Основи теорії літератури



Сторінка3/14
Дата конвертації04.11.2016
Розмір3.61 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Види міфів:


  • Міф про створення Всесвіту;

  • Міф про загибель Всесвіту (Апокаліпсис Іоана Богослова);

  • Міф про циклічність у природі (скотарські та землеробські міфи);

  • Героїчні міфи (про героїв, засновників племен — грецькі міфи про Геракла);

  • Міфи про здобуття людьми культурних навичок (міф про Прометея);

Слід зазначити, що деякі способи класифікації в міфології розрізняють міф та леґенду: міфом вважають оповідання про богів, виникнення світу тощо, леґендою — історії про героїв-людей, застосовані на історичних постатях та подіях.

Сучасне значення:


Слово міф вживається в сучасних філософських і політичних текстах в значенні — «неправдиве пропагандистське твердження», наприклад, «міф про цивілізаторську роль білої раси», тощо. В такому контексті термін міф має виразний негативний відмінок.

Казки. Особливості казок; стійкі поетичні фігури, традиційні формули

Казка — оповідання у якому згадуються вигадані події чи особи. Один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку.

Характерні особливості


В основі казки — захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються і переживаються як реальні. Казки відомі з найдавніших часів у всіх народів світу. Споріднені з іншими фольклорно-епічними жанрами — сказаннями, саґами, легендами, переказами, епічними піснями, — казки не пов'язані безпосередньо з міфологічними уявленнями, а також історичними особами і подіями.

Для них характерні традиційність структури і композиційних елементів (зачини, кінцівки та ін.), контрастне групування дійових осіб, відсутність розгорнутих описів природи і побуту. Сюжет казки багатоепізодний, з драматичним розвитком подій, зосередженням дії на героєві і щасливим закінченням.

Казка відзначається «замкнутим часом» і завершеністю, співвідносними з досягненнями героєм мети і перемогою добра над злом. Функціональна палітра казки надзвичайно розмаїта: її естетичні функції доповнюються і взаємопереплітаються з пізнавальними, морально-етичними, соціально-виховними, розважальними та ін. У казок народів світу багато спільного, що пояснюється подібністю культурно-історичних умов їх життя. Водночас казки відзначаються національними особливостями, відображають спосіб життя народу, його працю і побут, природні умови, а також індивідуальні риси виконавця-оповідача (казкаря). Тому казки, як правило, побутують у багатьох варіантах.

Головні українські казкові мотиви


  • Космічні сили: сонце, місяць, вітер, мороз, град. Людина терпить від них, правується з ними, доходить свого. Особливо популярні два мотиви: доходження знищеного урожаю і розшукування жінки, котру хапає сонце, вітер або інша сила. Вони зв'язуються з широко розповсюдженим мотивом подорожі до сонця: як чоловік чи хлопець заступав сонце в його щоденнім обході і які з того виходили біди. Мотив всесвітній, у американських індіан він виступає в варіантах, аналогічних з нашими!..

  • Фантастичні надприродні земні єства: дух землі, або лісовик, «Ох», що живе в могилі або в пеньку і забирає до себе людей, котрих потім приходиться різним способом виручати, чи їм виручатись. Дуже популярная у нас тема — про її світові розгалуження нижче. Паралель становить водяний дід чи цар, або дід криничний, — популярний варіант описує, як він змушує чоловіка — купця-мореплавця чи подорожника — пообіцяти йому дитину, яка вродилась без нього вдома.

  • Баба-людоїдка (Баба-яга)

  • Мотив Змія

  • Кощій безсмертний

  • Кобиляча голова

  • Одноокий людоїд

Найвідоміші збірки казок


  • арабських — «Тисяча й одна ніч»

  • німецьких — братів Гримм

  • російських — А.Н.Афанасьєва

Авторські казки


Найдавніші казки у всьому світі - це народні казки. Їх особливістю є відсутність особи автора. Народні казки - це витвір усього суспільства. Звичайно, що кожна казка в основі має розповідь, яку розповіла певна людина, але з з того часу ця казка як правило переказується великою кількістю людей і досить сильно змінюється.

Великі зміни відбуваються з появою письма і книжок. У суспільстві на передній план виходить авторська казка - казка, створена одним чи декількома авторами, імена яких як правило відомі. В певному розумінні всі художні твори (художня література) є авторськими казками. В більш вузькому розумінні авторські казки - це ті художні твори, які мають досить простий сюжет (призначені для дітей).


Найвідоміші авторські (літературні) казки

Фентезі і фантастика


Сучасні літературні жанри фантастики і фентезі інколи також розглядають як казки. Серед відомих в усьому світі творів цих жанрів можна згадати: "Володар кілець" Дж.Р.Р.Толкієна, "Гаррі Поттер" Дж.К.Роулінг, пригоди Конана-кіммерійця Р.Говарда та багато інших. В Україні, цей жанр представляє, наприклад, Г.Л.Олді, використовуючи в своїх творах сюжети казок (міфів) і леґенд народів світу.

Види казок. Казки про тварин та їх особливості. Чарівні казки та їх особливості. Соціально-побутові казки

За змістом казки поділяються на кілька різновидів. Казки про тварин ґенетично найдавніші, зв'язані з тотемічними уявленнями. Головними їх героями виступають звірі. З часом казки втрачають міфологічний і магічний сенс і набувають повчально-виховного характеру. Один із різновидів казок про тварин — кумулятивні казки (твори для дітей, що розвивають логічне мислення, пам'ять, виховують моральні почуття тощо).



Фантастичні казки первісно також мали магічне призначення, яке з часом утратилося; в них органічно поєднується міфічне, фантастичне і героїчне начала. Провідні мотиви: змієборство, добування і використання чудодійних предметів (цілюща вода, жар-птиця, меч-кладенець, шапка-невидимка, чоботи-самоходи) та ін. Герої фантастичних казок, як правило, наділені надзвичайною силою, здібностями, винахідливістю, які допомагають їм подолати усі випробування на шляху до мети.

У побутових казках переважають мотиви з повсякденного життя. Героями їх виступають бідний селянин, кмітливий наймит чи солдат, бурлака, вередлива жінка тощо. Часто у цих казках зустрічаються персоніфіковані образи — Доля, Щастя, Горе, Правда, Кривда. Казкові образи і мотиви широко використовуються у художній літературі, музиці, малярстві.



Легенди та перекази

Леге́нда (лат. legenda — те, що слід прочитати) — жанр літератури і фольклору.

Історія жанру легенди


Найпоширеніший жанр європейського середньовічного письменства (починаючи з 6 ст.), що сформувався у католицькій писемності переважно як житіє святого, написане в день його пам'яті, або як збірник повчальних оповідань про життя святих мучеників, ісповідників, святителів, преподобних, пустинників, стовпників, який називали «Патериком».
У західноєвропейських країнах особливу популярність мала збірка християнських легенд в 13-14 ст. під назвою «Золота легенда» («Legenda aurea»), перекладена багатьма мовами.

Легенда в українській літературі


В українському письменстві княжої доби одним із перекладів таких збірників легенд є «Пролог». Тоді ж виник збірник оригінальних легенд — «Києво-Печерський патерик». Пізніше легендами стали називати розмаїті оповіді релігійного змісту з набожним і повчальним наставленням, про святі місця, притчі про походження тварин та рослин. З таких творів упорядкували численні збірники, які перекладали різними мовами, їх сюжети передавали віршами, використовували у шкільних релігійних виставах (містеріях, міраклях, мораліте).
В Україні відомі Патерики — Синайський, Скитський, Афонський, Єрусалимський та ін. Сюжети легенд мали численні відображення в іконописі, рицарських романах і повістях. На них виросла така перлина європейської класики, як «Божествена комедія» Данте Аліґ'єрі

Легенда у фольклорі


Усне народне оповідання про чудесну подію, що сприймається як достовірне. Легенди дуже близькі до переказів, відрізняються від них найбільше тим, що в основі їх — біблійні сюжети. На відміну від казок, легенди не мають традиційних початкових і прикінцевих формул, усталеного чергування подій. Лише подеколи у них є спільне з казками: початкові формули — «було це давно», «колись давно-давно»; фантастичний зміст, але такий, що трактується як диво, творене незвичайними людьми.

Характерні ознаки легенди


Легенди починаються з викладу змісту і закінчуються висновком, повчальним підсумком. Їх сюжети переважно одно- або малоепізодні. Композиційна і сюжетна неусталеність легенд, вільна форма зумовлюють часту імпровізацію оповіді, контамінацію епізодів і мотивів. Теми, сюжети і персонажі легенди — розмаїті.

Легенди органічно ввійшли в усі жанри давнього українського письменства, в іконопис і малярство, в народну свідомість, відбилися у народних колядках, щедрівках, лірницьких піснях, баладах, думах, анекдотах та інших жанрах фольклору. За їх мотивами побудовані «Енеїда» Івана Котляревського, ряд творів Тараса Шевченка (поема «Марія»), І. Франка (поема «Мойсей»), роман В. Шевчука «На полі смиренному».



Байки та анекдоти

Ба́йка — один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршовий твір повчального змісту.

Історія байки


Байка має здавна сформовану (ще від прозових «притч» легендарного давньогрецького байкаря Езопа6 ст. до н.е.) структуру, традиційне коло образів, мотивів, сюжетів. Езопівською мовою інколи називають підтекст художнього твору.
Байка — це оповідання, дійовими особами якого, поряд з людьми (точніше — схематичними фігурами людей), виступають тварини, рослини, неживі предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери. Розповідь, як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо сформульованим афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню алегоричного звучання. Комізм і сатира — невід'ємні особливості байки.
Відомими авторами байок є Езоп, Барбіус, Федр, Авіан, Лафонтен, Іван Крилов. Крім античних джерел, байка зазнала впливу індійської «Панчататри» («П’ять книг», 3 століття до н. е.).

Байка в українській літературі 18-19 століть


Байковий жанр має давню й багату традицію у світовій і, зокрема, українській літературі. Зразки байок зустрічаються в шкільних риториках Митрофана Довгалевського, Феофана Прокоповича, Георгія Кониського. Байки використовували у своїх «казаннях» Іоаникій Галятовський та Антоній Радивиловський. Нову літературну байку в Україні започаткував Григорій Сковорода «Баснями харьковскіми» (17531785).

У перші десятиліття 19 ст. у часи формування нового національного письменства байка була одним із панівних і найпродуктивніших жанрів, який помітно сприяв демократизації літературного процесу. Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський та Євген Гребінка збагатили жанр байки структурно й тематично, наповнили новими життєвими реаліями, народним колоритом.

Розквіт жанру в українській літературі пов'язують із іменем Леоніда Глібова. До байки також зверталися Іван Франко, Борис Грінченко.

Байка в українській літературі 20 століття


У 20 столітті байки писали Василь Блакитиний, Сергій Пилипенко, Микита Годованець, Анатолій Косматенко, Павло Глазовий та ін.

Байка нині зазнає певної еволюції. Крім сюжетних байок, з'являються байки-приповідки («ліліпути»), а також байки-епіграми, байки-жарти, байки-пародії тощо.



Анекдот (грецьк. anekdotos – невиданий) – коротка усна оповідь гумористичного чи сатиричного ґатунку з дотепним фіналом. Свого часу до анекдоту відносили фабліо та фацеції і польські фрашки. А. схильний розгортатися в новелу. Сюжети А. постійно використовував в свої співомовках С. Руданський:

Питаються якось хлопця

Придорожні люди:

«Чи багато верстов, сину,

До Києва буде?»

«Та так, люде, того року

Було вісімнадцять.

А тепер, - говорить хлопець, -

Лічімо сімнадцять!»

«Що ж то, сину, за пригода

Така прилучилась?»

«Така пригода – не пригода –

Верства провалилась!»

Народні пісні

Наро́дні пісні́ — це фольклорні твори, які зберігаються в народній пам'яті і передаються з вуст в уста.

Твори анонімні, бо імена першотворців, як правило, невідомі. Народна пам'ять зберегла нам лише деякі імена авторів народних пісень. Це Маруся Чурай, авторка пісень «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «3асвіт стали козаченьки» — це козак Семен Климовський — «Їхав козак за Дунай». Інша частина народних пісень літературного походження — «Реве та стогне Дніпр широкий» — Т. Г. Шевченко «Ніч яка місячна» — Старицький. Народні пісні мають багато жанрів:



  • Веснянки та гаївки

  • Весільні пісні

  • Голосіння

  • Жартівливі пісні

  • Історичні пісні

  • Календарні пісні

  • Козацькі пісні і думи

  • Колискові пісні

  • Колядки та щедрівки

  • Купальські пісні

  • Ліричні пісні та балади

  • Обрядові пісні

  • Побутові пісні

  • Рекрутські пісні

  • Стрілецькі пісні

  • Повстанські пісні

  • Танці і хороводи

  • Чумацькі пісні

  • Щедрівки

  • Патріотичні пісні

Обрядова пісення творчість. Календарно-обрядові пісні. Родинно-обрядові

Обрядові пісні — це пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів. Ці пісні тісно зв'язані з язичницькими віруваннями. Слов'яни вірили в сили природи, в духів природи та вважали, що обрядовими піснями можуть вплинути на них та примусити їх діяти в бажаному напрямку.

Обрядова поезія дуже тісно зв'язана з працею людини, з родинним побутом та з народним календарем. У різні пори року виконувались різні обрядові (календарно-обрядові пісні). Ці пісні повинні були забезпечити успіхи в господарюванні, добрий урожай, щастя в родинному житті. Наприклад: на сільських майданах і галявинах співали веснянки і гаївки, під час Зелених свят — русальні пісні, на Івана Купала — купальські пісні. По закінченню жнив, люди співали жниварські пісні, славлячи землю за те, що дала їм гарний урожай. Під час зимового сонцестояння виконували сонцесяйні пісні.

Пізніше календарно-обрядові пісні поступово втрачали зв'язок з давніми обрядами, почали підпорядковуватись християнським святам. Надзвичайної популярності в народі набули колядки та щедрівки. Ці пісні приурочувались до основних свят зимового циклу: колядки — до Різдва (7 січня), щедрівки — до Нового Року (за старим календарем 14 січня).

Серед відомих колективів, що досліджують і відтворюють українську календарно-обрядову пісенність, - фольклорний гурт автентичного співу "Володар", основу репертуару якого складають саме календрані, обрядові, весільні пісні.



Побутові пісні. Родинно-побутова лірика. Соціально-побутові пісні. Коломийки

Родинно-побутова лірика

Пісні про кохання Пісні про родинне життя Жартівливі пісні



Ідейно-тематичний зміст родинно-иобутового циклу пісень (загальна характеристика)

Вони охоплювали найважливіші події і явища з родинного життя селян, з винятковою повнотою відображали їхню пси­хологію, погляди, мораль. У них немає чітко виражених «трудових сюжетів», розповідей про важку працю, але зображення подій ведеться на фоні трудового життя, що надає їм життєвої правдивості.



Коломи́йки є традиційним жанром української фольк-музики. Невідомо, коли виник цей жанр, однак його назва вказує на місце виникнення: місто Коломия Івано-Франківської області. Залишаючись на перших порах місцевим, танець набув особливої популярності серед міського населення прилеглих областей у середині XIX-го сторіччя.

Коломийкою також називають коротку пісню, яка виконується під характерну для танцю мелодію. Наприклад:



А я тото дівчє люблю,

Що біле як гусі.

Воно мене поцілює,

А я засміюсі.

Прислівя та приказки. Загадки та скоромовки

Прислі́в’я — мала форма народної поетичної творчості, що вдягнулася в короткий, ритмізований вислів, що несе узагальнену думку, висновок, іносказання з дидактичним ухилом.

У фольклористиці прислів'я та приказки позначають терміном паремії.



При́казка — жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів'я, але без висновку, і вживається в переносному значенні[1].

Загадка — це художнє алегоричне зображення якоїсь істоти, предмета або явища шляхом несподіваного зближення її з іншою істотою, предметом або явищем.

Хитромудре запитання зазвичай має просту відгадку. Народність жанру підкреслює побутова тематика багатьох загадок, етнічність — часта прив'язка до побуту і реалій життя конкретного етносу, особливості його ментального, матеріального і духовного розвитку, специфіка образного мислення тощо.

Скоромовка - жанр як фольклорного, так і літературного походження; дотепна гра спеціально скомпонованих важковимовних слів, і звуків, що створюють труднощі для швидкої й виразної вимови слів. Зазвичай має форму ритмізованої прози, іноді римованої. Зміст С. найчастіше жартівливий: «Про Прокопа й про прокопенят»; «Ходить посмітюха по смітнику з посмітюшенятами».

С. може бути застосована для тренування артикуляційного апарату. Також С. - поширений та засіб, за допомогою якого виправляються дефекти мови у дітей.



Для самоосвіти

Практичне заняття № 7. Визначення фольклорних жанрів, види казок та пісень. Аналіз фольклорних творів

Опрацювання ідейно-художнього змісту соціально-побутової пісні «За городом качки пливуть»

Тема: зображення різної долі під час сватання бідних і багатих дівчат.

Ідея: засудження соціальної нерівності, яка є перешкодою до щасливого подружнього життя, возвеличення справжньої дівочої краси.

Основна думка: 1) любов – почуття, на яке не повинні впливати гроші, матеріальний стан закоханих; 2) Нащо мені на подвір’ї / Воли та корови, / Як не буде в моїй хаті / Любої розмови!

Жанр: соціальна, родинно-побутова пісня, інтимна лірика.

Композиція.

Експозиція: Вбогі дівки заміж ідуть, / А багаті плачуть.

Завязка: Чи чула ти, дівчинонько, / Як я тебе кликав, / Через твоє подвір’ячко / Сивим конем їхав?

Кульмінація: Нащо мені на подвір’ї / Воли та корови, / Як не буде в моїй хаті / Любої розмови!

Розвязка: Оце вдова своїй доні / Весілля справляє.

Художні особливості твору.

Протиставлення: «Вбогі дівки заміж ідуть, / А багаті плачуть. / Вбогі дівки заміж ідуть, / А багаті дівки сидять».

Повтори: «Вбогі дівки заміж йдуть», «А багаті…», «Нехай знають…»

Риторичне запитання: «Чи чула ти, дівчинонько?..».

Риторичні оклики: «Темна нічка – петрівочка - / Вийти боялася!», «Бо я хлопець молоденький / Не зрадив нікого!», «Хоче собі багатую / Невістку шукати!», Як не буде в моїй хаті / Любої розмови!».

Епітет: «люба розмова».

Метафора: «скрипка витинає».

Звертання: «Чи чула ти, дівчинонько?», «Ой не бійся, дівчинонько…».

Для самостійної роботи

  1. Прочитайте декілька легенд з Біблії за власним вибором.

  2. Зробіть ідейно-художній аналіз однієї з прочитаних легенд.

Для творчого зростання

В дитинстві кожному з нас мати, батько, бабуся чи дідусь обов’язково розказували різні легенди і перекази. Згадайте одну з них і запишіть. Прочитайте її молодим школярам, обговоріть проблеми, які порушено у вашому творі.

Підсумковий урок (1 год)

Тести для самоперевірки


  1. Мотив – це:

а) тема ліричного твору;

б) ідея ліричного твору;

в) проблематика ліричного твору;

г) конфлікт ліричного твору.




  1. Сукупність подій, дій, що визначають характер зображуваного – це:

а) композиція;

б) фабула;

в) сюжет;

г) тема.



  1. Синекдоха – це різновид:

а) метонімії;

б) епітету;

в) гіперболи;

г) оксиморону.




  1. Словосполучення «квадратура кола» -

а) метонімія;

б) порівняння;

в) епітет;

г) оксиморон.




  1. Використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої – це:

а) інверсія;

б) тавтологія;

в) анафора;

г) епіфора.




  1. Стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуків задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв'язку – це:

а) асонанс;

б) алітерація;

в) асинтедон;

г) полісинтедон.



  1. Силабічне віршування – це система віршування:

а) яка ґрунтується на сумірності наголосів у віршорядках;

б) в основу якої покладена рівна кількість складів;

в) характеризується чергуванням довгих та коротких складів;

г) в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів.




  1. Клаузула з латинського (clausula) перекладається як:

а) початок;

б) середина;

в) закінчення;

г) узгодження.




  1. Знайдіть зайвий рядок:

а) катрен;

б) терцет;

в) терцина;

г) симплока.




  1. Схема римування тріолету виглядає так:

а) абааабаб;

б) ааббаабб;

в) абааааба;

г) бабабааб.




  1. Оповідання, у якому згадуються вигадані події чи особи:

а) казка;

б) байка;

в) легенда;

г) міф.



  1. Навідомішими авторськими казками є:

а) народні казки;

б) фентезі і фантастика;

в) соціальні-побутові;

г) казки про тварин.



Відповіді:

1. а 2. в 3. а 4. г 5. б 6. б 7. б 8. в 9. г 10. а 11. а 12. б


11 клас


Тема 1. Вступ (1 год)

Довідкове бюро до теми

Поглиблення поняття про літературні роди: лірику, епос, драму. Ліро-епічні твори

Е́пос (грец. epos — слово, оповідання) — різновид літературного (поряд з лірикою і драмою), оповідання про події, що буцімто відбувалися у минулому (які немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).

Епос охоплює буття в його пластичній об'ємності, просторово-часовій довжині і подійовій насиченості (сюжетність). Виникає у фольклорі (казка, епопея, історико-героїчні пісні, билина). До 18 століття епос був головний жанр літератури.

Епос — епічна поема. Джерело її сюжету — народний переказ, образи ідеалізовані й узагальнені, мова відбиває відносно монолітну народну свідомість, форма віршована («Іліада» Гомера, «Енеїда» Вергілія).

У 18-19 століття головним жанром стає роман. Сюжети запозичаються переважно із сучасності, образи індивідуалізуються, мова відбиває різко диференційовану багатомовну суспільну свідомість, форма прозаїчна.



Древні жанри епосу — повість, оповідання, новела. Прагнучи до повного відображення життя, епічні твори тяжіють до об'єднання в цикли. На основі цієї ж тенденції складається роман-епопея. Види епосу: Епопея, поема, роман, великий епос, ліроепічна проза.

Лі́рика (грец. lyrikós — лірний; твір, виконаний під акомпанемент ліри) — один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси. У переносному значені лірика може означати ліричний настрій або стиль (емоційно-забарвлений, хвилюючий, чутливий, схильний до вираження роздумів, почуттів, переживань).

Дра́ма (грец. drama — дія) — один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення.

Ліро-епічний твір – своєрідний літературний жанр, в якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого утворюються якісно нові сполуки ( вірші у прозі, байка, поема, роман у віршах та ін.). Початки Л.-е. т. простежуються у добу романтизму, коли ліричні тенденції проникали в інші роди літератури, ліризуючи їх (Дж. Байрон, П.-Б. Шеллі, А.Міцкевич, О. Пушкін, Т. Шевченко та інші. В українській поезії він зазнав еволюції від часів Т. Шевченка та І. Франка: в ньому превалював або ліричний сюжет, або ліричний герой, або конкретний персонаж, що спостерігалися навіть у творчості одного і того ж автора (В. Сосюра «Червона зима», «Мазепа»).

РОДИ І ВИДИ ЛІТЕРАТУРИ

Тема 2. Епос (3 год)


Довідкове бюро до теми

Малі епічні твори. Середні епічні твори. Великі епічні твори

Малі епічні твори

Оповіда́ння — невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа. Невеликі розміри оповідання вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь (деталь побуту, психологічна деталь та ін.).
Оповідання дуже близьке до новели. Іноді новелу вважають різновидом оповідання. Відрізняється оповідання від новели більш виразною композицією, наявністю описів, роздумів, відступів. Конфлікт в оповіданні, якщо є, то не такий гострий, як у новелі. Розповідь в оповіданні часто ведеться від особи оповідача. Генеза оповідання — в саґах, нарисах, оповідних творах античної історіографії, хроніках, легендах. Як самостійний жанр оповідання оформилось у 19 ст. З того часу й до сьогодні — це продуктивний жанр художньої літератури.

Нарис – художньо-публіцистичний жанр на актуальну тему сучасності, в якому розповідається про справжні події (часто на документальній основі)

Нове́ла (іт. novella, від лат. novellus — новітній) — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

Середні епічні твори

По́вість — епічній прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням.

Великі епічні твори

Рома́н (фр. roman — романський) — найпоширеніший у 1820 століттях епічний жанровий різновид, місткий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

Епопе́я (грец. epopoiia, від epos — слово, розповідь та poiea — творити) — один із епічних жанрів, котрий домінував аж до появи роману. Епопея бере свій початок у міфології та усній народній творчості. Епопеєю в Стародавній Греції називали героїчний епос у вигляді циклів народних сказань, пісень і легенд, котрі оповідали про найбільш визначні історичні події, легендарних та історичних осіб, оцінюючи їх з погляду народного значення, виражаючи народні уявлення про зіткнення сил природи, племен і народів. На основі колективних народних епопей виникли епопеї авторські — «Іліада» та «Одісея» Гомера, «Енеїда» Вергілія, «Витязь у тигровій шкурі» Ш. Руставелі та інші. Для епопеї гомерівської характерний паралелізм сюжетних площин: світ богів і світ героїв (котрі нерідко мали олімпійське походження), гомерівське порівняння (в якому другий його член розширюється до самостійного образу чи епізоду). Особливу роль у стародавній епопеї відігравав розповідач — всезнаючий та об'єктивний.
У середні віки появилися різновиди епопеї як лицарської, так і народної («Беовульф», «Старша Едда», «Пісня про Нібелунгів»). Відродження дало «Шаленого Роланда» Л. Аріосто та «Визволений Єрусалим» Т. Тассо, Просвітництво — «Генріаду» Вольтера. З 18 ст. епопею витіснив роман. Поступово епопеєю стали називати великі і складні епічні твори (романи, цикли романів). Вони з'явилися у другій половині 19 ст. Український роман-епопею представляють М. Стельмах («На нашій землі», «Великі перелоги», «Кров людська — не водиця», «Велика рідня»), У. Самчук («Волинь», «Ост», «Темнота», «Втеча від себе») та інші. Епопеєю називають обсягову поему («Україна» П. Куліша, «Попіл імперій» Юрія Клена.

Для самоосвіти

Практичне заняття № 1. Визначення жанрового різновиду епічного твору. Аналіз епічного твору

Ідейно-художній аналіз повісті Г. Квітки-Основяненка «Маруся»

Історія створення:

Повість надрукована повістю у 1834 роцi у книжцi «Малоросійських повістей... » . Вона стала першим i найпонулнрнiшим твором серед сентиментальних повiстей Квітки. «Маруся була написана, як аргумент того, що українською мовою можна описати гаибокий i складиий свiт людських почуттiв i філософських переконань.

Над текстом повiстi письмеииик працював багато — як нi над одним зi своїх творiв. ГIереробляв окремi мiсця, додавав чи змi­нював епiзоди, портрети й пейзажi, шліфував мову. Дуже згодилися давиi й иовi записи прислiв'їв, приказок, весiльних пiсень, охоронних голосiнь.

Надто хвилювався Григорiй Федорович за долю своєї «Марусі», як її сприйме читач? Чи ие знайдуться хулителі й недоброзичливці, які почнуть кепкувати з нашої мови? Адже багато хто з «учених та освiдчених» вважав, що українською мовою крім лайки й жартів, нічого не можна створити. Та побоюванняавтора були марні: повість справила велике враження на чит( з народу і передової інтелігенції. Перекладена самим автором сійською мовою і надрукована в журналі «Современник», і в Росії користувалася великою популярністю.



Тема: зображення життя і побуту українського нації к. XVIII — поч. XIX ст., відтворення його душевної краси і високої моральної чистоти.

Ідея: засудження соціальної нерівності, що стає на перешкоді щасливому життю героїв, уславлення гуманізму, щирості, доброти, палкого почуття кохання.

Основна думка: закохані не можуть одружитися через загрозу солдатчини та бідність нареченого.

Жанр: сентиментально-реалістична повість.

Повість — епічний прозовий твір, який характеризується , однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих лик, і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням.

Ознаки сентименталізму: письменник наділяє Марусю й Василя надмірною чутливістю й душевною вразливістю, вводив у повість мотиви віщування серця, смерті з туги за коханим; у зображенні Марусиного батька виявилося прагненя Квітки показати, життя селянина в прикрашеному вигляді. Василь, як і Маруся| зображений ідеально як зовні, так і внутрішньо; герої закокохуються з першого погляду, не можуть жити одне без одного.

Ознаки реалізму: змалювання картини народного побуту, обрядів і звичаїв; відтворення тяжкого лиха того часу - солдатчини. Устами Наума Квітка-Основ'яненко перший в українській літературі сказав правдиве слово про гірку долю жінки-солдатки, беззахисність сиріт у тогочасному суспільстві.



Сюжет твору.

В основі повісті — розповідь про неіцасливе кохання дівчинці селянки, дочки заможних батьків, і бідного хлопця-сироти, який є наймитом у купця. На початку твору дається опис ідеального! кохання. Василь і Маруся закохані з першого погляду, мріють про одруження. Але Василь є одиноким сиротою і за тогочасними законами має йти у солдати. І батько Марусі не погоджується на такий шлюб, бо доля незахищеної солдатки на селі важка, За допомогою купця, у якого Василь працював, вдається залагодити справу з рекрутчиною.

Але автор справжні випробування героям своїм залишає надалі. Сподіванням на щасливий шлюб, здається, більш нічого не загрожує. Василь перед весіллям повинен був покинути Марусю. Дівчина сумувала за нареченим, ходила в гай, де вони зустрічались. Там застудилась, захворіла і померла. Такий удар батьки Марусі, Наум і Настя, перенесли, рятуючись у вірі, молитвах. А от Василь, «письменний», так і не зміг пережити втрати коханої. Він постригся в ченці в Києво-Печерському монастирі й невдовзі помер з туги за Марусею.

Композиція.

Будова твору своєрідна, відповідає різким змінам сюжетної лінії. Немає у «Марусі» розподілу повісті на частини, тільки спираючи­сь на зміст, можна виділити три частини: позасюжетний вступ, сюжет, моралізаторські висновки.



У першій частині розміщені філософські роздуми автора про сенс життя людини, декларується одна з провідних ідей традиційного народного світогляду — фатальність долі. Тобто життя людини залежить від божої волі (а далі — від бажань начальства), їй треба скорятись, не намагаючись щось змінити.

Г. Квітка-Основ'яненко пропонує простому селянину спосіб життя раба: багато працюй і не про що не думай. Так живуть Наум і Настя.

У другій частині розгортаються дії. Деякі сюжетні зміни повісті виглядають штучно, надумано, зате наслідують ідеї, задекларовані у вступі. Вагомими й важливими елементами сюжету стають талановито написані картини природи, описи народних і обрядів, колоритні репліки й коментарі.

Трагічна розв'язка передує епілогу — третій частині повісті. По суті, епілог є повчанням, моралізаторською настановою. Наум і Настя після смерті Марусі їдуть до Василя вже в Києво-Печерський монастир. Василь служить там дияконом. Але вони спізнилися, бо коханий Марусі помер, страждання потроху знищували і душу, а тіло він заморив сам нескінченними постами. Саме третя частина повісті нагадує змістом давньоруський жанр — житійний (опис життя й мук святих). Такі аналогії у повісті цілком виправдані. Жанр релігійної літератури, її морально-дидактичні настанови були дуже близькі авторові.



Експозиція: знайомство з героями твору — родиною Дротів, які жили, віруючи в Бога. Кульмінація: зустріч Марусі з Василем, їх кохання з першого погляду.

Кульмінація: смерть Марусі, її поховання.

Розв'язка: страждання Василя — ченця в монастирі, його смерть через тугу за милою.

Проблематика:



  • батьки і діти;

  • соціальна нерівність;

  • життя і смерть;

  • пошуки щастя.


Характеристика образів твору.
Маруся.

Інформаційне ґроно щодо характеру та якостей героїні:



  • працьовита;

  • тиха, сумирна, спокійна;

  • шляхетна,чуйна;

  • привітна і ввічлива;

  • чесна, богобоязлива;

  • душевнавразлива;

  • поважаєбатьків;

  • вірна, здатна на щире кохання;

  • цнотлива.


Василь.

Інформаційне ґроно щодо рис характеру та якостей героя.



  • вірність, богобоязливість;

  • працьовитість і наполегливість; щирість,

  • здатність на палкекохання;

  • сирітство і бідність;

  • шанобливе ставлення до людей;

  • розум і зовнішня краса; чесність і порядність;

  • скромність і чуйність;

  • дотримання патріархально-родинних звичаїв.

Для самостійної роботи

    1. Прочитайте повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».

    2. Виконайте ідейно-художній аналіз цієї повісті.

Для творчого зростання

Виконайте проект: «Фольклорно-етнографічна основа повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».

Тема 3. Лірика (6 год)

Довідкове бюро до теми

Особливості ліричних творів. Ліричний герой

Особливості ліричного твору:


  • Вираження почуттів і роздумів героя, викликаних зовнішніми обставинами (тобто зображення людини через відтворення її переживань;

  • Наявність елементів сюжету, описи;

  • Висока емоційність, схвильований тон розповіді;

  • Інтенсивне використання образотворчих засобів;

  • Стислість викладу художнього матеріалу;

  • Віршова форма;

  • Малий обсяг.

Ліричний герой - це своєрідна уявна особа, настрої, думки й пере­живання якої передано у творі. Цю особу не можна плу­тати з автором, хоча вона й віддзеркалює його особисті почуття, так чи інакше пов'язані з його життєвим досві­дом, світоглядом, світовідчуттям. Своєрідність бачення й розуміння навколишнього світу поетом, його інтереси, індивідуальні особливості знаходять своє відображення у формі та стилі ліричних творів. Читач, який добре знає поезію, легко може відрізнити творчість Шевченка від творчості Франка, Хвильового від Плужника, Стуса від Павличка.

Ода. Послання. Епіграма. Елегія. Романс. Акростих.

О́да (грец. oide) — жанр лірики, вірш, що виражає піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб.



    1. Каталог: attachments -> article -> 22611
      article -> Методичні рекомендації до самостійної роботи з дисципліни «історія україни» для студентів окр «Молодший спеціаліст»
      article -> До листа Міністерства освіти і науки України від 17. 08. 2016р. №1/9-437
      article -> План роботи методичного об’єднання вчителів-предметників суспільно-гуманітарних наук на 2015/2016 навчальний рік
      article -> План роботи методичного осередку вчителів-предметників природничо-математичних наук на 2015/2016 навчальний рік
      article -> Рішення щодо оцінювання навчальних досягнень учнів курсів за вибором приймається навчальним закладом
      article -> Получение патента на полезную модель
      article -> Економіко-географічна характеристика Індії
      22611 -> Реферат Вивчення життєпису письменника у школі План


      Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка