Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів



Сторінка6/10
Дата конвертації16.03.2017
Розмір4.89 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Відвідування батьків удома. Допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлення до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківського вихован­ня, дати поради й домовитися про єдині вимоги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких учнів слід передусім встановити тісний контакт, проте відві­дувати бажано сім'ї всіх учнів.

Відвідування сім'ї може мати різну мету: загальне ознайомлення з умовами життя, встановлення єдиних вимог школи і сім'ї до учня, допомога в організації режиму, обговорення з батьками відхилень у поведінці дитини і вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання та подолання, залучення батьків до участі в роботі школи, вивчення досвіду виховання в сім'ї та ін. Перш ніж відвідати родину, треба мати початкові відомості про неї та її зв'язки зі школою (особиста справа учня, класний журнал, бесіди з учителями, із самим учнем), відтак з'ясувати основні дані про самого учня, його успішність, поведінку, стосунки з учителями, товаришами. Не обійтися без ознайомлення з педагогічною літературою, у якій розкрито мету відвідування сім'ї. Бажано відібрати й порекомендувати батькам літературу відповідно до теми бесіди, яку проводитимуть із ними.

Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлінної підготовки, а й від поведінки вчителя. Із самого початку зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довір'я й добро­зичливості. У сім'ях, які не мають систематичного зв'язку зі школою, візит учителя розглядають як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до захисту дитини. Тому, завітавши в сім'ю, слід одразу ж «зняти» будь-яку настороженість батьків. Бесіду про дітей починають із позитивних сторін їх характеру й поведінки. Залучаючи батьків до бесіди, поступово переходять до обговорення негативного в поведінці учня. Свої судження про нього слід висловлювати спокійно, тактовно, наводячи незаперечні докази й уважно слухаючи пояснення батьків.

Установлення істинного стану справ дає змогу накреслити спільний план дій школи й сім'ї, домовитися про взаємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі.

Ознайомлення з побутовими умовами життя учня сприяє уявленню педагога про характер, інтереси та нахили дитини, її ставлення до батьків, старших і молодших членів сім'ї.

Бажано також вести спеціальний «Щоденник спостережень сім'ї учнів», у якому час від часу робити короткі записи. На основі систематизації одержаних даних доцільно скласти «Педагогічний паспорт сім'ї», у якому занотовувати найхарактерніші для кожної конкретної сім'ї відомості. Форма такого «Паспорту» цілком довільна, і він не є сталим документом. «Педагогічний паспорт сім'ї» оновлюється, доповнюється впродовж усього періоду навчання дитини у школі. Загальне ознайомлення з умовами життя учня вдома можна проводити за такою схемою:



  1. Прізвище, ім'я учня, клас.

  2. Склад сім'ї.

  3. Де й на якій посаді працюють батьки та інші члени сім'ї (якщо вчаться – де саме).

  4. Матеріальне забезпечення сім'ї.

  5. Квартирні умови.

  6. Культурний рівень сім'ї (освіта, які читають газети, журнали, наявність телевізора, радіо, біб­ліотеки та ін.).

  7. Режим дня школяра.

  8. Чи облаштоване робоче місце учня.

  9. Хто і як здійснює контроль за виконанням режиму.

  10. Трудове виховання в сім'ї.

  11. Хто із членів сім'ї допомагає учневі.

  12. Які заходи заохочення й покарання вживають до дитини.

Запрошення батьків до школи. У разі необхідності вчитель запрошує батьків окремих учнів до школи на розмову. Під час бесіди з ними дуже важливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу доброзичливості, довір'я. Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх у конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для батьків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради й допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що надмірне акцен­тування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, неприязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

Провідною формою роботи з батьками, яка характеризується значною педагогічною доцільністю, є батьківські збори.

Класні батьківські збори є важливим колективним видом роботи класного керівника з батьками учнів. Їх проводять 1–2 рази на семестр. Такі збори сприяють формуванню громадської думки батьків, об'єднанню їх в єдиний колектив.

Тематика зборів визначається загальними завданнями виховання, умовами навчально-виховної роботи в класі, рівнем загальної культури та педагогічного кругозору батьків. Збори можуть відбуватися у вигляді лекцій або доповідей класних керівників, виступів самих батьків та обміну досвідом виховної роботи з дітьми, із залученням учнів, показом їхніх класних робіт і художньої самодіяльності, демонструванням кінофільмів.

Підготовка зборів залежить від змісту й форми їх проведення. Готуючись до них, класний керівник визначає порядок денний; продумує форму їх проведення та визначає осіб, відповідальних за підготовку; безпосередньо готує збори відповідно до наміченого плану (доповідь, вис­тупи батьків, учителів та учнів, організація виставки, підготовка рішення зборів); забезпечує явку батьків на збори. Крім добре оформлених оголошень у школі, в місцях роботи батьків, слід своєчасно надіслати спеціальні запрошення додому. Їх оформляють самі учні. У запрошенні за­значають ім'я, по батькові та прізвище обох батьків, час, місце й порядок денний зборів.

Учитель ще до зборів повинен поговорити з окремими батьками, звернути їх увагу на виставку дитячих робіт, стенди з літературою, спеціально випущену стінгазету. Доповідь або виступ учителя слід виголошувати вільно. Зважаючи на особливості аудиторії, учитель має бути тактовним, не допускати повчального тону, різкості у критиці помилок. Якщо збори проводять у формі обміну досвідом виховання дітей у сім'ї, треба уважно і спокійно вислухати всі виступи і зауваження батьків. У заключному слові вчитель тактовно відповідає на запитання й висловлює конкретні пропозиції. Рішення, прийняті батьківськи­ми зборами, стосуються і батьків, які з тих чи тих причин не змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними вчитель пови­нен ознайомити їх зі змістом зборів та прийнятими рішеннями.

Подібну підготовчу роботу проводять і перед загально шкільними батьківськими зборами, на яких обговорюють питання, що стосуються всіх батьків: про підсумки навчально-виховної роботи з учнями за півріччя або навчальний рік, про літній відпочинок школярів тощо.

З метою пропаганди педагогічних знань серед батьків орга­нізовують бесіди й лекції на педагогічну тематику. Їх проводять або для батьків учнів одного класу, або окремо для батьків учнів початкових класів, середніх і старших класів, що дає змогу враховувати вікові особливості дітей. Ці заходи ефективні лише тоді, коли спираються на конкретні факти, проілюстровані цікавими прикладами з питань сімейного виховання.

Глибшому пізнанню методики сімейного виховання сприя­ють тематичні вечори й вечори запитань та відповідей, на які запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів та інших фахівців, причетних до проблем виховання підростаючого покоління.

Для педагогічної пропаганди серед батьків використовують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише збагачує батьків знаннями з педагогіки, більш тісним контактам з учителями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації.

Для пропагування педагогічних знань практикують конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сімейного виховання з певної проблеми.

В останнє десятиліття виникли нові види виховної роботи, що передбачають активну співпрацю з батьками під час їх проведення. Це передусім усні журнали, прес-конференції, зустрічі «за круглим столом», батьківські університети, виконання батьками практичних завдань, ознайомлення з педагогічною літературою, перегляд фільмів на педагогічні теми, вечори сімейних традицій, виставки «Світ захоплень нашої сім'ї», прикладної, декоративної творчості, родинних альбомів, колекцій, випуск тематичних газет. Використовують також інші традиційні й нетрадиційні види пропагування педагогічних знань. До нетрадиційних належать: педагогічний десант (виступи педагогів на підприємствах); дерево родоводу (зустрічі поколінь); у сімейному колі (індивідуальні консультації, зустрічі з лікарями, психологами, юристами); родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання); народна світлиця (звернення до народних традицій); день добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей); вечір великої розмови (участь педагогів, батьків, учнів в організації відпочинку, ігри, вистави та ін. (альбом-естафета «Як ми відпочиваємо» – досвід організації відпочинку в родині); дискусійний клуб; клуб послідовників сім'ї Нікітіних; клуб «Сімейних традицій»; сімейна скринька (з досвіду родинного виховання); аукціон ідей сімейної педагогіки; батьківський ринг (вирішення педагогічних ситуацій); батьківська школа (клуб, у якому проводяться диспути, обмін досвідом, випускаються газети, бюлетені та ін.); азбука родинного виховання (обгово­рення проблем виховання, виступи спеціалістів); дні довіри (консультації різних фахівців); сімейні свята в класі (спільні святкування днів народження дітей, календарних, народних свят).

Відповідну роль у педагогічному навчанні батьків відіграє їх самоосвіта – читання науково-популярної літератури з питань сімейної педагогіки, тематичні радіо – й телепередачі. Щоб при­вчи­ти батьків до систематичного читання педагогічної літера­тури, яка сприятиме підвищенню їх педагогічної культури, бажа­но на батьківських зборах практикувати обговорення актуальних статей і педагогічних ситуацій. З цією метою можна скористатися рекомендованою літературою, а також матеріалами журналу «Все для вчителя», «Сім'я», «Наша дитина» тощо.

Велике розмаїття організаційних форм педагогічного всеобучу батьків у сучасних освітніх закладах. Доцільно виділити такі:



  • колективні: лекції, конференції (з обміну досвіду родинного виховання, з обговорення педагогічної літератури, періодичної преси з питань сімейного виховання), диспути, дискусії, «круглі столи», вечори запитань і відповідей, дні взаємних претензій, дні відкритих дверей, кінолекторії, інформаційні стенди;

  • індивідуальні та групові: консультації з проблем родинно-сімейного виховання, бесіди, відвідування сімей, листування, індивідуальні дні, зустрічі з батьками; педагогічні доручення батькам;

  • диференційовані: вечори сімейних традицій; виставки («Світ захоплень нашої сім'ї», «Кулінарні вироби членів сім'ї»), декора­тивно-прикладної творчості, родинних альбомів, колекцій; випуск тематичних газет («Дозвілля родини», «Професії батьків», «Моя сім'я», «Спорт у родині»); конкурси, зустрічі поколінь, дискусійні клуби, відкриті уроки, проблемні мости тощо.

Значної уваги заслуговує створення консультативних пунктів з питань виховання дітей та підлітків. Такі пункти доцільно організовувати при школах із залученням до роботи в них педагогічних кадрів вищої кваліфікації, шкільних психологів, працівників правоохоронних органів, соціальних педагогів, лікарів-дієтологів та інших спеціалістів, від яких батьки могли б отримати компетентні консультації з хвилюючих їх питань.

Взаємодія сім'ї та школи: залучення батьків до життя школи, їх освіта; узго­дженість у підході до дитини; кваліфікована допомога та підтримка в складних педагогічних та життєвих ситуаціях; інформованість батьків про шкільне життя, про освітній процес, про всі можливості, які сім'я може використовувати для освіти своєї дитини, справедливе розв'язання конфліктів – усе це найважливіша умова авторитету школи серед батьків.

Таким чином, стратегія взаємодії сім’ї та школи – велика педагогічна проблема, це система, що поєднує зусилля великої кількості людей: педагогічного колективу, батьків, соціальних партнерів школи, адміністративного апарату – для розв'язання великої кількості конкретних задач.

Література:



  1. Маленкова Л.І. Педагоги, батьки, діти: Метод, посібник. – М., 2000. – С. 13, 14, 16.

  2. Сухомлинський В.О. Вибрані педагогічні твори: У 3-х т. – М., 1980. – Т.2. – С. 37.

  3. Макаренко А.С. Книга для батьків. – К., 1972.

  4. Сухомлинський В.О. Лист до сина. Батьківська педагогіка // Вибрані твори в п'яти томах. – К., 1976.

  5. Постовий В.Г. Сімейна педагогіка. – К., 1994.

  6. Педагогічне спілкування. – К., 1997.

  7. Стельмахович І.В. Українська родинна педагогіка. – Київ, 1996.

  8. Гнутель Я.Б. Виховна робота в сучасних умовах: теорія і методика, Тернопіль, 1996.

  9. Вчителю про роботу з батьківською громадськістю. – Тернопіль, 1993. 13. 10. В.Г. Постовий. Сучасна сім'я і її педагогіка. – Київ, 1994.

  10. Сім'я і діти: Програма родинно-національного виховання та на­вчаль­но-тематичний план педагогічної освіти батьків. – Київ, 1997.

  11. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. – К., 1985.

  12. Постовой В.Г. Педагогічні задачі і завдання для батьків. – К.,1989.

  13. Нікітін Б.П., Нікітіна Л.О. Ми та наші діти. – К., 1989.

Дмитренко М.С., Соц О.О.*

РОДИНА природний ОСЕРЕДОК виховання НАЙГЛИБШИХ ЛЮДСЬКИХ ПОЧУТТІВ

У статті подаються відомості про родину її роль у вихованні дитини, про важливість любові та дистанції у стосунках з дітьми.

Родина, з позиції соціологів, являє собою малу соціальну гру­пу, засновану на шлюбному союзі і кревному спорідненні, чле­ни якої пов'язані спільністю побуту, взаємною допомогою, мо­раль­ною відповідальністю. Цей найдавніший інститут людського суспільства пройшов складний шлях розвитку: від родинно­пле­мен­них форм гуртожитку, до сучасний форм сімейних відносин. Шлюб як стійкий союз між чоловіком і жінкою виник у родовому суспільстві.

Основа шлюбних відносин породжує права й обов'язки. Закордонні соціологи розглядають родину як соціальний інститут лише в тому випадку, якщо вона характеризується трьома основними видами сімейних відносин: шлюбом, батьківством і спорідненням, при відсутності одного з показників використо­вується поняття «сімейна група».

Шлюб – явище історичне, він пройшов визначені стадії свого розвитку – від полігамії до одношлюбності. Урбанізація змінила уклад і ритм життя, що спричинило за собою зміну у сімейних відносинах. Міська родина, не обтяжена веденням великого гос­по­дарства, орієнтована на самостійність і незалежність, пере­й­шла в наступну фазу свого розвитку. На зміну патріархальній родині прийшла подружня. Слабка соціальна захищеність, мате­ріальні труднощі, випробовувані родиною в даний час, привели до скорочення народжуваності в Україні і формуванню нового типу родини – бездітної. Родина – складна багатофункціональна система, вона виконує ряд взаємозалежних функцій. Функція родини – це спосіб прояву активності, життєдіяльності її членів. До функцій варто віднести: економічну, господарсько-побутову, рекреативну чи психологічну, репродуктивну, виховну.

Соціолог А.Г.Харчев вважає репродуктивну функцію родини головною суспільною функцією, в основі якої лежить інстинктивне прагнення людини до продовження свого роду [2]. Але роль родини не зводиться до ролі «біологічної» фабрики. Виконуючи цю функцію, родина є відповідальною за фізичний, психічний і інтелектуальний розвиток дитини, вона виступає своєрідним регулятором народжуваності. В даний час демографи відзначають зниження народжуваності на Україні.

Людина здобуває цінність для суспільства тільки тоді, коли вона стає особистістю, і становлення її вимагає цілеспрямова­ного систематичного впливу. Саме родина з її постійним і природним характером впливу покликана формувати риси характеру, переконання, погляди, світогляд дитини. Тому виділення виховної функції родини як основної має суспільний сенс. Для кожної людини родина виконує емоційну і рекреативну функції, що захищають людину від стресових і екстремальних ситуацій. Затишок і тепло домашнього вогнища, реалізація потреби людини в довірливому й емоційному спілкуванні, співчуття, співпереживання, підтримка – усе це дозволяє людині бути більш стійким до умов сучасного неспокійного життя. Сутність і зміст економічної функції складається у веденні не тільки загального господарства, але й в економічній підтримці дітей та інших членів родини в період їхньої непрацездатності.

У період соціально-економічних перетворень у суспільстві змінюються й функції родини. Провідною в історичному минулому була економічна функція родини, що підкоряє собі всі інші: голава родини – чоловік – був організатором загальної праці, діти рано включалися в життя дорослих. Економічна функція цілком визначала виховну і репродуктивну функції. У даний час економічна функція родини не відмерла, але змінилася. Зміни відбуваються й у відносинах чоловіків і жінок у родині: їхні взаємини, а також відносини різних поколінь, ступенів споріднення, батьків і дітей різної статі і віку. Тепер важко виділити, хто кого «головніше» і в родині. Змінюється сам тип залежності в родині людей один від одного.

Соціологи говорять про те, що чоловічі і жіночі ролі зараз тяжіють до симетрії, змінюється уява про те, як повинні пово­дитися чоловік і дружина. Соціологи відзначають той факт, що родина особливо чуттєва до всякого роду реформаторських змін державного масштабу, наприклад, безробіття, ріст цін і т.д. Так, за даними Держкомстату на початок 1996 року 63% населення мали доходи нижче середнього рівня. У даний час ці цифри мають тенденцію до зростання. І.Ф.Дементьєва говорить про ви­никнення нових нетипових проблем виховного характеру внаслі­док різних матеріальних і психологічних труднощів, пережитих родиною [1]. Невпевнені в собі батьки перестають бути авто­ри­тетом і зразком для наслідування у своїх дітей. Авторитет матері міняється залежно від сфери її діяльності. Підлітки часом виконують непрестижну, некваліфіковану роботу, але вигідну в грошовому відношенні, і їхній заробіток може наближатися до заробітку батьків, чи навіть перевищувати його. Це один з фак­торів, що сприяєть падінню авторитету батьків в очах підліт­ка. Подібна тенденція не тільки скорочує виховні можливості роди­ни, але і приводить до зниження інтелектуального потенціалу суспільства.

У гарних батьків виростають гарні діти. Часто чуючи це твердження нам важко пояснити, що ж це таке – гарні батьки. Майбутні батьки думають, що гарними можна стати, вивчивши спеціальну літературу чи опанувавши особливими методами виховання. Безсумнівно, педагогічні і психологічні знання необхідні, але тільки одних знань мало.

Чи можна назвати гарними тих батьків, що ніколи не сумніваються, завжди впевнені у своїй правоті, завжди точно уявляють, що дитині потрібно і що їй можна, які у кожну мить часу знають, як правильно підійти, і можуть з абсолютною точністю передбачати не тільки поводження власних дітей у різних ситуаціях, але і їхнє подальше життя?

Батьки складають перше суспільне середовище дитини, грають суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя.

Разом з тим почуття, що офарблюють відносини дитини і батьків, – це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв'яз­ків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові – дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти.

Перше й основне завдання батьків – є створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні за яких умов у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Найприродніший і найнеобхідніший з усіх обов'язків батьків – це ставлення до дитини в будь-якому віці з любов’ю й увагою.

Психологами доведено, що у трагедії підліткового алкого­лізму та підліткової наркоманії часто винні батьки, які не люблять своїх дітей. Головна вимога до сімейного виховання – це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитину і керуватися любов'ю у своїх повсякденних турботах про неї, необхідно, щоб дитина відчувала, була впевнений, що її люблять.

Багато батьків вважають, що ні в якому разі не можна пока­зувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму. По­трібно категорично відкинути це твердження. Усі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Все­лян­ня дитині почуття, що його люблять і про нього піклуються, не залежить ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома чи з раннього віку знаходиться в яслах і дитячому саду. Не пов'язано це і з забезпеченням мате­ріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більш того, не завжди видима дбайливість інших батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети. Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною – це універсальна вимога до виховання, яка однаковою мірою може бути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу.

Людське життя, як говорив психолог А.Н.Леонтьев, – це розділене існування, головною ознакою якого є потреба зближення з іншою людською істотою. Разом з тим зв'язок дитини з його батьками внутрішньо конфліктний. Якщо діти, підростаючи, усе більше бажають віддалення, батьки намагаються як можна довше їх втримати.

Батьки хочуть захистити молодь перед життєвими небезпеками, поділитися своїм досвідом, застерегти, а молоді люди хочуть придбати власний досвід, навіть ціною втрат, хочуть самі пізнати світ. Цей внутрішній конфлікт здатний породжувати безліч проблем, причому проблеми незалежності починають виявлятися досить рано, фактично із самого народження дитини. Дійсно, обрана дистанція в спілкуванні з дитиною виявляється вже в тій чи іншій реакції матері на плач дитини. А перші самостійні кроки, а перше «Я – сам!», вихід у більш широкий світ, пов'язаний з початком відвідування дитячого садка? Буквально щодня в сімейному вихованні батьки повинні визначати межі дистанції. Разом з тим багато чого залежить і від особистості батьків, від стилю їхнього ставлення до дитини. Відомо, що родини дуже сильно розрізняються за тим чи іншим ступенем волі і самостійності, наданої дітям. В одних родинах першокласник ходить у магазин, відводить у дитячий садок молодшу сестричку, їздить на заняття через усе місто. В іншій родині підліток звітує у всіх, навіть дрібних, вчинках, його не відпускають у походи і поїздки з друзями, охороняючи його безпеку. Він підзвітний у виборі друзів, усі його дії піддаються найсуворішому контролю. Необхідно мати на увазі, що встановлювана дистанція пов'язана з більш загальними факторами, які визначають процес виховання, насамперед з мотиваційними структурами особистості батьків. Відомо, що поводження дорослої людини визначається досить великим і складним набором різноманітних збудників, що позначаються словом «мотив». В особистості людини всі мотиви вибудовуються у визначену, індивідуальну для кожного рухливу систему. Одні мотиви стають визначальними, найбільш значимими для людини, інші є незначними. Іншими словами, будь-яка людська діяльність може бути визначена через ті мотиви, що нею спонукають. Буває так, що діяльність збуджується декількома мотивами, іноді та сама діяльність викликається різними чи навіть протилежними за своїм психологічним змістом, мотивами. Для правильної побудови виховання батькам необхідно час від часу визначати для самих себе ті мотиви, якими збуджується їхня власна виховна діяльність, визначати, що рухає їх виховними умовами.

Дистанція, що переважає у взаєминах батьків з дитиною в родині, безпосередньо залежить від того, яке місце займає діяльність виховання у складній, неоднозначній, часом внутрішньо суперечливій системі різних мотивів поводження дорослої людини. Тому варто усвідомити, яке місце в батьківській власній мотиваційній системі посідає діяльність з виховання майбутньої дитини.

Література:


  1. Педагогіка / Під ред. А.М.Алексюка. – К.: Вища школа, 1985.

  2. Монаков Н.І. Вивчення ефективності виховання: Теорія та методика. – К., 1981.

Заїка Л.М.*

Впровадження моніторингових досліджень
у виховному процесі в закладах освіти Херсонщини


Стаття розкриває систему роботи методичного кабінету при управлінні освіти м. Херсона із загальноосвітніми закладами з впро­вадження науково-методичної програми області у виховному процесі.

Популярність моніторингу як засобу дослідження та оцінювання будь-якого об’єкта чи системи зростає в усьому світі з року в рік.

Надзвичайно актуальною для сьогодення є порада К.Д.Ушинського про те, що якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх її відношеннях, то вона повинна передусім її теж пізнати у всіх її відношеннях [1].

Поняття «моніторинг» означає постійне спостереження з метою виявлення відповідності бажаному результату [4].

Освітній моніторинг – форма організації, збір обробки інформації про діяльність педагогічної системи, що забезпечує безперервне відстеження за її станом та прогнозування розвитку педагогічної системи [2].

Структурою моніторингу передбачено:



  • державний освітній моніторинг;

  • регіональний;

  • локальний.

Алгоритм освітнього моніторингу включає:

  • чітко визначені об’єкти управління;

  • задані параметри розвитку об’єктf;

  • критерії оцінки цих параметрів;

  • технології проведення поточного контролю;

  • інформаційну базу складових процесу та кінцевих результатів [3].

Основою моніторингових досліджень у вихованні є точні масові педагогічні вимірювання, пов’язані з об’єктивним оцінюванням досягнутого учнями рівня вихованості та встановленням його відповідності державним стандартам [3].

Методичний кабінет при управлінні освіти разом з педагогічними колективами міста Херсона працював над науково-методичною проблемою «Освітній моніторинг як технологія рефлексивної діяльності учнів і педагогів» упродовж 5-ти років. Робота проводилася у 5 етапів:

1-й етап: Рефлексивна діяльність вчителя і учнів на основі моніторингових досліджень.

2-й етап: Моніторинг розвитку та саморозвитку вчителів та учнів, як умова їх особистісного та професійного розвитку.

3-й етап: Психолого-педагогічне проектування адаптивної педагогічної системи.

4-й етап: Реалізація ресурсного підходу в освітньому процесі як фактор самореалізації учня та вчителя.

5-й етап: Адаптація і корекція моделі рефлексивної діяльності вчителя і учня на основі моніторингу.

Щоб моніторинг став реальним фактором управління, його треба організувати, чим і займався методичний кабінет упродовж 5-ти років. Організація передбачала розробку системи організа­цій­но-педагогічних заходів з різними категоріями учасників ви­хов­ного процесу, створення структури впровадження моніто­рингу.

Зміст діяльності методичного кабінету з реалізації науково-методичної проблеми області та міста було спрямовано на розробку методичного забезпечення, яке включало:


  • ознайомлення із сучасною теорією щодо впровадження моніторингу;

  • визначення напрямків моніторингу;

  • опрацювання сучасної нормативної, наукової літератури з метою оцінки ефективності роботи організаторів виховного процесу і визначення на цій підставі показників ефективності;

  • вибір, розробку та адаптацію діагностичних методик для визначення реального стану об’єктів, що обстежуються;

  • створення технології обробки результатів моніторингу тощо.

Тобто методичний кабінет надавав консультації з питань, пов’язаних зі збиранням, зберіганням, пошуком, аналізом відповідних даних щодо різних сфер виховання.

Підсумки діяльності за 5 років були розглянуті на навчально-методичній раді. Напередодні її проведення серед заступників директорів, класних керівників, педагогів – організаторів міста проведено анкетування з наступних питань:



  • Чи, відомо Вам, що означає моніторинг?

  • Звідки Ви вперше отримали інформацію щодо поняття моніторингу?

  • Чи впроваджуєте ви моніторинг у виховній діяльності?

  • Якщо впроваджуєте, то чиї розробки використовуєте?

  • Чи допомагають моніторингові дослідження у Вашій діяльності?

Аналіз результатів анкетування засвідчив, що 97% опитаних дали позитивні відповіді.

З метою роботи над проблемою методичним кабінетом упродовж 5-ти років проведено заходи:

2003-2004 н.р. – (1-й етап: Рефлексивна діяльність вчителя і учнів на основі моніторингових досліджень) – чотири засідання творчої групи, до якої входили досвідчені заступники директорів з виховної роботи, на яких розроблені методичні рекомендації щодо здійснення рефлексивного та внутрішнього самоаналізу ді­яль­ності педагогів у справі виховання майбутнього громадянина, семінар з вивчення перспективного педагогічного досвіду роботи навчально-виховного комплексу №56 з даного питання.

2004-2005 н.р. – (2-й етап: Моніторинг розвитку та саморозвитку вчителів та учнів, як умова їх особистісного та професійного розвитку) – три засідання творчої групи, тематична консультація, засідання міської «Школи класного керівника» присвячені моніторинговим дослідженням у виховному процесі, участь у засіданні міжкафедрального семінару Херсонського державного університету.

2005-2006 н.р. – (3-й етап: Психолого-педагогічне проекту­ва­н­ня адаптивної педагогічної системи) – шість заходів з різними категоріями учасників виховного процесу, на яких надавалися методичні рекомендації та проводилися практичні заняття з пита­ння створення проектів з різноманітних напрямків виховної роботи.

2006-2007 н.р. – (4-й етап: Реалізація ресурсного підходу в освітньому процесі як фактор самореалізації учня та вчителя) – методичне об’єднання класних керівників, семінар та три засідання творчої групи з питання реалізації ресурсного підходу в освітньому середовищі.

2007-2008 н.р. – (5-й етап: Адаптація і корекція моделі рефлексивної діяльності вчителя і учня на основі моніторингу) – чотири заходи із систематизації та узагальнення моніторингу діяльності вчителів та учнів з різноманітних напрямків виховної роботи.

Отже, система методичної діяльності щодо реалізації зав­дань науково-методичної проблеми міста здійснювалася згідно із структурою, яка включає засідання, методичне об’єднання шкіл молодого заступника, класного керівника, педагогів-організато­рів, роботу творчої групи, засідання яких здійснювалися у вигляді різноманітних форм і методів діяльності, а саме:



  • вивчення перспективного педагогічного досвіду;

  • семінари;

  • взаємонавчання;

  • конкурси;

  • співпраця з науковцями;

  • видання методичних посібників з даного питання (за підсумками роботи).

Як результат діяльності з моніторингу у школах міста відбулися позитивні зміни:



  • усі школи, без винятку, запроваджують моніторинг;

  • зросла кількість учасників професійного конкурсу «Класний керівник року»;

  • підвищився рівень проведення міських заходів;

  • аналіз виховної роботи включає моніторингові дослідження;

  • активізувалася участь у міських конкурсах навчальних закладів;

  • у ЗОШ міста впроваджується моніторинг діяльності класних керівників та моніторинг діяльності учнів.

Про аналіз діяльності над науково-методичною проблемою засвідчили звіти педагогічних колективів до методичного кабінету, які здійснено відповідно до критеріїв:

  • тема моніторингу, який впроваджував педагогічний колектив;

  • мета досліджень;

  • учасники моніторингу, їх кількість;

  • вид заходу, тема де впроваджувалися розроблені рекомендації згідно з висновками, отриманими під час моніторингових досліджень;

  • корекція виховного процесу на основі розробленого плану дій та вплив моніторингових досліджень на рівень виховного процесу закладу.

Наприклад:

Тема: Моніторинг громадської активності учнів.

Мета: Формування в учнів рис громадянина України, розвиток соціальної активності школярів та їх творчої ініціативи, прагнення до росту та самореалізації учнівської молоді.

Учасники: учні.

Вид заходу, тема, де впроваджувалися дослідження:

  1. Шкільні учнівські збори «Підбиття підсумків роботи за перше півріччя».

  2. Нарада вчителів «Аналіз діяльності учнівських колективів за перше півріччя».

  3. Загальні батьківські збори «Стан громадянського виховання в закладі».

  4. Години спілкування з учнями з громадянського виховання.

Представники творчої групи опрацьовували надані звіти відповідно до алгоритму:

  • відповідність обраних моніторингових досліджень вимогам виховного процесу, ефективність теми на сучасному етапі;

  • системність методичної діяльності закладу упродовж 5 років;

  • кількість учасників, які задіяні у моніторингу та кількість різних видів моніторингових досліджень;

  • шляхи реалізації науково-методичної проблеми у закладі, відповідність тем моніторингу проведеним заходам.

Надані матеріали свідчать, що на високому рівні працювали загальноосвітні заклади міста №12, 13, 18,21,24, 32, 38. 46, 52, 55. 56, гімназія №20.

Отже проведення моніторингових досліджень та їх впроваджен­ня у виховному процесі вимагає певного часу та інтелектуальних зусиль, але результати роботи переконують в її ефективності.

Література:


        1. Оніщенко О. Моніторингові дослідження у школі // Завуч. – 2007. – №31. – С.6.

        2. Романова Е. Моніторингові дослідження // Завуч. – 2008. – №26. – С.11-16.

        3. Рівні та різновиди моніторингу: Схема // Директор школи. – 2008. – №36. – С.6.

  1. Поняття освітнього моніторингу // Все для вчителя. – 2008. – №12. – С.11-12.

  2. Боровкова Т. Моніторинг розвитку системи освіти // Підручник для директора. – 2008. – №9. – С.57-63.

Мамаєва В.В.*

ОРГАНІЗАЦІЯ ЖИТТЯ І ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ПЕРЕДДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ШЛЯХОМ СТВОРЕННЯ БЕЗПЕЧНОГО РОЗВИВАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА

У статті розкривається роль створення безпечного розвивального середовища як однієї з основних умов повноцінного розвитку дітей раннього віку.

На сьогодні головною метою дошкільної освіти є створення сприятливих умов для особистісного становлення дітей, забез­пе­чення їх збалансованого розвитку, формування життєвої ком­петентності дошкільнят, розвитку ціннісного ставлення до світу природи, культури, людей, самих себе. Така глобальна мета висуває певні вимоги до забезпечення належної гарантованої яко­сті дошкільної освіти. Найвагоміша з них – модернізація зміс­ту, оновлення його відповідно до вимог часу із збереженням при цьому позитивного досвіду та забезпечення його новими прогре­сивними ідеями. В основу освітньої політики покладено пріори­тетність виховання дітей дошкільного віку як фундаменту цілісної системи неперервності освіти. Від якості цього фундаменту, за­кла­деного в перші роки життя, залежатиме динаміка особистіс­ного зростання дитини, її життєві установки та світосприймання в майбутньому, а відтак рівень сукупного інтелекту нації.

Аналіз ситуації в Україні щодо інтегрованого підходу до розвитку дітей раннього віку, проведений Державним інститутом проблем сім’ї та молоді у 2003 р., результати опитування батьків та фахівців із догляду за дітьми свідчать про недостатній у них рівень знань та практичних дій щодо догляду та розвитку дітей раннього віку, потребу в отриманні кваліфікованої допомоги [1]. З кожним роком дедалі більше батьків віддають своїх дітей до груп раннього віку, це вимагає від педагогів удосконалювати освітньо-виховну систему роботи саме з дітьми переддо­шкіль­ного віку (до 3-х років).

У загальному розвитку дитини ранній вік відіграє важливу роль. Саме в ранньому дитинстві закладаються основи здоров’я та інтелекту малюка. Унікальність цього етапу полягає також у стрімкості фізичного та психічного розвитку дитини, що потребує особливої уваги з боку і батьків, і лікарів, і педагогів.

Сучасні наукові твердження про важливість перших років життя дитини, залежність розвитку дитини від соціальних умов та навколишнього середовища обумовлюють необхідність розв'я­за­н­ня проблем організації життя і виховання дітей раннього віку, пошуку сучасних підходів до розвитку дитини. Однією з них є створення безпечного, стабільного та розвивального середови­ща, яке б слугувало повноцінному розвитку дітей раннього віку.

Важливою складовою ство­рення такого середовища є використання іграшок. Саме цим зумовлено розроблення та ухвалення методичних рекомендацій «Підбір і використання іграшок для дітей дошкільного віку» (лист Мі­ністерства освіти і науки України від 18 липня 2008 р. № 1/9-470).

Нові методичні рекомендації розроблено з огляду на основні ви­моги до облаштування предметного середовища, які визначає Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі», а саме: різ­номанітність, варіативність, доступність для ознайомле­н­ня та вико­ристання іграшок, предметів, фізкультурного облад­нання тощо. Ор­ганізація предметного середовища в дошкільно­му навчальному за­кладі має відповідати завданням фізичного і психічного благополуч­чя дошкільника [2]. Отже вихователю, необхідно враховувати вікові особливості дітей, те, які види іграшок і в яких іграх використовуються, як ці іграшки впливають на розвиток дитини тощо.

Середовище, яке оточує дитину, має вселяти їй довіру, почуття приналежності до своєї групи, давати відчуття незалеж­ності та безпеки, а також почуття того, що у неї є право на власне «особисте життя» – вона може по­бути одна, у неї є своє місце та речі. Середовище має сприяти тому, щоб дитина прояв­ляла власну ініціативу, намагалася робити щось нове, воно має розвивати в дитини адекватну самооцінку, відчуття успіху.

Дорослий повинен зробити таке оточення різноманітним і разом з тим безпечним, щоб надати реальну можливість для вільного вибору і прояву ініціативи, щоб розвивати і виховувати дитину.

Цікавими з цієї проблеми є знахідки практичного досвіду. Під час планування й організації простору для дітей раннього віку в групах дитячого садка мають бути різноманітні цікаві іграшки і матеріали, які підходять для дітей, і розмістити їх так, щоб діти змогли будь-яку з них вибрати і взяти до рук. Предмети й іграшки повинні бути такими, щоб дитина могла їх не лише бачити й торкатися, але й послухати, понюхати. Це сприятиме розвиткові їх відчуттів. Іграшки мають легко митися. Важливо мати кілька однакових іграшок і предметів, щоб дітям не потрібно було на них чекати. Адже в ранньому віці вони ще не засвоїли поняття «поділитися», а найулюбленіша в групі іграшка лише одна. Полиці з іграшками мають перебувати на рівні очей дитини, щоб вони змогли самостійно дотягтися до них. Важливо, щоб, стоячи посередині групи, дитина могла охопити поглядом велику кількість можливостей, наданих їй.

Коли є багато іграшок і вихователь пропонує дитині виби­рати, вона робить свої перші кроки до самостійності. Цікаві, бар­висті предмети, що оточують дітей, «запрошують» їх все дослі­джувати, вивчати, у все погратися. Правильно організований простір дає поштовх до розвитку і заохочує до набуття знань.

Предметами, які можуть допомогти у розвитку навичок спіл­кування з дорослими та один з одним, стають книжки з товстими сторінками, з тканини чи картону; книжки, які складаються; книжки з повторами, з римуваннями, з передбачуваним кінцем, із зрозумілими і простими малюнками; контейнери, альбоми, плакати з фотографіями (членів родин, знайомих предметів, дітей у діяльності); іграшки для складання стислих розповідей; настільні театри знайомих казок; різні предметні малюнки; ярлички на полицях з іграшками.

Допомогти дітям навчитися викорис­товувати свої органи чуття можуть рухливі іграшки; предмети для навішування на стіну (різної фактури, до яких дітям приємно було б доторка­тися); звучні іграшки; стіл для ігор з піском і водою; іграшки для штовхання чи тягання на мотузці; м’які м’ячі; пластмасові контейнери, чашки, миски, пляшки, глечики; предмети різної форми, кольору, розміру; мішечки, баночки з крупою, бобами, піском, камінцями; іграшки, які миються, м'які іграшки, маленькі предмети, фігурки звірів; сенсорні килимки, столики, сенсорні черепахи, сенсорна карусель; набір предметів для сортування за формою; іграшки, які «розгортаються»; велике намисто; чашки, що вставляються одна в одну, мотрійки; ємності різного розміру; різні контейнери і предмети, в які можна класти чи виймати з них; мозаїка з великими отворами і великими, яскравими деталями; картонні коробки з кришками; вкладиші, шнурівки, різні застібки.

Щоб розвинути навички загальної моторики доцільно використовувати такі матеріали: м'які м'ячі різного розміру; великі картонні коробки (з-під фруктів, телевізора, побутової техніки), в які діти могли б залазити; м'які подушки, по яких діти могли б лазити; іграшки на коліщатках, на яких діти можуть кататися, відштовхуючись ногами від підлоги; гірка, по якій діти могли б лазити і скачуватися з неї; тунель (з коробок або придбаний у магазині); іграшки, які діти могли б штовхати поперед собою при ходьбі; м'ячі, обручі, ворітця, ребристі дошки, обручі, м'яка колода; гойдалка (підвісна).

Для найрізноманітніших занять з мистецтва можна використовувати великі нетоксичні фломастери і рулони паперу; іграшкове тісто; фарба і папір для малювання пальцями, неглибокі піддони, пензлі різного розміру; робочі халати чи старі чоловічі сорочки; газети, щоб накрити підлогу; готові форми для аплікації; трафарети, губки; різноманітний залишковий матеріал.

Щоб допомогти дітям пізнавати довкілля, можна використати гру, в якій розігруються сценки з повсякденного життя, атрибутами послугують різноманітні ляльки; лялькові меблі, посуд; іграшкові телефони; одяг і предмети для вбирання (спідниці, капелюхи, старі туфлі, намисто, сумки, шматки тканини); іграшки для ігор «у магазин», «у лікарню»; коробки з предметами-замісниками.

У вивченні кольору, форми, розміру предметів, їх стійкості допоможуть великі м'які кубики (модулі); великі будівельні блоки; дрібний конструктор «Лего»; порожні кубики; дерев'яні спили; маленькі машинки, фігурки звірів, людей.

Створювати розвивальний простір можна і без значних фінансових витрат, наприклад:



Рамка для різної дрібноти. Беремо шматок сітки-рабиці (розміром 1x1 м), закріплюємо його на дерев'яну раму так, щоб кінці сітки опинилися всередині рами і були безпечними в користуванні. Отвори сітки можуть служити для проштовхування дрібних предметів, прив'язування, протягнення, переплетення стрічечок, шнурків, просмикування фантиків.

Панель для приклеювання. Беремо лист оргскла (розміром 1x1 м), довільно прикріплюємо до нього шматочки (відходи) клейкої стрічки, яка використовується під час настилу лінолеуму. Оскільки вона подвійна – липкий шар з обох боків, то до неї можна прикріплювати все, що потрапить до рук, – фантики, шматочки паперу, ганчірочки, нитки, маленькі пластмасові предмети. Найголовніше те, що потім це все можна й відліпити, а липкі властивості стрічки не втрачаються від багаторазового використання.

Центр світла. Неподалік від вікна на столі розкладаємо і розвішуємо все, що дає відблиски, світло, переливається й іскриться. Це може бути дзеркало, новорічна гірлянда, СD-диски, шматочки фольги, міцно скачані в кульки блискучі фантики тощо.

Різнокольорові флакони різної величини і конфігурації, нещільно наповнені водою (так, щоб вона булькала, переливалася при струшуванні).

Щітки (для одягу, взуттєві, господарські) різної міри густоти та м'якості (твердості). Закріплюємо їх у вигляді «панелі». Можна підсилити їхню привабливість, якщо додати до них інші предме­ти, наприклад, дзвіночки на стрічці, вимикачі, кульку в сітці.

Губки (для посуду, купання) різноманітних кольорів і форм. Можна заповнити ними кошик чи коробку і залишити для вільного користування.

Мішечки з тканини із наповнювачами. Наповнювачем можуть бути ґудзики, квасоля і горох, жолуді. Цінність не в тому, щоб надати мішечку ваги чи пружності, а в тому, щоб наповнювач вільно переміщався, щоб його можна було обмацувати, перебирати, стискати.

Велика коробка з різнокольоровими фантиками. Ці фанти­ки призначені не лише для розглядання і аж ніяк не для виробів. Вони потрібні, щоб можна було влаштувати «феєрверк», шукати в них дрібні предмети (наприклад, «мишку»), залізти в них і самому стати «мишкою».

Таці з борошном чи манною крупою. На них малюємо пальчиками, робимо доріжки, сліди, а іноді й «борошняні хмари».

Панель з укріпленими пластиковими пляшками. Беремо ли­ше верхню частину пляшок, закріплюємо її на панелі. Пляшки потрібні, щоб загвинчувати кришки, проштовхувати дрібні предмети.

Коробочки від «кіндер-сюрпризів» з горошинкою чи маленьким камінчиком усередині.

Великі коробки, правильніше сказати, короби для того, щоб залізати всередину, ховатися, складати предмети.

Газети, на яких можна малювати, писати, рвати їх.

Рулони туалетного паперу, котушки або упаковки з-під зубної пасти, нанизані змійкою на мотузку.

Пісок і вода. Ємності з піском і водою (в достатньому обсязі для гри) можна встановити безпосередньо на підлозі або на низькому столі. Доповнити іграшками та дрібними предметами для обігрування.

При використанні в роботі цих матеріалів передбачаються такі результати: знання, які дитина отримає, чи уміння, яке вона засвоїть; тренування загальної здатності вчитися, тобто вчити себе самого; емоційний слід від заняття: задоволення чи розчарування, впевненість чи невпевненість у своїх силах; слід у ваших стосунках із дитиною, якщо ви брали участь в її роботі.

Якщо дитина споруджує гірку з кульок, проштовхує в маленький отвір предмети, але при цьому захоплена і зосереджена, варто не критикувати, не виправляти її. А доречно виявляти щиру зацікавленість до її справи, що підсилить взаємну повагу, потяг і прийняття один одного.

Під час планування й організації простору для дітей раннього віку в групі дитячого садка слід пам'ятати: якщо приміщення групи цілком привабливе і життєрадісне, якщо там порядок і є багато цікавих предметів, то діти часто роблять такий висновок: я почуваюся тут як удома, це місце належить і мені теж. Тут можна відчувати себе в безпеці, можна сміливо вчитися дослі­джувати світ [3].

Таким чином, можна зробити висновок, що створення розви­вального середовища в дошкільному навчальному закладі є про­від­ним засобом реалізації завдань сучасного етапу реформуван­ня дошкільної освіти. І тільки правильно організоване розви­вальне середовище сприятиме соціалізації дитини та впливати­ме на всі аспекти її розвитку.

Література:



  1. Денисюк О.В. Виховання дітей раннього віку в сім’ї (за результатами соціологічного дослідження) // Український соціум. – 2004. – № 1 (3). – C.100-105.

  2. Курочка Н. Підбір і використання іграшок для дітей дошкільного віку. Коментар до методичних рекомендацій // Вихователь-методист дошкільного закладу. – 2008. – №0. – С.61-62.

  3. Свирська Л., Петрова Н. Взаємодія дорослих із дітьми раннього віку. – К.: Ред. загальнопед. газ., 2004. – 112 с.

Полищук И.И.*

ЭЛЕМЕНТы ТЕАТРАЛиЗАЦии


В ШКоЛЬНыХ праздниках и мероприятиях

У статті розкривається виховний потенціал застосування елементів театралізації у навчально-виховному процесі.

Эффективность воспитательной работы в школе всегда будет одной из важнейших проблем, стоящих перед педагогическим коллективом. Современные дети знают гораздо больше, чем их сверстники 10-15 лет назад, они быстрее решают логические задачи, но значительно реже удивляются и восхищаются, возмущаются и сопереживают, все чаще они проявляют равнодушие и черствость, их интересы ограничены, а игры однообразны. Существует и другая важная проблема, волнующая педагогов и психологов: у детей часто возникают страхи, срывы, заторможенность, а у других – наоборот, развязность и суетливость. У современных детей недостаточно развиты память и внимание, помочь решить эти проблемы может театрализованная деятельность, так как «самый короткий путь эмоционального раскрепощения ребенка, снятие зажатости, обучения чувствованию и художественному воображению – это путь через игру, фантазирование, сочинительство» [6, с.3]. Именно драматизация, «основанная на действии, совершаемом самим ребенком, наиболее близко, действенно и непосредственно связывает художественное творчество с личными переживаниями» [7, с.15].

Театр – в переводе с греческого – «зрелище». Язык театрального искусства – образность, именно зрелищности, образности не хватает нашим школьным мероприятиям. В них часто присутствуют скука и заштампованность. Как сделать, чтобы каждый праздник, конкурс, любое серьезное мероприятие не прошли мимо ребенка, чтобы они ярко и эмоционально воздействовали на него, заставляли мыслить, сравнивать, сопоставлять, самостоятельно делать правильные выводы?

Собственный опыт убеждает в том, что использование элементов театрализации с успехом помогает достичь этих целей. «Искусство театра является уникальным педагогическим инструментом, способствующим развитию интеллектуальных и творческих сил. Этим искусством широко пользовались в школах прошлых веков» [2, с.8]. С древних времен различные формы театрального действия служили самым наглядным эмоциональ­ным способом передачи знаний в чесловеческом обществе. Позднее театр как вид искусства стал не только средством познания жизни, но и школой нравственного и эстетического воспитания подрастающего поколения. Сочетая возможности нескольких видов искусств – музыки, живописи, танца, литературы и актерской игры, театр обладает огромной силой воздействия на эмоциональный мир ребенка. Занятия сценическим искусством не только вводят наших учеников в мир прекрасного, но и развивают сферу чувств, будят соучастие, сострадание, развивают способность поставить себя на место других, радоваться и тревожиться вместе с ними, помогают формироваться характеру наших учеников, ведь, как говорил К. Станиславский, – «театр, если он не рождает характер человека, – не нужен» [4, с.61].

Далеко не в каждой школе есть свой театр, но в каждой школе есть педагоги, увлеченные театром. Они могут с успехом применять в воспитательной работе приемы театрализации, которые сделают воспитательное мероприятие ярким, ориги­наль­ным, помогут глубже освоить программный материал и произведут сильное эмоциональное впечатление на детей. Действенность, зрелищность воспитательных мероприятий, в которых используются средства театральной выразительности, делают фактический материал более доходчивым, а сочетание слуховых образов со зрительными более выразительным и разнообразным, кроме того, это приучает детей к языку театрального искусства и чтения. Не привычное сочетание доклада, сообщения (одного или нескольких) с концертом, а объединение отдельных общих по теме театрализованных отрывков повышает общую культуру и делает мероприятие намного интереснее.

Главная особенность, «изюминка» подобных мероприятий заключается в том, что отдельные фрагменты в них связаны при помощи ассоциаций. Действие должно развиваться достаточно стремительно, это достигается за счет неожиданной смены ритма, использования музыки, технических средств выразительности (свет, шумы, хроника и т. п.), лаконичных деталей оформления, различного голосового звучания отдельных исполнительских эпизодов. Не столь важно внешнее оформление, отдельные яркие, характерные детали могут подчеркивать эпоху, помогают доносить идейный замысел, создают атмосферу действия и зрительского восприятия. Участвовать в подобных мероприятиях может целый коллектив учащихся, что достаточно важно в воспитательной работе.

Элементы театрализации могут использоваться для раскрытия любой темы воспитательного мероприятия. Не будет открытием, если сказать, что такие праздники как Первый и Последний звонок много теряют, если в них не присутствуют элементы театрализации. Первый звонок – это праздник первоклассников, на котором обязательно должны быть сказочные персонажи – школьный домовенок Нафаня, Отличные Отметки, тетка Лень, Алиса и Базилио и т. д., они играют с ребятами, задают им смешные загадки, решают веселые задачки. На Последнем звонке к выпускникам могут обратиться Школьные Звоночки, которые сопровождали их всю школьную жизнь.

Игра «Интеллектуальное казино» для 5-6 классов станет гораздо выразительнее, если ее проведет не просто ведущий, а хозяйка казино – Эрудиция, конкурс старшеклассников «Осенний бал» – король Артур и королева Гвиневера. Этот прием использования театральных персонажей в роли ведущих достаточно прост для исполнителей и, в то же время, он, несомненно, делает мероприятие более зрелищным, а, значит, более интересным.

Средства театральной выразительности помогают вести раз­говор на самые серьезные темы. Работая с девятиклас­сни­ками над тематической конференцией, посвященной проблеме СПИДа, мы поняли, что, если ребята просто подготовят сооб­щения по теме, которую получил каждый класс, это будет скучно и вряд ли запомнится нашим зрителям. Мы решили, что почти все темы можно инсценировать. Конечно, это заняло больше времени на подготовку, но результат стоил того! Положение с этим заболеванием в Херсоне и области мы представили в виде интервью, которое дает Главный санитарный врач области корреспонденту молодежной газеты; тему «Как жить рядом с вич-инфецированными» мы представили как рассказ двух девочек, которые узнали, что их подруга вич-инфецирована; даже механизм проникновения вируса СПИДа в кровь мы сумели инсценировать: ребята на сцене, взявшись за руки, изобразили молекулу крови, а один из участников, одетый во все черное, играл вирус СПИДа, разрушающего эту молекулу.

Ребята с удовольствием принимают участие в подобных мероприятих, которые дают возможность выйти на сцену не только известным в школе актерам, но и всем желающим, – это одно из важных качеств театрализованных мероприятий.

Элементы театрализации можно с успехом использовать для того, чтобы сразу заинтересовать зрителей темой меропри­ятия. Так диспут «Курить или не курить» мы начали с инсцени­ровки главы «Первые трубки» из романа М. Твена «Приключе­ния Тома Сойера», смешная, но очень реалистическая сценка настроила всех к обсуждению темы, столь важной для семи­классников.

Эмоциональное впечатление, которого можно достигнуть с помощью элементов театрализации, трудно переоценить. Во время тематического вечера, посвященного трагедии украинско­го народа 32-33 годов, ни страшные цифры, ни кадры хроники не произвели на ребят большего впечатления, чем небольшая сценка, изображающая, как в хату к матери и ее голодным детям врываются бойцы продотряда и отбирают последний припрятан­ный ею узелочек с зерном. Конечно, к этой инсценировке надо было подвести, создать соответственную атмосферу в зале, и здесь встает вопрос о драматургии подобных мероприятий. «Конфликт в них выстраивается с помощью ассоциативных связей отдельных фрагментов, которые объединяет единая мысль» [5, с.21].

Если соблюдены эти правила – эмоциональное впечатле­ние таких мероприятий достигает очень высокого уровня. Когда на нашей школьной сцене шел тематический спектакль «Минута памяти», посвященный событиям в Чернобыле, сцена эвакуации жителей одной из деревень, благодаря своей эмоциональной выразительности, приблизила трагедию тех дней к нашему зрителю: герой этой сцены – мальчик – прощается навсегда со своим любимым другом, маленьким щенком, оставляя его в зараженной деревне. Ребята в зале, сопереживая герою, плакали вместе с ним.

Тема Великой отечественной войны никогда не сможет исчерпать себя. Приемы театрализации в сочетании с языком фактов, цифр, статистики помогают нашим участникам и зрителям прикоснуться сердцем к этой святой теме. К сожалению, наши ученики часто не знают, что в той войне воевали не только взрослые, но и дети. Тематическая конференция для учащихся 8 классов «Дети – герои войны» помогла им узнать о подвигах их сверстников в годы Великой отечественной войны. Особый интерес вызвал рассказ о мальчишках с Карантинного острова, который мы инсцениро­вали, используя поэму херсонской поэтессы Алевтины Дрозд «Мальчишки с Карантинного». Ведущие этой конференции были одеты в солдатскую форму, звучали песни военных лет, из которых особое эмоциональное впечатление произвела песня «Вставай, страна огромная».

Использование в инсценированных мероприятиях музыки требует осторожности, так как музыка сама по себе несет большую эмоциональную нагрузку, и здесь очень важно сохранить чувство меры.

Элементы театрализации просто необходимо использовать в веселых школьных праздниках. Новый год – один из таких праздников. Сколько здесь возможностей для творчества! Как правило, в проведении этого праздника хотят участвовать многие, и для того, чтобы дать возможность выйти на сцену всем желающим, можно сделать коллективный спектакль, например, всех 9 классов. От настоящего театрального спектакля его будет отличать большое количество исполнителей и сочетание небольших инсценировок, объединенных одной темой. У нас это была тема пропажи Снегурочки, которую ищет Дед Мороз, попадая при этом в различные сказочные ситуации. Каждый класс получил задание инсценировать эти ситуации: Дед Мороз в окружении сказочных подданных обнаружил пропажу Снегурочки, Дед Мороз ищет Снегурочку у Снежной Королевы, у пиратов, у разбойников, у нечистой силы и т. д., а находит ее на этом школьном вечере. Каждый класс имел воз­можность творчески подойти к инсценированию своей ситуации – использовать танцы, песни, придумать костюмы и декорации. Такой спектакль получается веселым, ярким, а главное, он – результат совместного творчества детей и педагогов.

Веселый новогодний КВН для 6 классов прошел в виде соревнования команд, в которых были одинаковые герои: Снеговики, Снежинки, пираты, разбойники, елки, зайцы, а возглавляли команды классные руководители в образе Бабы Яги. Каждый класс фантазировал с образами своих героев, а классные руководители – с образом Бабы Яги. Веселые соревнования между сказочными героями каждой команды вызвали бурю эмоций в зрительном зале, но особый успех имел веселый танец классных руководителей.

Для того чтобы элементы театрализации стали привычным способом достижения эффективности воспитательных мероприятий, в школе можно вести факультатив «Основы театрального искусства». В книге «Методика и организация театрализованной деятельности дошкольников и младших школьников» (автор Э.Г. Чурилова, Москва, 2001), разработана программа «Арт-фантазия», содержащая очень много интересного и полезного для начальной школы, а факультатив «Основы театрального искусства» можно проводить с учениками средней и старшей школы. В примерный учебный план факультатива могут входить следующие темы: «Театр древних», «История русского театра», «Украинский театр, его прошлое и настоящее», «Выдающиеся украинские актеры и режиссеры», «Основы театральной культуры», «Основы сценической речи», «Основы сценического движения», «Этюды», «Выразительное чтение», «Монолог и диалог», «Работа над ролью», «Театральные декорации», «Театральные костюмы», «Музыка в инсценированных мероприятиях» и т. д.

Программа подобного факультатива может разрабатывать­ся индивидуально, в зависимости от возраста, компетентности и возможностей детей, посещающих факультативное занятие. Очень важно создать на этих занятиях атмосферу творческого сотрудничества, научить ребят вечным театральным истинам: любите театр в себе, а не себя в театре, нет маленьких ролей – есть маленькие актеры. У ребят надо воспитывать умение радоваться чужим успехам, ведь «…спектакль – это всегда и личный успех исполнителей, поэтому он требует высоко развитого чувства коллективизма» [7, с.68].

Если в школе будут проводиться подобные факультативные занятия, создание школьного театра вполне может стать реальностью, а театр в школе очень нужен, так как он помогает решать многие вопросы нравственного и эстетического воспитания детей. Такой факультатив надо поручить вести педагогу творческому, обладающему хорошим эстетическим вкусом (что очень важно!), увлеченному театром, не устающему совершенствоваться вместе с детьми.

И еще одно очень важно: такие факультативные занятия могут посещать, а потом и участвовать в инсценированных мероприятиях дети группы риска. Этот факультатив дает шанс самоутвердиться, реализовать свои творческие возможности тем, кто не может раскрыться в учебе. Ребята, посещающие факультатив, обязательно должны участвовать в школьных инсценированных мероприятиях, а итогом работы факультатива должен стать тематический вечер или спектакль.

Сегодня мы все, кто работает с детьми, прекрасно понимаем, что воспитательная работа не терпит шаблона, неискренности, низкого эстетического уровня, невнимания к личности ребенка. Школьные мероприятия должны остаться в памяти и сердце наших учеников, они должны помогать им найти свой путь в этой непростой жизни, стать достойными гражданами независимой Украины! Передовой педагогический опыт предлагает нам множество приемов и методов решения этих задач, использование элементов театрализации в школьных праздниках и мероприятиях – это только один из них, но достаточно важный, а главное, эффективный.

Литература:


  1. Аверкова Е.Д. Драматический кружок школьников. – М.: Просвещение, 1989. – 95 с.

  2. Дьякова Т.В., Кияновский А.А. Вас приглашает школьный театр. – Херсон: ШГТ, 1998. – 260 с.

  3. Прийменко А.И. Эстетическое воспитание в школе. – М.: Просвещение, 1987. – 265 с

  4. Станиславский К.С. Этика. – М.: Искусство, 1956. – 75 с.

  5. Сухоцкая Н.В. Воспитательное значение литературно-драматичес­ких композиций. – СПб.: Диамант «Золотой век», 1996. – 47 с.

  6. Чурилова Э.Г. Методика и организация театрализованной деятельности дошкольников и младших школьников. – М.: Владос, 2001. – 160 с.

  7. Ширяева В.Н. Школьный спектакль. – М.: Просвещение, 1999. – 112 с.

Сургаєва В.В.*

ДОСЛІДНИЦЬКА НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЗАСІБ СОЦІАЛІЗАЦІЇ УЧНІВ

У статті подано відомості про дослідницьку діяльність учнів як засіб їхньої соціалізації, важливу складову роботи з обдарованою молоддю.

Важливим завданням кожної держави є підготовка майбут­ньої наукової зміни, нового покоління наукової еліти. Досвід роботи показує, що виростити генерацію високоосвіченої молоді неможливо без якісного оновлення освітньої системи, яка повинна бути зорієнтована на взаємодію науково-методичної роботи педагогів та пошуково-дослідницької діяльності учнів.

Визначені в Концепції розвитку загальної і середньої освіти України пріоритети розвитку інтелекту і національної свідомості зумовлюють пошук таких форм організації педагогічного проце­су, які б дозволили учням досягти вищевказаних цілей.

В умовах, коли ринкові відносини, що формуються сьогодні, диктують об’єктивну потребу в працівниках ініціативних, підприємливих, творчих, здатних самостійно приймати рішення й відповідати за них, гнучких, схильних до ризику, ентузіастів у здійсненні особистих програм, формування у школярів інтелекту­альних можливостей, «розумової сили», стає першочерговим завданням освітніх закладів.

У той же час парадигма традиційного навчання спрямована на забезпечення учня величезною кількістю теоретичних знань при практично повній відсутності сформованих умінь і навичок користування цими знаннями в життєвих ситуаціях.

Особистість, яка при цьому формується, переповнена знаннями, але безініціативна, не вміє приймати рішення і відповідати за свої вчинки, а головне, не здатна займатися самоосвітою, самовдосконаленням.

Значною мірою, ураховуючи висновки науковців і вчителів, реалізація даного завдання можлива за умови впровадження активних дидактичних методів навчання пошукового спряму­вання, серед яких особливого значення набувають: інформа­ційно-проблемний виклад, проблемно-пошуковий та дослідниць­кий метод.

Сьогодні вчені виділяють три основні стратегії збагачення змісту освіти обдарованих дітей:



  1. Статегія «дослідницького навчання», головна мета якої – активізувати навчання, надати йому дослідницького характеру.

  2. Стратегія «проблематизації» – передбачає орієнтацію на постановку проблем різного характеру.

  3. Стратегія «індивідуалізації» – створює умови для повноцінного прояву й розвитку специфічних особистісних функцій суб’єктів освітнього процесу, упровадження науково-дослідницької діяльності.

Школа має бути спрямована на використання таких педагогічних технологій, за допомогою яких не просто поповнювались би знання й уміння учнів, але й розвивалися такі якості, як пізнавальна активність, уміння творчо розв’язувати навчальні практичні завдання, вправи, вироблялися б уміння практично й творчо застосувати набуті знання [1]. Отже, є потреба не лише в оновленні змісту мовної освіти, а й у вивченні нових підходів до організації навчального процесу.

Один із таких підходів – це науково-дослідницька діяльність. Її впровадження в практику роботи школи надає роботі з обдарованими дітьми системного й динамічного характеру.

На дослідження, як один з основних засобів задоволення потреби в пізнанні й реалізації принципів самоосвіти, указували В.А. Енгельгард, В.С. Мухіна, В.Ф. Паламарчук.

Структура учнівської науково-дослідницької діяльності пода­на в концепції активного навчання Дж. Дьюї. Він розробив концеп­цію «повного акту мислення», суть якого в тому, що учні мають відчути конкретні ускладнення, визначити проблему, сформулю­ва­ти гіпотезу її вирішення, одержати розв’язок проблеми чи її частини, перевірити гіпотезу шляхом спостереження чи експери­менту. Прикладом організації такої діяльності може бути метод проектів.

Метод проектів – як організаційна форма роботи – це спіль­на навчально-пізнавальна, дослідницька, творча, індивідуальна, парна, групова діяльність учнів, об’єднаних спільною метою – бажанням досягнути результату, який мав би практичну користь, а також отримати знання й досвід, необхідні для подальшого життя.

Метод проектів розробив учень Дж. Дьюї та американський педагог В. Кілпатрік [4].

При застосуванні дослідницького методу учні повинні само­стійно «викопати» поставленні проблемні завдання. Уроки дослі­дження та уроки, на яких розв’язуються проблемні завдання, дають змогу активізувати та розвивати розумові та мовленнєві здібності дітей, їхнє мислення, пам’ять, привчають до уважності, спостережливості, відповідальності [3]. Найбільший ефект приносять ті уроки, на яких учні роблять власні відкриття. Усвідомлення учнями своїх можливостей відбувається через активне включення в самостійну роботу, що дозволяє їм ставити перед собою нові вимоги.

Творча діяльність допомагає школяреві в процесі навчання виробити те цінне, що може скласти для нього не тимчасовий, а міцний глибокий інтерес до предметів.

Проблемне запитання повинно бути такою мірою складним, щоб викликало потребу пошуку нового, і такою мірою доступним, щоб учень прийняв його і міг самостійно шукати відповідь на нього. Тому проблемне запитання повинно бути логічно пов’язаним із попередньо засвоєним і новим матеріалом.

Формування в учнів навчально-пізнавальної активності від­бу­вається лише за умов, якщо нові наукові знання вони відкри­вають різними шляхами й методами. По-перше, це стимулює дослідницьку діяльність (написання наукових робіт), по-друге, учні організують самостійний пошук способів виконання завдань, по-третє, на основі проведеного експерименту, повідомлених фактів, у них розвивається вміння самостійно робити висновки та узагальнення.

Звичайно, творчий учитель намагається підібрати свій «клю­чик» до залучення учнів до пошуково-дослідницької діяльності. Тому, вивчивши й узагальнивши досвід деяких педагогів закладів нового типу, можна виділити низку порад учителю щодо розвитку творчих здібностей та обдарованості дитини:


  • підтримуйте думки учнів, наголошуйте на їх оригінальності, важливості, значимості;

  • підсилюйте інтерес дітей до нового;

  • навчайте дітей систематичної оцінки кожної думки;

  • не вимагайте запам’ятовування схем, таблиць, односто­роннього рішення, де є багатоваріантні рішення;

  • створюйте проблемні ситуації, що потребують альтернатив, прогнозування, уяви, міркування та ін.

Таким чином, взаємодія вчителя, вихователя з дітьми по­вин­на будуватися з урахуванням таких психолого-педагогічних принципів:

  • формування взаємин на основі творчої співпраці;

  • організація навчально-виховного процесу на основі особистісного зацікавлення учня, його індивідуальних інтересів і здібностей (сприяє формуванню пізнавальної суб’єктивної активності дитини на основі її внутрішніх уподобань);

  • превалювання ідей подолання труднощів досягнення мети в спільній діяльності педагогів та учнів, самостійній роботі учнів (сприяє вихованню сильних натур, здатних виявити наполегливість, дисциплінованість);

  • вільний вибір форм, напрямків, методів діяльності (сприяє розвитку творчого мислення, уміння критично оцінювати свої можливості й прагнення самостійно вирішувати все складніші завдання);

  • розвиток системного, інтуїтивного мислення, уміння «згортати» й деталізувати інформацію (дисциплінує розуміння, формує творче, нешаблонне мислення);

  • гуманістичний, суб’єктивний підхід до виховання (передбачає абсолютне визнання гідності особистості, її права на вибір, власну думку, самостійний вчинок);

  • створення нового педагогічного середовища (будується на основі співдружності педагогів, колег, однодумців у творчому вихованні дітей).

Вважаємо, що втілення цих вимог і принципів педагогами в життя сприятиме їх творчому підходу до організації навчально-виховного процесу, у результаті чого дитина виховується як особистість із соціально активною життєвою позицією та моральними якостями.

В.Ф. Калошин підкреслює, від народження індивід має лише передумови для розвитку пошукової активності, остаточно ж вона формується лише в процесі індивідуального розвитку та соціалізації [2]. Мабуть, тому розвиток здатності до пошуку, який допомагає людині досягти потенційних можливостей у відносинах зі світом та іншими людьми, і є головним завданням освітньо-виховних інститутів та суспільства в цілому.

Організація пошукової діяльності учнів дає їм можливість самостійно та цілеспрямовано працювати, розвиває креативне мислення, удосконалює систему теоретичних знань, практичних умінь та навичок. «Пошукова активність є своєрідним внутрішнім генератором, рушійною силою саморозвитку, самовдоско­на­лення кожного індивіда, і саме вона сприяє розвиткові духовного, інтелектуального, фізичного потенціалу людини,» – зазначає В.Ф. Калошин. Але учитель повинен усвідомлювати, що робота над розвитком пошуково-дослідницьких здібностей учнів повинна носити не епізодичний характер, а представляти собою цілісну систему навчання. Лише за такої умови можна досягти якісних результатів.

Література:



  1. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. – К, 2002 – С.3.

  2. Рабченюк Т.С., Демченко В.В., Виховання обдарованої дитини в сучасному навчальному закладі. – Рівне: Ліста, 2004 – С.83-84.

  3. Волкова Н.П., Педагогіка. – К., 2001. – С. 363.

  4. Дью Дж. Психология и педагогика мышления (пер. с англ. Н.М. Никольская). – М.: Лабиринт, 1999. – С. 192.




Адамчик О.Б.*

Роль позаурочної діяльності в духовному розвитку молодших школярів

У статті розглядаються проблеми духовного розвитку учнів початкової ланки, роль у цьому процесі їх позаурочної діяльності, її закономірності й специфіка.

На сучасному етапі модернізації освітньої галузі в Україні одним із її напрямків є формування національних і загальнолюдських цінностей, у дітей та молоді. Освіта, як зазначено в Національній доктрині розвитку освіти має «ґрунтуватися на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності» [2].

Питання моралі, духовності – найболючіша проблема для нашого суспільства. Вона є актуальною і на міжнародному рівні та обговорюється в ЮНЕСКО видатними філософами, мислите­ля­ми, письменниками, художниками, які визнають, що глибока кри­за цінностей пронизала два попередніх століття і серйозно загрожує людству. Свідченням духовної поруйнованості людини стали: наркоманія, прагнення дармового комфорту. Не підлягає сумніву, що все це наслідок, по-перше, втрати людиною будь-яких моральних орієнтирів, а, по-друге, сама система, середови­ще, яке оточує її, сприяє цьому: про зло, жорстокість, насильство пишуть на шпальтах газет, говорять по радіо, показують по теле­баченню. ХХІ століття ООН проголосила «Століттям людини».

Поступ українського народу до якісно нового досвіду життя у суверенній демократичній Україні залежить від нової генерації людей, назва якій національна еліта, тобто людей, у яких духовне стане філософією їхнього життя, нормою їхньої поведінки і культури.

Під духовністю розуміємо внутрішній світ людини, її самосвідомість і спрямованість на різні об'єкти, на будь-які явища зовнішнього та внутрішнього світу. Адже яким буде внутрішній світ дитини, такий слід вона залишить на землі. Через духовність кожен виробляє свою життєву позицію, формує світогляд, ставлення до себе, до навколишнього середовища, через духовність проявляються дії, вчинки, помисли особистості. Проблема виховання особистості – одна з найголовніших проблем сучасності. Новому суспільству потрібна нова людина – гуманна, інтелектуальна, творча, високодуховна, яка матиме високі морально-етичні якості, володітиме високою мовною культурою, формуватиме національну свідомість, розвиватиме здібності, обдарування, таланти, здобуватиме художньо-естетичну освіченість, вироблятиме активну життєву позицію, шануватиме культурну спадщину народу. Це людина, у якої багатий внутрішній світ, але таку людину треба виховати. І тому на класного керівника покладається висока місія: дійти до серця кожної дитини, створити умови, щоб паростки людяності й доброти, гуманізму і правди обов'язково в ньому проросли.

Розкриття сутності позаурочної діяльності в духовному розвитку молодших школярів потребує знання не тільки її закономірностей, а й її специфіки. А саме:



  • загальна мета виховання, яка визначається об'єктивни­ми факторами розвитку суспільства конкретизується виховними установами, вихователями з урахуванням національно-регіо­на­ль­них, статево-вікових, індивідуально-особистих особливостей;

  • специфіка позаурочної діяльності полягає в тому, що це процес багатофакторного впливу на особистість.

Основним систематизуючим елементом виховного процесу виступає педагогічна взаємодія; виховання творчих здібностей молодших школярів у позаурочний час; розвиток творчої особистості у позашкільній діяльності.

У позаурочній діяльності дитина не просто відтворює те, що засвоює. Завдяки своїй унікальності і неповторності вона розвиває, доповнює знання та навички, вдосконалює їх. Саме в цьому полягає закон творчої поведінки і методики позаурочної діяльності, яка будується на обов'язковому заохоченні різнобічного творчого самовиявлення молодшого школяра, багатстві вражень, становленні оптимальних особистісних стосунків, котрі є джерелом продуктивної творчої діяльності дітей. Тому принципове значення має розгляд позаурочної діяльності в духовному розвитку молодших школярів як цілісної системи безперервної освіти, формування її у специфічних умовах життєдіяльності – у сфері дозвілля.

Найхарактернішими особливостями цієї сфери є невимуше­не, неформальне спілкування і самовираження, вільний вибір форм і засобів діяльності, використання їх на свій розсуд, керуючись внутрішніми мотивами. Крім того, сама організація дітей, їхня діяльність у позаурочний час досить різноманітна. Діти здобувають додаткові знання, уміння та навички за інтересами та вибором, здійснюють пошук нового, використову­ючи при цьому нестандартні засоби.

До основних видів позаурочної діяльності в умовах школи відносять роботу в предметних гуртках, технічну творчість і виховання.

Для молодого покоління надзвичайно важливо те, як у школі, та поза нею, йому допоможуть розвинути найцінніші натуральні ресурси: розум і серце. Видатний педагог-мислитель В.Сухомлинський писав, що дитина в початковій школі повинна не тільки готуватися до подальшого навчання, накопичувати багаж знань і вмінь, щоб успішно навчатися далі. Вона має жити багатим духовним життям. Роки перебування в початкових класах – цілий період морального, емоційного, фізичного, естетичного розвитку, яке буде реальною справою тоді, коли дитина живе багатим життям сьогодні [5]. Праці видатних педагогів націлюють на те, що виховання духовності потрібно здійснювати через утвердження свідомості учнів, притаманних українському народу високих моральних цінностей, спрямованих на засвоєння кращих зразків вітчизняної та світової спадщини.

У вихованні духовного світу дитини моральне виховання відіграє особливо важливу роль у становленні особистості. Тому воно має бути одним з головних найскладніших і найгостріших питань у позаурочній діяльності з молодшими школярами. Завдання педагогів – навчитися створювати такі ситуації, де б знання та дії дітей давали змогу фіксувати динаміку морального розвитку дитини, вміння самостійно, а іноді й за допомогою вчителя реалізувати свої здібності у практичній діяльності, приймати рішення і робити моральний вибір, враховуючи не тільки свої власні, а й групові чи колективні інтереси.

Метою морального виховання молодших школярів має стати виховання основ морально-ціннісного ставлення до навколишнього світу, людей, самого себе, зважаючи на правила і норми загальнолюдської моралі, виховання любові до Батьківщини. Мета морального виховання конкретизується через систему завдань, основними серед яких є такі:


  • виховання морально-ціннісного ставлення до людей, доброти, милосердя, чуйності, терпимості, доброзичливості, делікатності, тактовності, ввічливості, допомоги іншим, вміння прощати і вибачатися, протистояти виявам несправедливості, жорстокості і зла, вчити зважати на думку іншого, вміти вислухати, справедливо розв'язати конфлікти, об'єктивно оцінювати поведінку учасників гри та власну;

  • вчити спілкуватися на діловій основі, зберігаючи дистан­цію в розмові з оточуючими, розширювати коло використання здобутих знань про моральні поняття, вчити допомагати один одному, поглиблювати почуття товариськості та інше [3].

У позаурочній діяльності доречно під час духовного розвитку молодших школярів використовувати такі форми і методи робо­ти: бесіди, бесіди з елементами інсценізації, ігри-заняття, тренін­ги, ранки, свята, рольові ігри, ігри-мандрівки, диспути та інше.

Побудова української незалежної демократичної держави поставила перед школою основне завдання – формування в учнів національної свідомості і самосвідомості. Ознайомлення з наці­о­нальними цінностями розпочинається для дитини в сім’ї і продовжується у школі. У навчальному закладі під керівництвом учителя цей процес відбувається за двома напрямами: спочатку через навчальні предмети, а потім вдало організовану позауроч­ну роботу з дітьми. Діти повинні ознайомитись з культурним надбанням минулих поколінь, пов’язати своє серце з рідною землею, з тим, що твориться для народу, для суспільства, для Батьківщини, зберігати і передавати від покоління до покоління традиції. Учитель має виховувати у дітей інтерес до вивчення свого родоводу, родинних зв'язків, почуття гордості за свою сім’ю, рід, країну. Поглиблювати дитячі уявлення про національно-державну символіку нашої держави (герб, прапор, гімн), ознайомити з найпростішими правами та обов'язками дитини, з історією свого народу, історичними пам’ятками рідного краю, відзначення державних і народних свят та обрядів.

У позаурочний час – це ранки, колективні творчі справи, бесіди, екскурсії в музеї, світлиці, зустрічі з цікавими людьми, пошукова робота, родинні свята, виставки.

Виховання працелюбності нерозривно пов'язане з вихованням поваги до результатів праці своєї та чужої. Воно містить вміння та бажання працювати, дослухатися до порад, критично оцінювати свої результати та результати своїх товаришів і діяльності в цілому. В.Сухомлинський був переконаний, що передача моральних цінностей від покоління до покоління можлива тільки на міцній трудовій основі, коли покоління, яке вступає в життя, дорожить цінностями, створеними власними руками [6]. Виховання любові до праці має стати основою виховної системи. Діти повинні підтримувати порядок в класі, школі, працювати на шкільних ділянках, допомагати вдома, брати участь у волонтерській роботі.

Формування естетичної культури – це процес цілеспрямованого розвитку здібностей повноцінно сприймати і правильно розуміти прекрасне у мистецтві та повсякденній діяльності. Він передбачає вироблення системи художніх уявлень, поглядів і переконань, виховання естетичної чуйності і смаку. Одночасно з цим у школярів виховується прагнення та уміння вносити елементи прекрасного у всі сторони буття, а також готовність до посильного вияву себе в мистецтві. Дітям цього віку притаманні конкретність і образність мислення, емоційність, швидка змінна настрою. Недостатність життєвого досвіду й знань компенсується фантазією. Образність мислення, відсутність стереотипу, емоційність, естетичне ставлення до дійсності, що оточує – цими якостями наділені всі молодші школярі і це свідчить про високий рівень творчих здібностей вікової категорії в цілому. Саме на цьому етапі починають виявлятися і спеціальні здібності: музичні, літературні, художні, організаторські, здібності до художньо-театральної діяльності. Образотворче мистецтво, музика, література так само як і явища природи, предмети, що оточують дитину, викликають різноманітні і цікаві висловлювання. Діти відзначають засоби виразності в музиці, поетичних творах і засоби образотворчого мистецтва в картинах, у скульптурі, в художній іграшці. Вони схильні цікавитись змістом пісні, картини і можуть стисло його передати. Завдяки взаємодії сприйняття, емоцій естетичне переживання дитини збагатиться і стане різнобічне.

Практична позаурочна діяльність – ігри, участь у гуртках, концертах, конкурсах малюнків, віршів, пісень, екскурсії до музеїв, збирання народного фольклору, складання казок, віршів, оповідань та інше.

Виховання любові до природи рідного краю, її возвеличення – одна із складових духовного розвитку молодших школярів у позаурочний час. Знову повертаємось до В.Сухомлинського, який часто проводив уроки, виховні заходи серед природи, вчив дітей пізнавати її надзвичайну красу, любити її, милуватися нею. Природа вчить мудрості, не промовивши ні слова, сповнює сер­це дивною любов'ю, яку треба оберігати як своє життя. Екскурсії-спостереження за гомінкими пташками, за пробудженням сонних дерев, кущів, трав, за клопіткою працею мурах-трударів надихають на проявлення турботи, любові до них у художній літературі. А організація екологічних постів – захист природи, насадження зелених насаджень та догляд за ними – допомога їй. Сьогодення ставить низку вимог до особистих якостей людини, здатної успішно функціонувати в умовах ринку. Серед них міцне здоров'я, вміння творчо мислити і діяти, приймати рішення в нестандартних ситуаціях. Духовне життя дитини, її інтелектуаль­ний розвиток, мислення, пам’ять, увага, почуття, воля – великою мірою залежить від гри її фізичних сил. Здоров’я дитини почина­ється в сім’ї. Саме вона відіграє вирішальну роль в опануванні знань з основ здорового способу життя та переходу їх у стійкі переконання, а школа має всіляко сприяти аби дитина ставала сильнішою, міцнішою, витривалішою. Кожен вчитель, вихователь повинен усвідомити свою відповідальність за збереження здоров’я дитини, а для цього потрібно проводити естафети, ігри, спортивні змагання, веселі старти, «Тато, мама, я – спортивна сім'я», походи, залучати дітей до різних секцій спортивної школи.

Головна роль позаурочної діяльності в духовному розвитку молодших школярів – це розвиток творчої особистості. Суттєвим для педагогіки є розуміння дитячої творчості як процесу засво­єння матеріальних І духовних цінностей, що накопичені люд­ством. Саме за таких умов і формуються якості творчої особи­стості. Як школа, так і позашкільні заходи найдієвіше впливають на безперервне і свідоме духовне вдосконалення дітей.

Зазначене вище дає можливість зробити такі висновки: роль позаурочної діяльності в духовному вихованні сьогодні розгля­дається як важливий фактор найповнішого розкриття здібностей молодших школярів та розв'язання різноманітних освітніх проб­лем. При цьому організація діяльності молодших дітей у формі дозвілля допомагає вільно спілкуватись у середовищі ровес­ників, з якими дитина найтісніше пов’язана і авторитет яких для неї безперечний. А внутрішній світ дитини починається з потреби знайти сенс життя, бути творчою, бути особистістю, жити в гармонії з собою, людьми, світом, щоб засвоєння морально-етичні принципи стали потребою у повсякденному житті.

Література:



  1. Кобзар Б.С. Позаурочна виховна робота в школі і в гуртках продовженого дня. – К.: Рад. школа. 1988 – 309с.

  2. Національна доктрина розвитку освіти.// Кремінь В. Освіта і наука України: шляхи модернізації / Факти, роздуми, перспективи. – К.: Грамота, 2003. – С. 178-201.

  3. Савченко О.Я. Навчання і виховання учнів 1-3 класів. – К.: Початкова школа. 2004.

  4. Савченко О. Українські традиції як культурологічні засади спадщини В.О.Сухомлинського // Початкова школа. – 2006. – С.5-8.

  5. Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу. – К.: Рад. школа, 1976. – Т.1. – С. 403-637.

  6. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічної особистості. – К.: Рад. Школа, 1976. – Т.1. – С.55-206.

Вольська Т.С.*

Каталог: tvo
tvo -> Творчість юрія клена в контексті українського неокласицизму
tvo -> Таврійський вісник освіти
tvo -> Олесь Гончар Крапля крові Роман
tvo -> Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів
tvo -> Методичний кабінет
tvo -> Таврійський вісник освіти
tvo -> Конкурсу рефератів з патріотичного виховання «Твої герої Запорізький край»
tvo -> Самопідготовка 6 клас 23. 10. 2014
tvo -> Л. А. Гончаренко Відповідальний секретар В. В. Кузьменко


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка