Передмова


Методи обробки з інформації



Сторінка17/20
Дата конвертації23.10.2016
Розмір3 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

3.8. Методи обробки з інформації

Як уже зазначалося, керівникові ПТНЗ доводиться пра­цювати з діловою документацією (джерелами документації) та з різними літературними джерелами для забезпечення інфор­маційних потреб у системі управління. Аналіз наукової літера­тури свідчить про те, що поряд з поняттям «методи роботи з інформацією» вживаються поняття «види аналітико-синтетич­ної переробки інформації», «методи роботи над літературними джерелами». Однак при цьому йдеться про бібліографічний опис, індексування, анотування, цитування, складання тез, реферування тощо. Існують кілька авторських підходів до кла­сифікації методів роботи з інформацією. З огляду на наше зав­дання – розвиток ІАК керівників ПТНЗ – ми вважали за необ­хідне ознайомитися з більш поширеними методами й тими, що відповідають інформаційним запитам цієї категорії працівників системи ПТО.

Насамперед розглянемо методи роботи з джерелами документації. І. Кузнєцов поділяє їх на письмову документа­цію, візуальну або аудіовізуальну. До письмової, в т. ч. друко­ваної, документації він зараховує офіційні та приватні доку­менти різних видів і форм. Приватними документами вважа­ються: щоденники, біографії державних діячів, документи не засвідчені нотаріусом (копії дипломів, свідоцтв, паспорта тощо), архіви приватних підприємств. У ПТНЗ до приватних документів ми зарахували індивідуальні плани самоосвіти педагогів, їхні записи щодо спостереження за успішністю учнів, сценарії виховних заходів, методичні розробки уроків тощо, тобто всі ті записи, які веде педагог додатково до норма­тивних вимог. Ці записи можуть використовуватися як у руко­писному вигляді, бути надрукованими, так і представленими цифровими документами. Поряд з приватними документами є офіційна документація, перелік якої відображає номенклатура справ ПТНЗ.

До офіційних документів І. Кузнєцов зараховує:



  • публічні архіви – центральні або місцеві аріви є джере­лом інформації, але робота з ними визначається певними ін­струкціями, яких треба дотримуватися;

  • парламентські та адміністративні публікації – офіційні видання, які публікують нормативні, парламентські документи (дають змогу вивчити позицію різних партій щодо конкретної проблеми; ознайомитися з міністерськими бюлетенями, зві­тами, щорічними виданнями, які анотуються у спеціальних ін­формативних виданнях);

  • статистика – цифрові документи, в яких наводяться дані про чисельність населення, народжуваність, смертність; дані про виробництво, розвиток економіки, ринку праці тощо (порівняння сукупності даних, певних чинників, що мають міс­це в регіоні, уможливлює ліцензування нових професій, різних освітніх послуг для населення, визначення перспективних на­прямів розвитку ПТНЗ). Принагідно зазначимо, що статистичні данні необхідні для розуміння поточної ситуації та прогнозів на майбутнє, не завжди використовуються керівниками сповна, особливо офіційна статистика, доступ до якої нині забезпечу­ється Інтернетом;

  • преса відображає різні тенденції і погляди та є джере­лом різноманітної поточної інформації.Проте, користуючись цією інформацією, потрібно враховувати ступінь її незалеж­ності, фінансовий стан, географічні зони впливу, тон публіка­цій, звернути увагу як на джерело документації (краще корис­туватися виданнями, які належать державним органам влади, мають великий тираж, розміщують не велику кількість рек­лами: необхідно обов’язково звертати увагу на зміст публіка­цій, їх орієнтацію – літературні, політичні, економічні, педаго­гічні, соціальні, медичні тощо);

  • біографічні довідники дають змогу з’ясувати подро­биці діяльності різних людей у різних сферах, містять цінні ві­домості про соціальну мобільність, зокрема осіб, що просува­ються по службових сходинках;

  • літературні твори мають цінність з різних точок зору: надають інформацію про інтереси тих чи інших верств суспіль­ства, орієнтацію на культурні цінності, відображають проблеми конкретної історичної епохи чи сучасності, певної групи людей тощо;

  • приватні документи, приватні архіви – документація різ­них організацій: політичних, профспілкових, громадських; підприємств (колективні договори підприємств, угоди, акти, протоколи тощо);

  • особисті документи (керівників організацій, політич­них, профспілкових лідерів та ін.) – листування, записи розмов, співбесід, дискусій, що утворюють архіви (дають підтверд­ження певним фактам, подіям та можливість дослідити їх з різ­них точок зору, виявити їхню значущість);

  • рисунки, магнітофонні записи, фотографії, фільми – відображають офіційні події, технологію підготовки різних, в т. ч. навчально-виховних заходів; можуть використовуватися як підтвердження певних пропозицій, ідей, або навпаки – для їх спростування, а також для організації дискусій, у презентації матеріалів; варто звернути увагу на відеозаписи в Videos–YouTube (www.youtube.com/videos), де можна знайти матері­али відеоконференцій (наприклад, ITEA–2011), записи лекцій провідних учених світу, виступи державних діячів тощо [50; 51; 140].

Робота над літературними джерелами інформації

Хоча робота над літературними джерелами інформації властива здебільшого для різних наукових досліджень, у прак­тиці управління ПТНЗ їй відводиться теж значна роль – інфор­маційно забезпечувати прийняття управлінських рішень. Адже саме «науковість – якість знань, освіченості, широти світо­гляду» є одним із домінуючих показників авторитету керів­ника, який у ранжуванні його найважливіших якостей висуну­тий на перше місце [191, с. 230]. На другому місці – діловий авторитет (ділові якості) керівника: компетентність, навички, досвід, або експертна влада. Останню також ототожнюють з інформаційною владою, оскільки «носій експертної влади характеризується й найбільшою інформованістю у виробничих питаннях, але експертна влада передбачає вищість не тільки в знаннях та інформації, а й у навичках і вміннях їх використову­вати. А інформаційна влада здатна слугувати не тільки розпо­всюдженню об’єктивних відомостей, а й маніпулювати, тобто управляти свідомістю і поведінкою персоналу всупереч інте­ресам людей, тобто може бути і засобом обману» [191, с. 230, 231].

Крім цього, сучасний керівник не може бути успішним, якщо не вміє одержувати обґрунтовану та об’єктивну інформа­цію про поведінку суб’єктів економічного середовища (на рівні регіону), причинах і чинниках впливу на неї. Зазвичай, така ін­формація або відсутня взагалі, або її недостатньо для прогнозу­вання і коригування поведінки. Її «не знайдеш на поверхні», а тому необхідне спеціальне дослідження.

Очевидним є те, що будь-яка проблема, пов’язана з жит­тям людей і суспільства, характеризується багатьма чинника­ми – психологічними, економічними, соціологічними, педаго­гічними, юридичними, організаційно-трудовими й техніко-технологічними. Вочевидь, що, спираючись лише на власний досвід та інтуїцію, вирішити їх не здається реальним. У зв’язку з цим І. Андреєва наголошує: «Науковий підхід до дослідження дійсності, на відміну від буденного, дає змогу виявити і вико­ристати глибинні, істотні системоутворюючі чинники, набли­зитися до істинного знання. Він розуміє дослідження властиво­стей та особливостей об’єкта вивчення, встановлення його істотних ознак, властивостей, якостей, закономірностей роз­вит­ку, зв’язків і чинників, що визначають поведінку» [54, с. 362]. А це, відповідно, вимагає роботи з літературними джерелами.


Практичні поради

Починаючи роботу з літературними джерелами інформації необхідно звернути увагу на таке:

  • літературні джерела можуть бути застарілі і не від­повідати сучасним досягненням науки, а тому потрібно пам’ятати, що «найбільш інтенсивно використовуються наукові журнали одно – чотирирічної давності. Оператив­ний масив довідково-інформаційних фондів бібліотек не перевищує 7–8 років»;

  • необхідно користуватися новітніми і фунда­мен­тальними роботами.

Визначивши проблему дослідження та сформулю­вавши її, треба обробити семантичну інформацію – визна­чити смисл (зміст, суть, сутність) понять, що містяться у сформульованій проблемі. Це дасть змогу:

  • виявити смислові зв’язки між словами вихід­ного тексту;

  • скласти тезаурус (тип словника, що подає лексич­ний склад мови в максимально повному обсязі), який дозволить «розмовляти однією мовою» в колективі під час розгляду проблеми;

  • визначитися зі структурою дослідження;

  • конкретизувати напрями наукового пошуку;

  • зорієнтуватися в виборі необхідних літературних джерел інформації.

Щоб робота з літературними джерелами була ефектив­ною, керівникові необхідно зосередитися на вирішенні низки найважливіших завдань, тобто діяти за певним алгоритмом:




  • зібрати літературні джерела, які передба­чали б фіксацію всього інформаційного масиву (наприклад, методична тема, над якою працює ваш навчальний заклад, сформульована таким чином: «Педагогічні умови підвищення якості професійної підготовки кваліфікованих робітни­ків для будівельної галузі». Тоді у списку літе-




ратури мають бути наукові джерела з проблеми створення педагогічних умов для підготовки квалі­фікованих робітників у системі ПТО; ті, що роз­кри­вають сутність якості професійної підготовки кад­рів, та наукові джерела, в яких висвітлені шляхи під­готовки кваліфікованих робітників для буді­вель­ної сфери; в нагоді також стане література, у якій узагальнено педагогічний досвід роботи вітчиз­ня­них і зарубіжних навчальних закладів з підготовки кваліфікованих робітників, та обґрунтовані педаго­гічні технології з окресленої проблеми);

  • відібрати із зібраного масиву літератури ті джерела, які ви будете використовувати в дослід­женні зазначеної проблеми, користуючись критері­ями: час існування джерела; його фундаменталь­ність; авторитет у науці, який виражається індек­сом цитування, думкою експертів тощо;

  • класифікувати літературні джерела (визна­чити їх тип) за змістовим значенням: ті, що відо­бра­жають певні аспекти об’єкта і предмета дослід­ження (І група – присвячена теоретичним аспектам об’єкта і предмета, ІІ – розглядає ті або інші аспек­ти об’єкта, тобто відображає різне його наочне ба­чення) та наочні джерела, які можуть бути теоретич­ними (обґрунтовують закономірності) і емпірич­ними (містять факти);

  • здійснити опис літературних джерел, побу­дувати літературний огляд, який дасть змогу визна­чити пізнавальну суть літературного джерела (це можливо зробити, відповівши на запитання: які проблеми предмета дослідження висвітлюються у цьому джерелі? Наскільки повно висвітлена в ньому

Раціональний підхід до роботи з літературними джерелами інформації

проблема? Які проблеми залишилися поза увагою автора?);

  • зробити реферування літературних джерел, підготовити на них посилання [195, с. 216].



Найбільш повну характеристику літературного джерела надає анотування. Анотація (лат. annotation – зауваження, примітка) – коротка узагальнювальна характеристика книги (чи її частини), статті, рукопису.Її часто розміщують після бібліог­рафічного опису на звороті титульних аркушів книг. Анотацію можна побачити в інформаційних виданнях, бібліографічних покажчиках, на картках бібліотечних каталогів.




Анотація дасть вам змогу:

  • зясувати, кому адресована книга, стаття, документ або частина документа (групи документів) з погляду призначення, змісту, форми та інших особливостей;

  • з якою метою вона може бути використана;

  • оцінити працю з погляду її науковості, логічної послідов­ності, актуальності питань чи проблем.




Анотування, як процес складання інформації, треба вико­ристовувати у процесі роботи з літературними джерелами з окресленої проблеми, що допоможе вам у первинній обробці інфор­мації.

Анотування статей вимагають наукові видання, а тому слід памятати, що написання анотацій є відповідальним зав­данням і потребує глибоких знань з відповідної галузі.

Керівнику на замітку

При обробці інформації широко використовують реферат (нім. Referat < лат. referre – доповідати, повідомляти). Це поняття має два значення: 1 – доповідь на певну тему, яка охоп­лює огляд відповідних літературних та інших джерел; 2 – стис­лий виклад змісту наукової праці, статті [196, с. 596]. Треба взяти до уваги, що за змістом реферати поділяють на:



  • інформаційний – містить аргументи й наводить основні дані та висновки оригінальних документів, які вносять цінний вклад у загальну систему знань або корисні для певного кола чи­тачів. Йог структура включає предмет дослідження і мету ро­боти, дані про методи і умови дослідження, результати та про­позиції автора щодо їх застосування. В ньому висвітлені основні характеристики нових технологій, технічних виробів, нову інфор­мацію про відомі явища, предмети тощо. Однією з головних вимог до інформаційних рефератів є дотримання послідовності у викладі матеріалу;

  • індикативний – характеризується стислим викладом зміс­ту і створюється з метою допомоги читачеві у вирішенні питання, чи варто йому звертатися до оригінального доку­мента, а тому в ньому містяться відомості тільки про най­важ­ливіші аспекти змісту первинного документа та його інфор­маційний зміст. Вирішальним у ньому є логіка бібліографічного задуму (немає детальної фактографічної інформації). Основним цільовим призначенням інфдикативного реферату є привернення уваги читача до наукового документа;

  • монографічний – складається на основі аналітико-синте­тич­ної переробки інформації, яка міститься в одному первин­ному документі;

  • зведений – містить відомості з кількох первинних документів з однієї теми, які викладені у вигляді зв’язаного тексту;

Керівнику на заміт­ку

  • аспектний – укладений на основі аналітико-синтетичної переробки інформації одного чи кількох аспектів первинного доку­мента;

  • фрагментний – укладається за одним чи кількома струк­турними елементами документа, якщо він має великий обсяг різнопрофільної інформації [167].

Керівнику на замітку

У науковій літературі класифікують реферати і за озна­кою орієнтованості на споживача – цільовий та загальний, а та­кож за формалізацією структури – текстовий і бланковий [166].

Особливо корисно здійснювати реферування в разі вели­кого масиву інформації з різних джерел (літературних, науко­вих, газет, журналів, доповідей, співбесід, виступів по телеба­ченню, радіо, матеріалів з Інтернет-мережі, соціальних мереж тощо) та необхідності подальшого цитування. І. Нежданов звер­тає увагу на таку особливість реферування, як спотворення інформації певним чином особою, яка здійснює інформацію, оскільки реферування завжди орієнтоване на об’єкт інтересу. Тому особі, яка здійснює реферування певного матеріалу треба чітко розуміти: для чого вона це робить (яка кінцева мета) і для кого вона це робить (особливості сприйняття інформації спо­живачем реферату). Автор звертає увагу, що для найбільш точ­ної і повної передачі інформації, особливо важливим є знання споживача або замовника реферату – це питання узгодженості і каналів передачі інформації. Суть реферування полягає у ви­борці з усього масиву інформації ключових моментів та їх фік­сування (з повідомлення вилучаються елементи, які не несуть прямого інформаційного навантаження в інтересах конкретного проекту). Треба погодитися з І. Неждановим, що реферування є досить складною справою і водночас взяти до уваги, що сьо­годні вже є комп’ютерні програми, які виконують цю функцію [128].

Практичні поради

Після реферування інформації здійснюється її зістав­лення – знаходження в тексті даних, які вказують на зв’язок з вашими інтересами (час, місце, учасники, події тощо), а також на зв’язок з іншими даними, що викорис­товуються у вашому дослідженні. Обрання тієї чи іншої інформації для вивчення вказує на те, що вами вже прий­няте рішення про релевантність (англ. relevant – доречний, той, що стосується справи) даного інформаційного блоку, який був зареферований.

На наступному етапі здійснюється опис виявлених зв’язків, що необхідно для подальшого використання ма­теріалу. Опис зв’язків робиться в такій послідовності: сис­тематизація відомостей (поділ всього масиву інформації на блоки за обраною певною ознакою) → виокремлення фактів → власне зіставлення (поверхневий аналіз з метою виявлення явних і можливих зв’язків з об’єктом вивчення та з іншими «частинками» інформації) → фіксація цих зв’язків [167].


Здійснюючи зіставлення інформації «вручну», можна виявити і «приховані» зв’язки. При використанні комп’ютера зв’язки виявляють за датами, назвами, місцем подій, сферами інтересів тощо.

Для аналітико-синтетичної обробки інформації викорис­товується план – форма запису, коли читач виділяє окремі логіч­но завершені частини статті чи книги, даючи їм своєрідні заголовки. Це допомагає глибше усвідомити зміст прочитаного, встановити логічний зв’язок між його частинами. План може бути простим і складним залежно від змісту прочитаного мате­ріалу та визначеної мети [102, с. 334].

Практичні поради

Використовують два способи складання плану:

  • робота над ним у процесі читання;

  • складання плану після ознайомлення з книгою (дає змогу зробити підсумок роботи).

Наприклад, вивчаючи проблему переводу педагогічного колективу на нові технології навчання і виховання з метою під­вищення якості підготовки кваліфікованих робітників, ми вважа­ли доречним скласти план до частини книги Ю. Конар­жевського «Внутрішкільний менеджмент», що уможливило би його використання як в подальшому дослідженні, так і в прак­тичній діяльності. Наводимо як приклад:

ПЛАН

запровадження інноваційних технологій навчання і виховання майбутніх кваліфікованих робітників у ПТНЗ (фрагмент)

(Конаржевский Ю. А. Внутришкольный менеджмент / Ю. А. Конаржевский. – М. : Новая школа, 1993. – 140 с.)

І. Проаналізувати стан справ у ПТНЗ:

1. Здійснити аналіз:



  • якості викладання загальнонавчальних і спец­дисциплін;

  • якості знань учнів.

2. Виявити сильні й слабкі сторони функціонування педагогічного колективу.

3. Встановити зв’язок методик, що використову­ються, і технологій з недоліками в якості знань учнів;

4. Проаналізувати стан «витоків» – рівень підготовки учнів на момент вступу до ПТНЗ.

5. Відстежити, як недоліки в навчанні тавихованні в основній школі впливають на професійну освіту й виховання особистості в ПТНЗ.

Особливу увагу звернути на проблему формування ключових і професійних компетентностей.

ІІ. Усвідомлення педагогічним колективом необхідності зміни підходів до організації навчально-виховного процесу в ПТНЗ, для чого:



  1. Провести засідання педагогічної ради, на якій пере­конливо з діаграмами, графіками, таблицями розповісти педагогам про результати аналізу стану справ у ПТНЗ щодо якості підготовки ква­ліфікованих робітників.

  2. Виявити ініціативну групу викладачів, які відразу усвідомили необхідність змін і виявили бажання брати участь у дослідженні цих процесів та впро­ваджувати їх у навчальний процес.

  3. Створити атмосферу широкого обміну думками, відкритого обговорення найважливіших питань життя ПТНЗ: організувати зустрічі з колективами інших ПТНЗ, де вже існує досвід з окресленої проблеми.

У процесі обробки інформації застосовуються цитати (лат. cito – приводжу, проголошую) – дослівний уривок з будь-якого тексту [184, с. 647], що наводяться письмово чи усно для підтвердження міркування.



Наприклад.

Вивчивши стан дослідження формування інформаційно-аналітичної компетентності у менеджера, дослідниця дійшла висновку, що цей аспект менеджерської діяльності представле­ний в наукових психолого-педагогічних працях найменше, хоча «аналітика присутня практично в усіх сферах професійного управління і є передумовою прийняття раціональних управлін­ських рішень, що виступає основним показником ефективності системи менеджменту в організаційних структурах державного та недержавного типу».

Досліджуючи основні характеристики і сфери прояву ін­форматизації суспільства, Н. Ващекін і Ю. Абрамов зазнача­ють: «…проблема інформатизації не є суто технічною, а в знач­ній мірі соціокультурною».

Дослідники підкреслюють, що взаємовідносини системи управління і системи інформації можна відобразити таким чи­ном: «За наявності достатньої інформації погана система управління аби як, але може здійснювати управління; при від­сутності інформації дуже гарна керуюча система втрачає здат­ність до управління».




До виписування цитат існують певні вимоги:

  • цитування здійснюється після ретельного озна­йомлення з найближчим до уривка текстом;

  • цитуються основні, закінчені й оригінальні думки;

  • цитата береться в лапки;

  • якщо вона починається із середини речення, тобто використовується у неповному обсязі, то супро­воджується відкрапковуванням (на початку – « - ____»; усередині –«___...___»; наприкінці –«____...»; пропущена з певних причин значна частина цитати позначається <…>);

  • після цитати в дужках вказується джерело, з якого вона взята; необхідно зазначати назву книги або статті, а також том, у якому ця робота вміщена; вказати місце видання, видавництво, рік, сторінки;

Керівнику на замітку

  • для доповнення цитати власними словами вико­ристовують дужки – неавторський текст, але треба сте­жити, щоб думка автора цитати не була спотворена;

  • у цитаті треба точно відтворювати курсиви, під­креслення, розрядки, якщо вони зроблені автором; у та­кому разі робиться примітка – курсив автора; треба випи­сувати в окремі зошити з помітками проблем, яких стосу­ється цитата; за необхідності можна виділити, наприклад, курсивом, розрядкою слова терміни, словосполучення, думки автора (якщо вони в нього не виділені, то в дужках ро­биться одразу ж примітка – курсив наш – Г.В.);

  • можна також кожну цитату виписувати на окре­мий аркуш паперу, при цьому необхідно обов’язково у правому верхньому куті зазначати проблему, якої вона стосується, а на звороті або наприкінці аркуша записати свої думки з приводу даної цитати;

  • аркуші з цитатами треба зберігати у певній сис­темі [102, с. 335].

Керівнику на замітку

Дотримання цих вимог дає змогу впродовж певного часу зібрати значний матеріал, опрацьовуючи рекомендовану літе­ратуру з різних навчальних дисциплін.


Практичні поради

Цей матеріал зручно зберігати у файлах, окремо від­ведених на кожну дисципліну. Такий підхід дасть змогу неодноразово використовувати його у навчальній та нау­ковій роботі. У такій же спосіб можна систематизувати й інші виписки й матеріали [148, с. 105].

Зробити виписку у вигляді цитати – буквального витягу з будь-якого тексту вважається складною справою.Це не тільки складне й тонке мистецтво, а ще й досить делікатна справа. Адже інтелектуальна власність та авторські права перебувають під захистом закону. Тому при цитуванні тексту завжди треба дотримуватися щойно визначених вимог.

Робота з літературними джерелами не обходиться без запису висновків і складання тез. Часто при опрацюванні літе­ратури виникає необхідність записати основні думки автора з певної проблеми. У такому разітреба у зошиті для записів:


  • вказати прізвище та ініціали автора, назву книги, місце і рік її видання;

  • нижче у певній послідовності викласти міркування про ті вузлові проблеми чи питання, які розглядаються у творі;

  • на полях, які обов’язково залишаються, можна робити свої помітки.

Наприклад:

Шапиро С.Б., Тарасенко В.В. Информационное обеспече­ние менеджмента, маркетинга и инноваций. Харьков: ООО "Калейдоскоп", 1997. 100 с.

Управлінська діяльність у будь-якій сфері вимагає макси­мального використання досягнень науки, техніки і виробниц­тва, дані про які містяться у певних джерелах науково-техніч­ної інформації (НТІ). Відомо, що більшість управлінських рі­шень базується на інформаційному масиві, який має унікальну особливість постійно змінюватися. У зв’язку з цим інформа­ційне забезпечення діяльності керівника набуває важливого значення. Особливо це актуалізується в період демократизації суспільства, зміщення акцентів з адміністративних методів управлінського впливу на економічні. Сучасними дослідни­ками доведено, що науково-інформаційна діяльність є істотним резервом підвищення ефективності всіх видів творчої праці.

С.Б. Шапіро і В.В. Тарасенко вважають, що для підви­щення результативності своєї діяльності керівник має володіти знаннями про:


  • роль науково-технічної інформації в науці, техніці, ви­робництві, підвищення ефективності менеджменту, маркетингу й інновації; про існуючу систему науково-технічної інформації, її структуру та організацію; види інформаційних видань;

  • інформаційні органи, їхню діяльність і послуги, які вони можуть надати фахівцю у його роботі; про форми й ме­тоди пошуку, аналізу та відбору для використання запозичених з інформаційних джерел новацій [с. 1].

Вони ж підкреслюють, що менеджер повинен вміти:

  • чітко викладати свої інформаційні потреби;

  • налагоджувати комунікативні зв’язки;

  • здійснювати пошук необхідної інформації та її аналі­тико-синтетичну переробку;

  • користуватися довідниково-пошуковим апаратом до­відково-інформаційного фонду;

  • володіти новими інформаційними технологіями;

  • підготовляти і оформляти рукопис для опублікування тощо.

Такий підхід дає змогу осмислити прочитане, усвідомити в загальних рисах суть даного матеріалу й зберегти його як основу для відтворення у пам’яті при необхідності подальшого використання.

Поглибленим видом попередньої роботи є складання тез. Теза (гр. thesis – положення, твердження) – положення, вислов­лене в книжці, доповіді, статті тощо; вихідне положення, що вимагає доведення [131, с. 514].

Даний засіб читання використовується для опрацювання прочитаної книги, статті залежно від її змісту і спрямування. При тезисному викладанні літературного джерела своїми сло­вами виписуються основні твердження автора (основні думки праці від початку до кінця, а не лише її дослідницької частини), які у конспекті розміщуються в логічній послідовності. У тезах однією–двома фразами обґрунтовують тему, викладають істо­рію питання, методику дослідження та його результати. Окремі положення в тезах мають бути пов’язані між собою логічно. Кожна теза повинна бути сформульована чітко, стисло і пере­давати основну думку автора. На відміну від конспекту в тезах не наводяться деталі, пояснення, ілюстрації. На полях можна робити свої помітки, фіксувати власні думки, викликані розмір­ковуваннями над опрацьованим матеріалом. Це не перешкод­жає створенню цілісного, концептуального уявлення про зміст праці. По суті тези – це розгорнуті висновки літературного джерела, яке вивчається.


Тези, залежно від того, наскільки розширено подано в них матеріал, поділяють на три групи:

  • прості – головні думки в змістовій частині тексту;

  • основні – принципово важливі, головні положення, що уза­гальнюють зміст джерела (до кожної основної тези можна підібрати кілька простих, що її роз’яснюють);

  • складні – запис як основних, так і простих тез.

Також тези можуть бути цитатними, вільними (сформу­льовані тим, хто виконує тези), комбінованими (власні форму­лювання з використанням цитат із тексту).

Керівнику на замітку


Практичні поради

Тези складають у наступній послідовності:

  • свідоме ознайомлення з текстом;

  • поділ тексту на змістові частини;

  • осмислення кожного уривку, виділення в ньому найістотніших положень;

  • формулювання власними словами або цитатою основних визначених частин.

При виконанні складних тез, треба виписувати також побіжні думки так, щоб вони роз’яснювали та аргументу­вали основні [33, с. 265].

Робота з літературним джерелом в такий спосіб допомагає синтезувати основні думки і положення, сприяє розвитку логіч­ного мислення, збагачує мову керівника.







Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка