Педагогічні науки) №4 Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5 з-41



Скачати 15.71 Mb.
Сторінка86/90
Дата конвертації20.03.2017
Розмір15.71 Mb.
1   ...   82   83   84   85   86   87   88   89   90

С. І. Ткачук,


кандидат педагогічних наук, доцент

(Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини)
ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ УЧНІВ

У СУЧАСНИХ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
Постановка проблеми. Орієнтація України на входження до європейських інституцій обумовлює необхідність модернізації системи освіти і приведення її у відповідність до світових стандартів. На часі актуальною є проблема зближення змісту і якості освіти в різних країнах Європи. Під впливом такої концептуальної ідеї відбувається удосконалення навчальних планів, програм, підручників та іншого організаційно-методичного забезпечення шкільних предметів.

Технології як компонент освітньої галузі “Технологія” зазнає змін з розвитком науково-технічного прогресу, модернізації сфери техніки і технологій. Такі зміни повинні відбуватись з урахуванням історичного досвіду педагогічної науки і практики.

Використання взаємозв’язку між минулим і сучасним, творча реалізація позитивного досвіду та уникнення помилок є одним із головних завдань сучасної системи освітньої галузі “Технологія”.

Підготовка особистості до життя, активне її включення в процес створення матеріальних благ є кінцевою метою процесу технологічної підготовки. В умовах авторитарного управління освітою і державою загалом, яке притаманне періоду другої половини XX століття, головною вимогою до трудового навчання було задоволення потреб суспільства в підготовці до вибору й отримання в основному робітничих професій. Тому зміст трудового навчання спрямовувався на формування у школярів трудових прийомів, навичок, які необхідні були у масовому виробництві. Така система трудової підготовки учнівської молоді, що формувалась протягом багатьох років, мала свої особливості. Це, зокрема, відведення стабільної кількості обов’язкових годин на трудове навчання, наявність мережі позашкільних закладів відповідного спрямування, централізована система матеріально-технічного постачання. У нових умовах розвитку нашої країни ці аспекти втратили державний контроль і опіку. Змінилася система суспільного виробництва, що призвело до змін на ринку праці. Як показує досвід ряду країн, швидка зміна виробничих технологій, використання автоматизованих ліній призводить до зростання інтелектуалізації трудової діяльності, до необхідності зміни професій і робочих місць. Тому школа повинна дати учням широкий політехнічний, техніко-технологічний світогляд, ознайомлювати їх з різними напрямками діяльності людини, підвести до оцінки своїх здібностей та направити на правильний вибір майбутньої професійної діяльності.

Пошук шляхів поліпшення технологічної підготовки підростаючого покоління в загальноосвітніх навчальних закладах триває. Наукова розробка сучасного змісту освітньої галузі “Технологія”, підходів до його відбору, структурування і побудови можливі лише за умов вивчення теорії і практики розвитку як галузі в цілому, так і навчального предмета в минулому та його переосмислення з позицій сучасності.

Сучасна система національної освіти зіштовхується з багатьма зовнішніми проблемами. Перша і найважливіша – це прискорення і непередбачуваність економічного і технологічного розвитку. Це виклик освіті, так як історично всі освітні системи були створені для того, щоб підготовити молодих людей і інтегрувати їх в існуюче суспільство. Друга проблема – це ринок праці, який тепер не гарантує наявність, а тим більше збереження робочого місця. Саме ринок праці вимагає безперервного підвищення свого освітнього рівня впродовж усього життя.

Багато випускників загальноосвітніх навчальних закладів, покидаючи школу, не мають уявлення про характер тих вимог, які будуть представлені їм у майбутній професійній діяльності. А зараз особливо цінується почуття відповідальності й особиста дисципліна, ініціативність, творчий підхід до справи, професіоналізм, прагнення до самовдосконалення і саморозвитку, що не можливо без чіткої організації своєї діяльності, основ культури праці.

Сьогодні система як шкільної, так і вищої освіти повинна стати більш гнучкою, інтенсивно використовувати контакти між різними навчальними дисциплінами і розвивати мислення, здібність до аналізу і синтезу. Випускник повинен мати власну точку зору, вміти приймати рішення, працювати в колективі, одночасно розвиваючи свої індивідуальні здібності, а також прагнути оволодіти новими технологіями.



Аналіз останніх досліджень і публікацій. В останні роки активізувались дослідження проблем формування окремих сторін особистісної культури.

Так, формуванню естетичної культури присвячені роботи О. Баллера, Л. Когана, М. Овсяннікова, В. Разумного та ін., культури професіоної діяльності (С. Шуравльов), педагогічної культури (В. Гриньова), формування інформаційної культури (С. Каракозов, С. Партоленко, О. Плахотнік та ін.),

Найбільш ґрунтовно до визначення й обґрунтування основних понять, категорій і елементів культури праці в останні десятиліття у своїх дослідженнях підійшли С. Журавель, Д. Зембицький, С. Лісова, С. Матушкін, В. Струманський, М. Ханін.

Питання методики виконання учнівських проектів як завершальних циклів проектно-технологічної діяльності в наш час є об’єктом низки наукових досліджень. Найбільш ґрунтовно ці питання розкриваються в працях В. Бербець, Т. Бербець, В. Вдовченка, О. Коберника, Т. Кравченко, М. Павлової, Д. Питта, М. Ретивих, В.К Сидоренка, С. Ящук.

Дослідження деяких аспектів формування технологічної культури нині проводяться на ниві вищої освіти. Такі дослідники, як І. Башкирова, М. Близнюк, І. Кияшко, С. Кордишева, Д. Крилов, В. Лола, Н. Максимова, В. Міщенко досліджують окремі аспекти проблеми формування культури майбутніх учителів.

Зроблений аналіз праць з проблеми формування технологічної культури в учнів загальноосвітніх навчальних закладів дозволяє стверджувати, що було проведено значні дослідження по формуванню різних елементів технологічної культури, але в жодній з них не зроблено належного висвітлення питання щодо формування технологічної культури в учнів у процесі технологічної підготовки з урахуванням сучасних вимог соціально-економічного розвитку суспільства, ринку праці.



Формулювання цілей статті. Мета статті полягає у визначенні стану та ефективних шляхів удосконалення форм та методів формування технологічної культури учнів загальноосвітніх навчальних закладів.

Актуальність ідеї формування в підростаючого покоління технологічної культури не підлягає сумніву. Це процес непростий і досить тривалий. Він має починатися в сім'ї, коли дитина стає здатною усвідомлювати себе особистістю в навколишньому світі. У шкільному віці майже весь тягар формування технологічної культури лягає на плечі педагогів, зокрема на сучасних учителів освітньої галузі “Технологія”, адже уроки технології – впливають на формування світогляду дитини. Під час її вивчення школярі повинні не тільки оволодіти загальнотехнічними знаннями з основ виробництва, а й бути соціально орієнтованими в ньому в умовах ринкової економіки, ринку праці.

На заняттях у шкільних майстернях, на відміну від інших, домінувала ручна праця. У процесі проектування і виготовлення рекомендованих програмою об'єктів праці створюються сприятливі умови для поєднання фізичної та розумової праці учнів, а це і є природною потребою організму, що росте. Уроки технології, проведені на високому рівні, мають нести дітям відчуття глибокого задоволення і радості не тільки від творчої праці, але і її результатів.

У сучасних умовах неможливо уявити будь-яку діяльність людей без сформованості в них елементів технологічної культури. Тому серед завдань, поставлених перед загальноосвітніми навчальними закладами, велике значення має технологічна культура, необхідність формування якої визначено і в Державному стандарті освітньої галузі “Технологія” [1], і в новій програмі з трудового навчання.

Важливість прищеплювання сучасній молоді технологічної культури визнається в усім світі. ЮНЕСКО розроблена програма “2000+” (Міжнародний проект з наукової і технологічної грамотності для всіх).

У сучасному розумінні технологічну культуру ми розглядаємо як організацію технологічного процесу, підготовку й обладнання робочого місця, забезпечення безпеки праці, роботу з інформацією і технологічною документацією, використання комп’ютерних програм загального призначення, засоби і способи пошуку нових технічних і технологічних рішень, технологічна і трудова дисципліна, етика і психологія спілкування.

У новому тисячолітті людство вступило в епоху, яку на противагу індустріальній, називають інформаційною. Ця діяльність та інформаційні технології стають невід'ємними компонентами практично всіх видів професійної діяльності. Тому нині перед шкільною освітою, зокрема перед освітньою галуззю “Технологія”, постала проблема підготувати школярів до життя в сучасному суспільстві і професійній діяльності у високорозвиненому технічному й інформаційному середовищі, до можливості одержання подальшої освіти з використанням сучасних інформаційних технологій.

Звичайно, сьогодні навчальний процес необхідно організувати на творчій основі з використання нових інформаційних технологій, ефективних форм і методів навчання, які забезпечують ґрунтовну технологічну підготовку, високий рівень знань, умінь і навичок.

Інтеграція інформаційних технологій у навчання є одним з найважливіших завдань щодо забезпечення якості в системі освіти. Є дві однаково важливі причини для впровадження інформаційних технологій у навчання: учні повинні бути ознайомлені з використанням інформаційних технологій, тому що в близькому майбутньому всі робочі місця в суспільстві будуть цього вимагати; інформаційні технології повинні використовуватись у навчанні, щоб зробити його більш ефективним і якісним.

Інформатизація суспільства – це сьогоднішня реальність. Нині вирішальне значення в будь-якій галузі людської діяльності є одержання інформації, її відбір, обробка і застосування. Стрімке зростання інформаційних потоків, розвиток нових інформаційних технологій, їхні невичерпні можливості, нетрадиційні матеріали і пристрої, невідомі раніше способи представлення і передачі інформації, комп'ютерні системи зв'язку, – усе це веде до формування інформаційного суспільства і висуває свої вимоги до молодого покоління. Тому формування основ технологічної культури неможливе без оволодіння учнями комп’ютерної техніки.

Комп'ютери і програми при цьому служать як засоби, за допомогою яких учні повинні вміти організувати пошук інформації, необхідної для вирішення завдань, з безлічі джерел (незалежно від місця їхнього розташування), планувати послідовність дій, необхідних для досягнення поставленої мети. Крім того, учень повинен уміти працювати з відібраною інформацією, структурувати і систематизувати її, узагальнювати і представляти у вигляді, зрозумілому іншим людям, уміти проектувати і будувати інформаційні моделі. Він має вміти повноцінно і продуктивно спілкуватися з іншими людьми (використовуючи в тому числі і сучасні засоби зв'язку).

Отже, випускникові загальноосвітніх навчальних закладів , щоб жити і працювати в новому тисячолітті необхідно оволодіти, на нашу думку, певними якостями, а саме: бути мобільними, здатними до адаптації в мінливих життєвих ситуаціях, самостійно здобувати необхідні знання, вміння та навички, вміти застосовувати їх у практичній діяльності; критично і творчо мислити, чітко усвідомлювати, де і яким чином знання, вміння та навички, що здобуваються, можуть бути застосовані в навчально-трудовій діяльності; самостійно працювати над розвитком власного інтелекту, моральності, фізичного стану, культурним-трудовим рівнем; грамотно працювати з інформацією (уміти збирати, аналізувати, зіставляти, узагальнювати, встановлювати закономірності, формулювати висновки і т.д.), у тому числі за допомогою комп'ютера й інших засобів інформаційних і комунікаційних технологій; бути комунікабельним, уміти працювати як у команді, так й індивідуально.

У зв'язку з цим можна визначити основну мету освіти – передати наступним поколінням цінності культури і навчити їх жити в динамічному світі, який швидко змінюється. Тобто дати можливість дитині не тільки одержати готове, але й досягати чогось самостійно, допомогти дитині побудувати наукову картину світу і створити всі умови для його соціалізації [3].

Освітня галузь "Технологія" нині в загальноосвітніх навчальних закладах виконує другорядні ролі. Сформована ситуація викликає тривогу і заклопотаність. Адже практична перетворювальна діяльність, що лежить в основі технології, містить у собі особливі можливості пізнання й розвитку. Незалежно від того, чи буде людина надалі професійно зв'язана з практичними видами праці або його основна професія буде знаходитися в інших площинах, предметно-практична діяльність у відповідні вікові періоди необхідна для нормального розвитку індивіда.

Збільшення потоку інформації через уведення нових навчальних дисциплін блокує розумовий потенціал сучасних учнів. А одержувана на уроках технологій інформація докладно і глибоко осмислюється учнями, оскільки отримані теоретичні дані вони застосовують у власній діяльності.

При реалізації змісту технологій вчителі зіштовхуються з тим, що учні не вміють самостійно користуватися додатковою літературою, інформаційними технологіями при підготовці своїх проектів, не вміють належно організовувати, планувати свою діяльність, не можуть дати аргументовані відповіді на запитання, виявити недоліки у своїх роботах, визначити помилки, а також шляхи їхнього усунення. Більш того, у багатьох школярів, особливо старшокласників, відсутній інтерес до предмету.

Аналіз ситуації показує, що нині основна школа намагається дати учням знання з різних галузей наук, що, як правило, не зв'язані між собою, а головне при цьому не враховується специфіка підліткового віку та сучасна ситуація соціального розвитку нашого суспільства.

Нині вимагають вирішення зазначені вище недоліки, зв'язані з певними протиріччями: між потребою суспільства в особистості, здатної до самостійного керування власною діяльністю, і обмеженими можливостями задоволення цієї потреби в умовах школи; між необхідністю формування ініціативності, самостійності й відповідальності в підростаючого покоління, і відсутністю системи роботи школи по формуванню механізмів самоконтролю і самооцінки в учнів.

Зміст освітньої галузі “Технологія”, різні види навчально-трудової діяльності учнів вимагають застосування нових методів, прийомів та засобів навчання, тісно пов'язаних з іншими предметами.

Формування вмінь завжди пов’язане з практичною діяльністю учнів, до якої ставляться певні дидактичні вимоги – виконання трудових завдань має ґрунтуватися на свідомій діяльності учнів. Школярі мають завжди осмислювати, що і для чого вони мають робити.

Проведений аналіз уроків технологій під час констатувального експерименту, анкетування, бесіди з учнями показали, що школярі не завжди осмислюють мету уроку й окремі його етапи, і, як результат, ставляться до занять без особливого інтересу і належної відповідальності. Найчастіше школярі стають пасивними виконавцями трудових операцій.

Отримані дані свідчать про те, що учні не залучаються до активної навчально-трудової діяльності на уроках технологій.

Часто в практиці роботи вчителів можна спостерігати досить примітивний підхід до предмета. Вони не пояснюють дітям весь технологічний процес, не вчать їх планувати свою роботу, не спонукають їх до самостійного творчого мислення. Проведені нами дослідження свідчать про те, що формуванню технологічної культури в процесі відповідної підготовки достатньої уваги не приділяється. Багато вчителів розглядають виготовлення об’єкта праці як мету уроку, при цьому не ставлять перед учнями вимог щодо підготовки, організації своєї діяльності.

Аналіз організації навчально-трудової діяльності учнів свідчить, що на уроках технологій недостатньо уваги приділяється формуванню таких важливих елементів технологічної культури, як знання та вміння з підготовки, організації проектної діяльності, уміння планувати послідовність виготовлення виробу, творчі підходи в роботі.

У зв’язку з цим на кожному уроці вчитель зобов'язаний турбуватися, щоб учні вчилися мислити, планувати свою роботу, отримувати знання з подальшим їх використанням у незнайомих ситуаціях, свідомо запам'ятовували необхідну інформацію. Тому слід застосовувати на уроках технологій нові методи, які б забезпечували активну пошукову діяльність школярів.

Сучасний учень має бути психологічно готовий сприймати все нове, мати потребу постійно вчитися; бути гнучким у спілкуванні, в аналізі будь-яких ситуацій; визначати конкретні цілі своїх вчинків, шукати і знаходити, вибираючи з безлічі варіантів, ефективні засоби досягнення цих цілей; правильно організовувати свою трудову діяльність; передбачати кінцевий результат дій, правильно підходити до прийняття життєво важливих рішень. Це завдання й необхідно вирішувати сучасним загальноосвітнім навчальним закладам, ураховуючи при цьому вікові і психологічні особливості дітей, зберігаючи їх психічне і фізичне здоров'я.



Висновки. Таким чином, окреслюється проблема, виражена у відсутності в учнів таких елементів технологічної культури як здатність здійснювати організацію та підготовку виконання проекту, вміння працювати з інформацією та технічною документацією, відсутність навичок самоаналізу та самоконтролю. Негативний вплив має низький рівень логічного мислення, зокрема критичного, тому що воно виконує функції перевірки ідей і рішень на наявність недоліків або помилок.

Перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. Шляхи подолання зазначеної проблеми ми вбачаємо в удосконаленні системи підготовки фахівців освітньої галузі “Технологія” на відповідних факультетах вищих педагогічних навчальних закладів.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Державний стандарт освітньої галузі “Технологія” // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2003. – №4. – С.4.

  2. Коберник О. М. Проектування на уроках трудового навчання / О. М. Коберник // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2001. – №4. – С. 12-14.

  3. Концепція технологічної освіти учнів загальноосвітніх навчальних закладів України: проект / О. Коберник, В. Сидоренко // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2010. – N 6. – С. 3-11.

  4. Ямбург Е.А. Школа для всех / Е. А. Ямбург // Народное образование. – 1998. – №1.

УДК 796.011.3-055.2+159.942:378.17

О. В. Третяк,

викладач


(Національний педагогічний університет

імені М. П. Драгоманова)


ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПОКАЗНИКІВ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ, ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ТА ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ СТУДЕНТОК БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Постановка проблеми. Забезпечення в студентської молоді належного рівня розвитку показників функціональних та морфологічних можливостей організму, фізичних якостей, рухових здібностей, працездатності визначає стан фізичної культури в країні [6, с.3 ]. В останні роки увага спеціалістів у сфері фізичної культури все більше зосереджується на підвищенні рівня здоров’я, удосконаленні фізичної і психічної підготовки до ведення активного життя, професійної діяльності та економічного і соціального прогресу суспільства [3, с.2].

Аналіз наукових джерел свідчить про те, що в дослідженнях з теорії і методики фізичного виховання ґрунтовно вивчені питання розвитку рухових здібностей, оптимізації структури фізичної підготовленості, впливу спеціальних засобів навантаження на стан фізичного розвитку студентів вищих педагогічних навчальних закладів. Поряд з цим високі вимоги, які висуває життя, примушують вести пошук резервів фізичного розвитку студентів. Нині гостро відчувається недостатність спеціальних науково обґрунтованих методичних розробок і рекомендацій з питання вдосконалення фізичної підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів до дій в екстремальних ситуаціях соціального характеру.

У зв’язку з цим дослідження питання взаємозв’язку показників фізичного розвитку, функціонального стану та фізичної підготовленості студентів вищих педагогічних навчальних закладів є, на нашу думку, актуальними.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вплив фізичних навантажень на стан організму людини висвітлено в працях О Давиденко, В. Семененко, Л. Фандікової, А. Мальцева, О. Худолей, А. Шльоміна, П. Коханця та ін.

Мета роботи – визначити взаємозв’язок показників фізичного розвитку, функціонального стану та фізичної підготовленості студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

Основні завдання дослідження:

1. Провести аналіз психолого-педагогічної літератури та інформації з мережі Інтернет щодо уточнення сутності понять “фізичний розвиток”, “функціональний стан”, ”фізична підготовленість”.

2. Провести тестування студенток Бердянського державного педагогічного університету.

3. Визначити взаємозв’язки показників фізичного розвитку, функціонального стану та фізичної підготовленості студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

Методи та організація дослідження: аналіз та узагальнення наукових джерел, метод педагогічних контрольних випробувань (тестування), математичної статистики. Дослідження проводилися на базі Бердянського державного педагогічного університету, в якому взяла участь 81 студентка.

Первинний набір тестів включав в себе комплекс ознак, що характеризують морфо-функціональний стан організму, рівень фізичних якостей і здібностей, необхідний для життя і практичної діяльно­сті [1, с.5].

Рівень фізичного розвитку оцінювався за допомогою вимірювання зросту, маси тіла, окружності грудної клітки, обсягу талії, обсягу стегон, ширини плечей, плечової дуги (перша група тестів).

До другої групи тестів були включені характеристики функціонального стану організму тих, що займаються, які дозволили оцінити стан серцево-судинної системи, адаптацію організму до фізичних навантажень. Рівень функціонального стану оцінювався за допомогою вимірювання частоти серцевих скорочень у спокої, стоячи та після 20 присідань, частота серцевих скорочень після 3-хвилинного відпочинку; артеріального тиску у стані спокою та після дозованого фізичного навантаження, проби Штанге, проби Генчі.

Третя група – тести фізичної та навчально-прикладної фізичної підготовленості, які дозволили оцінити руховий досвід студенток, рівень їхньої фізичної готовності. З цією метою були використані тести: біг 100 м, біг 2000 м, згинання і розгинання рук в упорі лежачи на підлозі, човниковий біг 4 х 9 м, нахил тулуба вперед з положення сидячи, стрибок у довжину з місця, кількість кидків м’яча до стіни з відстані 150 см за 30 с, тест “лягти-сісти з вихідного положення лежачи за 30 с”, максимальна кількість стрибків через скакалку на двох ногах за 1 хв., кількість присідань за 1 хв.

У положенні “Про організацію фізичного виховання і масового спорту у вищих навчальних закладах” фізичний розвиток визначається як складова життєдіяльності людини, зміна природних властивостей її організму впродовж життя, що виявляється у вигляді показників функціональних та морфологічних можливостей організму, фізичних якостей, рухових здібностей, працездатності, темпів старіння організму, термінів тривалості життя [6, с.2].

На думку О. Давиденко та ін., функціональний стан відіграє важливу роль в адаптації організму до фізичних навантажень і є одним з основних показників його функціональних можливостей [1, с. 84].

Фізична підготовленість – важливий результат фізичного виховання, яке здійснюється у вищих навчальних закладах. Вона віддзеркалює вимоги до фізичної готовності з боку суспільства і умов життя [2, с.3].

Дослідження організму студентів вищих педагогічних навчальних закладів як цілісної динамічної системи передбачає вивчення не тільки розвитку її підсистем, але і взаємозв’язків і взаємодій, які визначають структуру і цілісність організму в цілому. На підставі аналізу розвитку цілісної системи можна визначити, на якому етапі розвитку знаходиться організм людини.

Досить відомим фактом є твердження, що надійність будь-якої системи може бути охарактеризована як висока (при наявності великої кількості взаємозв’язків якісного рівня) і як низька (при наявності незначної кількості таких показників) [4, с. 54].

Для аналізу взаємозв’язків між показниками, що досліджувалися, був застосований кореляційний метод статистичного аналізу.

Найбільшу інформативність та кількість взаємозв’язків між показниками фізичного розвитку, функціонального стану, фізичної підготовленості студенток Бердянського державного педагогічного університету мають такі: частота серцевих скорочень в спокою, стоячи, обсяг стегон, проба Штанге, мінімальний артеріальний тиск після присідань, об’єм талії, максимальний артеріальний тиск після присідань, проба Генчі, плечова дуга, маса тіла.



Дещо слабший зв’язок мають такі показники, як зріст, окружність грудної клітки, частота серцевих скорочень після 20 присідань, частота серцевих скорочень після 3 хвилини відпочинку, максимальний артеріальний тиск у стані спокою.

Найбільш інформативними показниками фізичного розвитку в нашому дослідженні є: маса тіла, об’єм стегон, об’єм талії, про що свідчать і наукові дані: у дівчат ріст тіла в довжину сповільнюється, і наступає явна перевага росту вширину [5, с.14].

Отримані дані інформаційної значимості показників фізичного розвитку, функціонального стану, фізичної підготовленості студенток Бердянського державного педагогічного університету свідчать про те, що найбільш значимими тестами фізичної та навчально-прикладної фізичної підготовленості є такі, які характеризують швидкісно-силові здібності (стрибок у довжину з місця, лягти-сісти з вихідного положення лежачи за 30 с), силу м’язів рук (згинання і розгинання рук в упорі, лежачи на підлозі), силу м’язів ніг (присідання за 1 хвилину), влучність (кількість кидків м’яча до стіни з відстані 150 см за 30 с), швидкість (біг 100 м). Меншу інформативність мають такі показники, як біг 2000 м, човниковий біг 4 х 9 м, нахил тулуба вперед з положення сидячи, піднімання з положення сидячи за 1 хв., стрибок угору. Тобто, в більшій мірі з показниками фізичного розвитку та функціональним станом пов’язані швидкісно-силові, силові та координаційні здібності, що підтверджено рядом наукових робіт і отриманими результатами дослідження.

Плечова дуга пов’язана з такими показниками, як біг 100 м (г=-0,26), стрибок угору (г=0,25), човниковий біг 4 х 9 м (г=-0,19), нахил тулуба вперед з положення сидячи (г=0,13), кількість кидків м’яча до стіни з відстані 150 см за 30 с (г=0,13), тобто порушення у стані постави негативно впливають на розвиток швидкості, швидкісно-силових якостей, спритності, влучності та гнучкості.

Функціональний стан серцево-судинної системи є центральним показником здоров’я, що підтверджено даними кореляційної матриці, де найбільшу інформативність має частота серцевих скорочень у спокою, стоячи, проба Штанге, проба Генчі та мінімальний артеріальний тиск після присідань [1, с.84].

Пульс пов’язаний із м’язовим навантаженням – чим воно більше, тим пульс більший [7, с.131]. У нашому дослідженні цей показник має незначний взаємозв’язок із такими показниками фізичної та навчально-прикладної фізичної підготовленості, як біг 100 м (г=-0,16), біг 2000 м (г=-0,18), згинання і розгинання рук в упорі лежачи на підлозі (г=0,21), піднімання в сід за 1 хв. (г=-0,16), стрибок угору (г=0,21), човниковий біг 4 х 9 м (г=-0,27), кількість кидків м’яча до стіни з відстані 150 см за 30 с (г=0,25), тобто з тестами на швидкість, витривалість, силову витривалість, швидкісно-силові якості, спритність і влучність, які вимагають значних зусиль організму.

Проба Штанге пов’язана на низькому рівні з такими показниками, як біг 100 м (г=0,25), кількість кидків м’яча до стіни з відстані 150 см за 30 с (г=0,12), лягти-сісти з вихідного положення лежачи за 30 с (г=0,12), присідання за 1 хв. (г=0,18), що дозволяє скласти уявлення про функціональний стан дихальної системи. Отже, чим більші аеробні можливості організму, тим кращі результати з тестів на швидкісно-силові якості, швидкість та влучність.

Проба Генчі має слабкий ступінь взаємозв’язку з такими показниками, як біг 100 м (г=0,10), піднімання в сід за 1 хв. (г=0,20), нахил тулуба вперед з положення сидячи (г=0,23), максимальна кількість стрибків через скакалку на двох ногах за 30 с (г=0,11), присідання за 1 хв. (г=0,21). Проба Генчі характеризує здатність організму протистояти браку кисню, тому наявний взаємозв’язок з тестами на швидкісно-силові якості, в яких м’язи працюють за рахунок анаеробних механізмів.

Мінімальний артеріальний тиск після присідань пов’язаний з такими показниками фізичної та навчально-прикладної фізичної підготовленості, як біг 100 м (г=-0,14), біг 2000 м (г=-0,14), кількість кидків м’яча до стіни з відстані 150 см за 30 с (г=0,24), лягти-сісти з вихідного положення лежачи за 30 с (г=0,19), присідання за 1 хв. (г=0,16).

Максимальний артеріальний тиск після присідань пов’язаний з такими показниками фізичної підготовленості, як: згинання і розгинання рук в упорі лежачи на підлозі (г=0,48), стрибок угору (г=0,22).

Вищезазначені тести вимагають значних зусиль серцево-судинної системи та високої фізичної працездатності, тому наявний середній зв’язок із тестом на силову витривалість (згинання і розгинання рук в упорі, лежачи на підлозі), слабкий ступінь взаємозв’язку із тестами на швидкісно-силові якості (стрибок угору, лягти-сісти з вихідного положення лежачи за 30 с) і влучність (кількість кидків м’яча до стіни з відстані 150 см за 30 с). Тобто, з більш економічною роботою серцево-судинної системи підвищується фізична працездатність, а разом із нею покращуються і результати тестів на швидкісно-силові якості, силову витривалість і влучність.



Таблиця 1

Кореляційна матриця показників фізичного розвитку, функціонального стану, фізичної підготовленості студенток Бердянського державного педагогічного університету

Показники

Зріст

Маса тіла

Окружність грудної клітини

Обсяг талії

Обсяг стегон

Плечова дуга

Ширина плечей

ЧСС спокою, стоячи

Артеріальний тиск у стані спокою (Max мм/рт.ст.)

Артеріальний тиск (Min мм/рт.ст.)

ЧСС після 20 присідань за 30 сек. хвиливідпочинку

Після 3 хвилини відпочинку.

Після присідань (Max АТ мм/рт.ст.)

(Min АТ, мм/рт.ст.)

Проба Штанге

Проба Генчі

ЧСС після виконання Гарвардського степ-тесту

Біг 100 м

-0,11

-0,04

-0,09

-0,09

-0,05

-0,26

-0,16

-0,16

-0,12

-0,05

0,04

0,04

-0,02

-0,14

0,25

0,10

0,07

Біг 2000 м

0,10

0,17

0,06

0,17

0,22

0,00

0,01

-0,18

0,06

-0,02

0,06

-0,01

0,08

-0,14

-0,11

0,08

-0,06

Згинання і розгинання рук в упорі лежачи на підлозі

-0,01

-0,15

-0,04

-0,11

-0,15

-0,06

-0,15

0,21

-0,02

-0,03

0,05

0,14

0,48

0,05

-0,02

-0,07

-0,11

Піднімання в сід за 1 хв.

-0,00

0,10

0,04

0,07

0,01

0,06

0,06

-0,16

-0,05

0,13

-0,12

0,04

-0,10

0,01

0,06

0,20

-0,08

Стрибок угору

0,15

0,01

0,03

-0,01

0,04

0,25

0,10

0,21

0,01

0,02

-0,04

0,02

0,22

0,21

0,01

0,06

-0,16

Човниковий біг 4 х 9 м

-0,03

-0,05

-0,07

-0,14

-0,05

-0,19

-0,15

-0,27

0,04

-0,01

0,06

-0,13

-0,01

-0,09

0,05

0,04

0,01

Нахил тулуба вперед з положення сидячи

-0,08

-0,13

0,09

-0,01

-0,11

0,13

0,07

0,03

0,06

0,13

0,01

-0,00

-0,02

-0,05

0,35

0,23

-0,04

Стрибок у довжину з місця

0,11

-0,30

-0,16

-0,29

-0,24

-0,05

-0,08

-0,09

-0,12

-0,20

-0,33

-0,20

0,04

0,11

0,10

-0,03

0,02

Кількість кидків м’яча до стіни з відстані 150 см за 30 с

0,13

0,01

0,02

-0,03

-0,05

0,13

-0,08

0,25

0,02

0,18

-0,08

-0,01

0,10

0,24

0,12

0,08

-0,21

Лягти-сісти з вихідного положення лежачи за 30 с

-0,08

-0,10

-0,10

-0,20

-0,23

-0,04

-0,10

0,15

0,03

-0,08

0,00

0,01

0,11

0,19

0,12

0,09

-0,20

Максимальна кількість стрибків через скакалку на двох ногах за 30 с

-0,01

-0,16

-0,09

-0,10

-0,23

0,10

-0,06

0,09

-0,05

-0,12

-0,05

0,12

0,01

0,05

0,11

0,11

-0,10

Присідання за 1 хв

-0,13

-0,11

-0,13

-0,11

-0,20

0,01

-0,14

-0,05

-0,08

-0,02

-0,02

0,08

0,14

0,16

0,18

0,21

0,06

Вага значення показника(Σr)

0,94

1,16

0,92

1,33

1,58

1,28

1,16

1,85

0,66

0,99

0,86

0,80

1,33

1,44

1,48

1,30

1,12

Інформатив-ність

13

9

14

5

2

8

10

1

17

12

15

16

6

4

3

7

11

Висновки. У ході аналізу наукових джерел нами уточнено сутність понять “фізичний розвиток”, “функціональний стан”, ”фізична підготовленість”.

Визначено взаємозв’язки показників фізичного розвитку, функціонального стану та фізичної підготовленості студенток Бердянського державного педагогічного університету та встановлено, що найбільшу інформативність мають такі: частота серцевих скорочень у спокої стоячи, об’єм стегон, проба Штанге, мінімальний артеріальний тиск після присідань, об’єм талії, максимальний артеріальний тиск після присідань, проба Генчі, плечова дуга, маса тіла.

Найбільш інформативними показниками фізичного розвитку в нашому дослідженні є: маса тіла, об’єм стегон, об’єм талії, функціонального стану – частота серцевих скорочень у спокою, стоячи, проба Штанге, проба Генчі, мінімальний артеріальний тиск після присідань.

Найбільш значимими тестами фізичної підготовленості є такі, що характеризують швидкісно-силові здібності (стрибок у довжину з місця, лягти-сісти з вихідного положення лежачи за 30 с), силу м’язів рук (згинання і розгинання рук в упорі, лежачи на підлозі), силу м’язів ніг (присідання за 1 хвилину), влучність (кількість кидків м’яча до стіни з відстані 150 см за 30 с), швидкість (біг 100 м).

Таким чином, зв’язки показників, що досліджувалися, характеризуються виявленим рівнем кореляції та потребують врахування при плануванні фізичної підготовки студенток вищих педагогічних навчальних закладів до дій в екстремальних ситуаціях.



Перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. Перспективи подальших досліджень будуть спрямовані на розробку програми фізичної підготовки для студенток вищих педагогічних навчальних закладів до дій в екстремальних ситуаціях.
ЛІТЕРАТУРА

1. Давиденко О. В. Основи програмування фізкультурно-оздоровчих занять з дитячим контингентом / Давиденко О. В., Семененко В. П., Фандікова Л. О. – Тернопіль : Астон, 2003. – 144 с.

2. Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України / за ред. М. Д. Зубалія. – 2-е вид., перероб. І доп. – К., 1997. – С. 3.

3. Закон України “Про фізичну культуру і спорт”, с. 4; Наказ Міністерства освіти України від 25.05.98. – №188. – С. 2.

4. Коханець П. П. Формування фізичних і вольових здібностей у дітей молодшого шкільного віку в процесі спрямованої фізичної підготовки : дис. … канд. пед. наук : 24.00.02 / Коханець Петро Петрович. – Переяслав-Хмельницький, 2006. – 190 с.

5. Мальцев А. И. Быстрее, выше, сильнее! Легкая атлетика и гимнастика для школьников / А. И. Мальцев. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2005. – 283 с.

6. Положення “Про організацію фізичного виховання і масового спорту у вищих навчальних закладах”. – К., 2006. – С. 3.

7. Присяжнюк С. І. Фізичне виховання : навч. посіб. / С. І. Присяжнюк, В. П. Краснов, М. О. Третьяков, Р. Т. Раєвський, В. Й. Кійко, В. Ф. Панченко. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 192 с.



УДК 372.894

А. О. Федчиняк,

кандидат педагогічних наук, доцент

(Бердянський державний педагогічний університет)

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ АКСІОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
В ШКІЛЬНІЙ ІСТОРИЧНІЙ ОСВІТІ


Постановка проблеми Загальновідомо, що майбутнє суспільства виховується за шкільною партою, саме тут закладаються підвалини міцної держави. За всіх часів освіта керувалась певною системою цінностей, які були сформовані попереднім розвитком історії людства. Саме тому на сучасному етапі розвитку шкільної освіти, і історичної зокрема, актуалізувались проблеми гуманізації, демократизації та націоналізації освітнього процесу. Розв’язання цих завдань неможливе без розвитку аксіологічної компетентності учнів.

Аналіз досліджень і публікацій. Аксіологічна компетентність перебуває в колі зору багатьох учених. У контексті особистісно орієнтованого навчання аксіологічну компетентність досліджував К. Баханов [1]. Значну увагу механізму розвитку аксіологічної компетентності приділила О. Оксенюк [5]. Проблему методів та прийомів, за допомогою яких формуються аксіологічна компетентність, вивчали М. Короткова, Ю. Малієнко, О. Фідря [2; 3; 7].

Отже, вченими вивчалось досить широке коло питань, пов’язаних із аксіологічною компетентністю. Проте не достатньо дослідженою та дуже актуальною, на наш погляд, залишається проблема формування цієї компетентності при викладанні історичних курсів. Тому метою статті було визначити особливості формування аксіологічної компетентності в шкільній історичній освіті.

Під аксіологічною компетентністю в методиці навчання історії розуміють здатність учнів визначати корисність, необхідність і значущість історичних подій і діяльності людей для суспільства та окремого індивіда. Критерієм їх виступають як вічні загальнолюдські цінності, так і історичні (ті, що визнавалися суспільством у певні часи), локальні (ті, що діяли в певному регіоні), групові (притаманні певній соціальній, етнічній, політичній та іншій групі людей). До структури аксіологічної компетентності належать: аксіологічні знання, вміння, досвід і цінності [6, с.70,73].

Тому одним зі шляхів формування компетентності, на думку М. Короткової, М. Студинікіна, є розв’язання оціночних завдань, які спонукають учнів висловлювати власні судження, ціннісне особисте ставлення до досліджуваного [2, с.94].

К. Баханов, характеризуючи вміння оцінювати історичні факти як складову аксіологічної компетентності, відзначає, що це специфічне вміння, яке формується протягом всього шкільного навчання історії на різних ступенях складності. Його вироблення передбачає: 1) ознайомлення учнів з оцінками історичних подій та їх учасників під час розповіді вчителя та виявлення елементів оцінки в описі подій і людей (в епітетах, що до них додаються, оповіді й судження, узагальнювальні висновки); 2) показ розгорнутої оцінки історичної події вчителем із залученням думок учнів; 3) спробу учнів самостійно дати оцінку історичної події за зразком, наведеним вчителем; 4) введення теоретичних знань про спроби спосіб діяльності – пам’яток, що визначають зміст і послідовність характеристики та її логічну послідовність; 5) практичне відпрацювання вміння на новому матеріалі. Формування цього вміння розпочинається у 6–7 класах і спирається на такий алгоритм: За яких історичних обставин відбувається конкретний історичний факт? Які події безпосередньо йому передували? Який розвиток мав цей факт? Які групи людей були в ньому задіяні і якими мотивами це було викликано? Який вплив мав цей факт на інші галузі людського життя? Як він вплинув на подальший розвиток? Чи був можливим інший перебіг подій? Як би ви повели себе в цій ситуації? Чи можливе повторення цього факту? За яких умов? [1, с.59].



За Ю. Малієнко, формування аксіологічної компетентності передбачає три етапи, на кожному з яких окремо визначено діяльність учителя та учнів. Так, на першому, “мотиваційно-інформаційному” етапі вчитель пояснює сутність, мету оцінного вибору, його перспективи і значення для саморозвитку дитини; визначення об’єкта оцінних суджень, учні сприймають отриману інформацію; відтворюють оцінки історичних фактів, наведених учителем, у підручнику, іншій літературі. На другому етапі, “емоційного вибору”, вчитель знайомить учнів з різними оцінками подій, життєдіяльності людей, пояснює відмінність в оцінках історичних об’єктів, які давали сучасники і нащадки; вводить теоретичні знання про спосіб діяльності у вигляді пам’яток, що визначають зміст, послідовність характеристики та її логічну послідовність, моделює ситуації вибору, учні виявляють компоненти оцінки під час ознайомлення з навчальним матеріалом; визначають вибір з вже зроблених оцінок тієї, яка здається школяреві найбільш переконливою; намагаються пояснити свій вибір на емоційному рівні; працюють з пам’ятками, які допомагають оцінювати історичні об’єкти; застосовують оцінки однотипних історичних явищ до нового матеріалу. На третьому етапі, “аргументації, доведення, застосування”, вчитель виховує шанобливе ставлення до іншої точки зору, учні беруть участь у загальному обговоренні проблеми, практично відпрацьовують вміння на новому матеріалі [3, с.108].

Аналізуючи думки вчених, найповніше, на нашу думку, механізм розвитку аксіологічної компетентності розкритий у дослідженні О. Оксенюк на прикладі формування національних цінностей старшокласників. Вона розробила структурно-функціональну модель формування аксіологічної компетентності (рис.1.)

Основними напрямами роботи за цією моделлю стали формування в учнів понять національних цінностей через їх предметно-змістове наповнення навчальним історичним матеріалом, стійких ціннісних ставлень; забезпечення інтеріоризації національних цінностей, формування потреби в оволодінні ними, їх закріплення в поведінці; збагачення національних цінностей у власній вчинковій діяльності учнів, визначення ролі національних цінностей в особистісній ціннісній ієрархії підлітків, формування стійких ціннісних орієнтацій.

Ціннісноформувальна діяльність учителя, спрямована на організацію ціннісної діяльності учня у процесі вивчення навчальних тем, складається з трьох етапів: 1. Стимулювання підвищення пізнавальної, національно-патріотичної активності учнів через застосування методів самопізнання (зіставлення себе з оточенням) – застосування опитувальних методик для визначення рівня емпатії, емоційної спрямованості, рівня національної самосвідомості; актуалізація емоційно-ціннісного, творчого досвіду учнів – проблемні питання, виховні ситуації з метою створення мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів; висвітлення в темі й меті уроку конкретних національних цінностей, які найбільше виражені в навчальному змісті уроку. 2. Організація виконання вправ і практичних завдань учнями для засвоєння та поглиблення теоретичного матеріалу; вивчення допоміжних джерел, інформаційних повідомлень у вигляді бесід діалогічного характеру, формулювання світоглядних висновків. Після виконання учнями завдань – застосування методів рефлексії: учні діляться враженнями щодо розуміння сутності певних цінностей в означеному історичному періоді; порівнюють свої відчуття з переживаннями історичних діячів. 3. Організація застосування учнями цінностей у власній діяльності – завдання ціннісного спрямування: характеристика особи історичного діяча, аналіз ціннісних трансформацій суспільної свідомості у світлі вивчених фактів, явищ, подій; прогнозування наслідків подій у майбутньому, захист самостійних творчих і дослідницьких робіт тощо. Домашнє завдання учнів передбачає відтворення вивченого матеріалу в ціннісному аспекті (робота творчого характеру) [4, с.11-12].





Рис.1. Структурно-функціональна модель формування аксіологічної компетентності на прикладі національних цінностей (за О. Оксенюк)

Щодо ефективності методів, за допомогою яких здійснюється формування цінностей на уроках історії, у сучасній педагогічній науці існують різні погляди. О. Оксенюк виокремлює такі: метод творчого етичного діалогу, метод емоційного збагачення виховних ситуацій (С. Карпенчук), метод аналізу соціальних ситуацій, з морально-етичним характером (О. Сухомлинська), метод проектування моральних ситуацій (Ю. Кустова), метод ситуативно-рольових ігор, ігри-драматизації (Ю. Кустова), метод пояснення цінностей, недописана теза, текст-малюнок, ранжування (О. Ціхоцька), зворотного зв’язку, малювання, трансформації учнівських уявлень (Ю. Кустова), аксіологічного проектування (І. Лебедь), метод “створення чарівної казки” – побудови казки, в основі якої вирішення подібних з життям проблем за принципом екзистенціонального паралелізму (О. Бреусенко), евристична бесіда світоглядного спрямування (Л. Потапюк), методи вибору варіанта ціннісної дії і здійснення ціннісного аналізу (І. Лебідь); вправи “Поміркуйте про свої добрі справи”, “Говори лише правду”, “Не заподій шкоди людству” (Ю. Кустова). Особливо вона виокремлює метод виховальних ситуацій на прикладі вправи “Альтернативна ситуація” за Л. Разбєгаєвою: створення ситуації ціннісного вибору, пояснення її суті; визначення ціннісної основи розгляду запропонованих альтернатив; аналізу й оцінки альтернатив згідно з обраними критеріями (цінностями); аргументований виклад учнями власної позиції; аналіз результатів роботи учнів колективом та вчителем.

Досить цікавим є запропонований О. Ігнатович метод розв’язання творчих завдань: 1) пошук ключових цінностей, добір епітетів, створення мініатюр (монологів, творів-роздумів) за опорними словами; 2) тренувальні вправи: вербалізація візуального сприйняття, розвиток асоціативності, словесний опис музичних вражень, письмові відгуки за творами мистецтва; 3) ігри-порівняння; 4) творчі роботи на основі особистих спостережень, спогадів, переживань (“Сімейний архів”, “Світлини із минулого” тощо); 5) творчі роботи, пов’язані зі складанням загадок, акровіршів, завдання “Допиши тезу”; 6) творчі роботи з позиції “співавтора” (порівняння різних поглядів на подію, складання продовження розвитку подій, відтворення контексту історичної ситуації, яка лишилася поза описами); 7) жанрова стилізація (у формі думи, балади, етюду, казки, байки). На думку М. Шимановського, такі завдання можуть бути зведені до чотирьох типів: 1) ретроальтернативні завдання – пошук альтернативи розвитку минулих подій (“що було б, яки…”); 2) семантичний інформативно-цільовий аналіз тексту; 3) фіксація переліку позицій різних учасників соціальної події; 4) аналіз ідеологій харизматичного лідера [5].

Узагальнивши досвід учителів та методистів у царині формування цінностей на уроках історії, О. Оксенюк дійшла висновку, що методи і прийоми роботи в цьому напрямку можна поєднати в три групи: 1) методи засвоєння цінностей (евристична бесіда, контент-аналіз, словникова робота); 2) методи закріплення цінностей (оцінка-переживання, керована дискусії, картинний опис); 3) метод ціннісної діяльності (диспут, імітаційно-моделювальні ігри, інтерв’ю).

О. Фідря відводить особливу роль у формуванні цінностей в учнів на уроках історії роботі з афоризмами за допомогою низки вправ: 1) “епіграф” – використання афоризму для означення моральної проблеми, що розв’язується протягом уроку; 2) “спіч” (промова) – висловлення аргументації на користь афоризму; 3) “колекція” – добірка афоризмів зі згаданої теми; 4) “автор” – самостійне складання афоризму з теми; 5) “критерії” – застосування афоризмів для класифікації і систематизації матеріалу [7].

При цьому рівні сформованості аксіологічної компетентності в цілому збігаються з рівнями навчальних досягнень учнів (низький, середній, достатній і високий), що дає можливість установити критерії оцінювання: 1) низький рівень – учень може впізнати за описом відмінність позицій соціальних груп та осіб, вибирає правильний варіант відповіді з двох запропонованих (на рівні “так – ні” чи “добре – погано” (0–3 бали); 2) середній рівень – може посилатися на точку зору окремих осіб, соціальних груп, робити нескладні висновки щодо тієї чи іншої позиції; за наявності детальних прикладів розуміє цінності конкретної людини (4–6 балів); 3) достатній рівень – порівнює однорідні історичні події та явища; формулює висновки, обґрунтовує свої висновки конкретними фактами, взятими з підручників, посібників, історичних документів; розуміє цінності різних людей (7–9 балів); 4) високий рівень – вільно висловлює власні судження ціннісного характеру і переконливо їх аргументує; виявляє розуміння цінностей суспільства конкретного регіону й епохи; може аналізувати інформацію ціннісного характеру з точки зору її приналежності різним авторам (10–12 балів).



Висновки Отже, особливості формування аксіологічної компетентності учнів на уроках історії полягають у: формуванні в учнів понять національних цінностей через їх предметно-змістове наповнення навчальним історичним матеріалом, визначенні ролі національних цінностей в особистісній ціннісній ієрархії та формуванні стійких ціннісних орієнтацій. При цьому головні методи і прийоми для досягнення цієї мети можна поєднати в такі групи: 1) методи засвоєння цінностей (евристична бесіда, контент-аналіз, словникова робота); 2) методи закріплення цінностей (оцінка-переживання, керована дискусії, картинний опис); 3) метод ціннісної діяльності (диспут, імітаційно-моделювальні ігри, інтерв’ю), враховуючи, що, рівні сформованості аксіологічної компетентності в цілому збігаються з рівнями навчальних досягнень учнів.

Перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. Стаття не вичерпує проблему формування аксіологічної компетентності учнів на уроках історії і дає можливості окреслити перспективу подальшої розробки теми, а саме: особливості розвитку зазначеної компетентності у школярів різних вікових категорій.

Каталог: sites -> bdpu.org -> files -> konferencii -> pedagogika
pedagogika -> Бердянськ 2007 (06) ббк 74я5
pedagogika -> Бердянськ 2008 (06)
pedagogika -> Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5
pedagogika -> Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету
pedagogika -> Педагогічні науки) №4 Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5
pedagogika -> Педагогічні науки) №1 Бердянськ 2011 (06)
pedagogika -> Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5
pedagogika -> Бердянськ 2009 (06)
pedagogika -> Педагогічні науки) №2 Бердянськ 2011 (06)
pedagogika -> Бердянськ 2009 (06)

Скачати 15.71 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   82   83   84   85   86   87   88   89   90




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка