Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – гімназія №23 вінницької міської ради



Скачати 28.92 Kb.
Дата конвертації07.05.2017
Розмір28.92 Kb.

 НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ КОМПЛЕКС: ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ – ГІМНАЗІЯ № 23 ВІННИЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

  • Розвиток науки України
  • др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.
  • Виконала група «Науковці»

Ми розповімо про:

  • видатних вчених-науковців др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст., які зробили відкриття у таких галузях:
  • Історичній науці
  • Медицині
  • Біології
  • В. Антонович
  • М. Грушевський
  • О. Єфименко
  • Д. Багалій
  • Д. Яворницький
  • М. Гамалія
  • Д. Заболотний
  • І. Мечников
  • І. Сєченов
  • Увага! Презентація містить гіпертекстові посилання: при натисненні лівою кнопкою миші на прізвищі історика-науковці автоматично буде здійснено перехід до слайду з відповідною цікавою інформацією про нього. Кнопка «Повернення до плану» має можливість повернутись до слайду 2.

Володимир Антонович

  •   (18 (30) січня 1834, Махнівка - 8 (21) березня 1908, Київ - український історик, археолог, етнограф, член-кореспондент Російської АН з 1901; професор Київського університету 1878; належав до хлопоманів; співорганізатор Київської громади. Антонович був представником народницької школи в українській історіографії.
  •   Антонович був представником народницької школи в українській історіографії. Він створив так звану «київську школу істориків, що в особі учнів Антоновича з Київського університету та заклала підвалини сучасної історичної науки. Створив українську археологію як науку, розробивши нову методику ведення розкопок.

Праці В. Антоновича

  • В. Антонович в своїх науково-популярних лекціях («Бесіди про часи козацькі в Україні» (1897); «Виклади про часи козацькі в Україні» (1912) дав загальний огляд української історії від часів сформування козаччини.
  • Повернутись до плану
  • У своїх працях Антонович уникав синтези, документально досліджуючи окремі історичні явища.

В. Антонович був видатним українським громадським діячем. Належачи до так званих «хлопоманів», він надрукував у відповідь польському публіцистові Зенону Фішеві (псевдонім Падалиця) відому статтю «Моя исповедь» (1862), де подав обґрунтування ідеології «хлопоманів». Антонович стояв на чолі українського громадсько-політичного життя.

  • В. Антонович був видатним українським громадським діячем. Належачи до так званих «хлопоманів», він надрукував у відповідь польському публіцистові Зенону Фішеві (псевдонім Падалиця) відому статтю «Моя исповедь» (1862), де подав обґрунтування ідеології «хлопоманів». Антонович стояв на чолі українського громадсько-політичного життя.
  • Повернутись до плану
  • За його ініціативою 1890 року в Галичині дійшло до «угоди» між поляками й українцями у Львівському сеймі. Антоновичу належить велика роль в реалізації плану переїзду Михайла Грушевського до Львова і створення там наукового осередку. Дослідив стоянки періоду палеоліту, неоліту, провів розкопки поселень Трипільської культури, древлян та розробив їх класифікацію. Видав археологічні карти Київської й Волинської губерній (1895, 1900).
  • Внесок В. Антоновича в історичну науку
  • Миха́йло Сергі́йович Груше́вський (17 (29) вересня 1866, Холм, нині Польща — 25 листопада 1934, Кисловодськ, РРФСР) — професор історії, організатор української науки,політичний діяч і публіцист. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917–1918). Голова Наукового Товариства ім.Шевченка у Львові, завідувач кафедри історії Львівського університету (1894–1914), дійсний член Чеської АН (1914), ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), автор понад 2000 наукових праць.
  • Михайло Грушевський
  • 1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року із сім'єю приїхав до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу. Очолював археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI–XVIII століттях.

Праці Михайла Грушевського

  • Повне зібрання творів М. Грушевського — найповніше 50-томне видання творчої спадщини видатного вченого і громадського діяча (всі опубліковані й неопубліковані твори, його епістолярна, мемуарна спадщина й архів).

Олександра Єфименко

  • Своїм вчителем в українознавстві О. Єфименко вважала Антоновича Володимира Боніфатійовича. У 1896 р. Олександра Єфименко зайняла перше місце в конкурсі на найкращий підручник з історії України; також написала «Елементарний підручник російської історії», що витримав сім видань (1911–1918). Вивчала Єфименко і культуру України. Активно виступала за присвоєння офіційного статусу українській мові (царським указом від 1878 року було заборонено друк українською мовою).
  • Єфи́менко
  • Олекса́ндра Я́ківна (дівоче прізвище Ставро́вська) (*18(30) квітня 1848 — † 18 грудня 1918)  — український та російський історик і етнограф, перша жінка, що одержала ступінь російського доктора історії honoris causa, 1907–1917 професор російської історії на Бестужевських курсах у Петербурзі. Праці про політичний та соціально-економічний устрій України XVII—XVIII ст.

Основні наукові роботи О.Єфименко

  • Олександра Яківна — автор праць, написаних на ґрунті народницького підходу до історичних явищ. В її творчому доробку особливе місце займає «Історія українського народу», в якій висвітлюється історичний процес в Україні з найдавніших часів до XIX ст.
  • Вела активну громадську діяльність; так, Єфименко була заступником голови Харківського видавничого комітету, організатором у Харкові історичногогуртка; виступала за жіночу емансипацію.

Багалій Дмитро Іванович  (26 жовтня (7 листопада) 1857, Київ — 9 лютого 1932,Харків) — український історик, філософ та громадський діяч, ректор Харківського університету (1905–1910), академік Української Академії Наук (з 1919).

  • Багалій Дмитро Іванович  (26 жовтня (7 листопада) 1857, Київ — 9 лютого 1932,Харків) — український історик, філософ та громадський діяч, ректор Харківського університету (1905–1910), академік Української Академії Наук (з 1919).
  • Народився 7 листопада 1857 р. у Києві в міщанській родині, в сім'ї ремісника-лимаря Він рано залишився сиротою і виховувався в багатодітній сім'ї своєї тітки по матері. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського університетів.
  • Дмитро Багалій
  • У своїх спогадах він із теплотою згадував про роки навчання (1876–1880), особливо про свого наукового керівника В. Б. Антоновича. Саме ця людина зіграла ключову роль у залученні здібного студента до архівних розшуків, археологічної роботи тощо. Д. І. Багалій не висунув нової концепції історії України і висвітлював головним чином окремі аспекти її минулого. У пам'яті нащадків він залишився як невтомний літописець Слобідської України та Харкова, з яким пов'язано було майже все життя і діяльність вченого.

Праці Дмитра Багалія

  • Д. І. Багалій не висунув нової концепції історії України і висвітлював головним чином окремі аспекти її минулого. У пам'яті нащадків він залишився як невтомний літописець Слобідської України та Харкова, з яким пов'язано було майже все життя і діяльність вченого. Його роботи за змістом можна об'єднати у три групи: документи з історії Слобідської України; загальні документи з історії України; матеріали про видатних діячів.

Дмитро́ Іва́нович Яворни́цький (Еварни́цький) (* 25 жовтня (6 листопада) 1855, с.Сонцівка  — † 5 серпня 1940, Дніпропетровськ) — український історик, археолог,етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, дослідник історії українського козацтва, дійсний член НТШ (1914) і ВУАН (1929).

  • Дмитро́ Іва́нович Яворни́цький (Еварни́цький) (* 25 жовтня (6 листопада) 1855, с.Сонцівка  — † 5 серпня 1940, Дніпропетровськ) — український історик, археолог,етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, дослідник історії українського козацтва, дійсний член НТШ (1914) і ВУАН (1929).
  • Дмитро Яворницький родом із села Сонцівка (тепер у межах с. Борисівка Харківського району Харківської області), син дяка. 
  • Дмитро Яворницький
  • 1886-91 Яворницький викладав історію в гімназії й на педагогічних курсах у Петербурзі. Як політично неблагонадійного його 1892 р. вислано під нагляд поліції до Ташкенту, із забороною викладати в гімназіях. Тут він продовжував досліди у галузі історії й археології, склавши «Путеводитель по Средней Азии от Баку до Ташкента в археологическом и историческом отношениях» (1893). 1901 Яворницький захистив маґістерську дисертацію («История запорожских казаков», 2 тт.) в Казанському університеті; 1897 — 1902 працював як приват-доцент на кафедрі історії Росії Московського університету.

Видатні вчені-науковці др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст., які зробили відкриття у медицині

  • Увага! Презентація містить гіпертекстові посилання: при натисненні лівою кнопкою миші на прізвищі історика-науковці автоматично буде здійснено перехід до слайду з відповідною цікавою інформацією про нього. Кнопка «Повернення до плану» має можливість повернутись до слайду 2.
  • М. Гамалія
  • Д. Заболотний

Данило Заболотний

  • Дани́ло
  • Кири́лович Заболо́тний (*16 (28) грудня 1866, Чоботарка Ольгопільського повіту Подільскої губернії (нині —Заболотне Крижопільського району Вінницької області) — †1929) — український мікробіолог, епідеміолог, Президент ВУАН(1928–1929), засновник Інституту мікробіології та епідеміології в Києві.
  • Ім'я Данила Заболотного носить Інститут мікробіології і вірусології НАН України, який він заснував в 1929 році та вулиця на південній околиці Голосіївського району Києва, на якій знаходиться цей та декілька інших інститутів НАН України біологічного профілю. Також Вінницький медичний коледж ім. акад. Д.К. Заболотного, вулиця в Одесі.
  • Праці Д.Заболотного
  • Опублікував понад 200 праць, присвячених головним чином вивченню трьох інфекційних хвороб — чуми, холери (у співпраці із Савенком) й сифілісу. Його наукові висновки базувались на багатому фактичному матеріалі, на подвижницькій практичній боротьбі з інфекційними захворюваннями. У 1897 р. брав участь в експедиції з вивчення чуми в Індії, Аравії. В наступні роки керував експедиціями з вивчення спалахів чуми в Монголії, Китаї, на Забайкаллі, в Ірані, Аравії, Месопотамії, в Киргизьких степах, Поволжі, Туркестані, Шотландії, Маньчжурії та ін.

Микола Гамалія

  • Мико́ла
  • Фе́дорович Гамалі́я (* 5 (17) лютого 1859, Одес, Херсонська губернія, Російська імперія — † 29 березня 1949, Москва, СРСР) — український та радянський мікробіолог іепідеміолог, почесний академік Академії Наук СРСР (з 1940), заслужений діяч науки (з 1934). Лауреат Сталінської премії (1943 рік). Походить з давнього козацького роду Гамалії.
  • М. Гамалія народився 15 (28) лютого 1875 року в Одесі. Його дід, Михайло Леонтійович Гамалія, був лікарем, що написав у 1789 році монографію про сибірку. У 1880 р. закінчив Новоросійський університет, а у 1883 році й Петербурзьку військово-медичну академію. У 1885 році на конкурсній основі Миколу Гамалію було обрано для відрядження до Парижа у лабораторію Луї Пастера для поглиблення досвіду в галузі бактеріології. В 1892 році, повернувшись до Росії, захистив докторську дисертацію «Етіологія холери з точки зору експериментальної патології» (опубліковано у 1893 році).

Наукова спадщина М. Гамалії

Видатні вчені-науковці др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст., які зробили відкриття у біології:

  • Ілля Мечников
  • Іван Сєченов

Ілля Мечников

  • Ілля Ілліч Мечников (* 3 (15) травня 1845, Іванівка Харківської губернії — † 2 (15) липня 1916, Париж) — український науковець, один з основоположників еволюційної ембріології, імунології та мікробіології.
  • Основні його наукові праці присвячено еволюційній ембріології, мікробіології, імунології та геронтології. Починав з праць із зоології безхребетних та порівняльної ембріології.
  • Засновник теорії зародкових листків Один із основоположників еволюційної порівняльної  ембріології  Відкрив явище фагоцитозу (1882). Розробив на його основі фагоцитарну теорію імунітету (1883) та теорію порівняльної патології. Створив теорію походження багатоклітинних організмів (1886). Ці дослідження стали значним внеском в еволюційне вчення. Один із основоположників мікробіології.

Іван Сєченов

  • Сєченов Іван Михайлович (1 серпня 1829 — †2 листопада 1905) — видатний фізіолог, психолог і мислитель-матеріаліст, який започаткував фізіологічну школу.
  • Народився в селі Теплий Стан Симбирської губернії, в дворянській родині, де отримав початкову освіту. Навчався в Головному інженерному училищі Петербурга, після закінчення якого в 1848 проходив військову службу в Києві.
  • На початку 1860 Сєченов приїхав до Петербурга, захистив дисертацію на ступінь доктора медичних наук. Ще в «Тезах», що передували докторській дисертації, Сєченов висунув положення про своєрідність рефлексів, центри яких знаходяться в головному мозоку, і ряд ідей, що сприяли подальшому вивченню їм головного мозоку. У 1862 р. в паризькій лабораторії К.Бернара Сєченов експериментально перевірив гіпотезу про вплив центрів головного мозку на рухову активність (феномен центрального гальмування, описаний ним у 1863 р., був названий «сеченівськім гальмуванням»).

Каталог: intel -> files -> konkyrs -> 2013-2014 -> kobysa-2%20sem -> Portfolio Pashchenko Iryna -> uchnivski priklady -> prezentacia uchnivska
Portfolio Pashchenko Iryna -> «Культура України кінця ХІХ- початку ХХ ст.»
2013-2014 -> Назва веб-сайта url-адреса сайта
konkyrs -> Посилання на використані ресурси Інтернету
Portfolio Pashchenko Iryna -> План навчального проекту
prezentacia uchnivska -> Звітна презентація групи «Дослідники розвитку літератури»
2013-2014 -> Проект “Спитай себе, дитино, хто тиєів серці обізветься рідна мова…”
kobysa-2%20sem -> Проект «Залишені людьми сліди життя…» наша анотація

Скачати 28.92 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка