Навчальний посібник Видавничий дім «родовід» Чернівці 2013 ббк 65. 9 (4 Укр) 28 я 73 а 663



Сторінка14/17
Дата конвертації23.10.2016
Розмір2.77 Mb.
#599
ТипНавчальний посібник
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

РОЗДІЛ 9
ЕКОЛОГІЧНИЙ АУДИТ ТЕРИТОРІЙ

І ГОСПОДАРСЬКИХ СИСТЕМ


    1. Екологічний аудит території

    2. Методика екологічного аудиту територій

Розробку регіональної еколого-економічної політики, програм, проектів, їх коригування і вдосконалення слід здійснювати на постійно оновлювальній комплексній базі даних. Таку базу даних може забезпечити комплексний еколого-економічний, соціальний аудит (місцевості, виробни­чих комплексів, урбанізованих територій, міст) та екологіч­ні експертиза, моніторинг, картування, менеджмент.

Головною метою місцевих програм комплексного ауди­ту є забезпечення гармонізації і ефективності функціону­вання місцевих систем екологічного управління та органів місцевого самоврядування; напрацювання незалежної, дос­товірної інформації про господарські об'єкти та територію в цілому (екологічна діагностика ландшафтів); оцінювання стану і розроблення рекомендацій щодо вдосконалення екологічного менеджменту підприємств-забруднювачів різних форм власнос­ті; оцінювання стану і розроблення ре комендацій щодо екологічного оздоровлення об'єктів дов­кілля, еколого-соціальної збалансованості населених пун­ктів, міст, районів.
9.1. Екологічний аудит території
Дослідження територій відбувається на таких концептуальних засадах:


  • визначення поетапної трансформації окремих діля­нок, ландшафтів, територій адміністративних району, об­ласті;

  • постійне оцінювання ризиків за виробничими обставинами на підприємствах та екологічних ситуацій на територіях;

  • встановлення комплексних лімітів використання об'єктів довкілля та їх складових;

  • картографування територій за різними показниками, підсумовування (земельні ресурси, промислові обʼєкти, забруднення атмосферного повітря тощо);

  • типізація, ранжування вирішення еколого-економічних та соціальних проблем і ситуацій;

  • прогнозування розвитку негативних процесів і явищ з метою їх недопущення;

  • теоретико-методологічні положення оцінки екологічних збитків від забруднення територій;

  • збирання, використання, аналізування статистичних даних (кількість населення, збір до природоохоронних фондів, обсяги забраної та скинутої води, кількість відходів за класами небезпеки тощо);

  • проведення аудиту підприємств, інноваційних програм і проектів, територій за атестованими методиками;

  • сертифікація якості довкілля та територій загалом.

Комплексний аудит та подальша сертифікація терито­рій є необхідними передумовами: виконання вимог щодо гармонізації та впровадження світових стандартів і євро-норм для вступу в СОТ і ЄС; створення позитивного іміджу регіонів, її складових для залучення зовнішніх і внутрішніх інвестицій; створення прозорої бази даних про екологічну, соціальну, економічну, інвестиційну ситуацію на сайтах ре­гіональних структур; недопущення реалізації проектів і програм, які можуть призвести до негативного впливу на довкілля; ліцензування (видача дозволів на виконання робіт з природними ресурсами, використання територій з певною метою); обов'язкової і добровільної сертифікації, що визначає ступінь відповідності реалізованих видів діяльності вимогами природоохоронного та іншого законодавства.

Дослідження причин, динаміки, кількісних і якісних характеристик свідчать, що за існуючих умов забруднення (сумування речовин, поєднання забруднень у просторі і в часі, утворення нових невідомих речовин та сполук тощо) при екологічному аудиті територій необхідні:



  • планування вимірів щодо якості окремих обʼєктів (ґрунти, поверхневі води, міграція забруднень), а надалі – екосистем, територій із систематизацією на вищому рівні (наприклад, регіону);

  • організація вимірювань (забезпечення досліджень комплексними акредитованими лабораторіями як державних, так і громадських екологічних формувань);

  • системний підхід від планування вимірів до відбору зразків (економія коштів та використання інформації багатьма користувачами);

  • розроблення ГДК, тимчасово допустимих рівнів, тимчасово допустимих нормативів, значень економічних ризиків, методик оцінки збитків та компенсації;

  • дослідження комплексного впливу на людину та комплексу загроз (геохімічних аномалій, змін клімату, транспорту в містах, значних відсотків сільськогосподарського використання земель, міграції радіоактивних елементів в просторі і в часі тощо).

Разом з фактичними (якісними) показниками викорис­товують інтегральні, зважуючи ризики при розробленні екологічних карт, баз даних, призначених для оцінки те­риторій у разі оренди, купівлі, для відведення під обовʼязкові державні земельні угіддя (землі запасу), під розробку корисних копалин тощо.

Для аудиту використовують дані моніторингу за 30-50 років для адміністративних районів, басейнів річок, аграрних ландшафтів і за 5-10 років для окремих земель­них ділянок. Для деяких робіт стан таких територій 5-50 років тому може бути вихідним, тобто взірцевим. Оцінку проводять з метою встановлення збалансованості природного потенціалу території (виконання умов екологічної рівноваги для досліджуваних територій).




    1. Методика екологічного аудиту територій

Методика екологічного аудиту територій включає аналіз певної інформації, яку можна згрупувати у блоки.



1. Картографічна інформація. Карти адміністративних районів (в масштабі 1:100 000, 1:50 000, в т. ч. електронні топографічні карти), ситуаційні плани-схеми для з'ясу­вання можливих зон впливу та взаємодії з сусідніми об'єк­тами від 5 до 15 км; карти окремих землекористувачів, те­риторій, ландшафтів (плани землевпорядкування та господарських формувань, електронні топографічні карти в масштабі 1:10 000); зʼясування геологічних, геоморфологічних, гідрологічних, геоботанічних, ґрунтових процесів (картографічний матеріал повинен бути виконаний за різ­ні проміжки часу – 10 та більше років для зіставлення та виявлення можливих змін (урахування їх для детального аналізу); геохімічні та інші аномалії (позначення на кар­тах); аудит-карти для уточнення впливу антропогенної ді­яльності на медико-демографічні показники; функціо­нальні зв'язки між елементами басейну, ландшафту, їх взаємозв'язок та вплив одне на одного (ерозія, біологічні коридори, перенесення забруднюючих речовин завдяки атмосферним процесам, затоплення та підтоплення тери­торій); картогра–фічний аналіз за геоінформаційними тех­нологіями (наклада­ння карт з різною інформацією для встановлення територій, що зазнали найбільших впливів); здатність елементів ландшафту до акумуляції продуктів техногенезу (через врахування висотних відміток та спе­цифіки атмосферних перенесень і випадінь на територію); аналізування і моделювання тенденцій негативних проце­сів за допомогою геоінформаційних технологій.

  1. Кліматичні умови, що є специфічними для території. Належність до кліматичної зони; аналіз інтенсивності та кількості опадів (мм), їх розподіл протягом року; випаровування з поверхні, запаси продуктивної вологи у ґрунті (мм); сонячна радіація (ккал/см2); сума ефективних температур (°С); температурний і вітровий режим; роза вітрів; температурні характеристики територій та мікроклімат; агрокліматичне районування; біокліматичні умови (наприклад, дати появи сходів, кущіння, цвітіння, зрілості різних рослин) та ін.

  2. Земельні ресурси. Кадастр земельних ресурсів (моніторинг і динаміка складу, ґрунтово-меліоративне районування); детальні карти ґрунтового покриву, експлікації земель, землекористування, ендогенних і екзогенних геологічних процесів (%, га); водно-фізичні та агрохімічні властивості ґрунтів (дані агрохімічного обстеження із динаміки вмісту поживних та забруднюючих речовин (абсолютні та відносні показники), зокрема забруднення біля доріг (до 500 м); динаміка врожайності сільськогосподарських культур (т/га); екологічний стан ґрунтів (еродовані, підтоплені, засолені, заболочені, ущільнені ґрунти, розвиток процесів деградації ґрунтів (площа у %, га); необхідність вапнування та гіпсування (т); ландшафтно-геохімічні барʼєри (наявність, площа); небезпечні обʼєкти (склади мінеральних добрив, сміттєзвалищ, автомагістралі); зелені насадження різноманітного призначення (наявність, склад, площа); аналіз структури та процесів зміни рослин­ного покриву (природна, сільськогосподарська (види рос­линності, га, %)); обґрунтування заходів із попередження та зменшення негативного впливу на ґрунти; накопичення та міграція хімічних засобів захисту рослин, пестицидів, мінеральних добрив тощо (мг/кг ґрунту, клас небезпеки); якісна оцінка сільськогосподарської продукції (вміст радіо­нуклідів, забруднюючих речовин (мг/кг)) з урахуванням її життєвого циклу (вимоги нормативних документів при пе­реробці сировини); системний аналіз взаємного (позитив­ного або негативного) впливу об'єктів довкілля на середо­вище проживання людини та антропогенної діяльності на земельні ресурси.

4. Водні ресурси. Аналіз поверхневого та підземного стоку у різні пори року, фактичне використання окремих приток і басейну в цілому; санітарні витрати води в річках (млн. м3); донні відкладення (їх наявність і концентрація в них радіонуклідів та інших забруднюючих речовин (мг/кг); рівні ґрунтових вод на меліорованих сільськогосподарських угіддях (м), ризики невідповідності до оптимальних (%) рівнів, регулювання скидання (акумуляції) дренажного стоку (млн. м3); інформація, що характеризує підземні води (басейни, запаси, потужність зон активного обміну, захищеність, господарське використання (млн. м3); екологічна класифікація поверхневих вод за стандартними методиками, (евтрофікація як деградація водойм); біологічні характеристики поверхневих водних обʼєктів, включаючи видовий склад вищої водної рослинності та ступінь покриття водного дзеркала (біоіндикація); біопро­дуктивність водних об'єктів (т); показники поверхневих і підземних вод, включаючи фізичні, хімічні, санітарно-гігієнічні, токсикологічні, радіоекологічні характеристики згідно зі стандартними методиками; забезпечення сільсько­господ­дарсь­кого виробництва, промисловості та інших категорій водокористувачів і споживачів питною водою, технічного водопостачання, води для поливу (млн. м3); аналіз впливу на поверхневі і підземні води специфічних забруднюючих речовин (які натепер не очищуються відомими конструкціями очисних споруд, що поступають у водне середовище при скидах стічних вод, аваріях), ризики появи невідомих захворювань); обґрунтування просторової прив'язки скидів стічних вод з урахуванням якості водних ресурсів для водокористувачів, що розташовані нижче за течією.

5. Атмосферне повітря. Урахування специфіки атмосфер­них, кліматичних явищ щодо розсіювання забрудню ючих речовин і розмірів санітарно-захисної зони на основі моделювання з використанням геоінформаційних техно­логій; характеристика антропогенних впливів на фонові концентрації забруднюючих речовин та їх сумація (мг/м3); наявність (відсутність) спеціальних заходів із мінімізації впливу на якість атмосферного повітря (газоочисні спору­ди, лісосмуги, санітарно-захисні зони); підприємства та їх вплив на якість приземного шару повітря (мг/м3); вимірю­вання фактичних значень шуму, вібрації, мікробіологіч­ного забруднення, електромагнітних та іонізуючих випро­мінювань з обґрунтуванням заходів з їх попередження, зменшення і ліквідації; обґрунтування рівнів граничне до­пустимих викидів від стаціонарних джерел та заходів з попередження або зменшення викидів забруднюючих ре­човин (т/рік); атмосферні випадіння на територію (т/км2); біоіндикація якості атмосферного повітря за допомогою лишайників (наявність певних видів, їх покриття на дере­вах, переважно у містах та промислових центрах); урахуван­ня несприятливих метеорологічних явищ.



7. Особливо охоронні території та рекреація. Оцінка статусу (заповідник, заказник), фактичний стан території, оптимальні параметри (%, км2), перспективні напрями функ­ціонування, комплексне використання; зміни у місцях перебування видів тварин і рослин (наприклад, обміління і заболочування озер), порушення природних циклів, фактори тривоги (внаслідок діяльності людини); цілісність ландшафтів з екологічної точки зору, їх привабливість, натуральність (за експертними оцінками); звʼязок біокоридорів з особливо охоронними територіями (екологічна мережа як інтегральний природний ресурс багатоцільового призначення (оцінюється інтегральними показниками)); заходи з попередження деградації рослинних угруповань; урахування об'єктів природно-заповідного фонду і територій перспективних для заповідання.

  1. Біоресурси. Фактичні і оптимальні відсотки лісистості території, площі і ступінь забруднення, захворювання, деградації, лісовідновлення (%, га); віковий і породний склад; призначення мисливських господарств (оцінка умов для тваринного світу та їх кількість); тип рослинності, продуктивність біомаси ландшафтів (т); зміна складу рослинних угруповань, видового різноманіття (стан, умови перебування та продуктивність); оцінка збалансованості природного потенціалу території (умова екологічної рівноваги). Розглядаються всі види тварин, рослин і комах як представники біоресурсів екосистеми території, обґрунтовуються трофічні зв'язки до та після антропогенного впли­ву (процеси синантропізації, біоіндикації) з позицій системного-екологічного підходу.

7. Комплексні показники перетвореності територій. Визначаються площі всіх елементів ландшафту: лісів, водойм, боліт, луків, пасовищ, ріллі, сільської забудови, меліорованих каналів, земель промислового користування для встановлення коефіцієнта екологічної стійкості ландшафтів. Використо­вуються дані екологічної статистики і моніторингу різно­планових організацій для визначення регіональних індексів антропогенного перетворення, коефіцієнтів абсолютної та відносної напруженості, оцінки основних показників екологіч­ного простору за допомогою коефіцієнтів локалізації, інтегрального показника екологічного стану території за стандартними методиками. Отримані значення порівнюють з оптимальними, аналізують частку негативного впливу кожного фактора (наприклад, рілля, забудова, порушені території тощо).

8. Медико-демографічна інформація. Аналіз динаміки захворюваності всіх видів дорослого і дитячого населення за статистичними даними (результати наукових досліджень про вплив забруднень довкілля на здоров'я населення (онкологічні, алергічні, інфекційні хвороби, патології тощо); зв'язок фізичних аномалій з медико-демографічними показниками; придатність територій для проживання з точки зору здоров'я людини (температурний режим, вологість, природні алергени, нестача або надлишок певних хімічних елементів у воді або ґрунті); звʼязок інформації на картах, що показують різні ступені забруднення довкілля і захворюваності населення (прямий та непрямий вплив на організм людини).

9. Антропогенний комплекс. Оцінка впливу антропо­генного комплексу на довкілля (водовідведення, площі, на яких розсіювання забруднюючих речовин призводить до перевищення значень ГДК у приземному шарі атмосферного повітря); оцінка масштабів техногенного впливу на основі системного підходу та геоінформаційних технологій; відведення територій під транспортні споруди та інженерні комунікації (їх вплив на прилеглі території, ризики забруднення обʼєктів довкілля); особливості добування мінерально-сировинних ресурсів та експлуатація гірничих карʼєрів (рекультивація, зміна рівнів ґрунтових вод (км2)); вплив полігонів, накопичувачів, сміттєзвалищ (займані площі, забруднення ґрунтових вод); комплексні компенсаційні, відновлювальні, захист заходи із забезпечення нормативного стану довкілля (переробка відходів, залуження, лісовідновлення (га, т, тис. грн.)); вплив на людину, біоту (порушення умов існування рослин і тварин (наприклад, розорювання і осушення земель)), зміна екологічних зв'яз­ків, рельєфу місцевості, порушення екологічної рівноваги, вплив на геосистему.

10. Соціальна сфера. Система забезпечення життєдіяль­ності населення (демографічні показники, трива­лість життя, рівень освіти тощо), добробут (фінансове забезпечення), соціальна безпека, якість довкілля); інтег­ральні показники, зокрема індекс людського розвитку (система показників ООН, наприклад, частка громадян з різними доходами, прожитковий мінімум, рівень зайнятості та старіння населення тощо).



11. Економічний блок. Економічне зростання, показники інвестиційної діяльності (доходи на душу населення (грн.), валовий внутрішній продукт, імпорт і експорт продукції, прибутковість, ефект від використання); економічна оцінка природних факторів (наприклад, непрямі вигоди від використання природних благ, витрати, які готове понести суспільство за збереження недоторканої природи, підтримання стану відтворювальних природних ресурсів); оцінка еколого-економічних збитків від забруднення атмосфери, гідросфери, земельних ресурсів тощо.

На основі зібраної інформації виокремлюються обме­жувальні характеристики та фактори. По змозі оцінюєть­ся територіальна складова з позицій потенціалу та стійкос­ті до техногенного навантаження. Враховують, що всі ви­ди госпо­дарської діяльності впливають на компоненти природного середовища безпосередньо або опосередкова­но, а найчастіше — комплексно.

Результатами аудиту повинні бути чіткі висновки (ре­комендації) щодо гармонічного функціонування територій як складових регіону (наприклад, заліснення, залуження, створення біокоридорів, агрохімічні заходи, додаткове обстеження населення, регулювання поверхневого стоку тощо). Для сертифікації територій використовують результати екологічного аудиту за певним комплексом показників, який може зменшуватися або конкретизуватися відповідно до поставленої задачі.

При сертифікації локальної території використовують: нормативні показники для всіх видів ресурсів, об’єктів довкілля (за діючими СНІП, ДСТУ, СН, ДСТУ ІSО, галузе­вими методиками, ГДК, тощо); статистичні дані; експерт­ні оцінки; результати моніторингу стану об'єктів довкілля; методи нормування (рейтинговий, лінійного масштабування (при вивченні людського потенціалу), бальної оцінки); методи агрегації (сума балів, обчислення серед­ньоарифметичного значення індикаторів з урахуванням вагових коефіцієнтів в інших випадках ) тощо.

Оцінюючи існуючий стан довкілля на відповідність екологічно доцільному допустимому антропогенному на­вантаженню слід скористатися комплексом даних про стан довкілля 30 – 60 років тому, оскільки, як правило, тодішнє навколишнє природне середовище не переходило межу са­морегуляції. Еталонами порівняння можуть бути терито­рії, що мають статус особливої охорони, або менш антропогенно навантажені (наприклад, селище Нікіта, АР Крим). При цьому з'ясовують, наскільки якість ґрунту відповідає вимогам до вирощування запроектованих сільськогоспо­дарських культур, якими будуть якісні показники про­дукції, протягом якого часу меліоративна система забезпе­чує оптимальні рівні ґрунтових вод, вологість орного шару ґрунту, який внесок до забруднень вносять підприємства, в який спосіб забруднюючі речовини мігрують, накопичу­ються, перетворюються в компонентах екосистем тощо.

Запропонована методика екологічного аудиту територій може бути використана для процедури добровільної або обовʼязкової сертифікації різних за статусом територій.

Екологічний аудит промислових виробництв і госпо­дарських систем. При екологічному аудиті виробництв не­обхідним є оцінювання рівня екологічної безпеки об'єкту екологічного аудиту для довкілля як умова вдосконалення системи екологічного нормування для промислових виробництв і господарських систем. Як правило, таке нормування здійснюється відокремлено для різних природних ком­понентів, без належного урахування економічної ефектив­ності виробництва і без оцінки ефекту виробничого приро­докористування .

Комплексний показник екологічної безпеки виробниц­тва — це обсяг основних видів порушень природних балан­сів території, що припадає на одиницю виробленої продук­ції. Він відображає ступінь екологічної небезпеки з ураху­ванням соціальної компенсації цієї небезпеки. Загальні критерії екологічної безпеки, будучи еколого-економічними показниками, дають змогу оцінити господарську систему будь-якого рангу як за сукупністю ознак її екологічної небезпеки для природної системи території, так і за ефективністю використання природних систем життєзабез­печення, розширюючи і поглиблюючи можливості екологічного нормування, екологізації господарської діяльності, збереження природного середовища. Аудитор використовує наявні інформаційно-статистичні дані, по змозі уникаючи проведення значних додаткових натурних досліджень, що істотно знижує трудомісткість оціночних робіт і підвищує їх оперативність.



Процес роботи експертів-аудиторів на виробничому майданчику підприємства передбачає виконання таких етапів:

  • планування програми (визначення структури вироб­ничого контролю і управління, напрямів і аспектів еколо­гічної діяльності, системи екологічних пріоритетів під­приємства, встановлення наявності і характеристик еко­логічної документації);

  • аналіз вихідних даних з формуванням програми екологічного аудиту;

  • основний етап робіт з екологічного аудиту (проведення «оглядових турів» на майданчику, робота з персоналом і внутрішньою документацією, складання аудиторських протоколів за пріоритетними проблемами);

  • аналіз, організація даних, розроблення рекомендацій і пропозицій, підготовка проекту звіту;

  • завершальний етап, під час якого на основі аналізу можли­востей використання отриманих даних коригують господар­ський курс підприємства.

При екологічному аудиті рекомендується використовувати наявні звіти з оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС), в яких міститься аналіз безпеки за ступенем глибини і деталізації, потенційних негативних наслідків реалізації господарського проекту, тобто інформація, необхідна для обґрунтування розробки і прийняття господарського рішення. Основними користувачами інформації, вміщеної в ОВНС є розробники господарських проектів, інвестори, громадськість прилеглих районів, фірми і організації, які здійснюватимуть проект, банківські структури.

Звіт ОВНС, що використовується аудитором (експертом) при екологічному аудиті, включає узагальнену інформацію про висновки, рекомендації відносно господарського проекту, рішення і основну частину, яка складається з таких елементів:

  • опис проекту в контексті географії, екології, соціальних і тимчасових чинників; опис методики, яка використовується для оцінки стану довкілля;

  • правові і адміністративні умови, які поширюються на господарський проект (рішення);

  • основні дані щодо зони реалізації проекту, існуючих фізичних, біологічних і соціально-економічних умов;

  • результати заходів щодо проведення консультацій з групами населення, які відносяться до зацікавленої сторони, та перелік розглянутих питань;

  • можливий позитивний і негативний вплив на навколишнє середовище (біологічна, фізична, соціально-економічна дія), який в результаті реалізації проекту може бути визначений, прогнозований і оцінений з урахуванням відповідних норм і вимог (питання, пов'язані з оцінкою й аналізом кількісних і якісних даних). Як правило, питання щодо будівництва і експлуатації об'єкту розглядаються окремо;

  • заходи, які необхідні для зменшення негативної дії на довкілля;

  • системний екологічний розгляд, порівняння (у кількісних показниках) альтернативних підходів та інших варіантів проекту з точки зору їх впливу на довкілля (обґрунтування вибору технологій, рекомендованих з урахуванням дії на природне середовище);

  • план раціональних і ефективних (з погляду вартості) заходів щодо припинення або зниження негативної дії на довкілля до прийнятного рівня, який можна підтримувати протягом тривалого періоду;

  • на додаток до рекомендацій з поліпшення стану природного середовища наводяться оцінки, які виконають екологічні організації, що стосуються проекту;

  • план безперервного контролю за станом навколишнього середовища до і після закінчення реалізації проекту, вказується ефективність заходів щодо зниження негатив­ної дії на навколишнє середовище. У плані вказують кон­кретні методики безперервного контролю, відповідальну за контроль особу, звітність, тощо.

За необхідності може здійснюватися звіт з ОВНС, що включає кошториси витрат, повʼязаних з охороною довкілля.

Додатком до процедури екологічного аудиту можуть бу­ти посилання на матеріали, які використовувалися при під­готовці звіту, список проведених переговорів, записи бесід і консультацій з громадськістю, які були проведені при під­готовці звіту, включаючи списки представників громадськості, технічні дані, які стосуються проведення оцінок.

На основі оцінки критеріїв екологічної безпеки обʼєкту екологічного аудиту, здійснюваної за матеріалами ОВНС, ау­дитор визначає напрями і аспекти діяльності підприємства для цілей програми і плану екологічного аудиту (табл. 2).

Таблиця 2



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка