Навчально-методичний посібник (для студентів І курсу денної та заочної форм навчання за напрямом підготовки 140103



Сторінка2/8
Дата конвертації23.10.2016
Розмір1.5 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8
Тема 1. Рекреаційна географія як наука

План


  1. Рекреаційна географія як науковий напрямок.

  2. Об’єкт і предмет рекреаційної географії. Завдання рекреаційної географії.

  3. Зв’язок рекреаційної географії з іншими дисциплінами.

  4. Методи дослідження рекреаційної географії.

  5. Провідні школи та видатні вчені в області науки. Основні напрямки рекреаційно-географічних досліджень.

  6. Історія виникнення і розвитку рекреаційної географії в Україні. Вітчизняні дослідження в галузі рекреаційної географії.

Термін «рекреація» етимологічно виводиться з латинського recreatio (творення заново, відновлення; раніше означало перерву для відпочинку між уроками в школі, а також приміщення для розваг учнів) та французького recreation (розвага, відпочинок; зміна дій, що виключає трудову діяльність і характеризує простір, пов’язаний із цими діями). Отже, поняття «рекреація» характеризує не лише процес відновлення сил людини і систему відповідних заходів, а й простір, у якому вони здійснюються.

Рекреація – це процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, який забезпечується системою відповідних заходів і здійснюється у вільний від роботи час.

Особливістю сучасного світу є розвиток рекреації як галузі господарства. Розвиток цивілізації приводить до збільшення вільного часу і намагання людей використовувати його для відпочинку та оздоровлення. Чим вищий рівень розвитку виробничих сил, тим вищий культурний рівень суспільства, а відтак і рівень потреб ( у т.ч. рекреаційних), тим складніша їх структура.

Відомо, що за грошовими витратами в постіндустріальному суспільстві туризм і оздоровлення вже давно перевищили витрати на їжу (на 20-30%) і в 2,5-3 рази витрати на купівлю одягу та взуття. Таким чином, рекреаційні витрати перетворилися на витрати першої необхідності.

Рекреаційна географія – галузь географічної науки, що вивчає закономірності формування, функціонування, динаміки та розміщення територіальних рекреаційних систем усіх типів і рангів. Це комплексна географічна наука, яка вивчає територіальну організацію рекреаційного господарства.

Об’єктом вивчення рекреаційної географії є рекреаційне господарство певної території, країни чи всієї нашої планети як об’єктивне і соціальне утворення, яке охоплює рекреантів, природні комплекси, технічну інфраструктуру, сферу обслуговування, виробничу сферу, трудові ресурси.

Предметом рекреаційної географії є територіальна організація рекреаційного господарства на певній території, розгляд будь-якої рекреаційної території як однієї системи, що складається з різнорідних, але просторово взаємопов’язаних елементів, які діють як єдине ціле. Тобто вивчення територіальних рекреаційних систем.

Субєктами рекреаційної географії виступають: людина як продуцент рекреаційних потреб, окремі групи рекреантів, специфічні системи та їх окремі підсистеми та елементи, рекреаційна галузь.

Теоретико-методологічними, методичними і прикладними підвалинами рекреаційної географії є ідеї одночасно чотирьох наук: географії, економіки, соціології та екології. Рекреаційна географія досліджує:

- властивості ТРС та її окремих елементів;

- закономірності формування, функціонування, динаміки, розміщення та типологію ТРС;

- рекреаційну діяльність, її види і форми та територіальну диференціацію рекреаційних потреб населення;

- рекреаційні міграції (потоки) населення;

- рекреаційні ресурси, методи їх оцінки та використання;

- рекреаційне районування території;

- екологічні наслідки рекреаційної діяльності та принципи рекреаційного природокористування;

- розробляє принципи оптимального функціонування рекреаційного господарства;

- прогнозує розвиток та оптимізацію функціонування рекреаційного господарства.

Основне конструктивне завдання даної науки – обґрунтування й реалізація рекреаційного районування з метою визначення рекреаційних функцій території при географічному поділі праці в сфері рекреації й туризму, для координації розвитку відповідних галузей економіки, оптимального використання різних видів рекреаційних ресурсів.

В рекреаційній географії діяльність людини під час відпочинку посідає центральне місце, але при цьому рекреаційна географія визначається як комплексна наука, яка існує на стику соціології, географії, економіки, культурології, екології, саме тому має тісні міждисциплінарні зв’язки з іншими науками. Рекреаційна географія є географічною наукою, оскільки вона тісно пов’язана і з науками географічного циклу: з економічною географією, соціальною географією, географією населення, фізичною географією, медичною географією, екологією.

У власних дослідженнях рекреаційна географія широко використовує методи як власне географічних, так й інших наук. Серед них можна виділити історичний, картографічний, порівняльно-географічний, статистичний, математичний, методи інформаційних технологій і моделювання та експедиційних досліджень. Зростає популярність методів соціологічних і медико-біологічних досліджень.

Рекреаційна географія як наука зародилася в інституті географії Академії наук СРСР. З позиції фізичної географії засновником є В.С. Преображенський, з позиції економічної географії – О.О. Мінц. Першим кроком на шляху становлення стало вчення В.С. Преображенського про рекреаційну систему.

Сучасна рекреаційна географія значною мірою спирається на теоретичну базу, напрацьовану географами радянського періоду – Ю.О. Веденіним, М.С. Мироненком, О.О. Мінцем, Л.І. Мухіною, І.І. Пірожником, І.Д. Родичкиним, В.С. Преображенським, І.Т. Твердохлєбовим, П.Г. Царфісом. Серед українських науковців значний внесок у розвиток цієї науки зробили М.В. Багров, Л.О. Багрова, О.О. Бейдик, В.Г. Боков, М.І. Долішній, В.К. Євдокименко, М.П. Крачило, В.Б. Кудрявцев, П.О. Масляк, В.І. Мацола, В.І. Стафійчук, Н.В. Фоменко, О.І. Шаблій, В.М. Шумський, І.М. Яковенко та ін.

В історії розвитку рекреації розрізняють 5 етапів:

І − до початку XIX ст. − предісторія рекреації;

II − початок XIX ст. - початок XX ст. − елітарна рекреація і зародження масового туризму;

ІІІ – початок ХХ ст. до другої світової війни − становлення соціальної (масової) рекреації.

IV − після другої світової війни - до 90-х років − масова рекреація, формування туристично-рекреаційного комплексу;

V − із 90-х років до нашого часу орієнтація на задоволення потреб окремих особистостей у сполученні з масовою рекреацією. Зростають потреби людини до якості рекреаційних послуг.



Запитання для самоперевірки

  1. Дайте визначення поняттю «рекреація» та назвіть її основні форми.

  2. Які чинники обумовили виникнення рекреаційної географії як самостійної науки?

  3. Дайте визначення рекреаційної географії.

  4. Визначте об’єкт і предмет рекреаційної географії.

  5. Що є завданням і метою рекреаційної географії?

  6. Охарактеризуйте зв’язки рекреаційної географії з іншими науками.

  7. Перелічіть основні напрямки рекреаційно-географічних досліджень в Україні.

  8. Назвіть основні методи рекреаційно-географічних досліджень.

Рекомендована література:1, 6-7, 9-12, 20, 27-28
Тема 2. Основні поняття рекреаційної географії

План


  1. Суть та співвідношення понять рекреаційної географії. Трактування понять на науковому та законодавчому рівнях.

  2. Аксіоми в рекреаційній географії.

  3. Теорії рекреаційної географії.

  4. Закономірності та принципи, які використовуються в рекреаційній географії.

До основних понять рекреаційної географії належать насамперед: рекреація, відпочинок, вільний час, туризм, рекреаційний потенціал, рекреаційна територія, рекреаційний об’єкт, рекреаційна діяльність, рекреаційні ресурси, рекреаційне районування, рекреаційна система, рекреаційне природокористування, тощо.

Відпочинок (дозвілля) – відновлення сил через зміну або припинення діяльності з короткою перервою. Сутність відпочинку полягає в необхідності реалізації будь-якою людиною трьох видів потреб: як біологічного виду; як соціального організму; як соціальної істоти, що прагне витратити вільний час. Поняття вільний час є доволі неоднозначним.

Рекреація – будь-яка діяльність чи бездіяльність, спрямована на відновлення сил людини, що може здійснюватися як на території постійного проживання людини, так і за її межами.

Туризм – це діяльність осіб, які подорожують і перебувають у місцях, що знаходяться за межами їхнього звичайного середовища протягом періоду, що не перевищує одного року підряд, з метою відпочинку, діловими та іншими цілями, без заняття оплачуваною діяльністю у відвідуваному місці на термін, що перевищує 24 години із зобов’язанням покинути країну або місце перебування в певний строк.

Рекреаційні умови являють собою сукупність компонентів і властивостей природного середовища, які сприяють рекреаційній діяльності (характер ландшафту і кліматичні особливості, наявність мінеральних джерел, можливості для заняття тими чи іншими видами спорту та ін.), але при цьому не є її матеріальною базою.

Рекреаційні ресурси – об’єкти і явища природного та антропогенного походження, що мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні й кількісні параметри і виступають матеріальною основою для територіальної організації оздоровлення і лікування людей, формування і спеціалізації рекреаційних районів (центрів) та забезпечують їх економічну ефективність.

Рекреаційний потенціал розглядається як сукупність наявних природних, соціально-економічних і культурно-історичних передумов певної території в організації рекреаційно-туристичної діяльності.

Рекреаційною територією називається територія, що використовується для оздоровлення людей. Рекреаційні території за характером їх використання поділяються на дві групи. Одна з них об’єднує рекреаційні території, які призначені для короткочасно-періодичної діяльності (зелені зони міст, лісопарки, озера, ставки, річки). Друга група складається з рекреаційних територій тривалої рекреації (санаторно-лікувальні комплекси, приморські, гірські райони, туристичні бази).

Рекреаційний об’єкт – локальний об’єкт (місце, територія), який використовується для відпочинку. Сюди зараховують пляж, лісову галявину, пам’ятку природи тощо.

Рекреаційна місткість – здатність певної території забезпечувати здійснення комфортної рекреаційної діяльності без деградації природного та історико-культурного середовища.

Рекреаційне навантаження – рівень сукупного антропогенного впливу на природний комплекс певної території в процесі рекреаційної діяльності (витоптування рослинного покриву, збідніння тваринного світу, забруднення поверхні відходами тощо).

Як і будь-яка інша наука рекреаційна географія ґрунтується на системі вихідних положень, які приймаються без доведення, як беззаперечні, такі, що є підставою для інших тверджень цієї науки. Зокрема: - рекреаційне господарство не може розвиватися у своєрідному вакуумі. На нього так чи інакше впливає ситуація в інших сферах господарства і суспільства в цілому. У свою чергу розвиток рекреації неодмінно вносить корективи в суспільний розвиток;



  • цілісної картини рекреаційного господарства будь-якої країни або регіону при вилученні того чи іншого його елементу або нехтуванні ним отримати неможливо;

  • велике значення має взаєморозміщення рекреаційних об’єктів стосовно один одного у географічному просторі;

  • ТРС змінюються у часі;

  • будь-яка рекреаційна система складається з підсистем нижчого ієрархічного рівня (структур, поєднань, утворень, комплексів, формувань);

  • функціонування просторово-територіальних рекреаційних утворень відбувається як постійна і перманентна зміна їх станів унаслідок як внутрішньої взаємодії елементів, так і взаємодії з довкіллям.

Теорії, які використовує рекреаційна географія:

1. Географічного детермінізму (суть: визначальною силою розвитку суспільства (в тому числі будь-якої галузі господарства) є географічне положення і природне середовище).



  1. Енвайронменталізму (суть: основою розвитку країн є їхня економіка).

  2. Посибілізму (суть: озброєне цивілізаційними здобутками і волею до діяльності людство використовує мінливі у просторі і часі природні умови та ресурси лише як можливості для власного диверсифікованого розвитку і діяльності).

  3. Пробабілізму (суть: довкілля справляє на життя і господарську діяльність людей імовірний, а не обов’язковий вплив).

  4. «Меж розвитку» (суть: нинішня індустріальна модель розвитку людства неминуче буде обмежена вичерпністю природних ресурсів, особливо викопних).

  5. Сталого розвитку (суть: в нових умовах межі розвитку закладаються не стільки обсягами наявних природних ресурсів, скільки рівнем глобального і регіонального забруднення довкілля, його швидкою деградацією).

Запитання для самоперевірки

  1. Чому поняття «вільний час» є неоднозначним?

  2. Охарактеризуйте вільний час як історичну категорію, і наслідки зміни його обсягу і використання для розвитку рекреаційної діяльності.

  3. У чому полягає сутність відпочинку?

  4. Дайте визначення поняття «рекреація».

  5. Що таке рекреаційні ресурси та рекреаційні умови? Що спільного та відмінного у цих поняттях?

  6. Чи існують взаємозв’язки між поняттями «рекреаційна ємність» і «рекреаційне навантаження»?

  7. Яким чином рекреація впливає на розвиток особистості?

  8. Які принципи і закономірності використовує рекреаційна географія?

Рекомендована література:1-2, 6-11, 12, 17, 20, 22, 26,28
Тема 3. Рекреація як соціально-економічне явище

План


  1. Рекреація як система уявлень про діяльність людей у вільний час.

  2. Передумови становлення і розвитку рекреації.

  3. Соціально-економічна сутність рекреації.

  4. Основні функції рекреації.

Рекреація – це процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, який забезпечується системою заходів і здійснюється у вільний від роботи час на спеціалізованих територіях. Таке визначення підкреслює відновлювальну функцію рекреації.

Зміни як в матеріально-технічній базі та організації виробництва, так і в соціальній сфері сучасного суспільства, вплинули на соціально-економічну роль рекреації в процесі суспільного відновлення. Відновлення робочої сили охоплює комплекс суспільних відносин, пов’язаних з головною відновлювальною силою − людиною. Тому кожна суспільно-економічна формація характеризується своїми, тільки їй властивими закономірностями і особливостями відновлення робочої сили.

Основним чинником, який визначає підвищення ролі рекреації, перетворює її в сучасних умовах в один з найважливіших компонентів відновлення робочої сили, є науково-технічна революція. Вона веде до ускладнення виробництва в цілому і його окремих технологічних процесів, до різкого зростання в ньому значення робочої сили. Одночасно із зміною елементів виробництва зростають вимоги до робітника: рівня його загальної освіти і професійної підготовки, кваліфікації, фізичного стану і здатності швидко адаптуватися до мінливих умов виробництва.

Науково-технічний прогрес змінює характер життєдіяльності людини. Поступово скорочуються фізичні і відносно збільшуються розумові і нервово-психічні затрати праці в міру зростання її складності і напруженості. Поділ праці і її спеціалізація, конвеєризація, поділ операцій і їх монотонність викликають нервову втому, яку зняти набагато важче, ніж втому від фізичних навантажень. Відновлення нервово-психічної енергії, на відміну від фізичної, − процес складніший. Сучасні умови праці визначають необхідність не тільки тривалішого відпочинку, але і переходу до активних його форм з використанням природних умов і ресурсів.

Підвищення ролі рекреації в значній мірі визначається зростанням урбанізації, яка нерозривно пов’язана з концентрацією виробництва і розвитком виробничих сил.

Хоча в усі періоди історії людства головною була саме відновлювальна функція рекреації, її сутність, структура, аксіологія (ціннісність) суттєво змінювалися. Якщо раніше відпочинок ототожнювався з пасивним «лежанням», а обов’язковою оцінкою ефективності курортного відпочинку було набирання додаткової ваги, то тепер дослідження вказують на те, що лише активний відпочинок суттєво зменшує захворюваність. У першу чергу це стосується психічних, серцево-судинних хвороб і хвороб органів дихання.



Функції рекреації можна поділити на 3 основні групи: медико-біологічну; соціально-культурну; економічну. Медико-біологічна функція полягає в санаторно-курортному лікуванні й оздоровленні. Соціально-культурна функція − це провідна функція рекреації. Культурні, або духовні потреби − це потреби пізнання в найширшому розумінні, пізнання навколишнього світу і свого місця в ньому. Економічна функція рекреації полягає у відновленні робочої сили працівників.

Рекреація є важливим засобом виховання. Туризм у багатьох країнах, як правило, із самого початку свого зародження був пов’язаний з патріотичним рухом, з вихованням у населення любові до батьківщини на основі знайомства із природою, історичним минулим. Велика роль туризму полягає й в інтернаціональному вихованні, толерантному ставленні народів один до одного, в зміцненні міжнародних зв’язків, сприяє зближенню націй.



Запитання для самоперевірки

  1. Дайте визначення поняттю «рекреація» та назвіть її основні форми.

  2. Опишіть структуру і сутність основних функцій рекреації.

  3. Чи існують взаємозв’язки між визначеннями «забруднення» і «рекреація»?

  4. Охарактеризуйте передумови розвитку рекреації.

  5. У чому ви вбачаєте соціально-економічну сутність рекреації?

Рекомендована література:6, 10, 17-18, 20-22, 25, 30
Тема 4. Рекреаційні умови та рекреаційні ресурси

План


  1. Зміст понять «рекреаційні умови» та «рекреаційні ресурси».

  2. Основні підходи до класифікації рекреаційних ресурсів.

  3. Оцінка рекреаційних ресурсів: методи та підходи.

  4. Природні рекреаційні ресурси.

  5. Історико-культурні рекреаційні ресурси.

  6. Соціально-економічні рекреаційні ресурси.

  7. Поняття про рекреаційний потенціал території.

  8. Рекреаційне навантаження на природні рекреаційні комплекси. Проблеми вивчення рекреаційної ємності території.

Рекреаційні умови являють собою сукупність компонентів і властивостей природного середовища, які сприяють рекреаційній, але при цьому не є її матеріальною базою.

Покомпонентний аналіз рекреаційних умов дає змогу виявити сприятливі або несприятливі умови рельєфу, геологічної будови, клімату, внутрішніх вод, морів, рослинного і тваринного світу, ґрунтового покриву. Географічність рекреаційних природних умов виявляється в їх просторово-територіальному поширенні та поєднанні. Рекреаційну географію цікавлять не лише кількісні та якісні характеристики ландшафту, а й природні чи антропогенні процеси. Вони теж можуть суттєво впливати на розвиток рекреації і туризму. Вимоги до якості довкілля, стану природних умов в рекреації набагато вищі, ніж в усіх інших сферах господарської діяльності.



Рекреаційні ресурси – об’єкти і явища природного та антропогенного походження, що мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні і кількісні параметри і виступають матеріальною основою для територіальної організації оздоровлення і лікування людей, формування і спеціалізації рекреаційних районів (центрів) та забезпечують їх економічну ефективність. Головною властивістю рекреаційних ресурсів є здатність відновлювати і розвивати духовні та фізичні сили людини.

Єдиної загальновизнаної класифікації рекреаційних ресурсів не розроблено, більшість існуючих класифікацій, представлених різними авторами в різні часи, можна поділити на два основні різновиди в залежності від того, під яким кутом зору розглядаються в них рекреаційні ресурси:

- класифікації, в основі яких лежать уявлення про походження рекреаційних ресурсів, тобто генетичний підхід;

- класифікації, в яких рекреаційні ресурси поділяються за використанням, в залежності від певних видів рекреаційної діяльності (ситуативний підхід).

До природних рекреаційних ресурсів належать природні та природно-антропогенні геосистеми, природні об’єкти, явища і процеси, які володіють внутрішніми і зовнішніми властивостями й характерними рисами для організації сезонної або цілорічної рекреаційної діяльності і служать або можуть служити для організації відпочинку, туризму, лікування і оздоровлення людей. До них належать лікувальні та оздоровчі чинники багатоцільового призначення (ліси, лікувальні кліматичні місцевості, поверхневі води), лікувальні речовини (мінеральні води, грязі, озокерит), а також рекреаційні властивості гірських і передгірських ландшафтів, заповідних територій. У рекреаційній географії їх оцінка завжди здійснюється крізь призму географічного положення території.

Історико-культурні рекреаційні ресурси включають пам’ятки історії, архітектури, археології, місця, які пов’язані з життям і діяльністю видатних історичних осіб, території, де збереглися яскраво виражені етнографічні особливості, культові споруди, музеї, картинні галереї тощо.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси включають матеріально-технічну базу рекреаційних об’єктів, частину матеріального виробництва, яка безпосередньо забезпечує потреби рекреації, об’єкти інфраструктури, а також трудові ресурси, зайняті в рекреаційному господарстві.

Поняття «рекреаційні ресурси» є не лише географічним, а й історичним. Тому з часом виникали, виникають і будуть виникати все нові види рекреаційних ресурсів.

Для рекреаційної географії велике значення має комплексна і спеціалізована оцінка рекреаційних ресурсів території. Оцінюються рекреаційні ресурси якісно, кількісно, бально і вартісно. Оцінка рекреаційних ресурсів буває диференційною та інтегральною.

Основними характеристиками для оцінки історико-культурних ресурсів виступають: інформативність, атрактивність, місце у світовій і вітчизняній культурі, стійкість (ємність) культурного комплексу, стабільність.

Облік стану природних ресурсів і визначення їх народногосподарського значення базуються в Україні на системі природноресурсних кадастрів – сукупності відомостей про кількісний і якісний стан природних ресурсів, їх економічну оцінку.

Рекреаційно-ресурсний потенціал – сукупність природних, історико-культурних та соціально-економічних умов організації рекреаційної діяльності на певній території.

Теоретичні аспекти поняття «рекреаційний потенціал» висвітлені в роботах Н.С. Мироненко та І.Т. Твердохлєбова, В.М. Шумського, М.С. Нудельмана, О.І. Шаблія тощо. При цьому, в одних випадках дане поняття розглядається як сукупність всіх передумов для організації рекреаційної діяльності на певній території, в інших – як максимальна продуктивна спроможність рекреаційних ресурсів, яка виражається кількістю рекреаційного ефекту, який можна отримати під час рекреації, або спроможністю рекреаційних ресурсів до відновлення і витримування певних рекреаційних навантажень з урахуванням екологічних критеріїв.



Рекреаційне навантаження – показник безпосереднього впливу рекреантів, їх транспортних засобів, будівництва рекреаційних споруд на природні ландшафтні комплекси. Розрізняють допустимі (оптимально та гранично допустимі) і деструкційні (критичні та катастрофічні) рекреаційні навантаження. При допустимих навантаженнях у природі зумовлюються зміни зворотного характеру, ландшафтні комплекси здатні до самовідновлення, але при цьому втрачаються деякі ландшафтні елементи і взаємозв’язки (в лісових ландшафтних комплексах, наприклад – зрідження деревостану і підросту, збіднення видового складу травостою). При критичних і катастрофічних рекреаційних навантаженнях відбуваються незворотні зміни її просторово-часової структури.

Визначення величин рекреаційних навантажень проводиться разовими вибірковими методами – моментним і хронометричним. Можна використовувати також розрахункові методи, розроблені для конкретних соціальних і природних умов на основі емпірично встановлених п’яти стадій рекреаційних дигресій.

Запитання для самоперевірки

  1. Поясніть співвідношення понять «рекреаційні ресурси» та «умови рекреаційної діяльності».

  2. Які чинники впливають на визначення поняття «рекреаційні ресурси»?

3. Чому географічне положення є нині найбільшим ресурсом розвитку?

4. Що є головною властивістю рекреаційних ресурсів?

5. Які є види класифікацій рекреаційних ресурсів?

6. Що належить до природних рекреаційних ресурсів?

7. Що включають історико-культурні рекреаційні ресурси?

8. Назвіть складові соціально-економічних рекреаційних ресурсів.

9. Як оцінюються рекреаційні ресурси?

10. Назвіть підходи до визначення рекреаційного потенціалу.



Рекомендована література:1-3, 7-12, 16, 22, 24, 28
Тема 5. Рекреаційна діяльність

План


  1. Поняття рекреаційної діяльності, її структура.

  2. Класифікація рекреаційної діяльності.

  3. Структурні особливості рекреаційної діяльності.

  4. Цикли рекреаційної діяльності.

  5. Цикли розвитку рекреаційного простору.

Рекреаційна діяльність − це один із комплексних видів життєдіяльності людини, спрямований на оздоровлення і задоволення духовних потреб у вільний від роботи час. Це діяльність у вільний час, спрямована на відновлення й розвиток психічних, фізичних і духовних сил людини; це система заходів, пов’язаних з використанням вільного часу для оздоровчої, культурно-пізнавальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, і характеризується зміною, розмаїтістю, незвичністю поведінки людей і самоцінністю процесу.

Рекреаційна діяльність визначається трьома чинниками: рекреаційними потребами, рекреаційними ресурсами, наявними грошовими ресурсами.

Види рекреаційної діяльності мають певну кількість способів реалізації, які мають назву елементарні рекреаційні заняття. Елементарні рекреаційні заняття − внутрішньо цілісна, однорідна, неподільна на технологічні компоненти рекреаційна діяльність. Елементарні рекреаційні заняття є основою для конструювання циклів рекреаційних занять. Тип рекреаційної діяльності − однорідне угрупування елементарних рекреаційних занять, кожне з яких взаємозамінне й альтернативне для всіх інших елементарних рекреаційних занять даної групи.

Найбільш розповсюдженими ознаками, за якими проводиться класифікація рекреаційної діяльності є такі: територіальна ознака, тривалість, правовий статус, мета (ціль, мотивація), сезонність, спосіб пересування, вік, кількість учасників, форма організації, використовувані транспортні засоби.



За мотивом рекреаційна діяльність може бути розподілена на лікувальну, оздоровчу, спортивну, пізнавальну. Останнім часом науковці до наведених вище мотивів рекреаційної діяльності стали додавати розважальний мотив.

Лікувально-курортна рекреаційна діяльність базується на використанні природних ресурсів. Оздоровчо-спортивний вид рекреаційної діяльності є найрізноманітнішим. У ньому переважає діяльність біля води та у воді. Від 70% до 80% туристів віддають перевагу купанню і загорянню на пляжі. Пізнавальна рекреаційна діяльність належить практично до всіх інших видів як «вмонтований» елемент. Розважальна рекреаційна діяльність теж є частиною всіх інших її видів.

В залежності від територіального охоплення рекреаційна діяльність поділяється на рекреацію в межах населених пунктів-міст постійного проживання; рекреацію приміську або місцеву; рекреацію дальню.

В залежності від тривалості, рекреаційна діяльність поділяється на: короткочасну (до 1 доби), тривалу (понад 1 добу).

Залежно від правового статусу рекреаційна діяльність може бути класифікована на: внутрішню (національна), яка здійснюється рекреантами, мешканцями країни на території власної країни і зовнішню (міжнародну), яка здійснюється рекреантами на території інших країн.

За сезонністю: цілорічна та сезонна (літня, зимова). За віковою ознакою: дитяча, доросла, змішана. За кількістю учасників: індивідуальна, групова, сімейна. За ступенем рухливості: кочова, стаціонарна. За характером організації: регламентована, самодіяльна (організована та неорганізована). За характером використання транспортних засобів: автомобільна, автобусна, авіаційна, мотоциклетна, залізнична, теплохідна, комбінована, тощо.



Цикл рекреаційної діяльності – взаємопов’язане і взаємообумовлене сполучення типів рекреаційної діяльності, яке виникає на основі ведучого мотиву рекреаційної діяльності; програма відпочинку, яка дозволяє на основі поведінкових можливостей і зразків реалізувати певні рекреаційні цілі, мотивації і вимоги рекреантів в конкретних умовах.

Кожна людина самостійно несвідомо конструює цикли рекреаційної діяльності, виходячи з власних уявлень про корисність і атрактивність рекреаційної діяльності, звичок, моди, цін, грошових доходів та інших чинників. Виділяють добові, відпускні, життєві цикли рекреаційної діяльності, цикли, характерні для певних вікових і соціальних груп.



Запитання для самоперевірки

1. Дайте визначення рекреаційної діяльності. Що таке рекреаційне заняття?

2. Які особливості лікувально-курортної рекреаційної діяльності?

3.Чому, на вашу думку, оздоровчо-спортивний вид рекреаційної діяльності є найрізноманітнішим?

4. Що вам відомо про специфіку пізнавальної рекреаційної діяльності?

5. Дайте визначення поняттю «тип рекреаційної діяльності». Наведіть приклади.

6. Дайте визначення поняттю «цикл рекреаційної діяльності». Який практичний сенс має визначення і дотримання циклів рекреаційної діяльності?

7. Які основні тенденції притаманні сучасному етапу розвитку рекреаційної діяльності?

8. Який практичний і науковий зміст має класифікація рекреаційної діяльності? Назвіть основні класифікаційні ознаки рекреаційної діяльності.

Рекомендована література:1-2, 5, 7-11, 20, 22, 24-26, 28
Тема 6. Рекреаційні потреби

План


  1. Рекреаційні потреби як основа організації рекреаційної діяльності.

  2. Класифікація рекреаційних потреб.

  3. Чинники, що впливають на формування рекреаційних потреб.

  4. Рекреаційні потреби в Україні і світі.

Розвиток рекреаційної діяльності на всіх рівнях визначають рекреаційні потреби, принаймні вони впливають на два її основні аспекти: просторово-часову динаміку і територіальну організацію. У загальному виді рекреаційні потреби можна визначити як вимоги до умов відновлення сил людини. Рекреаційні потреби зокрема, як і потреби людини в цілому, є продуктом історії. У наш час ставлення працівників до відпочинку трансформувалося від неусвідомленої до усвідомленої потреби. Сьогодні рівень рекреаційних потреб населення не просто зростає. Набагато диверсифікованішими стають вимоги до структури рекреаційних послуг.

Дуже важливо, щоб рекреаційні потреби були усвідомлені як окремою людиною, так і всім суспільством в цілому. Серед багатьох людей донині панує уявлення про власні рекреаційні потреби як про стан, максимально наближений до абсолютного спокою. Такий екстенсивний підхід є очевидним пережитком минулого.

Рекреаційні потреби проявляються на трьох рівнях організації людей:

- суспільні потреби, які визначаються як потреби всього суспільства у відновленні фізичних і психологічних сил, а також всебічному розвитку всіх його членів; потреби в розширеному відтворенні соціально-трудового й соціально-культурного потенціалу суспільства;

- групові рекреаційні потреби відбивають зміст потреб певних соціальних груп населення;

- індивідуальні рекреаційні потреби визначаються як потреби у відновленні фізичних і духовних сил людини в її фізичному, інтелектуальному й духовному вдосконаленні.

Рекреаційні потреби реалізуються в певних видах рекреаційної діяльності. Формування рекреаційних потреб відбувається під впливом комплексу чинників, що можуть бути згруповані в такий спосіб:

1.Соціально-економічні: рівень розвитку продуктивних сил; рівень виробництва споживчих благ, у тому числі послуг; рівень розвитку сфери відпочинку і туризму; реальні грошові прибутки населення, роздрібні ціни на товари і послуги, у тому числі рекреаційні; рівень розвитку інфраструктури і транспортних засобів; тривалість відпусток; наявність реклами й інформації про рекреаційні райони і маршрути; соціальний і фаховий склад населення; рівень культурного життя; рухливість населення; національні традиції.

2. Демографічні: співвідношення міського і сільського населення; статевовікова структура населення; склад і розмір сім’ї; особливості розселення.

3.Соціально-психологічні: інтенсивність культурних і ділових зв’язків, тип культурного життя; вплив моди; ціннісні орієнтації особистості.



  1. Медико-біологічні: стан здоров’я населення.

  2. Природні: природна зона, у який живе людина; особливості географічного положення стосовно моря, гір, екологічний стан території проживання.

Різні країни і регіони світу все ще відрізняються за всім комплексом умов життєдіяльності свого населення. Це є основою для формування різних рекреаційних потреб.

За рівнем реалізації рекреаційно-туристичних потреб усі країни можна поділити на декілька груп. Вони визначаються загальним рівнем їх соціально-економічного розвитку. За ним усі держави планети об’єднуються у три групи: високо розвинуті країни, середньо розвинуті та ті, що розвиваються.

Рекреаційні потреби в Україні формуються під впливом таких чинників, як рівень доходів населення, культурно-освітній рівень, стан здоров’я. Несприятлива демографічна ситуація призводить до постійного збільшення частки людей похилого віку зі специфічними рекреаційними потребами. Тому, основною рекреаційною потребою населення України все більше стає потреба в лікуванні. Задовольняється ця потреба, за оцінками спеціалістів, менш як на 10%.

Фактично кожен громадянин будь-якої держави має усвідомлену чи неусвідомлену потребу у вивченні своєї країни, мандрівках і екскурсіях по рідному краю. Ця потреба в Україні задовольняється дуже слабо. Лише четверо з кожних 100 громадян України беруть участь у турах по рідній землі.



Запитання для самоперевірки

  1. Як ви розумієте поняття «рекреаційні потреби»?

  2. Чим зумовлюються регіональні відмінності в рекреаційних потребах?

  3. Назвіть чинники, під впливом яких формуються рекреаційні потреби в Україні.

  4. Що є основною рекреаційною потребою в Україні?

  5. На які групи можна поділити країни світу за рівнем реалізації рекреаційних потреб?

  6. Охарактеризуйте співвідношення і взаємозалежність індивідуальних, групових і суспільних рекреаційних потреб.

  7. Назвіть приклади екстенсивного підходу до реалізації власних рекреаційних потреб.

Рекомендована література:1, 6-11, 16-17, 20, 22, 24-25

Тема 7. Територіальні рекреаційні системи

План


  1. Наукові основи вивчення ТРС.

  2. Суть поняття «територіально-рекреаційна система».

  3. инники формування ТРС.

  4. Властивості ТРС.

  5. Типологія ТРС.

  6. Оцінка впливу природних та соціально-економічних чинників на формування ТРС.

Оскільки рекреаційна діяльність має територіальний характер, що визначається географічною вибірковістю рекреаційних занять та просторовою нерівномірністю розповсюдження природних та історико-культурних комплексів, було запропоновано використовувати термін територіальна рекреаційна система (ТРС). Базову модель ТРС було запропоновано В.С. Преображенським та Л.І. Мухіною.

Територіальна рекреаційна система – це просторово організована на території певного таксономічного рангу сукупність рекреаційних установ, які функціонують на основі використання ресурсів цієї території і просторово-територіально між собою поєднані. Це специфічна соціально-географічна система, яка складається з взаємопов’язаних елементів (підсистем): органів управління, рекреантів, природних та історико-культурних комплексів, технічних систем, обслуговуючого персоналу і характеризується, як функціональною, так і територіальною цілісністю. Дана модель значно відрізнялась від інших геосистем, які використовувались в географії, тим, що до неї було введено специфічний блок – група відпочиваючих, що надало їй антропоцентричного характеру. ТРС є відкритою системою, із зовнішнього середовища в неї надходять інформація, речовина, енергія та самі рекреанти.

Для сформованої ТРС як міжгалузевого утворення необхідно мінімум п’ять функціональних галузей та їх груп:



  1. Група галузей, які виконують основну функцію системи (центральне ядро системи).

  2. Група галузей переважно виробничого обслуговування ядра ТРС. Вона представлена будівництвом, транспортом, торгівлею, культурним обслуговування тощо.

  3. Галузі, які включають систему навчальних закладів, що готують спеціалістів вищої і середньої кваліфікації для курортно-туристичного господарства і сфери відпочинку.

4. Спеціалізовані органи управління, які отримують інформацію про стан інших підсистем ТРС, дають вказівки, що стосуються питань оптимального функціонування і подальшого розвитку ТРС.

Властивості ТРС: різноманітність, комфортність, ємність, динамічність, надійність, ефективність, стійкість, ієрархічність.

Типізація ТРС – це процес виділення їх типів і створення логічно обґрунтованої типології. Тип ТРС може виділятися в залежності від тих чи інших суттєвих особливостей систем. Узагальнюючи існуючі підходи на сучасному етапі, можна виділити такі класифікаційні ознаки та відповідні ним види ТРС: за значенням: регіонального, загальнодержавного, міжнародного значення;

за часом проведення рекреаційних занять: довготривалої та короткотривалої рекреації;

за типом місцевості розташування: урбанізовані ТРС (міста-курорти, міста-екскурсійні центри) та неурбанізовані ТРС (природні парки, національні парки, природоохоронні території;

за віддаленістю від споживачів: ближні, віддалені;

за функціональними типами: лікувальні, оздоровчі, спортивні та пізнавальні.

Основними об’єктами ТРС різних рангів можна вважати виокремлені В. Стафійчуком (2006) таксономічно ранговані рекреаційні території:

1) рекреаційний пункт (окремий санаторій, будинок відпочинку, готель, кемпінг);

2) рекреаційний центр (Кирилівка, Ворохта, Давос, Сан-Ремо тощо);

3) рекреаційний вузол (Велика Ялта, курортополіс «Трускавець», Карлові Вари тощо);

4) рекреаційний підрайон, який складається з одного або кількох курортів одного профілю з відповідними рекреаційно-туристичними зонами. Він формується в Україні у межах адміністративних районів (Судацький, Алуштинський);

5) рекреаційний район або комплекс – цілісна у транспортному плані територія з однаковим профілем курортів, центрів туризму і зон відпочинку, які базуються на певному типі природно-географічних умов;

6) рекреаційний регіон (Кримський, Карпатський, Французький середземноморський, Флоридський чи Каліфорнійський у США тощо).



Запитання для самоперевірки

  1. Дайте визначення територіальної рекреаційної системи.

  2. На основі чого здійснюється типізація ТРС? Які типи ТРС вам відомі?

  3. Опишіть підсистему «обслуговуючий персонал», його взаємозв’язки з іншими підсистемами.

  4. Що входить в управлінський блок ТРС?

  5. Визначте значення підсистеми природних та історико-культурних комплексів.

  6. Охарактеризуйте підсистему «група відпочиваючих» в ТРС.

  7. Дайте коротку характеристику властивостей ТРС.

Рекомендована література:1-2, 7-11, 13, 18, 20-23
Тема 8. Галузева рекреаційна географія

План


  1. Галузева структура рекреаційної географії.

  2. Умови та чинники розвитку різних галузей рекреаційної географії.

  3. Класифікаційні одиниці рекреаційної галузі.

  4. Лікувально-курортне господарство.

  5. Оздоровчо-спортивна діяльність.

  6. Пізнавальна рекреаційна діяльність.

  7. Розважально-ділова рекреаційна діяльність.

Рекреаційний туризм структурують на лікувальний і відпочинково-оздоровчий. Ці підвиди відмінні, але доповнюють один одного. Однак центральне місце в рекреаційному туризмі посідає лікувальний (курортно-лікувальний або лікувально-оздоровчий) туризм, який вважають традиційним видом, що розвивається в районах зі сприятливим кліматом і з наявністю лікувальних ресурсів або в місцях, де розроблені технології лікування тих чи інших захворювань. Сьогодгі вони перетворюються на поліфункціональні оздоровчі центри.

До особливостей лікувального туризму належать: необхідність тривалого лікування на курорті; висока вартість лікувального туризму; переважання людей старшого віку.



Курорт – це місцевість, що має відповідні лікувальні умови і ресурси, які використовуються для лікування й оздоровлення людей певною господарською структурою.

Лікувально-курортні установи поділяються на типи: а) за особливостями наявних природних умов і ресурсів (бальнеологічні, грязьові, кліматичні, кумисолікувальні тощо); б) характером оздоровчого впливу на людину (лікувальні, реабілітаційно-коригуючі, рекреаційно-профілактичні). Сьогодні зростає функція курортів, спрямована на профілактику захворювань, оздоровлення, поліпшення функціонального стану практично здорових людей.

Відомі на цілий світ бальнеологічні курорти має Чехія, Словаччина, Угорщина, Німеччина, Франція, Бельгія, Польща. Перша бальнеолікарня з відповідним житловим фондом для відпочиваючих в Україні виникла на курорті Немирів Львівської області ще у 1814 р. У 1827 р. заснована перша грязелікарня у м. Саки. Сьогодні Більша частина санаторно-курортних закладів України зосереджена в АР Крим (16,7%), Донецькій (14,6%), Одеській (11,6%) і Дніпропетровській (7,1%) областях.

Оздоровчо-спортивна діяльність є однією з найдоступніших і наймасовіших форм рекреації. Її роль буде постійно зростати, зважаючи на зменшення фізичної рухливості та активності людей. Спортивно-оздоровчий туризм здійснюється шляхом подолання якоїсь відстані, території, маршруту активним способом, покладаючись на власні вольові та фізичні зусилля.

За видами, спортивний туризм поділяється на: пішохідний, гірський, водний, лижний, спелеотуризм, велосипедний, вітрильний, авто-, мототуризм, кінний тощо.

В Україні особливо великі перспективи не тільки національного, а й світового масштабу має пішохідний туризм (Крим, Карпати, Поділля), водний (річки, озера, моря), велосипедний (гори і височини країни), спелеотуризм (Поділля і Крим), гірськолижний туризм (Карпати і Крим). Кожен рік зростає кількість пішохідних туристів з країн ЄС, які освоюють Мізоцький кряж, Товтри, Вороняки, Гологори, Розточчя, Хотинську височину тощо. Окремі частини Карпат цілком придатні для екстремального туризму, найбільшою мірою хребти і масиви Чорногора, Горгани і Свидовець.

У спортивному туризмі основний результат занять – спортивне вдосконалення, включаючи фізичне й духовне вдосконалення людини в природних умовах, оздоровлення; фізичний і духовний розвиток людини; естетичне та морально-вольове виховання; пізнання історії та сучасності, культур та звичаїв місцевого населення; дбайливе відношення до природи та поваги до національних традицій.

Пізнавальний аспект наявний практично в усіх видах рекреаційної діяльності. Тому важко виокремити суто пізнавальні види рекреаційної діяльності, які б не поєднувалися з лікуванням, активним туризмом і розвагами. Нині всі види рекреаційної діяльності все більше переплітаються між собою. Пізнавальний туризм екскурсійного спрямування особливо розвивається на території Європи та Азії, в місцях з багатою історією, культурою та архітектурою.

Особливе місце в пізнавальній рекреаційній діяльності відіграє релігійний туризм. Крім суто пізнавального, він має виховне, місіонерське значення. Світовими центрами паломництва є Ватикан, Мекка, Медина, Єрусалим, Тибет. Релігійний туризм в Україні доволі швидко і стабільно розвивається.

Екологічний туризм – один із видів туризму, який здійснюється в екологічно збереженому людиною природному середовищі з метою пізнання природи і відпочинку. Він ґрунтується на природних багатствах, любові до природи, бажанні її пізнати з метою захисту і примноження біологічного різноманіття. Міжнародна організація з екотуризму (TIES) визначає його як відповідальну подорож у природні регіони, які зберігають природне довкілля та підтримують добробут місцевого населення.



Ярмарок – це короткочасна виставка, що повторюється з певною регулярністю в обумовлений час під однаковою назвою. Метою ярмарку є створення оптимальних умов для укладання угод купівлі-продажу або роздрібний продаж товарів.

Виставка є показом, або експонуванням, товарів і послуг, які виробляються або призначені до виробництва. Вона проводиться з метою ознайомлення потенційних покупців, виробників та інвесторів з ними. За характером експонатів, які виставляються, виставки поділяються на універсальні, тематичні і спеціалізовані, за терміном — на постійні та короткочасні. Крім того, виставки можуть бути всесвітні, міжнародні, національні, регіональні, обласні та місцеві.

Світові виставкові центри представлені у Німеччині, Австрії, Великобританії, Франції. Основними виставковими центрами столиці є НВЦ «Експоцентр України», «Київський міжнародний контрактовий ярмарок», «АККО», «Автоекспо», «АККО Інтернешнл» та ін. Найбільші регіональні виставкові центри – це «Експо-Донбас» (Донецьк), «Гал-ЕКСПО» (Львів), «Морські технології» (Одеса), «К. І.» (Харків).

Окремі види туризму, наприклад діловий, конгресовий, міський і приміський, значною мірою є розважальними. Однак є і суто розважальні види рекреаційної діяльності. До них у першу чергу належить гральний бізнес.

Пальма першості у гральному туризмі належить США та Монако. Привабливими для розвитку грального бізнесу в Україні є географічний центр Європи в Закарпатті, Південне узбережжя Криму, шахти з видобутку кам’яної солі в Закарпатті і на Донеччині, Словечансько-Овруцький кряж, Полтавщина, змальована в містичних творах М. Гоголя з відповідною атрибутикою, гральні заклади на кораблях Чорного моря, шахти та підземні управлінські бункери, демонтовані стратегічні ракети з ядерними боєголовками.



Запитання для самоперевірки

  1. Що є ядрами територіальної організації рекреаційно-туристичного комплексу України?

  2. Дайте визначення поняттю «курорт». На які типи вони поділяються?

  3. Чому найпоширенішими в Україні є курорти, що лікують захворювання системи кровообігу?

  4. Що є основним лікувальним ресурсом при лікуванні захворювань органів травлення, дихання?

  5. Що таке спортивно-оздоровчий туризм?

  6. Назвіть види оздоровчо-спортивної діяльності, які мають найбільші перспективи в Україні.

  7. Назвіть основні райони спелеотуризму.

  8. Чому нині спостерігається «бум» у гірськолижному туризмі? Які гірськолижні курорти України

є основними?

  1. Поміркуйте, чи зростає пізнавальний аспект у рекреаційній діяльності?

  2. Яке значення релігійного туризму? Чому він найбільше розвинутий у Правобережній Україні?

  3. Дайте визначення екологічного туризму.

  4. Дайте визначення виставки. Як поділяються виставки?

  5. Що таке ярмарок?

  6. Які основні засади розвитку ділового туризму в нашій країні?

  7. В яких містах України найдиверсифікованіша індустрія розваг?

Рекомендована література:2, 5-11, 15, 17-20, 22, 30

Змістовий модуль ІІ. Рекреаційне районування
Тема 9. Теоретичні основи рекреаційного районування

План


  1. Загальні засади та принципи рекреаційного районування.

  2. Мета рекреаційного районування.

  3. Таксономічні одиниці рекреаційного районування.

  4. Рекреаційний району як основна одиниця районування. Характерні властивості рекреаційного району.

  5. Ознаки рекреаційних районів і методика їх виділення.

  6. Таксономічні одиниці рекреаційного районування нижчого таксономічного рангу.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка