Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів



Сторінка15/17
Дата конвертації09.11.2017
Розмір3.85 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Література:

    1. Волошина Т. Гуманістична сутність дидактики В.О.Сухомлинського // Рідна школа. – 1999. – №7-8. – С.6-9.

    2. Захаренко О.А. Слово до нащадків. – К.: СПД Богданова А.М., 2006. – 216 с.

    3. Педагогічний пошук / Скл. Баженовою І.Н. – К.: Рад. школа, 1989. – 539 с.

    4. Освітні технології: Навч.-метод. посібник / Пєхота та ін. – К.: А.С.К, 2001. – 256 с.

    5. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5 т. – Т.3. – К.: Рад. школа, 1976-1977.

    6. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5 т. – Т.4. – К.: Рад.школа, 1976-1977.

    7. Сухомлинская О.В. Учитель в современном мире и его роль в демократиизации образования: Учеб. пособие. – К.: Рад. школа, 1976. – 97 с.

Туркот Т.І., Петрухно О.В.*

МЕТОДИ Формування почуттєво-емоціЙНОЇ сфери студентів-МЕНЕДЖЕРІВ

У статті представлено можливі методи та прийоми формування почуттєво-емоціональної сфери студентів при вивченні конкретних тем з курсу основ менеджменту.

Одним із аспектів формування емоційно-оцінного ставлення студентів до навколишньої дійсності є розвиток їх почуттів, емо­цій. Історико-педагогічний досвід переконує, що чим вища куль­ту­ра почуттів людини в її піднесенні до духовних цінностей, тим вищі моральні критерії особистості, якими вона керується в непередбачених життєвих ситуаціях [2]. Так, К. Ушинський ствер­дж­ував, що ефективність виховних впливів є незначною, якщо во­ни не викликають у них відповідних емоційних переживань. По­в'язані з підкорковими центрами мозку, ці стани вирізняються надзвичайною «консервативною силою» (І.Павлов) і надають пе­ре­конанням тієї сталості, міцності і дієвості, без яких немож­ли­ве існування останніх. Тому цілком справедливо, що головним за­в­дан­ням виховання є формування почуттів [6], а розвиток по­чут­тєво-емоційної сфери особистості набуває особливого значення.

У цьому контексті кваліфікована підготовка студентів за на­пря­мом «Менеджмент організацій» потребує формування не тіль­ки певних професійних знань, але й спектру людських якос­тей, моральних критеріїв, що є необхідною умовою конкуренто­спроможності студента-випусника. Зазначимо, однак, що в осві­тян­ському просторі України представлено досить вузьке коло науково-методичних розробок із зазначеної проблематики. Отже, звернення до неї є досить актуальним, а тому за мету статті поставлено визначення способів емоційного впливу на студентів – майбутніх менеджерів, виявлення механізму їх дії та аналіз наслідків.

Згідно з визначенням С. Рубінштейна, емоції – особливий клас властивих особі психологічних станів, що відображають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємного або неприємного, відносини людини до світу і людей, процес і результати його практичної діяльності [4]. Пізнавальний аспект емоцій у їх вищих проявах є завершуючою ланкою в складних взаєминах емоційної й інтелектуальної сфери людини.

Отже, викладач дисциплін з менеджменту повинен володіти низкою ключових умінь, які зазначені в сучасних освітньо-кваліфікаційних характеристиках. Серед них – уміння сприймати емоційно-психічний стан студентів, визначати особливості сто­сунків у колективі; здійснювати емоційний вплив на студентів; оволодівати новими науково-педагогічними й науково-техніч­ними засобами, передовими, здебільшого нетрадиційними й нестан­дартними методами регулювання стосунків, тощо. Емоційно-вольовий компонент педагогічної діяльності передба­чає формування у студентів та підтримання такого емоційного тонусу, який сприяє оптимістичному настрою, упевненості в успішному досягненні мети, допомагає в подоланні труднощів.

Фактор емоційної підтримки – один з чинників успішного навчання. Особливо важливим є завдання викладача – долучити студентів до емоційного переживання. Цей напрям педагогічної роботи має ґрунтуватись на таких механізмах: емоційного зараження, ідентифікації, актуалізації емоційних ситуацій, у яких перебуває студент.

Емоційне зараження. У процесі викладання менеджменту як науки управління людьми досить важливим є емоційний вплив, який знаходить відповідну позитивну реакцію у студентів. Тобто та­кий вплив інакше можна назвати емоційним зараженням. У хо­ді проведеного бліцопитування, більшість респондентів різного ві­ку (вибірка = 52 особи) зазначили, що добре сприймають звер­нення викладача до комічного, до гумору, подекуди навіть до са­тири. Використання під час заняття комічних розповідей, жартів знімає напругу, допомагає відволіктись, знімає втому, активує увагу.

Відчуття комічного виникає в результаті раптово виявленої невідповідності між удаваною значимістю дійової особи і незграбністю її поведінки, між поведінкою, розрахованою на більш-менш значну ситуацію і дріб'язковим характером ситуації.

Значно складнішіми, ніж відчуття комічного, є гумор та іронія. Гумор припускає, що за смішним, за зухвалими недоліками відчувається щось позитивне, привабливе. У гуморі сміх поєднується з симпатією до того, на кого він спрямований. Англійський письменник Дж. Мередіт прямо визначає гумор як здатність сміятися над тим, що любиш [1]. З гумором ставляться до смішних маленьких слабостей або до не дуже істотних і нешкідливих недоліків, коли за ними приховані реальні достоїнства. Відчуття гумору припускає наявність в одному явищі або особі негативних і позитивних сторін.

Іронія в чистому вигляді припускає, що людина відчуває свою перевагу над предметом, який викликає у нього іронічне ставлення. Коли цей предмет виступає як торжествуюча сила, іронія, стаючи гнівною, обуреною, іноді проникаючись гіркотою, переходить у сарказм. Замість того щоб спокійно вражати зверху, вона починає боротись із своїм супротивником.

Іронія може бути зарозумілою, але – не дріб'язковою, не злою. Стаючи злостивою, вона переходить у насмішку, в знущання. Саме такого ні в якому разі не повинен допускати викладач ні зі свого боку, ні всередині студентського колективу.

Ідентифікація. Цей різновид емоційного впливу може здій­сню­ватись у формі наведення власного прикладу, порівняння з тим чи іншим менеджером, управлінцем, який досяг успіху. Якщо викладач розповідає історії зі свого життєвого досвіду, тим самим він провокує почуття довіри до свого повідомлення; практичне втілення викликає значно більше поваги, аніж теоретизовані положення й догми. Необхідно пам’ятати, що студенти можуть протидіяти або піддавати сумніву роботу тих викладачів, хто не користується в них повагою та авторитетом.

Професійний менеджер – це, перш за все, лідер, здатний повести за собою людей на вершини успіху, людина, яка кваліфіковано й творчо здійснює комунікацію. Тому у процесі підготовки студентів за спеціальністю «Менеджмент організацій» викладачеві потрібно знайомити своїх вихованців з історичним досвідом успішного управління (практика Генрі Форда, Тейлора, Майкла Портера та ін.), залучати до проведення лекцій керівників та топ-менеджерів провідних компаній. Такі розповіді стимулюють студентів ідентифікувати себе з оповідачами й надихатимуть на досягнення успіху. Необхідно усвідомлювати, що для того, щоб враження від таких лекторів визначило відповідний позитивний настрій, потрібно, щоб його емоційний ефект знайшов підготовлений ґрунт і співзвучні мотиви. Тільки в такому випадку він розповсюдиться, «узагальниться».

Актуалізація емоційних ситуацій. Діяльність викладача ме­не­джменту має бути спрямована на вдосконалення фахової майстерності та ефективності взаємодії зі студентською аудито­рі­єю. Досить обережним викладач має бути із застосуванням при­йому актуалізації емоційних ситуацій. Так, стимулювання по­чут­тів захопленості предметом, інтересу до інформації, активно­сті сприяє успішному засвоєнню знань, розкриттю творчого по­тенціалу. Водночас занадто велика збудженість, екзельтований на­стрій може призвести до розсіювання уваги, нездатності за­сво­ювати інформаційні повідомлення. Окремо слід сказати про негативні емоції, котрі викладач навпаки повинен уміти нейтра­лі­зувати. У протилежному випадку на нього чекають такі наслідки:

1. Зневага та недовіра до викладача виявляться у по­дальшій закритості, страхах, дидактогеніях.

2. За відсутності у викладача вміння стимулювати, підбадьо­рювати, допомагати та розвивати студента проявляється налаш­то­ваність на уникнення взаємодії з викладачем, розвиток уміння обійти, приховати; уникнення небезпеки покарання будь-яким способом.

3. Можливим варіантом розвитку дій при неправильно обра­ному педагогічному стилі (побудова речень у формі наказів, звинувачень, погроз, застережень і т. п.) є відкрите проти­стояння, протидія, конфліктогенність, закритість до навчання, негативне ставлення до предмета.

Корисним прийомом формування почуттєво-емоційної сфе­ри виступають релаксаційні вправи та тренінги-альтерна­ти­ви, які можуть використовуватись у процесі викладання менеджменту.

Пропонуємо розглянути способи емоційного впливу на сту­ден­тів, які можна використати при вивченні теми «Стилі керів­ни­ц­тва та методи управління персоналом». Корисним буде викори­с­тання добірки епіграфів, що характеризують різні стилі управління.

Для характеристики демократичного стилю управління, коли керівник використовує переважно соціально-економічні та психо­ло­гічні методи впливу на персонал доречні такі цитати:



  • «Повчання значать багато, але заохочення – все. Заохо­чення після осудження подібно сонцю після дощу» (Й.В.Гете).

  • «Часто переконанням можна зробити більше, ніж насильством» (Езоп).

  • «Головне – не покарати, а примусити діяти!» (А.Урбанович).

  • «Найціннішою своєю якістю я вважаю вміння викликати в людях ентузіазм та розвивати те, що є в них найкращим за допомогою визнання їх досягнень і заохочення» (Чарльз Швеб, американський менеджер).

Вказати на основний недолік ліберального стилю – надмірну м'якість, поступливість, допоможе висловлювання: «Якщо поряд з тобою люди, які завжди кажуть тобі «так», значить або ти сам, або вони займають не своє місце» (А. Урбанович).

Також можна продемонструвати студентам схеми з висловлюваннями до них, наприклад як це показано на схемі 1.

Як висновок з теми можна використати цитату з посібника «Психологія управління» А. Урбановича: «Керувати – значить змінювати стилі керівництва».

Подібний спосіб поєднує демонстрацію й застосування цитат, що характеризують предмет вивчення, тобто вихованці матимуть змогу сприймати й зорові, і слухові образи (розповідь викладача + наочний матеріал), що покращуватиме засвоєння ними матеріалу. З певними словами вони погодяться, інші їх обурять, відтак через звернення до їхніх емоцій, виявлення ставлення до того чи іншого епіграфу, який відображатиме стиль керівництва, одержимо закріпленні знання.





Схема 1. Характерні риси адміністративних методів управління

Найпоширенішим прикладом застосування гумору у педа­го­гічній практиці слід назвати розповіді коректних анекдотів та сміш­них оповідей. У межах теми «Стилі керівництва» під час розгляду авторитарного стилю і застосування адміністративних методів управління викладач може пригадати наступний анек­дот: «В кабінеті одного Президента лунає дзвінок. Він піднімає трубку та віддає розпорядження по телефону: «Гарна! Гарна! Погана! Гарна! Погана!» І так кілька годин. Потім втомлено кладе телефону трубку на місце і каже: «Ну дожилися, до господа­рювалися! Вже й картоплю без мене перебрати не можуть!».

Після того, як анекдот розказано, викладач обов’язково здійснює його аналіз: «З цього анекдоту ви змогли побачити особливості авторитарного стилю, такі як використання адміністративного методу управління – розпорядчі дії у формі розпорядження (вказівки), відсутність делегування повноважень через недовіру до підлеглих і т. п.».

У процесі викладу матеріалу рекомендовано представляти до уваги студентської аудиторії історичні приклади з практики менеджменту. Зважаючи на контекст обраної теми, доцільно поєднувати такі приклади з прийомом порівняння різних стилів: «Торгівельною корпорацією «Wal-Mart» в Сполучених Штатах Америки протягом тривалого часу практикувалась політика жорсткого тиску на своїх співробітників, авторитарний стиль керівництва з використанням адміністративних методів впливу. Зокрема, неухильно скорочувались видатки за рахунок зниження заробітної плати працівників. Цілком закономірно згодом це ви­ли­лося у масові акції протесту, що дістали назву «уолмарти­зації». Антиподом «Wal-Mart» виступила компанія «Costo» – друга за величиною в Америці мережа складів-магазинів. Її топ-менеджер, Сол Прайс, навпаки, запропонував своїм робітникам найвищу заробітну плату в галузі, зробив можливим кар'єрне просування від нижчих щаблів до вищих посад незалежно від віку і родинних зв'язків, а лише за професійними та діловими якостями. У результаті подібного демократичного стилю управління із застосуванням соціально-економічних методів впливу на персонал «Costo» досягла небаченого успіху. Її акції дуже піднялись у ціні на світовій біржі й тепер у магазинах цієї мережі роблять покупки відомі люди, такі як дружина Біла Гейтса та інші. Працівники «Costo» також задоволені й конкурс на заміщення вакантних посад в компанії дуже високий».

Застосування демонстраційного впливу на емоційно-вольову сферу студентів може відбуватись у вигляді інтерв’ю з керівниками. Як свідчить досвід, студентська молодь гарно сприймає людей, що працюють безпосередньо на виробництві. Прослухавши думки такого доповідача про використання того чи іншого стилю управління, методу впливу на персонал у конкретній ситуації з життя, студенти починають «приміряти» дану ситуацію до себе, аналізують, як би вчинили самі, який би вплив здійснили. Відтак у майбутньому можемо розраховувати на вольові дії майбутніх менеджерів.

Обговорення результатів можна провести у формі дискусії, що дасть певну «емоційну розрядку». При цьому не слід забу­ва­ти про культуру прояву емоцій, завдання викладача – контролю­вати емоційні прояви студентів, занадто різкі – коректно обмежувати.

Зазначимо певні особливості проведення практичного за­нят­тя. Ця форма є прийнятною для більш тісного контакту, дає час до глибшого вивчення теми і використання більшої суку­ності прийомів емоційного впливу. Часто необхідним у такому випадку є певна підготовча і/або самостійна робота студентів.

Корисним прийомом формування почуттєво-емоційної сфе­ри виступають релаксаційні вправи та тренінги-альтерна­тиви, які можуть використовуватись у процесі викладання мене­дж­менту. Тре­нінг з теми «Стилі та методи управління» можна провести, роз­поділивши студентську групу на підгрупи за кількістю управ­лін­ських стилів. Кожній групі попередньо запропонувати завдання:

1) «Авторитарний стиль, адміністративні методи управ­лін­ня» – у гранично короткий строк підготувати об’ємний реферат із теми;

2) «Демократичний стиль, соціально-економічні та психоло­гічні методи управління» – перечитати літературу з даної тематики для того, щоб викласти своє бачення кожного стилю й відповісти на поставлені запитання;

3) «Ліберальний стиль, соціально-економічні та психологічні методи управління» – дібрати характеристики стилів з додаткових джерел (не окреслювати кількість і діапазон джерел пошуку, залишивши це на власний розсуд студентів).

У кожній групі призначити керівника, дати йому завдання щодо організації роботи групи, використати ті чи інші методи управління. У підсумку шляхом обговорення оцінити результати роботи кожної групи, показати, які методи впливу були використані. Керівники груп повинні розповісти про дієвість використання кожного стилю, методу, а також про недоліки в організації, якщо такі були. Студенти наприкінці мають прийти до узагальнення, що в практичній діяльності оптимальним буде використання комбінованого стилю управління.

Таким чином, у статті представлено можливі методи та прийоми формування почуттєво-емоціональної сфери студентів при вивченні конткретних тем з курсу основ менеджменту. Кожен викладач може визначити для себе прийнятну добірку способів емоційного впливу на студентів, ураховуючи їх вікові, ґендерні та індивідуальні особливості.

Література:


  1. Бех І.Д. Принципи сучасної освіти // Педагогіка і психологія. – 2005. – №4 (49). – С. 13-15.

  2. Коломінський Н.Л. Психологія педагогічного менеджменту. Навч. посіб. – К.: МАУП, 1996. – С. 7.

  3. Малафіїк І.В. Дидактика: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2005. – С. 157.

  4. Палійчук О. Стратегія діяльності закладів вищої освіти // Персонал. – 2006. – № 7. – С. 84.

  5. Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології. – СПб., 1998.

  6. Святка О. Педагогічний аспект у дослідженні феномена опору у спілкуванні вчителя й учня // Шлях освіти. – 2005. – №2. – С. 42-43.

  7. Сметанський М. Змістові характеристики виховання як педагогічної категорії // Шлях освіти. – 2005. – №3. – С. 6-7.





Барболіна О.С.*

Развитие мотивационной сферы учащихся
в процессе изучения математики


Автор статті підкреслює значення мотиваційної складової вивчення математики і намагається виокремити її в самостійну методичну проблему, визначає основні засоби мотивації і критерії їх вибору, використовуючи приклади з власного досвіду роботи.

Людьми, профессионально занимающимися математикой или её преподаванием, мысль о том, что математическое обра­зо­ва­ние должно составлять неотъемлемую часть культурного багажа каждого человека, воспринимается как аксиома. Однако учителю неоднократно приходится слышать от своих учеников такой вопрос: «Зачем нужно изучать математику?» И это зачас­тую не проявление любознательности, а своего рода вызов, про­тест, стремление оправдать своё незнание математики и отсут­ствие желания изучать её. К сожалению, в последнее время всё чаще приходится сталкиваться с тем, что многие люди считают нормой своё слабое владение этой учебной дисциплиной.

У подобного явления существуют объективные причины. Абстрактность математической науки делает её достаточно сложной для понимания. То, что является предметом изучения математики, нельзя увидеть, потрогать или попробовать на вкус. Таким образом, возникает мысль: «А зачем изучать то, чего нет в реальном мире?»

Опыт показывает, что большинство учащихся, отвечая на во­прос, что такое математика, определяет её как науку о свой­ствах фигур и вычислениях. Но только единицы могут сказать, что математика создаёт и описывает модели предметов и яв­ле­ний, реально существующих в окружающем нас мире. Именно модели. И именно того, что реально существует. Статистика по­казывает, что каждый ученик за годы обучения в школе решает более 10 тысяч различных задач. И одной из основных целей обучения математике является формирование у учащихся об­ще­го подхода, общего умения решать любые математические задачи. Но этот общий подход есть, по сути дела, модель разум­ного подхода к решению любых практических, технических, бытовых и иных задач, которые будут повседневно встречаться человеку на протяжении всей его жизни. Ведь жить – значит ре­шать задачи! И если учитель не пытается донести это до со­зна­ния учеников, то они не смогут понять, зачем их заставляют про­изводить трудоёмкие вычисления, осуществлять сложные дока­за­тель­ства, не будут видеть реальной практической пользы для себя в учебном процессе и начнут всячески уклоняться от него. И если добавить к этому слабую подготовку, наличие серьёзных пробелов в знаниях, недостаточно развитую умственную культуру учащихся, отсутствие у них самодисциплины, умения концентрировать внимание, недостаток стимулирующей под­держ­ки со стороны родителей, то стоящая перед учителем математики задача значительно усложняется.

И тогда возникает вопрос о необходимости продуманной и чётко спланированной мотивации изучения математики, суть которой состоит в том, чтобы доказать ученикам сопричастность к этой сложной науке каждого человека и научить их получать удовольствие от осознания этой сопричастности.

Учёные утверждают, что мотивационный этап учебной дея­тель­ности определяет 90% её успеха. Ещё В.А. Сухомлинский писал: «Все наши замыслы, все поиски и построения превраща­ются в прах, если у ученика нет желания учиться» [8, с.62]. С.И. Соловцова в своей статье «Развитие компетентности уча­щих­ся при обучении математике» подчёркивает: «Человек – су­ще­ство сознательное. Большая часть его компетентных дейст­вий вызывается теми или другими мотивами. Мотив – это то, что побуждает человека к деятельности, ради чего эта деятельность совершается… Математике успешно обучаются, в основном, те, кто имеет компетентные и хорошо осознанные мотивы» [8, с.60]. В чём должны состоять эти мотивы? Стойкий интерес к математике – когда ученика интересует всё, что связано с ней: и получение новых знаний, и выработка умений, и решение нестандартных задач, когда возникает желание самостоятельно разобраться в проблемной ситуации. Но пробуждение такого интереса – это, прежде всего, задача учителя, и задача, может быть, более сложная, чем само обучение математике.

Чтобы правильно организовать мотивационную деятель­ность, учитель обязан познакомиться с разработанными психологами специальными методиками для определения наличия у учащихся внешних и внутренних мотивов учения и применить их на практике. А затем осуществить правильный выбор приёмов и способов мотивации в зависимости от особенностей конкретного ученика или класса.

В.Д. Шарко, кандидат педагогических наук, подчёркивает, что для планирования деятельности по развитию мотивацион­ной сферы учеников учитель должен знать о тех потребностях, которые имеет каждый человек от рождения. Перечислим те из них, которые могут быть использованы учителем в этом плане:



  • потребность в познании, которая проявляется в стрем­лении человека ставить вопросы и искать ответы на них;

  • потребность в самовыражении, реализация которого опирается на знания, умения и навыки;

  • потребность в оценивании себя, которое проявляется в срав­нении себя с другими, и стремление к самосовер­шенствованию;

  • потребность в социальных связях, которая выражается в стремлении общаться с другими.

Е. Браверман к наиболее важным мотивам познавательной деятельности относит:

  • познавательный, связанный с интересом к новому, неизвестному;

  • мотив «саморазвитие», действие которого проявляется в стремлении больше знать и уметь, развивать свой ум, поднимать культурный уровень;

  • мотив «достижение», действие которого проявляется в желании получить хорошие результаты своей деятельности, победить в соревновании;

  • мотив «профессионально-жизненное самоопределение», действие которого связано со стремлением достичь вершин в будущей профессии;

  • коммуникативный мотив, действие которого связано с желанием ученика общаться, сотрудничать, взаимодействовать;

  • эмоциональный мотив, который порождается позитивными эмоциями – радостью, удивлением, азартом и т.д.;

  • внешний мотив, связанный с получением награды, одобрения со стороны других людей;

  • мотив «позиция», связанный с гражданской ответствен­ностью за дело, чувством долга.

Приёмы развития познавательных мотивов можно разделить на две группы:

  • заинтересовать содержанием учебного материала – новизной сообщения, интересной информацией, историческими сведениями, фактами из жизни учёных, информацией, раскрывающей возможности человека и др.;

  • заинтересовать процессом обучения – использованием раздаточного материала, технических средств обучения; использование компьютерной техники, привлечение к игровой деятельности, проблемное обучение и т.д.

Выделим основные способы мотивации изучения математики:

  • аргументированно объяснить учащимся, как знание математики может быть использовано в различных сферах человеческой деятельности, в том числе в быту (прикладное значение математики);

  • показать, как математические знания могут быть использованы для развития других наук, на уроках по другим предметам (установление межпредметных связей);

  • продемонстрировать, как знание той или иной темы может быть использовано при изучении других тем из области математики (практическое значение математики);

  • создать на уроке ситуацию, в которой становится очевидной необходимость изучения той или иной темы, решение той или иной задачи;

  • доказать, что математика даёт широкие возможности для интеллектуального развития личности;

  • сделать очевидным тот факт, что процесс изучения математики способствует воспитанию воли, умения доводить начатое дело до конца, концентрировать волю и т.д.;

Кроме перечисленных способов мотивации учебной дея­тель­ности существуют и другие. Например, влияние самой лич­ности педагога на подростков. Действительно, учитель, глубоко разбирающийся в основах математической науки, увлечённый её точностью, строгостью и красотой, знающий историю и перспективы развития математики, знакомый с её новейшими достижениями и применением, обладающий профессиональным мастерством, не может не увлечь за собой своих учеников.

Профессионализм учителя включает в себя и знание основных критериев выбора способов мотивации, умение сочетать их, отдавая предпочтение тому или иному способу.

Так мотивировать учебную деятельность путём установле­ния внутри- и межпредметных связей целесообразно в классах с достаточно высоким уровнем подготовки, учащиеся которых имеют систематизированные знания и уже сориентированы на активный познавательный процесс. Если же нужно мотиви­ровать работу учащихся со слабой подготовкой, то эффективней будет связать ту или иную тему с конкретной бытовой проблемой, с каким-то интересным фактом, сделать процесс обучения более увлекательным.

До сих пор речь шла об общих теоретических вопросах, связанных с формированием у учащихся мотивационной сферы учения. А теперь проиллюстрируем некоторые из приведённых выше способов мотивации конкретными примерами.

Одной из интересных и довольно эффективных в плане мотивации форм работы является создание на уроке проблем­ных ситуаций. Возьмём, например, изучение темы «Способы задания плоскостей». Как известно, эти способы основаны на аксиомах стереометрии, то есть на очевидных фактах. И вот тут возникает самая главная трудность, состоящая в необходимости приведения учащихся к мысли о том, что нужно эти очевидные факты зачем-то обстоятельно и подробно изучать. Большинство учеников не может понять, зачем им знать, с помощью чего можно задать некую абстрактную плоскость, у которой и определения-то не существует. Целесообразно поставить перед ними в начале урока следующие «детские» вопросы:


  • Почему трёхколёсный велосипед является устойчивой конструкцией, а двухколёсный – нет?

  • Отчего новогоднюю ёлку помещают именно в крестовину?

  • Чем объясняется то, что забор с опорой не нужно вкапывать в землю?

Ответы, кажущиеся учащимся столь очевидными на первый взгляд, найдутся далеко не сразу, их поиск заставит ребят более заинтересованно углубиться в изучение теоретических основ темы. Это продемонстрирует тот факт, что не всегда на вопро­сы, связанные с привычными бытовыми проблемами, можно ответить, руководствуясь только здравым смыслом. К тому же, таким образом построенный процесс изучения темы поможет ещё раз обратить внимание учащихся на то, что все окружа­ющие их явления основаны на строгих математических законах. Это послужит дополнительным стимулом для изучения всех последующих тем стереометрии. А вот для того, чтобы мотивировать изучение самих аксиом, можно предложить учащимся придумать к каждой из них такое пространство, в котором эта аксиома нарушается. Таким образом, ребята работают над созданием своих геометрических «миров». Конечно, подобное математическое творчество под силу ученикам с довольно высоким уровнем подготовки.

Иногда достаточно лишь направить деятельность учащихся в определённое русло, чтобы они затем самостоятельно убеди­лись в необходимости математического образования для себя. С этой целью можно организовать конкурс творческих работ «Математика вокруг нас», суть которого заключается в том, что­бы ребята в свободное от уроков время, вооружившись фото­аппа­ратами, попытались запечатлеть на плёнке всё то, что, по их мнению, имеет непосредственное отношение к математике (в природе, архитектуре, технике, быту, спортивной деятельности и т.д.), и затем, систематизировав эти снимки, снабдили их соответствующими комментариями. Основными критериями оценки творческих работ являются художественно-эстетическая ценность фотографий, глубина математического содержания изображений, а также научная точность и оригинальность текста. Самым важным результатом этого конкурса может быть то, что для ребят, которые ранее не проявляли к изучению математики особого интереса, выполнение конкурсного задания послужит своего рода открытием мира математики.

В современных условиях для мотивации изучения математики можно использовать и ярко выраженное стремление подростков к успеху, признанию, к финансовому процветанию. Можно задать такие вопросы:


  • Считаешь ли ты наличие ума и умения его применять одним из основных условий успеха?

  • Хочешь ли ты, чтобы тебя окружали интересные люди?

Естественно, что вы получите положительные ответы. А это удобный момент для того, чтобы сообщить ученику хорошо из­вестные педагогам, но далеко не всегда усвоенные подростками факты, подтверждающие, что математика обладает огромными возможностями для умственного развития человека. А именно, для развития логического мышления, пространственного пред­став­ле­ния, алгоритмической культуры, умения устанавливать причинно-следственные связи, аргументировать утверждения, моделировать ситуации и т.д. Формирование же умственной куль­туры способствует развитию речи, поскольку язык и мышле­ние находятся в неразрывной связи между собой, а математи­ческий язык считается образцом точности, ясности и лаконич­ности. Естественно, любой работодатель предпочтёт иметь в ка­чест­ве своего служащего человека, обладающего всеми пере­чис­ленными выше достоинствами. К тому же, высокоинтел­лек­туальный человек будет притягивать к себе более интересных и развитых во всех отношениях людей, формируя вокруг себя яркое и умное окружение. А теперь спросите у ученика, неужели он готов отказаться от этих преимуществ изучения математики и будет продолжать упорствовать в своём невежестве. Кандидат педагогических наук Е.С. Дубинчук утверждает: «Необходимо преодолеть определённый психологический барьер самим учи­те­лям, поверить в то, что воспитание ума, культуры мышления учащихся, несмотря на сложность этого, казалось бы, косвен­ного пути, обеспечивает более высокие результаты в обучении математике. Значительно обогащается и мотивационная сфера учеников, ибо процесс познания при такой методике становится для них личной потребностью» [5, с.5].

Научно подтверждён тот факт, что изучение математики способствует выработке тех качеств, которые принято называть «настоящими бойцовскими качествами». По мнению известного педагога и популяризатора математики Дьерда Пойи, обучение искусству решать задачи есть воспитание воли. Действительно, серьёзная работа над приобретением знаний в любой научной области, а в математике особенно, требует систематического напряжения умственных усилий, настойчивости в преодолении трудностей, мужественной встречи неудач. В процессе изучения математики учащийся учится доводить начатое дело до конца. Ведь если заданием является решение задачи или доказа­тель­ство теоремы, то чётко определяется и тот момент, когда зада­ние можно считать окончательно выполненным: когда решена задача или доказана теорема. Такая чёткая определённость показателей результата оказывает сильное стимулирующее влияние на упорство, настойчивость в достижении цели. Победа здесь так же очевидна, как и в спортивном состязании, и ученик сам может зафиксировать свой успех.

Говорить о значении математики для развития умственной культуры и волевых качеств человека целесообразно не только с учениками, но и с их родителями. Реакция со стороны родителей после таких бесед проявляется и в глубоком интересе к словам учителя, и в том, как меняется характер их вопросов к педагогу и отношение к его критической оценке деятельности детей во время учебного процесса.

Итак, основными задачами учителя для развития мотиваци­онной сферы учащихся в процессе изучения математики являются следующие:



  • изучение психолого-педагогических особенностей моти­вов человеческой деятельности;

  • развитие мотивов, уже сформированных у учащихся, опора на них во время планирования деятельности на уроке;

  • формирование новых мотивов познавательной деятель­ности учащихся.

Компетентное и своевременное решение этих задач позво­лит повысить качество учебной работы, послужит стимулом для активизации самообразования учащихся и будет способствовать усилению значимости математического образования для под­растающего поколения.

Каталог: tvo
tvo -> Творчість юрія клена в контексті українського неокласицизму
tvo -> Таврійський вісник освіти
tvo -> Олесь Гончар Крапля крові Роман
tvo -> Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів
tvo -> Методичний кабінет
tvo -> Таврійський вісник освіти
tvo -> Конкурсу рефератів з патріотичного виховання «Твої герої Запорізький край»
tvo -> Самопідготовка 6 клас 23. 10. 2014
tvo -> Л. А. Гончаренко Відповідальний секретар В. В. Кузьменко


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка