Предмет і структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Зв'язок з правовими дисциплінами



Сторінка1/15
Дата конвертації23.12.2016
Розмір3.16 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

  1. Предмет і структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Зв'язок з правовими дисциплінами.

Мета курсу – сформувати національно – мовну особистість, ознайомити

студентів з нормами сучасної української мови в професійному

спілкуванні, з основними вимогами до складання та оформлення

професійних документів; навчити їх професійної мови, збагатити словник

термінологічною, фаховою лексикою, підвищити загально мовний рівень

майбутніх фахівців, формувати практичні навички ділового усного і

писемного спілкування в колективі, розвивати комунікативні здібності.

Предметом вивчення практичного курсу “Українська мова за

професійним спрямуванням” є мова фахової галузі. Тому звертається

багато уваги при вивченні усіх тем засвоєнню стереотипів комунікацій

певного фаху. Робота над культурою мови студентів проводиться з

урахуванням двох аспектів : підвищення загально мовної культури

майбутніх спеціалістів і їх фахової мовної культури.




  1. Мова як засіб професійного спілкування.

Знати мову професії — означає вільно володіти лексикою свого фаху, доцільно нею користуватися.

Мовні знання розцінюють як компоненти професійної підготовки. В одних професіях, особливо у сфері техніки, мова є головним засобом найменування приладів та предметів, в інших, переважно в гуманітарних наукових закладах, — засобом наукової, освітньої чи виховної роботи.

Оскільки мова є засобом вираження думки, пізнання та діяльності, то правильного професійного спілкування людина навчається все своє життя.

Знання професійної лексики (особливо у сфері техніки) підвищує ефективність праці, допомагає досягти кращих результатів на виробництві, орієнтуватись у складній професійній ситуації та спілкуватися з представниками своєї професії.




  1. Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм. Форми сучасної української літературної мови.

Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Типи:


  1. орфоепічні норми (вимова); Наприклад: (молод'ба)

  2. акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); Наприклад: вихо!дити- ви!ходити

  3. лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);

  4. словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);

  5. морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);

  6. синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);

  7. стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);

  8. орфографічні норми (написання слів);

  9. пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

Форми сучасної української літературної мови.

  1. Усна ( внутріішній молоноло, монолог, діалог, полілог тощо)

  2. Писемна.




  1. Поняття усного та писемного мовлення. Вимоги до усного і писемного мовлення.

Сучасна українська літературна мова існує у писемній та усній формах. Вони однаково важливі для суспільства, обом їм властиві мовні норми.

Усна форма літературної мови обслуговує поточні потреби спілкування в суспільстві між людьми, безпосередньо пов'язаними між собою. Це мова ділового спілкування науки, освіти, засобів масової інформації. Кількість учасників усного спілкування обмежена Розумінню усної мови сприяють: інтонація, тембр і сила голосу, дикція, паузи, міміка, жести та умови, у яких відбувається розмова.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної. політичної, наукової й культурної діяльності. Вона розрахована на сгіілкування з необмеженою кількістю осіб.

Вимоги до писемної мови - точність, послідовність і лаконічшсть викладу фактів, гранична чіткість у висловлюванні.

Так, у ділових паперах крім звань графіки, орфографіі, пунктуації, існують суворі правила їх побудови, вживання стійких словосполучень і вибору лексичних одиниць.

Писемній мові властиві як прості-, так складні речення, вживання їх -потреба повно розгорнути й оформити складну думку. Потрібні слова добирати доречно, з урахуванням знань і правил правописусу, вдалого вибору слова.





  1. Поняття публічного виступу. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу.

Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільш часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова промова.

В основі класичної схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапів: 1)добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу (inventio - «винахід»), 2)Складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній послідовності (dispositio - «розташування»), 3)»Словесне вираження», літературна обробка мови (e|ocutio), 4)Завчання, запам'ятовування тексту (memoria - «пам'ять»), 5)Проголошення (pronuntiatio).

Існує 4 типи підготовки до виголошення промови:
— ті, що написані і читаються за конспектом;
— ті, що готують заздалегідь, але не вчать напам'ять;
— ті, що готують заздалегідь і вчать напам'ять;
— імпровізовані (експромти).
У певних випадках «пописаному» говорити просто необхідно, і не завжди тому, що промовець сам не може сказати кілька живих та яскравих слів. Просто ситуація вимагає дуже точного слововживання.

Майстерність усного публічного виступу – одна із важливих складових частин підготовки кожного, хто користується словом як засобом виховання і переконання.

Ораторським мистецтвом не можна оволодіти за принципом кулінарних рецептів, які не залежать від того, в чиї руки вони попадають. Саме тому ми підкреслюємо, що ораторське мистецтво базується на необхідних моральних і професійних якостях і своєю кінцевою метою воно повертає на гуманні і соціально значимі цілі.


  1. Вимоги до ораторів початківців. Види публічних виступів та їх характеристика.

Формулюючи вимоги до знань та умінь майбутнього спеціаліста, можна зазначити, що він повинен:

а) знати:



  • особливості і характеристики етапів діяльності оратора — закони винаходу думки, класифікації родів і видів ораторського виступу;

  • методи розробки концепції виступу;

  • критерії відбору проблем у темі, викриття протиріч у проблемі;

  • загальні принципи побудови публічного виступу;

  • способи викладення матеріалу виступу;

  • способи активізації мислення аудиторії;

  • культуру публічної промови;

  • соціально-психологічні закони спілкування оратора і аудиторії;

  • характеристику мови щодо акустико-фізіологічних позицій; принципи і способи проведення полеміки;

б) уміти:

  • моделювати спілкування з різними людьми і аудиторіями в професійній діяльності;

  • будувати тактику виступу і аргументації;

  • знаходити і ліквідовувати логічні помилки публічного виступу;

  • правильно підбирати і застосовувати інтонаційно-виразні засоби мовлення;

  • різноманітити механізм наочності слова;

  • знімати напруження перед виступом.

Таким чином, кожен оратор, усвідомлює він це чи ні, має три “обличчя”:

1) Це особа, яка професійно висловлюється про певний предмет, тобто має:

а) фундаментальні знання у певній галузі,

б) знання найбільш типових точок зору,

в) розуміння гострих проблем з предмета промови.

2) Це виразник громадської думки і вихователь: підкоряється при здійсненні ораторської діяльності принципам:

а) відповідності особистої поведінки тим ідеям, які він проголошує у своєму виступі;

б) єдності слова і справи;

в) неухильного дотримання етичних стосунків з аудиторією.

3) Це людина, яка не тільки досконало володіє прийомами доказовості ораторської майстерності, а також має наступні риси:

а) любов до істини;

б) ясність мислення й висловлювання,

в) емоційність;

г) повагу до аудиторії.



Всі ці сторони важливі в комплексі. Перші дві складають фундамент, підґрунтя, на якому можливе існування безпосередньо ораторських якостей. Розглянемо ці риси детальніше.

Мітингова промова звичайно має гостре політичне спрямування; вона злободенна, стосується суспільно - значимої, хвилюючої проблеми. Найчастіше на мітингах, виступає не один, а кілька ораторів - кожен із короткою промовою. Вона, як правило, гаряча, заклична; оратор звертається насамперед, до почуттів своїх слухачів.

Ділова промова вирізняється більшою стриманістю в проявах емоцій, орієнтацією на логічний, а не на емоційний її вплив, аргументованістю.

Звітна доповідь - це особливо важливий і відповідальний публічний виступ, адже доповідач зобов'язаний правдиво, об'єктивно висвітлити факти й переконати слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій. Для цього потрібно чітко окреслити мету, характер і завдання доповіді; до кожного положення майбутньої доповіді необхідно дібрати переконливі факти, цифри, приклади, цитати; слід продумати й скласти загальний план доповіді, а до найважливіших пунктів цього плану підібрати й опрацювати фактичний матеріал; окремі положення загального плану потрібно пов'язати в одну струнку систему викладу, подбавши про зв'язки між частинами; хоча вся доповідь звичайно читається повністю або тезисно, її вступну та заключну частини належить написати повністю і прочитати попередньо кілька разів, щоб позбутися під час виступу невпевненості, розгубленості.

Лекція є формою пропаганди наукових знань. У ній, як правило, йде мова про вже вирішені наукові проблеми, до того ж більш загальні. Усі види лекцій об'єднують те, що вони несуть слухачам певну суму знань і є процесом спілкування між промовцем і слухачем. Дуже важливою для успіху лекції є її вступна частина, в якій - переконливо, дохідливо, цікаво — треба пояснити, чому тема лекції є актуальною і в ній необхідно розібратися, чому вона потрібна саме цій аудиторії. Не менш важлива ясність думки й послідовність викладу при переході від однієї смислової частини до іншої, чітке оформлення зачину й кінцівки кожної самостійної за змістом частини.

Наукова дискусія - це обговорення будь-якого сумнівного наукового питання. Найважливіше в науковій дискусії — точно визначити головну проблему й навколо неї зосередити увагу. Добре, якщо виступаючий уміє передбачити можливі контраргументи і вже у своєму виступі спробує спростувати їх. У середовищі вчених надзвичайно високо цінують час.

Ювілейна промова зазвичай присвячується якійсь даті (ювілеєві установи чи окремої особи). Цей тип промови характеризується святковістю, урочистістю, оскільки це своєрідний підсумок періоду діяльності. Якщо відзначається ювілей окремої особи, то промови звичайно короткі, урочисті, пафосні, а водночас і сердечні, дружні; у них - схвальні відгуки про ювіляра, добрі побажання. В таких промовах дуже бажані жарти, дотепні підкреслення якихось рис ювіляра, спогади про цікаві факти з його біографії. Манера виголошення - невимушена, безпосередня.



  1. Промова адвоката, прокурора, судді під час судових засідань. Судові промови відомих адвокатів. Вимоги до судових промов.

Судова промова — це промова, звернена до суду та інших учасників судочинства і присутніх при розгляді кримінальної, цивільної, адміністративної справи, в якій містяться висновки щодо тієї чи іншої справи.

Судова промова державного обвинувача у кримінальному процесі своїм змістом має: громадсько-політичну оцінку злочину й особи підсудного; характеристику складу злочину, який, на його думку, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні; вичерпний аналіз зібраних і перевірених на судовому слідстві доказів і обгрунтування ними своєї позиції щодо вини підсудного, кваліфікації його дій та міри покарання. Крім того, прокурор у своїй промові підтримує пред'явлений ним або цивільним позивачем позов, якщо цього вимагає охорона державних чи громадських інтересів або прав громадян, а також висловлює й обґрунтовує свою думку з усіх інших питань, які належить вирішити судові під час постановления вироку (ст. 324 КПК України).

Судова промова захисника, зумовлена його функцією у кримінальному процесі — функцією захисту і повністю підпорядковується відстоюванню законних інтересів свого підзахисного. За своєю структурою вона, як правило, є аналогічною промові державного обвинувача. Проте за своєю спрямованістю — різко відмінна від промови прокурора. Захисник у своїй промові всі факти і докази розглядає під кутом інтересів підсудного, тлумачить їх так, щоб спростувати обвинувачення, а якщо воно безсумнівно доведене — пом'якшити його вину і відповідальність.

Основне призначення дебатів — оцінка доказів, досліджених під час розгляду справи по суті, переконування суду у перевазі одних доказів над іншими, схилення суду до при­йняття позиції промовця.



Хороша промова — та, яка переконала суддю. Промова повинна бути аргументованою, логічною, послідовною, емоційною, зрозумілою.
Ось основні правила підготовки судової промови:

  • Знай, що потрібно доказати. Судова промова — це не лише естетичний твір. Вона має важливе функціональне призначення — переконати суд. Тому промовець повинен чіт­ко знати, що він доводить. На мові логіки, він повинен знати тезу, яку доказує.

  • Не доказуй очевидного. Очевидне — те, що не викликає сумніву ні в осіб, які беруть участь у справі, ні в суду. Безспірні факти доказувати не потрібно, оскільки це б дало під­стави думати, що промовець не впевнений у цьому факті. Якщо такий факт на користь стороні, то його потрібно обов'язково використати в промові.

  • Відрізняй головне. Головними є юридичні факти, тобто дії та події, що впливають на матеріально-правову кваліфікацію спору. Другорядні докази повинні використовуватися у зв'язку із основними. Тоді вони підсилюють його.

  • Уникай слабких аргументів, коли є сильні. У промові потрібно використовувати ар­гументи, які супротивнику буде важко спростувати. Звернення до слабких аргументів час­то сприймається як невпевненість у сильних аргументах.

  • Готуй ґрунт для головного аргументу. Найважливіший аргумент повинен наводити­ся тоді, коли суддя готовий до його сприйняття. Потрібно створити достатні логічні та психологічні передумови для проголошення головної думки промовця.

  • Пам'ятай тезу і нагадуй про неї. Таким чином досягається ефект підсилення. Можна акцентувати увагу судді на доказуваній тезі на початку і наприкінці виступу.

  • Не припускай суперечливих доводів. Логічність — одна з найважливіших вимог до судової промови. Логічність, в свою чергу, досягається правильною побудовою промови, чіткою послідовністю викладу фактів та думок, правильними вихідними посилками для висновків. Суперечливість у ваших доводах може використати протилежна сторона. Спростує один ваш довід, а поставить під сумнів усі.

  • Не пояснюй, коли не розумієш. Спроба зробити це може бути смертельна для усієї промови. Крім того, неправильне пояснення буде використане іншою стороною як привід стверджувати, що ви намагаєтеся заплутати суд.

  • Використовуй прості речення. Словесні звороти повинні бути зручними для сприй­няття. Разом з тим, однак, що б промова не стала безбарвною.

  • Підсумовуй найважливіше. Промову доцільно закінчувати висновками про те, які докази підтверджують аргументи промовця, та яке рішення мав би прийняти суд.

  • Будь точним у фактах. Точність свідчить про володіння матеріалами справи, належ­ну підготовку до промови, а отже надає вашим словам впевненості, переконливості. Слід пам'ятати, що «справа вирішується фактами, а не словами».

  • Контролюй тривалість промови. Хороша промова має бути завершена тоді, коли у судді вперше з'явилася така думка. Суд першої інстанції не вправі обмежити тривалість промов, але занадто велика промова розсіює увагу суду. Намагайтеся, що б промова була короткою, на скільки це можливо. Пам'ятайте: в словах розчиняється думка.

  • Обери темп, динаміку промови. Застосовуй паузи, повтори та ін. Промова, якою б вона логічною не була, не справить враження, якщо суддя її не почув. Одне із завдань про­мовця — тримати увагу судді, слідкувати, що б він зрозумів кожне промовлене слово. Під час виступу треба спостерігати за суддею. Бачите, суддя щось не зрозумів — роз'ясніть, не­дочув — наголосіть, не запам'ятав — акцентуйте, засинає — змініть інтонацію.

Судові промови відомих адвокатів можна знатйи та заздалегідь ознайомитися з ними тут: http://cay.org.ua/ua/projects/goldenbook/.



  1. Кодифікація мови. Місце мови в комунікативній деонтиці юриста.

Кодифікація мови - 02, упорядкування, відкидання всього чужого для літературної мови і прийняття всього, що її збагачує.

Засобами кодифікації мови є словники, довідники з мови, підручники для середньої та вищої школи, наукові лінгвістичні дослідження, що встановлюють норму, твори (художні, наукові, публіцистичні), взірці мовлення людей, які досконало володіють українською мовою і мають високий соціокультурний авторитет.

Оскільки мова є засобом вираження думки, пізнання та діяльності, то правильного професійного спілкування людина навчається все своє життя.

Знання професійної лексики підвищує ефективність праці, допомагає досягти кращих результатів на виробництві, орієнтуватись у складній професійній ситуації та спілкуватися з представниками своєї професії.

.
Комунікативна деонтика – це сукупність нормативних приписів, які

визначають поведінку людини при користуванні словом для досягнення будь-

якої мети.

Деонтичні висловлювання — це модальні висловлювання, до складу яких входять такі модальності: «дозволено*, «обов'язково*, «заборонено* і їхні модифікації


  1. Характеристика комунікативної деонтики.
    Комунікативна деонтикаі безпосередньо пов'язана з необхідністю використання різних методів і способів юридичної техніки.

    Юридична техніка — це система засобів, правил і прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів.

    Розрізняють юридичну техніку в правотворчості та правоза-стосовній діяльності.

    Юридична техніка в правотворчості охоплює нормативні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні законів і підзаконних актів), а в правозастосовній діяльності — індивідуальні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні судових актів, договорів).

    Для забезпечення верховенства закону і його ефективної дії необхідний високий рівень законодавчої техніки.

    Юридична техніка в правотворчості містить у собі методики роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найдосконалішого викладу думки законодавця (інших суб'єктів правотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найдоцільнішої структури кожного з них, термінології і мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування, об'єднання нормативно-правових актів тощо. Вона забезпечує юридичну досконалість нормативних документів.

    Істотне значення має зведення до мінімуму кількості нормативних актів з одного й того ж питання, а також наявність спеціальних правових засобів, що забезпечують додержання нормативно-правового акта (організаційні заходи, заходи заохочення, контролю та ін.).

    Найзагальнішими прийомами і правилами юридичної техніки є:

    1) юридична термінологія;

    2) юридичні конструкції;

    3) форма нормативного акта, прийоми і правила викладу його змісту.

    Юридична термінологія — це система юридичних термінів, тобто словесних позначень понять, що використовуються при викладі змісту закону, іншого нормативного акта.

    Вона припускає так звану термінологічну уніфікацію: однозначність, загальновизнаність, стабільність і доступність термінів, визначеність І чіткість у викладі нормативно-правового матеріалу, які виключають різне розуміння думки законодавця.



    Однозначність — уживання терміна в даному законі в тому самому значенні.

    Загальновизнаність — уживання термінів відомих, а не вигаданих законодавцем для даного закону.

    Стабільність — усталеність термінології, а не зміна її з прийняттям кожного нового закону.

    Доступність — простота і адекватність терміна змісту норм права.

    Розрізняють три види термінів у текстах законів:

    - загальновживані - терміни в загальноприйнятому значенні, наприклад, будинок, документ, будівля, природа, довкілля та ін.
     
    - спеціально-технічні  - терміни, що мають значення у галузі спеціальних знань — техніки, медицини, економіки, соціології, біології, наприклад, депозит, безробітний, страйк.
     
    - спеціально-юридичні - терміни, що мають особливе юридичне значення, яким виражається своєрідність того чи іншого правового поняття, наприклад, застава,  володіння, переведення боргу, колективний договір.
     

    Для єдності юридичної термінології необхідно, щоб при позначенні в нормативному тексті певного поняття послідовно вживався один і той же термін, а при позначенні різних, таких, що не збігаються між собою, понять використовувалися різні терміни. Прийняті закони повинні термінологічне стикуватися між собою і містити бездоганні дефініції, єдині, наскрізні для всієї галузі законодавства. Понятійний апарат усіх галузей права повинен мати «модельні» терміни і визначення, що виражають найзагальніші і водночас найістотніші ознаки предмета або явища. Поняття можуть набувати подальшого розвитку в галузевих нормативних актах, однак уточнене визначення все одно має спиратися на основну (базову) дефініцію. Неточність у застосуванні терміна може спричинити неправильне розуміння правової норми.

    Юридичні конструкції --це стійкі побудови нормативного матеріалу за особливими типами зв'язків його елементів, їх типовими схемами, моделями, в які втілюється «юридичний матеріал». Тобто юридичні конструкції — це чіткі, відпрацьовані наукою і законодавчою діяльністю, перевірені практикою типові схеми правовідносин. Особливі юридичні конструкції дозволяють включати в дію — залежно від обставин — різні юридичні норми. Відпрацьованість конструкцій — показник досконалості законодавства. Такими юридичними конструкціями є «кримінальна недоторканність», «необхідна оборона», «суб'єктивні права» та ін.

    Приклад юридичних конструкцій: громадянин К., який перебігав вулицю, був збитий автомашиною і зазнав важкої травми. Залежно від особливостей обставин у кожній з наведених конструкцій «працюють» різні юридичні норми.



    Конструкція 1. «Соціальне забезпечення». Громадянин К. одержує від органів соціального забезпечення допомогу по тимчасовій непрацездатності (за наявності умов, передбачених законодавством про соціальне забезпечення) без власних зустрічних дій.

    Каталог: site -> microushi-odessa -> files -> library
    library -> 6. Генеза та еволюція поняття «геополітика»
    library -> Реферат на тему: " Міжнародні гарантії виконання міжнародних договорів "
    library -> Київ 2011 Зміст «міжнародно-правове регулювання перевезень морськими видами транспорту» вступ
    library -> 1. Версії виникнення міжнародного права. Обгрунутвати найбільш прийнятну версію
    library -> § Поняття міжнародних перевезень
    library -> Конспект лекцій з дисципліни «Маркетингова політика комунікацій»
    library -> Кодекс законів про працю України (ст. 42, 91, 126), 06. 1971
    library -> 1.Історія розвитку міжнародного морського права


    Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка