Навчально-методичний посібник (для студентів І курсу денної та заочної форм навчання за напрямом підготовки 140103


Рекреаційне районування – поділ території на певні таксономічні одиниці, що відрізняються спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямами їх освоєння та охоро



Сторінка3/8
Дата конвертації23.10.2016
Розмір1.5 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8

Рекреаційне районування поділ території на певні таксономічні одиниці, що відрізняються спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямами їх освоєння та охорони.


Значення районування виявляється у чотирьох аспектах. Соціальний аспект полягає у тому, що воно проводиться з метою забезпечення оптимального функціонування ТРС і використання її цільової функції; економічний – в координації розвитку рекреаційного обслуговування з іншими господарськими системами; географічний – у виявленні особливостей територіального поділу праці у сфері рекреації та туризму, прогнозуванні перспективних функцій районів, закономірностей рекреаційного освоєння; екологічний аспект полягає у вивченні й створенні умов для раціонального використання, збереження та охорони рекреаційних ресурсів.

В завдання районування входить не тільки виділення сітки районів, але також і пояснення причин відмінностей між районами, прогнозування еволюції районів та обґрунтування шляхів управління ними.

Рекреаційне районування проводиться в різних масштабах з метою:

- визначення рекреаційного потенціалу частин країни для економічного обґрунтування перспективних планів розвитку господарства;

- з’ясування можливостей організації відпочинку населення на території окремих областей для їх районного планування;

- розміщення конкретних рекреаційних об’єктів у вже запланованих зонах відпочинку і складання їх детального планування.

Основою для виокремлення різних регіонів, районування тієї чи іншої частини нашої планети або окремої країни є відмінності одних територій від інших. За найзагальнішими критеріями ці відмінності можна об’єднати в три групи: природні, історичні та соціально-економічні.

Поняття «район» і «регіон» у більшості випадків навіть у науковій літературі вживаються як синоніми. Водночас між ними є очевидні відмінності. Поняття «район» переважно застосовується для означення місцевості, що вирізняється за географічними, економічними, адміністративними та іншими ознаками. По-перше, його використовують для позначення району, області, території, частини країни, що характеризуються сукупністю природних або історико-географічних умов і національним складом населення. По-друге, визначення району як групи країн, які становлять окремий регіон, мають подібні рекреаційні ознаки, що відрізняють їх від інших територій, найбільш придатне для вживання саме у рекреаційній географії.

Поняття «регіон» включає не лише суходіл, материки та острівні ділянки нашої планети, а й водні простори, тобто він може складатися з суходільної території й акваторії.

Термін «регіоналізація» за О. Шаблієм вживається у двох значеннях: як процес наукового обґрунтування регіону (регіонів), визначення його (їхніх) просторових меж і складу та загальних рис; як реальний поділ земної поверхні, зосереджених на ній елементів суспільства чи суспільства в цілому на окремі великі частини. Регіоналізація буває інтегральною та спеціальною.

Вперше рекреаційне районування в СРСР було здійснене школою професора В.С. Преображенського (Інститут географії Академії наук СРСР) в 1973 р. і уточнено в 1980 р. Тоді вся територія СРСР по мірі розвиненості була розділена на 4 зони і 20 районів. Через 5 років, велику деталізацію до рекреаційного районування вніс І.В. Зорін, розбивши територію СРСР на 5 зон і 31 район.

Проблема рекреаційного районування України, починаючи з 70-х років розроблялася науковцями Київського науково-дослідного і проектного інституту містобудування, Інституту географії  НАН України, а також Київського, Львівського, Сімферопольського університетів. Схеми рекреаційного районування постійно доповнюються. Вітчизняна регіоналістика представлена видатними українськими вченими С. Рудницьким, А. Синявським, В. Садовським, О. Шаблієм, О. Бейдиком.



Рекреаційне районування відповідає таким загально географічним принципам:

- об’єктивність – районоутворювальні ознаки повинні відображати конкретні характеристики території;

- багатоаспектність – зумовлена різноманітністю видів рекреації, які є складниками рекреаційної галузі;

- конструктивність – визначається чітко поставленими перед районуванням завданнями;

- ієрархічність – уможливлює розподіл території за різними таксонами (зони, райони, підрайони тощо), які перебувають у взаємозв’язку і взаємозалежності;

- генетичність (райони виділяють на основі історичного аналізу територіальної організації рекреаційного господарства та прогнозування його розвитку);

- ступінь  рекреаційного освоєння території;

- єдність з адміністративно-територіальним розподілом;

- перспективність освоєння.

Основними ознаками виділення рекреаційних таксонів є:

- характер рекреаційної спеціалізації і ступінь її розвитку;

- рівень рекреаційної освоєності території,

- рекреаційні ресурси та їх територіальні комбінації;

- значення рекреаційних територій у загальній структурі землекористування;

- потужність, територіальне поширення, структура і динаміка рекреаційних потоків;

- виробничі та економічні зв’язки рекреаційних підприємств з іншими галузями;

- наявність рекреаційного вузла (ядра);

- проблеми і перспективи подальшого розвитку.

Основною територіальною одиницею рекреаційного районування є рекреаційний район.

Важливим питанням для районування є виділення його таксономічних одиниць. Існуюча на сьогодні ієрархічна співпідпорядкованість таксономічних одиниць рекреаційного районування досить різноманітна. Науковці дотримуються різних точок зору щодо розмірності та підпорядкування одиниць рекреаційного районування.

В. Стафійчук виділяє такі таксономічні одиниці рекреаційного районування: рекреаційний заклад – рекреаційний центр – рекреаційний вузол – рекреаційний підрайон – рекреаційний район – рекреаційний регіон.

О. Шаблій пропонує наступну ієрархію рекреаційних територій: рекреаційний пункт – рекреаційний центр – рекреаційний вузол – рекреаційний район – рекреаційний регіон – рекреаційна зона.

Запитання для самоперевірки


  1. Охарактеризуйте сутність і завдання рекреаційного районування.

  2. Перелічіть основні чинники рекреаційного районування.

  3. Чим відрізняються поняття «район» і «регіон»?

  4. В яких значеннях вживається поняття «регіоналізація»? В яких країнах і чому розвивалася теорія регіоналізації?

  5. Які природно-географічні основи регіоналізації вам відомі?

  6. Які таксономічні одиниці рекреаційного районування вам відомі?

  7. Дайте визначення рекреаційному району. Назвіть основні ознаки рекреаційних районів.

Рекомендована література:3-4, 7-11, 14, 17, 19, 23, 26
Тема 10. Рекреаційні регіону світу

План


  1. Загальна характеристика світового рекреаційного процесу.

  2. Міжнародні рекреаційні потоки.

  3. Підходи до рекреаційного районування світу.

  4. Європейський макрорегіон.

  5. Азійський макрорегіон.

  6. Північноамериканський макрорегіон.

  7. Центральноамерикансько-Карибський макрорегіон.

  8. Південноамериканський макрорегіон.

  9. Австралійсько-Океанійський макрорегіон.

  10. Африканський макрорегіон.

  11. Антарктичний макрорегіон.

Єдиного підходу до рекреаційного районування світу на сьогодні немає.

Н.С.Мироненко і І.Т. Твердохлєбов виділяють наступні рекреаційні регіони: Європа, Північна Америка, Латинська Америка, в тому числі Карибський басейн, Африка, Азія, Австралія з Океанією, Близький Схід.

А.А. Романов і Р.Г. Саакянц виділяють такі рекреаційні регіони: Західна Європа, Східна Європа, Північна Америка, Латинська Америка, Південно-Західна Азія (Близький Схід), Південна Азія, Південно-Східна Азія, Центральна й Східна Азія, Африка, Австралія й Океанія.

В.Ю. Воскресенський при вивчення туристичних ресурсів світу пропонує розрізняти територіальні рекреаційні утворення: закордонна Європа (Скандинавські країни, Середземноморський туристичний «очаг», Держави Західної Європи, Альпійські держави Європи, Держави Центральної і Східної Європи); Америка (Північна і Центральна Америка, острівні держави і території Карибського басейну, Південна Америка); Африка (Північна Африка, Південно-Східна і Південна, Західна Африка); Азія і держави Азіатсько-Тихоокеанського регіону (Азія, Австралія і Океанія); Росія.

О.О.Бейдик при рекреаційно-туристичному районуванні світу виділяє чотириступеневу систему рекреаційних одиниць. До макрорайонів належать: Європейський з тринадцятьма мезорайонами, Азійський (7 мезорайонів), Африканський (6 мезорайонів), Північноамериканський (2 мезорайони), Центральноамерикансько-Карибський (2 мезорайони), Південноамериканський (4 мезорайони), Австралійсько-Океанійський (2 мезорайони), Антарктичний (3 мезорайони). Аналогічного розподілу території світу при рекреаційному районуванні дотримується і П.О. Масляк.

За Всесвітньою Туристичною Організацією (UNWTO) виділяються наступні рекреаційні регіони: Африка, Америка, Азія й Тихоокеанський регіон, Європа, Близький Схід. Всі регіони окрім Близького Сходу поділяються на менші таксономічні одиниці.



Європа була й залишається найбільш розвиненим рекреаційним регіоном світу, щороку її відвідує до 60% усіх туристів нашої планети. Чинники, які сприяли перетворенню Європи на провідний рекреаційний регіон світу:

  1. Високий рівень економічного розвитку, доходів та рівня життя населення.

  2. Політична та економічна стабільність.

  3. Розвинена мережа транспортного сполучення і комунікацій.

  4. Географічна близькість європейських країн. Обмеженість території – чинник, що сприяє росту інтенсивності туристичних вибуттів.

  5. Значна порізаність берегової лінії й наявність бухт, заток і внутрішніх морів; кліматична комфортність; різноманітність форм рельєфу.

  6. Висока щільність міського населення.

  7. Велике зосередження історичних, культурних і природних пам’ятників на порівняно невеликій території.

  8. Велика кількість різноманітних районів зі сприятливими умовами для відпочинку, лікування, організації екскурсій і подорожей.

  9. Значний досвід в організації туризму.

Світовими лідерами за витратами на туризм є Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Нідерланди, Росія. Світовими лідерами за доходами від міжнародного туризму є в свою чергу Іспанія, Франція, Італія, Німеччина, Великобританія, Австрія.

Найбільш характерні особливості рекреаційних потоків в європейському регіоні:

- переважання внутрішньо-регіонального туризму, обмін рекреаційними потоками між європейськими країнами;

- простежується тенденція «антиподності», що виражається в подорожах рекреантів з північних країн на південь;

- концентрація рекреантів навколо Середземноморського басейну;

- значна кількість подорожей у сусідні країни;

- особливістю туристичних пізнавальних маршрутів в регіоні, є те, що туристи за одну поїздку відвідують кілька європейських країн.

Серед видів туризму, що одержали розвиток у Європі, виділяються лікувально-оздоровчий, діловий, релігійний, освітній, гірськолижний, пізнавальний, круїзний.

Азійський макрорегіон найбільший за площею і найрізноманітніший за історико-культурним та природним потенціалом рекреаційний регіон світу, який в цілому характеризується нерівномірним розвитком туризму по окремих країнах при практичній розвиненості всіх його видів. Розвитку туризму в регіоні сприяють:

- різноманіття природних умов і природних рекреаційних ресурсів;

- значні ділянки території регіону омиваються морями й океанами;

- різноманіття і високий рівень збереження історико-культурних ресурсів;

- знаходження в регіоні світових центрів паломництва таких релігій як буддизм, синтоїзм, конфуціанство;

- швидкі темпи економічного зростання держав, так званих «азійських тигрів», у зв’язку з чим значного розвитку отримав діловий туризм;

- більшість держав приділяють туризму значну увагу і виділяють потужні інвестиції на його розвиток;

- унікальне сполучення культурної і природної екзотичності й сучасних технічних досягнень розвинених країн регіону.

Регіон багато років поспіль демонструє стійку тенденцію зростання на міжнародному ринку туристичних послуг. Починаючи з 90-х рр. ХХ ст. кількість міжнародних туристів в регіоні зросла втричі, і на сьогодні цей регіон посідає другу позицію за кількістю обслуговуваних туристів з часткою ринку, що дорівнює 20% від загальносвітового туристичного потоку. Середні темпи зростання туристичних прибуттів тут найвищі в світі і становлять в середньому 6,8% на рік.

Основним туристичним ринком є країни Європи (Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Скандинавські держави), США й Канада. Велику частку (4/5) становить внутрішній туризм.

Основними видами туризму в регіоні являються: культурно-пізнавальний (Індія, Китай, Японія), діловий (Сінгапур), пляжно-купальний (Таїланд, Індія, Шрі-Ланка, Мальдіви), розважальний (Японія, Південна Корея, Тайвань), круїзний, паломницький (Непал, Індія, Іран).

Північноамериканський рекреаційний макрорегіон завжди був специфічним щодо особливостей розвитку рекреації і туризму. Безумовне лідерство за кількістю туристичних прибуттів та доходів від туризму займає США. Тут завжди переважав внутрішній туризм, хоча постійно зростала частка американців, які воліли б відпочивати за кордоном.

Даний регіон значній долі у світовому ринку рекреації завдячує сприятливим чинникам:


  • вигідне географічне положення регіону поміж трьох океанів;

  • величезна територія, з надзвичайно різноманітними і багатими природними та історико-культурними рекреаційними ресурсами, що дозволяє розвивати найрізноманітніші види туризму;

  • високий рівень розвитку країн, у тому числі туристичної інфраструктури та сервісу;

  • високий рівень урбанізації в регіоні;

  • високий рівень прибутків населення;

  • своєрідні культурно-історичні рекреаційні ресурси, які формувалися в умовах етнокультурної розмаїтості корінних народів і європейської колонізації;

- англомовний регіон сприяє припливу рекреантів практично з у всіх країн, де говорять англійською мовою.

Цікавою особливістю підприємливих американців є вміння «витискати» з рекреаційно-туристичного бізнесу набагато більше, ніж інші країни світу. Відомо, що за чисельністю іноземних туристів США доволі суттєво поступаються Франції та Іспанії, але при цьому іноземні туристи залишають тут вдвічі більше грошей.

Північноамериканський регіон є потужним центром пляжного відпочинку, грального, пізнавального, екологічного туризму. У регіоні вперше у світі були організовані національні парки.

Рекреаційні потоки мають як меридіональне, так і широтне спрямування. Широтний напрям в основному мають міжрегіональні потоки з Європи та країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.



Південноамериканський макрорегіон має значний рекреаційний потенціал, який в основному представлений різноманітними природними та історико-культурними ресурсами. Найвищий рекреаційний потенціал серед країн регіону має Бразилія.

Країни Південної Америки відносно слабо представлені на туристичному ринку світу, що обумовлюється рядом чинників:

- віддаленість від основних регіонів-постачальників туристів, насамперед, європейського;

- невисокий рівень розвитку рекреаційної інфраструктури (особливо транспортної) й рівня надаваних послуг;

- відсутність економічної та політичної стабільності в багатьох країнах.

Серед видів туризму, що одержали розвиток у регіоні, виділяються оздоровчий (пляжно-купальний), діловий, пізнавальний, екологічний, круїзний (морський, річковий), екстремальний.

Центральноамерикансько-Карибський макрорегіон. Головними його рекреаційним ресурсами виступають природні – сприятливий субтропічний клімат, морські узбережжя з чудовими пляжними територіями та високою температурою морської води, різноманітна тропічна рослинність та тваринний світ. Єдиним негативним природним чинником є так званий «сезон дощів».

Історико-культурні ресурси регіону сформувалися під впливом місцевих жителів, європейців та африканських рабів. Головними видами туризму в регіоні є: круїзний – на сьогодні він найрозвиненішим щодо проходження круїзних маршрутів та концентрації круїзного флоту; пляжно-купальний відпочинок – лідерами в цьому напрямку виступають Багамські острови, Куба, Домініканська республіка, Ямайка, Гваделупа, Барбадос. Особливістю проведення пляжно-купального відпочинку на островах є його сполучення з пізнавально-екскурсійною діяльністю, яка є досить диференційованою і включає природничо-орієнтовані, промислові, історичні, етнографічні пропозиції; дайвінг – регіон багатий як на природні, так і техногенні підводні об’єкти, можливості для підводного полювання – Багамські острови, о. Аруба, о. Біміні, о. Андрос; віндсерфінг – Домініканська республіка; морська риболовля та розважальний туризм. Країни даного регіону роблять ставку на розвиток комбінованого туризму й пропонують маршрути, які дозволяють комбінувати екологічний, пригодницький, пляжний туризму, а також заняття серфінгом, гольфом, риболовлею.

Сьогодні даний макрорегіон нарівні з субрегіоном Північно-Східна Азія належить до так званих регіонів бурхливого туристичного розвитку і має середньорічні темпи приросту – 8,4%.

Австралійсько-Океанійський макрорегіон. У цьому регіоні багато видів рекреаційних ресурсів. Природні умови для розвитку рекреації на багатьох островах Океанії близькі до ідеальних. Але значна віддаленість усе ще не дає змогу перетворитися йому на одну з найпотужніших баз туризму нашої планети. Високий рівень соціально-економічного розвитку поступово покращує ситуацію в Австралії та Новій Зеландії. Чинники, які сприяють розвитку рекреації в регіоні:

- значний потенціал різноманітних рекреаційних ресурсів;

- почленованість берегової лінії, наявність численних островів обумовлює наявність бухт, заток, що в сукупності зі сприятливим кліматом формує виключні умови для розвитку пляжно-купального туризму;

- ендемічність і збереженість природи;

- значний ступінь розвитку туристичної інфраструктури з відповідно високим рівнем сервісу.

Серед найбільш характерних особливостей рекреаційних потоків в регіоні можна відзначити:

- орієнтація на внутрішніх туристів;

- зовнішні потоки надходять з найрозвиненіших південноазіатських країн, країн Європи та США;

- основна мета, з якою закордонні туристи відвідують даний регіон – відпочинок.

Серед видів туризму найбільший розвиток в регіоні отримали: купально-пляжний туризм, екологічний, дайвінг, лікувально-оздоровчий напрями.



Африканський макрорегіон – надзвичайно цікавий, дуже перспективний, але порівняно слабо освоєний. Серед сприятливих чинників розвитку рекреаційної діяльності можна виділити:

  • сприятливе географічне положення;

  • близькість до Європи й Азії;

  • тривалий туристичний сезон;

  • наявність у багатьох прибережних районах значних пляжних територій;

  • різноманітні екзотичні природні рекреаційні ресурси;

  • історичні пам’ятки світового значення та автентичні місцеві історико-культурні ресурси.

Разом з тим розвиток туризму в регіоні стримують нестабільна політична ситуація, низький економічний рівень розвитку більшості країн регіону та дуже низький рівень розвитку туристичної інфраструктури. Внутрішній туризм майже не розвивається.

Серед видів туризму найбільший розвиток в регіоні отримали: пляжно-купальний, екологічний, пригодницький, круїзний, пізнавальний.



Запитання для самоперевірки

  1. На які рекреаційно-туристичні регіони і субрегіони поділяється територія світу за районуванням UNWTO ?

  2. Охарактеризуйте основні тенденції і перспективи розвитку світових рекреаційних потоків.

  3. Назвіть чинники, які найбільше впливають на розвиток рекреаційної діяльності в окремих рекреаційних регіонах світу: Америка, Африка, Європа, Азія, Австралія.

  4. Назвіть чинники, які стримують розвиток рекреації в окремих рекреаційних регіонах світу: Америка, Африка, Європа, Азія, Австралія.

  5. Охарактеризуйте рекреаційні потоки в рекреаційних регіонах світу: Америка, Африка, Європа, Азія, Австралія.

Рекомендована література: 3-4, 7-11, 14, 17, 19, 23, 29

Тема 11. Рекреаційні райони України

План


  1. Сучасні рекреаційні комплекси України.

  2. Рекреаційний потенціал різних регіонів України, сучасний рівень його використання.

  3. Територіальна структура рекреаційного комплексу України.

  4. Існуючі підходи до рекреаційного районування України.

  5. Південний рекреаційний район.

  6. Карпатський рекреаційний район.

  7. Поліський рекреаційний район.

  8. Інші рекреаційні райони.

Проблема рекреаційного районування України, починаючи з 70-х років розроблялася науковцями Київського науково-дослідного і проектного інституту містобудування, Інституту географії НАН України, а також Київського, Львівського, Сімферопольського, Донецького університетів. Схеми рекреаційного районування постійно доповнюються.

В. Преображенський (1970) виділив 4 рекреаційні райони (Одеський, Кримський, Азовський прибережний, Дніпровсько-Дністровський). І. Родичкін (1978) виділив 9 регіональних рекреаційних систем: Київсько-Дніпровська, Волинська, Сіверсько-Донецька, Придніпровська, Приазовська, Одесько-Чорноморська, Дністровсько-Бузька, Карпатська, Кримська). І. Пирожник (1985) виділив 2 рекреаційних райони (Дніпровсько-Дністровський, Південний) та 6 підрайонів (Київсько-Дніпровський, Харківсько-Донецький, Карпатський, Кримський, Одеський, Азовський). М. Крачило (1987) виділив у межах 2 зон 5 туристичних районів (Кримський, Одеський, Азовський, Дніпровсько-Дністровський, Карпатський). О. Бейдик та Д. Ляшенко у межах України в 1997 році виділили 6 рекреаційних районів (Карпатський, Полісько-Подільський, Київсько-Дніпровський, Донецько-Дніпровський, Причорноморський та Кримський), а в 2004 році – 5 ресурсно-рекреаційних районів (Причорноморський, Карпатсько-Подільський, Полісько-Столичний, Харківський, Придніпровсько-Донецький). В. Заставний та О. Шаблій виділяють 6 рекреаційних районів (Південний, Карпатський, Поліський, Правобережний височино лісостеповий, Лівобережно лісостеповий, Степовий) та по 3 підрайони в межах Карпатського району (Передкарпаття, Карпати, Закарпаття) та Південного рекреаційного району (Західний, Кримський, Східний).

У рекреаційно-туристичному господарстві України утворюються різні підгалузеві (спеціалізовані) ТРС, що мають неоднаковий рівень сформованості, характер концентрації, спеціалізації і розміщення установ. Найвищий рівень територіальної організації і сезонної стабільності мають ТРС, які базуються на використанні певних видів бальнеологічних ресурсів. До середньо сформованих спеціалізованих систем належать ті, які ґрунтуються на використанні переважно сезонних природних умов і ресурсів, наприклад рекреаційні системи узбережжя морів. ТРС, що формуються в складі нерекреаційних відомств, де цей вид діяльності не основний, є слабо сформованими і в сучасний період відіграють другорядну роль.

До складу Південного або Азово-Причорноморського району входять приморські території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей, півострів Крим. У межах району можна виокремити три підрайони: західний, кримський і східний. Західний підрайон має винятково сприятливі природні умови і природні ресурси для розвитку рекреації і туризму світового значення. Значний лікувальний ефект тут дає купання в морській воді, таласотерапія, дихання насиченими ароматами степових трав і соляними випарами моря повітряними масами. Тут зосереджені найбільші в країні розвідані запаси сульфідних мулових грязей солоних озер і лиманів, більша частина яких не використовується. Експлуатуються переважно грязі Куяльницького лиману. Попереду освоєння найчистіших і найбагатших родовищ лиману Алібей (понад 14% загальнодержавних запасів сульфідних грязей). До важливих рекреаційних ресурсів підрайону належать різні типи лікувальних мінеральних вод. Тут переважають цінні йодобромні, бромні і радонові води. Найвідоміші серед них мінеральні води «Куяльник».

Рекреаційним ядром підрайону є м. Одеса з цілою групою санаторно-курортних закладів, зокрема курортами Аркадія, Великий Фонтан, Чорноморка. Дуже перспективними курортами є Очаків та Скадовськ.

Унікальні природні ресурси й умови, культурно-історична спадщина використовуються тут очевидно недостатньо. Розвиток іноземного туризму стримується браком матеріально-технічної бази, що не відповідає високим міжнародним стандартам. Природні ресурси для лікування і відпочинку знищуються або погіршуються внаслідок шкідливих викидів у повітря, море і лимани. Стічні води промислових підприємств і комунального господарства, стихійні звалища відходів життєдіяльності місцевого населення негативно впливають на стан джерел мінеральних вод та грязьових відкладів. Уже нині ропа південної частини Хаджибейського лиману втратила лікувальну цінність, що зумовлюється фактичним його перетворенням на резервуар міських стоків Одеси. Спостерігається також нещадне забруднення Куяльницького і Одеського родовищ мінеральних вод. Узбережні води поблизу найпопулярніших пляжів у районі Одеси забруднені нафтопродуктами, фенолами і важкими металами.

Кримський підрайон можна чітко поділити на три рекреаційні зони: південнобережну, західну і східну. Найвідомішими об’єктами південнобережної рекреаційної зони є: Батилиман – Ласпі, Форос – Мелас, Оливи, Кастрополь, Блакитна затока, Симеїз, Алупка, Мисхор, Лівадія, Масандра, Ялта, Гурзуф, Фрунзенське, Карабах, Алушта, Семидвір’я. Основними в цій зоні є кліматичні та пляжні рекреаційні ресурси. Поєднання «вітру з гір» з морськими бризами і наповнених фітонцидами хвойних дерев, створює умови для лікування хворих із неспецифічними захворюваннями нервової та дихальної систем.

Західна рекреаційна зона має запас мінеральних сульфідних вод без специфічних компонентів, тут зосереджено понад 26% розвіданих запасів мулових сульфідних грязей, з яких нині використовується лише три родовища. Найбільшими об’єктами зони є курорти Євпаторія і Саки.

Надзвичайно перспективними є східна і гірська рекреаційні зони. Сприятливі кліматичні природні умови доповнюються високомінералізованими хлоридно-натрієвими лікувальними мінеральними водами, а також сульфідними мулистими грязями та ропою озер Велике і Червоне та заток Азовського моря, сульфідними мулистими грязями Молочного та Утлюцького лиманів, Таганрозької затоки.

Східна зона має єдине в Україні Булганацьке родовище сопкових грязей. У майбутньому тут можливе використання рекреаційних ресурсів Сивашу. Гірська рекреаційна зона придатна для спортивного туризму міжнародного масштабу (альпінізм, лижний туризм, спелеотуризм). Дуже перспективними тут є оздоровчо-прогулянковий, природничо-пізнавальний, історичний та інші види туризму. Східний підрайон нині є найменш освоєним. Найвідомішими курортами підрайону є Генічевськ, Маріуполь, Бердянськ, Кирилівка. Тут знаходяться Азово-Сивашський природний національний парк і знаменита Асканія-Нова.

До складу Карпатського району входять території Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської і Чернівецької областей. Тут виокремлюються рекреаційні підрайони Передкарпаття, Карпат, Закарпаття.

Рекреаційні системи Передкарпаття представлені гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієво-магнієвими, а також сульфатними натрієво-кальцієвими водами світового значення передкарпатської частини Львівської області. Ядрами цих систем є Трускавець, Східниця і Моршин. На північ від передгір’я зосереджені відомі із середньовіччя сульфатні лікувальні води Любеня Великого і Немирова. На півночі Івано-Франківської області в селі Черче також є сульфатні води, які доповнюються лікувальними грязями. За всіма геологічними ознаками Івано-Франківська і Чернівецька області нічим не поступаються Львівській за запасами цілющих мінеральних вод.

Передкарпаття з його чудовими природними умовами і багатими рекреаційними ресурсами, багатою історією, стародавніми містами з унікальною архітектурою, художніми промислами Коломиї, Косова та інших міст і сіл, розмаїттям етнографічних пам’яток неминуче має перетворитися на рекреаційно-туристичний комплекс світового значення. Найменш освоєні в рекреаційному відношенні території Чернівецької та Івано-Франківської областей.

Гірська частина Карпатського рекреаційного району, або власне Східні, Українські Карпати, має потужний потенціал для розвитку різноманітних видів туризму. Особливо придатні гори для короткотермінового відпочинку. Одноразова гранична рекреаційна місткість Карпат може досягати до 2 млн. осіб. Протягом року без шкоди для природного довкілля гори можуть відвідати до 8 млн. відпочиваючих і туристів. До цього можна додати ще 12 млн. екскурсантів і туристів вихідного дня.

Характерною особливістю Карпат є сотні родовищ цілющих мінеральних вод різного складу, які майже не використовуються на господарському рівні. Карпатські гори є екологічно найчистішою територією України і однією з екологічно найбезпечніших частин всієї Європи.

Унікальні ландшафти, рельєф, значні площі природно-заповідного фонду, джерела мінеральних вод, цілюще, фітонцидне повітря, безліч лікарських рослин, грибів і ягід, храмова архітектура, аналогів якої немає у світі, героїчні історичні постаті, невтрачений донині побут гуцулів, бойків, лемків, унікальні ремесла, сувеніри, високохудожні вироби для всіх сфер побуту, народний одяг роблять даний підрайон конкурентоспроможним на світовому ринку туристичних послуг.

Закарпатський рекреаційний підрайон має комплекс рекреаційних умов і ресурсів для всебічного розвитку рекреації і туризму. Однак донині його розвиток переважно ґрунтується на експлуатації значних запасів вуглекислих, сульфідних і хлоридно-натрієвих мінеральних вод.

Найбільш розвинені на Закарпатті лікувально-оздоровчий, пішохідний, велосипедний, пізнавальний, зимовий, гастрономічний, винний, фестивальний туризм. Великі перспективи для розвитку ділового, конгресового, екстремального видів туризму. Міста з унікальними історією та архітектурою, замки, руїни фортець, етнічне багатоманіття мають стати основою для диверсифікації рекреаційно-туристичного господарства цієї частини Карпатського рекреаційного району.

Інші рекреаційні райони України розвинуті набагато слабше. Разом з тим вони теж є дуже перспективними і повинні розвиватися з урахуванням їхньої природно-ресурсної й історико-культурної специфіки, а також з огляду подоланні диспропорції у територіальній організації рекреаційного господарства країни.



Запитання для самоперевірки

  1. У чому особливості рекреаційного комплексу України?

  2. Охарактеризуйте основні рекреаційні райони України.

  3. Охарактеризуйте рекреаційні ресурси кожного рекреаційного району України.

  4. Оцініть рекреаційний потенціал рекреаційних районів України.

  5. В чому полягають проблеми розвитку рекреаційної галузі в нашій державі?

  6. За рахунок чого можливе розширення площ системи курортно-рекреаційних територій в Україні?

Рекомендована література:1, 3, 5, 7-8, 13-19, 25, 28



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка