Переклад з російської: Глушак Д. Д


Глава 3. Завоювання Ханаана



Сторінка6/37
Дата конвертації18.09.2018
Розмір3.97 Mb.
#49974
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

Глава 3.




Завоювання Ханаана

Національна доля Ізраїлю могла здійснитися тільки в землі Ханаана. Книга Ісуса Навина розповідає про блискавичну військову кампанію, протягом якої могутні царі Ханаана були розбиті в бою, а ізраїльські племена успадкували свою землю. Це історія про перемогу Божого народу над зарозумілими язичниками, вічна епопея про нові завойовані рубежі й захоплені міста, у якій ті, що програли повинні понести остаточне покарання у вигляді позбавлень і смерті. Це хвилююча військова сага про героїзм, хитрість і гірку помсту, розказана разом з деякими з найяскравіших біблійних історій: падінням стін Єрихона, зупинкою сонця в Гаваоні, і спаленням великого ханаанського міста Хацора. Крім того, це докладний географічний нарис про ландшафт Ханаана й історичне пояснення того, як кожне з дванадцяти ізраїльських племен вступило у своє традиційне територіальне успадкування землі обітованої.

Але якщо Виходу ізраїльтян, як ми бачили, не було в тому вигляді, у якому він описаний у Біблії, як щодо самого завоювання? Проблем ще більше. Як армія в лахмітті, що подорожує з жінками, дітьми й старими, що виникла після проведених у пустелі десятиліть, могла бути здатною здійснити ефективне вторгнення? Як міг такий неорганізований набрід здолати великі фортеці Ханаана, що мають свої професійні армії й добре підготовлені колісничні війська?

А чи було завоювання Ханаана насправді? Чи є ця центральна сага Біблії (і наступної історії Ізраїлю) історією або міфом? Незважаючи на те, що прадавні міста Єрихон, Гай, Гаваон, Лахіш, Хацор і майже всі інші, згадані в розповіді про завоювання, були виявлені й розкопані, свідчення історичного завоювання ізраїльтянами Ханаана, як ми побачимо, є слабкими. Тут також археологічні дані можуть допомогти відокремити події історії від яскравих образів тривалої біблійної розповіді.



План битви Ісуса Навина

Сага про завоювання починається наприкінці останньої книги Мойсеєвого Пятикнижжя (книги Второзаконня), коли ми довідуємося, що Мойсей, великий вождь, не зможе привести синів Ізраїлю в Ханаан. Як член покоління, яке особисто випробувало гіркоту життя в Єгипті, він також повинен був померти, не входячи в Землю Обітовану. Перед смертю й похованням у Моаві на горі Нев Мойсей підкреслив важливість дотримання божих законів як ключової умови до майбутнього завоювання й, відповідно до вказівок Бога, передав командування над ізраїльтянами своєму давньому заступникові Ісусу Навину. Після багатьох поколінь рабства в Єгипті й сорок років мандрувань у пустелі, тепер ізраїльтяни стояли на самій границі Ханаана, через ріку від землі, де жили їхні предки Авраам, Ісаак і Іаков. Бог повелів, щоб у цей час ця земля була очищена від усіх слідів ідолопоклонства, що спричинить повне знищення хананеїв.

На чолі з Ісусом Навином, блискучим воєначальником зі схильністю до тактичних несподіванок, ізраїльтяни швидко отримали одну перемогу за іншою в приголомшливій серії облог і відкритих боїв. Відразу ж за Йорданом лежало прадавнє місто Єрихон — місце, яке повинні були захопити ізраїльтяни, щоб створити собі плацдарм. Тому що ізраїльтяни готувалися перетнути Йордан, Ісус Навин послав у Єрихон двох розвідників для того, щоб отримати розвіддані про ворожі готування й укріплення фортець. Розвідники повернулися з підбадьорюючими новинами (наданими блудницею по імені Рахав), що жителям уже стало страшно при звістці про наближення ізраїльтян. Народ Ізраїлю негайно перейшов Йордан разом з ковчегом завіту, що очолював їхній табір. Історія наступного завоювання Єрихона занадто знайома, щоб її розповідати: ізраїльтяни дотримуються повеління Бога, яке передав їм Ісус, урочисто прямуючи навколо високих стін міста. А на сьомий день, після оглушливого ревіння бойових труб ізраїльтян, потужні стіни Єрихона посипалися вниз (Нав. 6).

Наступною метою було місто Гай, біля Вефіля, розташоване у гірській місцевості Ханаана в стратегічному місці — на одній з головних доріг, що ведуть з долини ріки Йордан у нагір'я. Цього разу місто було взяте не завдяки чудам, а блискучій тактиці Ісуса Навина, що личить грецьким воїнам у Трої. У той час як Ісус вибудував більшу частину своїх військ у відкритому полі до сходу від міста, дражнячи захисників Гаю, він таємно встановив засідку з західної сторони. І коли воїни Гаю вибігли з міста, щоб вступити в бій з ізраїльтянами й переслідувати їх у пустелі, таємний загін з засідки ввійшов у незахищене місто й підпалив його. Тоді Ісус Навин розгорнув свою відступаючу армію й перебив усіх жителів Гаю, захоплюючи всю худобу й міські трофеї як військовий здобуток і ганебно вішаючи царя Гаю на дереві (Нав. 8:1-29).

Тепер серед жителів інших міст Ханаана стала поширюватися паніка. Почувши, що трапилося з людьми Єрихона й Гаю, гаваонітяни, що населяли чотири міста до півночі від Єрусалима, послали своїх емісарів до Ісуса, щоб просити про пощаду. Тому що вони стверджували, що є іноземцями в цій країні, а не місцевими (яких Бог велів знищити), Ісус погодився укласти з ними мир. Але коли з'ясувалося, що гаваонітяни збрехали й насправді є корінними в цій землі, Ісус покарав їх, заявивши, що вони завжди будуть служити в якості "дроворубів і водоносів для ізраїльтян” (Нав. 9:27).

Первісні перемоги ізраїльських загарбників у Єрихоні й у містах центрального нагір'я стали безпосередньою причиною занепокоєння серед більш могутніх царів Ханаана. Адоніседек, цар Єрусалима, швидко створив військовий союз з царем Хеврона в південному нагір'ї й царем Ярмута, Лахіша й Еглона в передгір'ях Шефели на заході. Ханаанські царі вибудували свої об'єднані сили навколо Гаваона, але в блискавичному кидку, рухаючись усю ніч від Йорданської долини, Ісус здивував армію коаліції Єрусалима. Ханаанські сили в паніці втікали по крутому гребеню Вефорона на захід. Коли вони бігли, Бог бив їх великими каменями з неба. Насправді, Біблія говорить нам:

"більше було тих, які померли від камінного граду, ніж тих, яких умертвили сини Ізраїлеві мечем" (Нав. 10:11). Сонце сідало, а праведне вбивство не закінчилося, тому Ісус у присутності всієї армії ізраїльтян звернувся до Бога й попросив, щоб сонце зупинилося на місці, доки не буде виконана божественна воля. Тоді сонце “ стояло серед неба й не поспішало до заходу майже цілий день. І не було такого дня ні колись, ні після того, у який Господь так слухав би гласу людського. Тому що Господь боровся за Ізраїль" (Нав. 10:13-14).

Царі, що втікали, були, нарешті, схоплені й були віддані мечу. Потім Ісус продовжив кампанію й знищив ханаанські міста південної частини країни, повністю завоювавши цей регіон для народу Ізраїлю.

Заключний акт відбувся на півночі країни. Коаліція ханаанських царів, очолена Іавіном Асорським, "численний народ, який безліччю дорівнював піску на березі морському; і коней і колісниць було досить багато" (Нав. 11:4), що зустрів ізраїльтян у відкритому бої в Галілеї, яка закінчилася повним знищенням ханаанських сил. Хацор, найважливіше місто Ханаана, "глава всіх тих царств" (Нав. 11:10), був захоплений і спалений. Таким чином, завдяки цій перемозі вся земля обітована, від південних пустель до сніжної вершини гори Хермон на півночі країни, стала володінням ізраїльтян. Божественна обіцянка, дійсно, було виконана. Ханаанські сили були знищені, і сини Ізраїлю приготувалися розділити між племенами цю землю як свою, Богом дану, спадщину.

Інший вигляд Ханаана

Як і з розповіддю про Вихід, археологія виявила драматичні розбіжності між Біблією й ситуацією в Ханаані в пропонований час завоювання, між 1230 і 1220 роками до н.е. Хоча ми знаємо, що група за назвою Ізраїль уже була присутня десь у Ханаані близько 1207 року до н.е., дані про загальну політичну й військову ситуацію в Ханаані наводять на думку, що блискавичне вторгнення цієї групи було б нереальним і найвищою мірою неправдоподібним.

Існують численні свідчення про справи в Ханаані в єгипетських текстах пізнього бронзового століття (1550– 1150 рр. до н.е.): у формі дипломатичних листів, списків завойованих міст, вигравіруваних на стінах єгипетських храмів картин облог, літописів єгипетських фараонів, літературних творів і гімнів. Мабуть, найдетальнішим джерелом інформації про Ханаан в цей період є листи з Телль — ель — Амарна. Ці тексти являють собою частину дипломатичної й військової переписки могутніх фараонів Аменхотепа III і його сина Ехнатона, що правили Єгиптом в 14 столітті до н.е.

Майже чотири сотні таблиць з Амарни, розкидані зараз по музеях усього світу, включають листи, послані в Єгипет правителями сильних держав, таких, як хети Анатолії й правителі Вавілонії. Але більшість з них були відправлені правителями міст — держав Ханаана, які в цей період були васалами Єгипту. Серед відправників листів були також і правителі ханаанських міст, які пізніше стали знаменитими в Біблії, такі, як Єрусалим, Сихем, Мегіддо, Хацор і Лахіш. А найголовніше — листи з Амарни показують, що Ханаан був єгипетською провінцією, ретельно контрольованою єгипетською адміністрацією. Столиця провінції була розташована в Газі, але єгипетські гарнізони були розміщені по всій країні в ключових містах, таких як Бет — Шеан до півдня від Галилейського моря й порт Яффа ( у цей час частина міста Тель — Авів).

У Біблії єгиптяни не згадуються поза границями Єгипту й жодного разу не згадуються в жодному з боїв у Ханаані. Мимо того, сучасні тексти й археологічні знахідки показують, що єгиптяни управляли й уважно стежили за справами країни. Князі ханаанських міст (описані в Книзі Ісуса Навина як могутні вороги) були, у дійсності, жалюгідними й слабкими. Розкопки показали, що в цей період міста Ханаана не були справжніми містами того типу, який відомий нам з більш пізньої історії. Вони були в основному адміністративні фортецями для еліти (житлом правителя, його родини і його невеликої свити чиновників) разом з селянами, що живуть розкидані в невеликих селах по всій околиці. Типове місто мало тільки палац, храмовий комплекс, а також деякі інші суспільні будинки — імовірно, резиденції для високопоставлених чиновників, заїжджі двори й інші адміністративні будинки. Але ніяких міських стін не було. Грізні ханаанські міста, описані в історії про завоювання, не були захищені укріпленнями!

Причина очевидно в тому, що Єгипт твердо відповідав за безпеку всієї провінції. Тому не було ніякої необхідності в масивних оборонних стінах. Існували також і економічні причини відсутності укріплень у більшості ханаанських міст. З уведенням важкої данини виплат, підлягаючим фараонові князям Ханаана, місцеві дрібні правителі, можливо, не мали засобів (або влади) для організації монументальних суспільних робіт. Насправді, Ханаан пізньої бронзи був лише тінню того процвітаючого суспільства, яким він був декількома сторіччями раніше в період середньої бронзи. Багато міст були покинуті, а інші скоротилися в розмірах, а загальна чисельність осілого населення не перевищувала сто тисяч. Одним з доказів невеликих масштабів цього суспільства є прохання в одному з листів з Амарни, посланому царем Єрусалима, до фараона надіслати п'ятдесят людей для того, «щоб захистити землю». Незначний масштаб збройних сил цього періоду підтверджується ще одним листом, посланим царем міста Мегіддо, який просить фараона відправити сотню солдатів, щоб захистити місто від нападу його агресивного сусіда, царя Сихема.

Листи з Амарни описують ситуацію протягом 14 століття до н.е., приблизно за сто років до передбачуваної дати ізраїльського завоювання. У нас немає такого докладного джерела інформації про справи в Ханаані протягом 13 століття до н.е. Але фараон Рамсес ІI, що правив протягом більшої частини 13 століття, навряд чи послабив свій військовий контроль над Ханааном. Він був сильним царем, можливо, найдужчий з усіх фараонів, який глибоко цікавився іноземними справами.

Інші покажчики — як літературні, так і археологічні — здається, показують, що в 13 столітті до н.е.  єгипетське ярмо над Ханааном було сильніше, чим коли-небудь,. У часи повідомлюваних безладь, єгипетська армія перетнула б Сінайську пустелю уздовж узбережжя Середземного моря й пішла б проти заколотних міст або тих , що турбують її людей. Як уже згадувалося, військовий шлях на півночі Сінайського півострова був захищений рядом фортець і постачений джерелами прісної води. Після перетинання пустелі, єгипетська армія могла легко розгромити будь-які заколотні сили й нав'язати свою волю місцевому населенню.

Археологія відкрила драматичні свідчення ступеня єгипетської присутності в самому Ханаані. В 1920–х роках на місці Бет — Шеана до півдня від Галилейського моря була розкопана єгипетська фортеця. Її різні будинки й двори, що містять статуї й пописані ієрогліфами пам'ятники з часів фараонів Сетів I (1294– 1279 рр. до н.е.), Рамсеса II (1279– 1213 рр. до н.е.) і Рамсеса III (1184– 1153 рр. до н.е.). Прадавнє ханаанське місто Мегіддо розкрили свідчення сильного єгипетського впливу навіть у більш пізні часи Рамсеса VI, що правив у кінці 12 століття до н.е. Це був довгий час через передбачуваного завоювання ізраїльтянами Ханаана.

Дуже малоймовірно, що єгипетські гарнізони по всій країні залишилися б осторонь, коли група біженців з Єгипту сіяла хаос по всій провінції Ханаана. І неможливо собі представити, щоб знищення загарбниками стількох вірних васальних міст не залишило б абсолютно ніяких слідів у великих записах єгипетської імперії. Єдине незалежне згадування назви Ізраїль у цей період (переможна стела Мернептаха) повідомляє лише, що ці невідомі люди, що живуть у Ханаані, зазнали нищівної поразки. Щось явно не складається, коли біблійне оповідання, археологічні дані і єгипетські записи розташовані пліч-о-пліч.



Слідами Ісуса Навина?

Але, є (або, принаймні, були) контраргументи до єгипетських свідчень. Насамперед, було ясно, що книга Ісуса Навина не була зовсім вигаданою байкою. Вона точно відбиває географію землі Ізраїлю. Хід кампанії Ісуса Навина слідував логічному географічному порядку. На початку 20 століття, ряд учених відібрали місця, які можна було впевнено ототожнити з ходом завоювання ізраїльтян, і почали копати, щоб побачити, чи можна знайти які-небудь свідчення упалих стін, спалених балок або повного знищення.

Найбільш помітною фігурою в цих пошуках знову був американський учений Вільям Фоксвелл Олбрайт із університету Джона Хопкінса в Балтіморі, блискучий лінгвіст, історик, біблійний учений і археолог, який стверджував, що патріархи були справжніми історичними особистостями. На основі свого тлумачення археологічних даних він вважав, що подвиги Ісуса Навина також були історичними. Найвідоміші розкопки Олбрайта відбулися в 1926–1932 роках на пагорбі за назвою Телль Бейт Мірзім, розташованому в передгір'ях до південного заходу від Хеврона (Рис. 9). Виходячи з його географічного положення, Олбрайт визначив це місце як ханаанське місто Девір, чиє завоювання ізраїльтянами згадується в трьох різних історіях Біблії: двічі в Книзі Ісуса Навина (10:38-39; 15:15-19) і один раз у Книзі Суддів (1:11-15). Хоча таке визначення пізніше було оскаржено, археологічні знахідки з Телль Бейт Мірзім по — колишньому займають центральне місце в історичних дебатах.

 

 



 

 
Рис. 9. Основні місця, зв’язані з історією про завоювання
Розкопки виявили невелике й порівняно бідне неукріплене місто, яке було зруйноване раптовою катастрофічною пожежею наприкінці пізньої бронзи, відповідно до Олбрайта — близько 1230 року до н.е. За попелом цього спаленого міста Олбрайт побачив, як він думав, свідчення приходу нових поселенців: розкид грубої кераміки, яка була йому відома з інших місць у нагір'я, і яку він інтуїтивно визначив як ізраїльську. Свідчення, здавалося, доводили історичність біблійних оповідань: ханаанське місто (згадане у Біблії) було спалене руками ізраїльтян, які потім успадкували його й поселилися на його руїнах.

Насправді, результати Олбрайта, здавалося, будуть відтворені всюди. На прадавньому кургані близько арабського села Бейтін, ототожненому з біблійним містом Вефіль, у дев'ятьох милях до півночі від Єрусалима розкопки розкрили ханаанське місто, населене у період пізньої бронзи. Воно було зруйноване у результаті пожежі в кінці 13 століття до н.е.  і, очевидно, знову заселене іншою групою в першому залізному віці. Це відповідає біблійній історії ханаанського міста Луз, яке було захоплене членами дому Йосипа, які заселили його й змінили його назву на Вефіль (Суд. 1:22–26). Південніше, на значному пагорбі Телль ед — Дувейр у Шефелі — місці, ототожненому з відомим біблійним містом Лахіш (Нав. 10:31–32) — британська експедиція в 1930 році виявила останки ще одного великого міста пізньої бронзи, зруйнованого в пожежі.

Відкриття продовжилися в 1950-х роках, після державотворення Ізраїль, коли ізраїльські археологи почали зосереджуватися на питанні завоювання землі обітованої. В 1956 році провідний ізраїльський археолог Ігаль Ядін ініціював розкопки прадавнього міста Хацор, описаного в книзі Ісуса Навина "главою всіх тих царств" (Нав. 11:10). Це був ідеальний полігон для археологічних пошуків завоювань ізраїльтян. Хацор, ототожнений на основі його місця розташування й популярності з величезним пагорбом Телль — ель — Ваккас у Верхній Галілеї, виявився найбільшим місто Ханаана пізньої бронзи. Він охоплював площу вісімдесяти гектарів — у вісім раз більше, ніж такі відомі місця як Мегіддо й Лахіш.

Ядін виявив, що хоча пік процвітання Хацора припав на середню бронзу (2000– 1550 рр. до н.е.), але він продовжував квітнути й у пізній бронзі. Це було приголомшливе місто з храмами й величезним палацом. Це багатство архітектурного стилю палаців, скульптури й інші дрібні знахідки — уже натякали на результати розкопок Ядіна — з тих пір були виявлені й в 1990-х роках у ході нових розкопок у Хацорі під керівництвом Амнона Бен — Тора з Єврейського університету. Число клинописних табличок натякало на присутність царських архівів. Одна з відновлених таблиць містить царське ім'я Ібні — і цар Хацора по імені Ібні — Адду згадується в архіві з Марі. Хоча обидві датуються набагато більш ранніми часами (у період середньої бронзи), вони можуть бути етимологічно пов'язані з іменем хацорського царя Іавіна, згаданого в Біблії. Навідне повторення цього імені може означати, що воно було династичним іменем, пов'язаним з Хацором протягом століть, що й згадується ще довго після руйнування міста.

Розкопки Хацора показали, що пишнота цього ханаанського міста, як і в багатьох інших містах у різних частинах країни, підійшло до жорстокого кінця в 13 столітті до н.е. Раптово, без видимої тривоги і яких-небудь ознак занепаду, Хацор був атакований, зруйнований і спалений. Сьогодні усе ще збереглися стіни палацу висотою в 2 метри з сирцової цегли, яка cтала червоною від страшної пожежі. Після періоду занедбаності в одній частині великих руїн було засновано бідне поселення. Його кераміка нагадувала кераміку прадавніх поселень ізраїльтян у центральному нагір'ї до півдня.

Таким чином, протягом великої частини 20 століття археологія, здавалося б, підтверджує біблійну розповідь. На жаль, згодом консенсус учених розчинився.




Каталог: authors
authors -> Товаришки оповідання І
authors -> Навчальний посібник для студентів сільськогосподарських вузів економічних спеціальностей львів видавництво «світ» 1995 ббк 65. 28я73 4-46
authors -> 1. Частина Інтелект у цілому. С. 5 Частина Мислення й вирішення проблем
authors -> І. О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету Друкується за рішенням Науково-методичної ради Дніпропетров­ського історичного музею від 12 с
authors -> Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
authors -> Рецензенти Білик Б. І. доктор історичних наук, професор Бризгалов І. В
authors -> 1. психологія як наука І навчальна дисципліна
authors -> Від матки до альцгеймера


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка