Посередницькі фінансові інститути та їх роль в ринковій економіці



Сторінка1/2
Дата конвертації23.03.2017
Розмір0.51 Mb.
  1   2
Зміст
Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

  1. Посередницькі фінансові інститути та їх роль в ринковій економіці.

    1. Економічний зміст посередницьких фінансових інститутів та їх значення на інвестиційному ринку. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

    2. Організація діяльності фінансових посередників. . . . . . . . . . . . . . . 11

    3. Правове забезпечення діяльності посередницьких фінансових інститутів в Україні. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16

  2. Аналіз діяльності посередницьких фінансових інститутів.

    1. Аналіз та оцінка діяльності фінансових посередників на вітчизняному інвестиційному ринку. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21

3. Проблеми діяльності посередницьких фінансових інститутів та шляхи підвищення ефективності їх діяльності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .31


Висновок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36

Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38


Вступ
Структурна перебудова української економіки потребує істотного збільшення обсягу інвестицій та активізації інвестиційної діяльності. Через падіння виробництва, неефективну систему оподаткування значно зменшилися обсяги прибутків – основних власних джерел інвестиційної діяльності підприємства.

Не забезпечують зростання обсягу інвестицій в економіку України також банківська система, фондовий ринок, спеціальні (вільні) економічні зони. Недосконалість законодавчої бази, брак практичного досвіду надання позик, недостатній розвиток інфраструктури ринку цінних паперів, обмеження правової гарантії для інвесторів стримують інвестиційну діяльність у країні.

Історично інститут фінансового посередництва виникає з моменту розподілу праці у сфері обслуговування кругообігу фінансових активів як еквівалента товарних продуктів, поступово виокремлюючись у самостійний вид бізнесу. Оскільки сприяння розвитку будь-яких структур, запозичення чи залучення капіталу потребує спеціальних знань, послуги фінансових посередників об’єктивно викликаються практикою. Без фінансового посередництва можлива загроза операційного звуження ринку і натуралізація господарського життя (коли має місце безпосередній товарний взаємо обмін без грошового компоненту, тобто бартеризація).

На сьогодні зареєстровано близько 1200 фінансових посередників, серед яких є торговці цінними паперами, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії та комерційні банки. Реально на фондовому ринку України працює близько 20-30 відсотків зазначеної кількості фінансових посередників.

Основна їхня функція – це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фінансові посередники створюють свої фонди, беручи кошти в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується процентний доход. Акумулюючи кошти таким чином, вони надають їх під вищі проценти інвесторам. Різниця між отриманим та виплаченим процентним доходом іде на покриття витрат фінансового посередника та його прибуток.

Щодо змістовно-структурної характеристики терміна "фінансове посередництво", то слід зазначити, що міжнародна й вітчизняна економічна термінологія і юриспруденція не містять достатньо акцептованого визначення і тлумачення цього поняття.

Процеси реформування власності супроводжуються структурною перебудовою економіки й зумовлюють створення фондового ринку як складової частини ринкових відносин, що забезпечує вільний обіг коштів у формі цінних паперів. Фондовий ринок сприяє обігу та раціональному розміщенню фінансових ресурсів, дає можливість реально оцінювати ефективність управління підприємством, створює умови для добросовісної конкуренції та обмеження монополізму.

Для розвитку вітчизняного ринку інвестиційних ресурсів важливим є вирішення проблеми понятійного визначення та структуризації фінансових посередників. Фінансові посередники – сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників.

Найголовніше завдання фінансових посередників – спрямувати рух капіталу до найефективніших споживачів. Базовою основою їх функціонування є реалізація кредитно-інвестиційних угод (тобто безпосереднє фінансування) та заміна прямого фінансування непрямим через випуск власних вторинних зобов'язань. Логічно, що предметом праці для посередників на ринку стають цінні папери і гроші.

Таким чином, ми можемо зробити висновок про доцільність та необхідність дослідження проблеми фінансового посередництва в ринковій економіці, оскільки вони постають невід'ємною проміжною ланкою руху капіталів.



1. Посередницькі фінансові інститути та їх роль в ринковій економіці.

1.1. Економічний зміст посередницьких фінансових інститутів та їх значення на інвестиційному ринку.



Фінансові посередники є інституційними учасниками фінансового ринку – професійними маркетмейкерами, вони утворюють інституційну структуру ринку. Головне завдання фінансових посередників, які становлять інфраструктуру ринку полягає у спрямуванні руху капіталу (інвестиційних ресурсів) до найефективніших споживачів. Проте представники як попиту, так і пропозиції позичкового капіталу можуть виходити на фінансові ринки самостійно або скориставшись послугами фінансових посередників.

Виникає питання: навіщо користуватися послугами фінансових посередників, якщо можна безпосередньо здійснювати свої фінансові операції на фінансовому ринку?

Проте, як показує практика, роль фінансових посередників дуже важлива. Їхня діяльність вигідна і для заощаджувачів, і для позичальників, а саме:


  • відпадає потреба в пошуках один одного;

  • знижується ризик неповернення позики або неефективних капіталовкладень;

  • з попереднього випливає зростання процентного доходу заощаджувача;

  • знижуються сумарні витрати та витрати часу на відшкодування декількох заощаджувачів для отримання потрібної суми позики;

  • дрібні заощаджувачі отримують можливість брати участь у бізнесі, який дає вищі прибутки (порівняно з наданням у борг невеликої суми), але який був недосяжний для них через необхідність значних інвестицій;

  • часто для заощадників привабливішою є можливість отримання гарантованого доходу на свій капітал (у вигляді, наприклад, банківського відсотка, доходу з облігацій, отримання пенсійних прав), ніж ризик участі у не завжди надійних проектах (наприклад, купівля акцій);

  • фінансові посередники зменшують вартість здійснення фінансових операцій. Це досягається ними за рахунок уніфікації та спеціалізації. [10, 221]

Наведемо приклад. Певна особа укладає фінансову угоду з іншою. При цьому необхідно скористатися послугами юриста та нотаріуса (для складання інших документів, оформлення їх). Чим більше кваліфікованих спеціалістів буде залучено до цієї справи, тим надійнішою буде ця угода, але одночасно і більших витрат від цього зазнають сторони.

При всьому розмаїтті фінансових угод існує не так багато їх основних видів, що зустрічаються в практиці фінансового посередника, який спеціалізується в певній галузі. Маючи велику кількість клієнтів, фінансових посередник може залучити найкваліфікованіших юристів для складання декількох типових форм угод, які легко буде пристосувати до кожного конкретного випадку. Навіть при великих витратах на таку розробку якість її буде висока, а ціна в розрахунку на одного клієнта –­ низька.

Наведений приклад є проявом так званого ефекту масштабу. Цей ефект є найбільш потужним джерелом ефективності існування фінансових посередників. Крім зростання ефективності використання коштів за рахунок їх акумуляції, ефект масштабу проявляється також у вартості оформлення фінансових операцій, вартості збирання інформації про економічний стан потенційних клієнтів та вартості наданих позик. Одержання необхідної інформації та моніторинг – не просто надто дорогі операції для окремої фізичної чи юридичної особи, а й практично їм не під силу.

Без фінансових посередників не можуть бути реалізовані всі переваги існування фінансових ринків. Вони зменшують операційні витрати, знижують ризик та зменшують асиметричність інформації.

Оскільки існують різні фінансові ринки, різні види посередницьких послуг, то закономірно, що виникли досить різноманітні види фінансових посередників.

Відмінність у фінансових системах різних країн зумовлюють і дещо різний розподіл фінансових посередників на типи. Наведемо перелік та короткі характеристики фінансових посередників згідно з класифікацією, яка застосовується в США, оскільки вона найбільш розгалужена і значна кількість з наведених видів фінансових посередників уже зараз функціонує у фінансовій системі України. [10, 155]

В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи:


  • депозитні інституції;

  • договірні ощадні інституції;

  • інвестиційні посередники.

Також існує класифікація всіх фінансових посередників за одним критерієм – участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:

  • банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;

  • небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.

Усередині кожної з цих груп посередники можуть класифікуватися на види за іншими критеріями. Наприклад, розрізняють банки центральні та ділові; універсальні та спеціалізовані; комерційні, ощадні тощо. Небанківських фінансових посередників поділяють на страхові компанії, інвестиційні інститути, кредитні спілки, пенсійні фонди, лізингові компанії, факторингові компанії тощо.

Щодо банків, то будучи самостійними суб'єктами грошового ринку, вони виконують певні економічні функції, в яких конкретизується їх сутність та призначення. Найчастіше функції банків ототожнюються з їх певними напрямами чи видами діяльності, а то й просто з окремими операціями. Такий підхід до визначення функцій банків не зовсім вірний.

По-перше, функція банку - більш складне, глибоке явище, ніж операція. По-друге, ототожнення функцій з операціями означає відмову від використання такого явища, як функція, для з'ясування сутності банку, що веде до збіднення цієї сутності, зведення її до переважно операційно-технічного прояву.

Враховуючи викладене вище, можна зробити висновок, що банки виконують такі функції:



  • трансформаційну;

  • емісійну. [18, 89]

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.

Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей.

Як посередники на грошовому ринку, банки функціонують переважно за рахунок чужих капіталів – акціонерного капіталу, залучених коштів вкладників та позичок інших банків. Як посередники грошового ринку, банки повинні брати на себе всю відповідальність перед інвесторами за економічні ризики своїх позичальників. Банки потенційно, завдяки широким масштабам своєї діяльності, здатні роззосередити (диверсифікувати) ці ризики і максимально пом'якшити їх для інвесторів.

Так, наприклад, інвестиційні банки мобілізують довгостроковий позичковий капітал і передають його позичальникам через випуск та розміщення облігацій або інших боргових зобов'язань. Виступають організаційним посередником (з'ясовує потреби позичальників, узгоджує умови позики, вибір виду цінних паперів, їх розміщення, організовує при потребі банківські синдикати) та гарантом між позичальниками та інвесторами.

Небанківські фінансово-кредитні установи теж є фінансовими посередниками грошового ринку, які і здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери та кредити (переважно довгострокові). У своїй діяльності вони мають багато спільного з банками (функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки; формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов'язання; розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов'язання, тощо). [18, 96]

Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності:



  • вона не пов'язана з тими операціями, які визнані як базові банківські;

  • вона є вузько спеціалізованою. Спеціалізація небанківських посередників здійснюється за двома критеріями:

1) за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів;

2) за тими додатковими послугами, які надають фінансові посередники своїм кредитора.

Всі ці посередники поділяються: на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

Основні види небанківських фінансово-кредитних установ наведено на рисунку нижче.



Небанківські фінансові посередники




Договірні фінансово-кредитні установи

Інвестиційні фінансово-кредитні установі



Страхові компанії

Факторингові компанії

Ломбарди

Пенсійні фонди

Лізингові компанії

Інвестиційні фонди

Кредитні товариства

Фінансові компанії

Кредитні спілки

Рис. 1.1. Класифікація небанківських фінансово-кредитних установ.


Для прикладу, зупинимося на кількох посередниках.

Страхові компанії – це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг, їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів з юридичними і фізичними особами (через продаж страхових полісів) спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків). Страхові компанії у розвинутих країнах мобілізують величезні фінансові ресурси і є головними постачальниками довгострокових капіталів на грошовому ринку. Крім довгострокових цінних паперів, вони можуть вкладати свої ресурси в іпотечні позики, в довгострокові позики під заставу нерухомості тощо.

Інвестиційні фонди (банки, компанії) - це фінансові посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій та в державні цінні папери. Інвестиційні фонди, акумулюючи великі обсяги капіталів, спроможні забезпечити високий рівень професійного управління ними, надійний захист від кредитних ризиків та високий рівень дохідності за своїми цінними паперами - акціями, інвестиційними сертифікатами тощо.

Фінансові компанії мають ту характерну особливість, що мобілізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом (через продаж своїх цінних паперів) кошти направляють у позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення. Такі компанії спеціалізуються на видачі кредитів населенню для роздрібної купівлі товарів народного споживання; на кредитуванні купівлі товарів певних видів у певних виробників чи торговельних компаній, наприклад автомобілів у компанії "Форд", меблів у магазинах конкретної торгової фірми тощо; на кредитуванні торговельних організацій під продаж ними товарів з відстрочкою платежу та інше. [9, 56]

Таким чином, ми можемо визнати, що фінансові посередники окрім власного комерційного спрямування розв'язують і загальні макроекономічні проблеми.


1.2. Організація діяльності фінансових посередників
Фінансові посередники на фондовому ринку здійснюють такі види діяльності:

  • управління цінними паперами: інвестиційне управління інвестиційними фондами, контроль за чистими активами взаємних фондів інвестиційних компаній, управління портфелем цінних паперів клієнтів, управління цінними паперами, що перебувають у власності державних органів управління;

  • операції з акціями та іншими пайовими паперами: надання брокерських послуг, виконання генеральної угоди щодо операцій із цінними паперами на умовах дилерської угоди, зберігання цінних паперів свої акціонерів і клієнтів;

  • операції з облігаціями: здійснення клірингового обслуговування первинного розміщення, вторинного обертання, сплата доходів та погашення облігацій державної позики, виконання функцій дилера на ринку державних короткострокових безкупонних облігацій, клірингове обслуговування обороту облігацій своїх клієнтів;

  • операції з векселями: облік векселів, виконання договорів доручення (виконання функцій доміціанта), поручительство за вексельними зобов'язаннями (надання авалю), прийняття векселів на інкасо, надання кредиту під векселі.

Діяльність торговців цінними паперами передбачає поставку цінних паперів за належну оплату новому власнику і проводиться на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок клієнтів або від свого імені та за власний рахунок з метою перепродажу третім особам.

Торговці цінними паперами мають право здійснювати тільки такі види діяльності:



  • діяльність з випуску цінних паперів (виконання торговцем з доручення, від імені та за рахунок емітента обов'язків з організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом);

  • комісійну діяльність щодо цінних паперів (брокерську діяльність);

  • комісійну діяльність щодо цінних паперів (дилерську діяльність).

Допускаються також окремі види діяльності, пов'язані з обігом цінних паперів, наприклад консультаційна діяльність для власників цінних паперів, управління активами інвестиційних фондів тощо.

Для здійснення торгівельної діяльності з цінними паперами необхідно отримати дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Поряд із комерційними банками на ринку цінних паперів багатьох країн активно функціонують інвестиційні банки. Інвестиційний банк – це фінансово-кредитний інститут. який спеціалізується виключно на операціях з цінними паперами – випуску, розміщенні, обслуговуванні обороту – з метою залучення додаткових грошових засобів, а також довгострокового кредитування своїх клієнтів, серед яких може бути і держава. [9, 77]

Інвестиційні банки не є банками у класичному розумінні цього поняття, оскільки вони не виконують цілого ряду банківських операцій, притаманних класичному комерційному банку. Тому їх часто називають інвестиційними банкірами. Діяльність інвестиційних банків, що визначає їхню сутність, відображається у їхніх основних функціях. По-перше, вони сприяють отриманню фінансових ресурсів тими корпораціями, органами державної та місцевої влади, які їх потребують у значних обсягах. По-друге, інвестиційні банкіри діють як брокери чи дилери при купівлі-продажу цінних паперів.

Організаційно-правовою формою інвестиційної компанії може бути акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю.

В Україні інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який може залучати кошти для здійснення спільного інвестування через емісію цінних паперів та їх розміщення.

Інвестиційна компанія:


  • засновує взаємний фонд для здійснення діяльності щодо спільного інвестування;

  • випускає інвестиційні сертифікати;

  • одержує інвестиційні сертифікати в розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний фонд;

  • одержує прибутки від діяльності, зв'язані зі спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд;

  • одержує прибутки від діяльності, зв'язані зі спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд;

  • здійснює придбання до 5% цінних паперів одного емітента;

  • інвестує до 10% своїх цінних паперів у одного емітента;

  • тримає в цінних паперах не менше 70% активів;

Інвестиційна компанія зобов'язана заснувати інвестиційний фонд, який від імені інвестиційної компанії здійснює спільне інвестування. Рішення про створення взаємного фонду вважається прийнятним, якщо за нього проголосувало не менше 3/4 присутніх акціонерів (учасників), які беруть участь у голосуванні на загальних зборах інвестиційної компанії.

Взаємний фонд має окремі баланс та поточний рахунок. На його баланс інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об'єктів нерухомості. Кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями з діяльністю інвестиційного фонду. [10, 113]

Крім того, процес створення та функціонування інвестиційної компанії потребує здійснення реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів, публікації інвестиційної декларації та інформації про випуск інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред'явника, та мають відповідати вимогам, установленим щодо цих паперів інвестиційним фондом.

На спільні інвестиції, які здійснюються шляхом випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційної компанії потребує здійснення реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред'явника, та мають відповідати вимогам, установленим щодо цих паперів інвестиційним фондів.

Управління різноманітними видами активів за згодою і дорученням власників здійснюють спеціальні органи, які у ринковій економіці мають назву трастового управління.

Процес формування та функціонування трасту передбачає наявність трьох осіб, а саме: засновника трасту, довірчого власника та бенефіціарія.



У сучасній практиці траст – це передусім проведення операцій з цінними паперами і грошовими коштами. Такі операції трастові структури (комерційні банки, трастові й інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, довірчі товариства) здійснюють за згодою і довірою своїх клієнтів. Тому розрізняють такі види трастів.



Рис. 1.2. Види трастів.


При створені трасту важливе значення має обґрунтування компетенції всіх його учасників, яка визначається у контракті про заснування трасту.

Таким чином, ми можемо сказати про досить розгалужену структуру діяльності фінансових посередників, яка є дієвим механізмом ринкової економіки.




    1. Правове забезпечення діяльності посередницьких фінансових інститутів в Україні.

В основу регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів покладено відповідне законодавче забезпечення та контроль. До законодавчих актів, за допомогою яких здійснюється регулювання правовідносин на ринку цінних паперів, належить низька кодексів та законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також нормативних документів міністерств та відомств. Найбільш важливі регулюючі, контролюючі та наглядові функції на фондовому ринку покладено на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку [2]. Розглянемо детальніше кілька нормативних документів, що регулюють діяльність учасників ринку цінних паперів, і які схвалено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Основним документом, котрий регулює діяльність торговців цінними паперами є "Правила здійснення торговцями цінних паперів комерційної та комісійної діяльності з цінних паперів". [7]

Не менш важливі зміни пропонує Проект стосовно статусу інвестиційних компаній. Положення визнає інвестиційну компанію торговця цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення. Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, повинен становити не менш як 50 тисяч мінімальних зарплат, визначених на момент реєстрації інвестиційної компанії. Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов’язана заснувати взаємний фонд, зареєструвати випуск інвестиційних сертифікатів.

Згідно з Проектом, інвестиційна компанія може заснуватися лише у формі відкритого акціонерного товариства, а діяльність по спеціальному інвестуванню є для компанії виключним видом діяльності. Внесено зміни до порядку формування статутного капіталу компанії – він формується виключно за рахунок грошових коштів, його розмір визначається Законом України "Про господарчі товариства" і "не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства". Мінімальний розмір статутного капіталу компанії, таким чином, зменшується в сорок разів.

Обмеження можливих для інвестиційної компанії видів діяльності такими, що пов’язані виключно зі спільним інвестуванням, робить компанію більш контрольованою, зменшує можливість використання керуючим коштів власників інвестиційних сертифікатів на в інтересах інвесторів.

Створені в Україні інвестиційні фонди не мають права:



  • випускати облігації та векселі;

  • купувати понад 5% цінних паперів одного емітента та інвестувати понад 10% своїх цінних паперів в одного емітента, крім інвестування в облігації внутрішніх державних позик, зобов’язання державної скарбниці та інші;

  • тримати в цінних паперах менше 70% активів інвестиційного фонду;

  • купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії;

  • займатися представницькою діяльністю з приватними паперами;

  • брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;

  • здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа інвестиційного фонду (така, що має у власності понад 25% інвестиційних сертифікатів фонду);

  • видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, третім особам, укладати договори застави;

  • купувати цінні папери повних та командитних товариств.

Для інвестиційних компаній та фондів порядок випуску інвестиційних сертифікатів, розрахунку чистих активів фондів, здійснення додаткових емісій та інших аспектів діяльності також регламентуються відповідним рішенням та положеннями, а саме:

  • Порядком реєстрації інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду та інвестиційної компанії;

  • Положенням про порядок оцінки вартості чистих активів інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній;

  • Порядком здійснення інвестиційним фондом або інвестиційною компанією додаткової емісії інвестиційних сертифікатів.

Для здійснення кожного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів учасники ринку, як уже мовилося, мусять мати відповідні дозволи. Усі основні питання, пов'язані з процедурою отримання їх, відображено у відповідних "Порядках видачі дозволу" для кожного виду учасників ринку цінних паперів.

Вони визначають:



  • умови видачі дозволу;

  • порядок подання заяви та перелік документів для отримання дозволу;

  • терміни розгляду документів;

  • обмеження за видачу дозволу;

  • порядок анулювання або зупинення дії дозволу;

  • форми документів.

Контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів та правозастосування є одним з головних елементів регулювання ринку цінних паперів, що забезпечує створення сприятливого правового клімату і захист прав інвесторів через виявлення та своєчасне запобігання правопорушенням, оперативне й усебічне їх розслідування.

Реформування пенсійного забезпечення, що відбувається в Україні, спрямоване на створення трирівневої системи і передбачає удосконалення нинішньої розподільчо-солідарної системи (перший рівень), створення загальнообов'язкової накопичувальної системи (другий рівень) та поступове запровадження елементів добровільної накопичувальної системи (третій рівень). Для запровадження трирівневої системи Кабінет Міністрів України розробив два законопроекти: "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення", які були прийняті Верховною Радою у першому читанні 15 листопада 2001 року.

З прийняттям Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" буде створене правове поле для функціонування інститутів, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення, і можливість формування добровільних пенсійних заощаджень. Проектом закону передбачено, що недержавне пенсійне забезпечення може здійснюватися недержавними пенсійними фондами, страховими організаціями та банківськими установами. Відповідно до проекту недержавний пенсійний фонд – це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації, функціонує і провадить діяльність тільки з метою накопичення пенсійних внесків учасників пенсійного фонду (з подальшим управлінням і розміщенням), також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду.

Проектом встановлено законодавчі вимоги до інвестиційної діяльності фондів. До основних правил інвестування входять вимоги щодо диверсифікації, окрім обмеження щодо емітентів та іноземного інвестування для консервативних, поміркованих та агресивних фондів відповідно. Велику увагу приділено також створенню належної системи адміністративного управління пенсійними фондами, в основі якої лежить надійний механізм автоматизованого персоніфікованого обліку, відповідні технологічні схеми і форми звітності, що надаються суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення уповноваженим органам державного нагляду. Все це є першочерговим заходом успішного створення і функціонування недержавних пенсійних фондів, який не призведе до повторення окремих помилок інших щодо впровадження системи добровільного пенсійного забезпечення.



2. Аналіз діяльності посередницьких фінансових інститутів.

2.2. Аналіз та оцінка діяльності фінансових посередників на вітчизняному інвестиційному ринку.
Для того, щоб зробити висновок щодо діяльності фінансових посередників, необхідно проаналізувати основні показники їх діяльності. Для прикладу, обрано таких посередників банківського сектору, небанківського сектору (страхові компанії), а також досліджено ситуацію на ринку цінних паперів.
Банківський сектор

Банківський сектор є найбільшою складовою фінансового ринку України. Активи цього сектору складають близько 90% активів усіх фінансових посередників. Протягом останніх п’яти років банківський сектор збільшилися в п’ять разів і став співрозмірними з банківськими секторами більш успішних перехідних економік.



На графіку (Рис. 2.1.) наведено основні показники діяльності банків у відношенні до валового внутрішнього продукту України. [27]

За 2007 рік загальні активи банків України зросли на 75.3% (за 2006 рік – на 58.3%) і на кінець року становили 619.0 млрд. грн. У структурі активів на 01.01.2008 р. питома вага кредитів становила 78.4% (на 01.01.2007 р. – 76.4%), високоліквідних активів – 10.3% (на 01.01.2007 р. – 12.7%), вкладень в цінні папери – 4.6% (на 01.01.2007 р. – 4.1%), основних засобів та нематеріальних активів – 4.5% (на 01.01.2007 р. – 5.3%), інших активів - 2.2% (на 01.01.2007р. – 1.5%). [За даними НБУ] Рис. 2.1. Основні показники діяльності банків України
Зростання активів банків в основному було забезпечено суттєвим зростанням заборгованості за наданими кредитами, приріст яких за цей період становив 80.0 проти 72.5% у 2006 році.

За 2007 рік загальний обсяг зобов'язань банків зріс на 78.0% (за 2006 рік – на 57.9%) і на кінець року становив 529.8 млрд. грн. У структурі зобов'язань банків питома вага коштів, залучених на рахунки фізичних осіб, на 01.01.2008 р. становила 30.9% (на 01.01.2007 р. – 35.6%), суб'єктів господарювання – 21.1% (на 01.01.2007 р. – 25.8%). Частка кредитів, отриманих від інших банків, становила 29.1% (на 01.01.2007 р. – 22.8%), цінних паперів власного боргу – 3.7% (на 01.01.2007 р. – 2.1%), кредитів, що було отримано від міжнародних та інших фінансових організацій – 3.7% (на 01.01.2007 р. – 2.8%), коштів небанківських фінансових установ – 2.7% (на 01.01.2007 р. – 2.5%), залишків коштів на коррахунках інших банків – 2.4% (на 01.01.2007 р. – 2.5%), субординованого боргу – 1.5% (на 01.01.2007 р. – 1.6%), інших зобов'язань – 4.9% (на 01.01.2007 р. – 4.3%).



Власний капітал банків України за 2007 рік збільшився на 63.5% (за 2006 рік – на 67.2%). На 01.01.2008 р. питома вага капіталу банків у пасивах становила 11.6% (на 01.01.2007 р. – 12.5%). Значні темпи зростання капіталу банків України у 2007 році підвищили рівень їх капіталізації. Відношення капіталу банків до ВВП за рік підвищилося на 1.9 процентного пункту до 9.8%. У структурі власного капіталу на 01.01.2008 р. частка сплаченого зареєстрованого статутного капіталу становила 61.6% (на 01.01.2007 р. – 61.7%), результату переоцінки основних засобів, нематеріальних активів та інвестиції в асоційовані та дочірні компанії – 11.8% (на 01.01.2007 р. – 12.8%), загальних резервів, резервних фондів та інших фондів банків – 9.7% (на 01.01.2007 р. – 11.0%), результату поточного року – 9.5% (на 01.01.2007 р. – 9.7%), емісійних різниць – 4.6% (на 01.01.2007 р. – 2.8%), частка результату минулих років та результатів звітного року, що очікують затвердження – 2.4% (на 01.01.2007 р. – 1.7%), дивідендів, що спрямовані на збільшення статутного капіталу, – 0.4% (на 01.01.2007 р. – 0.3%). [За даними НБУ]


Показники

Кредити

Грудень 2008

Січень 2009

Залишки на кінець періоду, млрд. грн.

Зміна у річному обчисленні, %

Залишки на кінець періоду, млрд. грн.

Зміна у річному обчисленні, %

Усього

734,02

72

722,55

65,7

Нефінансові корпорації

443,66

70,3

436,77

64,4

Домашні господарства

280,49

74,9

275,69

67,3

Інші резиденти

9,87

 

10,09

 

Інші фінансові корпорації

9,79

65,05

10,02

80,6

Регіональні та місцеві органи державного управління

0,01

203,5

0,01

167,6

Некомерційні корпорації, що обслуговують домашні господарства

0,07

-4,4

0,06

-26,2

Табл. 2.1. Обсяги наданих кредитів в розрізі секторів економіки


Основною зміною в структурі активів банківської системи за останні п’ять років стало збільшення долі кредитів в економіку в основному за рахунок звуження високоліквідних активів. При цьому обсяги наданих в економіку кредитів збільшилися за п’ять років в 6.2 рази і сягнули 722,55 млрд. грн. (36.8% від ВВП).

За останні п’ять років зросла також і доля депозитів у зобов’язаннях банків, при цьому суттєво зросла доля вкладів фізичних осіб. Це є позитивним моментом, оскільки більшість депозитів фізичних осіб є строковими (до 77%2), на відміну від депозитів юридичних осіб (47% є строковими).

Отже, аналіз показав, що банківський сектор має стійку тенденцію до зростання. Це в свою чергу свідчить про підвищення активності суб’єктів підприємницької діяльності, які використовують кредити в якості основного виду інвестицій у розвиток своєї діяльності, а також про активність банків у сфері залучення вкладів, які є основним джерелом коштів для подальшого реінвестування. І хоча останні події світової економіки, пов’язані із кризовими явищами, зменшують привабливість банків як посередників на інвестиційному ринку, найбільш стабільні та налагоджені установи продовжують свою роботу і успішно долають дестабілізацію.


Небанківський сектор

Небанківські фінансові посередники займають значно меншу частину ринку. Найбільш розвинуті – страхові компанії, займають 7% від всього ринку фінансових послуг та 89% від небанківського ринку фінансових посередників, хоча їх потенціал по залученню та розміщенню інвестиційних ресурсів надзвичайно високий, про що свідчить досвід багатьох економічно розвинутих країн.

Кількість страхових компаній станом на 30.09.2008 становила 475 компаній, що у порівнянні із ІІІ кв. 2007 року на 7,5% більше. У порівнянні із початком року, кількість компаній за 9 місяців 2008 року зросла на 29. Кількість компаній з іноземними інвестиціями становила 80. За липень-вересень 2008 року до Держреєстру було включено одну нову страхову компанію, яка має у статутному фонді іноземний капітал.

Для порівняння за той же період (липень-вересень) 2007 року зареєстрована також 1 компанія із іноземними інвестиціями на загальну суму 7,14 млн.грн.

За січень-вересень 2008 року видано 849 ліцензій, у тому числі 11 ліцензій на страхування життя та 78 - на обов‘язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів. Анульовано - 51, закінчився термін дії у 175 ліцензій.(за липень-вересень видано 214 ліцензій, в тому числі 2 ліцензії на страхування життя та 212 - на обов‘язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів. Анульовано – 13, закінчився термін дії у 35 ліцензій) (Табл.2.2).

Зростання основних показників діяльності страховиків за 3 квартал 2008 року вказувало на продовження тенденцій щодо зростання ділової активності. Так, темпи приросту основних показників діяльності за 3 кв.2008р. (за січень-вересень 2008 року) у порівнянні до аналогічного періоду 2007 року, свідчили про наступне:

Кількість укладених договорів (крім н/в)* становила 16 898 449 одиниць
та зросла на 14%, при цьому договори укладені з фізичними особами
зросли на 14,4%, договори з юридичними особами – на 26,7%;

• Страхові виплати/відшкодування продовжили зростати більш


прискорено, ніж страхові премії:

  • валові страхові виплати/відшкодування зросли на 78,3%;

  • валові страхові премії – на 40,8%; аналогічно і в чистих преміях та виплатах:

  • чисті страхові виплати зросли на 82,5%;




Основні показники

Період (поквартально)

І кв. 2008

ІІ кв. 2008

ІІІ кв. 2008

Кількість зареєстрованих страховиків

458

469

475

з них: компанії зі страхування життя

69

72

73

Кількість укладених договорів страхування (млн.шт)

165,5

333,9

513,6

Включено до Державного реєстру за квартал

17

14

8

Виключено з Державного реєстру за квартал

5

3

2

Кількість компаній з іноземним капіталом (згідно поданих звітних даних)

79

82

85

Частка іноземного капілалу у статутному капіталі страховиків, %

21,4

25,6

25,1

Активи по балансу, млн.грн.

32 691,2

35 561,7

37 306,8

Активи, визначені ст. 31 Закону України "Про страхування", млн.грн.

19 490,8

20 852,4

22 169,7

Сформовані страхові резерви, млн.грн.

8 443,5

9 127,2

9 899,2

Валові страхові премії, млн.грн., з них:

5 360,0

11 279,5

17 379,3

від страхувальників-фізичних осіб

1 674,4

3 604,0

5 726,7

від перестрахувальників

1 424,3

2 765,2

4 115,9

у т.ч.від перестрахувальників-нерезидентів

57,7

115,4

227,6

Валові страхові виплати, млн. грн., з них:

1 543,1

3 375,7

5 080,9

страхувальникам-фізичним особам

718,1

1 466,4

2 261,2

перестрахувальникам

364,4

575,9

979,2

у т.ч.перестрахувальникам-нерезидентам

294,1

436,1

665,4

Рівень валових виплат, %

28,8

29,9

29,2

Табл. 2.2. Основні показники діяльності страхових компаній в Україні




  • чисті страхові премії - на 38,4%.




  • Страхові резерви зросли на 39,9%, при цьому технічні резерви – на 38,5%, а резерви зі страхування життя - на 49,6%.

  • Загальні активи зросли на 25,8%, з них активи, дозволені для покриття страхових резервів – на 26,4%.

Страхові компанії протягом останніх кількох років розвиваються досить динамічно, але якість такого розвитку на низькому рівні, адже значна частина страхових угод укладаються підприємствами для уникнення оподаткування прибутку. Свідченням цього може бути, наприклад, дуже низьке співвідношення страхових виплат до зібраних страхових премій, що зараз складає близько 20,75%. Окрім того поширеними були і схеми виведення коштів за кордон через операції перестрахування.

Тенденції останнього року – скорочення активів страхових компаній – наслідок більш суворих вимог до страхових компаній, а також складної економічної ситуації (більшість вільних коштів спрямовуються на споживання).
Ринок цінних паперів

Як і іншим ринкам української економіки, фондовому ринку України притаманна тенденція до зростання. Проте він все ще залишається невеликим за своїми розмірами та неефективним з точки зору виконання притаманних йому функцій .

За даними на кінець 2008 року в Україні функціонує 10 бірж. Основна торгівля сконцентрована на Першій Фондовій Торговельній Системі (ПФТС) – близько 90% всіх торгів на організованому ринку.

Основні показники фондового ринку наведено у Таблиці 2.3.



За підсумками першого кварталу індикатор українського організованого фондового ринку втратив 74,08 індексних пункту (-24,58%), понизившись з позначки в 301,42 індексних пункту на 30 грудня 2008 року, до значення у 227,34 індексних пункту на 31 березня 2009 року. У першому кварталі минулого року індекс ПФТС пішов униз на 214,71 індексних пункту (-18,29%), а за четвертий квартал 2008 року падіння фондового індикатора склало 68,05 індексних пункту або 18,42%. [29]


Вид цінних паперів (торгів)

Обсяг торгів за 4 квартал 2008, грн

Частка в загальному обсязі торгів, %

Обсяг торгів за 1 квартал 2009, грн

Частка в загальному обсязі торгів, %

Зміна за період, %

Ринок державних цінних паперів

7 392 705

58,90

1 601 205

38,16

-78,34

ОВДП

7 392 705

100

1 601 205

100

-78,34

Ринок муніципальних цінних паперів

23 946

0,19

2 930 509,78

0,07

-87,76

Муніципальні облігації

23 946

100

2 930 509,78

100

-87,76

Ринок корпоративних облігацій

2 717 532

21,65

694 827

16,56

-74,43

Корпоративні облігації

2 717 532

100

694 827

100

-74,43

Ринок акцій

2 367 626

18,86

1 869 765 223,37

44,56

-21,03

Блакитні фішки

417 062

17,62

870 451 531,54

46,55

108,71

Акції 2-го і 3-го рівня

1 950 563

82,38

999 313

53,45

-48,77

Ринок цінних паперів пайових ІСІ

49 597

0,40

27 672 066,72

0,66

-44,21

Інвестиційні сертифікати

49 597

100

27 672 066,72

100

-44,21

Разом

12 551 408 377,73

100,00

4 196 400 923,84

100,00

-66,57

Табл. 2.3. Основні показники фондового ринку України


У першому кварталі поточного року загальний обсяг торгів на ПФТС склав тільки 4,2 млрд. грн., виявившись на 66,57% (8,35 млрд. грн.) менше, ніж обсяг торгів за підсумковий квартал минулого року, коли торги в системі пройшли на 12,55 млрд. грн.

За перші три місяці нинішнього року всі ринки втратили здали свої торговельні позиції на ПФТС. Причому найбільше постраждали облігаційні ринки: ринок муніципальних паперів "стиснувся" за квартал на 87,76%, ринок корпоративних облігацій скоротився на 74,43%, а ринок державних паперів - на 78,34%.

Ринок акцій з початку року зменшився до підсумкового кварталу 2008 року на 21,03%, а інвестиційних сертифікатів компаній з управління активами наторгували на 44,21% менше, ніж було в жовтні-грудні минулого року.

У зведеній структурі квартальних торгів ПФТС, лідерство отримав ринок акцій. Із січня по березень акцій на ПФТС наторгували майже на 1,87 млрд. грн., а їх ринкова частка на біржі виросла до 44,56%.

У попередньому кварталі обсяг торгів ризиковими інструментами на ПФТС був на 497,86 млн. грн. більше, досягши 2,37 млрд. грн., при цьому їхня частка в загальному торговельному обігу ПФТС становила 18,86%.

З початку року попит на покупку акцій підвищився на 4,3 млн. грн. до 39,26 млн. грн. (+12,17%), а пропозиція склала 61,22 млн. грн. (-14,13%).

Лідерами торгів на ринку акцій за квартал стали цінні папери компаній - ВАТ "Полтавахіммаш" (обсяг торгів - 559,22 млн. грн.; одна угода з початку року), ВАТ "Авдієвський коксохімічний завод" (обсяг торгів - 347,15 млн. грн.; 57 угод з початку року) і ВАТ "Азовсталь" (обсяг торгів - 201,22 млн.грн.; 193 угоди з початку року).

Другий рядок квартального рейтингу торгів посів ринок державних паперів.

Обсяг торгів ОВДП у січні-березні поточного року склав 1,6 млрд. грн., а їх ринкова частка досягла 38,16% від загального квартального обігу на ПФТС. У попередньому кварталі торги держпаперами пройшли на 7,39 млрд. грн., що забезпечило ринку ОВДП 58,9% від квартального торговельного обігу біржі.

На 31 березня пропозиція на продаж держпаперів склала 2,91 млн. грн. (+102,08%), а попит на покупку досяг 5,2 млн. грн. (+725,40%).

Лідерами торгів на ринку держпаперів за підсумками кварталу стали ОВДП з терміном погашення 10.02.2010 р. (обсяг торгів - 901,53 млн. грн), ОВДП з терміном погашення 30.12.2009 р. (обсяг торгів - 660,19 млн. грн) і ОВДП з терміном погашення 02.09.2009 р. (обсяг торгів - 33,11 млн. грн).

Третє місце за обсягом торгів за квартал посідає ринок корпоративних облігацій.

Обсяг торгів корпоративними бондами з початку року склав 694,83 млн. грн., досягши 16,56% від загального обсягу квартальних торгів на ПФТС. В останньому кварталі минулого року обсяг торгів корпоративними облігаціями був на 2 млрд. грн. (74,43%) більше, склавши 2,72 млрд. грн., при долі ринку ПФТС в 21,65%.

До закінчення першого кварталу попит на покупку корпоративних облігацій виріс більш ніж на 334 млн. грн. до 358,73 млн. грн. (+1360,03%), а пропозиція склала 131,91 (+16,12%).


3. Проблеми діяльності посередницьких фінансових інститутів та шляхи підвищення ефективності їх діяльності.


Каталог: data -> docs
docs -> Реферат структура та обсяг: курсова робота міститься на 43 сторінках, та складається із реферату, вступу, трьох розділів, чотирьох підрозділів, висновків, містить 34 джерела та один додаток
docs -> Право інтелектуальної власності
docs -> Дипломна робота Аналіз системи організації виробництва на підприємстві
docs -> Магістерської роботи спеціаліальності 050201 „Менеджмент готельно-ресторанного бізнесу": „Управління маркетинговою діяльністю в туристичному підприємстві та шляхи його удосконалення"
docs -> Реферат Вступ Теоретичний базис дослідження
docs -> Розпорядження голови обласної державної адміністрації 20. 05. 2011 м. Суми №364 Про проект Програми розвитку
docs -> На відміну від пек багатьох країн світу енергокомплекс України має галузі з видобування та виробництва всіх енергоресурсів вугілля, природного газу, нафти І нафтопродуктів, електроенергії та теплоенергії
docs -> Роль змі у формуванні громадської думки під час виборчого процесу


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка