Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України



Сторінка1/59
Дата конвертації09.09.2018
Розмір3.17 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   59
Михайло ЛУКІНЮК
Обережно: міфи!

Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України


Київ


Видавництво імені Олени Теліги

2012


Тривалий період перебування нашої країни у складі Російської імперії призвів до брутальної фальсифікації історії українського народу за допомогою впровадження у суспільну свідомість численних історичних міфів, витворених імперськими ідеологами.

Широко використовуючи роботи як відомих учених минулих століть, так і сучасних дослідників, а також документи й архівні матеріали, автор дослідження висвітлює справжню суть і пропагандистську спрямованість імперських історичних міфів, які докорінно перекручують історію України.

Для українознавців, істориків, викладачів вузів, аспірантів, студентів, учнів старших класів — усіх, хто цікавиться історією України.

Поки ми не змиємо того в’язкого намулу, який нанесла імперська ідеологія на нашу національну культуру, нашу історію, ми не доберемося до свого історичного коріння, не зрозуміємо свого історичного минулого в усій його складності й не отримаємо життєдайного соку для живлення нації...

Анатолій Матвієнко

Тобі, Україно, присвячую



Та обставина, що навіть у час, коли проблема хліба насущного стала суворою реальністю в домівках більшості наших співвітчизників, зримо зріс, особливо серед шкільної та студентської молоді, інтерес до вивчення історії, з одного боку, можливо, відгонить певною феноменальністю, а з іншого — цілком зрозуміла, позаяк людині завжди властиве зацікавлення власними коренями, минувшиною рідної землі. Та на відміну від пріснопам’ятної «епохи розвинутого соціалізму», коли ця похвальна потреба мала усі підстави бути цілком задоволеною (так бодай вважалося) величезним наробком радянської історичної науки, зараз стан справ докорінно змінився.

Плоди того стрункого дерева наразі втратили попередню принадність, оскільки, як з'ясувалося, саме дерево було добряче поточене незчисленними міфами, себто вигадками, перекрученнями, прямим фальшуванням історичного матеріалу на догоду пануючій в СРСР комуно–більшовицькій ідеології, яка до того ж успадкувала чимало історичного анахронізму від своєї імперської попередниці.

Тож багато що в історичній царині нині, безперечно, потребує перегляду, переосмислення, нових досліджень, пошуків.

Для цього потрібні додаткові кошти (в тому числі й значні видавничі витрати), здібні дослідники, а головне — час. Не секрет, що цього, як і багато чого іншого, в Україні зараз гостро бракує.

До того ж, як слушно наголосив донеччанин О. Боргардт («Літературна Україна», 05.02.1998), «українська історична наука й досі тихо спить в обіймах російської, тихо пливучи руслом імперських концепцій Росії, великодержавних та шовіністичних...»

Тому не дивно, що, попри фахових істориків, до цієї справи долучаються й ентузіасти.

Викладач спеціальних дисциплін у Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут» Михайло Лукінюк не належить за фахом ні до істориків, ні до письменників, однак його дослідження з історії рідної землі та українського народу вже отримали справедливе визнання як серед літераторів, так і серед істориків.
Леонід ГОРЛАЧ

Книга для вдумливого читача

Слово «міф» має пряме й переносне значення. У прямому термінологічному значенні — це витвір колективної народної уяви, що дає узагальнений і водночас чуттєво–конкретний образ світу; міфологічна модель світу в первісних культурах була свого роду еквівалентом культури, а тепер зберігає своє художньо–творче значення. У переносному значенні (яке випливає з абсолютизації міфології як замінника науки) міф — вигадка, оманливе уявлення, що претендує на істинність, а насправді створює далекий від дійсності ілюзорний світ. Такі міфи можуть виникати стихійно на ґрунті малообізнаності або недисциплінованості думки, але їх можуть і цілеспрямовано продукувати й розповсюджувати, нав’язувати з певною корисливою метою. Саме цим дуже часто займалися і займаються політики, особливо владні, задля впливу на свої народи, здійснення певних партійних чи державних завдань, компрометації противників тощо. З особливим успіхом такі міфи в своїй пропагандистській якості застосовуються в тоталітарних суспільствах, де влада здійснює універсальну ідеологічну обробку свого населення. Націонал–соціалістична держава Гітлера — Геббельса і комуно–соціалістична держава Леніна — Сталіна — Жданова були справжніми царствами міфів.

Але і в суспільствах нетоталітарних, в усьому сучасному світі міфи є чи не найефективнішим елементом політичних технологій, що їх використовують окремі діячі, партії та цілі держави, а створення пропагандистських міфів і впровадження їх у суспільну свідомість стає професійним (і часто високооплачуваним!) заняттям цілої касти людей — ідеологів, публіцистів, журналістів. Водночас діяльність і продукція новітніх «міфотворців» давно вже привернула до себе увагу науки, насамперед соціології та культурології, які вивчають способи творення та застосування міфів, їхній вплив на масову свідомість. «Відстеженням» пропагандистських міфів та протидією їй займається і твереза, раціонально налаштована публіцистика, незалежна громадська думка.

Саме в цьому контексті слід сказати про унікальну в своєму роді працю Михайла Лукінюка «Обережно: міфи!» Чому я називаю її унікальною? Щоб обґрунтувати таку оцінку, мушу звернути увагу на деякі обставини.

Територія Радянського Союзу була, сказати б, зоною особливої міфонасиченості, а територія Радянської України — ще й утрикрат міфонасиченішою. Адже тут діяли міфи ідеологів царської Росії, Російської імперії, міфи ідеологів більшовизму, міфи русифікаторів різних поколінь. Після проголошення державної незалежності України вона стала і стає дедалі більше об’єктом ідеологічної та інформативної агресії з боку великодержавницьких та реваншистських сил Росії, що реанімують старі міфи й активно створюють нові.

І треба визнати, що українська політична думка досить мляво реагує на цю нахабну й настирливу ідеологічну експансію, що нерідко намагається вбратися в «наукові» одежі. Є окремі «контрудари» публіцистів, є випадки аргументованої полеміки науковців, але все це діється епізодично й час від часу.

Що ж до спроби оглянути всю картину цієї тотальної ідеологічної навали на Україну, узагальнити її, вичленувати систему антиукраїнських міфів (як політично цілеспрямовано спродукованих, так і «самонароджених» у бур’янах задавнених стереотипів), то Михайло Лукінюк — тут таки піонер! А ще унікальність його праці в тому, що він розглядає всі зазначені вище три «покоління» міфів на тему України — царської доби, радянської доби і пострадянської, описуючи механізм їхньої взаємопов’язаності і взаємодії.

У книзі — 35 розділів про 35 міфів. Звичайно, це умовність: їх могло бути менше, могло бути більше. Та річ не в цім. Хай читач оцінить величезну роботу, яку здійснив автор, рясноту джерел, які він використав. А широке цитування джерел — як писань самих «міфотворців», так і їх критиків, — допоможе читачеві зробити власний висновок, може в чомусь і «підкоригувавши» самого автора, якому не чужий полемічний запал.

Хочеться побажати цій книзі саме такого читача — цікавого до нової інформації, уважного і схильного до самостійного думання.
Іван Дзюба,

академік НАН України





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   59




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка