Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів



Сторінка6/17
Дата конвертації09.11.2017
Розмір3.85 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Література:

  1. Бабанов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання в школі: Монографія. – Запоріжжя: Просвіта, 2000. – 160 с.

  2. Ігри дорослих. Інтерактивні методи навчання. / Упоряд. Л. Галіцина – К.: Ред. загальнопед. газ., 2005 – 128 с.

  3. Сиротенко Г.О. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання. – Х.: Видав. гр. «Основа», 2003 – 80 с.

  4. Пометун О.І. та ін. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн. / О.І. Пометун, Л.В. Пироженко. / За ред. О.І. Пометун. – К.: Видавництво А.С.К., 2004 – 192 с.

Кацова Л.І.*

Диференційований підхід у підготовці студентів до економічної практики

У статті розкриваються можливості здійснення технологій, спрямованих на підготовку студентів до економічної практики шляхом надання їм диференційованої підготовки.

Успішність педагогічної діяльності значним чином визначається індивідуальними якостями особистості. Тому підготовка майбутніх фахівців вимагає реалізації принципу індивідуального підходу.

Актуальність цієї вимоги зростає в зв’язку з кардинальними змінами, які відбуваються в українській освіті. У суспільстві з’явилися нові цінності – самоактуалізація, самореалізація, самопроектування, що стали основою нової гуманістичної парадигми особистісно-орієнтованої освіти. Згідно з «Націо­нальною доктриною розвитку освіти України в XXI столітті» гуманістичні цінності освіти зумовлюють зміну авторитарно дисциплінарної моделі навчання й виховання особистості майбутнього спеціаліста на засадах індивідуалізації, створення умов для саморозвитку й самонавчання, осмисленого визначення своїх можливостей і цілей майбутньої професійної діяльності.

Разом із цим, як свідчить вивчення масового досвіду, у підготовці та організації економічної практики принцип індивідуального підходу майже не реалізується.

У педагогіці вищої школи до проблеми індивідуального та диференційованого підходу останнім часом зростає інтерес. Серед провідних напрямів дослідження означеної проблеми С.Каргін визначив такі аспекти:


  • розробка психолого-педагогічних основ і технологій індивідуального підходу до студентів (Л.Абрамова, С.Кілене, Л.Моносова);

  • особливості індивідуально-диференційованого підходу у вищій школі й залежність його здійснення від типу мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів (Л.Абрамова, Л.Деркач, Л.Образцова);

  • дослідження можливостей здійснення індивідуального підходу при самостійній роботі студентів (А.Алексюк, Л.Деркач, Р.Семенова);

  • здійснення індивідуального підходу в навчанні за допомогою програмованого контролю знань і алгоритмічних правил (М.Разладова, Г.Скок);

  • індивідуальний підхід як засіб формування власного стилю навчально-пізнавальної діяльності й творчої особистості майбутніх спеціалістів (С.Кілене, Л.Лузіна, В.Почекасников).

Психолого-педагогічною основою типологічного групування студентів з урахуванням індивідуально-психологічних особливо­стей є детальна розробка проблеми психологами (Б.Теплов, В.Небиліцин, В.Марлін, Є.Климов та ін.).

В усіх згаданих напрямках вивчення зазначеної проблеми акцентується те, що диференціація навчання як спосіб його індивідуалізації, як варіант педагогічно цілеспрямованої організації колективної діяльності студентів та їх взаємодії з викладачем стимулює суспільну творчу активність включеної в неї особистості, розвиває їхні здібності, формує вміння й навички працювати в колективі. Переваги диференційованої системи навчання полягають у сутності цього способу організації навчання, що передбачає формування особистості студента через розвиток його індивідуальних особливостей. Проте, проблема диференційованої підготовки студентів до економічної практики в згаданих дослідженнях спеціально не розглядається.

Особливі труднощі в здійсненні диференційованого навчання у ВНЗ пов’язані, на думку С.Каргіна, з відсутністю необхідних методичних рекомендацій. Саме цим пояснюється епізодичний характер його використання, що негативно відбивається на можливості ефективно розвивати самостійність студентів, їхню свідомість у виборі бажаного й посильного рівня навчання, підвищувати якість професійної підготовки.

Сформульована нами мікрогіпотеза передбачає, що диференційована підготовка студентів економіко-юридичного факультету до економічної практики залежно від їхньої професійної компетентності та сформованості професійних мотивів з урахуванням характеру самооцінки своїх професійних якостей, сприятиме не тільки підвищенню успішності економічної практики в цілому, але, головне (із точки зору нашого дослідження), формуванню професійного інтересу в майбутніх економістів.

Експериментальна робота для перевірки визначеної мікрогіпотези проводилася в академічній групі четвертого курсу (протягом двох років).

Формулюючи мікрогіпотезу, ми виходили з того, що запорукою успішного здійснення людиною професійної діяльності, як свідчать багаточисельні наукові дослідження (М.Каган, М.Кветной, В.Лозова, К.Платонов, О.Попова та ін.), виступає професійна компетентність фахівця.

Компетентність – це властивість особистості, яка виражає певну міру опанування (освоєння, засвоєння) нею деякою частиною соціального досвіду й забезпечує прийняття певного рішення в певній діяльності (Р.Немов).

Професійна компетентність студентів-практикантів передба­чає володіння ними необхідними знаннями й уміннями для про­хо­дження економічної практики на підприємствах, банках тощо.

Ступінь професійної компетентності студентів-практикантів ми визначали двома рівнями – задовільним і незадовільним. Така рівнева градація була обрана нами з огляду на реальні можливості здійснення диференційованої підготовки студентів до економічної практики, оскільки дозволяла сформувати оптимальну кількість мікрогруп.

Задовільний рівень професійності студентів передбачає достатній рівень професійних знань і вмінь. При цьому студенти потребують дозованої, ситуативної допомоги з боку керівників практики.

Студенти з незадовільним рівнем професійної компетентності характеризуються недостатнім рівнем знань, відчувають утруднення в застосуванні їх на практиці. Потребують постійної допомоги.

За даними нашого експерименту, 25 студентів (71%) академгрупи мали задовільний рівень компетентності, 29% – незадовільний.

При формулюванні мікрогіпотези ми спиралися також на положення діалектичного матеріалізму, згідно з яким мотивація визначається, як регулятор діяльності людини. Мотиваційна сфера особистості – це сукупність зовнішніх впливів на людину і на її власну сутність. Мотивація майбутньої діяльності в цьому зв'язку не випадкова, а є результатом взаємодії студентів зі світом, відбиття його впливів крізь потреби, інтереси, ціннісні орієнтації особистості.

Для визначення рівня сформованості професійних мотивів студентів – високого, достатнього, елементарного – було використано анкетування, індивідуальні бесіди, метод експертних оцінок. Використані методи дозволили визначити провідні мотиви професійної діяльності студентів, їхнє ставлення до професії економіста.

Для студентів із досконалим рівнем сформованості мотиваційної сфери найважливішими стимулами до майбутньої професійної діяльності виявилися розуміння важливості професії економіста для суспільства; для студентів із достатнім рівнем сформованості професійних мотивів – можливість займатися улюбленою справою й те, що праця економіста, на їхню думку, відповідає власному характеру й здібностям; для студентів з елементарним рівнем професійних мотивів притаманні такі стимули, як регламентований робочий день і відсутність у роботі важких фізичних навантажень.

Кількісний розподіл випробуваних за рівнем професійних мотивів представлено в таблиці 1.

Таблиця 1

Розподіл групи студентів за рівнем

сформованості професійних мотивів


Рівень сформованості професійних мотивів

Кількість студентів

(%)

Високий

24,0

Достатній

52,0

Елементарний

24,0

Підставою для врахування професійної самооцінки студентів – завищеної, заниженої, адекватної – стали результати психологічних досліджень (Я.Коломинських, Л.Мітіна, А.Реан та ін.), які свідчать про те, що професійна самооцінка, як і мотивація, є важливішим елементом у структурі професійної Я-концепції особистості і значним чином зумовлює ефективність формування професійного інтересу у майбутніх економістів.

Для визначення самооцінки професійно значущих якостей фахівця кожним студентом (самооцінки потенціалу) був використаний метод моделювання. Сутність даного методу полягає в складанні двох рядів: ідеального (які якості бажає мати кожний студент) і суб’єктивного (якими якостями володіє кожний студент на теперішній момент). Якості ранжувалися за ступенем значущості, після чого між двома рядами виявлявся ступінь кореляції. Коефіцієнт кореляції, що лежить у межах від 0,1 до 0,4, відповідає заниженій самооцінці; коефіцієнт кореляції від 0,5 до 0,7 свідчить про адекватну самооцінку; від 0,8 до 1 – про завищену самооцінку. Одержані результати відображені в таблиці 2.

Таблиця 2


Характер професійної

самооцінки

Кількість студентів

(%)

Завищений

24,0

Занижений

32,0

Адекватний

44,0

Аналіз результатів експериментальної роботи свідчить про зростання інтересу студентів до навчально-пізнавальної діяльності та професії економіста, стимулює самостійну роботу при підготовці до занять та активну участь студентів під час проведення практик, призводить до професійного зростання майбутніх економістів.

Пугачова Н.І., Мазаєва К.В.*

Олімпіади з біології та екології як один з аспектів у роботі з обдарованою молоддю

Зміст статті знайомить із методикою підготовки обдарованих учнів до участі у Всеукраїнських олімпіадах з біології та екології. У статті наведено основні етапи роботи з учнями й певні види завдань до різних етапів Всеукраїнської олімпіади з біології та екології.

Кожна держава прагне до зміцнення свого наукового потенціалу. Це запорука її розвитку, добробуту громадян, а також необхідна умова визнання іншими країнами світу.

Виростити своїх науковців – нелегка праця, і починати її потрібно зі шкільної лави. На сучасному етапі реформування освіти в Україні держава приділяє велику увагу створенню умов успішного навчання та розвитку здібностей обдарованих молодих людей [3].

У різні роки Президентами України видано низку Указів щодо підтримки обдарованої молоді України.

Інтеграція нашої держави в загальноєвропейський простір потребує розроблення нових напрямів роботи з обдарованими учнями. Це пов’язано з тим, що в Україні склалася критична ситуація з поповненням національної науки молодими кадрами. «Старіння» української науки вже сьогодні негативно познача­ється на інноваційно-технологічному розвитку держави [2].

Для подальшої реалізації державної політики у сфері створення сприятливих умов для виявлення обдарованої молоді та набуття нею навичок і знань, у яких найбільше виявляються природні здібності в певних галузях діяльності, застосування її здібностей в Україні, а також залучення педагогічних і науково-педагогічних працівників до роботи з обдарованою молоддю розроблена Концепція державної програми роботи з обдарованою молоддю на 2006-2010 роки.

Мета Програми полягає в забезпеченні підтримки обдарованої молоді шляхом створення умов для її творчого, інтелектуального, духовного й фізичного розвитку.

Основними завданнями та шляхами виконання програми є:



  • Створення та формування загальнонаціональної системи виявлення та відбору обдарованої молоді.

  • Удосконалення нормативно-правової бази щодо організації та поліпшення науково-методичного забезпечення роботи з обдарованою молоддю.

  • Розроблення нових напрямків роботи з обдарованою молоддю шляхом створення науково-методологічного підґрунтя для розвитку ефективних систем виявлення, навчання й професійної орієнтації обдарованої молоді (видання сучасних підручників, посібників, розроблення технічних засобів навчання, навчальних програм, спецкурсів, факультативів).

  • Піднесення статусу обдарованої молоді та її наставників (наукових працівників, тренерів-викладачів).

  • Розширення мережі навчальних закладів для апробації та запровадження сучасних методик виявлення навчання та виховання обдарованої молоді.

  • Залучення обдарованої молоді до науково-дослідницької, експериментальної, творчої діяльності зі створенням навчальних закладів, гуртків, зокрема філій Малої академії наук, що працюють з обдарованою молоддю.

  • Проведення всеукраїнських олімпіад, конкурсів, конкур­сів-захистів, турнірів, фестивалів та забезпечення участі обдаро­ва­ної молоді в міжнародних інтелектуальних і творчих змаганнях.

  • Модернізації вищої та післядипломної педагогічної освіти відповідно до сучасних вимог, розширення системи підготовки (перепідготовки) педагогічних кадрів, що працюють з обдарованою молоддю.

У нашій державі щорічно проводяться Всеукраїнські учнівські олімпіади. У 2007 році на базі Південноукраїнського регіонального інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів проводилася XXVIII Всеукраїнська олімпіада з біології та екології. Аналізуючи підготовку до неї та проведення всіх етапів олімпіади ми, надаємо методичні рекомендації щодо підготовки учнів до участі в ІІІ-IV етапах Всеукраїнських олімпіад із біології та екології за таким планом:

    1. Тренувальні завдання для підготовки до олімпіад.

    2. Тестові завдання біологічних олімпіад.

    3. Відкриті теоретичні питання.

    4. «Практичні на папері» – особливий тип завдань біологічних олімпіад.

    5. Практичні завдання [4].

  1. Тренувальні завдання для підготовки до олімпіад. Для успішного виступу учнів на олімпіаді велике значення має попередня підготовка. Особливо успішною вона стає якщо:

    • Учням надається можливість брати участь у змаганнях, які подібні за структурою до олімпіад.

    • Регулярно виконуються текстові й практичні завдання під час індивідуальних занять учнів з учителями школи.

    • Організують суміщення проведення практичних і теоретичних занять.

    • Забезпечують аналіз відповідей із тестів, теорії та практики.

    • Проводити два великі тестові контролі – на початку підготовки й у кінці.

  2. Тестові завдання біологічних олімпіад.

Особливий тип завдань олімпіади становлять тестові завдання, які дають змогу оперативно перевірити знання фактичного теоретичного матеріалу, надійно та валідно оцінити знання учасників олімпіади. У тестових завданнях можна максимально віддзеркалити зміст усього курсу біології. [5]

  1. Відкриті теоретичні питання.

Олімпіадні завдання мають базуватися на знаннях програмного матеріалу, вже вивченого на час проведення олімпіади, і містить також елементи знань, що випереджають програму. Реалізація цієї вимоги дасть змогу зробити знання активними й через виконання олімпіадних завдань глибше вникнути в зміст предмета, узагальнити вивчене. Таким чином, олімпіада виконує навчальну функцію [1].

Олімпіадні завдання мають значно більшу цінність, якщо вони передбачають кілька варіантів відповідей. Такі завдання вчать думати, аналізувати, зіставляти. Крім того, запитання варто формулювати так, щоб школяр міг обрати форму відповіді: однозначно відповісти на запитання чи запропонувати гіпотезу й аргументувати її тощо.

Важливою характеристикою олімпіадних завдань є їх фундаментальність. Це завдання, які дають змогу учаснику олімпіади показати глибокі знання з біології, законів, закономірностей розвитку живої природи. Вони, як правило, мають інтегрований характер і потребують також застосування знань з хімії, фізики, географії [6]. Наприклад, таке завдання: «У відомому фільмі «Людина-павук» стверджується, що павуки «здатні вступати в контакти один з одним і комбінувати кращі властивості, зчитуючи генетичну інформацію з партнера». Так головний герой набув свої особливі здібності після укусу павука. Поясніть, у чому фантазія авторів фільму не відповідає дійсності, і яким чином можна комбінувати властивості різних видів організмів».


  1. Практичні завдання.

Розглянемо вимоги, які висуваються до учнів, що виконують практичні завдання. Практичний тур Всеукраїнської олімпіади передбачає проведення лабораторних та практичних робіт. Під час виконання практичних робіт учасникам олімпіади можуть бути запропоновані задачі з генетики, екології, енергетичного обміну тощо. На виконання кожного завдання відводиться одна година. Протягом останніх років для учнів 8 та 9 класів пропонується виконати три роботи, для учнів 10-11 класів – чотири. Під час проведення практичного туру перевіряється вміння учасників олімпіади використовувати запропоновані біологічні методи для розв’язування поставленої проблеми, узагальнювати одержані результати та робити висновки. Автори наводять приклад практичного завдання для учнів 9 класу.

Тема: Аналогічні органи в рослин різних відділів

Матеріали й обладнання: зразки двох видів рослин, чашка Петрі, лупа ×7, пінцет, дві препарувальні голки, два аркуші А 4, олівець, ручка, серветка, лезо.

Мета: довести належність двох рослин до різних відділів.

Хід роботи:

Перед вами зразки 2 рослин. Роздивіться їх, вивчіть уважно морфологічну будову.

1. Ретельно обстежуючи рослини за допомогою наданого обладнання, знайдіть у кожної з них головні морфологічні частини тіла. Виконайте рисунки морфологічної будови кожної рослини.

2. Знайдіть якомога більше аналогічних органів у будові обох рослин. Випишіть послідовно встановлені вами пари цих органів.

Вкажіть під кожною парою:

а) спільне призначення органів;

б) походження кожного окремого органу.

3. З усіх встановлених вами аналогічних органів оберіть ті, морфологічні властивості яких у даної рослини дозволяють визначити її належність до певного відділу рослин. Випишіть.

У висновку дайте відповідь на питання:

1) за якою з морфологічних ознак, рослину №2 в жодному разі не можна віднести до одного відділу з рослиною №1;

2) назвіть обидві рослини та відділи, до яких вони належать.

Таким чином, основними етапами роботи з обдарованою молоддю під час їхньої підготовки до участі у Всеукраїнських олімпіадах з біології та екології є наступні:



  • Виконання тренувальних завдань із практичного та теоретичного турів олімпіади;

  • Підготовка до виконання тестових завдань біологічної олімпіади;

  • Аналіз відповідей різних розділів курсу «Біологія»;

  • Тренування учнів до виконання завдань «практичні на папері»;

  • Робота в «лабораторіях» – систематика рослин, фізіоло­гія рослин, біохімічна, біофізична, анатомія людини й тварин тощо.

Література:

  1. Положення про Всеукраїнські учнівські олімпіади з базових і спеціальних дисциплін // Інформаційний збірник Міносвіти України. – 1998. – № 22.

  2. Концепція державної програми роботи з обдарованою молоддю на 2006-2010 роки // Освіта України. – 2006. – № 48. – С. 1-3.

  3. Кремінський Б.Г. Організація та проведення всеукраїнських учнівсь­ких олімпіад і турнірів. – Харків: Видавнича група «Основа», 2006.

  4. Данилова О.В., Задорожній К.М., Шабанов Д.А., Данилов С.В. Олімпіади з біології для школярів. – Харків: Видавнича група «Основа», 2006.

  5. Ващенко Л.С. Біологічні олімпіади: труднощі і шляхи їх подолання // Біологія і хімія у школі. – 2001. – № 1. – С.41-44.

  6. Ващенко Л.С. Про розробку оцінювання завдань ІІІ етапу Всеукраїнської біологічної олімпіади // Біологія і хімія в школі. – 2001. – № 1. – С. 37-41.



Бабіч І.В.*

Особливості самостійної роботи як складової кредитно-модульної системи навчання студентів медичного коледжу

У статті обґрунтовано особливості самостійної роботи студентів медичного коледжу.

Кредитно-модульна система організації навчального процесу (далі – КМСОНП) – це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів).

Основними завданнями КМСОНП є:


  • адаптація ідей ECTS до системи вищої освіти України для забезпечення мобільності студентів у процесі навчання та гнучкості підготовки фахівців;

  • забезпечення можливості навчання студентові за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми, що сформована за вимогами замовників та побажаннями студента і сприяє його саморозвитку і відповідно підготовці до життя у вільному демократичному суспільстві;

  • стимулювання учасників навчального процесу з метою досягнення високої якості вищої освіти [1].

Реалізуючи концепцію вищої неперервної ступеневої освіти, яка закладена в Законі України «Про освіту» були розроблені освітньо-кваліфікаційні програми та навчальні плани підготовки медичних сестер двох рівнів освіти та кваліфікації − дипломованої та бакалавра [2].

Наступна ступневість медсестринської освіти:

І ступінь − дипломована медична сестра (термін підготовки в медичних закладах освіти 1 рівня акредитації 2 роки на базі закінченої загальної середньої освіти);

ІІ ступінь − медична сестра − бакалавр (термін підготовки 4 роки на базі повної середньої освіти, 3 роки після закінчення медичного закладу освіти І рівня акредитації за денною формою навчання.

Освітньо-професійна програма підготовки медсестри-бакалавра медицини розроблена в 1994 р. з урахуванням вимог Інституту системних досліджень в освіті та Міністерства освіти України, серед яких основними були:

− ґрунтовна підготовка студентів з фундаментальних дисциплін, яка б дозволила продовжити освіту медсестрам-бакалаврам у навчальних медичних закладах ІІІ-ІV рівня акредитації на старших курсах медичного факультету за лікарським фахом;

− включення ряду дисциплін, які б мали розширити компетентність та самостійність медичних сестер, як помічників лікаря в первинному обстеженні пацієнтів та проведенні діагностично-лікувальних заходів при типових випадках найпоширеніших захворювань.

Певна увага була приділена підготовці майбутніх медсестер-бакалаврів з організації та дизайну науково-дослідницької роботи, психології та основ педагогіки, основ адміністрування та управління.

Починаючи з 1997 р., під керівництвом МОЗ України була розроблена та запроваджена так звана «медсестринська модель» бакалаврської програми для медсестер. Суть її полягає в тому, що спочатку студенти вчаться за програмою базового медсестринства протягом перших двох років, а далі протягом наступних двох років вивчають предмети бакалаврської програми, включаючи обстеження та визначення стану здоров’я пацієнта, медсестринський процес, клінічне медсестринство, медсестринство у вузьких спеціальностях, менеджмент та лідерство в медсестринстві, основи педагогіки, громадське здоров’я та громадське медсестринство, медсестринство в сімейній медицині. Була переглянута та корінним чином перероблена кваліфікаційна характеристика випускника медичного училища за спеціальністю «Сестринська справа» І та ІІ рівнів підготовки, враховуючи всі можливі місця її майбутньої праці та функціональні обов’язки.

Була проведена ревізія всіх видів професійної діяльності медичної сестри в результаті чого, крім умінь та навичок по догляду та спостереженню за хворими, наданню невідкладної долікарської допомоги, які вимагалися раніше, були вперше сформульовані вміння з пропаганди медико-гігієнічних знань, профілактики захворювань, формування здорового способу життя у населення, навчання та виховання свідомого ставлення до здоров’я. Таким чином, повний пакет документів, що регламентує концептуальні підходи до змісту і форм підготовки медичної сестри, визначив кінцеві цілі підготовки майбутнього фахівця і став одночасно реконструктивною основою для відбору змісту підготовки, його вдосконалення та створення комплексного методичного забезпечення навчально-виховного процесу.

Упровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) у медичному коледжі передбачає суттєві зміни у його структурі, що обумовлено переорієнтацією всієї методології процесу навчання з лекційно-інформативної на індивідуально-диференційовану, особистісно орієнтовану форму та на організацію самоосвіти студентів.

Індивідуальна та самостійна робота в умовах КМСОНП визначається як один із основних компонентів навчальної діяльності студента, який має займати значну частину його навчального навантаження. Зокрема, відповідно до Тимчасового положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців, обсяг самостійної роботи студента значно збільшено порівняно з традиційною системою навчання – від 15-20% до 40-60% від загального навчального навантаження. При цьому співвідношення між аудиторною та позааудиторною роботою студентів також змінюється на користь останньої [3].

Серед пропозицій, що стосуються удосконалення навчання студентів особливої уваги сьогодні, в умовах реалізації завдань Болонської угоди, заслуговує питання самостійної роботи. Це зумовлюється перш за все її провідним впливом на розвиток пізнавальної активності студентів, механізмів самокерування, особистісного розвитку, виховання відповідальності, можливо­стями безпосереднього поєднання теоретичної діяльності з суто практичними завданнями.

До основних чинників ефективної організації самостійної роботи студентів відносять: забезпечення нерозривного зв’язку самостійної роботи з розвитком мислення студента; дотримання принципу розвиваючого навчання на високому рівні інтелектуальної складності; дотримання принципу поступового нарощування труднощів; набуття самостійною роботою навчального характеру (через навчання студентів раціональним способам самостійної роботи); принципу поступового переходу від контролю викладачем до взаємо- і самоконтролю [4].

Дослідники (Ю.І. Палеха, В.І. Герасимчук, О.М. Шиян) у структурі самостійної роботи виділяють три блоки: мотиваційний, технологічний та організаційний. На їх думку, функцією мотиваційного блоку є спрямоване акцентування викладачем значущості самостійної роботи для опанування всієї системи знань з певної дисципліни й наявності зв’язку виконання ними тієї чи іншої діяльності з майбутньою практичною діяльністю [5]. Для запобігання перевантаження важливо надихнути студентів на свідоме сприйняття, систематичне повторення й закріплення, перевірку і розвиток знань з дисципліни.

В основі технологічного блок, окрім завдання навчити студентів уміло користуватись інформаційними джерелами, вибирати саме те, щонайбільше відповідає конкретній темі, лежить ще одне не менш, а можливо, й найбільш важливе завдання пояснити студентам, як розумно розподіляти власні сили, навчити їх правильно використовувати власні особистісні якості. Соціологічні дослідження виявили, що майже половина (47,3%) студентів очної форми навчання на запитання, що їм заважає вчитися, відповіли: невміння самостійно працювати з програмним матеріалом. З метою якісного виконання першого з названих завдань викладач має ненав’язливо звернути увагу студента на найбільш значущі, проблемні аспекти матеріалу, пропонованого для самостійного вивчення. Якість виконання другого завдання залежить від уміння викладача використати знання індивідуальних психічних особливостей студента й так добрати зміст і методи самостійної роботи, щоб вони сприяли засвоєнню професійних знань, розвитку когнітивної, регулятивної та комунікативної сфер особистості студента [6].

Вже сама суть самостійної роботи передбачає вміння студента до самоорганізації, що й складає організаційний блок самостійної роботи. Але, як свідчить практика педагогічної праці, цей процес проходить значно успішніше, якщо викладач у загальних рисах визначить студентам, що повинно стати результатом самостійної роботи і яким чином його досягти. При правильній, вмілій організації самостійної роботи у студента формуються навички дослідницької роботи.

У зв’язку з цим організація самостійної роботи студентів потребує чіткого узгодження з метою навчання, виховання і самоосвіти. У вивченні кожного навчального предмета вона спрямована на вирішення трьох взаємопов’язаних завдань: розвивати в студентів самостійність у пізнавальній діяльності, забезпечити засвоєння ними навчального матеріалу, який не опрацьовувався на навчальних заняттях, навчати їх творчо використовувати свої знання й уміння.

Дослідники (Н. Сидорчук, В. Шпак) у структурі самостійної роботи студентів виокремлюють такі компоненти: орієнтаційно-мотиваційний, інструктивно-настановчий, процесуальний, корекційний, контрольно- оцінювальний [7, 8].

Орієнтаційно-мотиваційний компонент передбачає роботу, спрямовану на усвідомлення студентами мети конкретної діяльності та орієнтацію їх на виконання самостійної роботи. Інструктивно-настановчий компонент охоплює ознайомлення студентів із особливостями роботи з навчальним матеріалом різних видів, визначення обсягу роботи тощо. Процесуальний − це безпосередньо виконання самостійної роботи. Корекційний компонент передбачає надання допомоги студентам у подоланні труднощів і виправленні помилок. Сутність контрольно-оцінювального компонента полягає у здійсненні контролю процесу самостійної роботи студента: викладач аналізує характер, повноту, зміст, доцільність вибору студентами способів діяльності та оцінює їх. Оцінювання супроводжується цільовою настановою з метою забезпечення переходу студентів на вищий рівень самостійної роботи.

Такий підхід, на наш погляд, не суперечить вищенаведеній структурі самостійної роботи, але відрізняється більшою конкретикою етапів пізнавальної діяльності учнів.

Організація самостійної роботи студентів – складний і багатомірний процес, який містить і формування мотивації, професійної позиції майбутнього фахівця, і органічне включення самостійної роботи в процес засвоєння змісту навчальних дисциплін, і інтеграцію самостійної роботи студентів з досвідом використання сучасних інформаційних технологій, і вибір форм контролю за результатами самостійної роботи [9].

Постає проблема оновлення психолого-педагогічних засад організації самостійної роботи студентів в умовах КМСОНП. Самостійна робота студента в умовах КМСОНП має базуватися на використанні ефективних технологічних схем самоосвіти, повинна бути індивідуалізованою, враховувати рівень творчих можливостей студента, його навчальні здобутки, інтереси, навчальну активність тощо [10].

Залежно від форми організації навчального процесу в умовах КМСОНП студентам медичного коледжу мають бути запропоновані різні види самостійної роботи: за формою завдань, за типом відповідей, за охопленням тих, хто навчається, за місцем виконанням.

На лекційних заняттях самостійна робота студентів спрямовується на ознайомлення з новим інформаційним матеріалом, систематизацію, узагальнення знань. Для організації такої роботи набувають нового значення методи проблемного навчання (проблемний виклад, проблемні питання, евристична бесіда, проведення комбінованих лекцій, які б включали елементи частково-пошукової та дослідницької діяльності і т.д.).

Самостійна робота студентів-майбутніх медичних сестер на практичних та лабораторних заняттях має за мету розширення та поглиблення знань студентів з дисципліни, відпрацьовування та формування умінь і навичок їх застосування, перевірку та контроль знань. Слід зауважити, що дана робота проводиться при безпосередньому керівництві викладача, що дозволяє встановлювати зворотній зв’язок між викладачем та студентом і одержувати достовірні дані про реальні навчальні можливості студентів.

Професійний ріст фахівця, а саме медичної сестри та фельдшера, його соціальне затребування як ніколи залежить від вміння проявляти ініціативу, від здатності до планування і прогнозування результатів своїх самостійних дій [11]. Це переорієнтує самостійну роботу з традиційної мети – простого засвоєння знань, набуття вмінь і навичок – на розвиток внутрішньої і зовнішньої самоорганізації майбутнього фахівця, активно перетворюючого ставлення до інформації, здатності будувати індивідуальну траєкторію самонавчання.

Відповідно головною ознакою самостійної роботи студента стає не факт його занять безпосередньої участі і допомоги викладача, а сполучення в його діяльності функції перекладу інформації у знання та уміння і функції керувати цією діяльністю. Постає проблема розвитку у студентів здатності і потреби використовувати доступні інформаційні можливості для пошуку нового знання та формування готовності до управління власною пізнавальною діяльністю у системі «інформація → знання → інформація».

В умовах кредитно-модульної системи організації навчання актуальною метою самостійної роботи студентів медичного коледжу, за нашими спостереженнями, є набуття індивідуального знання. При з’ясуванні сутності самостійної роботи під час анкетування студентів медичного коледжу, що отримують освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр», більшість вбачають її смисл у поглибленні власного знання з певної проблеми. Таким чином, виникає потреба у формуванні вмінь самоосвітньої діяльності студентів, які здатні перевести індивідуальні знання у площину джерела поповнення наукової інформації.

Опитування, співбесіди й анкетування студентів – майбутніх медичних сестер, дозволяють окреслити традиційні методи самоосвітньої діяльності студентів, а саме, набуття лексичних навичок вербалізації і конспектування, культури читання, оволодіння стилістикою наукової мови, вміння використовувати доступні бібліотечні ресурси, знаходження інформації за допомогою інформаційних технологій. Але ці методи орієнтовані на розвиток здібностей отримувати необхідні відомості з готових джерел, активізувати пізнавальну діяльність студентів у ланці «інформація → знання» (тобто діяльність «для себе»). Це, безперечно, важливо, але для умов інформаційного суспільства недостатньо.

Нагальною потребою організації ефективної самостійної роботи студентів в умовах кредитно-модульної системи стає формування вмінь отримувати суб’єктивне знання (інформація → знання) на основі аналізу, синтезу, класифікації інформації у відповідності зі своїми індивідуальними потребами (задачами).

Таким чином, самостійна робота під час впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу в медичному коледжі набуває чинності у випадку осмислення її студентами як суттєво необхідного елементу власного розвитку. Для цього під час організації самостійної роботи, виходячи зі ступеня готовності до неї кожного студента, необхідно будувати систему завдань таким чином, щоб у кінцевому результаті «привести» до самоуправління пізнавальною діяльністю в системі «інформація → знання → інформація».



Література:

  1. Тимчасове положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців // Кредитно-модульна система навчання (нормативно-правові акти та анотований список літературних джерел) / О.Г. Ярошенко, О.А. Цуруль, І.В. Мороз та інш.; За ред. О.Г. Ярошенко. – К.: НПУ ім.М.П.Драгоманова, 2006. – С.11-18.

  2. Закон України «Про освіту». − К.: Генеза, 1996. − 36 с.

  3. Матеріали міністерства науки і освіти України щодо впровадження кредитно-модульної системи організації начального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації. – К., 2003. – С.9.

  4. Педагогічна технологія: Посібник / І.Ф.Прокопенко, В.І.Євдокімов.− Харків: Основа,1995.– 105с.

  5. Палеха Ю.І. Основи психології та педагогіки: Навч.-метод. посібник / Ю.І. Палеха, В.І. Герасимчук, О.М. Шиян. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2001. – 164 с.

  6. Туркот Т.І., Осадчук І.В. Технологія самостійної роботи студентів, що зберігає їхнє здоров’я (з досвіду роботи) // Педагогіка і психологія. – 2006. – №3. – С. 65-73.

  7. Сидорчук Н.Г. Організація самоосвітньої діяльності майбутніх вчителів у процесі вивчення предметів педагогічного циклу: Дис…канд.пед.наук: 13.00.04 / Житомирський держ. пед. ун-т ім.І.Франка. − Житомир, 2001. − 218 с.

  8. Шпак В.П. Организация самообразования студентов педагогических вузов: Дис…канд.пед.наук: 13.00.01. − Харьков, 1994. − 189 с.

  9. Галицких Е. Организация самостоятельной работы студентов // Высшее образование в России. – 2004. – № 6. – С.160-163.

  10. Положення про організацію навчального процесу підготовки фахівців за кредитно-модульною системою / Розроб. І.Ф.Прокопенко, В.І.Євдокімов, А.В.Губа, О.І.Гончаров, Т.П.Стаканкова, Л.П.Марченко. − Харків: ХНУРЕ, 2004. – 28 с.

  11. Беляева А. Управление самостоятельной работой студентов // Высшее образование в России. – 2003. – № 6. – С. 105-109.

Вінтонів С.В., Соловйова О.М.*

Правова культура як аспект формування особистості юриста

У статті обґрунтовано суть правової культури, розкрито її роль у формуванні особистості юриста.

Світовий культурно-правовий простір розвивається в єдності закономірностей. Систему правових цінностей (форм, норм, принципів і інститутів), накопичених людством, і систему правових цінностей, накопичених конкретним народом, не можна ототожнювати. Однак їх не можна й розривати, оскільки вони перебувають у стані динамічного взаємного збагачення, конкретизації, поповнення. Загальнолюдські правові цінності характеризують рівень правового прогресу світової цивілізації, акумулюють усе краще, що було вироблено різними народами й державами протягом століть. Показником цього прогресу є інститут прав людини, закріплений у міжнародних актах. Універ­салізм прав людини – надбання правової культури людства.

Кожна національна правова культура здатна власними правовими цінностями збагачувати світовий культурно правовий простір, причому різною мірою. Одночасно вона зазнає вплив правової культури як людства в цілому, так і окремої держави. У світі постійно відбувається процес взаємовпливу правових куль­тур різних народів. У «скарбничку» правових цінностей будь-якої держави надходять прогресивні зарубіжні правові елементи в результаті їхньої акультурації. За допомогою юридичної акульту­рації відбувається руйнування замкнутості правових культур.

Кожна професія висуває до людей, які її обрали, певні вимоги. Отримавши правову освіту, людина стає представником закону та держави, а тому її власне уявлення про чинники, що забезпечують ефективність службової діяльності, стають справою державної ваги.

В умовах розбудови демократичної правової держави та реформування правової системи зміст вищої освіти в навчальних закладах України трансформується в напрямку професійного вдосконалення.

Зміни, що відбулися в нашому суспільстві, висувають нові вимоги до освіти, трансформують методи викладання й підходи до навчального процесу, спонукають до активної й система­тичної творчості, до самовдосконалення та пошуку нових рішень.

Правова культура юриста – це система професійно-правових знань, умінь і навичок, що характеризують високий ступінь правового розвитку особи та її вплив на правову культуру суспільства завдяки практичній юридичній діяльності в суворій відповідності закону.

Правова культура юриста має більш високий ступінь правової свідомості й мислення. Визначальними ознаками професійно-правової культури юриста є юридичність його праці й спеціалізація практичної діяльності кожної професійно-правової групи (суддів, прокурорських працівників, працівників ОВС, юрисконсультів, адвокатів тощо). При цьому, у межах професійно-правової групи можливі різноманітні рівні правової культури. Наприклад, серед працівників міліції спостерігається розрив у правовій культурі рядового й командного складу, офіцерів окремих підрозділів міліції: кримінальної, громадської безпеки, транспортної, ДАІ, охорони, спеціальної міліції. Професійно-правова культура працівників ДАІ відрізняється від аналогічної культури працівників підрозділу кримінальної міліції й т. д. Має місце загальна закономірність: рівень професійної культури працівників міліції, як правило, тим вище, чим ближче вони знаходяться до діяльності, що здійснюється в сфері права.

Головне в професійно-правовій культурі – високе місце права, його верховенство й відповідність правовій системі суспільства: підготовка юридичних кадрів, роль юридичних служб у всіх сферах суспільного й державного життя, положення суду, прокуратури, адвокатури, нотаріату, міліції, розвиненість наукових юридичних установ, ефективність роботи професійних юридичних громадських організацій тощо.

Професійно-правова культура юриста спирається на правову культуру суспільства, виходить із неї. Одночасно вона впливає на неї, піднімає правову культуру суспільства до свого, більш високого рівня, служить стимулятором її розвитку. Змістом правової культури працівників ОВС є: знання правових норм, повага до права, звичка дотримуватися законів і службових розпоряджень, переконаність у правильності й справедливості правових норм, активна життєва позиція при виконанні службових обов'язків. Відповідно до «Основних принципів юридичної діяльності», розроблених ООН, юристи – це основні представники здійснення правосуддя. Як захисникам прав своїх клієнтів і справ правосуддя в цілому, їм належить визначальна роль у функціонуванні демократичного суспільства.

Престиж юридичної професії – це авторитет (вплив, повага) у суспільстві судді, адвоката, юрисконсульта, нотаріуса, слідчого та інших працівників-юристів.

Престиж юридичної професії багато в чому залежить від:

1) правової політики держави;

2) відповідності практичної діяльності юриста професійним стандартам, що розкриваються через деонтологічні нормативи його культури.

Шляхи впливу правової політики держави на зростання престижу юридичної професії:

1) ствердження пріоритету права;

2) прийняття якісних законів, що характеризуються узгодженістю всіх приписів, які міняються в них;

3) підготовка висококваліфікованих кадрів;

4) створення необхідних спеціальних умов для правового обслуговування населення, здійснення правових процедур у процесі правозастосовної діяльності;

5) запобігання порушенням законності правопорядку в державі.

Престиж юридичної професії залежить від відповідності діяльності юриста деонтологічним нормативам його культури:

1) виконання професійних обов’язків повинне мати пріоритетне значення над іншими заняттями юриста;

2) юрист не вправі заподіювати збиток своїй професії задля особистих інтересів інших осіб;

3) у будь-якій ситуації юрист повинен діяти професійно, зберігати особисту гідність, піклування про свою честь, уникати всього, що могло завдати шкоди його репутації й поставити під сумнів його об’єктивність і некомпетентність;

4) юрист зобов’язаний здійснювати самоконтроль із метою запобігання й припинення порушення деонтологічних правил поведінки.

Самоконтроль обов’язковий для юристів, які працюють як у державній системі, так і в приватній. Особливого значення він набуває в умовах саморегулювання, що надається низці юридичних професій (адвокатам, приватним нотаріусам), котрі мають певну автономність від держави й свободу від її тиску. Сама держава вповноважує представників цих професій бути значною силою в підтримці правових основ державної влади, протистояти зловживанням службовим положенням.

Роль професійно-правової культури юриста знаходить вираження у всіх взаємозалежних елементах правової культури суспільства.

Правосвідомість населення багато в чому визначається ступенем освоєння (вираження знання й розуміння) права громадянами, посадовими особами. Від якісної роботи юриста залежить визнання громадянином цінності права в сфері суспільних відносин: знання права, розуміння його змісту, вміння пояснити ті чи інші положення закону, застосовувати його, визначити сферу дії; застосовувати в практичній діяльності здобуті правові знання, використовувати закон для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів; уміти поводитися в складних правових ситуаціях та ін.

Професійна правосвідомість юриста є неабияким чинником впливу на загальний стан дотримання правових норм, що забезпечують права й свободи людини. Вона відрізняється не просто стійко позитивним ставленням до права й практики його застосування, але й згодою із правовими приписами, тобто солідарністю із законодавцем. Розуміння корисності, необхідності й справедливості застосування закону, звичка його дотримуватися – характерні риси правосвідомості юриста, що позитивно позначаються на правосвідомості людей, які з ним контактують.

Вплив юриста на правосвідомість суспільства виражається, як мінімум, у:



  • юридичному забезпеченні прав громадян на доступ до правової інформації. Одним з основних вимог правової культури громадянина є презумпція знання закону, тобто припущення про знання особою закону, що забезпечує нормальне функціону­вання правової системи;

  • розвитку в громадян потреби не тільки знати право, але й дотримуватися його, підтримувати правопорядок у державі.

Від юриста, що розробляє закони, від його професійної культури залежить якість законодавства, його продуманість, узгодженість, сполучення динамічності й стабільності, а також юридична техніка підготовки; прийняття й опублікування нормативно-правових актів; вирішення процесуальних законо­дав­чих питань. Юрист бере участь у законотворчому процесі на всіх етапах його дії й тим самим визначає рівень законодавчої культури; він бере участь в упорядкуванні й систематизації інших правових актів, покликаний забезпечувати їх досконалість.

Практична діяльність юриста є показником рівня правової культури в державі. Вона виражається в знанні законодавства, у налагодженій роботі щодо розгляду правових питань, юридичних справ, і доведенні їх до повного юридичного вирішення. Праців­ни­ки суду, прокуратури, СБУ, міліції митниці, адвокатури, нотарі­ату та інших державних і суспільних структур, де застосовується праця юриста, тільки завдяки професіоналізму спроможні підви­щити правову культуру суспільства, соціальної групи, особи.

Стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегу­льо­ваних за допомогою правових засобів, змістом яких є суку­ність правомірних дій суб'єктів права, залежить, насам­перед, від неухильного дотримання законів юристами як посадовими осо­ба­ми. Правопорядок у суспільстві – показник правової культури не тільки суспільства, але й кожного громадянина. Не можна підтримувати правопорядок не правовими засобами. Юрист – це барометр стану законності, а його переконаність у необхідності дотримання правових приписів є надійною основою режиму дотримання законності громадянами й зміцнення правопорядку в суспільстві. У механізмі затвердження правопорядку юристу належить відповідальна роль як охоронцю прав людини.

Основні спеціальні засоби впливу професійної культури юриста на правову культуру суспільства можна звести до таких:

1. Забезпечення незалежної якості прийнятих законів та інших нормативно-правових актів.

2. Справедливе здійснення правосуддя та виконання інших професійних обов'язків.

3. Запобігання правопорушень і своєчасне розкриття злочинів.

4. Професійне виконання кожним юристом його повнова­жень без бюрократичних зволікань у певний термін і якісно.

5. Правова освіта суспільства щодо принципів і змісту правової держави.

6. Інформування громадян про їхні права й обов'язки, а також про законні способи їх здійснення.

7. Уміння професійно захищати права людини й громадянина та ін.

Сьогодні стало модним говорити про глобалізацію правової культури як провідну тенденцію світу. Однак не можна забувати культурно-правові цінності, успадковані від минулого своєї краї­ни, свого народу. Врахування національних особливостей право­во­го розвитку тієї чи іншої країни – традиційний підхід, що завж­ди буде в інструментарії юриста, поки будуть існувати роз­хо­дження не тільки між народами світу, але й між окремими людьми.

Правові цінності будь-якого суспільства є втіленням засобів, способів і результатів юридичної діяльності. Розвиток правової культури – це постійне перетворення способів юридичної діяльності в її мету й, навпаки, цілей у способи (прикладом може бути прийняття конституції: з одного боку, її ціль – досягнення стабільності суспільства; з іншого – це спосіб рішення конкретних правових питань). Правова культура суспільства є інструментом перетворення правової дійсності. Не можна вдосконалювати суспільство, якщо громадяни не беруть участі в управлінні державними справами, у всеукраїнському й місцевому референдумах. Необхідно свідоме юридичне грамотне ставлення до реалізації права вільно обирати й бути обраним в органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Громадяни повинні знати законодавство, постійно підвищувати юридичну самоосвіту.

Отже, рівень правової культури професійної групи юристів визначається ступенем розвиненості культури кожного з його членів, його юридичної освіченості й рівня кваліфікації. Кожен юрист на своєму робочому місці повинен відповідати посаді, яку обіймає зміцнювати престиж своєї професії й підвищувати правову культуру суспільства.



Література:

  1. Бандурка О.М. Професійна етика працівників органів внутрішніх справ. – Х., 2001.

  2. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник. –Харків: Вид-во НУВС, 2002.

  3. Каборн'є Жан. Юридическая социология. – М., 1986.

  4. Культура и культурология: Словарь / Сост. и ред. А.И. Кравченко. – М.; Академический Проект. Екатеринбург: Деловая книга, 2003.

Гетта В.Г., Повечера І.В.*

Використання інформаційних технологій під час організації самостійної роботи студентів

У статті розглядаються питання інформаційного забезпечення самостійної роботи студентів, виходячи з їхньої діяльності при вивченні різних навчальних предметів. Досліджено шляхи використання сучасних інформаційних технологій у процесі самостійної роботи в нових умовах навчання та їх вплив на підвищення зацікавленості та розвиток самостійності студентів.

Самостійна робота студентів є однією з важливих складових навчального процесу, під час якої відбувається формування знань і вмінь, творчої ініціативи, виховання інтересу до навчання, прагнення до підвищення рівня своєї теоретичної підготовки, а також забезпечується засвоєння прийомів пізнавальної діяльності, здатність вирішувати технічні та наукові задачі. Сучасний етап педагогічної практики вимагає переходу від традиційної технології пояснення матеріалу до діяльнісно-розвивальних технологій. Тому проблема організації самостійної роботи студентів в умовах кредитно-модульного навчання є актуальною й ключовою в стратегічних напрямах побудови якісно нової системи підготовки педагогічних кадрів.

Перехід на кредитно-модульне навчання пов’язаний із розширенням самостійної роботи студентів. На самостійну роботу студентів стаціонарної форми навчання відводиться не менше 27 годин на тиждень у середньому за період навчання. А під час заочної й дистанційної форм навчання її вага значно зростає, а це потребує вміння самостійно орієнтуватися в стрімкому потоці інформації, постійного підвищення професійного росту й самоосвіти. Процес навчання повинен бути організований так, щоб студент засвоїв не тільки знання й уміння з конкретних дисциплін, а й способи отримання нових знань.

Самостійна робота викликає в студентів, особливо перших і других курсів низку труднощів, які пов’язані з необхідністю адаптації колишніх школярів до нових форм навчання. Багато студентів стикаються із проблемою відсутності навичок аналізувати, робити висновки, систематизувати отримані знання й уміння, невмінням планувати свій час, ураховувати свої фізіологічні можливості.

Дослідження М.І. Дяченка й Л.О. Кандибовича показали, що 45,5% студентів відзначають, що їм не вистачає вмінь правильної організації самостійної роботи; 65,8% опитаних взагалі не вміють розподіляти свій час [1]. Навіть при деякому вмінні самостійно працювати студенти повільно сприймають матеріал на слух, читають і конспектують навчальні тексти навіть рідною мовою, не говорячи вже про іншомовні. Відповідно, можна констатувати незнання загальних правил самостійної роботи, невміння реалізувати зумовлені нею дії, недостатність психологічної підготовленості до такої роботи.

Визначення шляхів покращення самостійної роботи треба починати з дослідження структури діяльності студентів у процесі вивчення конкретних навчальних предметів. Серед традиційних форм самостійної роботи на молодших курсах можна виділити наступні: підготовка до лабораторних і практичних робіт, написання доповідей, рефератів, виконання контрольних робіт та індивідуальних завдань. Зазначене вище свідчить про те, що до самостійної роботи студентів треба готувати.

Складність і об’єм такої роботи збільшується від курсу до курсу. На старших курсах самостійна робота базується на підготовці до лабораторних та практичних робіт, виконанні контрольних та курсових робіт і на завершальних етапах бакалаврських та дипломних робіт. Також використовуються такі форми роботи, як студентські конференції, колоквіуми, науково-дослідна робота.

Системний підхід до змісту й форм самостійної роботи забезпечується не тільки співвідношенням теоретичного й практичного матеріалу, а й комплексним підходом до засобів навчання [2]. Дослідження показали, що під час традиційних форм організації самостійної роботи майже половина часу витрачається непродуктивно. Усі види діяльності забезпечувались підручниками та лабораторними практикумами. Вони швидко застарівають і часто не відповідають вимогам сучасності, потребують багато часу на пошук і обробку інформації.

Реалізація ідеї раціональної організації самостійної роботи студентів повинна бути спрямована на подолання основного протиріччя між великим об’ємом знань і вмінь, які треба здобути та обмеженим часом і можливостями на їх засвоєння. Це протиріччя спонукає шукати нові шляхи. Серед них можна виділити використання інформаційно-комунікаційних технологій різного рівня й спрямованості. Під час організації самостійної роботи студентів заочної й дистанційної форми навчання вони відіграють ключову роль, бо при цьому оптимально використовуються можливості реалізації таких принципів навчання, як активність і доступність.

Арсенал інформаційного забезпечення повинен мати інформацію, яка розроблена висококваліфікованим викладачем, фахівцем із конкретного предмета. Вона повинна відповідати таким вимогам, як науковість, доступність, послідовність викладення навчального матеріалу, ілюстративність та враховувати рівень підготовленості студентів до її сприйняття. Важливо, щоб навчальний матеріал містив систему завдань для самостійної роботи, критерії оцінювання ступеня засвоєння нової інформації, а також методичне супроводження, яке сприяло б її засвоєнню.

Використання електронного забезпечення навчальних курсів, які містять велику кількість текстового, табличного та графічного матеріалу дозволяє краще структурувати зміст навчальних матеріалу з метою надання альтернативних шляхів його вивчення. Студент може сам вибрати шлях і темп вивчення матеріалу, залежно від наявного рівня знань, прийомів роботи й психологічних особливостей, крім того є можливість пошуку необхідних відомостей у великих масивах інформації.

Електронний посібник забезпечує проведення занять різного типу, а також самостійне вивчення курсу. Вибір конкретної навчальної діяльності визначається матеріалом, викладеним в електронному посібнику. Подання навчального матеріалу в електронному вигляді дозволяє говорити про електронний самоучитель, який не тільки надає текстову й графічну інформацію, а й орієнтує студентів у змісті, підсилюючи індивідуальне сприйняття за допомогою сучасної техніки.

Інформація з контрольних і курсових робіт крім фактичного матеріалу повинна мати приклади виконання подібних робіт, зразки їх оформлення, зауваження щодо особливостей виконання, тобто певний алгоритм, який дозволяв би студентам зорієнтуватись у виконанні завдання. Інформаційне забезпечення для різних категорій студентів повинно бути неоднаковим. Для студентів-заочників воно має бути більш повним і ґрунтовним, аніж для стаціонарного навчання. Воно повинно містити комплект лекцій на електронній основі з усіх навчальних предметів, що вивчаються в даному семестрі, програми за якими вони навчаються, завдання для контрольних чи курсових робіт тощо. Застосування електронних програм, що навчають і контролюють дозволяє вирішувати конкретні завдання самостійної роботи студентів заочного відділення під час вивчення різних курсів. Такі програми складаються з теоретичної, практичної частини та системи контролю. Головні переваги електронної форми навчальної інформації для самостійної роботи студентів – це ілюстративність та доступність (спеціальні архіви на серверах, електронні бібліотеки, електронна пошта, освітні WEB-сторінки).

Ще більш повною повинна бути інформація для студентів дистанційного навчання. Під дистанційним навчанням розуміють таку форму, під час якої студент самостійно засвоює навчальний матеріал із використанням можливостей комп’ютерної техніки й спілкується з викладачем за допомогою засобів телекомунікації. Інтенсивність спілкування студента з викладачем при використанні мережевих можливостей зростає, навчальний процес стає більш індивідуалізованим (на власну адресу студент отримує план роботи, методичні матеріали, викладач отримує роботи студента, має можливість рецензувати надавати консультації), а в навчальному матеріалі можуть бути використані всі можливості сучасних технологій.

Одним із засобів організації самостійної роботи студентів є Інтернет, застосування якого в навчальному процесі має низку переваг: можливість отримати актуальну інформацію з конкретної проблеми, користуватись електронними підручниками й енциклопедіями, можливість мати індивідуальний графік роботи, брати участь у конференціях і чатах.

Сьогодні створюється велика кількість освітніх ресурсів у мережі Інтернет. Набувають популярність системи тестування, віртуальні лекції, лабораторії, коли користувачу достатньо мати комп’ютер і підключення до мережі для отримання завдань, спілкування з викладачем. Використання мереж підвищує роль самостійної роботи студента й дозволяє кардинальним чином змінити методику викладання. Студент може отримувати всі завдання та методичні вказівки через сервер, що дає йому можливість ураховувати власні можливості й час необхідний для виконання завдань. Методика надання консультацій викладачем може здійснюватись за допомогою електронних повідомлень за допомогою серверної пошти.

Доступним і простим засобом інформаційно-комунікаційних технологій самотестування є тести «on-line», які дозволяють у режимі реального часу визначити свій рівень знань, виявити помилки та отримати рекомендації щодо подальшого вивчення матеріалу.

Таким чином, можливості сучасних інформаційно-комунікативних технологій мають великий спектр використання в галузі освіти, дозволяють підвищити зацікавленість студентів, розвити їхню самостійність при вивченні матеріалу, надати зручний графік виконання та здачі завдань при збереженні контролю викладача.



Каталог: tvo
tvo -> Творчість юрія клена в контексті українського неокласицизму
tvo -> Таврійський вісник освіти
tvo -> Олесь Гончар Крапля крові Роман
tvo -> Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів
tvo -> Методичний кабінет
tvo -> Таврійський вісник освіти
tvo -> Конкурсу рефератів з патріотичного виховання «Твої герої Запорізький край»
tvo -> Самопідготовка 6 клас 23. 10. 2014
tvo -> Л. А. Гончаренко Відповідальний секретар В. В. Кузьменко


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка