Політичні системи суспільства

Політична система - узаконена сила, що пронизує всі вхідні і ви­хідні фактори суспільства і надає тому особливі властивості і зміст, забезпечуючи його згуртованість. Всі системи виконують два базо­вих набори функцій: функції входу і функції виходу. Функція входу здійснює політичну соціалізацію і залучення до участі в політично­му житті більшість населення, реалізує артикуляцію інтересів, тобто формування вимог, що сприяють реальним або фіктивним інтере­сам; агрегування інтересів, тобто об'єднання інтересів, політичні комунікації. Функція виходу здійснює формування норм, застосу­вання норм і контроль за додержанням норм. Функція входу реалізується неурядовими формуваннями: групи тиску, політичні пар­тії, незалежна преса та ін. Функція виходу - прерогатива урядова. Функція входу - політична соціалізація і політична комунікація пе­редбачають наявність і ефективність сфери політичної діяльності. Погляди та ідеї про політичну систему належать індивідуумам, які в ній беруть участь. Але Габріеля Алмонда, на відміну від Девіда Істона, цікавить не стільки аналіз процесів, що відбуваються, скіль­ки визначальне значення стійких структур політичної системи. По­няття структури Габріель Алмонд визначає як доступну спостере­женню діяльність, яка формує політичну систему. Конкретна частина діяльності людей, які беруть участь у політичному процесі, назива­ється роллю. Роль - одиниця з якої комплектуються всі соціальні, в тому числі і політична система. Одним же з основних компонентів політичної системи є політична роль. Сукупність взаємозв'язаних ролей і становлять структури (суддя - роль, а суд - структура ро­лей, міліціонер - роль, а міліція - структура ролей та ін.).

Наукова значимість і користь розроблених Девідом Істоном і Габріелем Алмондом моделей систем, в тому числі і політичних систем суспільства; полягає в тому, що їх можна використати як джерело концепцій і робочих моделей різних систем та ін. Природно, у ви­значенні політичної системи виділяється два підходи: теоретичний і реально-функціональний. Якщо теоретичний підхід визначає полі­тичну систему як теоретичний, ідеальний компонент політичної сфери суспільства, що дає можливість з'ясувати і розкрити суть системних особливостей різних політичних явищ, подій, то реально-функціональний підхід визначає політичну систему як реальний складний механізм формування і функціонування владних відносин в сус­пільстві. Якщо політична система розглядається не як відображен­ня політичної дійсності, а як засіб системного аналізу політики, то механізм формування і функціонування владних відносин в сус­пільстві розкриває суть політичної діяльності і політичних відно­син між різними політичними суб'єктами, політичними організаці­ями суспільства.

2. Структура, функції та типи політичної системи суспільства

Політична система суспільства - складна, розгалужена сукуп­ність різних політичних інститутів, соціально-політичних спільнос­тей, форм взаємодії і взаємовідносин між ними, в яких реалізується політичне життя, політична і державна влада. Політична система суспільства існує як цілісність, обмежена певними кордонами від навколишнього її середовища (внутрішнього і міжнародного), еко­логічна, особиста та соціальна. Звичайно ж, політична система сус­пільства - сукупність взаємодіючих сфер: інституційної (політичні та соціальні інститути), нормативно-регулятивної (політичний ре­жим, устрій суспільства, держави), інформаційно-комунікативної (по­літичні комунікації, зв'язки та ін.) і культурної.

Важливим у функціонуванні політичної системи виступає середо­вище. Це, насамперед, політичні відносини між індивідами, соціаль­ними і етнічними спільностями, націями, державами, державою і гро­мадянами, громадянами і їх об'єднаннями у ставленні до влади, розробці, формуванні політики і її реалізації. Тут-то формою фун­кціонування політичних відносин і виступає політична діяльність. Зміст та суть політичної діяльності є діяльність, що починається з виникнення того або іншого інтересу, потреб соціальної спільності, всього суспільства і завершується їх реалізацією, тобто практичним результатом.

Політична діяльність є усвідомлена, цілеспрямована діяльність соціальних спільностей - суб'єктів політики в реалізації політичних інтересів та потреб, конкретної політичної діяльності людей і їх об'єд­нань: громадсько-політичних, соціальних та ін. Одним з важливих компонентів політичної системи є політична свідомість - невід'єм­ний елемент політичної діяльності. Політична свідомість - це відоб­раження політичного життя суспільства в ідеях, поглядах, уявлен­нях, традиціях, соціально-політичних почуттів людини, соціальної спільності людей та ін. Завжди важливо виявлення і аналіз існую­чих в масовій політичній свідомості стереотипів політики і динамі­ки їх змін, з урахуванням неоднорідності суспільства і модифікації масової свідомості під впливом політичних подій і діяльності влада­рюючих. В будь-якому суспільстві, в кожний конкретний період йо­го розвитку існує система цінностей, що частково збігаються, а час­тково суперечать реальностям політичного життя. Концепція подвійної свідомості має важливе значення для політичної соціології, включа­ючи аналіз конфліктів між офіційними політичними цінностями і реальною політикою. Влада сама ж сприяє тому, що сфери ідей і ідеалів входять в конфлікт з сферою слів та дій. Політичні цінності і норми виникають і функціонують в межах певного світогляду, що вважається більш або менш істинним, обов'язковим і бажаним. Сис­тема цінностей визначає спосіб сприйняття і оцінки політичних явищ і становить найсуттєвіший фактор символічного пласта політичної культури. Звичайно ж, політична свідомість - це розуміння суспіль­ством самого себе як політичної цілісності, в реальності виступає сукупністю відповідних знань і оцінок.

Природно, одним з важливих елементів політичної системи сус­пільства і є політична свідомість ~ сукупність політичних Ідей, погля­дів, уявлень, звичаїв, традицій, що відображені в різних політичних документах і які є в політичних і правових нормах, що стали складо­вою частиною суспільної свідомості, а також практично буденних знань, досвіду мас та індивідів, надбаних ними в результаті конкретного політичного життя. Будучи відображенням і формуючись, насампе­ред, під впливом конкретної соціальної і політичної практики, цінніс­ні орієнтації і настанови учасників політичного життя, їх емоції і за­бобони впливають сильніше на їх поведінку і всю політичну динаміку життя. Ще недавно спостерігалась висока політична активність насе­лення України, радували інтенсивні процеси демократизації, але потім провали в політиці перетворень, нездійснені сподівання, надії і роз­чарування, зневір'я широких верств суспільства, зростаюче недовір'я до політичних і управлінських структур, до політичних лідерів поро­дили в багатьох людей апатію, соціальну стомленість.

Становище суспільної, в тому числі і політичної свідомості, її спря­мованість, ступінь зрілості та динаміка відображаються в громадсь­кій думці, взаємодія якої з соціальними та політичними інститута­ми має подвійний характер. По-перше, ніяка політика і ніякі управлінські рішення не можуть розраховувати на серйозний успіх, якщо не ураховується думка громадськості. Історичний досвід пока­зує, що політику або конкретне рішення можна і нав'язати, не раху­ючись з суспільними, громадськими настроями, думками людей. Але тоді для їх здійснення потрібні примус, насилля, використання каральних заходів і репресії. Такий спосіб дії з неминучістю веде до поневолення особи, відчуження народу від влади. Громадська, сус­пільна думка є канал зворотного зв'язку між органами управління і суспільством. По-друге. При всій високій оцінці громадської, сус­пільної думки, її значимості в політичному житті, необхідно пам'ята­ти і про те, що громадська, суспільна думка може відставати від дина­міки подій, запізнюватись з виявленням і оцінкою певних процесів і необхідних рішень, особливо у зв'язку з відсутністю або недостат­ністю інформації. Але соціальні і політичні інститути не можуть і не повинні сліпо йти у фарватері суспільної думки. Відомо немало ви­падків, коли виникла гостра потреба запобігання або корегування по­дій. І тут у ставленні до суспільної думки виникає завдання впливати на її формування. Практично такі дві сторони ставлення: облік і фор­мування - не існують окремо, а взаємно доповнюють один одного.

Значну роль в політичній системі відіграє політична культура. Політична культура - історичний досвід, пам'ять соціальних спіль­ностей і окремих людей у сфері політики, їх орієнтації, навики, що впливають на політичну поведінку. Політична культура - особлива частина загальної культури суспільства, хоча і має певну автономію, зв'язана з конкретною політичною системою, хоча й не зводиться до неї. Політична культура передбачає, по-перше, пізнавальні орієнта­ції, що охоплюють знання про політичну систему, її роль, носіях ролей і її функціонування; по-друге, емоційні орієнтації, що відоб­ражають почуття, які випробовуються ставленням до політичної сис­теми, її функцій, учасників і їх діяльності; по-третє, оціночні орієн­тації, що відображають особисте ставлення до політичної системи, її учасників і їх дій. Важливою характеристикою політичної культу- ри конкретного суспільства виступає ступінь її однорідності. Серед факторів, що визначають однорідність політичної культури висту­пають об'єктивна соціальна полярність суспільства і неоднорідність політичних структур, породжують широкий розкид потреб і інтере­сів груп, особистостей, які також по-різному формують елементи їх політичної культури. Політична культура визначає і якість політич­них відносин і діяльність в суспільстві, а також розкриває ступінь соціально-культурного розвитку людини і міру її активності в перетворюючій політичній діяльності. Політична культура виступає і важливою складовою духовного життя суспільства, знаходить відоб­раження у політичній свідомості, в тому числі і в її ідеології. Проте багато з орієнтацій, що становлять політичну культуру, йдуть від при­роди, інтуїтивно, і часто проявляються у них довільно, без попередніх роздумів. Збереження у підсвідомості таких почуттів визначає пове­дінку громадян і зміст політичної діяльності, сприяє формуванню глибших уявлень про політику. Політична свідомість виступає лише однією з форм реалізації політичної культури поряд з неусвідомленими реакціями орієнтовними і імпульсивними актами поведінки. По­ведінка - це спосіб існування культури без якої вона неможлива.

Політичне життя - це сукупність духовних,   чуттєвих, емоціональних і практичних пред­метних форм політичного буття людини і суспільства, що характе­ризує їх ставлення до політики і участь в ній. Поняття політичне життя аналогічно поняттям суспільного, економічного, культурно­го, духовного, матеріального, релігійного життя та іншим його видам. Поняття політичне життя використовується для загальної оцінки політичної і соціальної обстановки конкретних епох, країн, суспільств, діяльності і політичної поведінки класів, соціальних верств, груп, окремої людини. Характеристика ж самого політичного життя доз­воляє оцінювати умови, в яких воно існує, і визначальні його соціаль­ні, політичні, економічні і культурно-історичні фактори: тип держа­ви, політичний лад суспільства, його політичну організацію і культуру, структуру влади, форми спілкування та ще багато іншого.

Звичайно ж, появляються загальні уявлення про політичне жит­тя тієї або іншої епохи, країни, регіону, нації, та ін. (наприклад, політичне життя сучасної Англії, Нью-Йорка, Західної Європи або Південно-Східної Азії, арабських країн Близького Сходу, України, Білорусі, Росії, Прибалтики та ін.). Політичне життя визначає ос­новні соціальні, політичні та інституційні структури влади, її апа­рати і органи, тип політичної системи, партійних систем, політич­ної організації суспільства, образ правління, тип державного устрою і політичного режиму, становище суспільного порядку та інші фор­мальні виміри політичних відносин, а також неформальні - характер асоціативних об'єднань, самоуправління, становище суспільного порядку, наявність та рівень розвитку громадянського суспільства, відносини статей і поколінь, сімейні відносини. Неабиякий вплив на умови і про­яви політичного життя мають масові емоціональні настрої - чекання, сподівання, протести, тривоги, переконання та захоплення, суспільні рухи, символічні та ритуальні дії, політичні маніфестації, публічність (доступність та зрозумілість соціальної і політичної діяльності), ауді­овізуальна інформація про політичні події, преса, поведінка лідерів, вся сукупність чуттєвих та раціональних факторів, що створюють політичну атмосферу, політичний клімат країни і епохи.

Політичне життя формується культурно-історичними традиціями, національними особливостями народу, наприклад, зберігання племінних, кровнородинних, общинних, земляцьких і сімейних відносин, що проникають в політичний побут державних, суспільних струк­тур або в самоуправління та ін. Суспільним середовищем, в яке вхо­дить політичне життя людини і суспільства, служать економічні, іде­ологічні, культурні, правові, релігійні форми спільного життя людей і суспільних відносин. Політичне життя безпосередньо обумовлене ста­ном громадянських та політичних прав і свобод (свобода слова, збо­рів, совісті та ін.) і найістотніше впливає на їх формування та захист.

Політичне життя мінливе та динамічне, знає піднесення та падін­ня, періоди стагнації, апатії та бурхливі вибухи. Під впливом складної системи факторів змінюється тонус життя. Політичне життя сус­пільства, виступаючи одним з аспектів суспільного життя, безпосе­редньо включене в рішення політичних і суспільних проблем, і його організація служить їх реалізації. Тому-то політичне життя стає сво­єрідною ареною, де змагаються найрізноманітніші політичні сили за вплив і лідерство. Політичне життя диференціюється за найрізно­манітнішими ознаками: політичними переконаннями, соціальним і культурним укладом життя в центрі і на периферії та ін., а також за двома рівнями - індивідуальним і суспільним, за ознакою участі, тобто ставлення до політики, активному або пасивному. Професійно залучені (ангажовані) в політичну діяльність верстви, що утворю­ють основну частину політичне активних громадян (так званий по­літичний клас або політична община громадян), звичайно оточені підтримкою їх або протистоянням їм політичне активної частини суспільства. Центри політичної активності (політичні партії, гро­мадські рухи, ініціативні групи та ін.), які мають владу або стоять в опозиції до влади, як правило, прагнуть поширити свій вплив на частину суспільства, яка залишилася поза політикою, в тому числі і політичне нейтральну, і пасивну.

Демократично політизоване суспільство залучає до активної і доб­ровільної політичної участі (виборів представницьких установ, ро­боті в асоціаціях, політичних партіях, органах самоуправління, ма­сових або групових політичних акціях) значну частину політичне самодіяльного населення, і його пасивна доля може виявитися по­рівняно незначною. Політичне життя такого суспільства може бути стабільним або динамічним. Його емоційний тонус може падати, знижуватися і підвищуватися, зростати, але, так або інакше, полі­тична культура його досить висока, значна частина громадян швид­ко відгукується на політичні мобілізації в періоди підвищеної полі­тичної активності (в періоди виборів, криз, конфліктів). Можливо і повніша безпосередня участь громадян у вирішенні місцевих або державних проблем (пряма демократія), як в Швейцарії. Поляриза­ція життя в суспільствах диктаторського, авторитарного або тоталі­тарного типу формально може залишатися поза політичної участі мі­німальна частина суспільства, але і саме участь більшості населення, звичайно формально зводиться до виконання державних і партій­них команд. В мобілізаціях значну роль відіграє дисципліна страху. Активне політичне життя окремої людини, на відміну від суспіль­ної, не тільки зв'язане з рішенням загальнозначимих проблем, але й може мати власну мету: перехід у політичний клас зайнятих політикою професіоналів, державних або партійних функціонерів, працівників управління різних рівнів або просто активну роль в со­ціальній спільності. Політичне життя індивіда може складатися з ста­тичної політичної ролі і набирати форму тієї або іншої політичної кар'єри, що завершується інколи у верхніх ешелонах влади або тео­ретичною політичною діяльністю. Загальний напрям історичної ево­люції політичного життя в сучасному суспільстві - демократизація, розширення політичної участі і її якісний розвиток в загальній сис­темі відносин громадянського суспільства з високим рівнем полі­тичної, правової, культурної, громадянської свідомості: почуттям обов'­язку і політичної відповідальності.

Якщо політичне життя суспільства і людини визначено типом суспільства і держави, то політичне життя показово і для оцінки політичного ладу країни і політичної зовнішності суспільства. Авто­ритарне, диктаторське або тоталітарне суспільство з централізова­ною владою, стійкою структурою політичних інститутів, культурних зв'язків з світом і впливом ззовні неминуче зводить політичне жит­тя до підкорення і виконання, формальної активності, по суті, полі­тичне нейтралізованого і неорганізованого в громадянське суспіль­ство населення. Політичне життя в суспільствах з розвинутою системою демократичних структур, інститутів, системою декількох або багатьох політичних партій, свободою політичних або інших уг­руповань, конкурсом політичних поглядів і рухів, розвинутим соці­альним контролем дій влади і активним самоуправлінням - обмеже­на і ефективна частина політичного процесу. Соціальний простір, де можливе політичне життя також істотно відмінне в суспільствах і дер­жавах різних типів. Політичне життя може бути зосереджено в кабі­нетах влади, і тоді відчуженні від політики маси беруть участь в ньо­му лише як виконавці. Політичне життя може виходити на вулиці і стає суспільною, народною дією. В демократичному суспільстві по­літика на вулиці - це необхідний елемент політичного життя, фактор зворотного зв'язку у стосунках влади і народу, спосіб волевиявлення.

Спілкування - необхідний початковий акт влади. В будь-яких фор­мах спілкування означає вплив, обмін (думками, поглядами, впли­вом та ін.), узгодження або політичний потенціальний або актуаль­ний конфлікт. Легкість, частота, активність спілкування характеризує політичні відносини в суспільстві, їх відкритість, політичну і грома­дянську культуру. Співвідносний формалізованого і неформального спілкування дозволяють судити про стан демократії в суспільстві. Розвиток міжнародного спілкування свідчить про важливість і вагу держави в міжнародних відносинах, її авторитет і активність. Спів­відносний формальних, офіційних і неформальних видів політично­го спілкування свідчать про політичний вигляд суспільства, де може варіюватись від відомостей спілкування до легалізованих форм, а не формальних - заборонених, підпільних або дисидентських (в тота­літарному суспільстві) до вільного поєднання всіх видів, формаль­них і неформальних, де і є найефективніші. В історії політичних відносин спілкування еволюціонувало від примітивних форм (зі­брань, віче, страйки, авторитарні форми, зведення рахунків тощо) до цивілізованіших. Упорядкуванням же політичного спілкування суспільство займалось особливо, про що свідчать закони про збори, про заборону появлятись на народних зборах, в парламенті зі збро­єю, формування культурних норм та ін.