значну роль у сприйманні довкілля, а

конкретніше -- оточуючих людей, які належать до певного етносу, виді-

ляти серед них "своїх" та "чужих" і певним чином ставитись до них. Але

етнічні стереотипи часто виникають в умовах обмеженої інформації про

об'єкт, тому можуть бути помилковими та виконувати консервативну, а

іноді й реакційну роль, формуючи хибне знання та серйозно деформую-

чи процес міжособистісної взаємодії.

Отже, міжетнічне спілкування, як правило, відбувається через засто-

сування етнічних стереотипів. Слід зазначити, якщо в певних народів

сформувались негативні етнічні стереотипи щодо сприймання одне одно-

го, то виникає загроза етнічного конфлікту. Неодноразово повторюючись,

негативні етнічні стереотипи стають елементом суспільної свідомості.

Досвід світової історії знає масу прикладів того, як у випадку недобро-

зичливих, а тим більш конфліктних стосунків, негативні стереотипи від-

разу ж виникають у суспільній думці: цілим народам приписують нега-

тивні побутові та моральні риси (нечесність, підступність, лінь тощо), а

то й "відмовляють" їм у інтелектуальних здібностях. Негативні етносте-

реотипи небезпечні не тільки тому, що з ними важко боротись, а й тому,

що вони нагромаджуються упродовж історії в суспільній свідомості.

Варто зазначити також існування стереотипних ситуацій спілкуван-

ня, які входять у фонд специфічної культури певного етносу. Стереотип

поведінки, який відповідає стереотипній ситуації, може бути функціо-

нально "виправданим", як, наприклад, ритуальні побажання добра, неве-

ликі за обсягом мовні формули, які походять від заговорів і заклинань і

які висловлюються з нагоди народження дитини, купівлі, продажу тощо.

Культурними стереотипами у своїй поведінці ми керуємось неусві-

домлено, вони входять у плоть і кров людини через традиції, звичаї, зраз-

ки поведінки. Стереотипи більше характеризують людину, ніж одяг чи

взуття -- вважають етнопсихологи. Так, наприклад, в одному з гірських

поселень Кавказу старий абхазець невтомно слідкував за тим, щоб не

тільки в його будинку, а й в житлах його дітей, які живуть неподалік, две-

рі кухні завжди були відчинені. Цим характеризується традиційна східна

гостинність. Американці працюють при відчинених дверях, і цим вони

хочуть сказати: "Я в розпорядженні оточуючих. Мені приховувати нічо-

го". А, наприклад, для практичного німця залишити двері відчинени-

ми -- річ неможлива. Але разом з тим у німців вдома не прийнято запи-

нати вікна фіранками: оточуючі повинні бачити, що вікна у них чисті, а

в оселях панує порядок і злагода.


    1. Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
      2015 -> Правила прийому до аспірантури державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини»
      2015 -> Положення про аспірантуру Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського Загальна частина
      2015 -> Анотаці я Історія України
      2015 -> Кримінальний процес україни
      2015 -> Дипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» зі спеціальності
      2015 -> Львівський національний університет імені івана франка кафедра історії філософії «затверджую»
      2015 -> Організація та порядок проведення “Дня цз” в навчальному закладі. Методика підготовки до Дня цз у загальноосвітніх навчальних закладах таке завдання виконується під час вивчення курсу «Основи життя І здоров’я учнів»
      2015 -> Методичні вказівки до виконання та захисту дипломних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» Київ 2013


      Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка