Навчальний посібник Видавничий дім «родовід» Чернівці 2013 ббк 65. 9 (4 Укр) 28 я 73 а 663


СИСТЕМА КОРПОРАТИВНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ



Сторінка6/17
Дата конвертації23.10.2016
Розмір2.77 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

СИСТЕМА КОРПОРАТИВНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

4.1. Передумови і вигоди від впровадження системи корпоративного екологічного менеджменту.

4.2. Призначення і основні принципи створення системи корпоративного екологічного менеджменту.



4.3. Попередній комплексний аналіз екологічних аспектів діяльності корпорації.

4.4. Екологічна політика корпорації.

4.5. Системні вимоги до управлінського персоналу і підготовки кадрів з екологічного менеджменту

4.6. Документація системи корпоративного екологічного управління.

4.7.Функціональний контроль системи корпоративного екологічного управління.

У сучасних умовах реформування економіки, виробничих відносин, форм власності ще діє поняття „галузеве управління” як наслідок минулих форм централізованого управління народним господарством. Раніше розвиток галузей відбувався здебільшого за рахунок бюджетних коштів і ресурсів. Нині, в умовах децентралізації управління власністю, акціонування капіталу, у звʼязку з розширенням підприємництва все більше набуває поширення корпоративне управління, яке грунтується на трьох фундаментальних підходах:



  • для задоволення суспільних і підприємницьких інтересів потрібно знайти такий підхід до проблем управління, який сприяв би новому розумінню партнерства між урядом, суспільством і підприємництвом;

  • оскільки підприємництво виявилось ефективною рушійною силою суспільного розвитку, то вимоги, поставлені перед системою управління, повинні зміцнювати фундамент оновлення цінностей життєдіяльності й прибутковості;

  • підприємці та ради директорів корпорацій повинні узгоджувати свою діяльність, цілком усвідомлюючи нові обсяги відповідальності, які випливають із нових масштабів і зростання ваги підприємства; розуміючи, що за все треба платити, і у першу чергу за природокористування та шкоду, завдану природі.

Отже, центр діяльності і відповідальності в системі екологічного управління зміщується від галузевого міністра до ради директорів, тобто в бік корпоративного управління, як це усталилось у світовій практиці. Відповідно й екологічна відповідальність стає одним із головних принципів корпора­тивного управління, який потребує створення у складі загальної системи корпоративного екологічного управління.

На забезпечення корпоративної екологічної відпо-відальності спрямована Хартія Міжнародної торгової палати (ІСС) про підприємницькі принципи сталого розвитку. Вона проголошує такі принципи:



  • Корпоративний пріоритет. Визнавати екологічний менеджмент одним із найвищих корпоративних пріоритетів і вирішальним чинником сталого розвитку; визначати політику, програми й технічні правила для здійснення корпоративної діяльності, грунтуючись на обʼєктивному розгляді екологічних проблем.

  • Комплексне управління. Повністю інтегрувати визначені політику, програми й технічні правила, кожен вид підприємницької діяльності як найважливіші елементи управління, що забезпечують реалізацію всіх функцій такої діяльності.

  • Процес вдосконалення. Безперервно поліпшувати політику, програми й екологічні характеристики з урахуванням технічних досягнень, наукового розуміння, потреб споживачів і сподівань суспільства, спираючись при цьому на правові норми; а також застосовувати одні й ті самі екологічні критерії в міжнародному масштабі.

  • Навчання працівників. Навчати, готувати й спонукати працівників здійснювати свою діяльність із відповідальністю за навколишнє середовище.

  • Попереднє оцінювання. Оцінювати впливи на навколишнє середовище до початку своєї діяль­ності чи проекту, а також перед тим, як демонтувати виробничий об'єкт чи залишити місце розташування.

  • Продукція чи послуги. Виробляти продукцію чи надавати послуги, які не мають шкідливого впливу на навколишнє середовище, є безпечними, забезпечують економне споживання енергії та природних ресурсів протягом усього їхнього життєво­го циклу.

  • Консультування замовників. Консультувати й навчати замовників, дистрибʼюторів і населення безпечному використанню, транспортуванню, зберіганню та утилізації постаченої продукції і керуватися такими самими міркуваннями під час надання послуг.

  • Обладнання і роботи. Розробляти, проектувати й експлуатувати обладнання, здійснювати діяльність на основі економного використання енергії, матеріалів, відновлюваних ресурсів, мінімізації несприятливих впливів на навколишнє сере­довище та кількості вироблених відходів, а також безпечного й відповідаль­ного видалення залишкових відходів.

  • Дослідження. Проводити чи сприяти проведенню досліджень, що стосуються впливів на навколишнє середовище сировини, матеріалів, продукції, процесів, викидів, скидів і відходів, пов'язаних із діяльністю підприємства, а також способів мінімізації їхніх несприятливих впливів.

  • Попереджувальний підхід. Відповідно до наукового й технічного розуміння модифікувати процес виробництва, маркетингу, використання продукції чи послуг, здійснення діяльності для запобігання значній чи незворотній деградації довкілля.

  • Підрядники і постачальники. Сприяти прийняттю засад корпоративного екологічного управління під­рядниками, що діють від імені підприємства, пропонуючи і, за необхідності, вимагаючи приведення їхньої діяльності у відповідність з екологічною політикою підприємства, а також сприяти ширшому прийняттю цих засад постачальниками.

  • Аварійна готовність. Розробляти й підтримувати на належному рівні плани аварійної готовності спільно з аварійними службами, відповідними органами влади та місцевими громадами, враховуючи як потенційно можливий між територіальний характер впливів.

  • Передавання технологій. Сприяти поширенню екологічно безпечних технологій та методів управління в промисловому, аграрному й громадському секторах.

  • Внесок у спільний результат. Брати участь у розвитку державної політики, а також у підприємницьких, урядових і неурядових програмах, у виявленні ініціатив у сфері освіти, сприяючи таким чином підвищенню екологічної свідомості та охороні навколишнього середовища.

  • Відкритість та сприйнятливість. Створювати сприятливі умови для проведення відкритого діалогу з працівниками і громадськістю, попереджуючи та реагуючи на їхню занепо­коєність щодо потенційної небезпеки та впливів робіт, продукції, послуг чи відходів, у тому числі тих, що мають міжтериторіальний або глобальний характер.

  • Відповідність та звітування. Надавати інформацію про екологічні показники; проводити регулярні екологічні аудити й оцінювання відповідності правовим і внутрішньокор-поративним вимогам та принципам; періодично надавати відповідну інформацію раді директорів, акціонерам, праців­никам, органам влади й громадськості.

Задекларовані 16 принципів становлять концептуальні засади здійснення корпоративного екологічного управління та його функціональні основи.

З загального погляду функції корпоративного екологіч­ного управління спрямовані на раціональне природоко­ристування й забезпечення екологічної безпеки, тоді як система державного екологічного управління пов’язана більшою мірою з охороною навколишнього природного середовища.

Стратегія корпоративної ідентичності повинна сприяти узгоджених корпоративної культури і стратегічної концепції, у тому числі її концепція екологічних аспектів як проявів екологічної культури.

Корпоративна ідентичність є центральною системо утворювальною частиною стратегічного управління, екологічні функції якого виконує системі корпоративного екологічного управління.

На сьогодні в системі загального корпоративного управ­ління України функціонує комплексна система управління раціональним використання ресурсів, яка за своїм змістом не відповідає як вимогам Європейського регламенту 1836/93, так і міжнародним та державним стандартам сері: І5О 14000 (ДСТУ І5О 14000).

Нині проблема полягає в перетворенні діючої системи корпоративного управління ресурсовикористанням на корпоративну систему екологічного управління. Лише за такої умови можна буде говорити про цілісну систему корпоративної ідентичності в контексті Всесвітньої стратегії збалансованого еколого-соціоекономічного розвитку і національної стратегії європейської інтеграції.



4.1. Передумови і вигоди від впровадження системи корпоративного екологічного менеджменту
Система корпоративного екологічного управління може створюватися на базі існуючих служб екологічної безпеки чи управлінь ресурсовикористанням у корпорації як складова частина загальної системи корпоративного управління відпо­відно до основних передумов, що визначені міжнародним стандартом ІSО 14001 (ДСТУ ІSО 14001-97):

  • визначення управління якістю навколишнього середовища як вищого пріоритету корпорації;

  • встановлення і підтримка звʼязків із внутрішніми й зовнішніми зацікавленими сторонами;

  • ідентифікація вимог із боку чинної нормативно-правової бази до екологічних аспектів діяльності корпорації;

  • реалізація згоди між управлінським персоналом (радою директорів) і працівниками корпорації, її підприємств щодо екологічних проблем із розумінням екологічної та іншої відповідальності;

  • включення процедур планування та обліку екологічних аспектів у весь життєвий цикл продукції чи послуг;

  • оцінка параметрів виробничих процесів, необхідних для досягнення вимог рівня характеристик екологічності;

  • виділення відповідних і достатніх ресурсів (матеріаль­них, фінансових, людських) для створення системи екологічного управління;

  • оцінка характеристик екологічності, їхньої відповідності екологічній політиці корпорації, її цілям і завданням;

  • оцінка процесів корпоративного управління для іденти­фікації можливостей посилення його екологічних аспектів та екологізації функцій загального корпоративного управління;

  • підтримка діяльності субпідрядників щодо створення й розвитку їхніх власних систем екологічного управління.

Внутрішня корпоративна ідентичність щодо екологічної політики забез­печується використанням стандартів серії ІSО 14000 як на рівні корпорації, так і на рівні підприємств (малих і середніх), що входять до її складу.

Корпорація, система управління якої містить підсистему корпоративного екологічного менеджменту, має можливості впроваджувати принципи збалансованого розвитку, тобто збалансованості економічних, екологічних і соціальних інтересів. Вона також може досягти значних переваг у конку­рентній боротьбі й одержати економічні вигоди. Ці вигоди мають бути ідентифіковані для наочного показу зацікавленим сторонам, особливо акціонерам, важливості впровадження ефективної системи екологічного управління.

Потенційні вигоди, які можуть бути отримані від впровадження корпоративної системи екологічного управління, такі:


  • підтримка довірчих відносин із населенням, громадськістю;

  • відповідність критеріям інвесторів і страхувальників (інвестиційна привабливість);

  • підтримка позитивного іміджу і високої ринкової вартості акцій;

  • відповідність нормативним вимогам з боку замовника;

  • поліпшення контролю витрат;

  • зниження рівня аварійності, що спричинює екологічну шкоду;

  • підвищення рівня екологічної та техногенної безпеки;

  • економія витрат матеріалів, енергії;

  • спрощення процесу одержання різного роду ліцензій і повноважень;

  • поліпшення відносин із контрольними органами виконавчої влади.


4.2. Призначення і основні принципи створення системи корпоративного екологічного менеджменту
Система корпоративного екологічного менеджменту (КЕМ) повинна мати свою організаційну структуру, призначену для реалізації корпоративної екологічної політики із застосуванням методології системного підходу відповідно до міжнародних та державних стандартів серії ІSО 14000 (ДСТУ ІSО 14000).

Дотримання цих стандартів дає можливість створення ефективної й ідентифікованої системи екологічного управління.



Створення системи КЕМ має ґрунтуватися на таких основних принципах:

  • прийняття корпоративної екологічної політики на підставі попереднього аналізу поточного стану діяльності стосовно охорони навколишнього середовища, використання ресурсів і екологічної безпеки, необхідності безумовного виконання природоохоронних законодав­чих і нормативних вимог, вимог державної екологічної політики, політики збалансованого розвитку, міжнародних екологічних зобовʼязань, а також прийняття заходів щодо запобігання аваріям катастрофам;

  • планування заходів і діяльності, у тому числі чітке визначення першочергових і довгострокових цілей та завдань, щодо екологічного о:доровлення або екологічної модернізації виробництва, формувань::екологічних програм і планів дій із визначенням конкретного зміст робіт, відповідальних виконавців, термінів, ресурсів, зокрема в аварійних ситуаціях;

  • розробка і створення організаційної структури системи КЕМ з наданням необхідних для цього ресурсів, підготовка і прийняття Корпоративного керівництва з екологічного управління як внутрішнього регламентуючого документа, створення системи безперервної екологічної підготовки й навчання персоналу, забезпечення комунікацій та ін.;

  • створення корпоративної програми екологічного аудиту як системо-утворювальної складової корпоративного екологічного контролю, вимірів та оцінок, включаючи моніторинг виробничих процесів, навколишнього середовища, системи екологічного управління підприємств, визначення екологічних характеристик і проведення коригувальних дій:

  • періодичний аналіз стану ефективності системи КЕМ радою директорів і реалізація заходів щодо вдосконалення цієї системи.

На першому етапі створення системи КЕМ слід провести комплексний аналіз пріоритетних напрямів діяльності корпорації, наприклад виконання вимог законодавчих нормативно-правових актів у галузі охорони навколишнього середовища й раціонального використання природних ресурсів, забезпечення еколого-техногенної безпеки.
4.3. Попередній комплексний аналіз екологічних аспектів діяльності корпорації
Попередній комплексний аналіз та оцінка поточного стану вирішення екологічних проблем внутрішнього й зовнішнього характеру в корпорації охоплює такі сфери:

  • ідентифікацію законодавчих і нормативних природо-охоронних актів;

  • ідентифікацію екологічних аспектів діяльності корпорації, її технології, продукції, послуг, що характеризують вплив на навколишнє середовище, стан еколого-техногенної безпеки. При цьому визначаються ті процеси, які пов'язані з викидами шкідливих речовин в атмосферу, скидами у воду, виробництвом твердих відходів, забрудненням ґрунту. Попередньо оцінюється продукція за характером і рівнем впливу на навколишнє середовище на стадіях свого життєвого циклу;

  • існуючу практику бухгалтерського обліку та звітності;

  • здійснення зворотного зв'язку за результатами аналізу;

  • можливості забезпечення переваг у конкурентній боротьбі;

  • оцінку зацікавлених сторін (населення, громадськості);

  • функції та діяльність інших структурних підсистем, які можуть сприяти або перешкоджати поліпшенню екологічних характеристик.

Процес аналізу та оцінки поточного стану повинен бути задокументований, а можливості розробки та впровадження системи корпоративного екологічного управління – іденти­фіковані. У цьому найкраще допомагають засоби екологічного аудиту.
4.4. Екологічна політика корпорації
Екологічна політика корпорації ідентифікується із загальнодержавною і регіональною екологічними політиками відповідно до вимог законодавчих та інших нормативно-правових природоохоронних актів і формується як складова загальної стратегії діяльності та розвитку корпорації з урахуванням стану навколишнього природного середовища.

Рівень корпоративної відповідальності за стан навко­лишнього середовища й відповідні корпора­тивні дії повинні бути оцінені на відповідність чинному законодавству.

До екологічної політики корпорації висуваються такі системні вимоги:


  • включення положень державної екологічної політики і політики збалансованого розвитку;

  • відповідність сфери виробничої діяльності принципу корпоративної ідентичності;

  • включення положення про запобігання забрудненню навколишнього середовища і зобов'язання безперервно поліп­шувати екологічну ситуацію;

  • включення положення про зобов'язання відповідності вимо­гам нормативних документів, які регламентують характер і рівень впливу на навколишнє середовище, а також виконання угод, договорів, принятих зобовʼязань стосовно охорони навколишнього середовища;

  • передбачення механізму коригування цілей і завдань екологічної політики відповідно до змін зовнішньої ситуації;

  • включення положення про порядок створення, документ­тування, впровадження й забезпечення функціонування системи КЕУ;

  • передбачення здійснення програмного планування діяльності з охорони навколишнього середовища;

  • передбачення доступності екологічної інформації про екологічні аспекти діяльності підприємств.

Планування екологічної діяльності. Корпорація та підприємства, що входять до її складу, повинні розроби­ти й підтримувати процедуру ідентифікації екологічних аспектів своєї діяль­ності. Особливу увагу тут слід приділяти тим аспек­там, які найбільше впли­вають на навколишнє середовище. Це можуть бути окремі технології, фрагменти виробничої продук­ції, відходи, сировина, комплектуючі тощо.

Зауважимо, що обов'язково мають бути враховані аспекти діяльності, як мають істотний вплив. Тобто повинна діяти система екологічного обліку я визначеними показниками, що характеризують рівень впливу того чи іншо­го виду діяльності на навколишнє середовище.

Стратегічне планування, визначення цілей і завдань екологічної політи­ки повинні охоплювати всі ієрархічні корпо­ративні рівні, всі корпоративні системи: виробничу, соціальну, маркетингову та ін. Якщо цілі мають якісний характер, то завдання повинні, де це можливо, містити кількісні показники, наприклад такі, як скорочення витрат сировини в технологічних процесах, зниження енергоспоживання, частка екологічно чистих техно­логій у загальному виробничому процесі, кількість відходів тощо.

Корпорація розробляє зведений план-графік екологічного оздоровлен­ня (екологічної модернізації), досягнення цілей і завдань екологічної полі­тики, у якому кожне корпоративне підприємство основного й допоміжного виробництв має свої завдання з визначеними обсягами і термінами.

Розробка та використання планів-графіків — це ключовий елемент системи корпоративного екологічного управління. Плани мають конкрети­зувати заходи щодо матеріального, фінансового і кадрового забезпечення з розподілом відпові­дальності за їх здійснення.

У планах повинні бути наведені програми екологічного та енергетично­го аудитів, екологічної модернізації виробництва, впровадження екологічно чистих технологій, менеджменту відходів, енерго- й ресурсозбереження. Процес екологічного оздоровлення виробництва має охоплювати всі стадії життєвого циклу продукції як на поточному, так і на стратегічному напря­мах діяльності.



Організаційне забезпечення. Успішне створення, впро­вадження й функціонування системи корпора­тивного екологіч­ного управління вимагає узгодженості та участі в цій роботі всіх працівників корпорації, всіх її структурних підрозділів. Відповідальність за виконання розроблених програм, здійснення корпоративної екологічної політики несе весь персонал корпо­рації, а не лише персонал системи еко­логічного управління, який більшою мірою виконує функції організаційно­го забезпечення.

Особлива й головна відповідальність за реалізацію корпоративної еко­логічної політики покладена на керівництво корпорації (раду директорів, виконавчу дирекцію). Розподіл відповідальності, як і функціональних обов’язків, повинен регламентуватися спеціальними положеннями щодо взаємодії підрозділів корпорації під час реалізації функцій КЕУ. У межах структурних підрозділів корпорації, її підприємств можуть бути створені спеціальні служби екологічного управління, які мають повноваження щодо формування програм і планів реалізації корпоративної екологічної політи­ки, екологічного оздоровлення й контролю екологічних аспектів діяльності, участі в прийнятті загачьних управлінських рішень Як показує практика, доцільно створювати корпоративну програму еко­логічного аудиту як механізму забезпечення високої ефективності функціонування системи корпоративного екологічного управління.


4.5. Системні вимоги до управлінського

персоналу і підготовки кадрів з екологічного менеджменту
Сучасні системні вимоги до управлінського персоналу обов'язково повинні містити екологічні аспекти. Вони поділяються на загальносистемні і професійні.

Загальносистемні вимоги. До них належать такі:

  1. Знати і вміти застосовувати на практиці екологічне законодавство, стандарти (у тому числі міжнародні), норми.

  2. Знати і вміти орієнтуватися у сфері дії екологічних законів, принципів, правил; отримувати користь від їх застосування.

  3. Володіти системною методологією пошуку й прийняття оптимальних рішень в умовах зростання екологічних і соціальних вимог до якості життя.

  4. Вміти розробляти філософію діяльності підприємства, його соціально-екологічну політику, які не суперечать філософії й політиці досягнення належної якості життя.

  5. Вміти знаходити і застосовувати гнучкі принципи й методи управління, а також інноваційні запобіжні заходи для збалансованого розвитку.

  6. Розуміти і діяти відповідно до правила поведінки власника: право власності не зменшує відповідальності, а, навпаки, значно підвищує її перед суспільством.

  7. Розуміти, вміти аналізувати і синтезувати, застосовувати в управлінській діяльності системний інтегрований підхід до ефективності як сукупності економічних, екологічних і соціальних цілей діяльності підприємства.

  8. Вміти бачити проблему, формулювати цілі, знаходити шляхи їх досягнення, визначати пріоритети в досягненні цілей, аналізувати й оцінювати проміжні результати, володіти методами управління для досягнення кінцевого результату.

  9. Володіти сучасними методами ієрархічного аналізу системних зв'язків і взаємовпливу функціональних підрозділів, методами факторного системного аналізу взаємодії підприємства із зовнішнім середовищем, економіко-математичними методами оцінки варіантів рішень щодо стратегії розвитку підприємства, еколого-економічними методами прогнозування й моделювання збалансованого розвитку підприємства.

  1. Володіти системою ринкових методів маркетингу, екологічного менеджменту та аудиту.

  2. Розуміти, що природні ресурси обмежені, і завдана підприємством шкода ще більше обмежить їх у майбутньому. Керуватися у своїй діяльності екологічною політикою обмеження використання ресурсів.

Професійні вимоги. Перелічити їх можна, виходячи з відомого принципу Генрі Форда в сучасній інтерпретації: підприємство не може розвиватися доти, доки управлінський персонал не буде здатним до самовдосконалення й сприйняття нововведень.

Отже, управлінський персонал забезпечує самовдоско­налення виробничої системи підприємства, тому до них висуваються такі професійні вимоги:



  1. Бути здатними до сприйняття нововведень, змін у зовнішньому середовищі.

  2. Вміти системно мислити, володіти інструментарієм системно-екологічного підходу до вирішення проблем ефективної діяльності, збалансованого розвитку й виживання в конкурентному середовищі.

  3. Розуміти, що управлінська діяльність потребує система­тичних знань сучасної теорії й практики системного підходу і систематичного їх оновлення у сфері економічного, фінан­сового, екологічного менеджменту.

  4. Вміти брати участь у колективній розробці еколого-еконо­мічної політики підприємства, керуючись при цьому не амбіційними, а загальносистемними інтересами й принципами.

  5. Вміти знаходити шляхи до згоди, коли це стосується принци­пової політики підприємства.

  6. Вміти запобігати конфліктам із зовнішнім середовищем, пам'ятаючи, що завжди є місце для розумних компромісів і альтернативних рішень.

  7. Пам'ятати, що професійне управління – це поєднання управлінських знань з умінням спілкуватися з людьми (комунікабельність, дипломатичність, тактовність), чітко та ясно висловлювати думки в будь-якій формі (усній, письмовій); це здатність до об'єктивності та незалежності, вміння робити та формулювати висновки, шанобливе ставлення до звичаїв та культур інших народів, наявність екологічної свідомості та патріотичного ставлення до колективної справи, державних інтересів.

Таким чином, сучасний керівник підприємства не прагне отримати максимальний прибуток за рахунок споживацького ставлення до природи, її нерозумної експлуатації. Мета керівника - інтегрована ефективність підприємства, яка досягається поєднанням системних методів управління з екологічною свідомістю та відповідальністю.

Зауважимо, що вузьке розуміння й бачення ефективності як абсолют­ного збагачення призводить до банкрутства підприємства. Системне ж, інтегроване бачення ефективності з її економічними, екологічними й соціаль­ними складовими веде до збалансованого розвитку, гарантуючи оптимальні довго­строкові доходи. Тобто керівник підприємства насамперед повинен ба­чити екологічне в економічному, а економічне в екологічному.

Від керівника залежить екологічна свідомість управлін­ського персона­лу, його здатність оволодіти системно-екологіч­ним підходом до модернізації виробництва, створення умов і творчої атмосфери для колективної розроб­ки й реалізації еколого-економічної політики підприємства.

Щоб забезпечити сучасні системні вимоги до професіо­налізму управлінського персоналу й загальної екологічної культури всього персоналу, на підприємстві має функціонувати постійна корпоративна система екологічного навчання та атестації. Екологічна атестація --це дієвий інструмент підтримки почуття екологічної відповідальності. Тому весь персонал, діяльність якого може мати значний вплив на навколишнє середовище, екологічну безпеку, повинен пройти відповідне навчання та атестацію. Система такого навчання та атестації має містити мотиваційні елементи.



Що ж до підприємств-суміжників (постачальників, підряд­ників тощо), то корпорація повинна вимагати від них аналогічного професійного ставлення до персоналу і в окремих випадках організовувати спільне навчання за комплексними навчальними програмами.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка