Передмова теорії економіки підприємств



Сторінка5/41
Дата конвертації20.03.2017
Розмір7.95 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

УДК 658 Криницька Л.В.

МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДВИЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Анотація. У роботі розглянуто сутність та умови формування інвестиційної привабливості підприємства, особливості її оцінювання та управління. Визначено основні методи та організаційно-економічне забезпечення підвищення інвестиційної привабливості, доведено актуальність даного питання і на рівні підприємства, і на рівні держави. Запропоновано чинники, які забезпечують інвестиційну привабливість. Проаналізовано актуальність залучення іноземного капіталу та стан інвестиційної привабливості на підприємствах України.
Актуальність проблеми. Фінансово-господарська діяльність будь-якого підприємства є неможливою без вкладення коштів, які можуть мати власний та залучений характер.  Інвестиції є визначальним фактором економічного розвитку будь-якої країни та успішності підприємства. Для отримання залучених інвестиційних ресурсів підприємство повинно відповідати ряду характеристик, тобто бути інвестиційно привабливим [1]. Перемогу отримує інвестиційно-првабливіший обєкт вкладення інвестицій. Тому першочерговим завданням, виконання якого зумовлює успіх у цій конкурентній боротьбі, є максимальне підвищення інвестиційної привабливості.

Метою роботи є виділення основних методів та організаційно-економічного забезпечення підвищення інвестиційної привабливості підприємства на основі аналізу її оцінювання, управління та її сучасного стану на підприємствах України.

Обʼєктом дослідження є процес підвищення інвестиційної привабливості підприємств.

Предметом дослідження є інвестиційна привабливість та основні чинники, які забезпечують її підвищення.

Виклад основного матеріалу. В сучасній економічній літературі немає чіткості у визначенні сутності інвестиційної привабливості та системи її оцінки. Тому є актуальним досліджувати дану концепцію, її види та умови формування [2]. Інвестиційна привабливість це не тільки фінансово-економічний показник, а модель кількісних і якісних показників - оцінок зовнішнього середовища  (політичного, економічного, соціального правового) і внутрішнього позиціонування об'єкта у зовнішньому середовищі, оцінка його фінансово- технічного потенціалу, що дає змогу варіювати кінцевий результат. Інвестиційна привабливість визначається комплексом різноманітних факторів, перелік і вага яких може змінюватись в залежності від: цілей інвесторів; виробничо-технічних особливостей підприємства, у яке інвестуються кошти; економічного розвитку підприємства у теперішньому часі, у минулому, а також очікуваних темпів зростання; комплексом зовнішніх факторів, зокрема діючим законодавством, екологічною ситуацією, рівнем конкуренції. Ступінь інвестиційної привабливості підприємства є індикатором, показання якого дозволяють зробити висновки потенційним інвесторам про необхідність і доцільність вкладення фінансових засобів саме в даний об'єкт [3].

На сучасному етапі актуальними є питання не лише в обґрунтуванні системної оцінки та формування комплексу факторів підвищення інвестиційної привабливості підприємств, а й забезпечення процесу її досягнення, шляхом ефективного управління через комплекс методів, способів та засобів цілеспрямованого організуючого впливу на інвестиційну діяльність підприємств, зокрема економічних, організаційних, мотиваційних тощо.

На сьогоднішній день сформовано велику кількість методик визначення як інвестиційної привабливості окремого підприємства, так і ранжування їх сукупності згідно з вимогами інвестора [4]. Вчені виділяють пʼять груп показників, які використовуються для визначення інвестиційної привабливості: оцінка майнового стану; оцінка ліквідності; оцінка фінансової стійкості; оцінка ділової активності та оцінка рентабельності, кожна з яких має відповідну групу показників [5]. Але крім показників, інвестором також враховуються фактори, які суттєво впливають на інвестиційну привабливість підприємства: інвестиційна привабливість на мезоекономічному рівні; оцінка управління підприємством на підставі аналізу руху грошових коштів; вплив зовнішніх ризиків; вплив внутрішніх ризиків.

В Україні на макрорівні основними характеристиками інвестиційної привабливості є стан політичного, економічного та соціального середовища держави, а на мікрорівні – рівень капіталізації або ринкова вартість підприємства, в залежності від форми власності суб'єктів господарської діяльності [6]. Треба також вивчати як оцінюється привабливість компаній в світі. Щодо оцінювання інвестиційної привабливості підприємств у світі, то існує дуже багато різноманітних рейтингів її оцінки. Найбільш популярними є: Fortune 500, Global 1000, BusinessWeek 1000. Вони оцінюють інвестиційну привабливість, виходячи з фінансово-господарських показників підприємств: об'єми доходів, прибутків, активів; ефективність інвестицій; збільшення прибутків, доходів, працівників; рівень ринкової вартості компанії.

Мета і зміст управління інвестиційною привабливістю реалізовуються при вирішенні таких завдань, як управління виробничим і фінансовим ризиками, маркетингом, факторами вартості, формування інвестиційного іміджу підприємства. Завдання управління інвестиційною привабливістю можна сформулювати таким чином:

1. Управління інвестиційними ризиками – виробничими і фінансовим, за допомогою чого буде забезпечуватися управління фінансовими характеристиками підприємства – його прибутковістю і платоспроможністю.

2. Підтримка та нарощування інвестиційної вартості.

3. Створення привабливого іміджу підприємства для інвестора шляхом інформування про свою діяльність [7].

Основні методи підвищення інвестиційної привабливості лежать у основі теоретичного обґрунтування проблеми формування достатньої конкурентоспроможності підприємства на інвестиційному ринку й безперечно пов’язані з загальними факторами інвестиційної привабливості, які укрупнено можна розподілити на: - фінансово-економічні; - соціальні; - інформаційні.

Найсуттєвіший вплив на формування рівня інвестиційної привабливості підприємства має перша група, до якої відносяться: підвищення ефективності використання основних фондів на підприємстві; зростання якості управління кредиторською й дебіторською заборгованістю; ріст ефективності використання оборотних коштів; удосконалення управління прибутком підприємства; запровадження маркетингових заходів та управління якістю; підвищення ефективності управління ціноутворенням на продукцію підприємства; зростання ефективності діяльності підприємства за рахунок впровадження екологічно безпечного обладнання; налагодження та якість діяльності внутрішнього аудиту [8].

Найбільш важливими організаційно-економічними факторами підвищення інвестиційної привабливості підприємств є фінансове оздоровлення; підвищення ефективності приватизації; визначення ефективності капіталовкладень; своєчасна і правильна оцінка фінансового стану підприємства; раціональне використання робочого часу та трудового потенціалу підприємства; залучення іноземного досвіду при оцінці та підвищенні інвестиційної привабливості; використання механізмів корпоративного менеджменту.

Сьогодні Україна не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості [9]. На основі характеристики чинників макрорівня для підприємств усіх типів найбільш негативний вплив на інвестиційні процеси спричиняють: існуюча податкова система і корупція в держапараті, несприятливий інвестиційний клімат, причинами і одночасно проявами якого є недосконалість законодавчої бази, відсутність реальних форм підтримки малого бізнесу і ефективних заходів економічного стимулювання, незабезпеченість страхового ринку, відсутність пільгового кредитування особливо виробничої сфери, неефективність кадрової підготовки підприємців, низька ефективність капіталовкладень.

На сучасному етапі розвитку економіки переважна більшість підприємств України знаходиться в кризовому становищі. Це зумовлено майже критичним ступенем зносу основних виробничих фондів . Такий рівень зносу призводить до зменшення виробничих потужностей підприємств, зниження ступеня їх прибутковості та, відповідно, збільшення частки збиткових підприємств. За даними Державного агентства статистики України 95% інвестицій в основні фонди відбувається за рахунок власних коштів підприємств, а оскільки зростає рівень їх збитковості, використання даного джерела не забезпечує необхідного рівня відтворення основних фондів. Оскільки в ситуації, що склалася, підприємства не мають можливості здійснювати інвестування в необхідних обсягах, актуальності набуває підвищення інвестиційної привабливості за рахунок залучення коштів іноземних інвесторів. Слід зазначити, що дане джерело використовується в Україні в дуже обмеженому обсязі та потребує розвитку, оскільки, як свідчить досвід розвинених країн, залучення інвестицій за рахунок даного джерела сприяє розвитку підприємств та покращенню стану економіки в цілому [3].

Висновок. На сьогоднішній день важливою і актуальною задачею є підвищення інвестиційної привабливості підприємства. Розроблена ціла низка методів та шляхів її підвищення. Але для цього, перш за все, потрібно проаналізувати всі чинники, які впливають на привабливість підприємства, розробити ефективне оцінювання та систему управління нею. Визначені фактори формування інвестиційної привабливості підприємства є надзвичайно важливими для проведення аналізу функціонування підприємства, виявлення відхилення, закономірностей та тенденцій розвитку. Вивчення цих факторів дає можливість вивчити та використовувати переваги підприємства, а також вчасно запобігати дії негативних чинників. Також існує проблема вибору методу оцінки інвестиційної привабливості підприємства, оскільки кожен з суб'єктів інвестиційного процесу переслідує свої інтереси і тому метод визначення привабливості повинен враховувати специфіку цих інтересів. Українським підприємствам потрібно задуматися про підвищення своєї інвестиційною діяльності, адже більшість з них має низький її рівень.


Література

1. Хобта В.М. Активізація і підвищення ефективності інвестиційних процесів на підприємствах: Монографія/ Хобта В.М., Мєшков А.В., Попова О.Ю; НАН України, Ін-т економіки промисловості, ДНТУ. - Донецьк 2005.

2. Лиса О. І. Напрями підвищення інвестиційної привабливості аграрного сектора економіки Західного регіону України [Електронний ресурс]./ О. І. Лиса // Науковий вісник НЛТУ України: Збірник науково-технічних праць.– Львів: РВВ НЛТУ України, 2011. – Вип.21.03. – С. 203-211.

3. Хобта В.М., Мєшков А.В. Формування та підвищення інвестиційної привабливості суб’єктів господарювання // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна –Донецьк: ДВНЗ "ДонНТУ". – Випуск 36-1– 2009 – с. 118-125.

4. Гончарук А. Г. Інвестиційна привабливість промислового підприємства як об’єкт управління / А.Г. Гончарук., А.А. Яцик // Науковий журнал "Економіка харчової промисловості". – 2011. – № 4(12). – С. 29–33.

5. Кунцевич В.О. Підходи до діагностики фінансового потенціалу підприємства // Актуальні проблеми економіки. – 2005. - №1. – С. 68-75. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: навч. пос. - Київ: ЦНЛ, 2004.- 376 с.

6. Гавва В.Н., Божко Е.А. Потенціал підприємства: формування та оцінювання: Навч. посібн. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 224с.

7. Коюда О.П. Інноваційна діяльність: від оцінки привабливості до інвестиційного забезпечення: [монографія] / О.П. Коюда, В.Ф. Колесніченко. - Х.:[ХНЕУ],2009 .-275 с.

8. Катан Л.І. Оцінка інвестиційної привабливості підприємства/ Л.І. Катан/Финансовые рынки и ценные бумаги. – 2010. – № 17. –С. 23 – 25.

9. Гаврилюк О.В. Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України / О. В. Гаврилюк. – Фінанси України. – 2008. - №2. – С. 68-81.


УДК 658 Лисенко Б.О.
Шляхи і резерви підвищення прибутковості (дохідності) підприємства
Анотація.Доведено, що прибуток є однією з найважливіших категорій в економіці, досліджено теоретичні основи організації підприємств щодо підвищення прибутковості, а також чітко розмежовано та описано чинники, резерви і шляхи підвищення рівня прибутковості суб’єктів господарювання.

Ключові слова: прибуток, прибутковість, рентабельність.
Головною задачею сучасного етапу розвитку економіки є опанування підприємцями та керівниками ефективними методами управління підприємством, зокрема, прибутком в процесі здійснення підприємницької діяльності, адже маса і норма прибутку - потужний важіль динамічного розвитку виробництва.

Прибуток є формою доходу підприємця, який вклав свій капітал з метою досягнення певного комерційного успіху, проте він характеризує лише ту частину доходу, яка «очищена» від затрат, понесених на здійснення цієї діяльності. Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його балансовий прибуток - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, включаючи прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей тощо.

З метою аналізу та забезпечення ефективного управління формуванням прибутку розрізняють декілька видів прибутку підприємства: маржинальний, валовий, операційний, від звичайної діяльності, та чистий. Відповідно до чинних в Україні положень (стандартів) бухгалтерського обліку, загальний прибуток підприємства складається з прибутку, отриманого підприємством від звичайної діяльності та від надзвичайних подій. Прибуток від звичайної діяльності становить близько 95% загальної суми отриманого підриємством прибутку.

Процес накопичення прибутку відбувається під впливом факторів внутрішнього та зовнішнього характеру.

Внутрішні фактори впливу на прибуток підприємства - це фактори, які залежать від діяльності підприємства: обсяг діяльності підприємства, стан та ефективність використання ресурсів підприємства, рівень доходів, рівень витрат, ефективність цінової та асортиментної політики.

Зовнішні фактори впливу на прибуток підприємства - це фактори, які не залежать від діяльності підприємства: державне регулювання цін в сучасних умовах на товари, які входять до споживчого кошика, подорожчання послуг інших галузей народного господарства, система оподаткування, зміна нормативних документів по кредитуванню, збільшення облікової ставки за користування кредитними, політика держави по формуванню доходів, відсутність індексації доходів населення залежно від темпів інфляції.

Показники рентабельності являються відносними характеристиками фінансових результатів та ефективності діяльності підприємства. Вони є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (та доходу) підприємства. З цієї причини показники рентабельності є обов'язковими елементами порівняного аналізу та оцінки фінансового стану підприємства. Різноманітність показників рентабельності визначає альтернативність пошуку шляхів її підвищення. Основними показниками є: рентабельність продукції; продаж; активів; текучих активів; власного акціонерного капіталу. Їх об’єднують в три групи: 1) показники рентабельності продукції; 2) показники рентабельності капіталів (активів); 3) показники, розраховані на підставі потоків власних грошових коштів.

Для того щоб рівень прибутковості покращувався, на підприємстві повинні проводитися заходи тільки в наступному порядку: організаційні (удосконалення виробничої структури, удосконалення організаційної структури управління, диверсифікація виробництва, реструктуризація виробництва тощо) – технічні (оновлення техніко-технологічної бази, переозброєння виробництва, вдосконалення виробів, що виробляється) - економічні важелі та стимули (удосконалення тарифної системи, форми і системи оплати праці, прискорення оббігу оборотних коштів тощо). Якщо почати проводити зміни не в такому порядку, то позитивні зрушення у ефективності діяльності будуть малопомітними, або відсутніми взагалі.

Якщо ж говорити про чинники, від яких залежить рівень економічної ефективності підприємств, то вони класифікуються за декількома ознаками: а) джерелами підвищення (зростання продуктивності праці, зниження фондомісткості і матеріаломісткості продукції, поліпшення використання матеріальних ресурсів); б) напрямками вдосконалення виробництва (науково-технічний прогрес, впровадження прогресивної технології, модернізація застарілого обладнання, механізація і автоматизація виробництва, запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці ); в)місцем реалізації ( внутрішні - впроваджен­ня нових технологій, модернізація обладнання, та зовнішні).

Основна мета аналізу прибутку і рентабельності — виявлення і оцінка резервів зростання фінансових результатів та впровадження їх у виробництво.

Основними резервами зростання прибутку від реалізації є: збільшення обсягу реалізації продукції, зниження собівартості реалізованої продукції, поліпшення якості продукції. Збільшення обсягу реалізації продукції досягається за рахунок: зростання обсягу виробництва продукції, зменшення залишків готової продукції на кінець звітного періоду, підвищення рівня цін.

Прибуток синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства. Щоб прибуток підприємства зростав, воно повинне: нарощувати обсяги виробництва і реалізації транспортних послуг, розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і якість транспортних послуг, впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників, зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) послуг (тобто її собівартість), з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, у тому числі фінансові ресурси, зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни, грамотно будувати договірні відносини з клієнтами, вміти найбільш доцільно розміщати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту.

Для ефективного функціонування суб’єктів господарювання в умовах ринкових відносин найбільше значення має виявлення резервів збільшення об’єму продукції, зниження собівартості та ріст прибутку.

Виходячи з економічної природи прибутку, його розподіл є складовою частиною загальної системи розподілу сукупного суспільного продукту і чистого продукту. Прибуток має забезпечити підприємство власними коштами для розширення виробничих фондів, стимулювати підвищення ефективності виробництва та формування централізованого грошового фонду. Від досконалості форм і методів розподілу прибутку залежить заінтересованість підприємств та окремих працівників у постійному зростанні й удосконаленні виробництва та підвищенні його ефективності. Саме прибуток є основним джерелом матеріального заохочення працівників підприємств, власників акцій, підприємців і менеджерів.



Література

  1. Алейников А.Н. Предпринимательская деятельность: Учеб.-практ. пособие/ А.Н. Алейников. – М.: Новое издание, 2003. – 304 с.

  2. Агапова Т. А., Серегина С. Ф., Макроэкономика – М.: 2001., 343 с.

  3. Афанасьєв М.В., Гончаров А.Б. Економіка підприємства: Навчально-методичний посібник для самост. Вивчення дисципліни / За редакцією проф. М.В. Афанасьєва. Х.: ВД “ІНЖЕК”, 2003. – 410 с.

  4. Березін О.В., Березіна Л. М., Бутенко Н. В. Економіка підприємства: навчальний посібник – К.: Знання, 2009. – 390с.

  5. Бланк И.А. Управление прибылью, 2-е изд., расм. и доп. – К.: Ника – Центр, Эльга, 2002. – 752 с. – (Серия «Библиотека фин. Менеджера»; Вып. 2) 

  6. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 400 с.: іл. – (Унів. Б-ка).

  7. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. посіб. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Знання – Прес, 2003. 285 с.: іл. 

  8. Задоя А. О. Мікроекономіка: курс лекцій та вправи: Навчальний посібник – 2-ге видання., стер. – К.: тов. «Знання», КОО, 2002. – 211 с.: іп. 

  9. Зайцев Н. Экономика промышленного предприятия. 3-е изд. – М.: ИНФРА – М., 2000. – 358 с. 

  10. Зубко Н.М., А. Н. Зубко. Экономическая теория. – 3-е издание переработанное и дополненное – МН.: «НТЦ-АПИ». -2001. – 352 с. 

  11. Ільяшенко В. А., Чиж І. С. Організаційне забезпечення управління прибутком підприємств // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2005. - № 2.

  12. Клименко С. А. Финансы предприятий – М.: Финансы, ЮНИТИ, 2000. - 236 с. 

  13. Кодацкий В.П. Прибыль. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 128 с.

  14. Мец В. О. Економічний аналіз: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001.



УДК 658 Петренко Б.І.

ЕКОНОМІЧНА РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВ
Анотація. В роботі розглянуто питання генезису понять ефективності та результативності діяльності суб’єктів господарювання в сучасній економічні науці та в процесі управління підприємством. Досліджено методичний інструментарій щодо оцінки результативності та ефективності діяльності підприємств. Узагальнено результати дослідження та визначено основні шляхи підвищення та чинники котрі впливають на підвищення таких показників як ефективність та результативність.
Незважаючи на те, що ефективність господарських процесів є традиційним об’єктом вивчення для економістів, проблема результативності залишається поза увагою, і, в основному, ототожнюється з ефективністю. Недостатність системних досліджень проблеми визначення невідповідний рівень забезпечення обліково-аналітичних систем, відсутність відповідного методичного інструментарію оцінювання є наслідком нерозвиненості підходів до визначення економічних результатів діяльності підприємства.

П. Ф. Друкер вказав на необхідність розмежування двох фундаментальних категорій «результативність» (effectiveness) з якою пов'язував відповідь на запитання «як робити правиль­ні дії (речі)?», та «ефективність», під якою розумів відповідь на запитання «як правильно робити дії (речі)?».

На думку А. Р. Тендера та І. Дж. ДеТоро, результативність економічної діяльності виступає сумарним результатом усіх про­цесів, що організовані та функціонують на підприємствах (у ком­паніях, об'єднаннях тощо). Натомість, «ефективність» як економічна категорія, визначає: за допомогою комбінації яких ресурсів, отриманий кінцевий результат і характеризує, в широкому розумінні, якісну сторону розвитку. Ефективність є характеристикою процесів та впливу суто управлінського характеру, тому ефективністю характеризується лише цілеспрямований вплив. Якщо діяльність повністю або частково призводить до досягнення поставлених цілей, то її можна вважати «ефективною» .

Ефективність господарської діяльності підприємства – це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами від господарської діяльності та витраченими на її досягнення ресурсами, причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо-спожиті ресурси).

На думку Мосенга та Бредапа, результативність визначається на основі таких понять: ефективність – рівень задоволення потреб споживачів; економічність – економне та оптимальне використання ресурсів організації; гнучкість – стратегічна сфокусованість (усвідомлення цілей) і здатність організації до змін. Основними методичними інструментами забезпечення результативності за цією моделлю науковцями вважаються: самоаудит організації, поглиблена діагностика діяльності, самооцінка та впровадження її результатів, бенчмаркінг. Основна ідея при цьому полягає в тому, що організація повинна враховувати багато внутрішніх і зовнішніх факторів своєї діяльності (розвитку), які впливають на ефективність, економічність і гнучкість організації.

Прикладом сучасних підходів до визначення результативності господарської діяльності виступає система AMBITE (Advanced Manufacturing Business Implementation Tool for Europe), розроблена у 1996 році П. Бредлі. Основна ідея цього підходу полягає у тому, щоб надати менеджерам середньої ланки можливість та методичний інструментарій розуміння та реалізації стратегічних цілей діяльності. Але Європейська мережа вивчення результативності ENAPS використовує свій власний підхід до дослідження результативності діяльності підприємств. Згідно з цією міжнародною методологією використовують три ієрархічні рівні індикаторів для оцінки результативності господарської діяльності компаній: рівень підприємства; рівень бізнес-процесів; функціональний рівень.

Основні фактори підвищення ефективності виробництва - це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та інші.

Запропоновано модель підвищення результативності та ефективності, в якій зосереджена основна сукупність чинників котрі впливають на них: технологія, устаткування, матеріали та енергія, вироби, працівники, організація і системи, методи роботи, стиль управління, державна економічна й соціальна політика, інституціональні механізми, інфраструктура, структурні зміни в суспільства. Це дозволило виокремити три основні напрями підвищення ефективності вищезгаданих показників: в межах організаційного напрямку, технологічного напрямку та ресурсний напрямок.
Література

1. Духонин Е.Ю., Исаев Д.В. / Е.Л. Мостовой и др.; под ред. Г.В. Генса. Управление эффективностью бизнесса.– : Альпина Бизнес Букс, 2005. – 269 с.

2. Олексюк О. І..Економіка результативності діяльності підприємства: монографія / – К.: КНЕУ, 2008. – 362, [6] с.Олексюк О.І., Інструментарій дослідження результативності економічних процесів/ Економіка: проблеми, теорії та перспективи/ ДНУ, - 2006, - №221 - 55-60 с.

3. Олексюк О. І., Результативність діяльності підприємств як основа формування їх інвестиційної привабливості / О. І. Олексюк // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - № 3. - С. 21-26.

4. Олексюк О.І., Результативність розвитку виробничих підприємств України/ Агросвіт. – 2009. - №3. – с. 15 – 22

5. Савчур-Шекмар Н.А. Шляхи підвищення ефективності розвитку харчової промисловості в Закарпатті : Теорія і практика. К.: Наук. світ, 2000. – 117 с.



УДК 338.27 Чала Т. О.

Каталог: userfiles -> Faculty of Economics and Administration
Faculty of Economics and Administration -> Методичні рекомендації до виконання науково-дослідної роботи та оформлення її результатів для студентів спеціальності 6601/2 «Менеджмент державних установ»
userfiles -> Методичні рекомендації куратору студентської групи за темою Протидія торгівлі людьми Розробила
userfiles -> Державний вищий навчальний заклад
Faculty of Economics and Administration -> Державний вищий навчальний заклад
userfiles -> Технічні характеристики інтерактивних дошок
userfiles -> Реферат як форма індивідуального завдання
Faculty of Economics and Administration -> Методичні рекомендації до виконання науково-дослідної роботи та оформлення її результатів для студентів спеціальності 6601/2 «Менеджмент державних установ»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка