Передмова


Розділ ІІ. Розвиток інформаційно-аналітичної компетентності керівника професійно-технічного навчального закладу



Сторінка4/20
Дата конвертації23.10.2016
Розмір3 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Розділ ІІ. Розвиток інформаційно-аналітичної компетентності керівника професійно-технічного навчального закладу




2.1. Механізми розвитку інформаційно-аналітичної компетентності керівників ПТНЗ

Сучасні темпи науково-технічного прогресу викликають швидке старіння технологій, а разом з ними й професійних умінь і навиків, що змушує фахівців усіх сфер людської діяль­ності постійно вдосконалювати й підвищувати власну кваліфі­кацію. У зв’язку з цим стратегічним завданням системи управ­ління ПТНЗ є раціональне формування, використання і розви­ток трудового творчого потенціалу його працівників, насампе­ред керівника ПТНЗ,для досягнення поставлених організацій­них цілей і задоволення суспільних та особистісних потреб.

Головною складовою розвитку фахівців сьогодні вважа­ється управління професійною компетентністю. Йдеться про «комплексний неперервний процес, який будується на визна­ченні потреби і цілей розвитку персоналу; визначенні опти­мальних механізмів управління розвитком…» [23, с. 134].

Розглянемо тлумачення слова «механізм» у словниковій літературі. Серед кількох значень його в контексті нашої теми звернемо увагу на такі: механізм – це «сукупність станів і про­цесів, з яких складається … явище» [130; 187; 196], «внутрішня будова, система будь-чого» [184, с. 262], «послідовність дій, станів, що визначають процес або явище» [17, с. 262]. Отже, меха­нізмом розвитку ІАК керівника ПТНЗ буде певна послідов­ність дій та станів цього процесу.

З метою визначення механізму розвитку ІАК керівника ПТНЗ та зважаючи на експлікацію даного поняття ми проаналі­зували теоретико-методологічні підходи і педагогічний досвід, висвітлений в наукових працях вітчизняних і зарубіжних уче­них. Так, досліджуючи професійну компетентність у системі соціального управління персоналом, Д. Бистрицький виокрем­лює механізми управління розвитком даної компетентності, які містять комплекс заходів:


  • професійне навчання;

  • перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів;

  • планування й розвиток кар’єри.

На основі проведеного дослідження він зазначає, що про­грами розвитку персоналу будуються з урахуванням розробки базової моделі фахівця. На її основі складаються плани, фор­муються групи з навчання персоналу. До механізмів управ­ління даним розвитком він зараховує:

  • концепцію розвитку професійної компетентності пер­со­налу;

  • розробку базової моделі фахівця;

  • аналіз професійно-функціонального розвитку кадрів;

  • технічне, методичне, кадрове забезпечення цього роз­вит­ку;

  • формування рекомендацій з підготовки, перепідго­тов­ки та профудосконалення персоналу [23, с. 139–141]. За резуль­татами вивчення механізмів розвитку компетентності персо­налу в організації науковець дійшов висновку, що особ­ливе місце серед них належить способам і методам, які пов’язані з розвитком персоналу. При цьому він підкреслює, що розвиток компетентності передбачає не тільки формальне набуття необ­хідних знань, умінь і навиків, а й їхнє активне використання в діяльності організації [23, с. 154].

З позицій сучасних тенденцій розвитку менеджменту саме підвищення компетентності ключових співробітників є першо­причиною майбутнього успіху ПТНЗ. На цьому наголошує Р. Грант, який вважає, що всі найбільш перспективні підходи і конкретні інструменти стратегічного менеджменту забезпечу­ють перетворення первісної людської енергії, професійної раціональності та ефективності в загальну внутрішню здатність персоналу організації до створення конкурентних переваг [43]. Перехід системи ПТО в режим сталого стратегічного розвитку визначається якістю навчально-виховного, навчально-виробни­чого і науково-дослідного процесів, створенням нової продук­ції (висококваліфікованих робітників нової генерації), що від­повідає вимогам сучасного ринку. Тому сучасна стратегія управління ПТНЗ полягає у визначенні шляхів розвитку компе­тентності їхніх керівників, а також компетенцій самих навчаль­них закладів сфери ПТО, що відповідає тенденціями розвитку менеджменту.

Ключем до успішної конкуренції за майбутнє (забезпе­чення стратегічної конкурентоздатності навчального закладу) є теоретичне осмислення і практичне засвоєння того, як саме через професійну компетентність педагогічного колективу досягти унікальних ключових компетенцій навчального за­кладу. Йдеться про:



  • компетентність педагогічного колективу на рівні, необ­хідному навчальному закладові для досягнення його стра­тегічних і тактичних цілей, що сприяє набуттю освітнім закла­дом стійкої переваги над конкурентами;

  • зростання прибутку;

  • розширення кола споживачів;

  • швидке засвоєння навчальним закладом нововведень;

  • ефективне партнерство з роботодавцями і науковими центрами тощо.

У зв’язку з цим науковий інтерес викликає розроблений К. Ларіною механізм управління розвитком професійної компе­тентності викладачів. Його складовими є:

  • оцінювання професійної компетентності педагогів (роз­роблення критеріїв оцінювання, оцінка фактичного стану, моніторинг рівня розвитку професійної компетентності викла­дачів);

  • розвиток професійної компетентності педагогів (побу­дова індивідуальної траєкторії розвитку, розвиток професійної компетентності викладачів – систематизація й персоналізація; підтримка мотивації викладачів до розвитку професійної ком­петентності).

На кожному етапі механізму управління розвитком про­фесійної компетентності викладачів використовуються відпо­відні методи управління (економічні, адміністративні, соці­ально-психологічні) тощо [107, с. 2–3].

Вивчення практичного досвіду розвитку професіоналізму і професійної компетентності, аналіз документів (планів ро­боти, звітів, аналітичних довідок ОНМЦПТО, наказів та розпо­ряджень обласних управлінь освіти тощо) свідчить про те, що найбільш поширеними механізмами підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ є: самоосвіта, робота в творчих групах, під­вищення кваліфікації; активна участь у педагогічних радах, семінарах, конференціях; участь у дослідницькій діяльності, підготовка власних публікацій; розроблення системи стимулю­вання діяльності педагога; самоосвіта. Механізми розвитку професійної компетентності, а отже, й ІАК керівників ПТНЗ як її складової, визначають методичні служби (кабінети, центри, відділи тощо), на основі стратегії розвитку регіональної освіт­ньої системи й особистісних інтересів суб’єктів педагогічної діяльності.

Принагідно зазначимо, що методична робота є тим наріж­ним каменем, який становить підмурок розвитку професійної компетентності всіх педагогічних працівників ПТНЗ, оскільки спрямована на активізацію і розвиток професіоналізму, творчих здібностей педагога, забезпечення ефективності навчально-виховного процесу. Її здійснення забезпечується нормативно-правовою базою – Законом України «Про освіту», Законом України «Про професійно-технічну освіту», «Положенням про професійно-технічний навчальний заклад» та «Положенням про методичну роботу ПТНЗ». В енциклопедії освіти мето­дична робота в ПТНЗ тлумачиться як система взаємопов’яза­них організаційних форм і відповідного їх призначенню змісту діяльності, заснованих на досягненнях педагогічної науки і педагогічного досвіду, та спрямована на розвиток педагогічної майстерності інженера-педагога [58, с. 402].

Проблеми організації методичної роботи в ПТНЗ вивчали С. Батишев, М. Михнюк, В. Олійник, Н. Проценко, В. Скакун, Л. Сушенцева, Л. Шевчук та ін. [122; 162; 135; 163; 180; 197; 221]. Так, Л. Сушенцевою обґрунтовано, що управління мето­дичною роботою на основі наукового підходу запобігає повер­ховості й формалізму в розгляді поточних і перспективних питань підвищення педагогічної майстерності педагогічного колективу, забезпечує конкретність і актуальність заходів, сти­мулює розвиток демократичного управління з наступним пере­ходом до самоуправління, створює комфортні умови для твор­чої реалізації особистості викладача [197].

В основу організації методичної роботи в ПТНЗ, на думку М. Михнюк, має бути покладений компетентнісний підхід. Нею узагальнені сучасні колективні форми методичної роботи в нав­чально-методичному центрі, а саме: науково-теоретичні конференції, методичні і проблемні семінари, методичні аукці­они, педагогічні майстерні та олімпіади, авторські школи й творчі групи. До компетенції навчально-методичних центрів учена зараховує управління та координацію методичною робо­тою інженерів-педагогів, управління самоосвітньою діяльністю тощо. В її наукових працях особливе місце відводиться само­освіті, роль якої актуалізується у зв’язку з необхідністю безпе­рервного професійного зростання. Центральне місце в само­освітній діяльності інженера-педагога вона відводить узагаль­ненню і впровадженню педагогічного досвіду. До загальних питань самоосвіти, на її думку, належать: засвоєння або поглиб­лення знань з психології, педагогіки, методики викла­дання спеціального предмета, вдосконалення навчально-плануючої документації; розробка матеріалів, необхідних для комплексно-методичного забезпечення предмета; пошуки шля­хів активізації пізнавальної діяльності учнів; ознайомлення з новинками педагогічної та технічної літератури, поглиблене вивчення програмного матеріалу; пошук шляхів інтеграції тео­ретичного і виробничого навчання; творчий пошук удоскона­лення навчання і виховання учнів [122, с. 127].

Методичну роботу ОНМЦ ПТО практичні працівники здійснюють на основі чинної нормативно-правової бази. Так, її ретельний аналіз дав змогу Н. Проценко виявити наявність об­межень прав керівників і педагогів ПТНЗ у виборі навчальних закладів післядипломної освіти для безкоштовного підвищення кваліфікації педагогічних працівників за рахунок коштів Дер­жавного бюджету України, що гарантовано Законом України «Про професійно-технічну освіту», оскільки державне замов­лення на такий вид діяльності мають лише 3–4 навчальні заклади на всю Україну. На її думку, це не тільки позначається на якості підвищення кваліфікації керівників, а й на бюджеті ПТНЗ, адже виїзд за межі області фінансує навчальний заклад. Погоджуючись з думкою Н. Проценко, зазначимо, що такий підхід до фінансування процесу підвищення кваліфікації в сис­темі ПТО обмежує управлінські свободи як ПТНЗ, так і ОНМЦ ПТО. У зв’язку з цим доречним було б направляти кошти на під­вищення кваліфікації керівників і педагогів не цілеспрямовано на кілька інститутів післядипломної освіти, а безпосередньо на ПТНЗ, що створить умови вибору необхідних і цікавих програм (практично і особистісно зорієнтованих), а головне, наголошує дослідниця, допоможе розбудувати єдиний освітній простір у регіоні [163]. Такий підхід цілком відповідає основним принци­пам децентралізації управління ПТНЗ.

Практика діяльності методичних служб (центрів) на сучасному етапі трансформації ПТО свідчить про розширення їхніх функцій, які сьогодні не обмежується методичною робо­тою. Нині більшість цих структурних підрозділів системи ПТО позиціонують себе як зв’язуючу ланку між управлінською сис­темою освіти та ПТНЗ, між наукою і кожним педагогом у про­цесі опанування всього багатства ідей реформування українсь­кої національної освіти, усвідомлення значення й змісту накре­слених завдань, розробки шляхів їх реалізації з урахуванням конкретних умов регіону, специфіки закладу та практичних по­треб кожного педагога. На сайтах цих структурних підрозділів окреслені основні напрями діяльності:


  • здійснення методичного та інформаційного супроводу загальноосвітньої, професійної підготовки робітничих кадрів у ПТНЗ усіх форм власності;

  • організація підвищення кваліфікації педагогічних пра­цівників ПТНЗ;

  • організація і проведення конкурсів учнівської творчо­сті, фахової майстерності з робітничих професій;

  • організація та проведення семінарів, практикумів, тре­нінгів, круглих столів для всіх учасників освітнього процесу;

  • розроблення навчально-плануючої документації для нав­чання робітничим професіям;

  • здійснення моніторингу функціонування й аналізу перс­пектив розвитку ПТНЗ;

  • надання консультативної допомоги в організації нав­чального процесу, атестаційної та ліцензійної експертизи [172].

Таким чином, ОНМЦ ПТО, здійснюючи методичний та інформаційний супровід підготовки робітничих кадрів у нав­чальних закладах, водночас забезпечує цілеспрямований розви­ток педагогічної майстерності педагогів та керівників у між­курсовий період. Наприклад, Вінницьким ОНМЦ ПТО в 2011/2012 н. р. проведено до 30 фахових семінарів для педаго­гічних працівників ПТНЗ області та десь із 50 засідань творчих груп.

Аналіз веб-сайтів Вінницького, Дніпропетровського Закар­патського, Запорізького, Полтавського, Харківського, Хмель­ницького та Черкаського ОНМЦ ПТО свідчить про нау­кову спрямованість їхньої діяльності: аналіз змісту управління ПТНЗ, виявлення причин і наслідків запроваджених змін у функціонал керівників з метою підвищення ефективності роз­поділу повноважень між ними; розроблення педагогічних про­ектів тощо. Отже, робота ОНМЦ ПТО – це не тільки робота з педагогами. Вона формується сукупністю освітніх послуг, структурних компонентів і функціональних елементів забезпе­чення педагогічної діяльності (структурні підрозділи – аналі­тичні, маркетингові, консалтингові служби, проектні та екс­перт­ні групи, лабораторії; діяльність адміністративно-управ­лінської ланки, організаційна культура, кадри й кадрова полі­тика тощо), що потребують науково-методичної присутності та, як наслідок, розширення векторного простору діяльності ОНМЦ ПТО. Тому необхідно внести зміни у законодавчу базу та в теорію питання в частині визначення векторної спрямова­ності діяльності методичної служби системи ПТО, а саме – нау­ково-педагогічної діяльності (а не лише навчально-методич­ної).

Відтак одним із механізмів розвитку професіоналізму керівників ПТНЗ та його атрибуту – ІАК є методична робота ОНМЦ ПТО, яка дедалі більше набуває науково-дослідного характеру та полівекторності. З огляду на нову парадигму стра­тегічного управління ПТНЗ на часі використання компетент­нісного підходу до розвитку професійної компетентності керів­ників ПТНЗ. Оскільки навчання упродовж всього життя є однією з ключових проблем ХХІ ст., то актуальності набуває самоосвіта як орієнтація педагога на самостійний вибір твор­чого завдання, стимулювання цілеспрямованої самоосвіти, націлювання на її систематичний самоконтроль, здійснення самооцінки своїх інтелектуальних та значущих якостей, розви­ток задоволеності творчим характером освітньої діяльності [221]. Самоосвіта, за визначенням С. Гончаренка, – це «освіта, яка набувається у процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі. Самоосвіта є невід’ємною частиною систематичного навчання в стаціонарних закладах, сприяючи поглибленню, роз­ширенню і більш міцному засвоєнню знань. Основним засо­бом самоосвіти є самостійне вивчення літератури. Джерелами самоосвіти служать також засоби масової інформації» [41, с. 296]. Отже, самоосвіта керівника є умовою підвищення ква­ліфікації, однією із складових його професійної компетентно­сті.

Модель школи ХХІ ст., представлена у знаменитому виданні Г. Драйдена та Д. Вос «Революція в навчанні», має за мету формування особистості як господаря власного життя, що вміє самостійно діяти, самостійно навчатися і сам себе мотиву­вати. Особисті принципи у світі людей, які навчаються, сфор­мульовані ними таким чином: «Навчатися через те, що: бачиш, чуєш, відчуваєш на смак, відчуваєш нюхом, доторкаєш, робиш, уявляєш, відчуваєш інтуїтивно, почуваєш» [53, с. 26–30]. Таким чином, самоосвіті відводиться чільне місце не тільки як найбільш поширеній технології підвищення кваліфікації, удос­коналення професіоналізму керівників ПТНЗ, а й способу їх життя, як людей цілеспрямованих і амбітних у досягненні виз­начених цілей. Адже лише навчившись самостійно здобувати знання, можна цьому навчити інших.

Категорія «самоосвіта» тлумачиться також як цілеспрямо­вана пізнавальна діяльність, що «управляється самою особис­тістю; надбання систематичних знань у будь-якій галузі науки, техніки, культури, політики, житті тощо. В основі самоосвіти – безпосередній особистісний інтерес того, хто навчається, в органічній єдності з самостійністю вивчення матеріалу. Само­освіта – один із засобів виховання» [170]. На наш погляд, таке визначення сутності самоосвіти найбільш відповідає сучасним підходам до самоосвіти керівника навчального закладу. Тому саме цього тлумачення самоосвіти ми будемо дотримуватись у подальшому вивченні механізмів розвитку ІАК керівників ПТНЗ. Феномен самоосвіти викликає дедалі більший інтерес у вітчизняних і зарубіжних учених, про що свідчить тематика дисертаційних робіт останніх двох десятиліть. Він вивчається в контексті розв’язання різних проблем, пов’язаних з теорією нав­чання, загальної педагогіки та історією педагогіки, теорії та методики професійної освіти.

Вивченню цього питання присвятили свої дослідження вчені-педагоги, філософи, соціологи: А. Абдуллоєв [2], Л. Ба­рен­баум [14], Т. Борисова [20], О. Бурлука [22], І. Вертилецька [28], І. Грабовець [42], Н. Ілініцька [77], А. Кописова [92], І. Кузнєцова [100], С. Лайпанова [106], Е. Мірошниченко [121], Н. Терещенко [201], Л. Тучкіна [205], Л. Шапошнікова [221], Т. Юденко [224]. Аналіз зазначених нау­кових праць свідчить, що проблема самоосвіти перебуває в постійному розвитку, зумовленому освітньою ситуацією. Кожна така ситуація характеризується домінантою певних під­ходів, парадигм, зміна яких об’єктивно вимагає змін у теорію і практику самоосвіти не тільки учнів і студентів, а й дорослих, що вже мають завершену освіту. Водночас звернемо увагу на те, що здебільшого в наукових працях розглядаються питання формування й розвитку готовності учнів, підлітків і студентів (майбутніх фахівців) до самоосвіти.

Проте, поза увагою вчених залишились питання самоос­віти керівників ПТНЗ, теоретичне обґрунтування нових напря­мів, збагачення змісту й форм самоосвітньої діяльності, впро­вадження нових технологій, координація зусиль у цій сфері та інші проблеми самоосвіти як складової системи неперервного підвищення кваліфікації, методичної роботи (на регіональному рівні). Питання творчого використання результатів самоосвіт­ньої діяльності керівників ПТНЗ у системі неперервної освіти, чинники та умови, що активізують її, ще чекає на своїх дослід­ників.

Вивчення наукових здобутків учених різних країн дає під­ставу зазначити, що нова освітня парадигма полягає в необхід­ності забезпечення розвитку базисних компетенцій в інтелекту­альній, суспільно-політичній комунікативній, інформаційній тощо сферах, що допоможе фахівцеві, зокрема керівникові ПТНЗ, неперервно впродовж усього життя отримувати додат­кову освіту й підвищувати кваліфікацію відповідно до власних потреб і вимог соціуму, які постійно змінюються, тобто займа­тися самоосвітою. З цього витікає, що в традиційне поняття «освіта» (загальна) сьогодні вкладається новий зміст «освіта особистості» як процес і результат власної турботи про вдоско­налення своєї діяльності, відповідальності, запобігання невда­чам і досягнення успіхів. Неперервність освіти певною мірою втілюється у самоосвіті, тобто «освіті самого себе», «створення самого себе». Самоосвіту як найважливіший шлях формування і розвитку особистості, дієвий спосіб опанування людиною культурно-освітнього простору, що відбувається автономно або супроводжує навчання, розглядає Т. Юденко. Це процес здобу­вання знань, формування розумових сил і здібностей, які спри­яють розвитку таких якостей, як організованість, самостійність, активність, вимогливість до себе [224].

Оскільки розвиток ІАК керівників ПТНЗ ми розглядаємо як цілеспрямований процес, що відбувається не лише в системі методичної роботи ОНМЦ ПТО, а й в результаті самоосвітньої діяльності, то доцільно враховувати, що з позицій історичної детермінації вдосконаленню самоосвіти в сучасних умовах сприяє: надання цьому процесові системних якостей (гнучкість, варіативність, багаторівневість, адаптивність, стабільність, прогностичність, динамічність, науковість, фундаменталізація, індивідуалізація, інформатизація, неперервність); спрямова­ність на розвиток особистості; розкриття здібностей і розвиток творчого потенціалу, самовираження, пізнавального інтересу; наукова організація праці, самостимулювання; впровадження пропедевтичних рекомендацій (планування діяльності, поетап­ний характер формування умінь і навиків самоосвітньої діяль­ності, виховання таких особистісних якостей, як самоконтроль, самооцінка, самокорекція); практичне застосування знань; роз­виток пізнавальної самостійності, пов’язаної з ІАД тощо.

Проблема розвитку ІАК керівників ПТНЗ як складової їхньої професійної компетентності вимагає вироблення аде­кват­ної сучасним завданням і вимогам системи цієї роботи, правильного визначення її змісту, та оптимальної форми. При цьому необхідно враховувати суперечності між: необхідними вимогами, що сьогодні висуваються перед керівниками ПТНЗ, і тими знаннями, уміннями й професійними навичками, які часто залишаються на рівні, отриманому ще у вищому навчальному закладі або курсах підвищення кваліфікації; вимогами до керів­ників різних підрозділів ієрархії управління ПТНЗ у сфері са­моосвіти та невиявленими чинниками і особливостями їхньої самоосвіти; вимогами, що висуває держава й соціум до нав­чальних закладів системи ПТО і можливостями самоосвітньої діяльності їхніх керівників в умовах постійного розширення функціональних обов’язків; зростаючими потоками інформації і здатністю її раціонального освоєння керівниками ПТНЗ.

На нашу думку, на увагу організаторів методичної роботи у регіоні і самих керівників ПТНЗ заслуговує той факт, що професійна підготовка фахівців у вітчизняних вищих навчаль­них закладах здійснювалась і до тепер здебільшого здійсню­ється з ігноруванням центральної проблеми психології нав­чання дорослих – формування «особливої особистої позиції – позиції активного суб’єкта учіння» [121]. Як зазначає Є. Мі­рош­ніченко, це демонструє сам процес навчання, який буду­ється так, начебто прийоми раціонального учіння і самоос­віти набуваються самі по собі, в процесі засвоєння навчального матеріалу, стихійно. Нею з’ясовано, що «жорстко закріплена» позиція «учнівства» в загальноосвітній школі та у вищому нав­чальному закладі породжує різноманітні, часто віддалені у часі й тому не пов’язаних безпосередньо із системою освіти, нега­тивні наслідки: консерватизм, пристосовництво, некритичний склад мислення, пасивність (пізнавальна, трудова, управлінська і, насамкінець, соціальна), конформізм, невміння й небажання брати на себе всю повноту відповідальності тощо. «Ця узагаль­нена позиція «учнівства» переноситься і на доросле життя» [121], на що вказує ставлення до виконання посадових обов’язків певних керівників.

На необхідність уникнення стихійності в самоосвітньому процесі в післядипломний період вказує також Л. Дерябіна [48]. Вона зазначає, що долати ці наслідки доводиться в процесі професійної діяльності, оскільки вони перешкоджають не тільки розвиткові самої особистості керівника, а й його профе­сіоналізмові. Тому озброєння досвідом і методами наукового пізнання, з метою найменших затрат додаткової праці й часу на переробку та засвоєння нової інформації, поповнення знань і розширення світогляду має здійснюватися в системі непе­рервної освіти й самоосвіти, як її важливої складової. У зв’язку з цим, наголошує дослідниця, на перше місце виходить якісно нова форма привласнення соціального досвіду – самоосвіта фа­хівця. Адже саме самоосвіта є основою розвитку індивідуаль­ної практики людини, а учіння лише розкриває те, що акту­ально з погляду суспільної практики і відповідно орієнтує діяль­ність.

Посилаючись на результати вивчення досвіду підвищення кваліфікації вчителів, І. Вертилецька звертає увагу на те, що у системі післядипломної педагогічної освіти відбуваються істот­ні трансформації: змінюються цілі, зміст і методи насамперед курсової підготовки. Водночас, на її переконання, організація самоосвіти вчителя у процесі його навчання в системі підви­щення кваліфікації залишається одним із вузьких місць. Її дум­ка про те, що відвідування курсів підвищення кваліфікації один раз на п’ять років не забезпечує неперервності освіти педагога, а отже, й недостатньо розвивається його активність у роботі над індивідуальною методичною темою із самоосвіти [28], знай­шла підтримку у багатьох науковців і практиків, на що вказує низка публікацій з порушеної проблеми.

Враховуючи ступень взаємозалежності освіти і самоосвіти педагога, І. Вертилецька дійшла висновку, що освіта упродовж всього життя не можлива без усвідомлення особистістю своєї суспільної значущості, високої особистої відповідальності й активності в самоосвіті у будь-якому віці та незалежно від професійної діяльності. Невідповідність між значущістю освіти в розвиту особистості і суспільства та реальним станом справ, зумовленим соціальними змінами, висуває на перший план лю­диноцентристський підхід до освіти, який враховує інтереси людини як особистості та як активного суб’єкта різних видів діяльності, в т. ч. самоосвітньої [28]. Погоджуючись із пози­цією ученої, вважаємо доцільним зауважити, що з метою досяг­нення активізації самоосвіти керівників ПТНЗ необхідно под­бати про організаційно-педагогічні умови для забезпечення «включеності» їх у цей процес як особистісно значущу діяль­ність у системі методичної роботи.

З огляду на зазначене та відповідно до сутності концепту «самоосвіта» зробимо висновок, що самосвітна діяльність з роз­витку ІАК керівників ПТНЗ має бути керованим (з боку ОНМЦ ПТО) і самокерованим (з боку суб’єктів самоосвіти) процесом. Проблема управління самоосвітою порушена і в нау­ковій праці І. Кузнєцової. Її науковим здобутком є обґрунту­вання й розроблення технології педагогічного керівництва самоосвітою студентів, яка складається з чотирьох етапів: під­готовчого, організаційного, діяльнісного та аналітичного. Кож­ний з них має свої цілі, завдання і зміст. На думку вченої, педа­гогічне керівництво самоосвітою має здійснюватися відповідно до індивідуальних можливостей людини та особливостей освіт­нього процесу. І. Кузнєцова зазначає, що основними педагогіч­ними умовами, необхідними для підвищення ефективності управління самоосвітньою діяльністю, є стійка внутрішня мо­тивація до самоосвіти, наявність необхідного часу, макси­мальна реалізація індивідуальних можливостей особистості, позитивне ставлення і методична допомога керівників цього процесу в самовдосконаленні [100].

З її висновками корелюють результати дослідження пи­тання педагогічного керівництва самоосвітою С. Ангеловської [100] та М. Сєвєріна [9; 175]. Ними визначено, що на якість само­освіти визначальний вплив здійснюють рівень і спрямова­ність розвитку мотивації співпрацівників, їхня професійна під­готовленість, спрямованість самоосвітньої діяльності, дії керів­ників методичних (навчальних) центрів. За наслідками експе­риментальної роботи М. Сєвєрін зазначає, що педагогічне керів­ництво самоосвітньою діяльністю є відносно тривалим процесом, динаміка якого залежить від індивідуальних особли­востей фахівців та його організації.

Управління самоосвітою передбачає використання різних форм і методів, які водночас слугують засобами досягнення мети самоосвіти керівників ПТНЗ – розвитку ІАК. Це: конфе­ренції, семінари (науково-практичні, методичні), майстер-класи, тренінги, дискусії, консультації, обмін досвідом роботи, індивідуальні плани, стажування, наставництво, мережева ор­ганізація портфоліо в Інтернеті [17; 199].

На нашу думку, одним із завдань управління самоосвіт­ньою діяльністю керівників щодо розвитку ІАК є узгодження напрямів і тематики діяльності ОНМЦ ПТО, методичної теми ПТНЗ та особистісних інтересів персоналіїв. Механізмом такої узгодженості ми вважаємо організаційні моделі оперативного управління (ОМОУ), обґрунтовані й розроблені В. Пікельною [152; 153; 154]. Саме необхідність оптимізувати методичну роботу в ПТНЗ спонукала учену виробити наукову основу сис­тематичної самостійної діяльності педагога з поглиблення тео­ретичних знань і вдосконалення педагогічної майстерності. Вона наголошувала на тому, що «без відповідної наукової основи робота вчителя із самоосвіти страждає відсутністю необхідної глибини, малою ефективністю обраних шляхів і на практиці слабо управляється» [152, с. 108]. Як і в 90-ті роки минулого століття, коли здійснювалось це дослідження, й до тепер «актуальним залишається питання супідрядності індиві­дуальних творчих інтересів основній творчій проблемі, над якою працює автономно взятий колектив педагогів» [152, с. 108].

Досліджуючи різноманітні графічні моделі управління, В. Пікельна трансформувала їх безпосередньо в методичну ро­боту як складну динамічну систему, використавши метод мережевих систем як похідний варіант для розробки ОМОУ. Використання ОМОУ, як методу управлінського впливу, мож­ливе на таких комплексних роботах, які природно поділяються на елементарні види діяльності, що мають строго визначену послідовність їх виконання відповідно до загального процесу [153]. До компетенції ОМОУ входить планування, організація, координація, контроль, регулювання, облік та аналіз, тобто застосування цієї моделі дає змогу реалізувати всі технологічні функції управління розвитком ІАК керівників ПТНЗ у системі методичної роботи в регіоні та самоосвітній діяльності як її компонента [154].

Розвиток ІАК керівників ПТНЗ передбачає певну послідовність дій та механізмів їх реалізації, яку доцільно, на наш погляд, відобразити в педагогічному проекті. Ефективність методу проектування самоосвіти педагогів різних спеціаль­ностей доведена експериментальним шляхом А. Фомічовим [211].

У педагогіці під проектуванням розуміється «розроблення реальних або умовних проектів перетворень у навчанні; висту­пає в якості одного з активних методів навчання» [144, с. 477]. У Вільній енциклопедії Вікіпедія наводиться таке тлумачення: «Це спосіб досягнення дидактичної цілі через детальну розроб­ку проблеми (технологію), що має завершитися цілком реаль­ним, відчутним практичним результатом, оформленим тим чи іншим чином (проф. Є. С. Полат); це сукупність прийомів, дій учнів, у їх певній послідовності досягнення поставленого завдання – розв’язання проблеми, особисто значущої для учнів і оформленої у вигляді кінцевого продукту» [119].

Отже, метод проектів розглядається вченими як педаго­гіч­на технологія, у якій поєднується сукупність дослідницьких, пошукових, проблемних методів, творчих за своєю суттю. При цьому викладач виконує роль розробника, координатора, екс­перта, консультанта. Ця технологія сприяє розвиткові пізна­валь­них навиків, умінь самостійно конструювати, упорядкову­вати власні знання, орієнтуватися в інформаційному просторі, розвивати критичне і творче мислення, що відповідає основній меті моделі розвитку ІАК керівників ПТНЗ.

Необхідно звернути увагу на класифікацію педагогічних проектів. Вони поділяються на індивідуальні, групові, локальні і телекомунікаційні. Останні дають змогу здійснювати проект­ну діяльність в Інтернеті, що не обмежує учасників у просторі й часі. В такому разі доречним буде створення сайту проекту, який відображатиме хід роботи над ним. Завданням такого про­екту вважається отримання відповіді на проблемне питання проекту та всебічне висвітлення процесу її одержання. Тобто створений веб-сайт безпосередньо висвітлює саме дослідження.

Проектування як інноваційний метод навчання перебуває в центрі уваги багатьох учених: М. Алєксєєва [4], Ш. Амонашвілі [6], Л. Баласанян [12], О. Безпалько [16], Н. Брюханової [21], Б. Гершунського [37], Дж. Джонса [49], В. Загвязінського [63], І. Ільясова [74], О. Коберніка [86], В. Костіної [94], В. Мельник [117], Л. Оршанського [138], С. Ящука [229] та ін.

Так, Л. В. Оршанський акцентує увагу на провідних поло­женнях проектної технології: врахування специфіки особис­тості, що навчається; зв’язку творчого задуму, ідеї проекту з реальним життям; зміні механізму взаємодії суб’єктів нав­чання, значному підвищенні рівня автономності того, хто нав­чається, при вирішенні особистісно значущих і професійних проблем у процесі творчої діяльності; стимулюванні рівня внутріш­ньої мотивації до якіснішого оволодіння змістом нав­чання [138, с. 44]. Посилаючись на власний досвід, він зазна­чає, що «проектна діяльність у навчально-виховному процесі розвиває активність більшості студентів на інтерпретуючому та творчому рівнях, а результатом пізнавальної активності, зазви­чай, є пізнавальна самостійність, що свідчить про прагнення і вміння студента без сторонньої допомоги опановувати знан­нями і оволодівати способами діяльності, вирішувати пізнава­льні завдання з метою оволодіння майбутнім фахом» [138, с. 44]. Пізнавальна самостійність як особистісна якість форму­ється у процесі самостійної діяльності і, як виявлено ученим, має три компоненти: мотиваційний, змістовно-операційний та вольовий. Тобто кожний компонент відповідає певному етапові реалізації проекту – усвідомлене спонукання до виконання цілеспрямованої пізнавальної діяльності, оволодіння системою ключових знань і способів професійної діяльності, застосу­вання вольових зусиль для вирішення навчального завдання у ході пізнавальної діяльності. Ці етапи корелюють з поетапною діяльністю керівника в процесі самоосвіти.

Відтак постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. Адже труднощі, що виника­ють у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних знань, умінь і навиків як фундаменту ІАД, часто демотивують керівника до вивчення наукових підходів щодо здійснення управління педагогічним та учнівським колекти­вами, сучасних тенденцій розвитку професійної освіти й нав­чання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на тере­нах країни тощо [151].

Безумовно, для розвитку ІАК в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керів­ного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керо­вану самоосвіту управлінців, а використання різних форм кон­тролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Від­так, окреслиться роль обласних навчально- (науково) методич­них центрів ПТО в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвит­ку менеджерів освіти.

Існують різні підходи до вироблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми її формування у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвідом педагогічної роботи й управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної техноло­гії розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому, на нашу думку, розроблення програми має здійснюватись на основі ді­агностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже у «найзагальні­шому вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально й особис­то зумовлених її соціально-професійними інтересами» [192, с. 14, 15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати з учасниками процесу розвитку ІАК. При цьому необхідно за­пропонувати кілька форм, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу роз­витку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (прий­маль­ник, розповсюджувач, оратор) [137]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», у яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіва­юсь, що виконання цієї програми буде…», «я бажав би (бажала) унести з собою…», «я очікую, що…», «я буду розча­рований (розчарована), якщо…» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання дають інформа­цію про те, на що сподіваються учасники процесу, а для керів­ників – це деяка мотивація для цілеспрямованої роботи.

Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як уже зазначалося, передбачає визначення мети й завдань. Ме­тою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а зав­дання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвитку в керівників інформаційно-аналітичних умінь, рефлексивних здібностей, що допомагають усвідомлювати й оцінювати результати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасни­кам збагатити систему інформаційно-аналітичних знань (базо­вими поняттями, технологіями – способами і методами – здійс­нення ІАД; реалізувати їх на практиці (розвинути інформа­ційно-аналітичні вміння); оцінювати й коригувати ІАД, визна­чати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.

При розробленні програми можливе використання блоч­но-модульного структурування навчального матеріалу з ураху­ванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, органі­зація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, практичне використання інфор­мації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК тощо.

Отже, сказане дає змогу зробити висновок, що: механізми розвитку ІАК керівників ПТНЗ визначають ОНМЦ ПТО відпо­відно до мети управління профтехосвітою в регіоні та із враху­ванням особистісних потреб його суб’єктів. Розвиток ІАК керів­ників ПТНЗ здійснюється в системі методичної роботи, яка на сучасному етапі трансформації ПТО виступає зв’язуючою ланкою між управлінською системою освіти та ПТНЗ, між наукою і кожним педагогом у процесі активізації й розвитку професіоналізму, творчих здібностей, забезпечення ефективності підготовки кваліфікованих робітників.

Аналіз наукових праць свідчить про тенденції впровад­ження в організацію методичної роботи у системі ПТО компе­тентнісного підходу як імперативу стратегічного менеджменту ХХІ ст.

Перехід до парадигми неперервної освіти, актуалізація розв’язання ключової проблеми сучасності – навчання упро­довж всього життя зумовлюють активізацію самоосвіти як механізму розвитку ІАК. Йдеться про орієнтацію керівників ПТНЗ на самостійний вибір творчого завдання, стимулювання цілеспрямованої самоосвіти, націлювання на її систематичний самоконтроль, здійснення самооцінки своїх інтелектуальних та значущих якостей, розвиток задоволеності творчим характером освітньої діяльності.

Механізмом активізації самоосвіти керівників треба роз­глядати педагогічний проект «Розвиток ІАК керівників ПТНЗ», який розробляється на основі діагностики рівнів сформованості ІАК та поєднує низку окремих механізмів: мету, завдання, зміст (програму), передбачає індивідуальне планування само­освітньої діяльності керівників й узгодження позицій ОНМЦ ПТО та індивідуальності керівників щодо розвитку ІАК шляхом використання ОМОУ як механізму управління цим процесом.







Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка