Навчальний посібник Київ 2002 вступ етнічна психологія наука про психічну своєрідність людей, які на


Стратегії поведінки в етнічному конфлікті та шляхи його подолання



Сторінка8/13
Дата конвертації22.01.2017
Розмір2.61 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

3.3. Стратегії поведінки в етнічному конфлікті та шляхи його подолання
Сучасний досвід показує, що чим сильніше розгорається національ-

ний конфлікт, тим важче його припинити. У зв'язку з цим головним за-

вданням політиків, психологів, правознавців є розробка заходів щодо за-

побігання етнічних конфліктів. Зокрема, психологи та соціологи повин-

ні виявляти "зони напруги" в міжнаціональних стосунках і пропонувати

заходи зниження цієї напруги.

Які можливості існують для конструктивного та успішного вирішен-

ня етнічного конфлікту в арсеналі сучасного психолога?

Розв'язання цієї складної проблеми полягає в тому, щоб розглянути

конфлікт як задачу: в першу чергу потрібно визначити причину кон-

флікту, а потім застосувати відповідну техніку вирішення конфліктних

проблем. Процес у цілому починається з розгляду конфлікту та визна-

чення його суті. Потім необхідно розглянути причини протистояння та

загострити увагу на джерелі напруження. Наприклад, деякі конфлікти

викликані релігійними факторами; деякі -- пов'язані з особливостями

кланового протистояння; інші -- обумовлені стабільною формою пове-

дінки (наприклад, зневага до традицій іншого етносу).

Після визначення прихованих причин і джерел конфлікту наступним

етапом буде корекція проблеми шляхом відповідної реакції. Наприклад,

якщо етнічний конфлікт виникнув у результаті недостатньої уваги до чу-

жої культури, відповідною реакцією буде пошук шляхів налагодження

спілкування. Як правило, подібні конфлікти не виникають стихійно. У

конфліктуючих є чітко визначене керівництво -- ядро групи. У зв'язку з

цим потрібно визначити, які приховані мотиви мають керівники (напри-

клад, бажання влади). Потім ці приховані мотиви розголошуються рядо-

вим учасникам конфлікту та змальовуються їм їхні власні перспективи.

Рядові учасники конфлікту, які, до речі, складають більшість у конфлікт-

ній групі, повинні будуть відповісти собі на запитання, чи згодні вони

понести значні втрати заради ілюзорних цілей, принести в жертву своє

благополуччя, здоров'я та життя -- своє і своїх близьких.

При відповідному досвіді поведінки в конфліктних ситуаціях потен-

ційних конфліктів можна взагалі уникнути, а конфліктну ситуацію вико-

ристати як джерело для поліпшення відносин між етносами. Цей підхід

базується на оцінюванні обставин, характерів, інтересів і потреб націй,

які втягуються в конфлікт.

Спеціалісти з етноконфліктів зазначають, що в серйозних конфліктах

завжди експлуатуються емоції учасників. Отже, одним із перших кроків

у вирішенні конфлікту є подолання негативних емоцій, що народжені

цим конфліктом.

Американський психолог Дж. Скотт запропонувала таблицю-схему

питань і відповідних стратегій, які можна застосовувати при розв'язан-

ні конфліктних ситуацій, яка була модифікована російськими психоло-

гами [11].
Стратегії поведінки в етнічних конфліктах

Запитання

Стратегія

1. 2


1. Чи є емоції причиною конфлікту

або чи перешкоджають вони його

вирішенню? Якщо так, то які ці емоції?

а) роздратування?

Застосування техніки охолодження емоцій

обох сторін: переконання за допомогою ЗМІ

з метою пом'якшення негативних емоцій

або усунення непорозумінь, що викликають

роздратування

б) недовіра?

Техніка подолання недовіри та відкрите

і продуктивне обговорення конфліктної

ситуації

2

в) страх?



Техніка зменшення страху, відкритого та

продуктивного обговорення ситуацій та факторів,

що викликають страх. Техніка заспокоєння

2. Які приховані причини конфлікту?

Аналіз реальних потреб і бажань

3. Чи є конфлікт наслідком

Техніка подолання непорозуміння шляхом

непорозуміння?

поліпшення спілкування

4. Чи викликаний конфлікт тією

Техніка визначення відповідальної сторони та

обставиною, що хтось бере на себе

опрацювання погоджень про прийняття

відповідальність за певні дії?

відповідальності

5. Який стиль поведінки був би

Оцінка відповідних стилів поведінки та вибір

найкращим у цій конфліктній

найкращого

ситуації?

6. Чи існують особливі особистісні

Техніка ефективного вираження власних потреб.

фактори, які повинні бути

Використання техніки спілкування з особливо

враховані під час вирішення

важкими людьми

конфлікту?

7. Які можливі рішення?

Продукування власних ідей та спонукання

інших сторін до альтернативи та висування

альтернативних рішень:

а) метод мозкового штурму;

б) встановлення пріоритетів серед різних

можливостей

Отже, дослідження проблем вирішення етнічних конфліктів -- важ-

лива ланка роботи практичного психолога. У цій роботі потрібно перш

за все враховувати такі моменти:

1. Важливим механізмом спілкування між людьми є переговори. Але

стандартна стратегія переговорів сьогодні вже мало кого задовольняє,

адже вона передбачає лише дві можливості поведінки: поступливість

або жорсткість. Конфліктологи запропонували альтернативний варіант:

метод принципових переговорів. Він полягає в тому, щоб розв'язувати

проблеми, виходячи із суті справи, а не торгуватись з приводу того, на

що може піти чи не піти певна сторона. Тобто метод принципових пере-

говорів означає жорсткий підхід до розгляду сутності справи, але перед-

бачає м'який підхід до стосунків між учасниками переговорів. Цей ме-

тод дозволяє бути справедливим, одночасно застерігаючи від тих, хто міг

скористатися чесністю іншої сторони.

2. Спілкування -- це основна умова конструктивного вирішення

конфліктів. Але, як відомо, у ситуації конфлікту комунікація різко погір-

шується. Сторони в основному намагаються розв'язати свої проблеми,

приховуючи будь-яку інформацію про себе. Між тим комунікація може

допомогти тільки тоді вирішити конфлікт, коли обидві сторони шукають

спосіб для досягнення взаєморозуміння. Адже чим точніше визначені іс-

тотні елементи конфлікту, тим легше знайти засоби ефективної поведін-

ки. Бажано, щоб сторони зуміли погодити свої уявлення про те, як визна-

чити ситуацію конфлікту і на основі цього опрацювати шляхи його подо-

лання.


Питання для самоконтролю

1. Що означає поняття "етнічний конфлікт"?

2. Які види етнічних конфліктів ви знаєте?

3. Які психологічні стратегії застосовуються для попередження етнічних

конфліктів?

4. Наведіть конкретні приклади етнічних конфліктів


ЕТНОПСИХОЛОГІЯ УКРАЇНЦІВ
1. Загальний підхід до вивчення особливостей українського етносу

Українці на рубежі ХХІ ст. є складно опосередкованим "продуктом"

свого історичного минулого. Саме ретроспектива виникнення, розвитку,

здобутків і трагедії українського народу дає підстави визначити психоло-

гію українського етносу через аналіз таких феноменів, як менталітет, ет-

нічна свідомість і самосвідомість, етнічна самоідентифікація особистос-

ті, український національний характер, психічний склад українців. На-

віть розуміючи те, що український етнос не є чимось застиглим і незмін-

ним, а українці кінця ХХ ст., безумовно, відрізняються від українців

ХІХ ст., ми маємо через етнопсихологічний аналіз виявити загальне і

специфічне у психологічному складі та національному характері україн-

ців минулого, сучасного і майбутнього. Тим паче що домінування захід-

ної культури в сучасному світі, згладжуючи очевидні ознаки національ-

ної специфіки, ще не означає етнічного нівелювання населення земної

кулі. Навпаки, нині різко зросла активність багатьох народів, які борють-

ся за свої національні інтереси, свою незалежність.

Відомий етнопсихолог Г. Шпет зазначав, що етнічна психологія, кла-

сифікуючи певні явища, має шукати відповіді на запитання: як пережи-

ває саме цей народ певне явище, що він любить, чого боїться, чому від-

дає перевагу, що його відрізняє з-поміж інших етносів [49].

Українському національному характеру, українському менталітету, а

також порівнянню їх з характером і психологічним складом інших наро-

дів присвячено чимало праць. Серед сучасних вітчизняних психологів

проблеми етносу вивчали і вивчають: М. Шульга, П. Гнатенко, В. Павлен-

ко, С. Таглін, Л. Орбан, В. Хрущ, В. Москалець, М. Пірен, Л. Шкляр та ін.

Крім того, видаються праці, написані українськими авторами в еміграції,

які раніше були недоступні широкому українському загалу. Серед них

можна назвати таких, як Г. Ващенко, І. Рибчин, О. Кульчицький, І. Мир-

чук, В. Янів, І. Ярема, а також Ю. Липа, О. Субтельний та ін.

Говорячи про етнопсихологічні особливості українців, дослідники,

перш за все, розглядають таке основоположне явище, як психічний

склад українців.

1

Розділ 5 написано разом з Н. Коломінським.



ПСИХІЧНИЙ СКЛАД НАЦІЇ -- це суб'єктивний психічний досвід

нації, зафіксований у відносно стійких властивостях, рисах, у національ-

ній психології, які обумовлені усім суспільно-історичним ходом станов-

лення і розвитку нації та специфікою соціально-психологічного відобра-

ження об'єктивних умов її існування (М. Пірен) [30].

Як зазначалось у попередніх розділах, до елементів психічного скла-

ду, що передаються з покоління в покоління, належать насамперед харак-

терна поведінка, національні традиції, звичаї, звички, які лежать в осно-

ві установок і ціннісних орієнтацій. До компонентів психічного складу

можна також віднести й архетипи як основу колективного несвідомого,

які описав швейцарський психолог К. Юнг.

За К. Юнгом, архетипом є "особливість психічного зрозуміння об'єк-

та", він "завжди колективний, тобто він спільний принаймні для цілих

народів чи епох" [51]. Архетипи проявляються у вигляді символів (в об-

разах героїв, міфах, фольклорі, обрядах, традиціях) і містять узагальне-

ний досвід своїх предків.

До архетипів, характерних для українського етносу, можна віднести

такі образи: Берегиня, Лада, Дана, Герой-козак, Кума, Свекруха, Земля-

годувальниця, Котигорошко, Лютий змій, а також загальнолюдські обра-

зи: Мати, Батько, Мачуха, Воїн-герой, Удатний кінь.

Якщо говорити про психічний склад української нації загалом, то тут,

як правило, відзначають такі риси, як любов до рідної землі та її приро-

ди, що виявляється й закріплюється в культурі, музиці, живописі; пова-

га до старших, зокрема до батьків (так, дотепер у багатьох областях Ук-

раїни діти звертаються на "ви" до своїх батьків); працелюбність, що ви-

ражається не лише в щоденній сумлінній праці від зорі до зорі, а й у

святкових традиціях, які поетизують працю.

Для українців характерні ратна доблесть, хоробрість, а також про-

славляння героїзму і відваги, що є специфічним вираженням їхніх націо-

нальних почуттів, адже героїчні традиції споконвіку були притаманні ук-

раїнському народові.

На відміну від психічного складу, національний характер -- вужче

поняття. Український етнопсихолог П. Гнатенко визначає його так: "НА-

ЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР -- це сукупність соціально-психологічних

рис (установок, стереотипів), які властиві нації на певному етапі розвит-

ку і які проявляються в ціннісному ставленні до навколишнього світу, а

також у культурі, традиціях, звичаях та обрядах" [7]. Отже, національ-

ний характер є специфічним поєднанням загальнолюдських рис з кон-

кретними історичними та соціально-економічними умовами існування

нації. Будь-яка загальнолюдська риса, наприклад, працьовитість, патріо-

тизм, волелюбність, можуть по-різному проявлятися різною мірою, в різ-

ні часи і в різних народів.

Психологічні особливості різноманітних етнічних груп описувались

вже в ХVIII ст. у працях мандрівників, істориків, географів, мовознавців

і письменників. Робилися спроби виокремити найтиповіші риси націо-

нального характеру українців. Так, в історико-етнографічному нарисі

"Слобожане" М. Сумцов послідовно аналізує описи національного ха-

рактеру жителів північно-східної частини України (Слобожанщини) в

російській та українській літературах, починаючи з 1788 р. Аналіз свід-

чить про те, що більшість описів ґрунтуються на випадкових суб'єктив-

них враженнях, висловлених без достатньої аргументації. Характерним

прикладом може бути цитата з праці А. Павловського "Грамматика мало-

российского наречия": "...несколько лет живучи в Малой России, доволь-

но мог примениться к национальному характеру ее жителей. Я нашел в

них что-то приятно меланхолическое, отличающее их, может быть, от

всех обитателей земного шара. Они имеют природную внимательность,

остроту, наклонность к музыке и пению. Хлебосольство и простота нра-

вов составляют их существенные свойства. В поступках просты, в делах

справедливы, в разговорах откровенны, хотя часто тонки и отменно хит-

ры; в намерениях основательны, любят опрятность и чистоту, работают

тихо, но прочно. В страстях редко наблюдают умеренность. К наукам

расположены, кажется, с природы" [7].

У 60-х роках ХІХ ст. М. Данилевський запропонував певний спосіб

дослідження національної психології. Розглядаючи етнографічні відмін-

ності слов'ян, він зазначав, що своєрідність національного характеру

можна відшукати іншим шляхом, а не простим описом поодиноких спо-

стережень. Цьому підходу він пропонує таку альтернативу: потрібно ви-

окремити ті риси національного характеру, які б проявлялися в усій істо-

ричній діяльності й у всьому історичному житті порівнюваних народів.

Однією з таких рис, яку, згідно з М. Данилевським, можна виокремити в

українців, є терпимість. Про дух терпимості та відсутність національної

зарозумілості в українців писав М. Костомаров [27].

Загалом праці кінця ХVІІІ -- початку ХХ ст. з проблем національної

психологічної своєрідності, як правило, не ґрунтувалися на експеримен-

тальних дослідженнях, а часто взагалі були позбавлені будь-якої мето-

дичної основи та вагомої аргументації. У зв'язку з цим існувала реальна

можливість суб'єктивізму й тенденційності у тлумаченні особливостей

національного характеру, що завжди треба враховувати, аналізуючи такі

праці. Саме тому, як зазначили сучасні дослідники В. Павленко і

С. Таглін, описи різних етнічних груп на цьому етапі часто не збігають-

ся, а іноді й суперечать один одному. Якщо порівнювати всі відомі дос-

лідження характерологічних особливостей українців того періоду з тим,

щоб мати цілісне узагальнене уявлення про їхній національний характер,

неминуче виникає ряд складнощів. Реально вирізняється блок характе-

ристик, що є "наскрізними" для більшості описів. До них В. Павленко і

С. Таглін відносять такі:

1. Розвинуте особистісне начало, що виявляється в почутті власної



гідності, незалежності та індивідуалізмі.

Властям українці служили віддано, однак без раболіпства. Намага-

лись уникати таких ситуацій, коли б їх принижували грубими словами;

не були настирливими у своїх проханнях. Автори зазначають, що ці якос-

ті проявлялись в усьому: і у відокремленні сина після одруження навіть

наперекір економічній вигоді, і в основних принципах життя козацтва, і

в подвірному, а не общинному землеробстві, і у прийнятнішому, ніж в ін-

ших народів, становищі жінки, і навіть у специфіці хорового співу (хо-

ровий спів практикувався тільки у приспівах).

Спостерігається ненависть до всього суспільного. "Гуртове -- чорто-

ве" -- мовиться в українській приказці.

Негативною рисою такої якості є гіперрозвиток ідеї особистості, що

виявляється у відсутності організованості, згуртованості, а це, у свою

чергу, призвело до відсутності упродовж віків української державності.

"Два українці -- три гетьмани" -- стверджує інша українська приказка.

2. Українське суспільство характеризувалося певною одноманітніс-



тю як за освітнім рівнем, так і за суспільним становищем.

Тут не було надто різкого розмежування між інтелігенцією та про-

стим народом.

3. Наголос на внутрішньому (духовному) аспекті життя, а не на зов-



нішньому (матеріальному).

Деякі дослідники вважали, що українці в народній творчості мають

більшу порівняно з росіянами схильність до поезії, до пісенної творчос-

ті, ніж до ремесел.

Наголос на внутрішньому аспекті життя проявлявся і в нехтуванні

зовнішньою атрибутикою, обрядовістю в релігії і водночас у глибокій

релігійності та віротерпимості.

4. Любов до природи.

Ставлення до природи в українців завжди було особливим. Природа

посідала значне місце в їхньому житті, що відображено у великій кіль-

кості образів природи у фольклорі, у використанні її елементів у святко-

вих обрядах і в прикрашанні осель.

Квіти навколо хати, квітучі дерева та кущі -- обов'язковий елемент

українського побуту.

5. Терпимість.

Про терпимість українців писали М. Костомаров, І. Сікорський,

М. Данилевський [19; 27; 29].

Наприклад, терпимість слов'ян проявлялась у негативному ставленні

до смертної кари, яку відкидали і засуджували князі Володимир Великий

і Володимир Мономах; у відсутності рабства; у виголошуванні христи-

янських проповідей мовами народів Росії.

Схильність українців до прощення відзначає І. Ярема: "Смертну ка-

ру, запроваджену ще під час правління Володимира Великого, для вгаму-

вання розгнузданого розбійництва, в основному під тиском грецького

духовенства і не без внутрішнього спротиву князя, скасовано вже при си-

нах Ярослава Мудрого" [52].

Характерним для українців було також те, що вони не застосовували

тілесних покарань (щоправда, це стосувалося лише вільних людей). Про

повагу українців до людської гідності свідчить постанова княжих часів.

"За неповагу внутрішньої гідності особистості призначено більше пока-

рання, ніж за ушкодження тіла. Якщо хтось комусь відрубав пальця, пла-

тив лише 3 гривні, а якщо відірвав вуса, бороду, вдарив батогом або ін-

шим предметом, платив 12 гривень" [52].

Толерантність українців тісно пов'язана з іншою особливістю їхнього

психічного складу -- неагресивністю (слаборозвиненою войовничістю).

І. Ярема зазначає, що вже за князівських часів -- у печенізько-половець-

кий період -- виявляється добродушність українців. Українські князі не-

охоче зважувалися на збройний наступ, обмежуючись в основному обо-

ронними заходами й обираючи шлях мирного добросусідського взаємо-

розуміння. Безперечно, дух християнства лише зміцнив цю рису [52].

6. Індивідуалізм.

"У натурі українського народу переважає власна воля" -- зазначав

М. Костомаров понад сто років тому. Про український "анархічний інди-

відуалізм" говорив у своїх "Письмах" В. Липинський. Д. Чижевський на-

голошує на важливості визначення "великої цінності кожного індивідуу-

ма -- права кожної людини на власний шлях". Дещо гостріше формулює

цю думку І. Ярема, говорячи про духовний егоцентризм, апофеоз індиві-

дуальної духовності. І. Мірчук називає безмежним індивідуалізм україн-

ців: "я" в українців створює своєрідний принцип, який формує їхню фі-

лософію, мораль, право та практичну діяльність, що випливає з поняття

індивідуальності, і її обмеження, навіть в інтересах суспільства, завжди

відчувається дуже болісно [52].

Філософське узагальнення індивідуалізму дає Г. Сковорода, який

ідентифікує його з Божою присутністю в людині.

Треба також зазначити, що навіть до дитини в Україні завжди був

підхід як до індивідуальності. Це зафіксовано в обрядах і звичаях. Так,

український етнограф Б. Микитюк звертає увагу на те, що при коляду-

ванні побажання складаються кожному окремо, навіть немовлятам, яких

вважають окремими індивідами, чи одиницями [52].

Цей індивідуалізм, на думку В. Яніва, призводив український народ

до роз'єднання і навіть до ворожнечі, що, в свою чергу, ослабляло його

як єдиний народ. "В основному, -- зазначає В. Янів, -- причини наших

історичних невдач, що випливали з українського "буяючого" індивідуа-

лізму, можна було б охарактеризувати парадоксом, що невільні ми тому,

що надто любимо волю. У прагненні до рівності і братерства ми боялися

власного деспота й ослаблювали себе внутрішньою боротьбою так дов-

го, що поневолили нас чужоземці" [52].

В. Янів у статті "Українська вдача і наш виховний ідеал" наголошу-

вав на нагальній потребі виховної корекції крайнього індивідуалізму,

який межує з анархічністю, породжує дух спротиву, ненависті й спричи-

нює негативне ставлення до будь-якої влади.

Водночас багато характеристик українців вкрай суперечливі. Так, не-

абияку хитрість малоросів, про яку говорить А. Павловський, категорич-

но заперечують інші дослідники, зокрема П. Чубинський. Разом з тим

ствердження про виняткову охайність і чепурність українців він також за-

перечує, аргументуючи це відсутністю лазень у тогочасній Україні [27].

Отже, надто складно за існуючими у літературі кінця ХVIII -- почат-

ку ХIХ ст. описами національних психологічних особливостей створити

цілісний і несуперечливий образ народу.

Наведені дані, з одного боку, відбивають деякі типові риси україн-

ського національного характеру, а з іншого -- є показником суб'єктивно-

особистісного підходу кожного автора до його характеристики.

Дискусійний характер трактування окремих фактів свідчить також

про значну складність проблеми, яка розглядається.

Що ж до радянського періоду історії нашої вітчизни, то спеціальних

праць, присвячених українському національному характеру, майже не

видавалось. Однак є багато дослідників, праці яких видавали за кордо-

ном. Це, зокрема, Д. Чижевський, який у своїх дослідженнях заперечу-

вав однаковість національного характеру. Кожна нація, вважав він, має

різноманітні психологічні та соціальні типи, крім того, всередині нації

існують відмінності, спричинені місцевими умовами. Це ускладнює кар-

тину національного характеру народу, робить її різноплановою та різно-

манітною.

Розглянемо таку психологічну особливість українського етносу, як

інтровертивність. Деякі дослідники вважають її основною ознакою укра-

їнської духовності [15; 52].

Для інтровертивних суспільств, до яких, поряд з Україною, відносять

Корею, Японію, В'єтнам, Індію, Китай, характерна насамперед закри-

тість. Окрім того, інтровертивні суспільства у своїх реформах орієнтува-

лися на внутрішні тенденції та традиції, потреби, можливості, інтереси.

Характерною особливістю інтровертивних суспільств є те, що вони здат-

ні вчитися, спираючись на власний досвід, а тому мають вищий та ефек-

тивніший інтелект. Для них характерна пристрасна відданість власним

ідеям. Через таку абсолютизацію та канонізацію ідеалізується внутріш-

нє духовне життя, що нерідко призводить до негативних наслідків.

З теорії інтровертивності випливає, що українець -- людина "малих

груп", в які він безпосередньо вростає і в яких зі знанням справи діє.

Сім'я, община для українця означають набагато більше, ніж абстрактні

групи однодумців.

В інтровертованих суспільствах народ відносно спокійний, терпля-

чий, неагресивний, миролюбний. Упертість, стриманість, терпеливість і

наполегливість, як наголошує О. Донченко, вирізняли ще давніх предків

українців -- східних слов'ян Київської Русі.

Миролюбний характер, притаманний сучасним українцям, О. Дон-

ченко ілюструє на прикладі соціологічних досліджень. Так, 48 % опита-

них, як правило, прагнуть до такого розв'язання проблем, яке б задо-

вольняло всіх друзів, колег, родичів, власних дітей, тобто для них харак-

терний колаборативний стиль поведінки [15]. На другому місці -- ком-

промісно-поступливий стиль: 39 % вважають, що краще поступитися, не

забуваючи, однак, і про власні інтереси.

Члени інтровертивних суспільств схильні швидше переробити себе,

аніж навколишню дійсність. Для них, безперечно, характерні саморе-

флексія, заглиблення у свій внутрішній світ. У реальній дійсності, як вва-

жає О. Донченко, це виявляється в тому, що українець власне "я" ставить

вище за суспільне "ми", повсякчас підкреслюючи активність "я", докла-

даючи зусиль до самоствердження.

Типовим представником екстравертованого типу мислення був

Л. Толстой, інтровертованого -- Г. Сковорода. Кожний з них втілює на-

ціональний тип мислителя.

Проблемі інтровертивності значну увагу приділяв І. Ярема, який вва-

жав, що інтровертивність виступає як певна постійна спрямованість ук-

раїнця до глибокого внутрішнього життя. Протиставляючи інтровертив-

ність екстравертивності, він стверджував, що інтровертивні народи є

творцями культури, а екстравертивні -- цивілізації. Так, інтровертивні

народи -- це творці релігійних світоглядів; їм відповідають містицизм і

спіритуалізм, зі стилів мистецтва -- романтизм, символізм і експресіо-

нізм, із розділів мистецтва -- лірика і музика [9].

Сучасний вітчизняний етнопсихолог П. Гнатенко, вважаючи право-

мірним такий підхід до психологічної оцінки народу, усе ж таки справед-

ливо зазначає, що зображати українське суспільство як приклад суто інт-

ровертивної культури некоректно з наукового погляду, оскільки навіть

творець теорії ектраверсії-інтроверсії К. Юнг наголошував, що взаємо-

проникнення екстравертивних та інтровертивних культур -- це шлях,

характерний для розвитку цивілізації.

П. Гнатенко, відстоюючи свій підхід, використовує такі аргументи.

По-перше, можна навести приклади, що свідчать про наявність в Украї-

ні екстравертивного способу життя. Це насамперед численні економічні,

політичні та культурні зв'язки України з іншими державами, постійна

міграція населення як із країни, так і в країну, оптимізм і життєрадісність

українського народу.

Крім того, як зауважує П. Гнатенко, коли ми говоримо про інтровер-

товані та екстравертовані суспільства, ми маємо на увазі суспільства з

усталеними державними інституціями, зі стабільною, сформованою дер-

жавністю. Україна ж, як відомо, майже ніколи не мала своєї державнос-

ті, упродовж століть зазнаючи різноманітних впливів росіян, поляків, ли-

товців або інших чужоземців. У цій складній історичній ситуації говори-

ти про якусь чистоту інтровертивного типу культури в Україні надто

складно [9].

Нині перед сучасними етнопсихологами постало велике й важливе

завдання -- створити психологічний портрет українського народу в ме-

жах сучасної політичної та соціально-економічної ситуації.

У цьому зв'язку розглянемо чинники, що впливають на формування

українського національного характеру.

2. Екологічний чинник

Існує таке поняття, як середовище проживання етносу. Під ним розу-

міють ландшафт і клімат, особливості ґрунтів і розміри території, карти-

ну зоряного неба і корисні копалини, флору, фауну, водойми та інші еле-

менти, що створюють неповторну своєрідність цього середовища, --

впливає на особливості взаємодії етносу з природою, що, в свою чергу,

пояснює екологічну зумовленість асоціацій, пізнавальних процесів, ко-

мунікації, стереотипи поведінки, різноманітні форми суспільної свідо-

мості і т. ін. [35].

Як вважає ряд дослідників, менталітет -- "це певна інтегральна ха-

рактеристика людей, які живуть у конкретній культурі, що дає змогу опи-

сати своєрідність бачення цими людьми навколишнього світу і пояснити

специфіку їх реагування на нього" [8; 9]. Можна погодитись з думкою

О. Киричука, що "менталітет -- складна ієрархічна система, яка визна-

чає спрямованісь людини, окремих соціальних груп, нації в соціумі, їхні

цілі та мотиви життєдіяльності" [17].

Український менталітет -- це результат відображення специфіки

взаємодії українців із природними та геокліматичними умовами існуван-

ня і співіснування, що склалися історично [17].

Причому вважається, що вплив природних умов на український мен-

талітет особливо помітний.

Вплив екологічного чинника на психологічну діяльність українсько-

го етносу відзначається в дослідженнях М. Гримич, О. Киричука,

О. Кульчицького, В. Павленко, І. Рибчина, В. Скребця С. Тагліна. Так,

зв'язку ландшафту з особливостями етнопсихології українців присвятив

свою працю І. Рибчин, де він послідовно аналізує вплив основних зон

України (степового, лісостепового та гористого ландшафту) на особли-

вості емоційної сфери та мотиваційних установок корінного населення

України [34]. Близькі їй за духом праці О. Кульчицького, який виокрем-

лює географічний аспект як один з чинників, що впливають на психоло-

гію українців. Свою ідею про переважання в українців установок на ре-

флексію (самозаглиблення і самопізнання), а не на активну предметну

діяльність, автор аргументує, залучаючи як докази суто екологічні особ-

ливості України [28].

Значний вплив геопсихічних чинників відзначає також О. Киричук:

"Низинна степова смуга лісостепу; височинна смуга лісостепу від по-

ділля, Волині й до Покуття, до Бессарабії та височин Придніпров'я;

смуга лісистих північних і північно-західних низин; гірська смуга Кар-

пат. Загалом ми маємо "психіку верховинця", "людини лісу", "сина сте-

пу" та ін." [17].

В. Хрущ і О. Хрущ, які вивчали особливості психологічного складу

різних етнічних груп Прикарпаття, відзначають у них непереборний по-

тяг до свободи, нетерпимість щодо будь-яких форм примусу і тоталіта-

ризму. Важливими ознаками психології й рисами характеру гірських жи-

телів є сміливість і волелюбність, почуття власної гідності, хоробрість і

наполегливість [16]. Закріпленню цих рис у поколіннях сприяли спосіб

життя горян, природне середовище їхнього проживання, народна педаго-

гіка.

"З давніх-давен, -- пише О. Хрущ, -- по високогір'ю розселились



люди сміливі, сильні й вільні. Боротьба з силами природи, специфічна

система виховання, що ґрунтується на засадах етнопедагогіки, трудових

традицій і народних звичаїв, -- усе це формувало почуття незалежності

людської гідності" [46].

Можна зробити висновок, що такі особливості сприйняття світу і

свого становища в ньому притаманні саме менталітету горян.

Дещо інші особливості помічає О. Кульчицький у менталітеті жите-

лів степових районів України, пояснюючи їх географічними чинниками

Він вважає, що життя серед неосяжних степових просторів не пробуд-

жує активності, навпаки, пробуджує почуття безмежного, недосяжного,

неозорого і абсолютного, сприяє скоріше філософським роздумам, аніж

активним діям. У цьому ж напрямі, згідно з О. Кульчицьким, діє й такий

унікальний екологічний елемент, що підкреслює своєріднісь України, як

особливість її ґрунтів. Відомі всьому світові надзвичайно родючі україн-

ські землі -- чорноземи -- забезпечували селян усім необхідним, тому

їм не треба було докладати неминучих в інших куточках землі зусиль,

що також не сприяло виникненню у них додаткових стимулів до актив-

ності, залишаючи пріоритет за рефлексією [10].

Зовсім інших висновків щодо впливу благодатних українських чор-

ноземів на етнопсихологічні особливості українців доходить сучасна

дослідниця М. Гримич [13]. Наявність багатих ґрунтів, вважає вона,

спричинювалася до того, що врожай сприймався в народі як величина,

що залежить в основному від метеорологічних чинників, які, у свою

чергу, на думку селян, залежали від волі Всевишнього, а також могли

змінюватися від бажання й волі їх самих. Інакше кажучи, особливість

українських ґрунтів сприяла розвиткові магічного мислення у корінно-

го населення України, переважанню його над радикальним мисленням.

Гіперрозвиненість магічного мислення відображається в особливостях

української народної медицини, у багатьох календарних і родинних свя-

тах, навіть у мотивах народних пісень. Так, в українських піснях часто

трапляється мотив "чарування", приворожування , чаклування. М. Гри-

мич зазначає, що переважання магічного мислення позначилося також

на психології народу, внаслідок чого розвинулися такі якості, як обе-

режність, передбачливість, зволікання з прийняттям рішень і реаліза-

цією задуманого, позаяк українці зважали на можливі магічні впливи,

хотіли їх урахувати й, по можливості, відвернути [13]. З приводу цієї

думки М. Гримич відзначимо, що, безумовно, магічне мислення присут-

нє в житті й побуті українців, але воно значно нівелюється християнст-

вом українців, оскільки християнство і магія несумісні, магія -- це прі-

оритет язичництва.

Крім того, явища навколишнього середовища сприймаються й усві-

домлюються українцями за допомогою певних "посередників", якими

нерідко є сонце, земля, дощ, дерева, рослини, вода, річка, ставок, твари-

ни тощо. Український фольклор має багато усталених тваринних і рос-

линних образів, які символізують певні людські якості: барвінок -- сим-

вол молодості, явір -- символ краси й кохання та ін. Природа, як зазна-

чає В. Скребець, впливає на формування української ментальності через

такі символи своєрідно й дієво. Крім того, оскільки природа значно

впливає на український менталітет, то основними природно зумовлени-

ми характеристиками українців стали: господарський індивідуалізм, за-

гострене почуття власності, інтроверсія (спрямованість психічної діяль-

ності всередину), прагнення прикрасити та урізноманітнити подвір'я,

працьовитість, доброзичливість, чуйність, м'якість, розвинена уява, сен-

тиментальність [35].

Завдяки квітучій українській природі українська душа перебуває в

чуттєвій площині настрою в ліричній пісні. Поетичний пісенний ліризм

в українському народі живе споконвіку, знов і знов народжується, розкві-

тає або ж сумує, плаче, страждає. Дослідники рис національного харак-

теру відзначають в українцях надійність і спокійну зосередженість, спо-

стережливість. Однак сила емоційного мрійництва може знижувати в ук-

раїнському характері роль раціонально-вольового компоненту, що ство-

рює передумови для нерішучості, труднощів із вибором, невизначенос-

ті. У геопсихічному контексті чуттєвого сприйняття м'якості лісостепу й

широких полів проявляється споглядальність українців [17].

Упродовж усієї своєї історії український народ прагнув жити в злаго-

ді з природою. В Україні здавна розуміли, що людина -- невід'ємна ча-

стка природи, тому між природними умовами та народною психікою

встановився тісний зв'язок. Природні умови й ресурси зумовлюють не

лише характер матеріального виробництва, а й духовну активність світо-

гляду. В українському менталітеті віками складався архетип ставлення

до природи як до батьківського, рідного, найціннішого, що випливає з

виняткової важливості всього природного в житті взагалі. Це спонукало

як до діалогу з природою, так і до звертання до її мудрості у практичних

справах, пізнанні, творчості [35].

Екологічна свідомість наших предків в українському народному епо-

сі набуває характеру натурналізації, тобто схильності до зіставляння, по-

рівняння, ідентифікації соціального та духовного життя з явищами при-

роди. Завдяки натурналізації особистість і її якості належать до певного

класу природних явищ або природних об'єктів. Наприклад, молоду гар-

ну дівчину українці називали "червона калина"; доброзичливу люди-

ну -- "ясне сонечко"; широковідоме побажання -- "будь здоровий, як

вода, і високий, як верба"; молодий здоровий парубок асоціювався з міц-

ним дубком, а самотня жінка -- з вербою.

Психологічна природа натурналізації звичайної свідомості українців

указує на її зв'язок з екологічною дійсністю, сягаючи своїм корінням в

емоційно-пізнавальні знакові сторони ставлення людини до своїх при-

родних витоків [35].

"Потяг до краси насичує усе життя українця. Крім царини музичної і

поетичної творчості, видно це і в одязі, і в житлі, і в любові до природи...

Багата поетична натура українця висловилася в незмірній кількості дум,

побутових і ритуальних пісень, казок тощо" [10]. Подібні висловлюван-

ня можна знайти у працях багатьох інших дослідників, які намагаються

оцінити характер українців.

Яскравий індивідуалізм -- це те, що першим впадає в очі чужеземце-

ві. Тому в описах України, від Гердера до сучасних мандрівників, зверта-

ється увага на цю рису українського характеру [10].

Як зазначали В. Павленко і С. Таглін, екологічні чинники як колись,

так і тепер, часто залучаються для пояснення психологічних особливос-

тей певного народу. Однак встановлення взаємозв'язку між елементами

навколишнього середовища й певними особливостями психічної діяль-

ності здійснюється досить довільно та суб'єктивно. Очевидно, тільки

цим можна пояснити той факт, що одні й ті самі екологічні чинники у

різних авторів зумовлюють абсолютно різні етнопсихологічні властивос-

ті, а коріння аналогічних характеристик психологічної діяльності вони

вбачають у різних елементах природного середовища [7].

Останнім часом у дослідженнях з екологічної та етнічної психології

наголошується на тому, що штучний чинник екологічного середовища

значно потіснив природний щодо впливу на сучасну людину. Так, укра-

їнцям тепер нечасто випадає нагода милуватися безкраїми степами та

квітучими садами. Здебільшого їм доводиться споглядати одноманітну

та незграбну архітектуру типових масивів. Деякі психологи навіть вва-

жають, що людина, яка весь час споглядає архітектуру так званих

"спальних масивів" типу Борщагівки або Оболоні в Києві, поступово де-

градує.


Безумовно, ми не схильні жорстко пов'язувати сучасну архітектуру

та психологію сучасних українців, проте розривання зв'язку з природою,

споживацьке ставлення до неї й антропоцентризм у її сприйнятті (при-

рода для людини, а не людина серед природи) призводить до негативних

наслідків.

Для того щоб завершити розгляд впливу навколишнього середовища

(зокрема архітектури) на психологію сучасних українців, наведемо мір-

кування, висловлені Л. Шкляром. Він наголошує на тому, що сучасна ти-

пова забудова майже викорінила національний архітектурний колорит.

Безумовно, зважаючи на сучасні темпи будівництва, неможливо уникну-

ти часткової уніфікації, але потрібно також враховувати те, що націо-

нальне відродження передбачає також відродження етнічно осмисленого

простору, який, у свою чергу, значною мірою впливає на формування ет-

нічної самосвідомості. "Зберегти і примножити етнокультурну поліфо-

нію життєвого простору України -- одне з найважливіших завдань з ре-

алізації програми цілісного розвитку національної культури. Це ще й то-

му важливо, що етнокультура житла була найбільш раціональною з погляду здоров'я й етнопсихології людей, органічно поєднувалась із струк-

турою й кліматичними особливостями середовища. Знайти оптимальну

міру соціально необхідних умов життєзабезпечення міста, села, країни

та етнопсихологічних елементів -- комплексне завдання гуманітарних,

технічних, управлінських наук, що мають єдину вихідну й кінцеву мету

своєї діяльності -- людину в її етнопсихологічному світі" [47].



Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Правила прийому до аспірантури державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини»
2015 -> Положення про аспірантуру Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського Загальна частина
2015 -> Анотаці я Історія України
2015 -> Кримінальний процес україни
2015 -> Дипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» зі спеціальності
2015 -> Львівський національний університет імені івана франка кафедра історії філософії «затверджую»
2015 -> Організація та порядок проведення “Дня цз” в навчальному закладі. Методика підготовки до Дня цз у загальноосвітніх навчальних закладах таке завдання виконується під час вивчення курсу «Основи життя І здоров’я учнів»
2015 -> Методичні вказівки до виконання та захисту дипломних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» Київ 2013


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка