Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України



Сторінка35/59
Дата конвертації09.09.2018
Розмір3.17 Mb.
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   59
Волинська область. Ось що, зокрема, повідомляв 26 листопада 1944 р. «Інформаційний бюлетень» ЦК КП(б)У № 36 про трагедію, яка сталася 25 жовтня 1944 р. в селі Ляховому (АД: О фактах нарушения советских... — 1944. — Арк. І): «...дільничний уповноважений міліції Воротніков, отримавши завдання від начальника р/в НКВС затримати гр–на Парфенюка, який нібито дезертирував з Червоної Армії, з 4–ма бійцями з групи охорони громадського порядку о 8–9 годині вечора оточив квартиру (в інших повідомленнях — «будинок». — М. Л.) гр–ки Парфенюк, увірвався до помешкання і,щоби налякати”, застрелив із автомата її дочку. З метою приховування злочину Воротніков застрелив гр–ку Парфенюк, її 15–річного сина, другу дочку й тримісячне дитя. Перевіркою встановлено, що гр–н Парфенюк перебуває в Червоній Армії й ніколи звідти не дезертирував (а якби навіть і дезертирував, то хіба це могло бодай якось виправдати моторошний вчинок тих душогубів?! — М. Л.)».

Львівська область (АД: О грубейших извращениях... — 1945. — Арк. 1). «11 березня [1945 р.] у селі Наконечному були затримані Гула М. і Шпитяк С., що ухилялися від мобілізації, і в селі Поруденко гр–н Ничкало І. 50–ти років. Усі троє за наказом [начальника Яворівського райвідділу НКВС] Рудковського розстріляні дільничним уповноваженим Щигульним (у довідці «О фактах грубого нарушения советской законности в Яворовском районе Львовской области» організаційно–інструкторського відділу ЦК КП(б)У (там само. — Арк. 10) прізвище останнього записане інакше: Щегулін. М. Л.). 17 березня ц. р. у селі Прилбичі проводилася операція, в результаті якої було затримано 11 осіб, що ухилялися від мобілізації. На шляху до райцентру Рудковський відібрав з групи затриманих» чотирьох осіб «і після допиту, супроводжуваного побиттям, за його наказом вони були розстріляні».

Рівненська область. У довідці, надісланій 5 січня 1945 року на ім’я Хрущова секретарем обкому КП(б)У В. Бегмою (АД: Справка о борьбе... — 1945. — Арк. 73), серед інших прикладів наведено й такий: «7 грудня 1944 року при проведенні операції з ліквідації бандгруп у селі Борбино Острожецького району була затримана громадянка Устимчук Мокрина Йосипівна. Як з'ясувалося пізніше, Устимчукмати 11 дітей, причому 3 сини перебувають у Червоній Армії, а чоловік працює в оборонній промисловості. Затримана Устимчук була доставлена до р/в НКВС. Начальник р/в НКВС лейтенант міліції Піканов був п'яним і того ж дня ввечері, не розібравшись, наказав бійцеві військ НКВС Логвиненку вивести Мокрину Устимчук у виярок поблизу пошти (в центрі містечка Острожець) і розстріляти її». Той «виконав наказ», а під час розслідування було «встановлено у що Устимчук до ОУН і УПА жодного стосунку немає...»

Станіславська (пізніше — Івано–Франківська) область. «Працівники Кутського райвідділу НКВС: Івановначальник райвідділу, Бєловспівробітник райвідділу і Левченкоуповноважений міліції прибули 10 жовтня 1944 р. в село Рідни з групою бійців винищувального батальйону. Не виявивши бандитів у вони вбили 7 мешканців і спалили 7 селянських обійсть... Серед убитих двоє дітей 6–12 років і дві жінки5 і 55 років...» (АД: О фактах нарушений... — 1945. — Арк. 38).

Тернопільська область. 9 лютого 1945 р. «дільничний уповноважений В–Дедеркальського р/в НКВС Петрушевський, будучи напідпитку, на хуторі Тури розстріляв ні в чому не повинних 6 осіб селян, забрав їх майно й спалив два будинки», а його «колега» зі Зборівського р/в НКВС «Бєлофостов, супроводжуючи заарештованих, напився п’яним і розстріляв п’ятьох із них...» Д: О фактах морально–бытового разложения... — 1945. — Арк. 2–3). 5 березня 1946 р. «пом. уповноваженого Струсівського р/в МВС Лобанов при здійсненні операції в селі Сущин обстріляв будинок інваліда Вітчизняної війни Антонюка. При цьому вся сім’я з 4 осіб була вбита...» (АД: О недостатках в работе... — 1946. — Арк. 4). Як наголошується у цій постанові бюро Тернопільського обкому КП(б)У, «подібні випадки вбивства безвинних громадян мали місце також у Мельнице–Подільському, Підгаєцькому і Зборівському районах».

Чернівецька область. «Начальник Кельменецького райвідділу НКВС Никаноров разом зі співробітниками райвідділу винищив п’ятьох осіб ні в чому не повинних громадян, з яких одну жінку задушили мотузкою, прив’язали їй камінь на шию й кинули в Дністер. Трьох полонених угорців замість доправлення їх до місця призначення розстріляли і кинули в криницю. Одного фіктивного бандита розстріляли і труп залишили в лісі, прикривши гіллям. Усі ці факти злочинної діяльності працівників р/в НКВС були відомі керівництву управління НКВС», однак жодних заходів вжито не було. (АД: О [некоторых] фактах нарушений... — 1945. — Арк. 8). Під час розслідування діяльності начальника УМВС Чернівецької області полковника Руденка (там само. — Арк. 23–24) було виявлено, що в лютому — березні 1945 р., коли «в органи МВС Чернівецького району прийшла з повинною велика кількість бандитів», він «вирішив здійснити ряд заходів, спрямованих на безслідне зникання бандитів», для чого наказував розстрілювати утримуваних у камерах попереднього ув’язнення. Так само діяли й підлеглі полковника...

Якщо вже «визволителі» з такою легкістю вбивали ні в чому не винних людей, то затримати чи заарештувати будь–кого було для них, безперечно, пустісінькою справою, ба навіть розвагою. Як, наприклад, повідомляв 5 грудня 1944 р. в. о. Прокурора УРСР С. Шугуров (АД: О нарушении... — 1944. — Арк. 40), в Рудиківському районі Дрогобицької області «незаконно заарештовано 43 особи», які «без санкції прокурора утримувалися під вартою понад 25 днів». Та що там «якихось» сорок три незаконно заарештованих — он на Тернопільщині тільки «в травні місяці [1946 р.] без санкції прокурора і УМВС чи УМДБ у камерах попереднього ув'язнення утримувалось 2112 осіб, з яких 991 заарештовані без будь–яких підстав», на час розгляду цього питання обкомом КП(б)У вже були «звільнені» (АД; О недостатках в работе... — 1946. — Арк. 3). І що ж? А нічого страшного — саме таку установку щодо подібної практики давав той, кому переважно інформація про всі ці неподобства й адресувалася. «Якщо в якомусь із сіл бандити вчинили напад, — повчав головний більшовик України секретарів обкомів і начальників облуправлінь НКВС і НКДБ (АД: Стенограмма выступления тов. Хрущева... — 1945. — Арк. 5–6), — треба викликати й негайно заарештувати пособника. Треба заарештувати 2–3 в залежності від обставин, а сім’ї вислати... Юридично, можливо, ми й матимемо помилки, а саме, що він у даному випадку не є фактичним провідником банди — може статися, якийсь процент буде помилковим. Це нічого... Треба намітити, які куркульські родини безперечно є пособниками... Треба добряче вдарити по цій куркульській верхівці. Спробувати в шахматному порядку намітити групу сіл, взяти кількох куркулів і сказати: ми знаємо, що ви допомагаєте бандитам... Звісно, він буде відпиратися, але ми повинні сказати про це упевнено. І от якщо тільки бандити когось із цього села пальцем зачеплять, ви будете заарештовані, а ваша родина вислана до Сибіру... А народові ви повинні сказати, що висилається не як куркуль, а як пособник бандитів (якщо почнемо виселяти куркуля в Сибір, то бандити скажуть, а що [ми] вам казали, як скінчиться війна, так і будуть висилати в Сибір, ось так воно і є, всіх українців висилають до Сибіру. Цього нам не треба)... А якщо... замість Петра візьмете Івана, то не помилитеся,завтра візьмете Петра...» Не дивно, що архівні матеріали, з яких тут представлено лише крихтину, аж рясніють подібними фактами.

У згаданій довідці В. Бегма відзначає характерну ознаку ведення бойових дій військами НКВС: вони «мало беруть живцем», і розповідає, як «під час розгрому банди “Апостола” в Тучинському районі війська майора Погодіна вбили 25 осіб», а єдиного бандита, що пораненим потрапив у полон, «один лейтенант» забив ударом приклада по голові. Та видається, що дорікає дарма, бо, як видно навіть із маленької дрібки витягнених з величезної кількості документально засвідчених фактів (а слід пам’ятати, що й останні далеко не охоплюють повної картини терору, що жахливою повінню затопив Західну Україну, адже, як наголошує у згаданій «Доповідній» Г. Кошарський, зовсім «не кожний випадок порушення радянської законності має своє відображення у слідчих справах і розслідується», навпаки, на думку військового прокурора, «більшість фактів якраз не розслідується»), чимала кількість «бандитів», як з’ясовувалося під час здійснюваних — хай і зрідка — розслідувань, взагалі ніяким боком не була причетною до УПА (на жаль, як ми вже мали змогу не раз переконатися, часто–густо траплялося так, що запідозреного спочатку вбивали, а вже потім «з'ясовувалося»...). А так — «бандита» вбито — і кінці у воду...

До речі, «визволителі» взагалі воліли мати справу не так із справжніми «бандитами», як із так званими бандпособниками, якими в принципі можна було оголосити будь–кого з мешканців, щоб затим на «законній» підставі конфіскувати уподобане майно нещасливця. Як видно, скажімо, зі «Звіту» командування 3–го кавалерійського полку І Української партизанської дивізії ім. С. А. Ковпака «про бойові дії проти українських націоналістів» (відмовившись реформувати партизанські з’єднання, що дислокувалися на вже звільнених територіях, у регулярні частини Червоної армії, радянське керівництво натомість спрямувало декотрі з них на боротьбу з УПА), за 15 днів — «з 17.10. по 3.11.44 р.» — «знищено бандитів» аж... одного, зате «вилучено бандпособників (у полон)63 особи» (АД: Отчет по борьбе... — 1944. — Арк. 22).

Це ж одразу впадає у вічі й при ознайомленні зі звітами інших підрозділів цієї партизанської дивізії, наприклад окремого кавалерійського дивізіону за період від 15 серпня до 20 вересня 1944 р. (АД: Итоги... — 1944. — Арк. 24–25). Дивізіон у цей час переважно займався «прочистками» різних лісів у Млинівському, Горохівському, Дубнинському районах із майже однаковим результатом: «ничего не обнаружено». І навіть натрапивши «на банду УПА у складі 18 осіб» та провівши «короткий бій», зуміли обійтися без втрат (з обох боків). Та один бій, вочевидь, усе ж відбувся — 6–7 вересня 1944 р. під час прочитування «Демидівського лісу від банд УПА... Унаслідок цього: вбито10 осіб, взято в полон10 осіб». Однак, як видно із захоплених трофеїв, на всю «банду» припадало аж... «4 гвинтівки», та й то, не виключено, просто знайдені в лісі. Тож наразі невідомо, хто там дійсно належав до «бандитів», а кого просто пригрібли «докупи»...

Значно вагомішими виявилися результати «прочищування» довколишніх сіл і хуторів, де було затримано «підозрілих осіб — 19». Та й трофеї «взято» солідніші (думається, це тільки «офіційні» дані): «коней — 3, корів — 3, свиней — 8, зерна — 4000 кг».

Це теж специфіка бойової діяльності партизан чи то пак звітування про неї. І ця риса властива не лише звітам низової партизанської (та хіба тільки партизанської?) ланки, вона, мов шило з мішка, випирає також у звітах верхівки — як партизанської, так і партійної. Так, у доповідній керівника партизанського руху в Україні генерал–лейтенанта Т. Строкачав ЦККП(б)У, зокрема, повідомлялося (АД: Про оперативні заходи... — 1945. — Арк. 43): «При очищуванні хутора Ржев упродовж 10–12 лютого ц. р. вбито бандитів 26, захоплено 79, затримано як пособників 181, таких, що ухиляються від призову до Червоної Армії 46,113 таких, що підлягають фільтрації. Виявлено й знищено схронів 65. Захоплено трофеї: ручних кулеметів — 1, автоматів — 8, гвинтівок — 21, пістолетів — 5, гранат — 15...» Чи не замало для 105 «чистих» «бандитів», особливо якщо врахувати, що декотрі з них були озброєні кількома одиницями зброї (так, на арк. 41, 42 говориться про знищення «внаслідок бою» трьох «бандитів», кожен з яких мав при собі автомат і пістолет; до речі, там повідомляється, що серед них нібито було «точно впізнано Клима Савура”», командира УПА)?

Цією ж вадою відзначалися й партійні повідомлення. І хоча той же Бегма й намагався перекласти бодай частину вини за це на «бргани» (у січні 1945 р. серед іншого повідомляє Хрущову, що «...у Червоноармійському районі, де нач. р/в НКВС Лінкуль, райвідділ НКВС звітує, що вбито 19 бандитів, але не підібрано жодного трупа...» АД: Справка о борьбе... — 1945. — Арк. 75), однак це мало допомагає. І вже у травні з республіканського компартійного «олімпу» лунає грізний окрик (АД: По поводу противоречивых данных... — 1945. — Арк. 82): «Із цих суперечливих даних видно, що ви мало звертаєте увагу на дані, отримувані від райкомів, не аналізуєте їх і неперевіреними передаєте в ЦЕКА КАПЕБЕУ (так у цитованому документі. — М. Л.). Внаслідок ЦЕКА не має можливості правильно міркувати про перебіг боротьби з бандитизмом в області». А помилився секретар обкому — не сам, звісно, — в одній лише цифрі: повідомив у ЦК, що на 15 березня «в області налічувалось 1160 бандитів», а оскільки, за ним же наведеними даними, «з 15 по 18 березня... вбито, полонено і прийшло з повиною 663 бандити», то залишитися мало б 497, а у повідомленні обкому чомусь написано, що тепер «в області нараховується 887 бандитів». Тобто обурюється Микита Сергійович, «зменшення становило лише 273 особи», а не 663 — ось такою кривою вдалася обкомівська арифметика. Воно нібито й так усі розуміють, що вся та «статистика» — вилами по воді писана, бо, сказано ж, трупів не підбирають, але цифра має бути справною!

Однак у листопаді того ж року вже новий секретар Рівненського обкому КП(б)У доповідає в ЦК (АД: Докладная записка... — 1945. — Арк. 173): «...усього по області, разом із бандодинаками, нами враховано 1149 бандитів». І далі (там само. — Арк. 177–178): в період з 15 по 25 листопада «проведено 82 операції. Результати цих операцій такі: ...вбито бандитів — 65, затримано бандитів — 54, прийшло з новиною — 10. У бандитів захоплено трофеї: РП [ручні кулемети] — 2 (цифра частково стерта і в інші звіти, наприклад в «Отчет о ходе ликвидации ОУНовских банд на территории Ровенской области за период с 15 по 25 ноября 1945 г.» (там само. — Арк. 183–184), не увійшла. — М. Л.), гвинтівок28, автоматів — 11, пістолет, і револьв.10, гранат14...» Як бачимо, захопленої зброї не вистачає навіть на половину «бандитів» (тим паче, що важко собі уявити бандита, озброєного лише гранатою). Чи не тому, що значна їх частина є такими лише на папері?..

А ось як була зафіксована ця акція ковпаківців у документах протилежної сторони (орфографію і стиль в основному збережено): «Дня 3–го вересня 1944 р. відділи червоних партизанів ім.Ковпакапоявились на теренах районів Острожецького і Млинівського... силою коло 5000 чоловік, в тому числі 500 кавалеристів. Червона банда мала тяжку зброю, як гарматки і тяжкі скоростріли. Провели ряд терористичних акцій серед населення (в документі наведені назви сіл, зачеплених акціями. — М. Л.)... попаливши тих господарів, у котрих кватирували відділи УПА. Грабункам і знущанню не було кінця, при тім терпіло все населення. В багатьох місцях у підлий спосіб насилували безборонних жінок і неповнолітніх дівчат, мордували стариків... В дні п’ятому вересня ц. р. змінили напрям, пішли на схід... В околицях Любачівки мали сутичку з нашим відділом УПА. Жертви з нашої сторони: 6 вбитих (в тому числі обл[асний] провідник Микола) і 9 ранених. Ворожі втрати: 11 вбитих та невідоме число ранених. Відділ вирвався з окружения...

Дня 6.9.1944 р. НКВД районів Демидівка, Козин, Верба, Берестечко, Радивилів та коло 1000 партизан, що підтяглися вночі, замкнули села, які знаходились між шляхом Берестечко — Демидівка. В годині 9–й, утворивши трикутник, почали підступати... В околицях Медушів, Пропасниська, Копань, Хрінницькі Діброви, Товпижинські Діброви, Товпижин, Вербень натрапили на наші відділи УПА. В трикутнику, де почали більшовики робити облави, опинилися ще відділи Щупака. Акції тривали чотири дні: 6, 7, 8, 9/9.1944 р., однак відділам вдалося вирватися з окруження, пішовши вплав через річку Стир. В боях та в переправі загинуло або втопилося 27 чоловік. Ранених було понад 30 чоловік. Ворог сильно тероризував і провів арешти серед того населення, на яке донесли “сексоти”. Грабували в людей одяг, харчі та речі щоденного вжитку. Було багато випадків насильства над жінками і малолітніми дівчатами... В днях від 10–15.9.1944 р. ворог перекинув свої банди на терен Дубенщини. Одна частина пішла рейдом на північ... Друга група в числі 2000 чоловік подалася на південь в райони Лубенський та Мізочський через села Боцянівка, Заруддя, Полиця, Збитинська, Липа, Мощаниця, Бондарі, Ступно, Обгів, Тростянець, взявши напрямна Сенидубки, Дитиничі, Страклів, перейшли у Вербівський рай[он]. У згаданих селах провели також ряд терористичних акцій. Розстрілювали привселюдно жінок (у селі Бондарі)... (АД: Рух... — 1944. — Арк. 6).

Недарма навіть професійні чекісти відзначали (АД: Протокол... — 1945. — Арк. 13), що ковпаківців, які «займаються мародерством і свавіллям», населення називає «совітськими бандитами». Ось які записи, зокрема, знаходимо у щоденнику комісара С. Руднєва: «27 травня 1943 р. (з’єднання Ковпака саме розпочинало так званий Карпатський рейд і на ту пору перебувало на Житомирщині, неподалік Олевська. М. Л.) ...стан із продуктами залишається напруженим. Хліба нема, картоплі теж нема. Вирішили післати дві експедиції... а роти і батальйони післали маленькі групи по навколишніх селах... 30 травня... Сьогодні від північної експедиції отримали 100 голів худоби і пудів 200 картоплі...» (АД: Дневник... — 1943. — Арк. 11, 14). Навряд чи то були добровільні пожертвування (далі, при підході до Карпат, про це прямо, в дусі класової «справедливості»: «...розгромили декілька фольварків... По дорозі багато поміщицьких маєтків. Наші забирають коней і худобу...»). Та навіть коли йдавали щось подобрій волі, і це не завжди рятувало від поборів: «...проходили через чеські колонії. Чехи живуть дуже добре і культурно, нашу появу зустріли надзвичайно тепло. В колонії Малин чехи зібрали 250 пар білизни. Цій колонії нами забрано 50 центнерів білої муки, 10 центнерів сиру...» (там само. — Арк. 36). Про це ж (що подеколи партизани «забирали все, що знаходили, аж до дитячого») доносили й самі партизанські розвідники (АД: Рапорт... — 1943. — Арк. 14). Іншим разом — у грудні 1943 р. — вони донесли про «велике невдоволення населення» м. Олевська (Житомирщина) тим, що їх було «невідомо яким партизанським загоном добряче роздягнуто». Дійшло до того, що, як зазначають розвідники, «населення м. Олевська приходило скаржитися [німецькому] комендантові міста» на те, що «партизани заходять до міста й грабують (а що ж тоді діялося у селах, де не було ані гарнізонів, ані комендантів! — М. Л.)». На прохання захисту «комендат сказав, що людей (солдатів) я вам не дам, позаякмені солдати потрібні для інших справ» (там само. — Арк. 42,49).

Тим часом партизани й самі не раз вдавалися до провокаційних дій «під виглядом українських націоналістів». Про один із таких випадків обмовився у своїх спогадах і відомий командир загону Д. Медведев (1957. — с. 284–285): «Стало відомо, що в Рівному за підозрою у вбивстві Геля (наближений до Гітлера високопоставлений чиновник з Берліна. — М. Л.) заарештовано й розстріляно 38 найвідоміших українсько–німецьких націоналістів». Ця акція була спричинена спеціально залишеними Кузнецовим на місці здійсненого ним убивства документами полоненого партизанами «емісара Степана Бандери», доклавши до них «написану таким самим почерком» чекістськими умільцями директиву, зі змісту якої однозначно випливало, що вбивця діяв з наказу керівництва ОУН. «Ми дуже боялися, аби не залишився непоміченим “загублений” Кузнецовим гаман»,наголошує Медведев. Але результати провокації перевершили всі сподівання, і «арешти не обмежилися тільки Рівним. Подібні звістки не могли не викликати у нас почуття задоволення», — згадує відомий «партизанський» ватажок. Репресії дійсно не обмежилися Рівним, так само як і згаданими 38 українцями, позаяк то була не єдина акція медведєвців, у якій вони «підставляли» українське населення. Так, здійснений Кузнецовим у Львові замах на заступника губернатора Галичини О. Бауера, наголошує В. Косик (назв. пр. — с. 424), «викликав страшні репресії з боку німців: дві тисячі розстріляних заложників і кілька сотень повішених українських політичних в’язнів. У донесенні Кузнецов із задоволенням зазначав, що, як і в Рівному, провокація у Львові була дуже успішна... Кузнецова повстанці УПА розстріляли 9 березня 1944 р.».

Ясна річ, так діяли не тільки медведєвці. Радянські партизани, прийшовши на українську територію з Росії та частково з Білорусі (там само. — с. 277–280), «реквізували в населення все, що їм було потрібно, щоб харчуватися і одягатися», й самі «провадили розстріли українських патріотів, людей, близьких до націоналістів».

До речі, всупереч тому, як радянська історична наука, прославляючи знаменитий рейд ковпаківців, стверджувала, що він нібито «активізував боротьбу трудящих західних областей України проти німецьких окупантів» (див., напр., УССР, 1988, т. 2, с. 16), тогочасні записи партизанського генерала Руднева це начисто спростовують. Навпаки, чим далі партизанське з’єднання (судячи з його структури — стрілецькі полки, батальйони, роти, взводи, кавалерійські дивізіони, артбатареї тощо — і командного — переважно кадрові офіцери — складу, як їх описує сам Руднєв, видно, що воно ніяк не підпадає під класичне визначення партизанської боротьби, яку ведуть самостійні загони, не перебуваючи у складі регулярних сил. Це радше частина Червоної армії, що виконує спеціальні завдання командування у відриві від основних сил; сам комісар зазвичай називає його не партизанським загоном чи з’єднанням таких загонів, а, як і належить військовому підрозділові «частиною») просувалося вглиб Західної України, тим частіше згадувалося про націоналістів: «15 червня 1943 р. Націоналістичне село Дерти пройшли без жертв, хоч стрілянина була по втікачах... Увесь район насичений націоналістами... 20 червня... Командир розвідгрупи 3 сб (3–й стрілецький батальйон. — М. Л.) по радіо повідомив, що тримав бій з націоналістами 40 хвилин. Має двох убитих... 21 червня... Клецька–Велька на 100 % націоналістична... 22 червня... Стоїмо неподалік Ровно... Всі села заражені націоналістами... 23 червня... Робимо зупинку 25 км північно–східніше Ровно... Всі села заражені націоналістами. Часто стріляють з–за рогу, з кущів, з жита тощо...» (АД: Дневник... — 1943. — Арк. 23–28).

Тільки 25 червня, коли після тривалих переговорів вдалось домовитися із повстанцями, які — «чоловік 500» — засіли у Здвижді, про безперешкодну переправу «через р. Горинь (далі Руднєв чомусь пише про готовність «переправи через р. Уборть»... — М. Л.) між селами КорчинЗдвиждь» (уперта незгода останніх пропустити ковпаківців довела до такої люті Ковпака, що він не раз поривався артилерією «змести село з лиця землі», і тільки «рішучий опір» комісара врятував останнє від винищення), вперше зафіксовано в записах, що «населення вперше залишилося на місці і висипало на вулицю», а до того при наближенні «червоної партизанки» втікало в ліси. От і вся «активізація»...

Зрештою, сама лише «присутність цих партизанів викликала посилення німецьких репресій. Близько сотні українських сіл було знищено в листопаді 1942 року, а населення деяких з них було знищене...» Під час згаданого рейду ковпаківців це впало у вічі С. Руднєву (АД: Дневник... — 1943. — Арк. 15): «...Йдучи через Тартак і Милашевичі, побачили моторошне видовисько: чудовий хутір і село Милашевичі, де ми стояли постоєм взимку, зараз спалені дощенту, самі тільки димарі стирчать...»

У цілому світі відома трагедія чеського селища Лідіце, яке, як інформує «УРЕС», «10.VI.1942 німецько–фашистські окупанти, звинувативши мешканців у переховуванні патріотів, повністю зруйнували, чоловіків розстріляли, жінок і дітей відправили у табори смерті». А хто у світі, ба навіть і в Українській державі, знає, що в Україні було аж 250 таких сіл, як Лідіце (Українська РСР... — 1968. — с. 149). Наприклад, 23 вересня 1942 p., як свідчать архівні німецькі документи, були знищені села Борки, Заболоття, Борисівка, Кортеліси, при цьому «замкнені в церкві та інших будівлях 2892 мешканці Кортелісів згоріли в полум’ї (мені назавжди врізалася в пам’ять цифра, виведена на непоказному обеліскові у загубленому серед житомирських лісів селі Копище, де, як розповіли його уцілілі мешканці, під час війни «квартирували» партизани О. Федорова: 2878 — саме стільки жителів села знищили карателі. — М. Л.)». У січні 1943 р. «було знищено село Козари Чернігівської області разом із 4268 мешканцями» (Косик, 1993. — с. 277, 280)... А що вже казати про аналогічні вчинки «своїх» — енкаведистів?109 Про щось подібне в радянської людини й думки не виникало — але ж було! І до того ж набуло масового розмаху. Ось зокрема, що читаємо в «Інформаційному бюлетені № 8/53» ЦК КП(б)У за 13 січня 1945 р. (АД: О фактах нарушений революционной законности в западных областях УССР... — 1945. — Арк. 34): «Вранці 22.10.[1944] для ліквідації банди в с. Кривеньки [Пробіжнянського району, Тернопільської області] з Чорткова прибули бійці військ НКВСу кількості до 60 чол. на чолі з майором Полянським і представником УНКВС молодшим лейтенантом Молдовановим. Однак банди в селі вже не було. Перебуваючи в нетверезому стані, бійці за наказом майора Полянського і молодшого лейтенанта Молдованова вчинили дикий погром села. Так, було розстріляно 10 мешканців цього села віком від 60 до 80 років, спалено 45 будинків з усіма дворовими будівлями, домашнім майном і великою кількістю намолоченого хліба. Серед розстріляних п'ятеро є членами сімей військовослужбовців (Капустяник В., Поломарь І., Остапчук І., Савуляк А., Київський П.). З 45 спалених осель 20 є господарствами червоноармійськими. Присутні при підпалі будівель і розстрілі громадян нач. райвідділу НКДБ Беляев, нач. райвідділу НКВС Костін, райвійськом Кондрашкін не вжили жодних заходів для припинення провокаційних дій майора Полянського і молодшого лейтенанта Молдованова...»

І це був зовсім не поодинокий випадок чи прикра випадковість. У «Повідомленні прокурора УРСР Р. Руденка секретарям ЦК КП(б)У М. Хрущову та Д. Коротченку про злочинні дії співробітників правоохоронних органів стосовно населення західних областей УРСР» від 25 лютого 1945 року (Сергійчук, 1998. — с. 234–238), зокрема, повідомляється про те, як 17 листопада 1944 р. у село Красиєве, що на Тернопіллі, прибула оперативна група на чолі з начальником міліції Білашем «і без достатніх на те підстав відкрила в селі стрільбу й почала у різних кінцях села підпалювати будинки», внаслідок цього «було знищено 117 селянських господарств, серед них і 14 господарств сімей військовослужбовців. Учасники опергрупи вбили 6 осіб» і «вилучили 60 голів худоби, частина якої розбазарена. Значна частина учасників опергрупи перебувала у нетверезому стані. Попри те що в момент пожежі туди прибув секретар райкому КП(б)У тов. Піддубний, останній належних заходів, щоб відвернути вищеназвані вчинки, не вжив... (ЦДЛГОУ. — ф. 1. — Оп. 16.— Спр. 29. — Арк. 192–196)». 5 лютого 1945 р., повідомляється у постанові бюро Тернопільського обкому КП(б)У від 3 квітня 1945 р. (АД: О фактах грубого... — 1945. — Арк. 3), «в селі Нирки Товстенівського району під час проведення операції з виселення сімей ОУНовців спалено 48 господарств і пограбовано 30 родин; серед спалених господарств є 18 сімей військовослужбовців». Слід зазначити, що майже всі злочинні дії, вчинені службовцями НКДБ–НКВС проти мирного населення, супроводжувалися масовими спаленнями селянських двбрищ — може, то все ще були відголоски тих нелюдських наказів?

Ці звірства сягли такого масштабу, що навіть «люди особливого крою», як на закритих партійних зборах називали себе «дзержинці», змушені були самокритично визнати, що співробітники НКДБ «палили селянські обійстя, розстрілювали мирних мешканців», а «в окремих периферійних органах... мародерство, пиятика... побиття затриманих... набуло широких розмірів...» (АД: Протокол... — 1945. — Арк. 4). Вони навіть засвідчили, що «є факти незаконного вилучення майна, вчинення обшуків — у багатьох випадках прикриваючи все це

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   59




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка