"Особливості оподаткування країн ринкової економіки. Порівняльна характеристика"



Сторінка1/2
Дата конвертації16.03.2017
Розмір0.5 Mb.
ТипРеферат
  1   2
Міністерство освіти та науки України

Краматорський економіко-гуманітарний інститут

Кафедра фінансів

Курсова робота


з курсу "Податкова система"
на тему: "Особливості оподаткування країн ринкової економіки. Порівняльна характеристика"

Виконав:


Науковий керівник:

Роботу допущено до захисту "_____" _____________2009 р.

Роботу захищено " _____ "__________________2009 р.

з оцінкою _______________

(підпис наукового керівника)

2009


Реферат
Курсова робота: 43 стр., 3 табл., 1 рис., 6 літер. джерел.

Курсова робота присвячена особливостям оподаткування країн ринкової економіки та порівняльній характеристиці України. У першому розділі розглянуті податкові системи країн світу та України.

Другий розділ присвячен практичному розрахунку податків і зборів, які стягуються з юридичних та фізичних осіб на території України.

Пдв, податок на прибуток, пдфо, податок на землю, податок з власників автотранспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів.

Зміст
Вступ

Розділ 1 Податкові системи країн світу та України

1.1. Сучасні податкові системи країн світу

1.1.1. Податкова система США

1.1.2. Податкова система Великобританії

1.1.3. Податкова система Франції

1.2. Особливості застосування податку на додану вартість у розвинених країнах з ринковою економікою

1.3. Податкова система в Україні в порівнянні з податковими системами розвинених країн

Розділ 2. Визначення податків і зборів, які стягуються з юридичних та фізичних осіб на території України

Висновки


Список літератури

Вступ
Податкова система – це сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів і внесків до бюджету держави.

Податкова політика включає в себе обов’язкові платежі, які стягуються державою з юридичних та фізичних осіб, на яких, згідно з законодавчими актами, покладено обов’язок платити податки та здійснювати інші обов’язкові платежі. Виникла податкова політика у період розпаду суспільства на класи і появою держави. Використовуються податки для фінансування витрат держави.

Сутність податків, їх структура та роль визначаються економічним та політичним устроєм суспільства, природою та функціями держави.

За способом стягнення податки поділяються на прямі та непрямі. Прямі податки стягуються з доходів або майна юридичних та фізичних осіб. Розрізняють реальні прямі податки, якими оподатковуються земельні ділянки, тварини, нерухоме майно, та особисті прямі податки з доходів або майна фізичних осіб. Непрямі податки (або акцизи) стягуються через ціни товарів, в основному предметів широкого споживання. Це створює значні привілеї для господарюючих класів, тому що майже повністю тяжкість цих податків перекладається на незаможні верстви населення, які споживають більшу частину цих продуктів (товарів). Непрямі податки, підвищуючи ціни товарів, обмежують можливості розширення внутрішнього ринку та експорту товарів.

Актуальні проблеми в галузі економіки не можна вирішувати без удосконалення побудови податкової системи, яка є одним з найважливіших важелів державного регулювання господарства країни. Ефективність цього регулювання залежить від визначення складу податкової системи, висоти податкових ставок, видів і розмірів бюджетних пільг.

Реформування податкової системи в Україні, порядок сплати податків і обов’язкових платежів юридичних і фізичних осіб, відповідальність платників податків за порушення податкового законодавства є складовою частиною заходів, орієнтованих на введення економічних відносин ринкового спрямування.

Метою роботи є дати характеристику оподаткування в розвинутих країнах з ринковою економікою та провести зрівняння з оподаткуванням в Україні, виявити недоліки та сформувати основні заходи щодо поліпшення ситуації у нашій країні.

Розділ 1 Податкові системи країн світу та України
1.1 Сучасні податкові системи країн світу
1.1.1 Податкова система США

Податок на прибуток корпорацій. Вноситься за певною шкалою: за перші 50 тис. дол. – 15%, за подальші 25 тис. дол. – 25 і лише на суму, що перевищує 75 тис. дол. Становить 34%. Цей вид податку має ту особливість, що із загальної суми податку враховуються суми податку на прибуток, вже внесені в бюджети штату і місцеві бюджети. Крім того, суми, які витрачені з прибутку на інвестиції, науково-технічні розробки, оподатковуються за зниженими ставками. Якщо підприємство використовує сонячну енергію або енергію вітру у виробничому процесі, підприємству надається податковий кредит у розмірі 50% вартості цього обладнання.

Податок на спадок і подарунки. Цей вид податку має неоподатковуваний мінімум в 10 тис. дол. Більш дорогий подарунок або спадок оподатковується за шкалою від 18% до 50%. Найбільш висока ставка застосовується, коли вартість перевищує 2,5 млн. дол., але при цьому враховується ступінь спорідненості.

Податок на доходи громадян. Сплачують жителі або працівники, які отримують заробітну плату в даному штаті. Наприклад, працівники, які працюють у Нью-Йорку, але тут не живуть, сплачують податок із заробітної плати у Нью-Йорку, а з інших доходів – за місцем проживання. Ставки коливаються від 2% до 12%. Цей вид податку застосовується в 44 штатах. Не сплачують зазначений податок у штатах Вайомінг, Невада, Техас, Флорида, Південна Дакота і в окрузі Колумбія.

Податок з продажу. Не оподатковуються продовольчі товари, крім ресторанів. Цей вид податку застосовується 44 штатах і його розмір коливається від 3 до 8,25% над ціною товару.

Податок на ділову активність. Податок включає два елементи: оподаткування загального річного доходу підприємства – від 1% до 2,5% і податок на фонд заробітної плати – від 1% до 1,6%.

Місцеві податки. До них належать майновий податок, окремі акцизи, прибутковий податок із фізичних осіб, екологічні податки.

Майновий податок. Один із основних місцевих податків, який застосовувався ще в колоніальні часи. Наприклад, у Нью-Йорку він забезпечує 40% усіх власних доходів бюджету. Оподаткуванню підлягають: земля, будівлі, споруди; матеріальні активи: обладнання, машини, технологічне устаткування, товарно-матеріальні цінності довготривалого користування, худоба; нематеріальні активи: акції, інші цінні папери. Від цього податку звільняється: нерухоме майно органів влади, власність благодійних, релігійних організацій, якщо вона не використовується в комерційних цілях; у 36 штатах звільнені від оподаткування нематеріальні активи; у чотирьох штатах звільнено від оподаткування особисте майно. Майновий податок сплачується як фізичними, так і юридичними особами в розмірі від 0,33 (Гонолулу) до 6,75% у м. Уінтон (штат Іллінойс).

Базою оподаткування є ринкова вартість майна, тобто ціна, за якою власність можна було б продати в даному році. Місцеві органи влади ведуть облік майна та його характеристик. Інформація про кожну одиницю нерухомості отримується шляхом видачі дозволу на нову власність та свідоцтва про стан наявного майна. База періодично оновлюється. Методи оцінювання майна встановлюються на рівні законодавства штатів і використовуються місцевими органами влади.

Екологічні податки. Це нова група податків, запроваджених у 80-ті роки і спрямованих на захист навколишнього середовища від шкідливих промислових виробництв. До шкідливих виробництв належать видобуток нафти, перероблення нафти тощо. З 1987 р. запроваджені додаткові акцизи на нафту (8,2 цента з бареля американської нафти, 11,7 цента – з імпортної). Крім того, запроваджені податки у розмірі 40,7 цента з галону бензину, дизельного пального і спеціального моторного пального. Існує також податок на викиди в атмосферу шкідливих речовин.


1.1.2 Податкова система Великобританії

Податок на додану вартість (ПДВ). Цей вид податку посідає друге місце в податкових надходженнях і становить 17-19% від усіх податкових надходжень. Базою оподаткування є вартість, додана на кожній стадії виробництва і реалізації товару, або різниця між виручкою і вартістю закупівель у постачальників. Основна ставка – 17,5%. Не підлягають оподаткуванню такі види товарів, які є основними для забезпечення нормального існування людини – продовольчі, книги, ліки, імпортні й експортні товари, основні види палива й енергії для домашнього вжитку, будівництво нових будинків, транспортні послуги, дитячий одяг, поштові і фінансові послуги, страхування, ритуальні послуги.

Стягується ПДВ з підприємців, що мають оборот понад 45 тис. фунтів стерлінгів на рік. Нульова ставка встановлена також на енерго- і водопостачання для побутових потреб, а також на деякі операції з золотом, цінними паперами, комунальні платежі, будівництво і реконструкцію житла, пасажирський транспорт, страхові і деякі інші послуги.

Податок на приріст капіталу. Застосовується при реалізації певних видів активів, що приносять прибуток – приватні автомобілі, житло, національні ощадні сертифікати та облігації тощо. Мета цього податку – обмежити розміри і спекулятивність угод. Доходи визначаються як різниця між ринковою вартістю капіталу і вартістю придбання. Податок сплачується за найвищою ставкою прибуткового податку, якщо платником є фізична особа, і за основною ставкою податку на прибуток, якщо платник – юридична особа.

Ставки з фізичних осіб еквівалентні ставкам прибуткового податку (від 20% до 40%), а з компаній – ставкам податку на корпорації (від 25% до 33%). Стягується з фізичних і юридичних осіб, резидентів і нерезидентів, що займаються комерційною діяльністю і мають представництво у Великобританії, при продажі, чи обміні, безоплатній передачі капіталомістких активів. Фізичні особи нерезиденти сплачують податок з переданої у Великобританію власності. Компанії можуть виключити з оподаткування збитки протягом року чи звітного періоду.

Податок на спадок. При отриманні спадку не оподатковуються перші 150 тис. фунтів стерлінгів, потім застосовується ставка в 40%, але існує ціла система знижок і пільг, які можуть становити від 20% до 80%.

Муніципальний податок. Це основний вид місцевого податку. Він залежить від ринкової вартості майна і кількості дорослих членів сім’ї. Класифікація майна передбачає вісім оцінних категорій. Існує система знижок для окремих категорій громадян.

Акцизи. Стягуються з нафтопродуктів, тютюнових виробів, міцних спиртних напоїв, вина, пива, сидру, а також з ігорного бізнесу. Ставки акцизів на деякі товари: на бензин (за 1 л) 0,3314 і 0,2832 фунтів стерлінгів; на сигарети – 20% від роздрібної ціни плюс 52,33 фунтів стерлінгів за 1000 шт.; на спиртні напої (за 1 л чистого спирту) – 19,81 фунтів стерлінгів.

Прибутковий податок. Ставки 20%, 25% і 40% (залежно від рівня річного доходу). Стягується з усіх видів доходів фізичних осіб-резидентів у формі заробітної плати чи прибутку. Дозволяється віднімати з доходу деякі види збитків і необхідні для діяльності витрати; надаються знижки окремим категоріям платників податків. Нерезиденти оподатковуються податком з доходів, отриманих у Великобританії (за деякими виключеннями); для них діють спеціальні знижки.

Податок на прибуток корпорацій. Стандартна ставка 33%. Передбачено знижки для компаній із прибутком менш 1,25 млн. фунтів стерлінгів в рік. Невеликі компанії з прибутком, що не перевищує 250 тис. фунтів стерлінгів в рік, оподатковуються по ставці в 25%. Стягується з усього прибутку компаній – резидентів (крім дивідендів і інших доходів, отриманих від інших компаній – резидентів). Дозволяється віднімати витрати, пов’язані з бізнесом і прискореною амортизацією деяких видів капіталовкладень. Особливий податковий режим застосовується і відношенні до інвестиційних, страхових, будівельних, промислових і ощадних компаній, капіталовкладень. З нерезидентів податок стягується з прибутку, отриманого від операцій у Великобританії.

Гербовий збір. Стягується при оформленні правових і комерційних документів; ставки податку залежать від характеру документа: наприклад, при продажі акцій і інших цінних паперів – 0,5%-1,5% від продажної ціни, при оренді землі й іншої нерухомості – 1%-24% від щорічної вартості оренди залежно від її терміну.

Податок на реєстрацію автомобілів. Ставка податку при реєстрації легкового автомобіля – 130 фунтів стерлінгів в рік.


1.1.3 Податкова система Франції

У Франції є два рівні податкових зборів – державний і місцевий.

До державних податків відносять:

податок на додану вартість;

податок на доходи фізичних осіб;

податок на підприємства;

мито на нафтопродукти;

інші.


До місцевих податків належать:

земельний податок на забудовані ділянки;

земельний податок на незабудовані ділянки;

податок на житло;

професійний податок.

Крім основних податків, місцеві органи влади можуть вводити інші податки – на прибирання території, мито на утримання Торговельно – промислової палати, мито на утримання Палати ремесел, на встановлення освітлення, на продаж будівель, на автотранспортні засоби, на озеленення тощо. Найвагоміші з них такі:

Податок на додану вартість. Саме цей податок як такий, що був вперше застосований у Франції в 1954 р. Характерною особливістю цього податку у Франції є те, що операції, пов’язані із зовнішнім ринком, звільняються від сплати податку. Якщо ж юридичні особи, котрі здійснили зовнішньоекономічні операції, сплатили цей податок, вони мають право на відшкодування. Об’єктом внутрішнього оподаткування є реалізаційна ціна товару.

Механізм нарахування податку на додану вартість подібний до того, який діє в Україні. У Франції застосовують чотири ставки на цей податок:

22% - на предмети не першої необхідності – автомобілі, кіно фототовари, алкогольні напої, тютюнові вироби, парфумерію, цінні хутра тощо;

18,6% - основна ставка;

7% - на товари культурного вжитку, наприклад, книги;

5,5% - на товари першої необхідності – продукти харчування, медикаменти, житло, готельні послуги, вантажні та пасажирські перевезення тощо.

Передбачена система пільг:

Підприємства звільняються від сплати цього податку, якщо їх оборот не перевищував за попередній рік 70 тис. франків. Крім того, звільняється від податку діяльність державних органів влади, яка спрямована на соціальні, культурні, виховні заходи. А також банківська, фінансова, приватна викладацька і лікарська діяльність, сільське господарство і рибальство.

Податок на доходи фізичних осіб. Податок стягується з доходу, який декларується на початку року за результатами попереднього року. Оподаткуванню підлягає фіскальна одиниця – сім’я з одного або кількох членів. Під доходами розуміють усі грошові надходження, отримані протягом року – заробітна плата, премії, винагороди, пенсія, доходи від рухомого майна, землеволодінь, прибуток від операцій з цінними паперами тощо. Для окремих груп населення – людей похилого віку, інвалідів певні видатки вираховуються. Шкала оподаткування має прогресивний характер – від 0% до 56,8%. Не обкладаються податком доходи до 18 140 франків. Максимальна ставка застосовується для доходів, які перевищують 246770 франків.

На початку 90-х років податок на доходи фізичних осіб був доповнений соціальними відрахуваннями, які становлять 1,1% доходів від рухомого та нерухомого майна. Ставка оподаткування процентів за вкладами – 1,0%.

Прибуток, отриманий від продажу нерухомого майна, включається в оподатковуваний дохід, але від оподаткування звільняються доходи, отримані від продажу основного житла, від першого продажу житла, від продажу житла, яке було у власності понад 32 роки.

Податок на підприємства. Підприємства сплачують кілька податків. Розглянемо окремі з них:

- на прибуток – підлягає оподаткуванню чистий прибуток.

Основна ставка – 34%. Ставки – 42%, 34%, знижені ставки 10–24% (з доходів від земельних ділянок і сільськогосподарських ферм). Якщо підприємство у звітному році зазнало збитків, то на цю суму зменшується оподатковуваний прибуток поточного року. Якщо підприємство вкладає кошти в розвиток виробництва, то сума оподатковуваного прибутку зменшується на 10%, а якщо в наукові розробки – на 50%. Податок на прибуток стягується з компаній, деяких державних підприємств, що займаються промисловою чи торговою діяльністю, а також асоціацій і партнерів, не звільнених від сплати даного податку. Резиденти і нерезиденти сплачують податок із прибутку від бізнесу у Франції. Звільняються при визначених обставинах регіональні й інші місцеві організації, сільськогосподарські кооперативи, інвестиційні компанії і деякі інші. Збитки можуть бути враховані за період у п’ять років.

- податок на власність – під власністю розуміють будинки, споруди, рухоме майно, цінні папери. Ставки від 0% (на суму до 4,26 млн. франків) до 1,5% (на суму понад 41,28 млн. франків);

- соціальні податки на заробітну плату – об’єктом оподаткування є фонд заробітної плати. Шкала має прогресивний характер. Він стягується в бюджет у розмірі 4,5% для фонду заробітної плати сумою 35900 франків, у розмірі 8,5% - на суму від 35901 до 71 00 франків і 13,6% - якщо сума фонду заробітної плати перевищує 71000 франків;

- інші податки – роботодавці сплачують податок на професійну освіту у розмірі 0,5% від фонду оплати праці з надбавкою 0,1%. Якщо на підприємстві працює більш як 10 осіб, то підприємець зобов’язаний брати участь у фінансуванні довгострокової програми професійної підготовки зайнятих у нього працівників. Розмір податку – 1,2% від загальної суми заробітної плати. Якщо на підприємстві використовується тимчасова робоча сила, то ставка податку дорівнює 2% від фонду оплати праці. Додатковий податок у розмірі 0,3% має використовуватись на професійну підготовку молоді;

- податок на автотранспортні засоби – ставка залежить від кількості автомобілів і потужності двигунів;

- інші збори – до цих видів належать реєстраційний, гербовий збір тощо.

Кредитні заклади, страхові компанії сплачують податок від загальної суми витрат.

Місцеві податки:

Земельний податок на забудовані ділянки. Стягується в розмірі 50% кадастрової вартості землі, де є будинки, споруди, резервуари тощо. Від цього податку звільняється державна власність, земля, яка використовується для сільськогосподарського вжитку. Звільняються особи, яким понад 70 років, які отримують допомогу із соціальних фондів, інші малозабезпечені особи.

Земельний податок на незабудовані ділянки. Стягується в розмірі 80% кадастрової орендної вартості ділянки. Цим податком обкладаються поля, луги, ліси, болота, ділянки під забудову тощо. Можуть тимчасово звільнятись штучні лісонасадження, ділянки під розвиток сільського господарства. Ділянки, які перебувають у державній власності, звільняються від оподаткування.

Податок на житло. Стягується як із власників житла, так і з орендарів. Стягується з початку року, навіть якщо проживання здійснювалося з іншої дати. Розмір податку залежить від якості житла, місцезнаходження тощо. Існує п’ять категорій квартир за рівнем комфорту. Наприклад, у Ліоні всередині 90-х років ХХ ст.. річний податок на квартиру площею 50 м^2 становив 3,2 тис. франків, при мінімальній місячній заробітній платі 5,5 тис. франків.

Професійний податок. Сплачується щорічно особами, які займаються професійною діяльністю, але не отримують твердої заробітної плати (наприклад, лікарі, юристи, працівники мистецтва). Для розрахунку береться сума двох елементів – орендна вартість нерухомості, яка використовується для здійснення діяльності та відсоток заробітної плати, зазвичай 18%, що сплачується платниками податків, а також отриманого доходу (в межах 10%). Ці два елементи множаться на встановлену місцевими органами влади податкову ставку. Розрахований у такий спосіб розмір податку не повинен перевищувати 3,5% від отриманої додаткової вартості.

Акцизи. Стягуються з нафтопродуктів, електроенергії, міцних спиртних напоїв, пива, мінеральної води, тютюнових виробів, олійних, зернових; цукру і кондитерських виробів, сірників, запальничок, дорогоцінних металів, ювелірних виробів, творів мистецтва й антикваріату, а також зі страхових і біржових операцій, телевізійної реклами, видовищних заходів та ігорного бізнесу. Ставки акцизів на деякі товари і послуги: на бензин (за 1 гл) – 347,41 фр. фр.; на вино (за 1 гл чистого спирту) – від 350 до 9060 фр. фр.; на сигарети – 58,7% від роздрібної ціни; на соняшникову олію (за 1 т) – 22,5 фр. фр.; на телерекламу – від 10 до 420 фр. фр. залежно від вартості оголошення.

Реєстраційний податок. Стягується при оформленні документів, зокрема при передачі прав власності на майно, створенні компаній, збільшенні її капіталу, злитті. Ставки: при передачі прав власності – від 13,4% до 15,4%, при створенні компанії – 1,0%, при передачі частки участі – від 1,0 до 4,8%. В окремих випадках застосовується також фіксований реєстраційний податок у розмірі 500 фр. фр.

Податок на оренду. Стягується з операцій оренди будівель (при річній вартості оренди понад 12 тис. фр. фр. у рік). Стандартна ставка 2,5%.

Податок на будинки, що належать іноземним фірмам. Стягується з іноземних фірм, що володіють нерухомістю у Франції, за винятком тих, чий головний офіс знаходиться в цій країні. Ставка 3% від ринкової вартості.

Податок на автомобілі компаній. Стягується з автомобілів, що належать чи використовуються компаніями (за винятком автомобілів, що є об’єктом їхньої діяльності, автомобілів старше 10 років). Ставки залежать від потужності двигуна 5, 8 і 12,9 тис. фр. фр.

Спеціальний податок на деякі засоби автотранспорту. Стягується з автомобілів загальною вагою понад 16 т. Ставки залежать від типу і ваги автомобіля: щоквартальні – від 50 до 3,6 тис. фр. фр. і щоденні – 1/25 відповідної квартальної ставки (у визначених випадках ставки підвищуються чи зменшуються). При міжнародних перевезеннях податок стягується на митниці з автомобілів, зареєстрованих за кордоном (практикується звільнення від сплати податку на основі взаємних міжнародних угод).
1.2 Особливості застосування податку на додану вартість у розвинених країнах з ринковою економікою
Відповідно до прийнятої Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) класифікації, ПДВ входить в розряд податків на споживання і є по суті свого економічного впливу, загальним акцизом, яким у принципі обкладається вся система приватного і суспільного споживання. Податок на додану вартість – непрямий багатоступінчатий податок, що стягується з кожного етапу реалізації, починаючи з виробничого та розподільного циклів і закінчуючи продажем споживачу. Об’єктом податку є додана вартість – вартість, що, наприклад, виробник в обробному виробництві, підприємець у сфері розподілу, агент реклами, перукар, фермер, інші додають до вартості сировини чи матеріалів, до вартості тих товарів і продуктів, що він придбав для створення товарів чи послуг.

Додана вартість (ДВ) може бути розрахована як різниця сум надходжень за реалізовану продукцію (РП) і витрат (В):

ДВ = РП – В

Податок на додану вартість – це в основному податок на споживання, який забезпечує регулярне надходження фінансових засобів у скарбницю, дозволяє охопити всі сфери виробництва і реалізації валового внутрішнього продукту. Більше того, порівняне з прибутковим податком, ПДВ більш нейтральний стосовно суми доходів конкретного підприємця і тим самим збільшує стимули до праці та заощадження, зменшує опір платників податків і ускладнює відхилення від оподаткування.

Сьогодні ПДВ використовується в більшості європейських держав, у всіх країнах Європейського співробітництва, Японії, Індії, Індонезії, Бразилії, Колумбії, Греції й інших країн Південно-Східного регіону, Африки й Америки.

Першість у винаході податку на додану вартість належить Франції. Винайшов податок французький фінансист М. Лоре. У 1954 р. він описав схему дії ПДВ і обґрунтував його переваги перед податком з обороту, що виражаються в усуненні каскадного ефекту при стягуванні останнього. Однак протягом більше, ніж десяти років ПДВ застосовувався в досвідному (локальному) варіанті, а досвідним полігоном для його застосування послужила залежна від Франції африканська держава Кот де Вуар. У Франції в тому вигляді, який податок на додану вартість має сьогодні, він був введений 1 січня 1968 р. із вступом у силу Закону П’ятої Республіки № 66-10.

У 70-ті роки поширення ПДВ стало загальноєвропейським. Цьому значною мірою сприяло прийняття ЄЕС 17 травня 1977 р. спеціальної Директиви про уніфікацію правових норм, що регулюють стягнення податку на додану вартість у країнах-членах Співтовариства, у якій ПДВ затверджувався в якості основного непрямого податку і встановлювалося його обов’язкове введення для всіх країн-членів ЄЕС до 1982 р. Для країн, що мають намір у майбутньому вступити до Співтовариства, необхідною умовою ставала наявність функціонуючої системи ПДВ.

У 80-ті роки ПДВ починають активно включати у свої податкові системи країни Південно-Східного регіону, Америки й Африки. Як один з основних непрямих податків його вводять уряди Туреччини, Індії, Індонезії, Бразилії, Колумбії, Єгипту й інших держав. У 1989 р. цей податок починає стягуватися й у Японії. Початок 90-х років ознаменувався активним включенням ПДВ у податкову практику східноєвропейських країн.

Більш ніж тридцятирічний досвід застосування ПДВ виявив особливості та визначив складності його стягнення і, мабуть, ще більш значні

Складності введення в податкову систему держави. Для того, щоб механізм одержання ПДВ і, що не менш важливо, повернення його підприємцю почав працювати, необхідний комплекс умов, без врахування яких податкова реформа може бути значно ускладнена:

- по-перше, в абсолютній більшості країн введення ПДВ ставало необхідним, коли зростав бюджетний дефіцит, однак жодна держава з розвиненою ринковою економікою не починала вводити ПДВ у період економічного спаду, тому що сам механізм стягнення цього податку на споживання припускає наявність стабільного функціонального ринку збуту споживчої продукції. Програма введення ПДВ у систему державних податків здійснюється як досить тривалий процес;

- по-друге, стягнення ПДВ вимагає значного збільшення податкового персоналу і податкової інспекції, тому що податкова служба при введенні ПДВ повинна охопити усю виробничу і роздрібну ціни, аж до кінцевого споживача. Казначейство США пропонує довести співвідношення податкового персоналу і платників податків з 1 : 2500 до 1 : 1000 для ефективного стягнення ПДВ. Високі адміністративні витрати і складність стягнення цього податку на початку його введення дотепер утримують США від застосування ПДВ;

- по-третє, ПДВ як податок, що забезпечує найбільш стабільні відрахування в бюджет, вводиться на зміну колишнім непрямим податкам, зокрема податку з обороту, причому приблизно в тому же розмірі і так само розподіленим за галузями;

- по-четверте, введення ПДВ, як правило, починається з відносно низьких ставок і надалі супроводжується поступовим і послідовним посиленням оподаткування. У таблиці 1 наведено зміну ставок ПДВ у деяких країнах світу.


Таблиця 1. Зміна ставок ПДВ у деяких країнах світу

Країна

Рік введення ПДВ (стандартні), %

Ставки ПДВ

початкові

1988 р.

Великобританія

1973

10

15

Австрія

1973

8

20

Бельгія

1971

18

19

Греція

1987

18

18

Данія

1967

10

22

Іспанія

1986

12

16

Італія

1973

12

18

Мексика

1980

10

15

ФРГ

1968

10

14

Турція

1985

10

15

Нідерланди

1969

12

20

Порівнюючи вперше введені і діючи ставки ПДВ у 1988 р. у різних країнах світу, можна відзначити тенденцію поступового підвищення ставок ПДВ (табл. 1). Перше введення низьких ставок ПДВ – частково політичний крок, багато в чому обумовлений тим, що цим податком оподатковуються всі стадії виробництва і розподілу товару аж до роздрібної торгівлі, і компанії мають надавати в податкову інспекцію накладні на всі угоди. Це змушує їх показувати усі свої доходи, значна частина яких раніше могла бути прихована від податків. Є ще одна істотна причина введення початку низьких ставок ПДВ. Введення одразу гранично високих ставок податку збільшує ціну товару і може значно затруднити взаєморозрахунки між постачальниками і виробниками, а в ряді випадків привести до зростання заборгованості, заморожуванню виробництва. На жаль, саме це відбувалося в 1992 р. у Білорусі: одноразове введення гранично високих ставок ПДВ поряд з іншими несприятливими факторами багато в чому сприяло значному зросту цін і як наслідок зниженню оборотів товарної продукції;

- по-п’яте, за політичними і економічними розуміннями багато країн встановлюють не одну ставку податку, а цілу систему: знижену, стандартну і підвищену, при цьому різниця між ставками може бути п’ятидесятикратною. Знижена ставка застосовується зазвичай до продовольчих товарів і послуг, а підвищена – до предметів розкоші. Можливе і повне звільнення деяких товарів і послуг від оподаткування. Це, як правило, продовольство, інформаційні послуги, транспорт, лікарняні, шкільні та поштові послуги, банківські, страхові та фінансові послуги. При цьому звільнення від ПДВ може виражатися у відсутності податку як такого чи прийнятті його нульової ставки. Різниця полягає в тому, що при нульовій ставці продавець має право на компенсацію податку у своїх витратах, а при відсутності ПДВ – немає. Тому нульова ставка для платника податків більш вигідна. Так, у країнах ЄС нульова ставка встановлена на всі експортні товари, реалізовані поза межами Євросоюзу, що дає експортеру право на компенсацію попередніх оплат і дозволяє не включати ПДВ у ціну, а отже, і підвищувати конкурентоздатність своїх товарів.

І нарешті, у країнах Азії, Африки, Центральної і Південної Америки введення ПДВ виявило ряд нових форм застосування цього податку, продемонструвало гнучкість і можливість використання різних модифікацій методології ПДВ. Так, у ряді країн податок на додану вартість охоплює лише деякі стадії виробництва продукції і не стосується роздрібної торгівлі. Наприклад, Бразилія, Колумбія, Гренада, Індія, Індонезія й інші країни, що розвиваються, застосовують ПДВ тільки в обробній промисловості, не торкаючись оптової торгівлі і лише частково застосовуючи його як місцевий податок у роздрібній торгівлі окремих штатів. Ряд країн застосовує його на стадіях виробництва й оптової торгівлі, але не використовує в роздрібній торгівлі. Словом, ПДВ із багатоступінчастого перетворюється в двох- чи одноступінчатий податок, а його ставки повинні бути значно вищими, щоб слугувати достатнім джерелом державних доходів. Часто дрібний бізнес у цій ситуації звільняється від податку, і ПДВ стає податком на імпорт і великий бізнес у промисловості.

Як правило, перехід до ПДВ у всіх країнах здійснюється під час загальної податкової реформи, виходячи з макроекономічних завдань. Сам процес переходу вимагає:

розрахунку ефективності нової системи;

ретельного аналізу діючої системи непрямого оподаткування (чи скасування окремих видів податків);

підготовки кваліфікованих фахівців, що мають стаж роботи за рубежем;

визначення перехідного періоду до нової системи (до 2-5 років);

обов’язкової виписки рахунка-фактури на кожен продаж;

створення автоматизованої системи обробки інформації та документації;

створення системи єдиного рахунку в банку для кожного підприємця;

закріплення за банками функцій розрахунків з податку на додану вартість;

комп’ютеризації митного обліку, тому що експорт товарів звільняється, а імпорт товарів оподатковується ПДВ.

Вивчення системи податку на додану вартість показало, що цей вид непрямого оподаткування одержав широке поширення в більшості європейських країн, а також у ряді інших держав. Разом з тим питання щодо переваг цього податку не є однозначним. Не всі країни мають досить розвинену систему непрямого оподаткування, що могла б послужити базою для переходу до ПДВ. Такий перехід вимагає ретельної, добре продуманої і зваженої підготовки. Наочним у цьому змісті є приклад США. Для обговорення цього питання в Конгресі протягом двох років велася підготовча робота. Проведений аналіз усіх переваг і недоліків ПДВ показав, що введення цього податку в США недоцільно. До такого ж рішення прийшли в Японії. Широка практика застосування ПДВ знайшла його позитивні і негативні сторони.

Існує думка, що ПДВ дорогий у керуванні і регресивний за своєю природою. Він вимагає великої кількості податкових служб у податковій інспекції, дорогих комп’ютерів, значних накладних витрат підприємців. Однак, кожна з цих неприємних рис ПДВ може бути зведена до мінімуму шляхом використання наявних резервів.

Зокрема, у більшості країн 60-70% доходів від ПДВ припадає лише на 10-15% підприємців. Виділивши цю невелику групу, що дає найбільший податковий платіж, можна уникнути необхідності тотальної перевірки документації значного числа дрібних підприємців, обмежившись стосовно них лише контрольними інспекціями, сконцентрувавши сили фінансових органів на найбільш продуктивних ділянках роботи. Виключення з оподаткування деяких видів професійних послуг і ряду сільськогосподарських виробництв (фермерів, дрібних господарств і т.п.) також сприяє зменшенню витрат на утримання апарату. Встановлення єдиної ставки чи мінімальна диференціація податку значно спрощують систему функціонування й обслуговування ПДВ. Подібна політика задовольняє і такі цілі, як досягнення нейтральності податку, протидія відхиленню від оподаткування. Світовий досвід показав, що через високі фіксовані витрати й адміністративну складність цього податку, його оптимальна ставка повинна становити 10-15%. Тільки в цьому випадку можливе зменшення витрат на його стягнення до 2% від одержуваних від нього доходів.

Регресивний за своєю природою характер ПДВ може бути істотно нейтралізований шляхом застосування диференційованих ставок на різні групи товарів і послуг, а також нульових ставок і звільнення від податку. Європейський досвід застосування ПДВ наочно демонструє, як можна перетворити податок, за своє. Природою пропорційний споживанню і регресивний стосовно розміру доходу, у податок, прогресивний стосовно споживання і пропорційний чи слабо регресивний стосовно доходу.

Широке поширення ПДВ обумовлене, безсумнівно, і невеликими можливостями цього податку щодо збільшення податкових доходів. Зменшуючи чи цілком замінюючи деякі податки, він не тільки збільшує, але і стабілізує надходження до бюджету, робить їх безупинними. Разом з тим використання ПДВ як грошової машини, здатної задовольнити будь-який дефіцит у бюджеті за рахунок підвищення ставок податку, пов’язується з побоюваннями в надмірному зростанні державного сектора. Крім того, існують побоювання, що цей податок дасть політикам можливість розширити свій вплив. Але, незважаючи на всі ці «побічні явища», усе більша кількість країн, заклопотаних пошуком шляхів фінансування зростаючих державних витрат, прагне знайти вихід у податку на споживання і схиляється до введення ПДВ.

1.3 Податкова система в Україні в порівнянні з податковими системами розвинених країн


Податкова система – це сукупність правових норм, що регулюють розміри, форми і терміни стягнення податків і платежів, які мають податковий характер й необхідні державі для виконання її функцій. Комплекс податкових заходів істотно впливає на економічну й інвестиційну активність.

Практика свідчить, що наслідком збільшення ставок і маси стягненнях державою податків завжди є збільшення інфляційних тенденцій. Збільшення маси або напрямку податків призводить до зростання цін або через скорочення попиту внаслідок зростання цін або через скорочення попиту внаслідок зростання цін веде до погіршення фінансового становища господарюючих суб’єктів, що характеризується подальшим поглибленням кризи і спадом виробництва у загальноекономічному масштабі.

Інколи підприємства штучно утримують низькі ціни на свою продукцію з метою, щоб, з одного боку, зменшити абсолютну масу податкових платежів до бюджету, з іншого, шляхом створення штучного дефіциту здійснювати кінцеву реалізацію своїх товарів за посередництва тіньових комерційних структур. Зрештою все одно спрацює механізм ринку: споживач оплачує продукт за ринковою ціною. Разом із тим для держави стає безглуздим збільшення податків, оскільки основна маса прибутку присвоюється виробником і посередником безконтрольно.

Система оподаткування в Україні являє собою сукупність податків і зборів – обов’язкових платежів до бюджету та внесків до державних цільових фондів, що справляються у визначеному порядку. Її сьогоднішній стан можна охарактеризувати як створення основ реформування податкової системи. За короткий час здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі, реформована сама податкова система (впровадження податків, характерних для більшості розвинутих країн з ринковою економікою, наприклад, податок на додану вартість). Але оскільки ця система базується на системі доходів бюджету, заснованій на принципах надмірної централізації, на сучасному етапі гостро встає питання наповнення нових форм оподаткування ринковим змістом.

Податки є формою фінансових відносин між державою і членами суспільства з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для здійснення державою її функцій.

Оптимальна податкова система в Україні має відповідати таким принципам:

економічній ефективності;

адміністративній простоті;

гнучкості;

політичній відповідальності;

справедливості.

Податки і збори – це обов’язкові платежі до бюджету і державних цільових фондів, що здійснюються платниками у порядку і на умовах, визначених законодавчими актами України.

Державні цільові фонди – це фонди, створені відповідно до законів України, що формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов’язкових платежів) юридичних осіб, незалежно від форм власності і внесків фізичних осіб.

Платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні та фізичні особи, на яких, відповідно до законодавчих актів, покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі).

Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Пенсійного Фонду України (ст. 2 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування» №77/97-ВР від 18 лютого 1997 р.).

Об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.

Платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані:

- сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановлені законами терміни;

- вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;

- подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до Законів України декларації, бухгалтерську звітність та інші документи, відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів);

- допускати посадових осіб державних податкових органів для перевірок, обчислення і сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Під час перевірки, що проводиться податковими органами, керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи зобов’язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами України, виконувати вимоги державних податкових органів про усунення виявлених порушень законів України про оподаткування, а також підписувати Акти про проведення перевірки.

Припиняється обов’язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) – зі сплатою податку, збору (обов’язкових платежів) або його скасуванням.

Заборгованість платників податків і зборів (обов’язкових платежів) у разі ліквідації юридичної особи сплачується у порядку, встановленому законами України.

Обов’язок фізичної особи зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється зі сплатою податків і зборів обов’язкових платежів (або його скасуванням), а також у разу смерті платника.

Платники податків і зборів (обов’язкових платежів) мають право:

- оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їхніх посадових осіб;

- одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, здійснених державними податковими органами;

- подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги з оподаткуванням у порядку, встановленому законами України.

Облік платників податків і зборів (обов’язкових платежів) здійснюється податковими органами та іншими державними органами відповідно до законодавства України. Банки та інші фінансово-кредитні установи відкривають рахунки платникам податків і зборів (обов’язкових платежів) лише за умови пред’явлення ними документів, що підтверджують взяття їх на облік у державному податковому органі і у триденний термін повідомляють про це державний податковий орган.

Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів, що стягуються у визначеному законами України порядку, становить систему оподаткування (рис. 1).

Закон України «Про систему оподаткування» №77/97-ВР від 18.02.97 р. визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов’язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов’язки та відповідальність платників.


Рис. 1. Система оподаткування в Україні (згідно із Законом України «Про систему оподаткування» №77/97-ВР від 18.02.97 р. з урахуванням змін та доповнень).


Каталог: uploads -> files -> 240
files -> Реферат на тему: "Екологічні проблеми України та шляхи їх розв’язання "
files -> Кризові еколого-геоморфологічні ситуації в Україні
240 -> Реферат на тему : " Країни центральної Азії"
240 -> Реферат на тему: " Комунікативний підхід у вивченні граматики"
240 -> Реферат на тему: " Предмет, структура і завдання курсу "Релігієзнавства" План Предмет курсу "
240 -> Реферат з зоології Особливості анатомічної будови тваринної клітини. Основні тканини тваринного організму. Органи багатоклітинних організмі
240 -> Системи права і законодавства
240 -> -
240 -> Психологія насильницької та необережної злочинності
240 -> О. О. Созінов (Інститут агроекології та біотехнології уаан)


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка