Оксана Забужко «Музей покинутих секретів»


«VMOD‑ФІЛЬМ» СЦЕНАРІЙ ДАРИНИ ГОЩИНСЬКОЇ СЦЕНА I. НАТУРА. ВЕЧІР (РЕЖИМ)



Сторінка33/33
Дата конвертації09.09.2018
Розмір1.05 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33

«VMOD‑ФІЛЬМ» СЦЕНАРІЙ ДАРИНИ ГОЩИНСЬКОЇ СЦЕНА I. НАТУРА. ВЕЧІР (РЕЖИМ)


У дворі міської багатоповерхівки, на дитячому майданчику навпочіпки, але вже з недитячою застиглою грацією сидить дівчинка. Майданчик порожній: смеркло, малюків забрали додому, а дівчинка вже завелика для забав у пісочниці – і ще замала для вечірньої зміни, яка невдовзі тут з'явиться: жаріти цятками цигарок із тьми, побринькувати гітарою, раз у раз вибухати безтямним сміхом, або нагло вирваним із гурту дівочим звиском, або дзвоном покоченого скла – хаотичними, броунівськими сплесками щенячо‑сліпої юної чуттєвости, од яких сахатиметься пізній перехожий, приспішуючи через двір ходу до свого під'їзду. Ще перегодом, уже глупої ночі, коли все стихне, з'являться парочки, і який‑небудь пенсіонер, мучений безсонням і ревматизмом, вибравшись на балкон покурити серед ночі не вмикаючи світла, вгледить унизу зблислий проти місяця клапоть вивільненого з‑під одежі тіла, білу пляму – персо, стегно, – і розсердиться від того, що тепер уже напевно до ранку не зможе заснути. Але все це буде потім, колись, – у дівчинки, яка зараз уклякла на спустілому майданчику, все це ще попереду.

Вже темніє, в будинку загоряються вікна, і дівчинці ледве видно те, що перед нею: у викопаній в землі ямці (напередодні пройшов дощ, земля вогка і в'язка, легко копається забутою в пісочниці пластиковою лопаткою), у слабко біліючій рамочці з яблуневого цвіту поблимує підстелена сухозлітка. Що робити далі, дівчинка не знає. І не має в кого спитати. Але мама це робила якось так. З цього починала, ще коли була зовсім маленька. А картини були вже потім.

Десь нагорі грюкає вікно: звук, од якого летить навтьоки з поблизького каштана вже, було, вмощена там на ніч пара ворон.

– Ка‑атю! Катрусю! – розлягається на все подвір'я жіночий голос. Дівчинка здригається, затуляючи собою викопану ямку. Потім озирається в бік будинку (в цитриново‑зеленому просвіті неба між дахами прослизає нечутна тінь: кажан).

Іду, ба.

Скло! Ось цей уламок. Закрити. І засипати, і зарівняти, і гарненько поплескати лопаткою, так, щоб не лишилося жодного сліду: ніхто не повинен бачити, що вона тут вправляла, не приведи Господи, якщо хтось довідається… Нізащо. Ніколи в світі.

Дівчинка встає і обтрушує землю з колін.

ВІД АВТОРА


Цю книжку було задумано восени 1999‑го, почато навесні 2002‑го, і впродовж наступних семи років вона росла й розвивалася разом зі мною так, як хотілося схованій у ній правді, до котрої мені, достоту як у романі Дарині з Адріяном, належало «докопатися». Тому традиційна юридично‑видавнича формула – мовляв, «усі персонажі й події в цьому творі є вигаданими, а всякі можливі збіги з реальністю випадковими», – сюди не пасує: цілком вигаданими в романі є тільки персонажі. Все, що з ними відбувається, дійсно відбувалося в свій час із різними людьми. І може відбутися ще. Власне, це й зветься реальністю.

Найтруднішою і найвідповідальнішою справою була реконструкція воєнних і післявоєнних подій – тих, що відбиті в «снах Адріяна». Скільки‑небудь задовільного адекватного й зв'язного наративу з тої доби досі не вироблено ні в українській, ні в європейській літературі, і на жоден, либонь, період в історії 20‑го століття не навалено таких, за шістдесят років спресованих до сливе бетонної кондиції, Еверестів ментального сміття – брехні, полубрехні, недомовок, фальсифікацій тощо. Історичні «розкопки» в тому напрямку всерйоз почали розгортатися щойно в першому десятилітті вже нашого віку, і в міру того, як тривала моя праця над «Музеєм…», я з радістю ловила нові й нові сигнали від розкиданих по всій Європі, від Британських островів до України, «пошукових груп», які з різних кінців (різних традицій, галузей, жанрів…) беруться розгрібати цей найбільший і найтяжчий європейський «завал» – так звану «правду Східного фронту». Читаючи на літаку куплену в аеропорту Хітров «Europe At War» Нормана Дейвіса, переглядаючи «Катинь» Анджея Вайди, «The Soviet Story» Едвінза Сноре, «Собор на крові» Ігоря Кобрина (першу серйозну спробу системного представлення тридцятирічної української катастрофи 20‑го віку!), знайомлячись із вперше опублікованими в 2000‑ні, по десятиліттях «підпільного» існування, мемуарами Ніколая Нікуліна й безіменної берлінки 1945‑го («Eine Frau in Berlin»), із десятками й десятками нових книжок, у яких нарешті обізвалися й заговорили ті, чия правда ніколи не була почута, я щоразу переживала щось схоже на захват аматора‑рятівника, який, працюючи на руїнах землетрусу, чує справа і зліва такі самі методичні цюкання кирки об камінь. Чим більше нас буде, тим швидше завал буде розібрано – і тим менше трупного яду встигнуть зажити нові покоління.

Коли я починала «Музей…», власне українських публікацій, на підставі яких далося б більш‑менш повнокровно виписати історію Гельці Довган і Адріяна Ортинського, було ще мізерно мало. Головним документальним джерелом, на яке я покладалася, лишалась так звана «усна історія» – та, що зберігається в переказах. Тож найпершу й найтрепетнішу дяку складаю ветеранам – свідкам і героям трагедії 1940‑х, котрі згодились зустрітися зі мною для інтерв'ю і, кожен різною мірою, вділили моїм персонажам частку свого життя. Декого з них нині вже немає на світі, і я щаслива, що ще встигла їх застати. Без їхньої участи ця книжка ніколи б не могла бути написана.

Богдан і Дарія Габлевичі, Люба Комар‑Прокоп Іван Штуль відродили для мене Львів часів нацистської окупації й тодішнє українське підпілля; Олексій Зеленюк («Пастор») і Романа Сімків («Рома») провели по повстанських «шпитальках»; Василь Кук («Леміш»), Марічка Савчин («Марічка») та Іван Кривуцький («Аркадій») заповнили десятки прогалин в історичному пейзажі. І вже зовсім безцінною стала допомога Ірени Савицької‑Козак («Бистрої»), – саме ті три дні, котрі я безвилазно просиділа в її гостинному мюнхенському домі в розмовах під диктофон, остаточно «вирішили» долю Гельці, – та Ореста‑Методія Дичковського («Кривоноса»), який консультував мене з бойових дій в «Останньому сні Адріяна».

Другим важливим джерелом історичної інформації були архіви. При всій фатальній невпорядкованості українських архівів, для письменника вони насамперед Клондайк «антикварних» деталей – того, чого самотужки ніяк не вигадаєш. Од щирого серця дякую за поміч директорові Галузевого державного архіву Служби безпеки України Володимиру В'ятровичу, невтомній берегині фондів Української Вільної Академії Наук у Нью‑Йорку Оксані Радиш‑Міяковській, працівницям Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років (Київ), Музею визвольних змагань Прикарпатського краю (Івано‑Франківськ) та бібліотеки Львівської академічної гімназії при Національному університеті «Львівська політехніка» (Львів). Дякую також моїм постійним «галузевим» консультантам: Олександрові Бондарчуку – з фізики, Дмитрові Фінкельштейну – з математики, Євгенові Карасю – з антикваріату, Богданові Юзвишину – з криміналістики. Окрема подяка Василеві Іваночку (Івано‑Франківськ) – за подаровану виправу до бункера «Грома» й криївки «Боєслава», коли мені знадобилася «зимова натура» для шостого залу. І, нарешті, особлива дяка належить моїм найпершим читачам і критикам, які підтримували мене на всій дистанції і без яких хтозна, чи вийшло б її здолати, – Ростиславу Лужецькому та Леонідові й Тетяні Плющам.

В міжчасі я написала ще одну книжку – «Notre Dame d'Ukraine», яка забрала мені понад два роки праці, плюс іще майже рік часу, в сумі, було з'їдено громадськими справами, публіцистичними виступами тощо, – і якби не існувало на світі письменницьких «будинків творчости», що люб'язно надавали мені притулок (благослови їх Боже!), то робота над «Музеєм…» напевно тривала б ще й у наступному десятилітті. Ось перелік тих місць, де, в загальному підсумку рахуючи, було написано чи не дві третини романного тексту, – кожному з них я винна окреме освідчення:

Ледіґ Гауз (Ґент, штат Нью‑Йорк, США) – Вілла Черріні (Ґрац, Австрія) – Вілла деї Піньї (Больяско, Італія) – Літерарішес Колоквіум (Берлін, Німеччина) – Літератургауз (Креме, Австрія) – Центр Письменників і Перекладачів (Візбю, Ґотлянд, Швеція) – Вілла Геллебош (Волезелле, Бельгія) – Замок Готорнденів (Лассвейд, Шотландія) – Вілла Штрьоулі (Вінтертур, Швейцарія) – Кюнстлердорф Шепінґен (Шепінґен, Німеччина) – Вілла Деціюша (Краків, Польща).

Особливо хочу подякувати директорці Центру на Ґотлянді Лені Пастернак, яка знаходила для мене кімнату щоразу, щойно я, вибившись із робочих графіків, телефонувала до неї з криком про порятунок, та Ільке Фруайєн із Брюссельської Гет Бешріф, чиїй увазі й вирозумінню завдячую «порятунком» на фінальній «стометрівці» мого романного марафону (коли зривались уже й видавничі графіки!). Також ніжно дякую моїй міжнародній аґентці Ґаліні Дурстгофф, яка впродовж цих років робила все можливе, аби забезпечити мені умови для безперешкодної праці.

Наостанці дякую всім, хто терпляче чекав на цю книжку, знайомим і незнайомим: ви теж допомогли мені її написати.

9 листопада 2009 р.

Примітки


Для тих, хто слабо орієнтується в історичному контексті представлених тут, від 1943‑го по 2004‑й, сюжетів і, прочитавши «Музей…», захоче розширити свої знання, додаю короткий список приступних широкому загалові книжок (не архівних матеріалів і не вузькоспеціалізованих відомчих публікацій!) із тих, якими користувалась сама.

Людмила АЛЕКСЕЕВА. История инакомыслия в СССР. Новейший период. – Вильнюс‑Москва/ VINO: Весть, 1992.

Михайло АНДРУСЯК. Брати грому. – Коломия: Вік, 2006.

Елен БЛАН. Родом із КҐБ. Система Путіна / Пер. з франц. – К: Темпора, 2009.

Володимир В'ЯТРОВИЧ. Ставлення ОУН до євреїв: Формування позиції на тлі катастрофи. – Львів: Мс, 2006.

Володимир КОСИК. Україна і Німеччина у Другій світовій війні / Наук. Товариство ім. Т. Шевченка у Львові. – Париж‑Нью‑Йорк‑Львів, 1993.

Євген НАКОНЕЧНИЙ. «Шоа» у Львові. – Львів: Піраміда, 2006.

Леся ОНИШКО. Катерина Зарицька: Молитва до сина. – Львів: Світ, 2002.

Любомир ПОЛЮГА. Шляхами спогадів. 1944–1956. – Львів‑Київ: Піраміда, 2003.

Леонід ПЛЮЩ. У карнавалі історії. Свідчення. – К: Факт, 2002.

Марічка САВЧИН. Тисяча доріг. Спогади жінки – учасниці підпільно‑визвольної боротьби під час і після Другої світової війни. – К: Смолоскип, 2003.

Георгий САННИКОВ. Большая охота: Разгром вооруженного подполья в Западной Украине. – Москва: Олма‑пресс, 2002.

Владимир ШИНГАРЕВ. Москаль й бандеровць. Документальная повесть // Київська Русь. – 2009. – Кн. 3–4.

Christopher ANDREW and Vasili MITROKHIN. The Mitrokhin Archive. The KGB in Europe and the West. – Pengiun Books, 2000.

Norman DAVIES. Europe At War 1939–1945. No Simple Victory. – Macmillan, 2006.

Umberto ECO. Turning Back the Clock. Hot Wars and Media Populism / Transl. from the Italian by Alastair McEwen. – Vintage, 2008.

Karolina LANCKORONSKA. Wspomnienia wojenne. – Krakow: Znak, 2002


1 non‑recyclable – сміття, непіддатне переробці (англ.).

2 presto – швидко (італ.), найшвидший музичний темп.

3 nur für Deutsche – тільки для німців (нім.).

4 corpus delicti – речовий доказ (лат.).

5 pas de deux – з франц. «крок удвох», популярна форма балетного дуету з синхронним виконанням танцювальних фігур обома учасниками і двома соло в середній частині.

6 Grandrond! Avancez! A trois temps! – Велике коло! Уперед! На раз‑два‑три! (франц.) – команди бального аранжера.

7 …a deux temps, a deux temps – на раз‑два (фр., муз.).

8 Fachkursen – «професійні курси» (нім.), єдина форма післяшкільної освіти (аналог середньої спеціальної), відкрита нацистами на окупованих територіях для слов'янського населення.

9 «Love's Labours Lost» – «Марні зусилля кохання» (англ.), назва комедії Шекспіра.

10 specialite du jour – страва дня (франц.).

11 «slaughter» («слотер», англ.), «schlachten» («шляхтен», нім.) – різати, убивати.

12 …«кобєцосць пшеде вшисткім!» – «жіночність насамперед!» (польськ.).

13 selbstständig – незалежний, самостійний (нім.).

14 Fort comme la mort – сильна як смерть (фр).

15 nous sommes les artistes (далі в тексті «ну сомм лез артіст») – ми митці (фр.).

16 exitus letalis – смертний розв'язок (лат., мед.).

17 bird‑watching – спостерігання за пташками (англ.).

18 rigor mortis – трупне задубіння (лат., мед.).

19 «summa cum laude» – «з найвищою похвалою», відмінно (лат.).

20 «…ле сангльо льон де вйольон» – «Les sanglots long des violons» (фр.), перші рядки «Осінньої пісні» Поля Верлена:

Les sanglots longs

Des violons

De l'automne~Blessent mon cœur

D'une langueur

Monotone.


У перекладі Миколи Лукаша:

Ячать хлипкі,

Хрипкі скрипки

Листопада.

Їх тужний хлип

У серця глиб



Просто пада.



21 …пардон май френч, Ніно Устимівно – з англ. «pardon my French», «даруйте мою французьку»: евфемізм, яким у сучасній англійській мові перепрошують співрозмовця за вживання ненормативної лексики.

22 «Mama mi zmyla glowa, chcesz powachac?» – «Мама помила мені голову, хочеш понюхати?» (польськ.)

23 «Vom Kriege» – «Про війну» (нім.), класичний трактат з воєнної теорії прусського історика, героя наполеонівських війн Карла фон Кляузевіца (1780–1831).

24 par excellence – найвищою мірою (фр.).

25 «шлякфертіґ» – «schlagfertig» (нім.): зібраний, бистрий, на все готовий.

26 «pierwsza miloscia» – першою любов'ю (польськ.).

27 dance funebre – похоронний танець (фр.), вираз, утворений із двох сталих словосполучень: «dance macabre» (танець смерти) і «marche funebre» (похоронний марш).

28 Ground Zero – «нульовий рівень» (англ., військ.), точка наземного чи підземного вибуху, спроектована на поверхню землі.

29 No Exit – нема виходу (англ.).

30 …«the snowflakes are falling, are falling, are falling» – «падають, падають, падають сніжинки» (англ.).

31 File deleted – файл стерто (англ.).

Каталог: download -> version
version -> Захист навколишнього середовища від забруднення мийними засобами
version -> «Валеологічне виховання дітей дошкільного віку, як фактор формування здорового способу життя»
version -> Виписка з навчального плану
version -> Методичні рекомендації щодо викладання уроків для стійкого розвитку «Моя щаслива планета» розділ Система уроків-зустрічей для 3 класу курсу за вибором «Моя щаслива планета»
version -> Затверджую директор Зіньківської спеціалізованої школи І-ІІІ ст.№2 Л. В. Литус
version -> Наказ №526 " Про затвердження Науково-методичних рекомендацій щодо оцінювання навчальних досягнень учнів та оформлення сторінок класних журналів загальноосвітніх
version -> Методичні рекомендації Донецьк  2006 ббк 64. 9 (ІІ) 722 ш 30
version -> Вимоги до оформлення посібника
version -> Програма бібліотечно-бібліографічних знань для учнів 1-11 класів


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка