Про науково-дослідну роботу економічне обґрунтування реінжинірингу


Реінжиніринг бізнес-процесу фінансового забезпечення інноваційного менеджменту



Скачати 12.52 Mb.
Сторінка97/159
Дата конвертації23.10.2016
Розмір12.52 Mb.
1   ...   93   94   95   96   97   98   99   100   ...   159

7.2 Реінжиніринг бізнес-процесу фінансового забезпечення інноваційного менеджменту

Аналіз технологічного портфеля більшості західних промислових корпорацій свідчить про те, що все більша частина з них перебудовує свої системи керування із традиційної виробничої й ринкової на технологічну, що припускає пріоритетність розвитку саме технологічної бази (Кутейников А. А., 1990). Піонерна технологія стає запорукою успіху на будь-якому ринку, оскільки тільки технологічне лідерство дозволяє одержати стабільну конкурентну перевагу як за допомогою випуску якісно нової продукції або продукції з поліпшеними характеристиками, так, і не в останню чергу, завдяки зниженню витрат виробництва.

У цьому зв'язку особливу актуальність набувають питання ресурсного забезпечення технологічного прориву вітчизняних підприємств. Оцінюючи ступінь важливості того або іншого ресурсу, було б невірно і некоректно віддавати перевагу якому-небудь конкретному: матеріальні, кадрові, інформаційні й фінансові ресурси однаково важливі для здійснення системної інноваційної діяльності в області технічного переозброєння на підприємствах України. При цьому все-таки слід зазначити, що в довгостроковому періоді саме забезпеченість фінансовими ресурсами визначає дефіцитність всіх інших складових.

Досвід розвинених країн показує, що в ринковій економіці основну масу досліджень і розробок здійснюють комерційні підприємства й організації, а тому що інноваційна діяльність - це досить капіталомісткий процес, підприємства неминуче зіштовхуються з необхідністю пошуку оптимальної структури джерел і механізмів фінансування цієї діяльності. У якості останніх можуть виступати власні й залучені кошти, кошти бюджетів різних рівнів і позабюджетних фондів.

Основні зусилля інноваційних менеджерів підприємства зосереджені сьогодні на розгляді доцільності застосування того або іншого методу фінансування стосовно конкретних умов господарювання, а так само пошуку найбільш привабливих джерел фінансування можливих у майбутньому проектів.

За даною проблематикою написано безліч книг і публікацій. Особливо варто відзначити таких авторів, як Завлін П.М., Казанцев А.К., Фатхутдінов Р.О., Мотовілов О.В., Валдайцев С.В., Ільєнкова С.Д., Шаршукова Л.Г.

Обсяг наявних фінансових ресурсів завжди обмежений і його необхідно розподіляти між сферами, де ці кошти можуть забезпечити швидку віддачу, й де вирішуються довгострокові завдання стратегічного характеру, що не гарантують негайного результату.

На підставі виробленої стратегії розвитку підприємства проводиться відбір пріоритетних напрямків інноваційної діяльності, що формує певну потребу в капіталі, прив'язану до графіка реалізації конкретних проектів.

Можливість для компанії залучати в необхідному обсязі фінансові ресурси є критичною складовою процесу комерціалізації результатів досліджень і дослідно-конструкторської діяльності (Валдайцев С.В., 1995). Найпоширенішими джерелами прямого фінансування інноваційних проектів є: банківський кредит, кошти від емісії цінних паперів, сторонні інвестиції під створення проектного підприємства, кошти від продажу або здачі в оренду вільних активів, інноваційний кредит, доходи від короткострокових проектів (для фінансування довгострокових), власні кошти підприємства (прибуток, амортизаційний фонд), кошти, отримані під заставу майна. У свою чергу, до непрямих відносять такі джерела, які, на наш погляд, відображають не стільки джерела, скільки механізм або спосіб фінансування: купівля або одержання обладнання в лізинг, придбання (на використовувану в проекті технологію) ліцензії з послідуючою оплатою у формі «роялті» і т.д.

Аналіз теоретично можливих джерел фінансування інноваційної діяльності показує, що далеко не всі з них доступні підприємствам України в силу ряду причин: незадовільний фінансовий стан суб'єктів господарювання не дозволяє використовувати повною мірою механізм банківського кредитування й майнового забезпечення позикових коштів (попри фізичного й морального старіння наявного устаткування); нестабільна макроекономічна ситуація в країні значно скорочує обсяг державної підтримки інноваційної діяльності; нерозвиненість ринкової інфраструктури призводить до відсутності пропозиції на ринку венчурного капіталу.

У цьому зв'язку, як ми вже відзначали раніше, пріоритетної уваги заслуговують прикладні розробки в області підвищення ефективності використання власних коштів підприємств України. Особливу актуальність при цьому, на наш погляд, становлять дослідження в області пошуку додаткових власних резервів фінансування процесу технічного переозброєння виробництва й механізмів оптимального їхнього розподілу.

Розподіл обмежених фінансових ресурсів повинен здійснюватися з урахуванням стратегії розвитку підприємства й вимоги максимізації цільової функції в довгостроковому періоді.

Першим кроком при цьому є вибір ключових показників розвитку, на основі яких буде вибудовуватися комплексна система індикаторів.

Так, наприклад, в рамках системи менеджменту якості, що базується на процесному підході, у якості пріоритетної мети діяльності організації вважається максимальне задоволення вимог зацікавлених сторін. Зацікавленими сторонами відповідно до стандартів ISO 9000:2000, є споживачі, власники, працівники, постачальники, інші партнери й суспільство в цілому (ГОСТ ИСО 9000 — 2000 ).

Незаперечною перевагою даного підходу, на нашу думку, є його комплексність, однак, поряд із цим, не можна не відзначити того факту, що більшість із показників «задоволеності» є якісними і явним недоліком системи може вважатися відсутність затверджених єдиних методик і стандартів їхнього визначення.

Незважаючи на все сказане, треба все-таки констатувати: прихильників у системи критеріїв, що враховує якісні показники, досить.  Деминг ще в 1986 році назвав управління компанією на підставі лише очевидних цифр без належної уваги до параметрів, що не піддаються обліку, однією із «смертельних хвороб» менеджменту (Деминг В. Е., 1994 ).

Аналіз еволюції крітеріальної бази оцінки ефективності діяльності закордонних підприємств свідчить, що перші моделі вимірювання й оцінки результатів діяльності, що з'явилися у двадцятих роках минулого століття та набули розповсюдження практично у всіх країнах з ринковою економікою, були досить простими для розрахунку й будувалися винятково з фінансових показників (наприклад, мультиплікативна модель Дюпона або показник ROI).

Та ж тенденція властива й вітчизняним фахівцям в області управління. Найпоширенішими показниками в практиці менеджменту господарюючих суб'єктів України сьогодні є фінансові критерії. Вони включають основні або похідні показники, які мають безпосередньо фінансовий характер й/або використовують грошові значення як одиницю виміру: рентабельність, величина прибутку, величина активів, чиста поточна вартість, ринкова вартість акцій, витрати й т.д. (Андерсен Б., 2003 ).

Таку популярність кількісної міри ефективності можна пояснити наступними причинами:


  • фінансові показники найбільш важливі власникам, які утворять вищий рівень ієрархії. Підприємство приділяє основну увагу задоволенню вимог власників бізнесу;

  • інформаційна база розрахунків фінансових показників не вимагає додаткових зусиль. Вся необхідна інформація представлена в бухгалтерській документації;

  • легкість кількісної інтерпретації окремих явищ і процесів на відміну від якісних показників діяльності, вимір яких пов'язаний із певними труднощами.

В останні роки, як у вітчизняній, так й у зарубіжній економічній думці, досить часто звучить критика традиційних фінансових показників, джерелом яких є система бухгалтерського обліку й фінансової звітності як основи для прийняття управлінських рішень. Протягом 80-90-х років про це писали К. Мерчант, Б.С. Чакраварті, Дж. Деарден, Р.С. Каплан і Д.П. Нортон. Крім того, показники, сформовані в середовищі традиційного бухгалтерського обліку, в останні роки значною мірою втратили цінність для менеджменту й зовнішніх інвесторів. При цьому особливо варто підкреслити явні недоліки наведеної вище групи показників:

1. Менеджмент втрачає із виду безліч найважливіших критеріїв діяльності, які не мають грошового, а найчастіше й числового вираження (задоволеність і лояльність покупців, інноваційний потенціал підприємства, зацікавленість і лояльність перcоналу);

2. За допомогою фінансових показників підлягає оцінці лише діяльність підприємства в цілому. Виділення фінансової складової в процесах низового рівня ускладнене, а в ряді випадків неможливе. Аналізуючи допоміжні й управлінські процеси, можна виділити витрати, пов'язані з ними, але розрахувати внесок цих процесів у прибуток підприємства вдається тільки опосередковано.

3. Моніторинг, заснований на фінансових показниках, вступає в протиріччя із заходами, що передбачають віддачу в майбутньому, які, як правило, пов'язані з негайними витратами (наприклад, витрати на навчання співробітників). Результати таких заходів носять операційний характер (зниження частки дефектів, скорочення часу циклу, зниження плинності кадрів), але оцінити їх у фінансових термінах буває досить складно, тому що вигоди відстрочені. Виділення ресурсів на процеси розвитку й удосконалювання представляється проблематичним, коли керівництво підприємства орієнтується лише на фінансові результати діяльності.

4. Управління на основі лише фінансових показників представляє констатацію подій, що сталися (збитки або прибуток в аналізованому періоді). Ситуація оцінюється з деяким лагом, коли вплинути на неї вже неможливо.

Разом із тим, в 70-90-х роках минулого сторіччя появилися і інші концепції оцінки вартості й ефективності роботи підприємств (таблиця 1), серед яких найбільш популярними в останні роки є збалансована система показників (BSC) і економічна додана вартість (EVA).

Особливістю корпоративного управління в закордонних країнах протягом останніх декількох десятиліть є орієнтація на стратегічні перспективи розвитку, і, як не парадоксально, незважаючи на це, управлінські рішення традиційно базуються в більшій мірі на фінансових показниках, ніж на нефінансових (немонетарних), хоча останні менш штучні й не менш важливі.
Таблиця 7.1 - Еволюція критеріїв визначення ефективності бізнесу (Аверкиев А.Б.)

1920-і роки

1970-і роки

1980-і роки

1990-і роки

Модель Дюпона (Du Pont Model);

Рентабельність інвестицій (ROI)



Річний економічний ефект;

Приведені витрати;

Чистий прибуток на одну акцію (EPS);

Коеф-т співвідношення ціни акції й чистого прибутку (P/E)



Коефіцієнт співвідношення ринкової й балансової вартості акцій (M/B);

Рентабельність акціонерного капіталу (ROE);

Рентабельність чистих активів (RONA);

Грошовий потік (Cash Flow)



Економічна додана вартість (EVA); Прибуток до виплати відсотків, податків і дивідендів (EBITDA);

Ринкова додана вартість (MVA); Збалансована система показників (Balanced Scorecard -BSC); Показник сукупної акціонерної прибутковості (TSR); Грошовий потік віддачі на інвестований капітал (CFROI)


Спроби вирішити цю проблему були розпочаті ще в 70-90-х роках минулого сторіччя. Так, у 1975 році Стівен Керр, підбиваючи підсумки діяльності значного числа компаній, зробив висновок про необхідність існування різних систем виміру результатів господарсько-фінансової діяльності для різних цілей, але ближче всіх до її рішення підійшли американці Р.С. Каплан і Д.П. Нортон. У 1990 році ними були досліджені системи виміру результатів діяльності 12 найбільших компаній США, які прагнули розширити інформаційну базу для прийняття управлінських рішень. Результати проведених досліджень привели до появи концепції збалансованої системи показників - BSC.

Порівняльний аналіз зазначених методик системи комплексної оцінки діяльності підприємств показує, що дотепер не вироблений єдиний універсальний механізм такої оцінки.

Нами пропонується використати як такий критерій показник ІПТЕД, що вже був задіяний раніше для виділення якісно однорідних груп технологічних ланцюжків.

При цьому бізнес - модель підприємства буде вибудовуватися в такий спосіб: в основу реструктуризації покладений принцип дивізіоналізації. Однак не варто забувати, що існують бізнес-процеси, які не підлягають розщепленню в силу ряду причин: технологічних (безперервний характер технології), політичних, стратегічної важливості напрямку, з міркувань безпеки й т.п. За оцінками фахівців, біля однієї п'ятої частини всіх промислових підприємств України не мають відмовлятися від лінійно-функціональної системи.

Наступний принцип, що визначає порядок функціонування оновленої бізнесу-моделі підприємства, - індикативне бюджетування. Цей елемент управління обов'язковий, оскільки нехай навіть і незалежні бізнес-одиниці тепер вступають у взаємини один з одним, але координація їхньої діяльності повинна бути присутньою. Бюджетування не носить обов'язкового характеру (це підкреслено споконвічно його статусом - індикативне). Бюджети є орієнтовним планом розвитку окремих підрозділів.

На основі аналізу систем оцінки результатів діяльності підприємства можна виділити наступні моделі внутрішньогосподарського розрахунку:

- модель економічного керування за фінансовими результатами;

- модель економічного керування по маржинальному доходу й витратах;

- модель економічного керування по маржинальному доходу й витратах із трансферним ціноутворенням;

- модель економічного керування за фінансовими результатами із трансферним ціноутворенням.

У випадку повної децентралізації управлінських функцій пропонується використати останню модель організації внутрішньокорпоративного госпрозрахунку.

Дана модель передбачає управління самостійними (критерієм самостійності виступає наявність ринкового попиту на послуги даного підрозділу) бізнес-одиницями за фінансовими результатами, що передбачає введення трансферних цін у відношенні з підрозділами-партнерами. Причому умовно самостійними можуть бути як управлінські структури, так і підрозділи допоміжного, обслуговуючого й основного виробництв. Схематично структурно-логічна схема вибору траєкторії розвитку окремих бізнес-одиниць буде мати наступний вигляд (див. рисунок 7.5).

При неможливості визначення трансферних цін усередині замкнутого технологічного ланцюжка на товари й послуги проміжного призначення нами пропонується наступне: робиться припущення, що технологічний ланцюжок, до складу якого входять переділи, чиї послуги з об'єктивних причин не можуть мати ринкового аналога, оптимальна, тобто являє собою набір однаково розвинених технологій. У цьому випадку можна скористатися моделлю М.Д. Дворцина (Дворцин М. Д., Юсим В. Н., 1993), що описує закономірності розвитку технологічних систем й умови їх оптимальності (формула 7.8), що може бути представлена в трохи іншому вигляді:





Каталог: bitstream -> 123456789 -> 32643
123456789 -> 1. Коротко про симетрію…
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями Оцінка стану кишкової мікрофлори у дітей раннього віку, хворих на пневмонію на фоні залізодефіцитної анемії
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями зміни мікробіоценозу кишечника у дітей, хворих на гострий обструктивний бронхіт бронхіальну астму (проміжний)
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Урок з хімії у 9-му класі на тему: "Жири. Склад жирів, їх утворення. Жири в природі. Біологічна роль жирів"

Скачати 12.52 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   93   94   95   96   97   98   99   100   ...   159




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка