Навчальний посібник Видавничий дім «родовід» Чернівці 2013 ббк 65. 9 (4 Укр) 28 я 73 а 663


РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ, ПРИНЦИПИ І ФУНКЦІЇ СУЧАСНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ



Сторінка2/17
Дата конвертації23.10.2016
Розмір2.77 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

РОЗДІЛ 1
СУТНІСТЬ, ПРИНЦИПИ І ФУНКЦІЇ СУЧАСНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
1.1.Сутність екологічного менеджменту.

1.2.Принципи і функції екологічного менеджменту.

1.3.Методологічні основи екологічного менеджменту.
Менеджмент є наукою, яка динамічно розвивається з початку XX ст. Екологічний менеджмент виокремився в самостійну галузь знань дещо пізніше, наприкінці XX ст. Вчені, державні діячі, уряди багатьох країн усвідомили, що людству можуть загрожувати не лише локальні, а й глобальні екологічні небезпеки, навіть катастрофи. Потре­ба в координуванні і ко­н­це­нтруванні зусиль, виборі опти­мальних методів для їх подолання зумовила виникнення екологічного менеджменту. Він зародився і формується як міждисциплінарна наука, зорієнтована на зна­ходження оптимальних конкуренто­спроможних рішень у галузі охо­рони довкілля. Оскільки екологічний менеджмент продов­жує бурхливо розвиватися, сучасні науковці трактують його з різних точок зору: як добровільну ініціативну діяль­ність еконо­мічних суб'єктів, спрямовану на реалізацію їх власних екологіч­них цілей, проектів і програм, розробле­них на основі принципів екоефективності та екосправедливості; як процес розміщення природних і штучних ресур­сів з метою максимального викорис­тання навколишнього середовища для задоволення основних потреб людини за принципом екологічної врівноваженості (збалансованос­ті); як контролювання видів діяльності людини, що впли­вають на довкілля; як процедуру керування екологічною діяльністю підприємств, компаній, систем менеджменту якості, довкілля та безпекою життєдіяльності та ін.


    1. Сутність екологічного менеджменту

Екологічний менеджмент зорієнтований на регулювання взаємодії суспільства і природного се­редовища.



Екологічний менеджмент (керування, організація) — цілеспрямована, свідома діяльність, повʼязана з розробкою, запровадженням, реалізацією, контролюванням різноманітних заходів природоохоронного характеру, які повинні забезпечити раціональне використання і збереження природних ресурсів, дотримання екологічної безпеки.

Він є складовою загальної системи менеджменту, яка на основі системно-екологічного підходу забезпечує екологізацію всіх функцій менеджменту з дотриманням концепції сталого розвитку та принципів екологічної справедливості. Екологічний менеджмент як міждисциплінарна наука досліджує пробле­матику комплексного управління екологічною діяльністю в різнопланових організаціях на основі системно-еко­логічного підходу і спрямований на вирішення екологічних питань у всіх галузях економіки (народного господарства).



Метою екологічного менеджменту є науково обґрунто­вана діяльність безпосередньо на обʼєкті менеджменту: підприємстві, фірмі, природному обʼєкті (заказник, озеро, басейн річки) з питань бережливого та раціонального ви­користання довкілля, впровадження ефективних управ­лінських рішень, контролювання діяльності суб'єктів гос­подарювання, формування екологічного світогляду тощо. Ця мета менедж­менту безпосередньо повʼязана та випливає з мети та завдань роботи Міністерства екології і природних ресурсів (Мінпри­роди), Державних управлінь екології і природних ресурсів в областях (Держуправління екоресурсів), громадських природо­охоронних організацій щодо впровадження ефективних управ­лінських рішень, формування екологічного світогляду як ідеології управління природоохоронною діяльністю.

Екологічний менеджмент як вид діяльності охоплює виробничі процеси, законодавчі, нормативні та соціально-еконо­мічні аспекти діяльності суспільства, методи управління якістю навколишнього природного середовища тощо.

Елементи, на які спрямована така діяльність, є обʼєктами менеджменту, що мають просторові та часові межі.

Об'єкти екологічного менеджменту — виробничо-господарські організації різних форм власності, державні та приватні структу­ри, діяльність яких безпосередньо пов'язана з використанням, охороною та іншими формами взаємодії з довкіллям.

До об'єктів екологічного менеджменту (об'єктів управ­ління) належать організації з питань дотримання природо­охоро­нного законодавства, розроблення екологічної про­дукції; приро­доохоронні організації; екологічний марке­тинг, сертифікація та аудит тощо.

Здійснює процеси управління суб'єкт менеджменту, яким може бути як одна людина, так і організація.

Суб'єкт екологічного менеджменту (субʼєкт управління) — скеровувач управлінських дій; особа (група осіб), що реалізує управлінські відносини в галузі охорони і раціонального вико рис­тання довкілля.

Між субʼєктами і обʼєктами менеджменту формується певна система відносин, що є його предметом.



Предмет екологічного менеджменту — система відносин між організацією та контролюючими природоохоронними структурами, яка виникає і формується у процесі викорис­тання методів впливу (управління і стимулювання) на природо­охоронну діяльність, екологічні несприятливі ситуації.

Екологічний менеджмент оснований на дотриманні та­ких принципів: попередження та своєчасність вирішення проблем, недопущення критичних подій, відповідальність за завдану шко­ду, інтеграція зусиль для впровадження екологічних програм на різних рівнях та в галузях знань, формування екологічної свідомості людей, системність, послідовність вирішення еко­логічних проблем тощо.

Отже, екологічний менеджмент передбачає:


  • включення природоохоронних вимог в комплекс тра­диційних господарських цілей організації;

  • узгодження між виробничими функціями, інфра­струк­турою виробництва і екологічною безпекою;

  • виконання екологічних нормативів;

  • економію і раціональне використання всіх видів ре­сурсів;

  • інформування населення про характер діяльності організації (підприємства);

  • дотримання безпечних умов праці;

  • мінімізацію впливу на навколишнє природне середо­вище загалом і на кожний об'єкт зокрема.

Реалізація принципів екологічного менеджменту на прак­тиці вимагає підготовки спеціалістів, які володіти­муть не лише традиційними принципами і методами ме­неджменту й знаннями у галузях економіки природоко­ристування, управління приро­доохоронною діяльністю, а й правовими аспектами охорони довкілля. Екоменеджер, передусім дбаючи про інтереси своєї фірми, повинен послідовно впроваджувати заходи з охорони довкілля, еколого-економічної безпеки, дотримання екологічних вимог щодо продукції та послуг.

Необхідними для екоменеджера є знання з екологічно­го бізнесу, тобто підприємницької діяльності, зокрема:

  • виробництво екологічно зорієнтованої техніки (тоб­то засобів вимірювальної техніки і приладів для контролю за якістю довкілля);

  • виробництво екологічно чистих споживчих товарів;

  • розроблення і втілення ресурсозаощаджуючих і екологічно безпечних технологій;

  • використання законодавчо-норматив них документів;

  • використання вторинних ресурсів, рециклювання;

  • обґрунтування використання рекреаційних ресурсів;

  • створення екологічних послуг (екомоніторинг, екологічне страхування, екологічне виховання, освіта, сертифікація).

Реалізують процеси екологічного менеджменту різно­манітні організації — соціальні утворення (групи людей), діяль­ність яких координується загальними положеннями (метою) підприємства (організації, фірми), структури, в межах якої здійснюються заходи з організації виробництва, надання послуг тощо. В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи, називають підприємствами (фірмами).

Організації поділяють на формальні і неформальні.



Формальна організація і її робота піддається свідомому плануванню, у ній діють правила за­охочення працівників (мотивації) та організації всіх видів робіт в межах цієї структури.

Неформальні організації виникають і функціонують, як правило, без довгострокової усвідомленої мети, наприклад об'єднання людей за спіль­ними інтересами, симпатіями, бажаннями та ін. Екоменеджментом можуть займатися як формальні, так і нефор­мальні організації.

За метою утворення і характером діяльності організації, що здійснюють ї екологічний менеджмент, класифікують на:



  • комерційні, що проводять комерційну діяльність з метою отримання прибутку, але згідно з законодавством України, зокрема природоохоронним, здійснюють еколо­гічне управління (нормування викидів забруднюючих ре­човин в атмосферу, оформлення і подача екологічної ста­тистичної звітності та ін.);

  • некомерційні, які не ставлять за мету отримання прибутку, націлені на вирішення соціальних проблем (Держуправління екоресурсів в обласних центрах, наукові і освітні заклади, органи місцевого самовряду­вання з пи­тань експертиз довкілля, громадські органі­зації.

За галузево-функціональним видом діяльності організації поділяють на:

  • сільськогосподарські (виробництво екологічно чистої продукції, з дотриманням екологічних вимог);

  • промислові (мінімально можливий вплив на компо­ненти довкілля (екологічне нормування)).

Діяльність усіх видів організацій регулюються за допо­могою менеджменту, зокрема екологічного, який ґрунтується на дотриманні певних принципів і виконує комплексні функції.
1.2. Принципи і функції екологічного менеджменту
Розвиток і становлення екологічного менеджменту відбуваються на основі дотримання певних принципів. За їх допомогою встановлюють правила і норми, обовʼязкові для всіх суб'єктів і об'єктів екологічного менеджменту, координують, ре­гулюють всі аспекти природоохоронної діяльності, обирають оптимальні методи реалізації управління. На формування основних принципів впливає система загальнолюдських пріоритетів та цінностей.

Принципи екологічного менеджменту — принципи, відповідно до яких формується, функціонує і розвивається система екологіч­ного менеджменту у цілому.

Основними принципами екологічного менеджменту є:



  • право на здорове і продуктивне життя кожної людини в гармонії з природою;

  • відповідальність за екологічні наслідки управлінських рі­шень;

  • інтеграція екологічних закономірностей в теорію і практику життєдіяльності суспільства за теорією сталого (збалан­сованого) розвитку;

  • суверенне право кожної держави, відповідно до Статуту ООН, на експлуатацію власних ресурсів навколишнього середовища;

  • співпраця в дусі глобального партнерства усіх країн для збереження, охорони та відновлення здорового й ціліс­ного стану екосистеми Землі;

  • розвиток науки шляхом обміну науково-технічними знаннями;

  • попередження екологічних ризиків, негативних си­туацій;

  • впровадження екологічних інновацій та економіч­них інструментів екологічного менеджменту тощо.

Принципи екологічного менеджменту поєднуються з вимогами гармонізації в управлінському контексті, тобто у діяльності, спрямованій на подолання розладу, досягнення узгодженості в екологічній галузі.

Екологічний менеджмент стосується всіх без винятку сфер діяльності лю­дини, досягнення узгодженості є вимогою збалансованого розвитку (сталого розвитку, де гармонічно поєднуються екологічні та соціальні складові).

Така гармонізація мож­лива лише за умови, що людство керуватиметься екологіч­ною свідомістю і культурою, дотримуватиметься визначе­них обмежень, впливатиме на діяльність транснаціональ­них корпорацій тощо.

Екологічний менеджмент покликаний виконувати комплекс функцій, кожна з яких зорієнтована на подолання специфічних проблем екологічного характеру.



Функція екологічного менеджменту вид діяльності, зумовле­ний необхідністю розподілу праці та спеціалізацією у сфері управ­ління з метою ефективного розв'язання комплексу екологічних проблем.

Як і в теорії класичного менеджменту, в екологічному управлінні виокремлюють попереднє, оперативне і завершальне управління.

До функцій попереднього управління включають: ви­значення мети, прогнозування, планування (наприклад, мета екологічного менеджменту організації — випуск кон­курентоздатної екологічно безпечної продукції).

До функцій оперативного управління належать: органі­зування (наприклад, виконання робіт, взаємодія, передача розпоряджень), мотивування (стимулювання), координування дій.

Функціями завершального управління є: контроль, облік та аналіз. Системний аналіз в екологічному менеджменті може передбачати повторне встановлення мети, але значно вищого рівня, після аналізу екологічної ситуації, наприклад досягнення конкурентоздатності фірми на міжнародних ринках тощо.

Отже, функції екологічного менеджменту охоплюють сукупність видів діяльності, необхідних для управління екологічними процесами довкілля.

Дослідження практичних проблем суспільства свід­чить, що функції екологічного менеджменту конкретизу­ються в раціональному використанні всіх видів ресурсів, збереженні територій, що охороняються, процесах оперу­вання відходами, дослідженні екологічних причин захво­рюваності населення тощо.

Для забезпечення виконання функцій екологічного менеджменту на основі дотримання його принципів необхідно створювати міжнародні, націо­нальні, корпоративні, громадські системи екологічного управління. При цьому слід керуватися такими науково-методичними засадами: розроблення, впровадження, функ­ціонування систем екологічного менедж­менту мають ґрун­туватися на екологічних законах і принципах; методологія екологічного менеджменту повинна відповідати національ­ним, глобальним принципам гармонізації (теорія сталого розвитку); екологічний менеджмент мусить основу­ватись на світових та національних стандартах і регламентах, ме­тодології системно-екологічного підходу; функції екологіч­ного менеджменту повинні узгоджуватися із функціями адміністративного управління; екологічний менеджмент слід реалізовувати відповідно до вимог його економічної та соціальної ефективності; система екологічного менеджмен­ту державних та приватних організацій потребує єдиної системи інформаційного забезпечення та ін.

Функції екологічного менеджменту поділяють на за­гальні, які здійснюють законодавчі, виконавчі і правові органи, та спеціальні, котрі здійснюються суб'єктами, що мають спеціальні повноваження відповідно до чинного за­конодавства.

До загальних належать такі функції:



  • законодавчого нормативного регулювання (форму­вання й розвиток законодавчо-правової, нормативної сфер у галузі охорони довкілля; використання ресурсів навко­лишнього природного середовища; регулювання антропо­генної діяль­ності тощо);

  • планування і прогнозування (розроблення, затвер­дження, впровадження на практиці природоохоронних програм і проектів на основі системно-екологічного підходу; передба­чення негативних та кризових ситуацій, плануван­ня природоохоронних заходів у всіх галузях економіки);

  • організація і координування (організація всіх видів робіт з екологічного менеджменту на різних рівнях та в ор­ганізаціях; організація виконання запланованих природо­охоронних рішень та дотримання екологічних нормативів; погодження інтересів держави і бізнесу в галузі);

  • контролювання (проведення контролю за дотриман­ням природоохоронного законодавства організаціями не­залежно від форми власності та на всіх рівнях).

Спеціальні функції поділяють на такі:

  • розподіл і впорядкування навколишнього природно­го середовища та його ресурсів (планування, організація та контроль просторово-територіального устрою довкілля; виокремлення територій з особливим статусом охорони; надання об'єктів довкілля в оренду; лісовідновлення);

  • облік та статична звітність (планування, ведення, оновлення, використання кадастрів природних ресурсів (сукупності кількісних, якісних та інших характеристик господарського, екологічного, правового стану природ­них ресурсів), наприклад водного, земельного, лісового фондів; формування і аналіз екологічної статистичної звітності);

  • нормування (розроблення нормативів граничне до­пустимих викидів і скидів та інших видів шкідливого впливу, у т. ч. забруднюючих речовин у навколишнє при­родне середовище; обґрунтування значень гранично допус­тимої концентрації (ГДК) для об'єктів довкілля);

  • моніторинг (проведення спостережень, збирання та оброблення інформації про стан довкілля такими органі­заціями, як Міністерство охорони природи, Міністерство охорони здоров'я, Державний комітет водного господарс­тва та ін.);

  • інформування (інформування громадськості, органів влади, суб'єктів бізнесу про стан навколишнього при­родного середовища, можливі ризики і загрози);

  • ліцензування (видання дозволів на здійснення певної діяльності: розвідка та експлуатація корисних копалин, економічно небезпечні види діяльності тощо);

  • стандартизація (розроблення, затвердження, гармонізація всіх видів нормативних документів, методик, термінології, значень ГДК тощо);

  • аудит (незалежна оцінка аудиторськими фірмами (аудиторами) відповідності екологічного стану, діяльності, систем менеджменту якості, систем екологічного ме­недж­менту екологічним вимогам та розроблення рекомен­дацій щодо поліпшення всіх видів діяльності організації);

  • маркетинг (організування і спрямування діяльності органі­зацій, пов'язаної з екологічно орієнтованим попитом на товари і послуги, що сприяють збереженню якісного та кількісного рівня довкілля протягом усього життєвого циклу; зниження навантаження на навколишнє природне середо­вище; діяльність зі збереження середовища існуван­ня людини, генофонду біосфери; екологічне маркування товарів, які відповідають вимогам стандартів в ДСТУ ISO, тощо).

Загалом усі функції екологічного менеджменту можна поділити на групи:

      1. розроблення, затвердження, реалізація та контроль за дотри­манням природоохоронного законодавства;

      2. контроль за екологічною безпекою;

      3. організація та проведення природоохоронних заходів;

      4. узгодження інтересів держави, регіонів, бізнесу, громадсь­кості щодо охорони і раціонального використан­ня навколиш­нього природного середовища.

Перші дві функції реалізуються в структурі Мінприроди України та його структурних підрозділах, Державних упра­вліннях екологічної безпеки (відділи екологічних: експертизи, моніторингу, охорони водних ресурсів тощо). Проведення природоохоронних заходів здійснюється а масштабах країни, регіонів (загальнодержавні екологічні програми) і окремих підприємств чи екосистем (наприклад, встановлення газоочисного устаткування, залуження, заліснення схилів).

Особливо актуальне узгодження інтересів держави, під­приємців, населення в кожному населеному пункті чи регіоні держави, оскільки змінюються законодавчо-нормативні доку­менти, відбуваються процеси приватизації, оренди об'єктів довкілля, погіршується його стан.

Із урахуванням теорії системно-екологічного управління та з огляду на функціональність екологічний менеджмент поділяють на:


  • глобальний (вся планета Земля); ре­гіональний (територія адміністративних областей, АР Крим);

  • місцевий (території адміністративних районів);

  • об'єктний (підприємство, ландшафт, сільськогосподар­ська організація).


1.3. Методологічні основи екологічного менеджменту
Загальна методологія як вчення про методи пізнання реалізує такі функції: створення нового знання; структурування цього знання у вигляді нових понять, категорій, гіпотез; органі­зація нових знань у практичній діяльності.

До принципів методології зараховують єдність теорії і практики, об'єктивність, конкретність, розвиток, істо­ризм. Основним напрямом реалізації принципів методоло­гії є системний підхід, що виник як загальнонауковий ме­тод на базі загальної теорії систем та сталого розвитку. Сутність систем­ного підходу полягає в розгляді об'єкта дослідження та прак­тичної діяльності в єдності зовнішніх і внутрішніх зв'язків у просторі та часі.

Екологічний менеджмент є складовою загальної сис­теми управління і тому має притаманні їй теоретико-методологічні основи. Водночас екологічні проблеми роз­глядають у причинно-наслідковому взаємозв'язку, при­чому екологічні аспекти взаємозв'язку набувають дедалі більшого значення. Тому роль системно-екологічного підходу зростає адекватно до реалій сьогодення: мас­штабності техногенних і екологічних загроз; швидких змін середовища існування людини і суспільства; ігнору­вання транснаціональними корпораціями національних чи регіональних проблем тощо. Формування методології систем­ного підходу ґрунтується на використанні знань про системи: їх класифікацію, загальні системні власти­вості, природу і види їх поведінки. Основою методології системного підходу є системне бачення світу та системне мислення.

У загально понятійному розумінні системний підхід як нормативна методологія прийняття управлінських рішень означає процес підготовки і прийняття рішень на основі системного аналізу елементів будь-якої системи, що пере­бувають у взаємозв'язку і взаємодії, а також факторів зов­нішнього, в т. ч. природного впливу на ефективність взає­модії складових системи як цілісного явища і впливу сис­теми на середовище інших систем.



Системно-екологічний підхід врахування всієї сукупності еко­логічних аспектів, їх системних властивостей, екологічних харак­теристик досліджуваних систем, методів і методик, що використо­вуються для їх дослідження.

Основою системно-екологічного підходу є системно-екологічне бачення світу як єдиного і цілісного середовища.

Методологічне підґрунтя системно-екологічного підходу формується на таких основних постулатах: «усе залежить від усього»; «будь-яка зміна породжує ланцюгову ре­акцію наслідків»; «будь-яка частка є частиною цілого, а ціле — частиною більш цілого»; «усе має свої закони існу­вання і змін».

Технологія системного управління формується з двох рівнів:



  • процесного

  • функціонального.

Провідним є процес підготовки, прийняття і реалізації рішень, який обслуговують обліковий, аналітичний та інформа­ційний процеси. Характерним для системного менеджменту є напівформалізований процес, коли аналітична підготовка рішень формалізується, а прийняття рішень здійснюється з використанням досвіду управлінського персоналу.

На кожному етапі системного підходу до процесу прий­няття стратегічних рішень обирають можливі шляхи вирі­шення та методи підготовки і прийняття рішень.



Структура типового процесу прийняття стратегічних рішень (з урахуванням взаємодії з довкіллям)

1. Постановка завдання. Суть цього етапу зводиться до визначення проблеми, умов і часу її вирішення, засобів та необхідної інформації тощо.

2. Усвідомлення проблеми в цілому та окремих питань у взаємозалежності, постановка цілей, визначення пріоритетів.

Необхідно усвідомити мету діяльності, її проблематику, узгодженість із загальною стратегією, структуризацію мети та ймовірність її реалізації. Вдаються до таких методів підготовки і прийняття рішень: структурування ситуації, з'ясування зв'язків із зовнішнім середовищем, створення моделей перспективних систем.

3. Опис і оцінювання можливих станів навколишнього середовища. Слід зʼясувати умови, за яких доведеться до­сягати мети. Використовують методи факторного і струк­турного аналізу зовнішнього середовища, прогнозування рівня впливу, нормативні документи, маркетингові дос­лідження та ін.

4. Виявлення або розроблення альтернативних моде­лей (способів) досягнення цілей. Передусім необхідно визначити альтернативи з урахуванням шляхів і засобів конкретної організації. Складність полягає у виявленні або напрацюванні повної сукупності альтернатив, які містять можливі варіанти дій для досягнення мети.

5. Виявлення результатів, наслідків за всіма можливи­ми варіантами, вибір оптимального. Зʼясовують усі мож­ливі наслідки, перевіряють шляхи досягнення цілей та прямі і побічні результати, що виникають при проведені заходів. Для цього слід використовувати «ділові ігри», аналіз виробничо-господарських ситуацій, моделювання, ран жування природоохоронних заходів.

6. Вибір критеріїв оцінювання відповідності результа­тів дій поставленим цілям з урахуванням вимог навколишнього середовища. Тільки знаючи якісні властивості об'єкта, можна обрати критерії відповідності його стану поставленій меті. Багато недоліків управління пов'язані з тим, що критерії оцінки недостатні для всебічного опису явища, довкілля, недостатньо напрацьовані, немає доско­налих методик, засобів вимірювальної техніки тощо.

7.Оцінювання відповідності результатів діяльності (перспективної моделі). На цьому етапі роблять висновок щодо корисності дій та імовірності досягнення результатів на основі екологічного аналізу.

8. Оцінювання та розрахунки очікуваних ефектів у ра­зі практичної реалізації. На цьому етапі треба зʼясувати, який інтегрований ефект забезпечить корисна дія. Оцінка відповідності результатів дій поставленим цілям не може бути основним критерієм вибору оптимального варіанта, тому що при цьому не врахована невизначеність стану зов­нішнього середовища. Для оцінювання сукупного ефекту використовують методи визначення економічної, природо­охоронної, соціальної ефективності на основі даних вироб­ничого аналізу (екологіч­ного аудиту).

9. Порівняння альтернатив за очікуваними ефектами від їх реалізації та вибір оптимальної. У разі багатомірності системи цілей і критеріїв оцінки її спрощують, викорис­товуючи методики комплексної оцінки діяльності.

10. Прийняття рішень і затвердження стратегічного плану розв'язання проблеми. На цьому етапі необхідно комплексно використовувати підготовку, досвід, знання, інтуїцію управляючого. Рішення формулюється у вигляді стратегічного плану, програми.



Отже, підприємство як суб'єкт ринкової системи змушене здійснювати свою діяльність за законами ринкової системи і законами екології: законом внутрішньої динамічної рівноваги; законом сукупної (сумісної) дії факторів; законом бумеранга; законом обмеженості природних ресурсів; пра­вилом регіо­нальної екологічної рівноваги та ін.

Діяльність підприємства буде збалансованою за таких умов:

1) підприємство розглядається як складова загальної діяльності людства у взаємозв'язку з навколишнім середо­вищем;

2) враховуються загальнодержавні природоохоронні інтереси через ринкові важелі: податки, мотиваційні сти­мули, прибутки, кредити, штрафи;

3) розвиток підприємства здійснюється з урахуванням сукупної взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів;

4) береться до уваги внутрішня динамічна рівновага тех­нологічних, господарських, е колего-економічних систем;

5) ефективно діють системи і структури екоменеджменту, екологічні експертиза, аудит, сертифікація, маркетинг тощо;

6) регулярно здійснюється навчання, підвищення ква­ліфікації працівників;

7) впроваджуються і використовуються світові, загаль­ноєвропейські державні екологічні стандарти, новітні спо­соби виробництва, системи менеджменту якості, екологіч­ного менеджменту та безпеки життєдіяльності.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка