«операції банку на міжбанківському валютному ринку»



Сторінка3/8
Дата конвертації23.10.2016
Розмір1.03 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

1 - звертання клієнта - юридичної особи до уповноваженого банку з клопотанням про здійснення валютної операції "форвард";

2 - укладення валютної операції "форвард" з конверсії валют у майбутньому з визначенням обмінного курсу в момент часу ;

3 - проведення конверсії валют (виконання угоди) за визначеним курсом в момент часу ;

4 - передача валюти клієнту
Рисунок 1.1 – Схема здійснення розрахунків за умов угоди форвард [20]
Можна виділити те, що в останні роки з’явилися нові модифікації та форми форвардних контрактів. Серед них можна виділити: можливість продовження строку форвардної угоди; укладення непрямих форвардних угод; можливість забезпечення валютного покриття; самостійне створення форвардної угоди [39].

Іншими операціями, що відносять до строкових є свопи. Вони являють собою угоди, які поєднують купівлю\продаж валюти на умовах спот з одночасним продажем\купівлею тієї ж валюти на певний період на умовах форвард.

Виокремлюють різні підходи щодо класифікації валютних свопів. Серед них можна виділити:

1) залежно від послідовності виконаних операцій спот і форвард:



  • репорт - це продаж валюти на умовах "спот" і одночасна купівля на умовах форвард.

  • депорт - купівля валюти на умовах "спот" і одночасна її продаж на умовах форвард;

2) залежно від термінів укладення угоди "свопи" виділяють:

  • звичайні (операції репорту і депорту);

  • тижневі "свопи", у випадку, коли перша угода виконується на умовах "спот", а інша - на умовах тижневого "форварду";

  • одноденні "свопи", якщо перша операція проводиться з датою валютування "завтра", а зворотна - на умовах "спот";

  • форвардні (тобто "форвард-форвард"), купівля\продаж валюти здійснюється на основі двох угод за курсом "аутрайт", називається "форвард-форвард", або "форвардний своп".

Операції "своп" є зручними для банків, оскільки вони не створюють відкритої позиції (оскільки купівля покривається продажем), тимчасово забезпечує необхідною валютою без ризику, пов'язаного зі зміною її курсу.

З переходом до плаваючих обмінних валютних курсів набули поширення валютні операції типу ф’ючерси. Вони являють собою угоди, в яких передбачаються зобов’язання на продаж або купівлю певної кількості зазначеної валюти на визначену дату за курсом, який обумовлений при укладанні даної угоди. До особливостей ф’ючерсних операцій можна віднести те, що вони: мають високий ступінь стандартизації укладених контрактів, обмежене коло іноземних валют, які можуть обмінюватися одна на одну, укладені угоди є надійними та мають високу ліквідність. [23]

До строкових операцій також відносять опціони. Це відносно новий різновид валютних операцій. Вони являють собою угоди, які мають умови оплати встановленої комісії та надають одній із сторін угоди право вибору ( а не зобов’язання) купити чи продати деяку кількість зазначеної валюти за обмінним курсом, який встановлений при укладанні самої угоди до завершення обумовленого строку. Опціонні угоди, на відміну від інших строкових валютних операцій, не є обов’язковими для виконання, оскільки його власник має право обрати один з варіантів дій – виконати даний опціонний контракт, не виконати його або продати іншій особі до моменту настання строку цього опціону. Саме завдяки можливості маневреності за умов коливань валютного курсу опціонні угоди можуть бути придбані як для отримання доходу при зміні валютного курсу у сприятливий бік, так і для страхування валютного ризику при несприятливому коливанні валютного курсу. Але разом з тим слід відмітити, що опціонні угоди несуть в собі великий ризик для банків, оскільки вони встановлюють менш вигідніший обмінний курс для їх клієнтів, самі угоди є вигідними лише за умови курсових коливань, які перевищують розмір комісій. Тому у світовій практиці опціонні угоди набули меншого поширення, ніж інші строкові валютні операції за обсягами здійснення, кількістю банків – учасників. В основному опціонні угоди використовуються для страхування валютного ризику. [39]

1.3. Правове регулювання діяльності банків на міжбанківському валютному ринку в Україні


Діяльність банків, яка пов’язана з іноземною валютою в Україні, має свої особливості. Законодавство України не лише визначає сутність валютних операцій та їхні види, а також встановлює правовий режим здійснення валютних операцій. Основні засади здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку регулюється окремими нормативно-правовими актами. Зокрема, Законом України про банки і банківську діяльність, Декрет КМУ Про систему валютного регулювання і валютного контролю, Законом України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР, Положення, затверджене постановою Правління НБУ Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою від 10.08.2005 № 281, Положенням, затв. постановою Правління НБУ Про порядок встановлення НБУ лімітів відкритої валютної позиції та контроль за їх дотриманням уповноваженими банками: положення, від 12.08.2005 № 290, Постанова НБУ Про встановлення лімітів відкритої валютної позиції банку від 22.06.2011 № 205, Правила, затверджені постановою Правління НБУ Функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ та перерахування (зарахування) коштів за окремими операціями з іноземною валютою і банківськими металами від 10.08.2005 № 281.

Відповідно до положень Закону України про банки і банківську діяльність валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягають обов'язковому декларуванню в НБУ. Порядок і терміни декларування встановлює НБУ. Відповідно до цього закону НБУ гарантує таємницю зазначеної інформації [1].

У банківській практиці існують різноманітні класифікації валютних операцій. Відповідно до Декрету КМУ Про систему валютного регулювання і валютного контролю до валютних операцій відносяться :



  • “операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

  • операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

  • операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.”

У цьому ж Декреті завчається, що резиденти та нерезиденти набувають парво власності на валютні цінності, які знаходяться на території України. Резидентам також надається право бути власниками валютних цінностей, які перебувають і за її межами, окрім випадків, які передбачені законодавством [2].

Валюта України визначається як єдиний законний платіж на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та обов'язань.

Декретом також визначаються основи надання ліцензії НБУ банкам для здійснення валютних операцій. Так, у ст. 5 зазначається, що суб’єктів, яким видається генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій. Які не потребують індивідуальної ліцензії. Визначаються права, яких набувають уповноважені банки після отримання генеральної ліцензії.

Також визначаються операції, для здійснення яких банки потребують отримання індивідуальної ліцензії. Зокрема, до них відносяться операції:



  • вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, окрім випадків, передбачених Декретом.

  • ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених Декрету; надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

  • використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;

  • розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, окрім винятків, передбачених Декретом.

  • здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину [2].

Також в даному Декреті визначається порядок торгівлі іноземною валютою, а також вказуються повноваження державних органів та функції банківської системи в сфері валютного регулювання та валютного контролю.

У Положенні НБУ № 281 Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою визначається класифікація торгівельних валютних операцій на поточні торгівельні операції в іноземній валюті, поточні неторгівельні операції та валютні операції, пов’язані з рухом капіталу та наводиться перелік операцій, що відносяться до кожного з видів.

Визначаються підстави для здійснення купівлі, обміну іноземної валюти за кожним видом операцій. Наводиться перелік документів, необхідних для здійснення даних операцій [10].

Постанова НБУ № 281 “Про затвердження Положення про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій” визначає умови надання ліцензій банківським установам. Відповідно до неї, Національний банк надає банку генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій за умов, що розмір регулятивного капіталу банку не менший, ніж 120 млн грн; банк не є об'єктом застосування заходів впливу або штрафних санкцій за порушення вимог банківського законодавства України, валютного законодавства України, законодавства України щодо регулювання ринків фінансових послуг, у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню терроризму, протягом трьох місяців, які передують зверненню банку до НБУ з клопотанням про надання генеральної ліцензії, а також наявні положення банку щодо виконання відповідних операцій, затверджених керівником банку.

З метою отримання генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій банк подає до НБУ такі документи:


  • клопотання банку про надання генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій за підписом керівника банку чи уповноваженої ним особи;

  • відповідні внутрішні положення банку, що регулюють виконання ним операцій, право на здійснення яких надає йому генеральна ліцензія, що відповідають вимогам законодавства України.

При цьому керівник банку або уповноважена ним особа засвідчує своїм підписом та відбитком печатки копії документів, що подаються до НБУ.

З метою забезпечення стабільності на валютному ринку, а також обмеження негативного впливу на його стан операцій з купівлі\продажу іноземної валюти та банківських металів, які здійснюються уповноваженими банками, НБУ встановлюються ліміти відкритих валютних позицій.

В положенні “ Про порядок встановлення Національним банком України лімітів відкритої валютної позиції та контроль за їх дотриманням уповноваженими банками” № 290 визначаються різновиди валютних позицій,а саме: загальної (довгої або короткої) в іноземних валютах і банківських металах та окремо за групами відповідних іноземних валют та банківськими металами, а також за відповідною валютою чи банківським металом, окремими активними операціями з валютними цінностями. Також наводиться методика розрахунку даних показників [4].

У Положенні НБУ № 205 “Про встановлення лімітів відкритої валютної позиції банку” установлюються розміри лімітів відкритої валютної позиції [5].

Правила, затверджені постановою Правління НБУ про функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ та перерахування (зарахування) коштів за окремими операціями з іноземною валютою і банківськими металами визначають порядок функціонування даної системи, а також яким чином уповноважені банки мають право брати участь в ній. Також зазначається порядок здійснення банками взаємних розрахунків , а також перерахування коштів за окремими операціями в іноземній валюті[8].

Діяльність банків на міжбанківському валютному ринку регулюються різними нормативно-правовими актами. Вони визначаються склад валютних операцій, порядок їх здійснення, суб’єктів, що можуть брати участь у валютних відносинах, визначаються основи регулювання даних операцій, а також наведені обмеження для банків під час їх здійснення.

Висновки до розділу І

Основним призначенням міжбанківського валютного ринку є здійснення торгівельних операцій з валютними цінностями. Існує декілька підходів до визначення сутності самого поняття міжбанківський валютний ринок. Основними його суб’єктами є НБУ, уповноважені банки та фінансові установи, які мають відповідні ліцензії на здійснення валютних операцій.

На міжбанківському валютному ринку суб’єкти здійснюють операції купівлі\продажу валюти. Ці операції прийнято поділяти на касові ( поточні) та строкові.

Основною метою проведення касових ( з негайною поставкою) валютних операцій є забезпечення потреб клієнтів банку в іноземній валюті, задоволення потреб самого банку в валюті, а також її купівля-продаж з метою отримання прибутку за рахунок різниці в курсах цих валют. До даних операцій відносять операції том, тод та спот.

До строкових операцій відносять угоди, за якими сторони домовляються про купівлю чи продаж обумовленої суми іноземної валюти у конкретно визначений угодою строк після для її укладення, за курсом, зафіксованим на момент її укладення (більше, ніж через два робочих дні після її укладення). До них відносять операції на умовах форвард, своп, ф’ючерс та опціон.

Здійснення діяльності банками на міжбанківському валютному ринку регламентується законодавством. Існують різні нормативно-правові акти, які регламентують окремі аспекти здійснення валютних операцій на даному ринку, встановлюються умови їх здійснення та обмеження щодо діяльності банківських установ у сфері валютних відносин.

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗДІЙСНЕННЯ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ НА МІЖБАНКІВСЬКОМУ ВАЛЮТНОМУ РИНКУ

2.1 Організаційно-правові засади здійснення операцій банками на міжбанківському валютному ринку

На міжнародному валютному ринку здійснюється купівля чи продаж іноземної валюти відповідно до правил, які діють на ньому, з урахуванням обмежень, які установлені нормативно-правовими актами НБУ. Суб’єкти ринку можуть здійснювати торгівельні операції з валютою лише на даному ринку, а обмінні операції – і на міжнародному валютному ринку.

Після отримання відповідної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій уповноважені банки відкривають кореспондентські рахунки в банках-нерезидентах у іноземній валюті для здійснення операцій з ними [22].

Уповноважені банки та фінансові установи укладають між собою та з НБУ договори про купівлю, продаж іноземних валют за безготівкові гривні та підтверджують ці договори виключно під час проведення Торговельної сесії. Торгівельна сесія являє собою - комплекс організаційно-технічних засобів, що забезпечує можливість укладення та підтвердження договорів щодо купівлі, продажу іноземної валюти та банківських металів протягом визначеного НБУ часу. Так, банк з метою участі у Системі підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ уповноважені банки подають заяву на участь в ній, в якій вказує потреби клієнтів, що не можуть бути задоволені в межах цього уповноваженого банку,а також власні потреби щодо купівлі-продажу іноземної валюти та банківських металів за гривні. При цьому, банк протягом часу функціонування Системи підтвердження угод повинен підтверджувати:



  • угоди (договори) щодо купівлі\продажу безготівкової, а також і готівкової іноземної валюти за гривні, які укладені з іншими суб'єктами ринку;

  • угоди (договори) щодо купівлі\продажу безготівкової та готівкової іноземної валюти за гривні, укладені з НБУ;

  • операції за заявами та дорученнями клієнтів (виняток становлять лише суб’єкти ринку) , які здійснюються в межах одного банку. При цьому він повинен підтверджувати всі операції за кожною валютою в повному обсязі щодо купівлі чи продажу валюти за гривню [8].

Проведення Торговельних сесій потребує розуміння прав, обов'язків і обмежень в діяльності на міжбанківському валютному ринку України не лише його окремих суб’єктів, але й НБУ.

Банки мають право на міжбанківському валютному ринку:



  • виконувати за рахунок коштів своїх клієнтів, а також і за власні кошти в межах лімітів відкритої валютної позиції заяви щодо купівлі та продажу іноземної валюти до початку Торговельної сесії;

  • проводити взаємні розрахунки за операціями з купівлі\продажу іноземних валют та банківських металів за гривні лише за підтвердженими угодами(тобто такими, за якими її учасники під час Торговельної сесії отримали взаємні підтвердження засобами Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ);

  • здійснювати операції з обміну іноземної валюти за власні кошти у межах установлених лімітів відкритої валютної позиції, а також за дорученням і за кошти клієнтів, що є суб'єктами господарювання, на підставі договору про банківський рахунок, який передбачає надання клієнту комісійних послуг;

  • здійснювати власні валютні операції в межах установлених лімітів відкритої валютної позиції (у тому числі купувати іноземну валюту без наявності зобов'язань у цій валюті);

  • здійснювати торгівлю готівковою іноземною валютою з метою виконання власних зобов'язань та проведення валютно-обмінних операцій для фізичних осіб;

  • отримувати комісійну винагороду за здійснення торгівлі безготівковою іноземною валютою виключно в гривнях;

  • здійснювати торгівлю іноземною валютою за договірним обмінним курсом за кожною операцією.

  • здійснювати валютні операції на умовах "форвард" для хеджування ризиків зміни курсу іноземної валюти щодо іншої іноземної валюти за умови, що обидві валюти є іноземними валютами 1-ї групи Класифікатора1 та в межах лімітів відкритої валютної позиції уповноваженого банку тощо [2].

При цьому НБУ має право:

  • змінювати час функціонування Системи підтвердження угод та/або термін подання заявки на участь у функціонуванні Системи підтвердження угод, попередивши про це суб'єктів ринку не пізніше
    ніж за два робочих дні до часу зміни;

  • наділяти уповноважену особу правом призупиняти функціонування Системи підтвердження угод з об'явленням технічної перерви;

  • установлювати для суб'єктів ринку граничні межі продажу готівкової іноземної валюти фізичним особам-резидентам;

  • установлювати граничний розмір маржі, на яку курс купівлі та продажу іноземної валюти може відхилятися від офіційного курсу гривні до іноземної валюти, що встановлюється НБУ, для недопущення безпідставних фінансових втрат населення та суб'єктів ринку, якщо події на міжнародному валютному ринку або інші негативно впливатимуть на міжбанківський валютний ринок України.

Валютні операції банки мають право здійснювати в межах лімітів відкритої валютної позиції. Вона являє собою відношення зобов’язань банку в іноземній валюті до вимог банку в кожній іноземній валюті або кожному банківському металі [5]. Розрізняють коротку і довгу відкриті валютні позиції. При короткій спостерігається перевищення зобов’язань банку за іноземною валюті, а при довгій вимог. Законодавством встановлені ліміти відритої валютної позиції ( довгої чи короткої) з метою регулювання ринку. Вони являють собою кількісні обмеження у відсотках щоденної величини відкритих банком валютних позицій, а саме: загальної (довгої/короткої) в іноземних валютах і банківських металах та окремо за групами відповідних іноземних валют та банківськими металами, а також за відповідною валютою чи банківським металом, окремими активними операціями з валютними цінностями до регулятивного капіталу банку. Для загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Л13-1) встановлений ліміт на рівні - не більше 5% регулятивного капіталу, а для загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Л13-2) - не більше 10% [6].

Разом з тим, банк на власний розсуд має право встановлювати внутрішні ліміти валютних позицій кожного дилера, на філії та за видами валют. Загальна сума відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами, а також банківськими металами також враховується під час розрахунку показника адекватності регулятивного капіталу, а сама додається до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику, тобто, підвищує вимоги до платоспроможності банку.

Розмір відкритої валютної позиції може змінюватись через проведення уповноваженим банком різних операцій з валютними цінностями. Серед них можна виділити:


  • внаслідок купівлі\продажу готівкової чи безготівкової іноземної валюти, поточних та строкових операцій (на умовах своп, форвард, опціон тощо), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

  • внаслідок одержання (сплати) іноземної валюти у вигляді доходів чи витрат, а також нарахування доходів і витрат, що враховуються на відповідних рахунках;

  • внаслідок купівлі\продажу основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

  • через погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунку витрат);

  • в результаті здійснення інших обмінних операцій з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній), що призводять до зміни структури активів за незмінності пасивів і навпаки тощо [14].

Уповноважені банки зобов’язані проводити торгівельні операції з валютою на умовах “тод”, “том” або “спот”. Разом з тим, вони можуть проводити валютні операції на умовах угоди “форвард” з метою хеджування ризиків коливання курсу однієї валюти відносно гривні при умові, що дана валюта відноситься до першої групи Класифікатора валют. А також на умовах своп при здійснені операцій купівлі\продажу валюти з НБУ. Також уповноважені банки мають право на здійснення між собою валютних операцій на умовах "своп" з купівлі\продажу іноземної валюти 1-ї групи Класифікатора та з обміну іноземної валюти в межах 1-ї групи Класифікатора. При цьому дані валютні операції повинні виконуватися в строк, що не перевищує 365 календарних днів [22].

На міжнародному валютному ринку банки мають право проводити купівлю чи продаж іноземної валюти відповідно до правил, які встановлені законодавством, із урахуванням обмежень, що установлені нормативно-правовими актами НБУ. Для проведення даних операцій банки повинні укладати договори з НБУ та іншими суб’єктами ринку. Встановлюються ліміти на здійснення валютних операцій. Банки мають право здійснювати валютні операції відповідно до їх валютних позицій. Визначені основні види операцій, які вони можуть здійснювати на міжбанківському валютному ринку.

2.2. Здійснення валютних операцій для клієнтів всередині банку.

Для здійснення операцій банком в іноземній валюті для клієнтом потрібно насамперед відкрити поточний рахунок в цій же валюті. Тому важливою послугою банків для здійснення операцій із валютою є відкриття і ведення рахунків юридичним та фізичним особам.

Поточний рахунок в іноземній валюті банки відкривають суб'єкту господарювання для накопичення готівки, а також проведення розрахунків у межах України, як в безготівковій, так і в готівковій іноземних валютах з метою проведення поточних торговельних і неторговельних операцій, що визначені законодавством України, а також для зарахування, використання та погашення кредитів іноземній валюті. Депозитні рахунки в іноземній валюті призначені для збереження коштів та одержання доходу. Розподільчий рахунок призначений для попереднього зарахування коштів в іноземній валюті, які надійшли на адресу юридичної особи - резидента, та обов'язкового продажу частини цієї іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України. Законодавством встановлені вимоги до відкриття рахунків в іноземній валюті суб’єктам, що вже мають рахунки в даному банку і які вперше стають його клієнтами [16].


Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Методичні рекомендації до організації самостійної роботи студентів заочної форми навчання
123456789 -> Методичні рекомендації для студентів денної форми навчання Оздоровче і прикладне значення занять
123456789 -> «Аналіз розподілу та використання прибутку банку»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка