Предметом вивчення навчальної дисципліни є головні категорії педагогіки і методи педагогічних досліджень, головні закономірності навчального процесу, концепція педагогічного виховання



Сторінка1/15
Дата конвертації21.09.2018
Розмір1.81 Mb.
#50411
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
Предметом вивчення навчальної дисципліни є головні категорії педагогіки і методи педагогічних досліджень, головні закономірності навчального процесу, концепція педагогічного виховання, педагогічний процес як система і педагогічні технології виховання і навчання у вищій школі, а також сучасні форми та методи викладання навчальних дисциплін, які використовуються у вищих навчальних закладах

Міждисциплінарні зв’язки. Місце дисципліни «Педагогіка вищої школи» у структурно-логічній схемі вивчення дисциплін є похідним. Для опанування нею необхідні опорні знання з нормативних навчальних дисциплін: «Психологія управління», «Методологія наукового дослідження та дослідно-експериментальна робота в навчальному закладі», «Управління навчальною діяльністю». Знання й уміння, здобуті в процесі вивчення цієї дисципліни, готують студентів до засвоєння навчальних дисциплін згідно зі структурно-логічною схемою підготовки магістрів і є опорними для професійної діяльності керівника навчального закладу.

Мета та завдання навчальної дисципліни.

Метою викладання навчальної дисципліни «Педагогіка вищої школи» є забезпечення загальної теоретичної підготовки магістрантів у галузі педагогіки вищої школи, засвоєння студентами основних завдань педагогіки вищої школи, сутності та закономірностей педагогічного процесу, основних підходів у навчанні й вихованні майбутніх фахівців, ознайомлення з найбільш важливими питаннями загальних основ дидактики, теорії виховання з позиції нового підходу; гуманізації, демократизації та національної і полікультурної спрямованості педагогічного процесу у вищій школі.

Основними завданнями вивчення дисципліни «Педагогіка вищої школи» є:


  • формування у студентів системи знань про цілісний педагогічний процес у вищому навчальному закладі;

  • розвиток умінь аналізу й оцінки досягнень сучасної педагогічної науки, вітчизняного і зарубіжного досвіду

  • вивчення дидактичних засад викладання навчальних дисциплін у системі університетської освіти;

  • розгляд сучасних педагогічних теорій викладання у вищій школі;

  • вивчення методів управління навчально-творчою діяльністю студентів;

  • набуття практичних навичок з аналізу і оцінки якості освітнього процесу за критеріями європейського освітнього простору.

Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні



знати:

  • основні завдання, категорії педагогіки вищої школи, сучасні методологічні підходи у педагогіці вищої школи;

  • історичні етапи в розвитку вищої освіти за кордоном і в Україні, тенденції розвитку вищої освіти в сучасній Україні;

  • законодавче та нормативно-правове забезпечення вищої освіти;

  • структуру і зміст навчального процесу у вищому навчальному закладі

  • принципи, зміст, методи та організаційні форми навчально-виховної діяльності зі студентами;

  • основи професійної діяльності викладача вищої школи, шляхи формування педагогічної майстерності.

уміти:

  • досліджувати стан розвитку особистості студента та академічної групи з використанням сучасних науково-дослідницьких методів;

  • організовувати педагогічну взаємодію зі студентами на основі врахування їх психологічних особливостей та індивідуальних потреб, оптимально поєднувати різноманітні методи й форми навчально-виховної роботи, створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у студентській групі;

  • забезпечувати педагогічне керівництво науково-дослідною й навчально-дослідницькою діяльністю, виробничою та педагогічною практикою студентів;

  • організовувати виховну роботу куратора академічної групи, забезпечувати педагогічний супровід процес самовиховання майбутніх фахівців.



Зміст навчальної дисципліни за модулями та темами
Модуль 1. Загальні питання педагогіки вищої школи.

Тема 1.1. Загальні питання педагогіки вищої школи, методологія, методи науково-педагогічних досліджень.

Державна політика у сфері вищої освіти. Вищий навчальний заклад (державної, комунальної і приватної форми власності) як освітня установа. Педагогіка вищої школи: мета, завдання, об’єкт, предмет, її категорії. Цілісний педагогічний процес у вищій школі як спеціально організована взаємодія суб’єктів навчально-виховної діяльності; компоненти педагогічного процесу (мотиваційно-цільовий, змістовно-процесуальний, оцінювально-результативний). Методологія педагогіки вищої школи. Характеристика окремих загальнонаукових підходів до вивчення педагогічних явищ і процесів у вищій школі.

Тема 1.2. Суб’єкти вищої школи.

Студентство як активна соціальна група в системі вищого навчального закладу. Педагогічна професія як засіб професійно-педагогічної самореалізації викладача вищого навчального закладу.

Тема 1.3. Зміст освіти у вищій школі.

Інтегрований підхід до визначення змісту освіти у вищій школі та його нормативне забезпечення. Офіційно-нормативні документи, що регламентують зміст вищої освіти: навчальний план, навчальна програма, орієнтовний тематичний план, робочий план, підручник, навчальний посібник, монографія. Робоча програма та її структурні складові, авторські навчальні програми.

Модуль 2. Організація навчально-виховного процесу у вищій школі.

Тема 2.1. Форми організації навчання у вищій школі.

Форми організації навчання. Лекція, семінар, семінарсько-практичні заняття, критерії оцінки семінарського заняття, умови ефективності проведення семінарів. Практичні й лабораторні роботи (практикуми) у ВНЗ; екскурсія, консультації, конференція, колоквіум як форми навчання студентів. Індивідуальна робота студентів. Поза аудиторні форми роботи. Виробнича практика.

Тема 2.2. Сучасні технології навчання у вищому навчальному закладі (особистісно орієнтована, інформаційно-комунікаційна, кейс-технологія, проблемна технологія, тренінгова, ігрова, проектна технології).

Розробка та упровадження педагогічних технологій навчання і виховання у вищій школі. Сучасні технології навчання у вищому навчальному закладі: особистісно орієнтована, інформаційно-комунікаційна, кейс-технологія, проблемна технологія, тренінгова, ігрова, проектна технології.

Тема 2.3. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю студентів. Методика організації тестового контролю у ВНЗ.

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю студента як складова частина навчального процесу у вищій школі; функції контролю (контролювальна, навчальна, діагностико-керегувальна, стимулюючо-мотиваційна, розвивальна, виховна). Педагогічні вимоги до оцінювання навчальних досягнень студентів. Критерії оцінювання навчальних досягнень студентів; методи і форми контролю; особливості тестування рівня сформованості знань та вмінь студентів.

Тема 2.4. Навчально-дослідна, науково-дослідна та самостійна робота студентів у вищій школі.

Навчально-дослідна робота студентів і магістрів як засіб підвищення якості підготовки фахівця та як вид дослідницької діяльності. Місце і роль кафедри у здійсненні науково-дослідної роботи. Навчально-методична робота викладача як передумова забезпечення якісної організації цілісної системи навчання у вищому закладі освіти; види й форми навчально-методичної роботи. Організація самостійної роботи студентів (СРС).

Тема 2.5. Методи і форми виховання у вищому навчальному закладі. Завдання і функції куратора академічної групи.

Теоретико-методичні засади сучасної концепції виховання студентів; мета і завдання виховання студентської молоді, принципи, методи, форми. Система виховної роботи зі студентами у вищому навчальному закладі, її організаційно-методичне забезпечення. Національне виховання, шляхи формування національної самосвідомості студентів; громадянське виховання, його значущість та шляхи реалізації; моральне, трудове, естетичне, художнє, фізичне виховання. Виховна робота в академічній групі. Роль та функції куратора академічної групи

Тема 2.6. Тенденції розвитку педагогіки вищої школи в зарубіжних країнах.

Організація навчання у вищих навчальних закладах провідних країн світу: основні типи вищих навчальних закладів у розвинених країнах світу, провідні форми і методи навчання студентів за рубежем, облік, контроль основних знань, умінь та навичок студентів у зарубіжних ВНЗ; організація науково-дослідної діяльності студентів у зарубіжних ВНЗ.

Матеріали лекцій
Тема 1.1. Загальні питання педагогіки вищої школи, методологія, методи науково-педагогічних досліджень.
План

1. Предмет педагогіки вищої школи як науки.

2. Категорії педагогіки: виховання, навчання, освіта та ін.

3. Фактори розвитку особистості студента .

4. Головні завдання педагогічної науки.

5. Система педагогічних наук, джерела їх розвитку, зв’язок педагогіки з іншими науками.

6. Методологія педагогіки вищої школи. Характеристика окремих загальнонаукових підходів до вивчення педагогічних явищ і процесів у вищій школі.

Предмет педагогіки вищої школи

Розвиток педагогіки вищої школи обумовлено об’єктивними потребами суспільства в підготовці кваліфікованих фахівців.

Н.В.Кузьміна так окреслює предмет педагогіки вищої школи: «Предметом вузівської педагогіки є визначення закономірностей управління такою педагогічною системою, мета якої — підготовка спеціалістів, здатних, виходячи з громадянських позицій, вирішувати виробничі чи наукові завдання і відповідати за їх вирішення».

К.І.Васильєв вважає, що предметом педагогіки вищої школи є процес формування молодих спеціалістів за умов вузівського навчання, який передбачає не тільки навчання і виховання їх у вузі, а й виховуючи вплив середовища (у широкому плані), у якому живуть студенти. Кожен з авторів доповнює і поглиблює визначення поняття «предмет педагогіки як науки» і «предмет дослідження науки педагогіки».

На наш погляд, предметом педагогіки вищої школи є: навчально-виховний процес та процес професійної підготовки спеціаліста, культурної еліти сучасного суспільства; вивчення закономірних зв'язків, які існують між розвитком, вихованням та навчанням у ВНЗ; розробка на цій основі методологічних, теоретичних та методичних проблем становлення сучасного висококваліфікованого спеціаліста у будь-якій галузі матеріального чи духовного виробництва. Отже, педагогіка вищої школи — це наука про закономірності навчання і виховання студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як спеціалістів відповідно до вимог держави. Предмет науки завжди конкретизується в її меті і завданнях.

Метою цієї науки є дослідження закономірностей розвитку, виховання і навчання студентів і розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки кваліфікованого спеціаліста.

Завдання педагогіки вищої школи:

• аналіз соціально-історичних характеристик системи вищої освіти;

• аналіз змісту, форм і методів навчання, розвитку і виховання студентів у вищому навчальному закладі;

• аналіз методів контролю і оцінки успішності студентів на основі системного підходу;

• розробка нових технологій навчання і виховання у вищому навчальному закладі;

• розкриття педагогічних закономірностей формування студентів як майбутніх фахівців.

До завдань педагогіки вищої школи також входить: вивчення діалектичних взаємозв'язків об'єктивних і суб'єктивних, соціальних і природних факторів виховання і розвитку студентства, його потенційних і реальних можливостей; співвідношення цілей і засобів виховання і навчання; розробка теорії та методики виховання і навчання, які педагог-викладач має враховувати в своїй практичній діяльності, а також критеріїв її ефективності на основі закономірностей цих процесів. Педагогіка вищої школи виконує такі функції: • аналітичну (теоретичне вивчення, опис, аналіз педагогічних явищ і процесів, причинно-наслідкових зв'язків; аналіз, узагальнення та інтерпретація і оцінка педагогічного досвіду); • прогностичну (забезпечення наукового обґрунтування цілей, планування педагогічного процесу, ефективного керівництва освітньою політикою); • проективно-конструктивну (розробка нових технологій та втілення результатів досліджень). Педагогіка вищої школи є теоретичною і прикладною наукою. Як теоретична наука вона відображає причинно-наслідкові відношення і зв'язки у вихованні, навчанні і науковій підготовці майбутніх спеціалістів. Така теорія являє собою систему ідей, що слугують обґрунтуванням і керівництвом до дії. А також показує раціональні шляхи, спрямовує роботу вищої школи у бік бажаної мети, виявляє таку систему дій, яка найкращим чином задовольняла і відповідала б поставленим цілям. Як практична наука педагогіка вищої школи вказує на застосування теоретичних положень, шляхів реалізації законів і закономірностей, принципів у практичній діяльності педагогічних працівників.

Як і кожна наука, педагогіка вищої школи має свій категоріально-понятійний апарат. Автори В.М.Галузинський, М.В.Євтух поділяють категорії на три види.

І. Методологічні категорії: педагогічна теорія, педагогічна концепція, педагогічна ідея, педагогічна закономірність, педагогічний принцип. Педагогічна теорія - система науково-педагогічних знань, яка описує і пояснює елементи реальної педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі. Складовими елементами педагогічної теорії є педагогічні ідеї, педагогічні поняття, педагогічні концепції, педагогічні закономірності і педагогічні принципи. Теорія узагальнює їх в окремих явищах. На основі теорії будується методика навчально-виховної роботи у вищому навчальному закладі.

Педагогічна концепція - система критичних поглядів на реальну вузівську дійсність і відповідного пошуку та пропозиції нових конструктивних ідей. Педагогічна концепція завжди повинна підкріплюватись дослідженнями та емпіричними даними. Так, концепція гуманізації і гуманітаризації спирається на соціологічні дослідження серед студентів та емпіричні міркування й пропозиції викладачів.

Педагогічна ідея - це новий напрям думки, твердження або розгорнута модель, що відображає ті чи інші стосунки або зв'язки у вузівській дійсності. Набуваючи самостійного характеру, ідеї можуть поєднуватись у концепції, частково слугуючи поповненням теорії. Наприклад, ідея посилення самостійності у навчальній праці студентів, об'єднуючись з іншими законами вузівської дійсності з урахуванням самостійності студентів, набула концептуального характеру.

Педагогічна закономірність - об'єктивно повторювана послідовність явищ. Це універсальна категорія усіх галузей педагогіки. Закономірності поділяють на біологічні, психологічні, соціальні й безпосередньо педагогічні. За іншою класифікацією вони можуть бути фундаментальними й конкретними.

Зокрема, автори В.М.Галузинський, М.Б.Євтух виділяють такі закономірності:

• процес формування особистості студента (у процесі його навчання, виховання і розвитку) є єдиним і взаємозумовленим;

• виховання, навчання і освіта студента, його переростання у спеціаліста є так само історично зумовленим соціальним процесом;

• загальній і специфічний характер виховання студента (в широкому розумінні цього слова) є також єдиним і взаємозумовленим. Чим повніше ця єдність, тим вищим постає результат виховання;

• професійно-педагогічна діяльність викладача і навчальна діяльність студента є також взаємозумовленими і взаємозалежними;

• формування особистості студента відбувається в структурі внутрішньо колективних стосунків.

До основних закономірностей, на наш погляд, можна віднести й такі:

• чим педагогічне доцільніше побудований навчально-виховний процес у вищому навчальному закладі, тим сильнішим є його вплив на особистість майбутнього спеціаліста;

• чим повніше враховуються мотиви, внутрішні прагнення студентів, тим ефективнішим є навчально-виховний процес;

• чим повніше впливає навчально-виховний процес на всі сфери (вербальної, сенсорної та ін.) особистості студента, тим швидше відбувається його розвиток і виховання. Ці фундаментальні закономірності, що різнобічне ілюструють взаємозалежність процесів, є ядром педагогіки вищої школи. Вони слугують виявленню і закріпленню принципів.

Принципи - це система вимог і положень педагогіки, дотримання яких забезпе- чує продуктивність навчально-виховного процесу.

До основних принципів належать:

1. Гуманізація виховання — пріоритет завдань самореалізації особистості студента, створення умов для вияву обдарованості і талантів, формування гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої.

2. Науковий, світський характер навчання.

3. Єдність національного і загальнолюдського - формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу; володіння українською мовою, використання усіх її багатств і засобів у мовній практиці, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, традицій і звичаїв народів, що населяють Україну, оволодіння надбанням світової культури.

4. Демократизація виховання - розвиток різноманітних форм співробітництва, встановлення довіри між викладачем і студентом, взаємоповага, розуміння запитів та інтересів студентів.

5. Пріоритет розумової і моральної спрямованості змісту навчання і виховання.

6. Поєднання активності, самодіяльності і творчої ініціативи студентів з вимогливим керівництвом викладача.

7. У рахування індивідуальних, вікових особливостей студентів у навчально- виховному процесі.

II. Процесуальні категорії (загалом не відрізняються від тлумачення їх у загальній педагогіці): виховання навчання, освіта, розвиток, формування особистості; навчально-виховний процес; навчальний і виховний процес. Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в кількох значеннях:

• у широкому соціальному, як передача соціально-історичного досвіду;

• у широкому педагогічному, як організація виховання у навчально-виховних закладах;

• у вузькому педагогічному, як цілеспрямована систематична взаємодія педагога і вихованців;

• у гранично вузькому, коли педагог-викладач розв'язує конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання студента. Самовиховання - цілеспрямована, систематична діяльність щодо власного самовдосконалення. Перевиховання - індивідуальна цілеспрямована робота над усуненням недоліків у студентів. Здебільшого перевиховання тісно пов'язане з відносно новою галуззю педагогіки - соціальною педагогікою.

III. Суттєві категорії: мета, завдання і зміст виховання, професіограма спеціаліста (вчителя), діяльність (викладача і студента), диференційований та індивідуальний підходи, прогнозування наслідків педагогічного впливу, планування навчальної роботи, форми і методи й засоби виховання і навчання, педагогічні технології навчання і виховання, управління навчально-виховним процесом, самостійна робота студентів, науково-дослідна діяльність студентів, гуманізація і гуманітаризація вищого навчального закладу. Ці категорії, як і процесуальні, мало чим відрізняються від загально педагогічних, хіба що застосуванням їх до певного об'єкту вищого навчального закладу, студентства, професорсько-викладацького складу.

Педагогіка вищої школи має таку структуру: загальні основи педагогіки, теорія виховання, дидактика, теорія управління (менеджмент). Як наука педагогіка вищої школи тісно пов'язана з психологією вищої школи, яка досліджує психологічні закономірності навчання і виховання (розвиток пізнавальних процесів, критерії розумового розвитку), а також філософією, соціологією та іншими науками, об'єктом вивчення яких є людина. Оскільки предметом дослідження педагогіки вищої школи є педагогічний процес у системі вищої освіти, - необхідно дати визначення поняття вищої освіти, її ролі та структури в Україні.

Визначення вищої освіти подане у декларації, прийнятій на Всесвітній конференції ЮНЕСКО, що відбувалася у Парижі 5-8 жовтня 1998 року. У цьому документі говориться, що вищою освітою називаються всі види навчальних курсів, підготовки або перепідготовки на післядипломному рівні, що здійснюється універ- ситетами або іншими навчальними закладами, котрі визначені компетентними державними органами як навчальні заклади вищої освіти.

У законі України «Про вищу освіту» вищу освіту визначено як рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації; зміст вищої освіти — обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культри та мистецтва; зміст навчання — структура, зміст і обсяг навчальної інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації. Вища школа виконує такі функції: виховну, освітню, загальнокультурну, науково- дослідну, інтернаціональну. Вища школа бере активну участь у розв'язанні всіх задач державотворення; у створенні матеріального добробуту, вдосконаленні суспільних відносин, вихованні громадянина-патріота України; у підвищенні культурного рівня населення України, формуванні інтелектуального потенціалу країни, забезпеченні підвищення кваліфікації викладачів, підготовці наукових кадрів для участі в НТР, спри- янні демократизації суспільства та укріпленні миру; у розвитку міжнародного співробітництва. В Україні мета, задачі, структура, типи вищих навчальних закладів визначені Законом України «Про освіту», Законом «Про вищу освіту». Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх окликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової і професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

Вищий заклад освіти, якому надано статус національного, користується також правами, передбаченими Указом Президента України від 16 червня 1995 р. № 451 «Про Положення про національний заклад (установу) України». Вищий заклад освіти несе відповідальність за: • дотримання вимог Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про мови в Україні» та інших законодавчих актів; • дотримання державних стандартів освіти; • забезпечення безпечних умов ведення освітньої діяльності; • дотримання договірних зобов'язань з іншими суб'єктами освітньої, виробничої, наукової діяльності та громадянами, в тому числі за міжнародними угодами; • дотримання фінансової дисципліни та збереження державного майна; • соціальний захист учасників навчально-виховного процесу.

Структура вищого закладу освіти визначається відповідно до Положення про державний вищий заклад освіти та його Статуту.

Основними структурними підрозділами вищого закладу освіти третього і четвертого рівнів акредитації є: інститути, факультети, кафедри, курси тощо.

Отже, педагогіка вищої школи — це наука про педагогічний процес, що забезпечує розвиток особистості студента у системі вищої освіти. Педагогіка вищої школи має свій предмет дослідження, закономірності та принципи; основними категоріями цієї науки є методологічні, процесуальні та суттєві. Ця наука є теоретичною і прикладною, вона виконує аналітичну, конструктивно-проективну і прогностичну функції. Педагогіка вищої школи може розглядатися як елемент культури викладача вищого навчального закладу.

Педагогічний процес — це спеціально організована у вищому навчальному закладі взаємодія суб'єктів виховної діяльності, спря мована на засвоєння студентами соціального досвіду, необхідного для життя, результативної праці в суспільстві, що покликане впливати на професійну компетентність та на особистісні якості індивіда.

Педагогіка використовує й міждисциплінарні поняття; людина,особистість, формування індивідуальності, соціалізація та ін.

Формування передбачає процес і результати цілеспрямованих (виховання) і стихійних впливів соціальної дійсності, а також спадковості особистості, її активності.

Соціалізація особистості — процес за сво єн н я індивідом соціального досвіду, цінностей, норм, елементів культури, установ, властивих суспільству, соціальних груп, до яких він належить. При цьому людина є не лише о б ’єктом, а й суб’єктом цього процесу. В п р о цесі соціалізації людина не лише оволодіває досвідом, культурою, а й має можливість реалізувати себе в суспільстві як особистість, коли відбувається її соціальна адаптація і соціальна автономізація.

«Соціальна адаптація передбачає активне пристосування індивіда до умов середовища, а соціальна автономізація — реалізацію сукупності установок на себе, стійкість у поведінці і стосунках, що відповідає уявленню особистості пр о себе, її самооцінку».

Індивідуальний розвиток — це ряд зовнішніх, кількісних і якісних змін, які характеризують рух людської істоти від нижчих до вищих рівнів її життєдіяльності (від безпорадних і невпевнених рухів до рухів керованих, точних, координованих; від незнання до знання; від копіювання до оригінальної творчої роботи тощо).

Можна говорити про фізичний, психічний, соціальний, духовний, професійни й розвиток.

Фактори розвитку особистості

Проблема розвитку особистості пройшла довгий шлях свого становлення. Протягом багатьох років пануючою булла релігійна точка зору; людина — арена боротьби між богом і чортом.

На зміну цьому напряму прийшло інше, яке визначало вирішальну роль середовища і виховання в розвитку дитини. Англійській філософ Локк зазначав, що «відмінності, які можна спостерігати в розумі і здібностях людей, обумовлюються не стільки природними задатками, скільки набутими навичками»

У процесі взаємодії людини з різними групами відбуваються її соціалізація і розвиток.

Маючи певні потенційні можливості розвитку, людина формується під впливом середовища, виховання , виявляючи активність у самореалізації. Особливо значна роль виховання:

1) це процес, у якому чітко визначено мета, завдання, конкретні методи їх реалізації;

2) воно дозволяє педагогічно цілеспрямовано організувати різноманітні види діяльності (навчально-пізнавальну, професійну, суспільну, естетичну тощо) і спілкування людини, що забезпечує всебічний розвиток особистості, формування її моральної, естетичної, політичної культури, розумового і фізичного розвитку, трудового виховання. При цьому сучасна педагогіка спирається на теорію Л.С.Виготського про два рівня розвитку особистості:

• рівень актуального розвитку, котрий відбиває ті особливості, які вже склалися;

• зону найближчого розвитку, яка відбиває можливості досягнень в умовах співробітництва.

3) виховання створює умови для стимулювання активності особистості в діяльності й спілкуванні. Особистість не пассивно сприймає спрямовані на неї впливи, а сама активно діє, вступає у відношення з іншими людьми. Виходячи з потреб і інтересів, які сформувалися, сама впливає на оточуючу мікросферу. Активність як риса особистості, якісна її характеристика, знаходиться в тісному зв ’язку із зовнішнім впливом (середовищем, вихованням), але в процесі життєвої практики в індивіда формується внутрішня позиція, складається вибіркове ставлення до різних зовнішніх умов і впливів, що визначає його розвиток. Виховання значним чином впливає на взаємодію особистості і середовища, бо середовище – це те оточення, яке людина сприймає, на яке реагує, з яким вступає в контакт. Виховання як цілеспрямована діяльність спрямоване на організацію такого середовища, яке несло б позитивне, сприяло змінам ставлення індивіда до оточуючого середовища, людей, речей, умов життя і діяльності.

4) у процесі виховання нейтралізуються негативні умови закладу освіти, друзів, сім’ї тощо), що впливаюгь на розвиток суб’єкта.

Отже, становленню особистості сприя є виховна система — комплекс, яки й включає в себе: виховні цілі, людей, що їх реалізують у процесі цілеспрямованої діяльності; відношення, що виникають між її учасниками; освоєне середовище і управлінську діяльність, яка забезпечує життєздатність. Виховна система забезпечує розвиток особистості.

В інтелектуальній сфері студента формуються цінності — знання, вміння, навички, в результаті засвоєння яких людина оволодіває соціальним досвідом, культурою, що сприяє переосмисленню мотивів, своїх потреб тощо.

Розвиток особистості неможливий поза її емоційної сфери, що передбачає формування таких почуттів , як співчуття, довіра, симпатія, совість, чуйність та ін. Щоб особистість володіла своїми потребами, почуттями, необхідно створювати позитивно насичене середовище, організовувати педагогічно спрямовану діяльність, спілкування.

Педагогіка вищої школи — галузь педагогічної науки про педагогічний процес, яки й забезпечує професійну підготовку спеціаліста у вищих навчальних закладах, його виховання і навчання. У зал еж ності від професійної галузі можна говорити про воєнну, інженерну, виробничу, космічну, медичну, театральну, спортивну педагогіку, педагогіку професійно — технічної освіти.

Спеціальна педагогіка (дефектологія), яка розробляє теоретичні основи, принципи, методи, форми і засоби виховання й освіти людей, які мають відхилення у фізичному або розумовому розвитку: глухонімих і глухих (сурдопедагогіка), сліпих і тих, хто погано бачать (тифлопедагогіка), розумово відсталих (олігофренопедагогіка), з розладом мови (логопедія).

Джерелами розвитку педагогіки, крім різноманітних наук, є передовий педагогічний досвід вищих навчальних закладів, історія педагогіки, науково-педагогічні дослідження.

МЕТОДИ НАУКОВОЇ РОБОТИ

Методи і техніка наукової роботи.

Використовування методів наукового пізнання.

Методи, що застосовуються на емпіричному й теоретичному рівнях досліджень.

Методи теоретичних досліджень.

Застосування логічних законів і правил.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Правила прийому до аспірантури державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини»
2015 -> Положення про аспірантуру Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського Загальна частина
2015 -> Анотаці я Історія України
2015 -> Кримінальний процес україни
2015 -> Дипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» зі спеціальності
2015 -> Львівський національний університет імені івана франка кафедра історії філософії «затверджую»
2015 -> Організація та порядок проведення “Дня цз” в навчальному закладі. Методика підготовки до Дня цз у загальноосвітніх навчальних закладах таке завдання виконується під час вивчення курсу «Основи життя І здоров’я учнів»
2015 -> Методичні вказівки до виконання та захисту дипломних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» Київ 2013


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка