Навчальний посібник Видавничий дім «родовід» Чернівці 2013 ббк 65. 9 (4 Укр) 28 я 73 а 663

1. 
   Екологічний аудит території
   
2. 
   Методика екологічного аудиту територій
   

Розробку регіональної еколого-економічної політики, програм, проектів, їх коригування і вдосконалення слід здійснювати на постійно оновлювальній комплексній базі даних. Таку базу даних може забезпечити комплексний еколого-економічний, соціальний аудит (місцевості, виробни­чих комплексів, урбанізованих територій, міст) та екологіч­ні експертиза, моніторинг, картування, менеджмент.

Головною метою місцевих програм комплексного ауди­ту є забезпечення гармонізації і ефективності функціону­вання місцевих систем екологічного управління та органів місцевого самоврядування; напрацювання незалежної, дос­товірної інформації про господарські об'єкти та територію в цілому (екологічна діагностика ландшафтів); оцінювання стану і розроблення рекомендацій щодо вдосконалення екологічного менеджменту підприємств-забруднювачів різних форм власнос­ті; оцінювання стану і розроблення ре комендацій щодо екологічного оздоровлення об'єктів дов­кілля, еколого-соціальної збалансованості населених пун­ктів, міст, районів.
9.1. Екологічний аудит території
Дослідження територій відбувається на таких концептуальних засадах:

• 
  визначення поетапної трансформації окремих діля­нок, ландшафтів, територій адміністративних району, об­ласті;
  
• 
  постійне оцінювання ризиків за виробничими обставинами на підприємствах та екологічних ситуацій на територіях;
  
• 
  встановлення комплексних лімітів використання об'єктів довкілля та їх складових;
  
• 
  картографування територій за різними показниками, підсумовування (земельні ресурси, промислові обʼєкти, забруднення атмосферного повітря тощо);
  
• 
  типізація, ранжування вирішення еколого-економічних та соціальних проблем і ситуацій;
  
• 
  прогнозування розвитку негативних процесів і явищ з метою їх недопущення;
  
• 
  теоретико-методологічні положення оцінки екологічних збитків від забруднення територій;
  
• 
  збирання, використання, аналізування статистичних даних (кількість населення, збір до природоохоронних фондів, обсяги забраної та скинутої води, кількість відходів за класами небезпеки тощо);
  
• 
  проведення аудиту підприємств, інноваційних програм і проектів, територій за атестованими методиками;
  
• 
  сертифікація якості довкілля та територій загалом.
  

Дослідження причин, динаміки, кількісних і якісних характеристик свідчать, що за існуючих умов забруднення (сумування речовин, поєднання забруднень у просторі і в часі, утворення нових невідомих речовин та сполук тощо) при екологічному аудиті територій необхідні:

• 
  планування вимірів щодо якості окремих обʼєктів (ґрунти, поверхневі води, міграція забруднень), а надалі – екосистем, територій із систематизацією на вищому рівні (наприклад, регіону);
  
• 
  організація вимірювань (забезпечення досліджень комплексними акредитованими лабораторіями як державних, так і громадських екологічних формувань);
  
• 
  системний підхід від планування вимірів до відбору зразків (економія коштів та використання інформації багатьма користувачами);
  
• 
  розроблення ГДК, тимчасово допустимих рівнів, тимчасово допустимих нормативів, значень економічних ризиків, методик оцінки збитків та компенсації;
  
• 
  дослідження комплексного впливу на людину та комплексу загроз (геохімічних аномалій, змін клімату, транспорту в містах, значних відсотків сільськогосподарського використання земель, міграції радіоактивних елементів в просторі і в часі тощо).
  

Для аудиту використовують дані моніторингу за 30-50 років для адміністративних районів, басейнів річок, аграрних ландшафтів і за 5-10 років для окремих земель­них ділянок. Для деяких робіт стан таких територій 5-50 років тому може бути вихідним, тобто взірцевим. Оцінку проводять з метою встановлення збалансованості природного потенціалу території (виконання умов екологічної рівноваги для досліджуваних територій).

2. 
   Методика екологічного аудиту територій
   

Методика екологічного аудиту територій включає аналіз певної інформації, яку можна згрупувати у блоки.

2. 
   Кліматичні умови, що є специфічними для території. Належність до кліматичної зони; аналіз інтенсивності та кількості опадів (мм), їх розподіл протягом року; випаровування з поверхні, запаси продуктивної вологи у ґрунті (мм); сонячна радіація (ккал/см²); сума ефективних температур (°С); температурний і вітровий режим; роза вітрів; температурні характеристики територій та мікроклімат; агрокліматичне районування; біокліматичні умови (наприклад, дати появи сходів, кущіння, цвітіння, зрілості різних рослин) та ін.
   
3. 
   Земельні ресурси. Кадастр земельних ресурсів (моніторинг і динаміка складу, ґрунтово-меліоративне районування); детальні карти ґрунтового покриву, експлікації земель, землекористування, ендогенних і екзогенних геологічних процесів (%, га); водно-фізичні та агрохімічні властивості ґрунтів (дані агрохімічного обстеження із динаміки вмісту поживних та забруднюючих речовин (абсолютні та відносні показники), зокрема забруднення біля доріг (до 500 м); динаміка врожайності сільськогосподарських культур (т/га); екологічний стан ґрунтів (еродовані, підтоплені, засолені, заболочені, ущільнені ґрунти, розвиток процесів деградації ґрунтів (площа у %, га); необхідність вапнування та гіпсування (т); ландшафтно-геохімічні барʼєри (наявність, площа); небезпечні обʼєкти (склади мінеральних добрив, сміттєзвалищ, автомагістралі); зелені насадження різноманітного призначення (наявність, склад, площа); аналіз структури та процесів зміни рослин­ного покриву (природна, сільськогосподарська (види рос­линності, га, %)); обґрунтування заходів із попередження та зменшення негативного впливу на ґрунти; накопичення та міграція хімічних засобів захисту рослин, пестицидів, мінеральних добрив тощо (мг/кг ґрунту, клас небезпеки); якісна оцінка сільськогосподарської продукції (вміст радіо­нуклідів, забруднюючих речовин (мг/кг)) з урахуванням її життєвого циклу (вимоги нормативних документів при пе­реробці сировини); системний аналіз взаємного (позитив­ного або негативного) впливу об'єктів довкілля на середо­вище проживання людини та антропогенної діяльності на земельні ресурси.
   

5. Атмосферне повітря. Урахування специфіки атмосфер­них, кліматичних явищ щодо розсіювання забрудню ючих речовин і розмірів санітарно-захисної зони на основі моделювання з використанням геоінформаційних техно­логій; характеристика антропогенних впливів на фонові концентрації забруднюючих речовин та їх сумація (мг/м³); наявність (відсутність) спеціальних заходів із мінімізації впливу на якість атмосферного повітря (газоочисні спору­ди, лісосмуги, санітарно-захисні зони); підприємства та їх вплив на якість приземного шару повітря (мг/м³); вимірю­вання фактичних значень шуму, вібрації, мікробіологіч­ного забруднення, електромагнітних та іонізуючих випро­мінювань з обґрунтуванням заходів з їх попередження, зменшення і ліквідації; обґрунтування рівнів граничне до­пустимих викидів від стаціонарних джерел та заходів з попередження або зменшення викидів забруднюючих ре­човин (т/рік); атмосферні випадіння на територію (т/км²); біоіндикація якості атмосферного повітря за допомогою лишайників (наявність певних видів, їх покриття на дере­вах, переважно у містах та промислових центрах); урахуван­ня несприятливих метеорологічних явищ.

6. 
   Біоресурси. Фактичні і оптимальні відсотки лісистості території, площі і ступінь забруднення, захворювання, деградації, лісовідновлення (%, га); віковий і породний склад; призначення мисливських господарств (оцінка умов для тваринного світу та їх кількість); тип рослинності, продуктивність біомаси ландшафтів (т); зміна складу рослинних угруповань, видового різноманіття (стан, умови перебування та продуктивність); оцінка збалансованості природного потенціалу території (умова екологічної рівноваги). Розглядаються всі види тварин, рослин і комах як представники біоресурсів екосистеми території, обґрунтовуються трофічні зв'язки до та після антропогенного впли­ву (процеси синантропізації, біоіндикації) з позицій системного-екологічного підходу.
   

10. Соціальна сфера. Система забезпечення життєдіяль­ності населення (демографічні показники, трива­лість життя, рівень освіти тощо), добробут (фінансове забезпечення), соціальна безпека, якість довкілля); інтег­ральні показники, зокрема індекс людського розвитку (система показників ООН, наприклад, частка громадян з різними доходами, прожитковий мінімум, рівень зайнятості та старіння населення тощо).

На основі зібраної інформації виокремлюються обме­жувальні характеристики та фактори. По змозі оцінюєть­ся територіальна складова з позицій потенціалу та стійкос­ті до техногенного навантаження. Враховують, що всі ви­ди госпо­дарської діяльності впливають на компоненти природного середовища безпосередньо або опосередкова­но, а найчастіше — комплексно.

Результатами аудиту повинні бути чіткі висновки (ре­комендації) щодо гармонічного функціонування територій як складових регіону (наприклад, заліснення, залуження, створення біокоридорів, агрохімічні заходи, додаткове обстеження населення, регулювання поверхневого стоку тощо). Для сертифікації територій використовують результати екологічного аудиту за певним комплексом показників, який може зменшуватися або конкретизуватися відповідно до поставленої задачі.

При сертифікації локальної території використовують: нормативні показники для всіх видів ресурсів, об’єктів довкілля (за діючими СНІП, ДСТУ, СН, ДСТУ ІSО, галузе­вими методиками, ГДК, тощо); статистичні дані; експерт­ні оцінки; результати моніторингу стану об'єктів довкілля; методи нормування (рейтинговий, лінійного масштабування (при вивченні людського потенціалу), бальної оцінки); методи агрегації (сума балів, обчислення серед­ньоарифметичного значення індикаторів з урахуванням вагових коефіцієнтів в інших випадках ) тощо.

Оцінюючи існуючий стан довкілля на відповідність екологічно доцільному допустимому антропогенному на­вантаженню слід скористатися комплексом даних про стан довкілля 30 – 60 років тому, оскільки, як правило, тодішнє навколишнє природне середовище не переходило межу са­морегуляції. Еталонами порівняння можуть бути терито­рії, що мають статус особливої охорони, або менш антропогенно навантажені (наприклад, селище Нікіта, АР Крим). При цьому з'ясовують, наскільки якість ґрунту відповідає вимогам до вирощування запроектованих сільськогоспо­дарських культур, якими будуть якісні показники про­дукції, протягом якого часу меліоративна система забезпе­чує оптимальні рівні ґрунтових вод, вологість орного шару ґрунту, який внесок до забруднень вносять підприємства, в який спосіб забруднюючі речовини мігрують, накопичу­ються, перетворюються в компонентах екосистем тощо.

Запропонована методика екологічного аудиту територій може бути використана для процедури добровільної або обовʼязкової сертифікації різних за статусом територій.

Екологічний аудит промислових виробництв і госпо­дарських систем. При екологічному аудиті виробництв не­обхідним є оцінювання рівня екологічної безпеки об'єкту екологічного аудиту для довкілля як умова вдосконалення системи екологічного нормування для промислових виробництв і господарських систем. Як правило, таке нормування здійснюється відокремлено для різних природних ком­понентів, без належного урахування економічної ефектив­ності виробництва і без оцінки ефекту виробничого приро­докористування .

Комплексний показник екологічної безпеки виробниц­тва — це обсяг основних видів порушень природних балан­сів території, що припадає на одиницю виробленої продук­ції. Він відображає ступінь екологічної небезпеки з ураху­ванням соціальної компенсації цієї небезпеки. Загальні критерії екологічної безпеки, будучи еколого-економічними показниками, дають змогу оцінити господарську систему будь-якого рангу як за сукупністю ознак її екологічної небезпеки для природної системи території, так і за ефективністю використання природних систем життєзабез­печення, розширюючи і поглиблюючи можливості екологічного нормування, екологізації господарської діяльності, збереження природного середовища. Аудитор використовує наявні інформаційно-статистичні дані, по змозі уникаючи проведення значних додаткових натурних досліджень, що істотно знижує трудомісткість оціночних робіт і підвищує їх оперативність.

• 
  планування програми (визначення структури вироб­ничого контролю і управління, напрямів і аспектів еколо­гічної діяльності, системи екологічних пріоритетів під­приємства, встановлення наявності і характеристик еко­логічної документації);
  
• 
  аналіз вихідних даних з формуванням програми екологічного аудиту;
  
• 
  основний етап робіт з екологічного аудиту (проведення «оглядових турів» на майданчику, робота з персоналом і внутрішньою документацією, складання аудиторських протоколів за пріоритетними проблемами);
  
• 
  аналіз, організація даних, розроблення рекомендацій і пропозицій, підготовка проекту звіту;
  
• 
  завершальний етап, під час якого на основі аналізу можли­востей використання отриманих даних коригують господар­ський курс підприємства.
  

• 
  опис проекту в контексті географії, екології, соціальних і тимчасових чинників; опис методики, яка використовується для оцінки стану довкілля;
  
• 
  правові і адміністративні умови, які поширюються на господарський проект (рішення);
  
• 
  основні дані щодо зони реалізації проекту, існуючих фізичних, біологічних і соціально-економічних умов;
  
• 
  результати заходів щодо проведення консультацій з групами населення, які відносяться до зацікавленої сторони, та перелік розглянутих питань;
  
• 
  можливий позитивний і негативний вплив на навколишнє середовище (біологічна, фізична, соціально-економічна дія), який в результаті реалізації проекту може бути визначений, прогнозований і оцінений з урахуванням відповідних норм і вимог (питання, пов'язані з оцінкою й аналізом кількісних і якісних даних). Як правило, питання щодо будівництва і експлуатації об'єкту розглядаються окремо;
  
• 
  заходи, які необхідні для зменшення негативної дії на довкілля;
  
• 
  системний екологічний розгляд, порівняння (у кількісних показниках) альтернативних підходів та інших варіантів проекту з точки зору їх впливу на довкілля (обґрунтування вибору технологій, рекомендованих з урахуванням дії на природне середовище);
  
• 
  план раціональних і ефективних (з погляду вартості) заходів щодо припинення або зниження негативної дії на довкілля до прийнятного рівня, який можна підтримувати протягом тривалого періоду;
  
• 
  на додаток до рекомендацій з поліпшення стану природного середовища наводяться оцінки, які виконають екологічні організації, що стосуються проекту;
  
• 
  план безперервного контролю за станом навколишнього середовища до і після закінчення реалізації проекту, вказується ефективність заходів щодо зниження негатив­ної дії на навколишнє середовище. У плані вказують кон­кретні методики безперервного контролю, відповідальну за контроль особу, звітність, тощо.