РОЗДІЛ 8 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

При формуванні системи екологічного аудиту викорис­товуються нормативні документи, корисним є досвід країн Європейського Союзу. Екоаудит як комплексний процес природокористування охоплює багато взаємопов'язаних інституцій та суб'єктів (місцеві органи влади, аудиторські форми, екоаудитори, замовники тощо), їх ефективну взає­модію можна забезпечити лише в межах загальної систе­ми, сформованої за певними правилами і процедурами, регламентованими державним законодавством.

1. 
   Послідовність проведення екологічного аудиту підприємства
   

Зміст робіт на обʼєкті екоаудиту визначається метою, задачами та критеріями екологічного аудиту. Концептуальні положення щодо екологічного аудиту викладені в Законах України «Про охорону навколишнього при­родного сере­довища» та «Про екологічний аудит» і в гармонізованому стандарті ДСТУ ІSО 19011.

Екологічний аудит підприємства потребує послідовного виконання визначених етапів діяльності.

1. Характеристика підприємства

1.1. Загальна інформація і характеристика підприємс­тва. Фіксують повну юридичну назву підприємства, його ад­ресу, номери телефонів, факсу; вказують адресу постачаль­ників сировини, енергоносіїв, суміжних підприємств; вивчають опис діючої на підприємстві структури управління в га­лузі охорони НПС, встановлюють відповідність лабораторно­го контролю діючим метрологічним нормам і правилам.

Занотовують режими роботи, штатний розпис, загальну площу підприємства, кількість підрозділів, споруд.

2. 
   Історія підприємства. Збирають та аналізують інформацію про послідовність змін: власників, проектних рішень, території підприємства, шляхів вирішення екологічних проблем, термінів перевірок. Вказують особливості відносин з іншими підприємствами різних форм власності та контролюючими організаціями, аналізують реалізацію продукції підприємства, розслідування аварій та прийнятих заходів.
   
3. 
   Контролюючі організації. Наводять список організацій, які можуть контролювати роботу підприємства та якість продукції, наприклад: Держенергонагляд, місцеві Ради народних депутатів, органи Міністерства екології та природних ресурсів України, санітарно-епідеміологічна служба та критерії їх перевірок.
   

4. 
   Персонал, який підлягає опитуванню. Передусім проводять опитування управлінського персоналу організації та осіб, що безпосередньо відповідають за природоохоронну роботу (директор, головний інженер, керівник відділу охорони навколишнього середовища, технолог, працівники спеціалі­зованих лабораторій, заступник з окремих виробничих питань, керівники структурних підрозділів та ін.).
   
5. 
   Інформація про підприємство. Для усвідомлення та розуміння екологічного стану підприємства необхідно вивчити: карти-схеми розташування підприємства та сусідніх об'єктів найрізноманітнішого значення з точки зору взаємного впливу, сумування викидів в атмосферне повітря, посилення іншого шкідливого впливу на довкілля; місце розташування свердловин (якщо вони є), їх вертикальну характеристику; плани підприємства в цілому, його цехів зокрема; попередні звіти, акти перевірок, виконання приписів контролюючих організацій; документальні відомості про якісні та кількісні характеристики сировини, енергоносіїв, допоміжних матеріалів, продукції; звіти про стан довкілля за 3-5 років; способи зберігання, використання, знезараження, утилізації відходів, сировини, реактивів; матеріали про заходи щодо профілактики аварійних ситуацій і ліквідації їх наслідків; опис роботи структурних підрозділів з точки зору виникнення відходів; характерні особливості підприємства; режим роботи організації; площу підприємства, кількість та назви споруд; перевірку якості продукції органами Державного комітету технічного регулювання та споживчої політики (зокрема УкрСЕПРО); наявність маркування упаковки (зокрема екологічного); ма­теріали з енергозбереження тощо; плану заходів із профі­лактики аварійних ситуацій; інформацію про системи еко­логічного менеджменту, інтегровані системи.
   

6. 
   Екологічний стан підприємства. Пов'язують інформацію про підприємство, його технологію, сировину, продукцію у площині взаємного впливу «сировина технології – виробництво – природні ресурси – продукція – охорона довкілля». Вказують розміщення санітарних зон, природних територій, житлової забудови та інших об'єктів в радіусі 5 км від підприємства. Надають опис ґрунтів, геологічних умов, топографії місцевості, де розташовано підприємство. Використовують дані замірів, інформацію державних та громадських організацій тощо.
   
7. 
   Результати огляду місцевості. Вказують всю інформацію, отриману внаслідок огляду місцевості, що оточує підприємство та території організації, а саме скиди, викиди, аварійні ситуації, розливи паливно-мастильних матеріалів, забруднення та засмічення території, очисні споруди з водовідведення (локальні споруди, відстійники), водомірну апаратуру з водопостачання та водовідведення, автомобілі та їх кількість тощо.
   

Вказують на будь-які ознаки зливів, скидів, спалюван­ня рідких та твердих відходів на території, ідентифікують характер забруднення поверхонь.

За потреби результати можна подавати у табличній, графічній та інших формах.

2. 
   Аудит викидів в атмосферу
   

3. 
   Аудит водоспоживання та водовідведення
   

4. 
   Аудит відходів
   

Складають перелік процесів переробки відходів під­приємства або іншої організації.

Описують діючу на підприємстві програму мінімізації відходів, вказують, які екологічно зберігаючі технології найбільш придатні для зменшення кількості відходів та запобігання забрудненню довкілля тощо.

Вказують на будь-які ознаки зливів, скидів, спалюван­ня рідких та твердих відходів на території, ідентифікують характер забруднення поверхонь.

• 
  звітну інформацію про використання води, первинну інформацію і її документи (журнали);
  
• 
  звіти про викиди забруднюючих речовин в атмосферу та журнали первинної облікової документації (ПОД);
  
• 
  звіти про токсичні відходи та первинну інформацію;
  
• 
  інформацію про витрати на охорону природи, капітало­вкладення в заходи із охорони довкілля, екологічні платежі;
  
• 
  інші форми статистичної звітності.
  

Для вибору адекватних заходів із попередження аварій необхідно визначити ймовірність виникнення ризиків, зробити їх кількісну оцінку. Це особливо актуально для місць збереження промислових відходів, транспортування нафти і природного газу, атомних електростанцій, хіміч­ного виробництва.

Оцінювання ризиків необхідно здійснювати постійно, оскільки їх виникнення і величина залежать від проек­тних параметрів, конкретних ситуацій, параметрів вироб­ничих процесів, стану робочого обладнання, зовнішніх умов, змінених факторів навколишнього середовища, фак­торів і явищ, які неможливо повністю оцінити на певному етапі розвитку людства.

Основою формалізованої оцінки ризику є експертна інформація локальних ризиків за двома групами оцінок: за параметрами процесів і за ситуаціями. Першу групу оцінок ризиків експерти формують як імовірність аварії відповідно до певних інтервалів між показниками технологічного про­цесу (тиск, температура вібрація тощо), другу групу – імовірність аварії за комбінацією значень кількох параметрів.

Для забезпечення необхідної повноти і надійності ау­дит в галузі охорони навколишнього середовища повинен прово­дитися відповідно до методик і процедур, закріпле­них в законодавчо-нормативних документах, що регла­ментують типову процедуру екологічного аудиту.

За міжнародними стандартами процес екоаудиту відбу­вається як логічна послідовність чітко визначених завдань. Екоаудит, як правило, проводять у такій послідовності:

• 
  підготовча робота на підприємстві (підготовчий етап);
  
• 
  робота зі збирання (дослідження, обстеження) інформації (основний етап);
  
• 
  підведення підсумків проведеної роботи, її обговорення (заключний етап).
  

• 
  вибір об'єкта аудиту, визначення цілей, графік перевірки;
  
• 
  вибір робочих груп, розподіл обов'язків, огляд засобів;
  
• 
  встановлення контакту з підприємством;
  
• 
  збирання необхідної інформації та визначення масштабу аудиту;
  
• 
  визначення взаємних та пріоритетних напрямів;
  
• 
  встановлення необхідних обсягів ресурсів;
  
• 
  складання і обговорення плану аудиту;
  
• 
  укладання договору про проведення екоаудиту.
  

а) інформаційними матеріалами, в яких вказують: цілі і задачі, критерії екоаудиту, розподіл обов'язків між групами екоаудиту, процедури проведення екоаудиту, зміст звіту про екоаудит, законодавчо-нормативні документи, необхідні для проведення процедури.

б) графіком проведення робіт із зазначенням дат розроблення програми (якщо необхідно), проведення попередньої наради, ознайомлення з підприємством, проведення процедур еко­аудиту, складання протоколів, заключної зустрічі.

2) основний етап, який передбачає заходи на території підприємства, а саме аналіз діючої системи контролю еко­логічної безпеки (екоменеджменту):

• 
  ознайомлення з базовою інформацією, підприємством;
  
• 
  обговорення планів робіт;
  
• 
  відзначення характерних переваг та недоліків діючої системи контролю;
  
• 
  коригування плану перевірки і розподілу ресурсів;
  
• 
  визначення методики перевірки і тестування;
  
• 
  виконання всіх пунктів перевірки;
  
• 
  вивчення результатів спостережень;
  
• 
  перевірка достовірності отриманих даних;
  
• 
  фіксування результатів перевірки у письмовому вигляді;
  
• 
  збір робочих матеріалів і документів з аудиту;
  
• 
  обʼєднання і узагальнення результатів перевірки.
  

5. 
   Звіт про проведення екологічного аудиту
   

Основним документом, який вміщує інформацію про екоаудит, є звіт. Звіт повинен містити результати і резюме щодо всіх недоліків і зауважень у роботі підприємства, список організацій, куди його передають. Він є власністю замовника, передається керівництву під­приємства. Результати звіту оголошуються на заключно­му засіданні.

Звіт складається з таких частин: реферат, вступ, істо­рія підприємства і характеристика навколишнього середо­вища, опис системи екологічного менеджменту, виснов­ків, додатків, рекомендацій.

У рефераті вказують на основні положення, мету, зада­чі екоаудиту, короткий опис його процедури, висновки і рекомендації. Рекомендації повинні містити дані про зат­рати на дотримання нормативно-правової бази та прове­дення додаткових досліджень.

У вступі слід описати: історію, місцезнаходження під­приємства, на якому проводився екоаудит; імена, посади управлінців підприємства; основні компоненти аудиту (протоколи, опитування персоналу); короткий опис під­приємства та його технологічних процесів.

У частині «Історія підприємства і характеристика нав­колишнього середовища» вказують місцезнаходження обʼєкта аудиту з переліком розташованих поблизу населе­них пунктів, об'єктів довкілля (ліс, озеро), промислових підприємств.

Описують об'єкт аудиту і характеризують стан довкілля, а саме: геологічні, гідрогеологічні умови розташування; суміжні об'єкти (забудова, промзона); дже­рела водопостачання і водовідведення; місця можливого складування, захоронення відходів тощо.

Аналізуючи історію підприємства, вказують інформа­цію про власників екологічного об'єкту; технологічні про­цеси, що використовувалися раніше та натепер; джерела енергоносіїв (природний газ, мазут, вугілля); зміни, що відбулись (нові і знесені будівлі).

В «Описі системи екологічного менеджменту» наво­дять інформацію про:

• 
  структуру системи менеджменту: опис організації управління навколишнім середовищем; розподіл прав і обов'язків; політика і процедури в галузі екоменеджменту;
  
• 
  енергозбереження: типи енергоносіїв і джерел енергопостачання; комунікації на підприємстві; плани заходів з енергозбереження; цілі і плани на майбутнє (проведення енергетичного аудиту);
  
• 
  викиди в атмосферу: основні викиди в атмосферу за результатами інвентаризації джерел викидів та забруднюючих речовин; опис системи контролю за викидами; вказують випадки невідповідності викидів і їх норм; списки аварійних ситуацій; претензії, приписи з боку контролюючих органів;
  
• 
  водоспоживання й водовідведення: джерела водопостачання і водовідведення; технологічні процеси, де утворюються стічні води; локальні схеми очистки; ливнева каналізація; способи очищення води; використання зворотної (іншої) води; облік водоспоживання і водовідведення; природоохоронні заходи тощо;
  
• 
  поводження з відходами: опис відходів із зазначенням місця їх утворення, зберігання, переробки, утилізації (життєвий цикл); контролювання всіх процесів, повʼязаних з відходами; навантаження і розвантаження; особи, відповідальні за поводження з відходами; аварійні ситуації та їх попередження; заходи та інструкції з безпеки поводження з відходами;
  
• 
  небезпечні матеріали, сировину: опис способів герметизації, переміщення у технологічних процесах, техніка безпеки; індивідуальні способи захисту; нормативно-правові аспекти; гігієна праці; екологічні наслідки для довкілля і здоров'я людей;
  
• 
  технологічне забезпечення: електричне і гідравлічне обладнання; види мастильних матеріалів; опис проб мастильних матеріалів на вміст поліхлоридного біфенолу; маркування мастил і обладнання; технологічні вимоги до використання обладнання;
  
• 
  стан території: характеристика території в історич­ному розрізі щодо забруднення ґрунтів, розливів нафто­продуктів; ливнева каналізація; озеленення;
  
• 
  техніка безпеки та охорона здоров'я: виконання пра­вил техніки безпеки і гігієни праці; навчання, організація і контроль; плани заходів на випадок аварії; дотримання нормативних показників; дослідження рівнів шуму, вібра­ції, електромагнітних полів; інформування працівників, громадськості про аварійні ситуації тощо.
  

У рекомендаціях визначають питання, які потребують подальшого доопрацювання для встановлення відсутності або наявності екологічної проблеми (для цього необхідні додаткові роботи, затрати, організаційні роботи із встанов­лення їх вартості).

Додатки включають: картографічний матеріал, виконаний за геоніформаційними технологіями, схеми окремих територій, фотографії, документацію, розрахунки, документальні факти. Довідки та інше укомплектовують у разі необхідності.

Екологічний аудит підприємства передбачає складний процес аналізування, порівняння інформації на основі систем­ного екологічного підходу з урахуванням життєвого циклу продукції, конкурентоспроможності організації та її продукції. Вагомим результатом екологічного аудиту є формування висновків та рекомендацій щодо покращення екологічних, економічних, соціальних показників підприємства (організації).

6. 
   Права та обовʼязки екоаудиторів
   

Основними субʼєктами, які вступають у відносини з приводу екологічного аудиту, є його замовники та виконавці. У Законі України «Про екологічний аудит» вказані їх права та обовʼязки.

Замовники екоаудиту мають право: вільно призначати виконавців екоаудиту; одержувати інформацію про хід екоаудиту; отримувати та використовувати звіти екоаудиту; на відшкодування збитків, заподіяних неправомірни­ми діями виконавців екоаудиту під час процедури екоаудиту; давати виконавцю екоаудиту доручення і завдання щодо процедури екоаудиту.

Замовники екоаудиту зобовʼязані: фінансувати роботи згідно з договором, надавати інформацію, пояснення щодо обʼєктів екоаудиту, не втручатися у форми, методи прове­дення екоаудиту.

Виконавці екоаудиту мають право: самостійно визначати форми і методи екоаудиту, отримувати документацію, ста­тистичну звітність та іншу інформацію, необхідну для прове­дення екоаудиту, залучати на договірних засадах фахівців відповідного профілю, не докладаючи на них відповідальності за висновки екоаудиту, планувати процедуру екоаудиту, підготовку робочих документів, відхиляти запропоновані для аудиту матеріали, що не відповідають вимогам екоаудиту.

Екоаудитори мають такі обов'язки: кваліфіковано ви­конувати роботи з екоаудиту; збирати, аналізувати, доку­ментувати інформацію, необхідну для формування звіту; раціонально планувати і виконувати всі функції; забезпе­чувати максимальну об'єктивність і достовірність резуль­татів перевірки; дотримуватись конфіденційності при про­ведені екоаудиту; діяти у встановлених межах процедури екоаудиту тощо.

Екоаудитори повинні володіти знаннями в таких галу­зях: закони, державні і міжнародні стандарти, екологічні норми і правила, вимоги з охорони довкілля; економічні і правові основи робіт з охорони довкілля; методики прове­дення екоаудиту. Вони також зобов'язані мати практич­ний досвід використання баз даних, методик оцінки якос­ті довкілля і бути добре ознайомленими з економічним ме­ханізмами природо­користування, господарським правом, техноекологією, методо­логією прийняття рішень, стан­дартизацією і сертифікацією, екологічною експертизою і менеджментом тощо.

До процедури екоаудиту можна залучати фахівців в га­лузі екології, працівників вищих навчальних закладів, ін­женерний персонал, експертів в галузі землекористуван­ня, лісоко–ристування, надрокористування тощо. Знання фахівців, що долучаються до процедури екоаудиту, повин­ні відповідати обсягу, здатному забезпечити якісний роз­гляд та вирішення проблем стосовно об'єкту екоаудиту. Експерти в процесі проведення екоаудиту мають такі самі обов'язки і права, як і екоаудитори.

Кандидати в екоаудитори повинні проходити навчання (курси підвищення кваліфікації) згідно з «Програмою нав­чання стосовно питань екологічного аудиту» Державного екологічного інституту Міністерства екології та природ­них ресурсів України за напрямами: основи екологічного аудиту, екологічна сертифікація, розроблення та впровад­ження систем управління довкіллям, стандарти екологіч­ного менеджменту та ін.

Підготовка та перепідготовка екологічних аудиторів можуть здійснюватися на базі вищих навчальних закла­дів, закладів післядипломної освіти та ін. (акредитованих або визнаних такими, що мають на це право в установлено­му законодавством порядку). Після закінчення навчання за результатами іспиту особа отримує відповідний диплом (сертифікат).

Атестацію екоаудиторів проводить комісія із сертифі­кації. Для прийняття позитивного рішення комісія оцінює результати оцінки теоретичних знань та практичне стажу­вання (досвід) з обраного напряму діяльності.

Сертифікат на право проведення екологічного аудиту видається спеціально уповноваженим центральним орга­ном виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Термін чинності сертифіката ста­новить три роки. Його чинність може бути припинена дос­троково чи зупинена на строк до одного року органом, який видав сертифікат, або в судовому порядку в разі гру­бих порушень, допущених при проведенні екоаудиту.