Предмет політичної економії



Сторінка1/9
Дата конвертації02.12.2018
Розмір1.33 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


Предмет політичної економії

Розмаїття напрямів і шкіл у політичній економії визначає і розбіжності у підходах до трактування ролі виробництва в розвитку людського суспільства та предмета політекономії.



Трактування предмета політекономії. Політекономія та економікс

Ряд економістів визначають політекономію як науку про багатство, народне господарство, забезпечення добробуту тощо.

Сучасне розуміння економістами політичної економії нерозривно пов’язано з поняттям «економікс», що перекладається як «економіка». Предметом економікс є поведінка людей у процесі виробництва різних благ та управління ними. Метою у даному разі є досягнення максимального задоволення потреб людей на основі забезпечення прибутку.

Зв’язки і залежності, характерні для системи виробничих відносин, виражаються економічними законами. Тобто, політична економія — це наука про загальні економічні закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг. На відповідному щаблі розвитку людського суспільства ці закони політекономічна наука розглядає як об’єктивні, тобто такі, що не залежать від волі і свідомості людей.



Економічні закони і категорії

Економічні закони виражають внутрішні, суттєві, постійні причинно-наслідкові (детерміновані) зв’язки між економічними явищами і процесами. Вони, як і закони природи, мають об’єктивний характер. Одночасно економічні закони істотно відрізняються від законів природи, оскільки виникають і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей, а також, на відміну від перших, діють не вічно.

Типи економічних законів:


  • загальні, тобто закони, властиві всім економічним системам (закон підвищення суспільної продуктивності праці, закон економії часу та ін.);

  • специфічні — це ті закони, що функціонують у межах однієї економічної системи (основний економічний закон);

  • стадіальні, що діють лише на одній зі стадій розвитку економічної системи, наприклад закон породження монополій концентрацією (централізацією) виробництва.

Економічні категорії — це теоретичні, абстрактні, логічні поняття, котрі в узагальненому вигляді відображають основні, суттєві властивості економічних процесів та явищ і визначають характер науково-теоретичного мислення епохи (потреби, ціни, прибуток, власність і т. д.). Економічні категорії нерозривно пов'язані і законами, кожний з яких зосереджує навколо себе їх певну кількість.

Економічні принципи - це теоретичні узагальнення, зміст яких складають певні допущення, усереднення, котрі відображають загальні тенденції розвитку економічної системи. Їх функція, як і економічних законів, полягає у відображенні взаємозвязків між економічними явищами та процесами, але менш стійкими і такими, що мають менш обов'язковий характер.

Механізм дії економічних законів зумовлений їх об’єктивним характером. Механізм використання включає насамперед пізнання законів людьми та врахування їх вимог при розробці економічної політики.

Оскільки економічні закони виражають взаємодії економічних відносин і продуктивних сил, тож предмету політичної економії можна дати розширене трактування. Це — наука про економічну структуру суспільства.

Методи економічних досліджень

Діалектичний метод — гносеологічне й логічне відображення всієї діалектики (природи, суспільства і мислення), що втілюється у системах філософських принципів, законів і категорій.

Метод абстракції (лат. abstractio — віддалення) — відмова від дослідження поверхових, несуттєвих складових, сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв'язків, реальної тенденції руху.

Конкретне (лат. concretio — уточнення) — цілісний об'єкт в єдності його різноманітних складових, сторін, властивостей, ознак.

Метод сходження від абстрактного до конкретного — перехід від загальних і збіднених за змістом понять до розчленованих і багатших за змістом.

Аналіз (грец. analisis — розкладання) — розчленування предмета (явища чи процесу) на складові частини, окремі сторони.

Синтез (грец. synthesis — складання) — поєднання розрізнених раніше частин і сторін у цілісність з урахуванням взаємозв'язків між ними.

Функції політекономії

Політична економія виконує такі основні функції:



  • Пізнавальна – сутністьїї полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів, категорій, форми їх прояву і механізм дії.

  • Методологічна функція - застосовується при розробці методів, засобів, необхідних для дослідження всіх економічних наук (дисциплін), тобто політекономія виступає методологічною основою для економічних дисциплін.

  • Практична—загальне обґрунтування необхідності і пошук шляхів раціонального господарювання, що найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства. У загальнішому аспекті про дану функцію можна сказати, що це забезпечення економічної політики, управління виробництвом на мікро- і макрорівнях, тобто на різних «поверхах» економіки.

  • Прогностична – надає соціально-економічний прогноз розвитку країни на більш-менш тривалий проміжок часу.

  • Ідеологічна функція — оскільки висновки економічної науки завжди стосуються інтересів різних груп, класів, верств населення, а це зазвичай використовується в політичній боротьбі.

Контрольні запитання та завдання


1. Розкрийте зміст теорії меркантилізму.
2. У чому полягає внесок фізіократів у розвиток політичної економії ?
3. Назвіть теоретичні досягнення класичної політекономії.
4. Охарактеризуйте основні положення марксистської політекономії.
5. Дайте характеристику основних сучасних економічних теорій.
6. Що вивчає політична економія як наука ?
7. Назвіть та охарактеризуйте зміст основних методів політекономії.
8. Що таке економічні закони та як вони класифікуються?
9. Охарактеризуйте процес пізнання економічної реальності.
10. Як здійснюється використання економічних законів у господарській практиці?
11. Охарактеризуйте зміст основних функцій політекономії.
12. Що таке позитивна політекономія?
13. Що таке нормативна політекономія?
14. Чим відрізняються позитивна та нормативна політекономії?

Глава 2. ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ I ВИРОБНИЧІ МОЖЛИВОСТІ СУСПІЛЬСТВА. ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ

2.1. Суспільне виробництво та його основні фактори. Виробничі можливості суспільства

Основу існування суспільства складає виробництво матеріальних благ, яке відбувається у процесі спільної діяльності людей та обміну її результатами. Для цього вони вступають у відповідні зв'язки і відносини одне з одним, що є суттєвою ознакою виробництва. У процесі праці виділяють такі прості елементи:

1) праця;

2) предмети праці;

3) засоби праці.

Праця є цілеспрямованою діяльністю людини. Вона супроводжується затратами робочої сили людини у процесі створення матеріальних благ. Під робочою силою слід розуміти здатність людини до праці, тобто сукупність її фізичних і духовних сил, якими вона володіє та використовує у процесі виробництва матеріальних благ.

Предмети праці - це все те, на що спрямована трудова діяльність людини. Перший вид предметів праці - це речовина, котра вперше виокремлюється працею з природного середовища (корисні копалини, нафта і т. д.). Другий вид - предмети праці, які вже були оброблені працею людей, і тому називаються сировиною (кокс, агломерат, метал у машинобудуванні, пряжа і т. д.). Отже, джерелом створення продукту є не тільки жива праця людей, а й природні ресурси.

Засоби праці - речі, за допомогою яких люди, використовуючи їх механічні, фізичні, хімічні та інші властивості, впливають на предмети праці.

Засоби праці і предмет праці загалом утворюють засоби виробництва, а сама праця набуває характеру продуктивної. Без засобів виробництва процес праці неможливий, але водночас і без людської праці засоби виробництва нічого не створюють. Праця - це та складова процесу виробництва, котра приводить в дію засоби виробництва, змушує їх функціонувати і сприяти досягненню цілей людей.

Виробництво життєвих благ є суспільним виробництвом, а не тільки діяльністю окремих індивідів. До того ж, як явище суспільне виробництво матеріальних благ змінюється у процесі розвитку суспільства.

Основними факторами суспільного виробництва, що характеризують його розвиток, є засоби виробництва і люди, які приводять їх в дію. Засоби виробництва належать до речових факторів суспільного виробництва, а робоча сила складає його особистий фактор.

Якісне вдосконалення засобів праці - найважливіший показник науково-технічного прогресу та розвитку суспільства, адже економічні епохи відрізняються одна від одної не тільки тим, що виробляється, а й тим, за допомогою яких знарядь праці це здійснюється. Водночас у процесі праці змінюється і сама людина через удосконалення своїх фізичних та інтелектуальних здібностей. При цьому вона набуває певних трудових навичок, виробничого досвіду, а це, у свою чергу, сприяє розвитку форм організації праці, зростанню її ефективності.

Продуктивні сили суспільства — це засоби виробництва і люди, які приводять їх в дію, створюють матеріальні блага, надають послуги та збільшують суспільне багатство. Вони являють собою органічне поєднання особистого та речового факторів суспільного виробництва.


Суспільний продукт та стадії його руху

Результатом суспільного виробництва є його продукт праці, або благо. Суспільний продукт характеризується двома властивостями;

1) здатністю задовольнити певні потреби людей;

2) у ньому завжди втілюються затрати суспільної праці. Відповідно розрізняють натурально-речову та суспільну сторонипродукту.

Натурально-речову сторону суспільного продукту формують різноманітні споживні вартості.

Для того, щоб стати споживною вартістю, продукт праці не обов'язково має набувати форми речі, бути матеріальним благом. Споживними вартостями є послуги, котрі мають нематеріальний характер (послуги освіти, охорони здоров'я, культури, побуту). Сучасне виробництво потребує наукових, інформаційних, транспортних та інших послуг. Обсяг і якість послуг - один із найважливіших показників соціально-економічного прогресу сучасного суспільства, рівня та якості життя населення. Виробничі та особисті послуги - невід'ємна частина суспільного продукту, а праця, яка затрачується на їх надання, є частиною продуктивної, суспільно корисної праці.

Інша властивість суспільного продукту полягає в тому, що він втілює у собі певну кількість витраченої людської праці. У господарській діяльності ця властивість суспільного продукту відіграє особливу роль. Суспільство має знати, скільки було затрачено праці на отримання тієї чи іншої споживної вартості та суспільного продукту.

Кожний матеріальний продукт, за винятком благ природи, є результатом праці. Споживна вартість складових суспільного продукту є результатом конкретної праці, яка характеризується приведенням у дію у процесі її вчинення певних трудових навичок та вмінь людини (землероба, шахтаря, слюсаря тощо), Інша сторона суспільного продукту втілює в собі затрати праці взагалі, безвідносно до її конкретної форми. Матеріальною основою цієї сторони праці є праця у фізіологічному розумінні як затрати м'язевої, нервової та розумової енергії людини, затрати праці взагалі, безвідносно до її конкретної форми. Вона називається абстрактною працею, і нею створюється вартість товару, а відповідно, і всього суспільного продукту.

Отже, продукт суспільного виробництва у процесі його створення набуває форми суспільного та являє собою сукупність усіх споживних вартостей, створених суспільством в цілому. Одночасно в ньому втілюється певна кількість затраченої абстрактної праці, що визначає його вартість. Суспільний продукт існує в декількох вимірах.

Валовий суспільний продукт - являє собою сукупність усіх споживних вартостей, створених суспільством за певний відрізок часу (як правило, за один рік). Однак у процесі виробництва його окремі ланки доволі часто не доводять продукт виробництва до форми придатної для споживання людиною, а лише готують його для подальшої обробки. На наступних стадіях виробництва продукт обробляється, щоб стати предметом споживання для людини. Тому у складі суспільного продукту розрізняють проміжний та кінцевий продукт. Всі продукти праці, які підлягають подальшій обробці або ще мають бути доставлені до споживача, називаються проміжним продуктом. Кінцевим продуктом вважаються такі продукти і послуги, які використовуються для споживання. Усі кінцеві продукти, виготовлені суспільством за певний час, утворюють валовий внутрішній продукт. Економічна природа останнього та інших форм суспільного продукту буде розглянута надалі.

Суспільний продукт може бути представлений:

- в натуральному вигляді;

- у грошовому виразі

Сукупний суспільний продукт вимірюється в:

1. Сукупний суспільний продукт ССП;

2. Валовий суспільний продукт ВСП;

3. Валовий національний продукт ВНП;

4. Валовий внутрішній продукт ВВП;

5. Кінцевий продукт КП;

6. Проміжний продукт ПП.

Покажемо як розраховуються дані показники:

ВСП = вартість спожитих засобів + зарплата + додатковий продукт.

Даний показник вказує не на величину продукту, а на величину обороту. Показує динаміку. Головний недолік - подвійний рахунок.

ВНП - ринкова вартість всіх кінцевих багатств, вироблених за рік.

1. Сума всіх цінностей на кожній стадії

2. Сукупний дохід всіх виробництв

3. Сума продажів всіх видів вироблених товарів

ВНП = сума доданих вартостей (різниць між сумою продажів і сумою покупок) - для виключення подвійного рахунку.

Дефлятор ВНП - механізм переводу номінального продукту в реальний. Методи розрахунку ВНП:

1. по витратах - сума всіх витрат на покупку виробленої в даному році продукції.

2. по доходах - сума всіх доходів, одержуваних від виробництва всього об'єму продукції в даному році.

3. По кінцевому споживанню плюс капітальні вкладення в будівництво.

ВВП = ВНП за вирахуванням всього, що вироблене з участю інших країн. Розраховується на душу населення.

ССП - враховується і в натуральній формі:

1. Засоби виробництва - у формі капіталу.

2. Предмети споживання - у формі доходу.

КП - продукт, що остаточно вийшов з виробництва і поступив в особисте споживання, на оборону, в резерв, на експорт.

ПП - проміжний продукт знову повертається у виробництво і складає матеріальні витрати.

НД (національний дохід): номінальний і реальний.

Стадії розподілу НД:

1. Первинне (між суб'єктами матеріального виробництва)

2. Перераспределітельний (через оплату послуг і т.д.)

3. Кінцеве використовування.

5. Стадії суспільного продукту

В результаті суспільного виробництва створюється суспільний продукт. У своєму русі суспільний продукт проходить ряд взаємозв'язаних стадій: виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Рух суспільного продукту так само безперервний, як безперервне життя суспільства. В цьому русі розрізняють окремі стадії. Почавшись у виробництві й пройшовши через стадії розподілу та обміну, він завершується у споживанні. Внаслідок руху суспільного продукту і виникають економічні відносини між людьми.

Отже, суспільний продукт у процесі свого руху проходить стадії власне виробництва, розподілу, обміну та споживання. Вони тісно взаємопов'язані, хоча кожна з них відносно відокремлена і має певні особливості.

Насамперед, тісно взаємопов'язані власне виробництво і споживання. Споживання являє собою використання створених матеріальних благ і здійснюється у формі виробничого і особистого.

Виробниче споживання — це споживання засобів виробництва і робочої сичи працівника у процесі створення суспільного продукту. Отже, ця форма споживання здійснюється у процесі виробництва. Тоді ж здійснюється і споживання робочої сили.

Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання, зумовлює спосіб споживання.

Отже, власне виробництво і споживання відрізняються одне від одного за функціями і роллю, але тісно між собою пов'язані і лише в єдності можуть забезпечити продукування суспільного продукту.

З цього взаємозв'язку слід виділити особисте споживання як процес задоволення потреб суспільства і кожного його члена в матеріальних і духовних благах. Воно виступає логічною кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому процес суспільного виробництва повинен мати на меті споживання. Якщо ж зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає безглуздою або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не для споживання.

Сучасна економічна ситуація в Україні у сфері виробництва і споживання суспільного продукту значною мірою зумовлена деформованою структурою економіки, для якої характерна надзвичайно мала частка галузей споживчого сектору. Тому одним із важливих завдань структурних перетворень у суспільному виробництві на найближчі роки має стати переорієнтація значних ресурсів на розвиток галузей, які задовольняють споживчий попит населення.

Перед тим як перейти на стадію споживання, суспільний продукт має пройти стадії розподілу і обміну.

Розподіл поширюється на засоби виробництва, робочу силу та предмети споживання.

У процесі розподілу встановлюється частка певного суб'єкта (трудового колективу або окремої особи) в отриманні суспільного продукту. Але щоб одержати саме те, що необхідне для задоволення конкретних потреб суспільства, виробничого підрозділу (колективу) або людини, суспільний продукт має пройти стадію обміну.


Обмін за формою здійснюється у вигляді обміну діяльністю і здібностями, обміну засобами виробництва, обміну предметами споживання. Він опосередковує зв'язок між виробництвом і розподілом з одного боку, та споживанням з іншого. Обмін, як і розподіл, здійснюється в самому виробництві (у вигляді обміну діяльністю та здібностями), і поза ним, як самостійна функція в русі суспільного продукту.

Розподіл і обмін опосередковують зв'язок між виробництвом і споживанням, утворюють своєрідний механізм їх взаємодії та розв'язання суперечностей, котрі між ними виникають. Водночас, стадії руху суспільного продукту не існують самі по собі, вони не ізольовані одна від одної, а утворюють частини єдиного цілого, які сполучені між собою прямими і зворотними зв'язками. Але вихідний пункт цього руху - це виробництво. Перш, ніж щось обмінювати або розподіляти, його треба виробити. Політична економія вивчає не технічну, а суспільну форму виробництва.

Споживання - це завершальна стадія руху суспільного продукту. Якраз у ньому використовується споживна вартість виробленої продукції.

Суспільне виробництво постійно розвивається і в сучасних умовах воно постає у вигляді трьох блоків галузей національної економіки:

1) основне виробництво;

2) виробнича інфраструктура;

3) соціальна інфраструктура.

Основне виробництво — це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва. Примноження суспільного багатства залежить саме від стану цих галузей, від їх технічного та технологічного рівня. їх сукупність утворює сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, агропро-мисловий, хімічно-лісовий комплекси, комплекс галузей з виробництва товарів народного споживання, інвестиційний комплекс. У галузях основного виробництва продукується переважна частина суспільного продукту України.

Виробнича інфраструктура - це комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в економічній системі в цілому. До її складу входять транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних, інженерно-будівельних та ін.).Основне виробництво і виробнича інфраструктура в цілому утворюють сферу матеріального виробництва. Але із розвитком суспільства зростають потреби в духовних благах, які створюються у нематеріальній сфері. Це зумовлює існування соціальної інфраструктури.

Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми суспільного багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку людини, примноженні її розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього і культурного рівня.

До складу соціальної інфраструктури входять: охорона здоров'я та фізична культура; загальна середня, спеціальна середня, професійно-технічна і вища освіта, система підвищення кваліфікації і т. п.; житлово-комунальне господарство; пасажирський транспорт і зв'язок; побутове обслуговування; культура і мистецтво.



Суспільний продукт та стадії його руху

Результатом суспільного виробництва є його продукт праці, або благо. Суспільний продукт характеризується двома властивостями;

1) здатністю задовольнити певні потреби людей;

2) у ньому завжди втілюються затрати суспільної праці. Відповідно розрізняють натурально-речову та суспільну сторонипродукту.

Натурально-речову сторону суспільного продукту формують різноманітні споживні вартості.

Інша властивість суспільного продукту полягає в тому, що він втілює у собі певну кількість витраченої людської праці.

Кожний матеріальний продукт, за винятком благ природи, є результатом праці. Споживна вартість складових суспільного продукту є результатом конкретної праці

Валовий суспільний продукт - являє собою сукупність усіх споживних вартостей, створених суспільством за певний відрізок часу (як правило, за один рік).

Рух суспільного продукту так само безперервний, як безперервне життя суспільства. В цьому русі розрізняють окремі стадії. Почавшись у виробництві й пройшовши через стадії розподілу та обміну, він завершується у споживанні. Внаслідок руху суспільного продукту і виникають економічні відносини між людьми.

Отже, суспільний продукт у процесі свого руху проходить стадії власне виробництва, розподілу, обміну та споживання. Вони тісно взаємопов'язані, хоча кожна з них відносно відокремлена і має певні особливості.

Виробництво – споживання засобів виробництва і робочої сили працівника у процесі створення суспільного продукту.

Розподіл поширюється на засоби виробництва, робочу силу та предмети споживання.

У процесі розподілу встановлюється частка певного суб'єкта (трудового колективу або окремої особи) в отриманні суспільного продукту. Але щоб одержати саме те, що необхідне для задоволення конкретних потреб суспільства, виробничого підрозділу (колективу) або людини, суспільний продукт має пройти стадію обміну.

Обмін за формою здійснюється у вигляді обміну діяльністю і здібностями, обміну засобами виробництва, обміну предметами споживання. Він опосередковує зв'язок між виробництвом і розподілом з одного боку, та споживанням з іншого.

Споживання - це завершальна стадія руху суспільного продукту. Якраз у ньому використовується споживна вартість виробленої продукції.

Суспільне виробництво постійно розвивається і в сучасних умовах воно постає у вигляді трьох блоків галузей національної економіки:

1) основне виробництво;2) виробнича інфраструктура;3) соціальна інфраструктура.

Основне виробництво — це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва. Примноження суспільного багатства залежить саме від стану цих галузей, від їх технічного та технологічного рівня.

Виробнича інфраструктура - це комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в економічній системі в цілому. До її складу входять транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних, інженерно-будівельних та ін.).Основне виробництво і виробнича інфраструктура в цілому утворюють сферу матеріального виробництва. Але із розвитком суспільства зростають потреби в духовних благах, які створюються у нематеріальній сфері. Це зумовлює існування соціальної інфраструктури.

Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми суспільного багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку людини, примноженні її розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього і культурного рівня.

До складу соціальної інфраструктури входять: охорона здоров'я та фізична культура; загальна середня, спеціальна середня, професійно-технічна і вища освіта, система підвищення кваліфікації і т. п.; житлово-комунальне господарство; пасажирський транспорт і зв'язок; побутове обслуговування; культура і мистецтво.





Лекція №

Тема : «Економічні потреби суспільства і роль виробництва в їх задоволенні»

План:

1.Сутність економічних потреб;



2. Загальна класифікація потреб;

3. Обмеженість ресурсів та раціональне їх використання.

Зміст нового матеріалу:

Економічна система, як правило, прагне до повного і ефективного використання виробничих ресурсів, внаслідок чого між різними її елементами встановлюються оптимальні пропорції.Кінцевою метою суспільного виробництва є задоволення різних потреб людей.

Потреба - це природний та постійний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає негативні відчуття і прагнення змінити такий стан речей. Вони є об'єктивною основою "ідеальних спонукань" — інтересів, бажань, цілей людини.

Загальна класифікація потреб залежить від обраного критерію:

1. За рівнем необхідності (першочерговості):

а) потреби у предметах першої необхідності (їжа, житло, одяг);

б) потреби у предметах розкоші (яхти, норкові шуби і т. п.).

2. За об'єктами:

а) матеріальні потреби;

б) духовні потреби.

3. За суб'єктами:

а) особисті потреби;

б) потреби фірм;

в) суспільні потреби.

4. За формами задоволення:

а) потреби, які задовольняються індивідуально;

б) потреби, які задовольняються колективно (водопостачання, газопостачання та ін.).

5. За роллю в суспільному виробництві:

а) потреби у предметах споживання;

б) потреби в засобах виробництва.

Задоволення потреб пов'язане з використанням обмежених виробничих ресурсів. Різноманітні ресурси поділяються на такі види: матеріальні ресурси (земля та сировинні матеріали, корисні копалини, ріки, ліси і т. д.) та капітал; людські ресурси - праця та підприємницька діяльність.

Вся виробничо-економічна діяльність людини завжди і повсюдно спрямовувалась на подолання обмеженості ресурсів. Деякі з них нам надає природа, але ці запаси обмежені (поклади вугілля, руди, наявність запасів нафти, газу, інших корисних копалин). Людські ресурси обмежуються здобутою освітою, знаннями, вміннями, кваліфікацією, тобто є наслідком нашого власного розвитку. Добре відомо, що підприємницьку діяльність не можуть здійснювати абсолютно всі члени суспільства, а тільки їх незначна частина. Деякі з видів ресурсів можуть відтворюватись, і тому їх наявність регулюється людиною.

Обмеженість ресурсів породжує потребу в їх раціональному використанні та дбайливому ставленні до них, що є однією з глобальних проблем сучасної цивілізації.

Контрольні питання:



  • Визначте сутність особистого споживання та його основні характеристики.

  • Поясніть сутність потреб. Що впливає на їх структуру?

  • У чому полягає об'єктивність дії закону зростання потреб?


Економічні інтереси: їх сутність та класифікація

Економічні інтереси являють собою об'єктивні, спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожної особи і суспільства в цілому. У реальному житті потреби набувають конкретної форми інтересів. Іншими словами, економічні інтереси - це усвідомлені економічні потреби, що мають спонукальну силу.

Економічний інтерес - категорія суб'єктивно-об'єктивна. Суб'єктами економічних інтересів є окремі індивіди, сім'ї, домогосподарства, колективи, групи людей, спільнот, держава, суспільство в цілому. Об'єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Економічні інтереси класифікують за різними критеріями:


  1. За суб'єктами:

– особисті;

– колективні,

– групові;

– суспільні.



  1. Відповідно до їх важливості:

– основні,

– першочергові;

– другорядні.


  1. У часовому аспекті:

– поточні;

– перспективні.



  1. За об'єктами:

– майнові;

– фінансові;

– інтелектуальні

– інформаційні.



  1. За рівнем усвідомлення:

– дійсні;

– уявні.


Виразниками специфічних економічних інтересів виступають суб'єкти економічних відносин. Відповідно до цього в ринковій економіці виокремлюють економічні інтереси підприємств, котрі спрямовані на максимізацію прибутку, зменшення витрат виробництва і підвищення конкурентно здатності продукції. Економічні інтереси домогосподарів спрямовані на максимізацію користі споживних благ з урахуванням цін на них та власних доходів. Економічні інтереси держави спрямовані на створення умов для реалізації потреб суспільства. При цьому економічні інтереси держави і суспільства не тотожні, тому що до складу перших входять інтереси державної бюрократії.Система економічних інтересів охоплює складові, котрі з одного боку взаємопов'язані, а з іншого - суперечливі. В кожному суспільстві існує вічна проблема узгодження суперечливих економічних інтересів. Вона досягається у процесі їх взаємодії та взаємореалізації.

Конкретними шляхами поєднання економічних інтересів служать субординоване підпорядкування одних з них іншим та координоване узгодження різнобічних інтересів суб'єктів господарювання.

Проблема співвідношення та пріоритетності економічних інтересів учасників господарської діяльності залишається до нинішнього часу дискусійною. Механізм їх поєднання та узгодження перебуває під вирішальним впливом сутнісних характеристик кожної з відомих економічних систем.


Економічні інтереси: їх сутність та класифікація

Економічні інтереси являють собою об'єктивні, спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожної особи і суспільства в цілому. У реальному житті потреби набувають конкретної форми інтересів. Іншими словами, економічні інтереси - це усвідомлені економічні потреби, що мають спонукальну силу.

Економічний інтерес - категорія суб'єктивно-об'єктивна. Суб'єктами економічних інтересів є окремі індивіди, сім'ї, домогосподарства, колективи, групи людей, спільнот, держава, суспільство в цілому. Об'єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Економічні інтереси класифікують за різними критеріями:


  1. За суб'єктами:

– особисті;

– колективні,

– групові;

– суспільні.



  1. Відповідно до їх важливості:

– основні,

– першочергові;

– другорядні.


  1. У часовому аспекті:

– поточні;

– перспективні.



  1. За об'єктами:

– майнові;

– фінансові;

– інтелектуальні

– інформаційні.



  1. За рівнем усвідомлення:

– дійсні;

– уявні.


Виразниками специфічних економічних інтересів виступають суб'єкти економічних відносин. Відповідно до цього в ринковій економіці виокремлюють економічні інтереси підприємств, котрі спрямовані на максимізацію прибутку, зменшення витрат виробництва і підвищення конкурентно здатності продукції. Економічні інтереси домогосподарів спрямовані на максимізацію користі споживних благ з урахуванням цін на них та власних доходів. Економічні інтереси держави спрямовані на створення умов для реалізації потреб суспільства. При цьому економічні інтереси держави і суспільства не тотожні, тому що до складу перших входять інтереси державної бюрократії.Система економічних інтересів охоплює складові, котрі з одного боку взаємопов'язані, а з іншого - суперечливі. В кожному суспільстві існує вічна проблема узгодження суперечливих економічних інтересів. Вона досягається у процесі їх взаємодії та взаємореалізації.

Конкретними шляхами поєднання економічних інтересів служать субординоване підпорядкування одних з них іншим та координоване узгодження різнобічних інтересів суб'єктів господарювання.

Проблема співвідношення та пріоритетності економічних інтересів учасників господарської діяльності залишається до нинішнього часу дискусійною. Механізм їх поєднання та узгодження перебуває під вирішальним впливом сутнісних характеристик кожної з відомих економічних систем.

Контрольні запитання та завдання


1. Що таке суспільне виробництво?
2. Дайте характеристику факторів суспільного виробництва.
3. Як впливає форма поєднання факторів виробництва на суспільний устрій?
4. Охарактеризуйте кожну складову продуктивних сил суспільства.
5. Як визначаються виробничі можливості суспільства?
6. Що описує крива виробничих можливостей?
7. Що є основою поділу суспільного виробництва на три сфери?
8. Як взаємодіють між собою окремі фази суспільного виробництва?
9. Охарактеризуйте властивості суспільного продукту.
10. Що таке виробниче споживання?
11. Визначте сутність особистого споживання та його основні характеристики.
12. Поясніть сутність потреб. Що впливає на їх структуру?
13. У чому полягає об'єктивність дії закону зростання потреб?
14. Як взаємодіють між собою потреби та інтереси?
15. Як співвідносяться інтереси окремих суб'єктів, колективів та держави в цілому?

1.2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Економічні інтереси


1. Сутність і класифікація потреб. Можливості суспільного виробництва.
2. Об'єкт і функція економічного інтересу.

Об'єктивність економічних потреб


Основна рушійна сила суспільного прогресу — людська особистість, яка є водночас і діючим суб'єктом цілісної системи економічних відносин та економічних інтересів. Тільки реалізуючи свої інтереси, людина суттєво й активно впливає на економіку загалом, бере участь у всіх галузях і сферах соціального життя. Побудувати ефективну, раціональну систему господарювання, досягти серйозних успіхів у соціально-економічному зростанні суспільство може, лише реалізуючи у відтворювальній життєдіяльності все зростаючі потреби і виходячи з певних інтересів людини. Загальновизнано, що в основі спонукання до трудової діяльності лежать матеріальні потреби. Визначаючи їх спрямованість, потрібно виходити з того, що відтворення людини, як і виробничого процесу на макро- або мікрорівні, є обміном речовин з природним середовищем, який потрібно постійно підтримувати у динамічній рівновазі. Ця рівновага характеризується системою певних параметрів, що мають гранично допустимі й оптимальні значення, звичайно, не раз і назавжди визначені. Відхилення від цих значень, їх очікування породжує стан напруження, спонукаючи до дії з метою його подолання. Такий стан, як вважають дослідники, можна назвати потребою. Потреби — це певною мірою культурно оформлена необхідність, тобто у той або інший спосіб усвідомлене внутрішнє спонукання до певного блага. Потреби розвиваються разом із поступальним рухом суспільного виробництва й удосконаленням людини.
У сучасних потребах можна виокремити:
• фізіологічні (в їжі, одязі, теплі, світлі тощо);
• соціальні (необхідність, потяг до спілкування і пов'язані з цим засоби);
• духовні (інтелектуальні), емоційні, етичні й естетичні;
• нерозумні потреби, які заважають відновленню життєвих сил індивіда (куріння, алкоголізм, вживання наркотичних речовин тощо). Потреби можна класифікувати, групувати за їх нагальністю, гостротою, необхідністю: у предметах першої (першочергової) потреби і предметах розкоші; у предметах споживання (особисті) та економічних ресурсах (виробничі). Наголосимо, що особисті потреби є первинними. Їх реалізація спонукає до формування виробничих потреб, які є похідними від особистих потреб. Задоволення потреб людини в будь-яких благах об'єктивно потребує їх виробництва, а для того, щоб ці блага виготовити, необхідні ресурси, бо лише в біблійній легенді "манна сама падала з неба". Ми виходитимемо з того, що потреби у ресурсах не приходять з небес, їх можна за допомогою праці одержати від природи або створити штучно у вигляді матеріалів. Необхідні для виробничого процесу ресурси функціонують як потреби:
• у робочій силі певної кваліфікації і професійної підготовленості;
• певних засобах праці;
• необхідних предметах праці;
• технологічних розробках і пов'язаних з ними наукових і прикладних дослідженнях;
• організаційно-управлінських системах.
Потреби — явище об'єктивне і динамічне. Вони утворюють складну ієрархічну систему (комплекс), на найнижчому рівні якої перебувають найпростіші потреби фізичного відтворення суб'єктів. Що вищий рівень ієрархії, то більше потреби набувають соціального характеру, випливають з умов відтворення становища суб'єкта життєдіяльності в певному соціальному середовищі.
Потрібно звернути увагу і на такий момент — на роль потреб у відтворювальному процесі стосовно їх нагальності (механізму цього явища). Що гостріша потреба за нагальністю її задоволення, то більше відхилення за цим параметром від оптимального значення. Поблизу допустимих значень, нижче яких виникає загроза існуванню суб'єктів, коло потреб обмежується найпростішими, що доповнюють одна одну, тобто вони стають невзаємозамінними. Коли ж потреби задовольняються на оптимальному рівні, тобто близькі до насичення, вони стають взаємозамінними, їх коло розширюється, і в такому разі зростає роль соціальних потреб. Отже, нагальність потреб і їх місце (функціональний статус) в ієрархії за об'єктивною важливістю для відтворення суб'єкта життєдіяльності — це різні поняття. Життєво важливі потреби можуть мати інколи невисоку нагальність. Розвиток потреб, їх збагачення є важливою ознакою розвитку і самого суб'єкта, на що звертав увагу ще К. Маркс, зазначаючи, що багатство людини у майбутньому — це багатство її потреб, необхідність мати всю повноту життя.
Потреби можна також розрізняти за функціональною ознакою: не пов'язані з конкретним способом їх задоволення і ті, що потребують існування образу предмета потреби. Потреби мають бути усвідомленими. Їх усвідомлення — важливий момент у переході від функціональних до предметних потреб, зумовлений впливом виробництва й соціального середовища.
Предмети потреб — це відтворювані ресурси (продукти праці). Невідтворюваними є здебільшого природні ресурси. Для окремих суб'єктів вони мають певну споживну вартість, цінність, оскільки містять індивідуальну корисність, яка тим більша для суб'єкта, який має індивідуальну цінність, що нагальнішою є потреба в ресурсі і що краще такий ресурс задовольняє цю потребу. Індивідуальні корисності благ об'єктивні, як і потреби в них, в їх споживних цінностях. Іноді їх ототожнюють з суб'єктивно-психологічними корисностями, вважаючи їх явищем психології, а не економіки. Суб'єктивні корисності як результат усвідомлення відрізняються від об'єктивно існуючих індивідуальних корисностей (цінностей), але відображають їх у масових процесах.
Ресурси мають і суспільну корисність, тобто вони містять у собі корисний ефект для суспільства. Ефект для суспільства загалом — це насамперед сукупність (інтегрована сума) ефектів для споживачів, у тому числі й прогнозованих ефектів, які є в загальнодержавних програмах економічного зростання. При цьому найбільший ефект можуть одержувати ті споживачі благ, потреби яких є найбільш нагальними. Але нагальність потреб у свою чергу залежить від обмеженості ресурсів, а тому суспільна цінність (корисність) того або іншого ресурсу тим вища, що дефіцитніший він порівняно з обсягом потреб, які необхідно задовольнити.
Постає питання, як вимірювати корисність тих або інших благ (ресурсів). Оцінювати індивідуальну корисність — прерогатива конкретних споживачів. Що ж до суспільної корисності, то це більш абстрактно-синтетичне поняття, і сучасна наука ще не може запропонувати однозначно точних методів вимірювання суспільної цінності (корисності). Тут важливо мати на увазі, що ефективність, оцінювана з позиції задоволення потреб (індивідуальних і загальносуспільних) і максимізації суспільної корисності, — це вже не суто виробнича, а економічна ефективність, оскільки вона стосується економічних відносин суб'єктів господарювання. І ще такий момент. Потреби як такі рідко прямо спонукають до трудової діяльності, частіше — до процесу їх задоволення, до споживання. Шлях від потреб до трудової і господарської діяльності, їх активізації пролягає через складний процес формування мотивацій, на який впливають різні чинники.
Досягнення високого рівня господарювання неминуче пов'язано з максимально можливим задоволенням не всіх потреб людей, а здебільшого розумних потреб усіх членів суспільства, які можуть динамічно змінюватися під впливом дії загального закону зростання потреб. Потреба змінюється кількісно і якісно: зароджується, досягає повного розвитку, можливо, і відмирає, щоб поступитися місцем іншій однорідній потребі. Саме по собі зростання споживання ще не приводить автоматично до формування суспільної моделі споживання, для якої необхідно досягти найповнішого (оптимального) задоволення розумних потреб населення за найдоцільнішого поєднання індивідуальних і суспільних інтересів; створити досить ефективний механізм взаємозв'язку між зростанням добробуту й виробничою активністю працюючих; забезпечити раціональний, науково обґрунтований рівень споживання на основі ефективного використання споживчих ресурсів. Потреби характеризують лише потенціальну можливість споживання; щоб її реалізувати практично, необхідно створити життєві засоби. Визначальна роль економічних потреб полягає у спонуканні людей до дій. Створені у виробництві матеріальні блага і послуги утворюють різноманітні потреби, які стають предметом того або іншого інтересу з боку певних соціальних груп, верств населення і навіть окремих індивідів.
Зміст потреб у кожній країні залежить від суспільних умов розвитку, ступеня прогресу продуктивних сил, відносин власності, національної специфіки розвитку виробництва, міжнародного економічного співробітництва тощо. Розмаїття суспільних потреб може виявлятися у різних структурно-функціональних напрямах. Потреби можуть поділятися на економічні й неекономічні, виробничі і позавиробничі. Правомірно розглядати їх диференційовано щодо конкретного суб'єкта споживання — окремої людини, родини, трудового колективу підприємства, установи, працівників певної галузі виробництва, жителів населених пунктів (міст, сіл), суспільства загалом, окремих соціальних верств. Має право на існування і характеристика суспільних потреб як фактичного попиту на матеріальні і духовні блага, об'єктивно необхідні для повноцінного підтримання життєдіяльності і розвитку людського організму, людської особи, соціальної групи, суспільства загалом. Це внутрішні мотиви функціонування і подальшого розвитку та всебічного вдосконалення суспільного виробництва для досягнення високих (оптимальних) економічних результатів.
Потреби, їх обсяги, способи задоволення зародилися у процесі історичного суспільного розвитку, зокрема продуктивних сил, на основі активної взаємодії людини з природним середовищем, його потенціалом. Наприклад, за умов первіснообщинного ладу великим стимулом до праці було прагнення наших далеких пращурів задовольняти найелементарніші потреби. Мова, звичайно, йшла не про найповніше задоволення життєвими засобами, а про елементарне біологічне виживання в суворих природних умовах, під час катаклізмів. Засоби існування добувалися гуртами, колективно за допомогою примітивних знарядь праці. Використання й одночасне вдосконалення засобів праці породжувало виробничі потреби людей, що стимулювало розвиток виробництва, а відтак і появу та подальше формування нових потреб, створення їх системи. Проте на ранніх етапах існування давньої людини виникали і колізії (протиріччя) між виробничими можливостями і потребами.
Зазначена суперечність і в подальшому залишалася рушієм продуктивних сил суспільного виробництва. У процесі нарощування і вдосконалення потенціалу виникали нові потреби, які зі свого боку привели до появи ідеального образу ще не існуючих на той час реальних продуктів і тим самим сприяли їх виробництву у майбутньому. Ця взаємодія і взаємозалежність виробництва і споживання виявляється у дії загального закону зростання суспільних потреб. Дія цього закону відображає поступальний розвиток продуктивних сил, суспільного технологічного способу виробництва, відносин власності та інших чинників. Внутрішніми колізіями згадуваного загального закону є суперечність між зростанням суспільних потреб і можливостями їх задоволення існуючими засобами виробництва, між виробництвом і споживанням, зокрема особистим, між потребами і бажаннями (вподобанням) індивідів. Отже, зазначений цивілізаційний закон можна розглядати як вираз внутрішньо необхідних, істотних, постійних матеріальних зв'язків між виробництвом і споживанням, потребами і здібностями людей, потребами і можливостями їх задоволення за існуючих і колишніх засобів виробництва, за яких (зв'язків) постійне кількісне та якісне зростання індивідуальних потреб є внутрішньою рушійною силою розвитку матеріальної й нематеріальної сфер системи суспільного відтворювального процесу.
У спеціальній літературі (науковій, навчальній) зазначається, що потреби безмежні, різноманітні. Узагальнено вони виявляються як потреби у засобах виробництва і предметах споживання (предмети першої потреби і розкоші), у засобах оборони держави у разі агресії. Особисті потреби можна виокремити, розрізняючи серед них матеріальні (їжа, одяг, житло), духовні (освіта, культура, мистецтво), соціальні (праця, участь в управлінні, охорона здоров'я, екологія).
Зрозуміло, що кінцева стратегічна мета інтегрованої суспільної діяльності полягає у бажанні задовольнити всі зазначені потреби якнайкраще, найоптимальніше. Характеризуючи дію загального закону зростання потреб, наголосимо, що нові споживні вартості (цінності) спочатку з'являються у досить обмеженій кількості і цілком задовольнити в них потребу з боку споживачів нереально. Дефіцитність, обмеженість нових споживних вартостей не заважає їм бути суспільною потребою, хоча ця обставина підживлює суперечність між пропозицією дефіцитних споживних вартостей і попитом на них. Подоланню цієї досить відчутної колізії може сприяти активне економічне стимулювання, оскільки потреби не лише є породженням виробництва, а й істотно впливають на це виробництво. Виробництво завжди в кінцевому підсумку тісно пов'язане з потребами, що сформувалися і виникають знову, а тому поза потребами реально неможливі виробництво і загалом народногосподарський відтворювальний процес на макро- і мікрофункціональних рівнях. Потреби суспільства загалом та індивідів зокрема не дано раз і назавжди, їх розмаїття, динамізм стрімко наростають під потужним впливом новітніх досягнень світових і вітчизняних науки і техніки. В результаті дії цього чинника економіка досягає такого рівня розвитку, за якого з'являються сприятливі можливості (нерідко й довготривалі) для найкращого й найоптимальнішого задоволення важливих людських потреб. У наш час зростає значення комплексу потреб, пов'язаних безпосередньо з розвитком людської особистості.
Набуває дедалі більшої актуальності й проблема вільного часу, що має неабияке значення для розвитку людської особистості і вдосконалення її інтелектуального потенціалу, для революційних змін у виробництві, в умовах розумової діяльності. Потреби вільного часу, розвиваючи людину, тим самим через її інтелект вдосконалюють технологічний спосіб виробництва, значно збільшують потенціал продуктивних сил, сприяють гнучкій перебудові структури суспільного виробництва з метою налагодження випуску новітніх видів продукції, їх дедалі більшої орієнтації на конкретного індивіда. Вчені слушно вважають, що в цьому виявляються модифікаційні процеси в дії загального закону зростання суспільних потреб. Дія закону узгоджується з дією законів економії часу, продуктивності суспільної праці та іншими чинниками економічного розвитку. Сучасна цивілізація має забезпечувати найкращі умови для безперервного розвитку потреб, оскільки вони є потужним рушієм, її основою нині і в майбутньому — осяжному і віддаленому.
Втім, доводиться визнати, хоч як це прикро, що ситуація, яка склалася і досі не подолана, переконливо свідчить про серйозні протиріччя між потребами українського суспільства, які сформувалися з урахуванням таких високорозвинених галузей виробничої і науково-технічної діяльності, як лазерна, електронно-обчислювальна й авіаційна техніка, морське суднобудування, і вкрай скромними можливостями задоволення потреб населення.

Тема 2. ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ І ВИРОБНИЧІ МОЖЛИВОСТІ СУСПІЛЬСТВА. ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ

2.1. Виробничі можливості суспільства і продукт виробництва
Фактори виробництва та їх взаємодія. Праця і робочий день. Взаємозв’язок і розвиток факторів виробництва. Продукт.

2.1.1. Фактори виробництва та їх взаємодія.


Людина здійснює виробництво для задоволення своїх різноманітних потреб, підвищення рівня свого матеріального і соціально-духовного споживання. Потреби мають свої закони розвитку, які не збігаються із законами виробництва. Основним законом сфери виробництва є закон обмеженості ресурсів, а фундаментальним законом сфери особистого споживання — закон неухильного зростання потреб суспільства, які виробництво має задовольнити.
Виробництво є складною системою трудової діяльності людини. У будь-якому суспільстві воно щоденно має розв’язувати такі фундаментальні і взаємопов’язані питання: 1) які продукти виробляти і в якій кількості? 2) як виробляти продукти? 3) для кого виробляти продукти? 4) в яких соціально-економічних умовах здійснювати виробництво?
Ці фундаментальні проблеми притаманні будь-якій економіці, проте, різні суспільства використовують різні підходи до їх вирішення.
У спрощеному вигляді суспільне виробництво являє собою взаємодію трьох основних факторів: робочої сили, або, як її часто називають, праці, засобів виробництва і землі. У ринковій економіці сформувався ще один фактор — підприємницький талант.
Робоча сила — це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці. Праця представлена інтелектуальною або фізичною діяльністю, спрямованою на виготовлення благ і надання послуг. Сукупність здібностей особи, зумовлена освітою, професіональним навчанням, придбаними навичками, здоров’ям, створює людський капітал. Чим кваліфікованішою є праця людини, тим вищим є її капітал, а відповідно, і дохід на цей капітал — оплата праці. Інвестиції в людський капітал (освіту, наукові знання, підвищення кваліфікації), широта здібностей у даний час є найбільш ефективними і швидко окупними для людини, підприємства, держави і суспільства.
Засоби виробництва — це створені у процесі виробництва всі види засобів праці і предметів праці.
Засоби праці — це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмети праці. Фізичні, хімічні, біологічні властивості таких речей використовуються для створення необхідних людині продуктів.
Засоби праці поділяються на види, головне місце серед яких належить механічним засобам праці — знаряддям праці, машинам. Їх ефективність і потужність найбільшою мірою визначає і характеризує ступінь оволодіння людьми природними силами, міру підкорення їх виробництву матеріальних благ. Розвиток знарядь праці — найперший показник технічного прогресу, а тому і міра тієї продуктивної здатності, якою володіє суспільство. Головною визначальною рисою кожної історичної епохи виробництва насамперед є ступінь розвитку засобів праці.
До засобів праці належать виробничі будівлі, залізниці, шляхи, канали, трубопроводи, тара, склади, а також пара, електроенергія, хімічні та ядерні реакції тощо.
Предмети праці — це матеріали, що підлягають обробці. Їх поділяють на два види: 1) речовина, вперше відокремлена людиною від природи для перетворення на продукт, наприклад, вугілля і руда, боксити і пісок тощо; 2) предмети праці, що пройшли раніше певну обробку, тобто сировина, наприклад, залізна руда та вугілля в доменному виробництві, прядиво на ткацькій фабриці.
Разом засоби і предмети праці становлять засоби виробництва, без яких процес виробництва неможливий. Західні економісти пропонують засоби виробництва — верстати, шляхи сполучення, комп’ютери, вантажівки, матеріали тощо, створені людиною, — називати капіталом. Ми теж термін «капітал» будемо використовувати у такому вузькому значенні.
Процес виробництва і нагромадження засобів виробництва називають інвестуванням, тому засоби виробництва можна ще визначити як інвестиційні ресурси (товари). У процесі виробництва їх кількість постійно збільшується, а технічний стан удосконалюється, що вирішальним чином впливає на загальну результативність виробничого процесу та його ефективність.
Земля, чи більш широко, природні ресурси, — це дар природи для виробничих процесів. Вона використовується для обробітку і будівництва житла, шляхів і заводів, постачає енергетичні ресурси, є джерелом багатьох корисних копалин. Повітря, яким людина дихає, воду, яку вона п’є, політекономія розглядає як природні ресурси.
Новим людським фактором, що сформувався в ринковій економіці, є підприємницька діяльність. Вона передбачає використання ініціативи, новаторства і ризику в організації виробництва. Ключовим елементом підприємницької діяльності є підприємницька здібність — особливий вид людського капіталу, представлений діяльністю щодо координації і комбінування всіх інших факторів виробництва з метою створення благ і надання послуг. Підприємницька діяльність за масштабами і результатами прирівнюється до затрат висококваліфікованої праці. Люди праці і підприємці являють собою людський (суб’єктивний) ресурс виробництва.
Проведена класифікація факторів виробництва не є застиглим і назавжди даним. У політекономії постіндустріального суспільства як фактори виробництва виокремлюються інформаційний та екологічний фактори.

2.1.2. Праця і робочий день.


У процесі виробництва споживаються всі його фактори, в тому числі й людський ресурс. Споживанням людського ресурсу є сама праця та підприємницька діяльність. Коли людський фактор функціонує, його енергія витрачається. Варто пам’ятати, що робоча сила і підприємницькі здібності не тільки споживаються, а з форми діяльності переходять у форму блага, фіксуються у певному предметі, результаті. Усі чотири фактори виробництва зливаються в єдиному цілеспрямованому і планомірному процесі, опредмечуються в результаті, яким є матеріальний продукт чи послуга, тобто продукція.
Значення людського фактора в системі основних факторів виробництва унікальне. Воно обумовлене тим, що всі фактори можуть взаємодіяти і здійснювати виробництво продукції завдяки трудовій діяльності людини.
Здатності людини в процесі виробництва реалізуються не тільки в праці як такій. Вони проявляються як уміння людини: 1) поєднати і раціонально використати об’єктивні фактори виробництва — землю і капітал — для виготовлення певної продукції; 2) розвивати свої розумові і фізичні здібності; 3) створювати нові засоби виробництва, поліпшувати їх техніко-економічні характеристики; 4) послідовно вдосконалювати організацію праці і виробництва тощо.
Людська виробнича діяльність є динамічним явищем, сама людина — джерелом здатності до праці. Люди, впливаючи на довкілля, змінюють його, але разом з тим змінюють і свою власну природу: розвивають здібності, збагачують свої знання, збільшують можливості їх використання, розширюють сферу своєї діяльності.
У результаті цього люди набувають уміння виконувати більш складні операції, ставлять все більш високі цілі і досягають їх. Ще в далеку давнину люди мріяли літати. Зараз людина не тільки літає, а й оволодіває космічним простором. Праця стає більш різноманітною, досконалою і різнобічною; пройшовши такі етапи, як мисливство, скотарство, землеробство, потім прядіння і ткання, обробка металів, гончарне ремесло, судноплавство і торгівля, одержали розвиток такі форми праці, як мистецтво, наука, право, політика. Сучасна праця — це праця, яка здійснюється за допомогою тих надбань, які дає науково-технічна революція. Це, наприклад, будівництво атомних електростанцій, космічних апаратів, обчислювальних електронних машин, матеріалів із наперед заданими властивостями, що не існують у природі, наукові дослідження, літературна творчість і т. п.
Результатом виробничої діяльності людини виступає продукт — певна корисна річ чи послуга. Але ця корисна річ не виникає з нічого, її джерелом є природа, її різні речі, сили та процеси. Тому кажуть: праця є батьком речі, а природа її матір’ю. Якщо говорити більш конкретно, то всяке благо є продуктом взаємодії і взаємозв’язку трьох основних факторів: трудової діяльності людини, землі і засобів виробництва. Людина, будучи рушійною силою всіх факторів виробництва, виступає як головний творець матеріального і духовного багатства суспільства.
У трудовій діяльності людини значне місце належить мірі праці. Однією з таких мір є робочий день —одна з основних категорій трудових відносин. Саме в робочий час здійснюється трудова діяльність людини, процес виробництва. Найбільш загальною мірою робочого часу і праці є робочий день. Це та кількість годин на добу, протягом яких трудівник здійснює працю на підприємстві, в установі або організації. Масштабом робочого дня є робоча година. В політичній економії час виступає як економічна категорія.
Суспільство на кожному етапі свого розвитку встановлює тривалість робочого дня. Ця тривалість повинна вирішувати два протилежних за змістом завдання: 1) забезпечити протягом робочого дня найповніші затрати робочої сили, накопиченої під час відпочинку; 2) в той же час, затрати робочої сили повинні бути такими, щоб не зашкодити її здатності виконувати таку саму кількість праці в наступні робочі дні. Та частина доби, яка залишається після вирахування робочих годин, називається вільним часом. Вільний час, за вирахуванням часу для сну людини, розпадається на час відпочинку і час для здійснення піднесеної діяльності (навчання, наука, мистецтво, нагромадження досвіду тощо). Усі чотири частини доби зв’язані між собою, бо всі вони забезпечують людині можливість нормально функціонувати в процесі праці, відновлювати життєві сили і розвивати здібності. Вирішальне значення має робочий день, розміри якого визначаються кількома головними факторами: суспільними потребами і необхідністю їх задоволення, продуктивністю праці, значенням для суспільства вільного часу. Теоретично суспільство зацікавлене в скороченні робочого дня і збільшенні вільного часу, але останнє можна здійснити лише тоді, коли скорочення робочого дня компенсується зростанням обсягу виробництва матеріальних благ і послуг. Вирішити проблему скорочення робочого дня можна тільки на основі підвищення продуктивності праці.

Українська держава, як і інші держави світу, у законодавчому порядку регулює робочий час: тривалість робочого дня і тижня, тривалість відпустки, інші моменти робочого часу (понадурочні роботи, роботи в особливо тяжких умовах і т. ін.). В Україні встановлено п’ятиденний і шестиденний робочі тижні. При цьому робочий день може становити 8, 7, 6 і менше годин на п’ятиденний робочий тиждень. Підприємства та організації можуть установлювати меншу норму робочого часу, ніж передбачено законодавством. Зараз через глибоку кризу нашої економіки більшість підприємств працює не 5 чи 6 днів на тиждень, а 3—4 дні. А це означає, що потужності факторів виробництва використовуються в Україні на низькому рівні.

Позитивні аспекти праці. Процес праці здійснюється перш за все з метою створення суспільно корисних матеріальних благ і послуг з тим, щоб задовольнити потреби людей. Водночас праця має бути приємною для кожної окремої людини, давати їй певну насолоду та сприяти розвитку і самоствердженню.

Суспільна оцінка позитивних для працюючої людини аспектів праці знаходить своє вираження в якості трудового життя. За визначенням професора Гарвардської школи бізнесу Р. Уолтона, існує 8 критеріїв якості трудового життя:

адекватна і справедлива компенсація за працю;

забезпечення умов безпеки та охорони здоров’я працівника;

можливість використати і розвивати в процесі праці особисті здібності;

можливість професійного зростання і просування по службі;

посилення гарантій зайнятості і збільшення доходів, пов’язаних з роботою;

соціальна інтеграція в трудовому колективі;

відношення праці до решти життя і сімейних обов’язків;

ставлення трудівника до суспільства.

В Україні деякі з наведених показників якості праці, особливо 1, 2 і 5, реалізуються на низькому рівні (низькі заробітна плата, безпека і охорона праці, високий рівень прихованого безробіття тощо). Це знижує дисципліну праці, її продуктивність і привабливість для людини.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка