Про науково-дослідну роботу економічне обґрунтування реінжинірингу


Визначення рівня соціальних запитів внутрішнього та зовнішнього оточення як елемент підготовки



Скачати 12.52 Mb.
Сторінка76/159
Дата конвертації23.10.2016
Розмір12.52 Mb.
1   ...   72   73   74   75   76   77   78   79   ...   159

4.2 Визначення рівня соціальних запитів внутрішнього та зовнішнього оточення як елемент підготовки реінжинірингу бізнес-процесів виробничого підприємства.
У сучасному динамічному світі компанія залишається єдиним суспільним утворенням, що володіє можливістю впроваджувати швидкі структурні зміни, які будуть адекватною реакцією на зміни соціальні та технологічні. У той час як роль та функції багатьох суспільних інститутів стрімко видозмінюються, саме компанія за допомогою соціальних ініціатив може надати суспільству новий соціальний контекст, що характеризується такими якостями, як консолідація, впевненість, взаємодопомога. Все більше конкурентноздатність компанії починає залежати від нематеріальних факторів, які здатні створити заміну тим видам соціальних гарантій, що раніше надавалися традиційними інститутами. Для цього підприємство не повинно обмежувати інтереси лише досягненням високих фінансових показників (Салмон Р., 2004).

Реінжиніринг бізнес-процесів, на відміну від більшості відомих в останні десятиріччя методів поступового удосконалення роботи компаній, означає радикальне перепроектування бізнес-процесів і перебудову основ внутрішньофірмової організації з метою досягнення значних та швидких покращень у основних показниках її діяльності. Серед компаній, для яких реінжиніринг є доцільним, можна виділити декілька типів: компанії, що мають проблеми, пов’язані з ослабленням конкурентних позицій; компанії, що передбачають виникнення важкорозв’язуваних проблем, пов’язаних із появою нових конкурентів, зміною вимог клієнтів, зміною економічного оточення; компанії, що не мають проблем, але прогнозують їх виникнення у майбутньому. Проте займатися фундаментальною перебудовою внутрішніх процесів, не враховуючи соціальні запити внутрішніх сторін (які є безпосередніми учасниками реінжинірингу) та зовнішніх сторін (від яких у значній мірі залежить ефективність діяльності компанії після його проведення), є недоцільним та ризикованим.

Серед причин важливості урахування соціальних запитів при проведенні інжинірингу слід виділяти посилення ролі соціального фактора. Від темпів адаптації робітників до нових умов залежить гострота соціальної напруги, що неминуче супроводжує будь-які реформи. Окрім того, у всіх бізнес-процесах організації так чи інакше задіяні зовнішні та внутрішні зацікавлені сторони, частина яких є об’єктами соціальної відповідальності підприємства, а інша частина здатна впливати на формування соціально відповідальної поведінки. Говорячи про внутрішніх стейкхолдерів, зазначимо, що співробітники та керівництво, які задіяні у підготовці та прийнятті рішень, переймаються цілями бізнесу та вважають проблеми компанії своїми проблемами, не вибачають роботодавцю нехтування їхніми потребами. Що стосується зовнішніх стейкхолдерів, то акцентування уваги виключно на технічних аспектах взаємодії та одночасне ігнорування соціальних запитів здатне повністю нівелювати успіхи реінжинірингу. Своєчасне реагування на такі запити є гарантією стабільності та вигідності відносин стейкхолдерів з підприємством.

Однак, перед тим як перейти до розгляду взаємодії компанії та оточення, необхідно звернути увагу на декілька положень, які традиційно вважалися необхідними передумовами економічного аналізу діяльності підприємства, проте зараз зазнають суттєвих змін.

У економічній науці превалюють два підходи до розгляду компанії як об’єкта дослідження. Перший підхід представлений в економічній теорії, де компанія розглядається як єдиний неподільний суб’єкт, що діє у напрямку максимізації корисності, яка в більшості випадків приймає вигляд прибутку. В рамках цього підходу економісти досліджують такі категорії як фактори виробництва, ціни, витрати, при цьому не звертаючи особливої уваги на організаційну структуру компанії. Другий підхід представлений менеджментом, і в цьому дискурсі компанія розглядається як складно організований суб’єкт, що діє внаслідок рішень, які приймаються менеджерами компанії. Згідно з цією точкою зору компанія у підсумку також виступає єдиним консолідованим суб’єктом. У рамках даного підходу якщо і розглядаються окремі індивіди, то лише в тій мірі, в якій вони представляють групи, що утворюють підприємство. У цьому випадку ієрархічні відносини дозволяють поєднати інтереси окремих індивідів та моделювати дії компанії як єдиного актора. Таким чином, відповідно до обох підходів, компанія розглядається як єдиний суб’єкт, оминаючи увагою те, що насправді компанія є сукупністю індивідів з різними, достатньо суперечливими інтересами.

Необхідність розгляду компанії як єдиного суб’єкта із неподільними та несуперечливими інтересами пояснюється двома основними причинами. По-перше, така точка зору є зручною, а в деяких випадках необхідною, оскільки суттєво спрощує аналіз діяльності компанії. Іншою причиною є те, що економічний аналіз не здатен повноцінно враховувати соціальну структуру невизначеності, яка притаманна взаємодії будь-яких двох акторів і лише збільшується при зростанні їх кількості. Отже, традиційно для економічного аналізу найбільш придатними є ті ситуації, які характеризуються, по-перше, передбачуваністю (наявністю рівноваги, або прогнозованістю динаміки змін) та, по-друге, можливістю дослідити поведінку єдиного неподільного суб’єкта.

Однак компанії, ніколи не будучи простими утвореннями, з розвитком суспільства та економічних відносин все більше ускладнюються. Окрім тенденцій та проблем, пов’язаних із розподілом прав власності та контролю, що притаманні акціонерним компаніям, можна відзначити тенденцію, згідно з якою до принципів взаємодії внутрішніх підрозділів компанії (яка завжди розглядалася як регульоване ієрархічне утворення, що протиставляється такій нерегульованій системі як ринок) поступово вводяться елементи ринкових відносин, такі як центри генерування прибутку, трансферні ціни, аутсорсинг. Однак найважливішою тенденцією, що обумовлює зростання важливості соціальної відповідальності, є збільшення масштабу взаємодії підприємства із суспільством, що обумовлює розгляд проблем взаємодії з різноманітними стейкхолдерами, що впливають на функціонування компанії (Коулман, с. 37).

Слід зауважити, що економістами розроблений інструментарій, який дозволяє вирішити проблеми врахування соціальної структури невизначеності. Зокрема, існує широкий перелік робіт по прийняттю рішень в умовах невизначеності та ризику, коло досліджень, присвячених інформаційній асиметрії та способам її усунення. Достатньо розробленою є теорія «принципала-агента». Однак при аналізі складної системи, прикладом якої є внутрішнє середовище підприємства та його взаємодії із зацікавленими сторонами, тобто при переході від рівня одиничного актора до рівня, що включає багатьох акторів, найбільш поширеним засобом є введення «репрезентативного агента» з типовою поведінкою. Проте зрозумілим є те, що подібне припущення може зашкодити детальному дослідженню. Особливості взаємодії двох сторін можуть залежати не лише від відносин та характеристик акторів, що ці сторони представляють, а і від відносин та характеристик представників третьої сторони, а отже зростання невизначеності поведінки окремого суб’єкта може бути наслідком поширення невизначеності поведінки усієї системи. Все залежить не від середнього або типового актора, а від соціальної структури їх взаємодії (Milgrom P., 1992). Таким чином, при розгляді взаємодії підприємства із зацікавленими сторонами необхідно досліджувати якомога ширший комплекс відносин підприємства зі стейкхолдерами.

Перед тим як аналізувати взаємодію підприємства зі стейкхолдерами, доцільно виокремити універсальні характеристики, які відображають специфіку взаємовідносин компанії з усіма зацікавленими сторонами. Можна виділити три групи таких характеристик:

1) властивості трансакції;

2) специфічність задіяних ресурсів;

3) ринкова структура та особливості конкуренції, що пов’язані з нею.

Перша група характеристик відображає властивості трансакцій і включає чотири признаки (Milgrom P., 1992):

1. Регулярність та тривалість трансакцій. Відносини пов’язані з дотриманням угоди значною мірою залежать від того, наскільки регулярною є дана угода, та від того, скільки часу займає її виконання. Формалізоване виконання більш притаманне одноразовим угодам, виконання умов яких не потребує значного часу. У ситуації, коли взаємодія повторюється регулярно, а виконання домовленостей потребує, щоб партнери постійно взаємодіяли, виникають передумови для того, щоб учасники дізналися більш один про одного та почали більш повно враховувати інтереси опонента. Відносини поступово позбавляються формального характеру, а конфліктні ситуації вирішуються без застосування юридичних механізмів та без допомоги третіх сторін.

2. Зв'язок з іншими трансакціями. Зазвичай кожна взаємодія напряму чи опосередковано пов’язана з іншими трансакціями. Чим сильніше цей зв'язок, тим більше неявні витрати по виконанню результатів угоди та тим глибшим повинен бути аналіз узгодженості з діями інших агентів.

3. Вимірність результатів. Будь-який продукт чи послуга має набір властивостей, і в той час, коли параметри одних благ легко піддаються вимірюванню, якісні та кількісні характеристики інших можуть вимірюватися з певними складнощами. Зазвичай це стосується інтелектуальних послуг та виробництва складних виробів. Крім того, для складної продукції існують проблеми узгодженості характеристик продукції, точності їх втілення та проблеми визначення точного переліку характеристик, що повинні бути виміряні.

4. Ступінь невизначеності. При укладанні угоди стосовно взаємодії протягом тривалого часу складно повністю передбачити можливе становище на ринку. Це може викликати два протилежні наслідки. З одного боку, це підштовхує учасників взаємодії до того, щоб максимально деталізувати положення угоди з метою усунення можливих наслідків несприятливих подій. З іншого - це примушує уникати конкретизації окремих положень до того часу, коли ситуація на ринку стане більш прогнозованою. Проте використання угод із неурегульованими положеннями може призвести до майбутньої зміни поведінки контрагента, якого не задовольнять нові ринкові реалії.

Говорячи про особливості взаємодії підприємства із стейкхолдерами, варто відзначити, що для соціальної відповідальності першочергове значення відіграють такі властивості, як регулярність і тривалість трансакцій, а також зв'язок з іншими трансакціями. Проблеми вимірності не є значущими, оскільки у вимірюванні результатів та ефективності соціальних заходів зацікавлене як підприємство, так і стейкхолдери. Складнощі, пов’язані з невизначеністю, також є другорядними, оскільки соціальні ініціативи у більшості випадків є добровільними і не потребують відображення в угодах.

Таким чином, якщо взаємодії між підприємством та стейкхолдерами носять довготривалий, регулярний характер, характеризуються певною невизначеністю та складністю у вимірюванні результатів, а спектр взаємодій є достатньо широким, мотиви для застосування усього комплексу формальних та неформальних механізмів суттєво зростають (Капелюшников Р. И.).

Другою характеристикою трансакцій є ступінь специфічності задіяних ресурсів. За цією ознакою дослідники виділяють три види ресурсів: загальні, специфічні та інтерспецифічні. Критерієм для такого розподілу є залежність ціни на ресурс від способу його використання. Першим приділив увагу загальним та специфічним ресурсам Г. Беккер при розгляді капіталовкладень у освіту та виробничу підготовку (Becker G., 1980). Пізніше класифікація була доопрацьована О. Уільямсоном та отримала більш широке розповсюдження.



Загальний ресурс – ресурс, який є предметом інтересу багатьох (або усіх) виробників. Його ринкова ціна на залежить від того, де і як він використовується та від взаємодії з іншими ресурсами. Таким чином, дохід від його використання є рівним до витрат втраченої вигоди від альтернативного використання.

Специфічним є ресурс, що може найбільш ефективно використовуватися обмеженим колом виробників. Для усіх інших його ціна буде меншою. Ціна на такий ресурс залежить від взаємодії з іншими ресурсами, а альтернативні витрати використання є меншими ніж дохід, але вище нуля.

Інтерспецифічні ресурси можуть використовуватися лише єдиним виробником і не знайдуть способів використання за межами даного підприємства. Вигода від альтернативного використання дорівнює нулю. Придбання і невикористання таких ресурсів означає невідшкодовані витрати для підприємства.

Ступінь специфічності ресурсу – відносне поняття. Специфічність може розглядатися не лише по відношенню до окремого виробника, але і по відношенню до галузі виробництва, географічного регіону чи країни. Слід зауважити, що ступінь специфічності ресурсів може обумовлюватися як їхньою рідкісністю (наприклад, у випадку рідкісних елементів), так і часом та інвестиціями, необхідними для їх генерування (як у випадку з навчанням персоналу). Окрім цього, специфічність може бути викликана особливістю ринкової кон’юнктури. Ресурси можуть бути об’єктом попиту для обмеженої групи виробників або для єдиного підприємства внаслідок того, що на даний час попит з боку інших користувачів ще не сформований або вже задоволений (Williamson O. E., 1983). Специфічними можуть бути як фізичні активи підприємства, так і нематеріальні ресурси, однак з впевненістю можна сказати, що важливість та ступінь специфічності такого ресурсу як людський капітал останнім часом невпинно зростає (Дорошенко Ю.А., Бухонова С.М., 2007).

Після проведення інвестицій в ресурси з високим ступенем специфічності виробник виявляється обмеженим у діях. Для більшості інших суб’єктів ринку ресурс представляє набагато меншу цінність, а отже відносини з власником ресурсу (у випадку коли він не може бути відчужений від власника) та відносини стосовно належного використання ресурсу (якщо він може бути відчужений) потребують комплексу заходів, які гарантують захист інтересів виробника.

Третьою характеристикою трансакції є структура ринку та особливості конкуренції, викликані нею.

Традиційно класифікація ринкових структур ґрунтувалася на кількості представлених на ринку виробників та споживачів благ. Однак такий поділ не враховував усі можливі особливості взаємодії покупців та продавців, а також специфіку галузі виробників. З метою доповнити класифікацію в середині минулого сторіччя дослідниками до кількісних параметрів ринкової структури були додані якісні показники, такі як: взаємозамінність товарів, представлених на ринку; ступінь взаємозалежності підприємств та узгодженість їх дій; умови виходу на ринок (Chamberlin E. H., 1954).

Також при розгляді ринку слід звернути увагу на те, що аналіз ринкової структури не може проводитися виключно з позиції виробника. Підприємство на ринку продукції та послуг виступає як продавець та виробник продукції, однак на ринку факторів виробництва (капіталу, землі, робочої сили, ресурсів) воно є покупцем та споживачем. Отже, окрім величини монопольної влади підприємства та споживачів продукції, слід розглядати монопольну владу постачальників факторів виробництва, а також враховувати ступінь втручання держави у регулювання ринків.

Після того як нами були визначені основні характеристики, що обумовлюють особливості взаємодії компанії із зацікавленими сторонами, спробуємо оцінити ступінь необхідності у заходах соціальної відповідальності для тих стейкхолдерів, які їх потребують, та ті додаткові стимули, які створюють для компанії ті стейкхолдери, які вже впроваджують такі заходи. У даній роботі автор не ставив собі за мету вичерпне дослідження оцінки глибини замовлення з боку стейкхолдерів підприємства на проведення соціальних ініціатив. Розробка моделі щодо оцінки укоріненості підприємства в зовнішнє оточення і необхідності впровадження соціальних заходів потребує, по-перше, набагато більш прискіпливого аналізу не лише відносин між підприємством і стейкхолдерами, але і між окремими зацікавленими сторонами, а, по-друге, розгляду кількості зацікавлених сторін у більшому обсязі, ніж це буде показано нижче. Розробка такої моделі може бути темою окремого повноцінного дослідження, однак намітити основні контури дослідження та виокремити типові підходи для побудови аналітичної моделі є необхідним для того, щоб показати ту вагому роль, яку відіграють заходи по вирішенню соціальних проблем у взаємодіях стейкхолдерів та виробничого підприємства.

Зауважимо, що різноманітність галузей, які представляють компанії, з одного боку, та специфіка зовнішнього оточення, з іншого боку, обумовлюють важливість розробки шкали оцінки необхідності впровадження соціальних заходів. Способом подолання цієї проблеми може бути розрахунок інтегральної величини запиту на соціальні ініціативи та отримання сукупного показника, що буде відображати ступінь необхідності подібних зусиль.

Розглянемо можливі етапи методики та рекомендації для кожного з них. Методика оцінки необхідності проведення соціальних заходів підприємства повинна складатися з таких стадій:


  • вибір зовнішніх та внутрішніх стейкхолдерів компанії;

  • визначення, які з трьох розглянутих вище характеристик трансакцій (особливості взаємодії, специфічність ресурсів чи ринкова структура) відіграють важливу роль у відносинах між компанією та зацікавленою стороною;

  • оцінка важливості соціальних ініціатив для обраних стейкхолдерів;

  • розрахунок середніх показників необхідності проведення соціальних заходів окремо для внутрішніх та зовнішніх зацікавлених сторін;

  • оцінка сукупного показника необхідності проведення соціальних ініціатив.

Почнемо з вибору стейкхолдерів підприємства. Нами було обрано дев’ять зацікавлених сторін, а саме: три внутрішніх стейкхолдери (топ-менеджери, акціонери/інвестори, персонал підприємства) та шість зовнішніх (споживачі, постачальники, конкуренти, місцева громада, громадські організації та органи влади). Варто відзначити, що наведена кількість зацікавлених сторін може змінюватися в залежності від вибору підприємства та глибини дослідження.

Для персоналу та топ-менеджерів підприємства характеристикою, що визначає необхідність урахування їх інтересів, є ступінь специфічності трудових ресурсів. Потенційні можливості розвитку компанії, що залежать від персоналу, залежать від двох параметрів. По-перше, від запасів та якості людського капіталу компанії. По-друге, від можливості компанії взаємодіяти з існуючим інституційним середовищем (Нуреев Р. М., Алексеев А. В., Балабанова Е. С. , 2001). І якщо запаси та якість людського капіталу в цілому можуть бути покращені заходами, спрямованими на підвищення кваліфікації та утримання усього персоналу підприємства, то здатність компанії органічно взаємодіяти із зовнішнім оточенням залежить переважно від топ-менеджерів.

Для того, щоб описати цю здатність, використовується таке поняття як «капітал відносин» (relational capital) (Gaddy C., Ickes W., 1998 ) і який характеризується кількістю зв’язків, що мають керівники фірми з органами влади та контрагентами. Для того щоб підтримати чи збільшити обсяги «капіталу відносин», компанія вимушена інвестувати у підтримку ділових контактів із реальними чи потенційними партнерами, співпрацювати із органами влади, наймати менеджерів, які вже мають необхідні зв’язки. Зокрема, на основі даних дослідження (Радаев В. В., 1998) можна зробити висновок про те, що капітал відносин є визначальним при вході підприємства на ринок. Компанії, керівництво яких мало зв’язки, встановлені ще за радянської влади, зустрічали менші складнощі на стадії утворення та початкового розвитку, а самі представники керівництва відзначали важливість досвіду та контактів, що були сформовані раніше.

Ринкова структура впливає на відносини з персоналом підприємства (при розгляді ринку праці), конкурентами і споживачами (на ринку продукції), а також постачальниками (на ринках ресурсів). Чим більшу кількість економічних суб’єктів містить ринок продукції, тим більш сильною є конкуренція і тим більше виграє споживач продукції від зменшення цін, підвищення номенклатури продукції та її якості. Конкуренція на ринку праці призводить до того, що в першу чергу роботу отримують працівники з досвідом та високою кваліфікацією. Конкуренція серед постачальників ресурсів призводить того, що підприємство-виробник може обирати серед ресурсів різної якості та різної ціни.

Властивості трансакцій є важливим фактором, що формує взаємовідносини із акціонерами та інвесторами підприємства, а також з усіма зовнішніми стейкхолдерами серед яких: органи влади, громадські організації, місцева громада, споживачі, постачальники, конкуренти. Найбільш вагомими серед властивостей трансакцій є інтенсивність взаємодії та пов’язаність з іншими трансакціями.

Виокремивши ключові характеристики, варто визначити для кожного стейкхолдера показник рівня запиту щодо соціальної відповідальності чи величину стимулу, що впливає на соціальну активність підприємства. У таблиці 4.3 наведені інтервали значень показників рівня соціальних запитів та опис характеристик компаній, що задовольняють їх. Для більшої конкретизації при аналізі стейкхолдерів конкретних підприємств доцільно використовувати метод експертних оцінок.


Середній рівень запитів соціальної відповідальності пропонується розглядати як середньоарифметичне значення показників окремих стейкхолдерів у межах групи. Таким чином, рівень запитів внутрішніх та зовнішніх стейкхолдерів визначається за формулами:
та , (4.6)

Каталог: bitstream -> 123456789 -> 32643
123456789 -> 1. Коротко про симетрію…
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями Оцінка стану кишкової мікрофлори у дітей раннього віку, хворих на пневмонію на фоні залізодефіцитної анемії
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями зміни мікробіоценозу кишечника у дітей, хворих на гострий обструктивний бронхіт бронхіальну астму (проміжний)
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Урок з хімії у 9-му класі на тему: "Жири. Склад жирів, їх утворення. Жири в природі. Біологічна роль жирів"

Скачати 12.52 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   72   73   74   75   76   77   78   79   ...   159




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка