Політичні системи суспільства



Сторінка3/4
Дата конвертації23.10.2016
Розмір0.8 Mb.
ТипРеферат
1   2   3   4

Політичні відносини відіграють в суспільстві надто значну роль, таку, як і соціальні та економічні відносини, що характеризують тип суспільної організації, стосунки експлуатації, панування і підкорен­ня або співробітництва, взаємодії і політичної єдності. Зміст полі­тичних відносин визначається відносинами держави і суспільства, влади і народу (тобто відносинами функціональної політичної дифе­ренціації), класів, груп і верств суспільства, структурою, соціально-політичною диференціацією суспільства і на рівні внутрігрупового, міжгрупового і міжіндивідуального спілкування - ступенем розвит­ку суспільного процесу, його демократизації, політичними свобода­ми, доступністю інформації і контактів, тобто також і матеріальни­ми можливостями людини і особливо - рівнем політичної культури суспільства.

Інтенсивність у політичних відносинах змінюється в залежності від зміни загального тонусу політичного життя і може також хитати­ся в залежності від його активізації та спаду. В періоди криз, в залеж­ності від реакції влади і суспільства, політичні відносини можуть за­мирати (введення надзвичайного становища, збройна сутичка, репресії та ін.) або бурхливо розвиватися (в періоди революції, відкритих де­мократичних реформ та ін.). В структурі політичних відносин розріз­няються конфлікти - компромісні та консенсусні (узгоджувальні), відносини, основані на взаєморозумінні і одностайності сторін. Всі політичні відносини охоплюються типом договірних відносин. Дого-вірність як принцип політичної організації суспільства - одна з уні­версальних, загальних форм політичних відносин. Договірна практи­ка одержала теоретичне оформлення в концепції договірних відносин влади (держави) і суспільства (народ). Першою за часом ідея угоди (пакту) народу і передачі державі права встановлювати порядок ви­сунута Томасом Гоббсом, а за нею сформулювалась відома концеп­ція суспільного договору Жан-Жака Руссо, тобто про політичні від­носини суспільства і державної влади, про договірну природу політичних відносин, що закріплені тоді конституційними докумен­тами ряду країн (найвідоміші з них конституція США кінця XVIII ст. і конституція Французької революції) і згодом стала договірною основою політичних відносин більшості країн.

Особлива форма політичних відносин - відносини політики як організаційної та регулятивно-контрольної системи суспільства з ін­шими політичними організаційно-регулятивними системами - еко­номічною, правовою, ідеологічною, моральною та ін. Відносини між ними існують через необхідність координувати системи, організову­вати і спрямовувати їх, чому і служить політика. Нормальна форма відносин таких систем - взаємодії, хоча вони можуть бути і опози­ційними, і конфліктними. Відносини між політикою та іншими сис­темами, що формують суспільство, утворюють нові, суміжні або склад­ні форми політичних відносин, що складаються в сфері економічній, культурній, наукової політики і багатьох інших аналогічних форм.

Відносини між політикою та іншими системами і сферами сус­пільства визначаються рядом загальних закономірностей:

політичні відносини обмежуються допустимими межами за яки­ми між сторонами відносин виникають напружені конфлікти, що завдають шкоду таким відносинам і одній або обом їх сторонам (наприклад, уповільнення економічного зростання в результаті над­звичайною політизацією економіки - політичного диктату, застосу­вання командно-адміністративних методів управління, занадто ве­ликого державного втручання та ін.);

відносини взаємні, не існує одного напрямку, що визначає їх (нап­риклад, тільки від економіки до політики або навпаки), і ця обста­вина відображена в утворенні співвідносин між парними формами: політичної економії і економічної політики, культурної політики і політичної культури та ін.;

двосторонні відносини визначаються, врешті-решт, не тільки са­мими системами, але й іншими близькими сферами відносин або ж всією їх сукупністю (наприклад, відносини політики і економіки зв'я­зані з ідеологією, культурою, наукою, правовими відносинами, і ці зв'язки можуть бути визначальними). Тому-то за аналізом конкрет­ної політики і формулюванням теорії політичні відносини, мало про­дуктивні, що спрощують їх суть схеми та формули (база, надбудова, форма і зміст) виступаючи в певному розумінні вірними, між тим не з'ясовують істинного змісту політичних відносин. Політичні відно­сини не тільки об'єднують і зближують сторони таких відносин, але й диференціюють їх. Тому-то їх сторонами стають правлячі сили та опозиція, сукупність політичних сил або суб'єктів політики, які по­діляються на правих, лівих, центр, причому основа такої диференці­ації звичайно буває найрізноманітна. Різні сторони політичних сил проявляються в діяльності парламенту, в боротьбі між політичними партіями, і політичні відносини в таких ситуаціях особливо різнома­нітні. Є проте стійкі традиції, що відрізняють радикальні (праві та ліві) і помірні (центр) сторони політичних відносин, а також прог­ресивні (ліві) і реакційні (праві) сторони в залежності від того, що вважається прогресивним або реакційним.

Політичні інститути - політичні установи   з організаційною структурою, цілеспрямо­ваними виконавчими структурами та апаратом. Політичні інститу­ти - спосіб організації політичного життя суспільства, що втілює ті або інші політичні норми, обумовлені конкретно-історичною ситуа­цією, вимогами політичного життя. Політичні інститути це, по суті, певні політичні установи (сукупність політичних партій, органів сус­пільного, громадського самоуправління та ін.), що визначають спіль­ність людей, які мають особливі повноваження і виконують спеці­альні функції в політичному житті суспільства (політичні комітети, комісії), певної діяльності (президентське правління). Специфіка по­літичних інститутів в порівнянні з багатьма явищами політичного життя полягає в тому, що вони майже завжди узаконені і діяльність їх регламентована відповідними законами, рішеннями та іншими юридичними актами. Кожний з політичних інститутів здійснює пев­ний вид політичної діяльності і включає соціальну спільність, вер­ству, групу, спеціалізовану на її виконанні, і політичні норми, що регу­люють відносини усередині політичної системи суспільства і між ними, а також між політичними і неолітичними інститутами; матері­альні засоби, необхідні для досягнення поставленої мети.

В політичній системі важливим регулюю­ чим елементом виступають політичні і пра­вові норми. Політичні і правові норми і принципи становлять нор­мативну основу політичної влади і політичного життя. Норми регу­люють політичні відносини, надаючи їм упорядкованість, визначаючи бажане і небажане, дозволене і недозволене з позицій управління політичної системи. Якщо ж політичні норми діють та реалізуються у вигляді принципів та установ, що регулюють діяльність політич­них інститутів і громадян як суб'єктів політичного життя, то право­ві норми, право - одна з нормативних систем, що регулює відноси­ни в суспільстві, дії та поведінку людей, функціонування об'єднань і державних органів. Право закріплюється в офіційних документах держави: встановлюючи загальну форму відносин, право визначає і міру свободи людей, їх об'єднань, державних органів у взаємовід­носинах між ними і гарантії свободи. Право і правові норми спрямо­вані на забезпечення стійкості, організованості оптимальних умов функціонування суспільного організму.

Специфіка і роль права, правових норм в житті суспільства і його суб'єктів обумовлені тісним зв'язком з державою і характером зв'язку. Саме тут відмінність права від інших нормативних систем, що регулюють суспільне життя: норм моралі, релігії, традиційних стереотипів поведінки та ін. Тільки держава спроможна забезпечити через механізм влади, управління, правосуддя, розробку і реалізацію єдиних, загальнообов'язкових, чітко визначених типових масштабів для взаємовідносин і поведінки в суспільстві, порушення яких не вигідне, тягне за собою державні заходи впливу та покарання. Але як і в кожному суспільстві, в Україні є й такі соціальні сили, які дотримуються інших, аніж панівних, політичних принципів і норм, які у випадку їх реалізації дестабілізують існуючу політичну систе­му. Через політичні і правові норми та принципи одержують офі­ційне визнання і закріплені певні соціальні інтереси та політичні устрої. З допомогою політичних та правових принципів та норм полі-тико-владні структури інформують суспільство, соціальні групи, ок­ремих індивідів, вірогідну опозицію, обґрунтовують політичні рішен­ня, що приймаються і визначають своєрідну модель поведінки всіх учасників політичного життя. Суб'єкти політичного життя, політич­ного керівництва і управління, закріплюючи в принципах і нормах заборони та обмеження, погодженість інтересів і заохочення ініціати­ви, являють регулюючий вплив на політичні відносини через них і на види суспільних відносин. Природно, йде формування політичної сві­домості та поведінки суб'єктів політичної діяльності, вироблення у них настанов, що відповідають принципам політичної системи.



В політичній системі - основний інститут, що організує, спрямовує, контролює спіль­ну діяльність і стосунки, відносини людей, суспільних груп, класів і асоціацій. Держава — політична форма організації суспільства, що здійснює управління суспільством, охоро­ну його економічної та соціальної сфери, культури. Держава - основ­не знаряддя влади. Важливими ознаками держави є, по-перше, ві­докремлення публічної влади від суспільства, її неспівпадання з організацією всього населення, поява певної соціальної верстви, прошарку професіоналів-управлінців: по-друге, вищою владою, рі­шення, нормативні акти якої обов'язкові для всіх громадян, організа­цій і установ, володіє лише держава, тобто держава-суверен; по-тре­тє, територія, обмежена кордонами держави, закони та повноваження держави поширюються на людей, які проживають на певній терито­рії; по-четверте, держава володіє монополією на легальне застосу­вання сили, фізичного примусу. Широта та обсяг державного приму­су поширюється від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Можливість позбавити громадян вищих цінностей - життя і свободи, визначає особливу дію державної влади. Держава має виняткові права на видання законів і встановлення правових норм, обов'язкових для всього населення, має право на стягнення податків та збирання їх з на­селення, створює необхідні фонди для матеріального забезпечення дер­жавної політики: економічної, соціальної, духовної та ін.

Держава - політична організація, такий суспільний механізм, що покликаний захищати інтереси людей певної території і регулювати з допомогою правових норм взаємовідносини між ними, використо­вуючи за необхідності спеціальні органи примусу. Виступаючи суб'єк­том конституції, держава відображає публічний характер людської діяльності, і чим більше розвинута держава, тим більше відділена, відокремлена від суспільства, здобуває якість громадянського, в про­тивагу суспільству політичному. Держава опосередковує рух основ­ної суперечності людської діяльності між її суспільним характером і індивідуальною формою реалізації. Становлення державності за­вершується відокремленням держави від суспільства і від індивіда в ролі самостійного суб'єкта. Дальший розвиток державності зв'яза­не з народженням бюрократії. У внутрішній структурі держава по­ступово створює особливу соціальну верству, що безпосередньо здій­снює державні функції, світську політику. Пізніше розвиток державності зв'язаний з установленням суспільного громадського контролю над бюрократією. В процесі обмеження всевладдя бюрократії відбуваєть­ся формування нації. Такий суперечливий процес здійснює подвійний вплив на становище індивіда і становище суспільства, індивід визна­чає себе часткою певної цілісності, що складається з окремих індивідів і обмежує свою свободу заради цілісності. Індивід стає і окремою особистістю, і громадянином. Відбуваються певні зміни і всередині суспільства: йде об'єднання окремих індивідуумів в соціальні спіль­ності, тоді як держава стимулює народження нації, а саме суспільство нібито роздвоюється: на громадянське суспільство і політичну держа­ву. Держава - нація - вищий ступінь у розвитку державності, визна­чає повне і адекватне втілення суті держави.



В демократичних суспільствах держава як провідний інститут політичної системи зосереджує максимальну політичну владу. Дер­жава, політичні партії і групи інтересів автономні і успішно реалі­зують свої функції. Політичні партії і групи інтересів впливають на формування державних і владних структур, корегують політич­ну мету, спрямовують політичний розвиток суспільства. В автори­тарних та тоталітарних суспільствах політичні інститути створені для відображення і репрезентації інтересів людей, які входять до них. Політичні партії суворо підкорені правлячій еліті та бюрокра­тичному апарату, їх природні функції деформовані. Виступаючи представником всього суспільства, володіючи сувереном, тобто вер­ховенством влади в межах території країни, держава діє самостій­но. Існування державної влади знаходить відображення в чиновни­ках, армії, адміністрації, органах правосуддя та ін. Держава соціальна орієнтована організація політичного панування, поєднуюча сила ци­вілізованого суспільства. Держава характеризується як всеохоплююча, універсальна політична організація суспільства. Відповідно ди­ференціюються завдання і функції держави. З одного боку, держава є виразником інтересів та волі економічно панівної верстви, обері­гає її становище в суспільстві, охороняє умови використання всіх ресурсів, людських, матеріальних, природних в інтересах розвитку суспільства, всіх його членів, утримує непокірних, що чинять опір і дбає про своєчасне усунення соціальних суперечностей, а з друго­го, - держава - офіційний представник громадянського суспіль­ства, здійснює реалізацію зональних справ, що випливають з при­роди будь-якого суспільства. Природно, держава виконує дві групи функцій, їх співвідносний в діяльності держави не залишаються раз назавжди даним, становим, а залежать від природи суспільства і дер­жави, від конкретно-історичних умов.

Політичний інститут політичної системи суспільства - політичні партії - репрезен­тують інтереси частини народу і ставлять метою їх реалізацію шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні. Групи інтересів - найрізноманітніші, організовані групи людей: профспілки, молодіжні і жіночі рухи, творчі спілки і об'єднання, етнічні і релігійні спільності, організації ветеранів вій­ни, асоціації підприємців і фермерів, які мають певну мету і вимоги до політичної влади, що стають причиною їх колективних дій. Ха­рактерним для всіх політичних партій суспільно-політичних та ін­ших об'єднань людей є те, що вони представляють об'єднання лю­дей, зв'язаних спільними інтересами, прагненням досягти реалізації ідей, поставленої мети. Вважають, що суспільно-політичні організації, стаючи політичною партією, ставлять метою реалізацію програми або переходу до влади, або впливати на владу, брати участь у справах держави, визначати форми і напрямки її діяльності. Звідси виплива­ють і основні функції політичних партій і суспільно-політичних об'єд­нань і формувань: по-перше, з'ясувати формування суспільної, гро­мадської думки, впливу на неї з метою залучення більше прихильників своїх програм і поглядів, з'ясування формування і обґрунтування ін­тересів великих соціальних спільностей, визначення мети і завдань, принципів, засобів досягнення мети та реалізації завдань; по-друге, боротьба за владу на всіх рівнях, за можливість впливати на владні структури, участь в усіх формах державної влади, в формування внут­рішнього та зовнішнього політичного курсу; по-третє, політичне ви­ховання частини або всього суспільства, підготовка і висування кад­рів для державного, партійного, профспілкового апарату.

Звичайно ж, політичні партії здійснюють певний вплив на прий­няття органами державної влади та управління політичних рішень, нормативних актів держави та ін. Політичні інститути забезпечують відтворення, стабільність і регулювання політичної діяльності в сус­пільстві, збереження ідентичності і політичної спільності, незважаю­чи на зміну її складу, посилюють соціальні зв'язки і внутрігрупову згур­тованість своїх членів, заохочуючи бажане і викоріняючи поведінку, що відхиляється від норм. Політичні інститути - важливе джерело соці­альних і політичних змін - створюють багатоманітні канали політич­ної активності людей, соціальних спільностей, груп, індивідів, форму­ють альтернативи соціального та політичного розвитку суспільства. Багатоманітність політичних інститутів визначається диференціаці­єю політичної діяльності і політичної влади на різні види. За характе­ром мети виділяються політичні інститути законодавчої, виконавчої і судової влад, кожному з яких властива багатофункціональність, пар­ламент зокрема вирішує завдання виконавчої влади, уряд здійснює певні види законодавчої діяльності та ін. За питомою вагою і значи­містю політичної діяльності виділяються власне політичні інститути, орієнтовані на здійснення політичної влади, вплив на неї, і соціальнеполітичні інститути (суспільно-політичні рухи), що задовольняють не тільки політичні, але й соціальні інтереси, а також духовні потреби -в спілкуванні, самоутвердженні, активності та ін.


Каталог: Filosofia
Filosofia -> Філософія арабського Сходу
Filosofia -> Реферат на тему: Онтологія
Filosofia -> Антична філософія
Filosofia -> Реферат на тему: Концепція розвитку та її альтернативи Змінюється чи не змінюється навколишній світ? А якщо змінюєть­ся, то чи мають ці зміни спрямованість? Чим зумовлені такі зміни, яке їх джерело?
Filosofia -> Західноєвропейська філософія (кінець 16 початок 18 ст.)
Filosofia -> Суспільство
Filosofia -> Реферат на тему: Початок філософії у
Filosofia -> Світ повсякденності
Filosofia -> Розвиток філософії в Україні
Filosofia -> Філософія буття. Людина


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка