Основи теорії літератури



Сторінка5/14
Дата конвертації04.11.2016
Розмір3.61 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Ба́йкаодин із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршовий твір повчального змісту.

Історія байки


Байка має здавна сформовану (ще від прозових «притч» легендарного давньогрецького байкаря Езопа6 ст. до н.е.) структуру, традиційне коло образів, мотивів, сюжетів. Езопівською мовою інколи називають підтекст художнього твору.
Байка — це оповідання, дійовими особами якого, поряд з людьми (точніше — схематичними фігурами людей), виступають тварини, рослини, неживі предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери. Розповідь, як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо сформульованим афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню алегоричного звучання. Комізм і сатира — невід'ємні особливості байки.
Відомими авторами байок є Езоп, Барбіус, Федр, Авіан, Лафонтен, Іван Крилов. Крім античних джерел, байка зазнала впливу індійської «Панчататри» («П’ять книг», 3 століття до н. е.).

Байка в українській літературі 18-19 століть


Байковий жанр має давню й багату традицію у світовій і, зокрема, українській літературі. Зразки байок зустрічаються в шкільних риториках Митрофана Довгалевського, Феофана Прокоповича, Георгія Кониського. Байки використовували у своїх «казаннях» Іоаникій Галятовський та Антоній Радивиловський. Нову літературну байку в Україні започаткував Григорій Сковорода «Баснями харьковскіми» (17531785).

У перші десятиліття 19 ст. у часи формування нового національного письменства байка була одним із панівних і найпродуктивніших жанрів, який помітно сприяв демократизації літературного процесу. Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський та Євген Гребінка збагатили жанр байки структурно й тематично, наповнили новими життєвими реаліями, народним колоритом.

Розквіт жанру в українській літературі пов'язують із іменем Леоніда Глібова. До байки також зверталися Іван Франко, Борис Грінченко.

Байка в українській літературі 20 століття


У 20 столітті байки писали Василь Блакитиний, Сергій Пилипенко, Микита Годованець, Анатолій Косматенко, Павло Глазовий та ін.

Байка нині зазнає певної еволюції. Крім сюжетних байок, з'являються байки-приповідки («ліліпути»), а також байки-епіграми, байки-жарти, байки-пародії тощо.



Дума. Балада

Ду́ма — лірико-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVIXVIIІ століть.

Дума (козацька дума) — жанр суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні.


Характерні ознаки дум


Обсягом дума більше від історичних пісень, з якими, як і з давнім дружинним епосом («Слово про Ігорів похід», старовинні колядки, билини), має генетичний зв'язок. У структурі дум є більш чи менш виражені три частини: заспів («заплачка», як називали кобзарі), основна розповідь, закінчення. Вірш думи — нерівноскладовий, астрофічний (без поділу на строфи-куплети через змінність порядку римування), з інтонаційно-смисловим членуванням на уступи-тиради, що формально у співі можуть починатися вигуками «ой», а завершуватися «гей-гей». Своєю віршовою і музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях, із яких думи перейняли деякі мотиви і поетичні образи. З голосіннями споріднює думи й характер імпровізації. Довгі рецитації дум наявні в пливкій, мінливій формі, тим-то й важко вивчати їх дослівно. Кожний кобзар переймає від свого вчителя зразок рецитації в загальних рисах та творить свій окремий варіант (відміну) мелодії, під який рецитує всі думи свого репертуару. Співання дум вимагає особливого таланту, довгої науки і співацької техніки (справності). Тому думи збереглися тільки серед професійних співців.

Мовно-стилістичні ознаки дум


Домінатний елемент дум — словесний, а не музичний, і формується він до певної міри імпровізаційно, тому рими часто риторичні. Рими в думах переважно дієслівні.
В поетиці характерні розгорнуті заперечні паралелізми (найчастіше у заспіві), традиційні епітети (земля християнська, тихі води, ясні зорі, мир хрещений, каторга бусурманська, тяжкая неволя), тавтологічні вислови (хліб-сіль, мед-вино, Січ-мати, п'є-гуляє, дуки-срібляники, вовки-сіроманці, турки-яничари), коренеслівні (піший-піхотинець, квилить-проквиляє, жити-проживати), різноманітні фігури поетичного синтаксису (риторичні запитання, звертання, повтори, інверсія, анафора тощо), традиційні епічні числа (3, 7, 40 та ін.).
Стиль дум урочистий, піднесений, чому сприяє використання архаїзмів (златоглавий, глас, аще, рече, нозі, руці). Епічність і урочистість дум посилюється ретардацією — уповільненням розповіді через повторення фраз-формул.

Бала́да (фр. ballade, від прованс. ballar — танцювати) — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового гатунку з драматичним сюжетом.


Історія балади


Балада зазнала посутніх змін від початків свого існування (12-13 ст.), коли вживалася як любовна пісня до танцю(вперше ввів Пон Шаптен), поширювалася у Провансі. Невдовзі в Італії, зокрема в доробку Данте Аліґ'єрі, під впливом канцони втратила свій таночний рефрен. У французькій поезії 14 століття балада набула канонічних ознак, мала постійні три строфи, сталу схему римування (аб аб бв бв), обов'язковий рефрен та звертання до певної особи; зазнала розквіту в творчості Ф. Війона (14311463).

Балади бувають:

1. Історичні.

2. Страшні.

3. Любовні.

4. Трагедійні.

5. Розбійницькі.

6. Сімейно-побутові.

Головні ознаки народної балади:


-жанр фольклору, віршований, ліро-епічний твір;

-зосередження уваги на моральних проблемах;

-напружений сюжет;

-легендність та фантастичність;

-драматична, часто несподівана розв'язка;

-присутність оповідача;

-використання діалогів і повторів;

-невеликий обсяг.


Балада в українській літературі

Соціально-побутова балада


«Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси» — це соціально-побутова балада. В основі лежить моральний конфлікт свекрухи з невісткою, яка була до того залякана, що перетворилась на тополю. Мотив перетворення людей на рослини, тварин, птахів є дуже поширеним у баладах. У соціально-побутових баладах змальовуються стосунки між батьками й дітьми, братами й сестрами, розкриваються почуття кохання й ненависті.

Історичні балади


Історичні балади — це балади на історичні теми. У них змальовується життя козака, смерть козака на полі бою («Да шумить чудо дібровонька»), розповідається про велике горе, яке приносить людям війна. «Що се в полі забіліло» — балада, в якій відтворено трагічне становище українців в турецькому полоні. Мати у Криму потрапляє в полон до своєї дочки, яка вже побусурманилась, ставши дружиною татарина. Дочка пропонує матері «панувати» разом із нею, але мати гордо відмовляється. Балада «Ой був в Січі старий козак» засуджує зрадництво Сави Чалого та схвалює справедливе покарання його козаками.

Українські літературні балади


В українській поезії балада, виявляючи свою жанрову спорідненість з думою та романсом, поширювалася у доробку Петра Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, Івана Вагилевича, раннього Тараса Шевченка та ін., сягаючи другої половини 19 століття (Ю. Федькович, Б. Грінченко та ін.); напружений сюжет у ній розгортався на тлі переважно буряної природи, подеколи переймався фантастичними ознаками.

Українські літературні балади у 20 століття


У такому вигляді вона з'являється в українській ліриці не так часто («Балада» Ю. Липи: «В'ється стежка між кущами, / Що чар-зіллям заросла…»), витісняється історико-героїчними мотивами, пов'язаними з добою визвольних змагань 19171921, до яких зверталися поети «розстріляного відродження» та еміграції, зокрема подією цього жанру була «Книга балад» О. Влизька (1930).У другій половині 20 століття балада набула соціально-побутового взмістовлення, але не втратила своєї драматичної напруги, засвідченої, скажімо, доробком І. Драча, котрий небезпідставно назвав одну із своїх збірок «Балади буднів» (1967), постійно підкреслюючи свідоме заземлення традиційно баладного пафосу.

Поема. Роман у віршах

Пое́ма (грец. poiema — твір) — ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери.Назва «поема» загальна, у літературознавстві частіше мовиться про конкретний жанровий різновид поеми: ліро-епічну, ліричну, епічну, сатиричну, героїчну, дидактичну, бурлескну, драматичну і т.п. Виникла поема на основі давніх і середньовічних пісень, сказань, епопей, що уславлювали визначні історичні події. Первісна поема мала епічний характер і нерідко була тісно пов'язана з міфологічною творчістю. Такими є «Іліада» Гомера, «Енеїда» Вергілія, «Пісня про Роланда», «Слово про Ігорів похід». В античну добу й середні віки поемою називали анонімну чи авторську епопею. Власне з епопеї виникла сьогоднішня поема — і в першу чергу поема епічна.
Іноді поемою називають великий прозовий роман, який, крім глибокого змісту й широкого охоплення життєвих подій, відзначається пафосом і ліризмом («Мертві душі» М. Гоголя, «Поема про море» О. Довженка). Близькими до них є поеми, писані прозою, які виникли в добу романтизму (А. Бертран) і досягли свого розквіту в добу символізму (Ш. Бодлер, А. Рембо).
Як жанр, що розвивається на межі епосу, лірики й драми, синтезуючи в собі їх характерні засоби та прийоми, поема залишається найпродуктивнішою і сьогодні.

Ром́ан у вірша́х — різновид змішаного жанру, який поєднує багатоплановість, епічні принципи розповіді з суб'єктивністю, притаманною ліричним творам.Роман у віршах став популярним у 19-20 ст. Межують з ним драматична поема, віршована повість. В Україні помітне пожвавлення цього жанру спостерігається у 60-70-ті 20 ст. (хоча представлений він і у 30-50-ті: «Марина» М. Рильського, «Червоногвардієць» В. Сосюри) «Поліська трилогія» О. Підсухи, «Молодість брата» Л. Первомайського, «Маруся Чурай» Ліни Костенко .

Для самоосвіти

Практичне заняття №3 Аналіз ліро-епічного твору

Ідейно-художній аналіз байки Г. Сковороди «Бджола та Шершень»

Тема: розповідь про призначення праці в житті кожної людини на прикладі діалогу Бджоли і Шершня.

Ідея: возвеличення праці, яка є смислом щасливого життя; засудження ліні ліні, ледарства, крадіжки..

Основна думка:

Шершень —це образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і т. ін.;

Бджола — це символ мудрої людини, яка у природженому І ділі трудиться;

Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним.



Жанр: літературна байка.

Особливість байки.

Сюжет цієї байки був поширений у творчості російських байкарів XVIII ст. (наприклад, байка Сумарокова «Жуки и Пчелы» Написана в дусі ідей прогресивного просвітительства кінця XVIII ст., вона досить повно виражає погляди Сковороди на життєву необхідність трудитися за природним нахилом.

Твір складається з двох частин: сюжетної і дидактичноі («сили»). Сюжетна частина побудована у формі діалогу між Шершнем, який сміється над працелюбністю Бджоли і над бджоли яка отримує від праці задоволення. Друга частина («сила») містить тлумачення прихованого змісту першої.

Зміст твору.

Паразит Шершень насміхається з Бджоли, що вона працює не так на себе, як на інших: «Скажи мне, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не стільки тобі самій, як людям користь, а тобі часто і шкодять, приносячи замістьна городи смерть; одначе не перестаєш через дурість свою збирати| мед. Багато у вас голів, але всі безмозкі».

Називаючи дурнем «пана радника», Бджола засуджус тих хто «крадіжкою добуває» мед. Для неї праця найсолодша річ «нам незрівнянно більша радість збирати мед, аніж споживати До сього ми народжені і будемо такі, доки не помремо».

Мораль байки проста: праця повинна стати для людини природною потребою, «найсолодшою поживою». Тільки тоді життя матиме зміст і красу. У праці людина відчуває радість буття а в безділлі деградує.

«Сила» у байкаря тут вийшла значно більшою, ніж сама фабула. Вона переросла в цілий трактат, пересипаний багатьма фактами з життя, посиланнями на Цицерона, Епікура, біблпїпиі висловами. Тут наявні й автобіографічні елементи: в особі «студента» не важко впізнати самого Сковороду. «Немає більшої радості, аніж жити за покликан ням» проголошує він.

На підтвердження своєї думки Григорій Савич наводить цілий ряд цікавих прикладів, посилаючись на мисливську собаку| найвеселішу тоді, коли полює на зайця, на домашнього кота,який, зловивши мишу, не їсть її, нарешті, на замкнену в достатку бджолу, яка вмирає з нудьги, бо не може літати по цвітоносних луках. Байкар переконує, що нема гірше, як купатися в достатц і смертельно мучитися без природного діла, і нема більшої радості, як жити за натурою.

Проблеми байки:

людина і суспільство;

смисл життя кожного;

людське покликання;

праця і безділля.

Філософська мудрість у творі.


  • «Немає гіршої муки, як хворіти думками, а хворіють думки
    позбавляючись природженого діла».

  • «І немає більшої радості, аніж жити за покликанням».

  • «Душа, володарка людини, втішається природженим ділом».

  • « Веселість серця — життя для людини».

  • Мова байки.

Мова твору близька до народної, але якщо у вуста Шершня то більше лайливої лексики, то Бджола говорить афористично й красиво.

Для самостійної роботи

  1. Прочитайте байку Г.Сковороди «Собака і Вовк».

  2. Виконайте ідейно-художній аналіз прочитаної байки.

Для творчого зростання

Напишіть власне висловлювання на тему: «Як маєш когось оббрехати,то краще змовчати» (приклади з усної народної творчості, української літератури, власний життєвий досвід).



Тема 5. Драма(6 год)

Довідкоае бюро до теми

Містерія. Міраклі. Мораліте

Місте́рія (грец. musterion — таїнство, таємний релігійний обряд на честь якогось божества) — західноєвропейська середньовічна релігійна драма, що виникла на основі літургійного дійства.В основу містерії різдвяної та великодньої покладено біблійні сюжети. Виникнувши у 13 ст., вона поширилась у 14-15 ст. в Італії, Англії, Німеччині, Нідерландах, Франції у вигляді масових видовищ.Містерія інсценізувала народження, смерть і воскресіння Христа. Ці три події християнської історії були їх композиційними центрами, навколо яких компонувалися безліч інших євангелійних епізодів (про прикликання апостолів, вилікування хворого, зцілення німого, тайну вечерю).Містерія успадкована Київським шкільним театром. Традиційними містеріями були анонімні «Слово про збурення пекла», «Дѣйствіє на Рождество Христово», «Царство Натури Людської», «Мудрость предвѣчная», «Властотворний образ Человѣколюбія Божія» та інші. У них автори дотримувалися композиції середньовічного типу з притаманним їй неквапливим розгортанням довільно розміщених подій. Виділявся також центральний епізод, якому підпорядковувалися всі інші.Активно використовувались у містерії алегорія, заміна містеріальних персонажів алегоричними постатями при збереженні містеріальної послідовності. Наприклад, у «Торжестві Єстѣства Человѣчеського» Адам і Єва перетворюються на постаті Відчаю, Плачу; Сатану замінюють фігури Лакомства, Нестримності і т. ін. Містеріальний сюжет міг замінюватися в окремих випадках не тільки біблійним, а й світським, зокрема історичним.

Міра́кль (фр. miracle, від лат. miracylum — чудо) — один із жанрів середньовічної релігійно-повчальної драми, за основу якої бралися розповіді про «чуда», здійснені Богородицею. Сюжети запозичувалися з житій, апокрифів, східних переказів тощо. Незважаючи на таку природу жанру, в ньому певною мірою відбивалися зміни в житті і свідомості народу: в міраклях згодом вносилися авантюрно-розважальні, побутові мотиви, пов'язані з життям осіб, яким являлося чудо.В українській літературі подібним до міракля були деякі шкільні драми (17-18 ст.). Елементи поетики міракля спостерігаються в драматургії символізму, що було типологічним проявом жанротворчої функції незвичайного, таємничого в сюжеті драматичного твору.

Мораліте́ (лат. moralis — моральний) — повчальна алегорична драма, поширена в Західній Європі у 15-16 ст.В Україну прийшла з розвитком шкільного театру кінця 16 — початку 17 ст. і проіснувала до середини 18 ст. як різновид шкільної драми. П'єси цього жанру виставлялися на Масницю. Вони закликали до медитації про сенс життя, нагадували про неминучість розплати за гріхи, відображали загальні закони світопорядку.Фабула будувалася на схематизованих взаємовідносинах людини зі світом. Дія проходила, як правило, від колиски до могили, одночасно прямувала до раю, якщо людина вела праведне життя, або до пекла, якщо грішила. Герой мораліте завжди пасивний. За нього борються сили добра і зла, він відчуває на собі їхній вплив. Ця боротьба демонструється співвідношенням алегоричних образів, що уособлюють вади та чесноти. Елементи мораліте впліталися майже в усі п'єси, які ставилися у шкільному театрі. Вони були наявні в містеріях, міраклях, історичних драмах.
Найбільше збережено структуру мораліте в п'єсі Г. Кониського «Воскресеніе мертвых», сюжет якої побудовано на протиставленні двох героїв — Гіпомена (праведника) та Діокрита (грішника), що показані в житті і смерті. Аналогічно побудована «Трагедокомедіа о награжденніи в сем свЂтЂ приїсканних дЂл, мзды в будущей жизни вЂчной» В. Лащевського, у третій яві якої протиставлені дві сестри, праведниця і грішниця, а також алегоричні постаті — Церква і Світ.

Вертеп

Верте́п (старослов'ян. — печера) — народний театр маріонеток, поширений в Україні, в барокову добу (17-18 ст.).Він у своєму походженні має безперечний зв'язок із старовинною західно-європейською містерією. Вертеп, складається з різдвяної драми та механічно прив'язаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, т. зв. «свята», більш-менш стійка в своїй композиції, друга ж частина змінюється залежно від місцевих умов та, найголовніше, від здібності та дотепності вертепника. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока. Дивлячись на вертеп, глядачі спочатку пригадували собі погоню Ірода за Христом, а потім від душі сміялися з Цигана, Ляха, Москаля, Жида, Селянина, Діда, Баби, Панотця, а найбільше зі свого улюбленого запорожця з його «жартами».Микола Маркевич, що видрукував текст вертепу в 1860 р., писав у передмові: «Первісне походження вертепу можна віднести, до часів гетьмана Конашевича Сагайдачного, до 16001620 рр., коли він почав відновляти Київське братство і Академію».Польсько-український етнограф Еразм Ізопольський подає теж близькі до цього дати — 15911639 рр. Під 1666 р. ми знаходимо вже письмову згадку про вертеп у матеріалах львівського ставропігіального братства. Найбільш поширилися вертепні вистави в другій половині XVIII. Особливо в добу занепаду Києво-Могилянської Академії, коли число вертепників поповнювалося вихованцями Академії, що йшли в народ популяризувати українські вистави в формі лялькового театру. Така форма була найзручніша, з огляду на переслідування з боку московського уряду, щоб підтримувати у народу любов і плекання своїх колядок та поширювати правду про такі, наприклад, історичні події, як руйнування Запорозької Січі, про що йдеться у вертепі.

Шкільна драма. Інтермедія

Шкільна́ дра́мажанр латиномовної релігійної драматургії, що виник на межі 15-16 ст. в країнах Західної Європи.

Характерні особливості Ш.д.


Походження шкільної драми пов'язане із статутом церковних та світських навчальних закладів, в яких сценічні вистави були обов'язковими для засвоєння латини. Особливого поширення набула завдяки єзуїтам, захопденим інтерпретацією біблійних та міфологічних сюжетів, передовсім тих сакральних джерел, що стосувалися історії католицької церкви. Шкільна драма спочатку розвивалася у католицько-християнському та антично-класичному напрямках. У ній вплив античної традиції (стислий виклад, наявність епілога тощо) поєднувався із середньовічною (відсутність єдності часу та місця, змішування трагічного і комічного і т.п.) та ренесансною. Часто шкільна драма складалася з п'яти актів, після кожного з них виступав хор. Вистава організовувалася переважно до Різдва, Великодня тощо.

Ш.д. в Україні


В Україні шкільна драма поширилась (через Польщу) у 17-18 ст., створювалась викладачами та учнями духвовних (братських) шкіл, спрямовувалась проти експансії католицизму. Основна її віршова форма — силабічна, писана українською книжною мовою.
Із збережених шкільних драм найдавніша — «Олексій, Божий чоловік» (1674). З останніх найвизначніших творів цього жанру були трагікомедія «Володимир» (1705) Феофана Прокоповича, присвячена гетьманові І. Мазепі, та п'єса невідомого автора «Милість Божа, од неудоб носимих обид лядських через Богдана Зиновія Хмельницкого, преславного войск Запорозких, свободившая...», поставлена 1728. До шкільної драми на біблійні сюжети додавалися інтермедії.

Інтерме́дія (лат. intermedius — проміжний, середній) — невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави.В європейському театрі пережила кілька видозмін — від коментувань Дияволом і Богом попередньої дії, інтерпретації античних сюжетів до музичних і танцювальних номерів інтерлюдій.
В українській драматургії 17-18 ст., де в основному експлуатувалися старо- та новозавітні сюжети, які не давали можливості адекватно й оперативно реагувати на тодішні суспільно-політичні події, інтермедія віддзеркалювала дійсність, починаючи з 17 ст.: зафіксовано міжнаціональні стосунки, конфесійні проблеми тощо. Збереглося понад 50 інтермедій, зокрема Митрофана Довгалевського та Георгія Кониського. Інтермедії лягли в основу української побутової драми, комедії.Вплив інтермедії відчутний у творчості І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, М. Старицького та інших.

Драма. Трагедія.Комедія. Трагікомедія

Дра́ма (грец. drama — дія) — п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої — переважно звичайні люди. Автор прагне розкрити їх психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій.

Історія жанру драми


Її зародження можна помітити в драматургії античності («Іон» Евріпіда). Частина літературознавців вважає, що драма як окремий жанр виникла лише у 18 століття.Першими теоретиками драми стали Дідро Дені, Л.-С. Мерсьє та Г.-Е. Лессінг, які обґрунтували її специфіку та значення для розвитку літератури і театру. Вони ж і першими втілювали в життя теоретичні положення, давши світові так звану міщанську драму (Д. Дідро — «Позашлюбний син», «Батько родини»; Л.-С. Мерсьє — «Дезертир», «Незаможний»; Г.-Е. Лессінг — «Міс Сара Сампсон», «Емілія Галотті»).В основі цих творів лежали сімейно-родові конфлікти. На рубежі 18-19 століття міщанська драма в західноєвропейській літературі зазнала серйозних змін. У ній переважає дидактичне начало, герої існують у тісному родинному мікросвіті. Поступово в міщанській драмі посилюються мелодраматичні елементи, простежується зародження нового жанру — мелодрами.У літературі 19 ст. домінувала реалістична драма (О. Пушкін, М. Гоголь, Олександр Островський, Лев Толстой, Антон Чехов). Поряд з реалістичною драмою (Р. Роллан, Дж. Прістлі, Ш. О'Кейсі, А. Міллер, В. Гавел) важливу роль відіграє інтелектуальна драма, пов'язана з філософськими засадами екзистенціалізму (Жан-Поль Сартр, Жан Ануй), а також драма абсурду.

Драма в українській літературі


В українській літературі драма з'являється на початку 19 ст. («Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Простак» М. Гоголя, «Быт Малороссии в первую половину 18 столетия» Т. М. (криптонім не розкрито), «Чари» Кирили Тополі, «Чорноморський побит» Яківа Кухаренка, «Купала на Івана» С. Писаревського).У всіх цих творах виявилися, з одного боку, риси шкільної драми, вертепу, притаманні українській драматургії попередньої доби, а з іншого — враховано досвід західноєвропейської драми кінця 18 ст. Ідейно-тематичні горизонти згаданих творів обмежувалися колом любовно-родинних взаємин. Однак, як і в європейській драмі, помітними були й кроки до реалістичного відображення дійсності. Згодом через обставини родинного плану порушувалися важливі суспільні проблеми («Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Лимерівна» Панаса Мирного).З 80-их років 19 ст. спостерігається розширення ідейно-тематичних обріїв драми, з'являються твори з життя інтелігенції, мешканців міста, порушуються проблеми взаємин села і міста («Не судилось» Михайла Старицького, «Доки сонце зійде…» Марка Кропивницького, «Житейське море» Івана Карпенко-Карого, «Украдене щастя» Івана Франка, «Нахмарило» Бориса Грінченка).

Каталог: attachments -> article -> 22611
article -> Методичні рекомендації до самостійної роботи з дисципліни «історія україни» для студентів окр «Молодший спеціаліст»
article -> До листа Міністерства освіти і науки України від 17. 08. 2016р. №1/9-437
article -> План роботи методичного об’єднання вчителів-предметників суспільно-гуманітарних наук на 2015/2016 навчальний рік
article -> План роботи методичного осередку вчителів-предметників природничо-математичних наук на 2015/2016 навчальний рік
article -> Рішення щодо оцінювання навчальних досягнень учнів курсів за вибором приймається навчальним закладом
article -> Получение патента на полезную модель
article -> Економіко-географічна характеристика Індії
22611 -> Реферат Вивчення життєпису письменника у школі План


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка